Рецепція Лесі Українки в часописі "Biuletyn Polsko-Ukrainski"

У статті зосереджено увагу на рецепції Лесі Українки у варшавському ілюстрованому тижневику «Biuletyn Polsko-Ukrainski», а також наголошено важливу роль, яку відіграв «Biuletyn Polsko-Ukrainski» в тодішніх польсько-українських відносинах (30-ті рр. ХХ ст.). У постійній аргументованій полеміці з політичними опонентами-полонофілами видавнича спілка «Biuletynu» створила модель польсько-українського журналу, який не тільки осягав справи суто національні, явища, події, які відбувалися в Україні, Польщі, у світі, а й допомагав піднімати українську національну свідомість і популяризувати українську ідею в польських культурних колах. «Biuletyn» піднімав проблеми політики, економіки, історії, культури, літератури й мистецтва. Від самого початку свого існування чимало уваги приділяв популяризації української літератури серед інтелектуальних польських кіл і прогресивної інтелігенції, до яких насамперед звертався журнал.

Ключові слова: польсько-українські взаємини, співпраця, творчість, переклади, критика.

Яручик Ольга. Рецепция Леси Украинки в журнале «Biuletyn Polsko- Ukrainski». В статье рассматривается рецепция Леси Украинки в варшавском иллюстрированном еженедельнике «Biuletyn Polsko-ukrainski», а также подчеркивается важная роль, которую сыграл «Biuletyn Polsko-ukraiski» в тогдашних польско-украинских отношениях (30-е гг. ХХ ст.). В постоянной аргументированной полемике с политическими оппонентами-полонофилами издательский союз «Biuletynu» создал модель польско-украинского журнала, который не только освещал дела сугубо национальные, явления, события, которые происходили в Украине, Польше, в мире, но и помогал повышению украинского национального сознания и популяризации украинской идеи в польских культурных кругах. «Biuletyn» поднимал проблемы политики, экономики, истории, культуры, литературы и искусства. С самого начала своего существования много внимания уделял популяризации украинской литературы среди интеллектуальных польских кругов и прогрессивной интеллигенции, к которым прежде всего обращался журнал.

Ключевые слова: польско-украинские взаимоотношения, сотрудничество, творчество, переводы, критика.

Yaruchyk Olha. Subjeck: Reception of Lesia Ukrainka in Periodicals “Biuletyn Polish-Ukrainian”. In the article the attention is concentrated on the reception of Lesia Ukrainka in the Warsaw weekly illustrated magazine “Biuletyn Polish-Ukrainian”, and also the important role which was played by “Biuletyn Polish- Ukrainian” relations (the 30-th of XX century) is underlined. In the permanent argued polemic with political opponents - the publishing union “Biuletynu” created the model of the Polish-Ukraine magazine which covered not only national phenomena, events, which took place in Ukraine, in Poland, in the world, but also helped to get up the Ukrainian national consciousness and popularization of the Ukrainian idea in the Polish cultural circles. “Biuletyn” considered the problems of politics, economy, history, culture, literature and art. Since its existence it devoted much place to the popularization of Ukrainian literature among the intellectual Polish circles and progressive intelligence, to which the magazine addressed.

Key words: Polish-Ukrainian relations, cooperation, creation, translations, criticism.

Основна частина

Польсько-українські культурні взаємини в міжвоєнному двадцятилітті відзначалися чималою мірою впливом суспільно-політичних факторів і перебігом національно-визвольних змагань українців та поляків; зірванням Варшавського договору, підписаного між Пілсудським і Петлюрою в 1920 р., розподілом української території між Росією та Польщею в 1919 р., інтернуванням українських військ наприкінці листопада 1920 р. в таборах на території Польщі й адміністративною політикою польського уряду стосовно української меншини у 20-30-ті роки.

Незважаючи на складність перебігу польсько-українських взаємин і відчутний спад літературних контактів, у міжвоєнному двадцятилітті все ж розвивалися суспільні, культурні та літературні стосунки, яскравим відображенням яких були тодішні польські суспільно-культурні й літературні видання. Оскільки такого типу часописи менше підпорядковувалися політичній кон'юнктурі, аніж решта польської суспільно-політичної преси, то їм удавалося подавали на своїх сторінках більш об'єктивну оцінку і польсько-українських взаємин, і культури та літератури сусіднього народу, частина якого після 1923 р. перетворилася в національну меншину ІІ Речі Посполитої.

У міжвоєному двадцятилітті польські суспільно-культурні й літературні часописи, що були скеровані переважно до інтелектуальної чи політичної еліти, відігравали важливу роль у культурному та громадському житті країни, незважаючи на величину їх тиражу й рівень осягнутої ними популярності у суспільстві1.

Одним із найбільших і найавторитетніших польських періодичних видань такого типу, єдиним, що було присвячене лише польсько- українській тематиці, у найширшому значенні цього слова, про що свідчить і сама назва цього часопису, був політично-культурний тижневик, з широко розбудованим літературним та інформаційним відділом, «Biuletyn Polsko-Ukrainski» (1932-1938 рр.).

Тижневик був заснований у час чергового загострення українсько-польських стосунків. Він став ініціативою культурного та наукового порозуміння. Метою видавців й авторів часопису було не стільки негайне залагодження польсько-української напруги, a зміна польського ставлення до українського питання. Активно реагуючи на соціальні процеси, зміни в усіх сферах життя, варшавський часопис, що виходив у 1932-1938 рр. за редакцією відомого в 30-ті роки польського публіциста Володимира Бончковського, поступово збільшував обсяг (спочатку місячник, а від 17 червня 1933 р. - тижневик), розширював проблематику та підносив освітній і загальнокультурний рівень обох народів.

У постійній аргументованій полеміці з політичними опонентами видавнича спілка «Biuletynu» створила модель польсько-українського часопису, який висвітлював не тільки суто національні справи, явища, події, що відбувалися в Україні, Польщі, у світі, а й сприяв популяризації української ідеї у польських культурних колах.

«Biuletyn Polsko-Ukrainski» став для поляків своєрідною енциклопедією українознавства і доказом того, що: «...inteligent ukrainski posiadac moze wlasn kultur literack, i ze moze mu ona w pewnej mierze wystarczyc do wyrobienia sobie elementarnego swiatopogldu kulturalnego. A wisc tworczosc pismiennictwa ukrainskiego jest taka, ze leksewazyc jej w zaden sposob nie mozna» [1, c. 35]. За Paczkowski A. Prasa polska w latach 1918-1939 / A. Paczkowski. - Warszawa : PWN, 1980. - 534 s. Серед польської преси у ІІ Речі Посполитій суспільно-культурні й літературні часописи становили нечисленну категорію - ніколи не перевищували 5 % газетних заголовків.

Від самого початку свого існування публіцисти «Biuletynu Polsko- Ukrainskiego» приділяли чимало уваги популяризації української літератури серед прогресивної польської інтелігенції, до яких передусім звертався часопис.

Українська література на сторінках тижневика представлена і письменниками-класиками (Г. Сковорода, Т. Шевченко, Я. Щоголев, Леся Українка, І. Франко), і сучасниками (В. Стефаник, О. Коби- лянська, Є. Маланюк, О. Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, П. Тичина, М. Рильський, У. Самчук, Ю. Клен, А. Крижанівський). Більшість із них (Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, А. Крижанівський) належала до уенерівської еміграції в Польщі. література польський леся українка

Творчості видатної української поетеси Лесі Українки у «Biule- tynk Polsko-Ukrainskim», не враховуючи спогади Е. К. у двадцяту річницю смерті поетеси [2], присвячені статті Ю. Лободовського «Творчість Лесі Українки» [3] та Р. Жаховського «Жінки в українській літературі» [5].

«Typ poetki najbardziej rozpowszechniony w literaturze europejskiej XIX, da sis na ogol zmiescic w granicach pewnego szablonu. Bdzie to najczsciej poezja spoleczna, humanitarna, sentymentalizmami mocno przepojona, poezja uniesien czulych kobiecych serc, ranionych nieustannie przez smutn rzeczywistosc» [3, с. 345], - такими рядками розпочинає свою статтю Ю. Лободовський про Лесю Укранку.

Він наголошує, що найвидатнішими представницями такого типу творчості, яка панувала в жіночій поезії наприкінці ХІХ ст., були Луїза Акерман, Ада Негрі, Марія Конопницька. На цьому тлі виділяється своєю самобутністю яскрава постать української поетеси, авторки драматичних поем Лариси Косач, що підписувалася псевдонімом Леся Українка.

Після короткого опису дитячих та юнацьких років Лесі Українки Ю. Лободовський переходить до аналізу творчості української поетеси. Оригінальністю та новизною, на його думку, позначена екзотичність тем, чим її твори різко відрізняються від багатьох її попередників і сучасників. Характерною рисою української літератури ХІХ ст. була, на думку польського письменника, провінційність, утилітарна народність або відвертий етнографізм, інколи найгіршої якості. Ю. Лободовський зазначає: «Ta zasciankowosc, ktora byla na miscu jeszcze w dobie Szewczenki, obecnie przestala odpowizdac wzrastajcym wymaga- niom ukrainskiej inteligencji i razila gorszcym anachronizmem wobec ogolnego rozszerzenia horyzontow myslowych wsrod spoleczenstwa. Powstala koniecznosc otwarcia drzwi na Europe i oczyszczenia zatechlej nieco atmosfery przez wpuszczenie swiezego powietrza, nowych tematow, ogolnoludzkich problemow i zagadnien. Szewczenko obudzil swiadomosc narodow, i stworzyl wlasciw, literature ukrainsk, teraz stalo przed m3, wielkie zadanie: wejsc na europejskie drogi rozwojowe» [3, c. 345].

Ю. Лободовський пише, що улюбленою поетичною формою Лесі Українки, яку зазвичай вона oбирала для реалізації своїх поетичних візій, була форма драми або стислої драматичної поеми. Серед інших тем вона підіймає споконвічну проблему Юди Іскаріота, «stylizujc go w sposob dosc racjonalistyczny, zahacza o odwieczne sprawy milosci w takich poematach i utworach dramatycznych, jak “Aisza i Mohammed”, “Johanna, zona Husowa”, “Rufin i Pryscylla” i inne, apoteozuje ciche bohaterstwo poswiecenia sie w codziennej sluzbie wielkiej idei w “Adwo- kacie Martianie”, przedstawia dramatyczne konflikty jednostki z gromad, w “Kassandrze”» [3, с. 346].

Звичайно, ці теми і проблеми, у яких поетеса ставала на «загальноєвропейський ґрунт», не вичерпують її багатотематичної творчості. Автор статті зазначає, що повернення Лесі Українки до української тематики зумовлене й тим, що вона досить часто перебувала далеко від рідного краю і її душу сповнювала ностальгія. Не дивно, пише Ю. Лободовський, що найкращі «українські» твори Лесі Українки були написані на чужині. «Лісова пісня», наприклад, була написана на Кавказі, а «Бояриня» - в Єгипті.

Ю. Лободовський, розмірковуючи над феноменом «Лісової пісні», звертається до листування поетеси й наводить (у власному перекладі) її лист до матері: «Zdaje mi sie, ze po prostu wspomnialam o naszych lasach i zatesknilam za nimi» [3, с. 346].

Зрештою, каже він, сам мотив ностальгічного суму за рідним краєм присутній і в багатьох інших творах української поетеси.

Після досить побіжного пояснення передумов появи у творчості Лесі Українки зацікавлення історією та міфологією автор статті підсумовує: «Znaczenie i stanowisko Lesi Ukrainki w literaturze ukrainskiej polega wiec z jednej strony na tym, ze, wprowadzajc do poezji i dramatu europejsk, szerokosc horyzontow, pierwsza zdobyla sie na ogolnoludzk problematykз, a zwпaszcza na stawianie i artystyczne rozwizywanie zagadnien psychologicznych» [3, c. 346].

На його думку, любов, самопожертва, обов'язок, зрада власної особистості, вірність Вітчизні також знайшли в її творчості художню інтерпретацію, позбавлену провінційного примітивізму.

У своєму літературознавчому шкіці Ю. Лободовський, відомий письменник і перекладач, щирий симпатик України, торкається лише деяких аспектів драматичної творчості Лесі Українки. Сама ж назва статті «Творчість Лесі Українки» налаштовує читача до сприйняття повнішого й докладнішого висвітлення творчого доробку української письменниці, а не опису лише деяких мотивів її драматичних творів. Таке неповне висвітлення творчості української письменниці не давало польському читачеві повного уявлення про надзвичайне місце Лесі Українки в українські літературі. Усе ж стаття Ю. Лобовського заслуговує на увагу і вдячність українців, оскільки в ній здійснено спробу ознайомити й зацікавити польське суспільство її творчістю. Зрештою, досі в Польщі творчість Лесі Українки мало знана, і то не тільки серед широкого читацького загалу, а й навіть серед фахових літературознавців.

Статтю про Лесю Українку дослідник і перекладач Р. Жахов- ський починає з відомого вислову І. Франка про Лесю Українку, що ця хвороблива, тендітна дівчина є насправді єдиним чоловіком в українській літературі. І далі продовжує: «Larissa Kosaczowna - Lesia Ukrainka pochmurnym, niemal sredniowiecznym fanatyzmem swojej poezji, szczegolnie zas filozoj swoj, - czynu i walki zobrazowana jest obok Szewczenki jako prawdziwa Kassandra odrodzenia ukrainskiego, wysoko wznoszc siз ponad lagodny, defetestyczny provence wspol- czesnej jej tworczosci ukrainskiej» [5, с. 6].

У своїй розвідці Р. Жаховський приділяє увагу не лише особі Лесі Українки, а й подає відомості про українських жінок, які, беручи активну участь у національно-суспільних процесах відродження України, ніколи не ховалися в тісний кут «жіночого питання». Як рівноправні члени суспільства, вони ставали в ряд борців за розбудову українського духовного життя, досить часто перевершуючи міццю характеру й таланту своїх товаришів-чоловіків. Місце жінки в українській культурі як рівноправного члена суспільства, вважає автор, є виявом нової тенденції. Вона спричинилася до того, що жінки ввійшли без жодної боротьби до української літератури, не формуючи в ній окремого розділу «жіночої літератури», а створюючи передусім цінності загальнолюдського й національного значення.

Саме із цих позицій Р. Жаховський розглядає творчість Лесі Українки. Відводячи Лесі Українці особливе місце, він концентрується на представленні й інших жінок-літераторів: Марії Вілінської, більше відомої під псевдонімом Марко Вовчок, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Наталі Кобринської. Згадує також Чайку Дніпрову, Людмилу Старицьку-Черняхівську, Любов Яновську, Грицька Григоренка, Христину Алчевську, Галину Журбу, Наталю Забілу та ін. Говорить про Олену Телігу й Наталю Королеву. Найбільше місця присвячує життю та творчості О. Кобилянської і Лесі Українки.

Дослідник зазначає, що творчість українських письменниць перебуває у тіні імен двох жінок - Лесі Українки й О. Кобилянської, літературний доробок яких складає справжній скарб української літератури. Він творить із них головних представниць українського ренесансу ХХ ст., підносячи їх на найвищі височини людської геніальності.

Він пише, що свою літературну дорогу справжня національна пророчиця, поетеса величезного натхнення Леся Українка розпочала у час «gnbienia politycznego Ukrainy przez reakcyjne rzdy zaborcze, w okresie szarego wegetowania slowa ukrainskiego, obskurantyzmu i kapitu- lacji narodowej, odsuwajcej piekc kwesj wyzwolenia politycznego i socjalnego daleko poza hasla “kaganca oswiaty”, “pracy od podstaw”, w okresie beznadziejnego kwietyzmu i defetyzmu prowincji» [5, с. 4].

Р. Жаховський розповідає, що українська поетеса народилася на Волині й була вихована матір'ю Оленою Пчілкою на творах античної літератури. З малих літ болісно відчула «swoj dysonans ze srodowis- kiem “niewolnikow - fellachow”, placzcych nad rzekami babilonskimi, “paralitykow z blyszczcymi oczyma”, nie posiadajcych “wlasnego domu”, niemajcych zadnej “jasnej drogi” procz “niewoli i tsknoty”» [5, с. 4].

У перших творах Лесі Українки звучить той трагічний, палкий революційний пафос Спартака й незнане до того часу кредо «contra spem spero», крилатий, титанічний мотив бунтівника й переможця, який:

Od wroga nie lqka si smierci

bowiempiesn wolna umrzec nie moze... [5, с. 4]

(пер. Р. Жаховського).

Польський дослідник наголошує, що трагедія Лесі Українки, хворої, тендітної дівчини, яка ціле життя страждала фізично від туберкульозу, була трагедією цілого українського народу, «невільників», які опинилися на роздоріжжі, у темряві політичної і психічної неволі:

Chciatabym wyjsc w czyste pole

upasc na ziemiq surowq

i plakac tak, by gwiazdy sfyszafy,

zeby siз ludzie wzdrygali na tzy moje... [5, c. 4]

(пер. Р. Жаховського). («Plonie moje serce»)

Радянські критики, придивляючись до Лесі Українки - нібито піонерки української пролетарської літератури, на думку Р. Жаховського, частково мають рацію, коли говорять, що в її поезії дуже гучно звучить соціальний мотив. Проте в пізнішому періоді, особливо після революції 1905 р., Леся Українка виразно еволюціонує до національної проблематики й загальнолюдських проблем. Виносячи на перший план своєї творчості питання народної революції, вона стає фанатичною проповідницею гасел національного визволення (слід зауважити, що автор надто перебільшує як із «закликами до революції», так і з фанатизмом Лесі Українки), Касандрою українського народу, прославляючи братерство, величність доби й боротьбу духу у протиставленні до минучої ницості матерії:

Czaruje wojska wrogie

i budzi na murach watrq

usnqc nie daje do brzasku... [5, с. 4]

(пер. Р. Жаховського).

Р. Жаховський пише, що в античній тематиці, у фантастичних феєріях Леся Українка бачить найбільш актуальні проблеми, розкриває свій світогляд активізму й волюнтаризму, говорить про болячки сучасності та майбутнє свого народу. Трагізм її натхнення досконало втілено у драматичних творах, у яких українська поетеса досягає вершин своєї творчості. «Касандра», «Оргія», «Адвокат Мартин», «Камінний господар» (мотив Дон-Жуана), «У пущі», «Лісова пісня» - фантастична феєрія на тлі поліської міфології - творять класичні шедеври української літератури, висоти слова й української духовності.

Закінчуючи аналіз творчого доробку української поетеси, дослідник зазначає, що постать Лесі Українки після Шевченка найвидат- ніша й найтрагічніша в історії української літератури. «Obudzony przez Szewczenkз “chaos stepowy” ukrainskiego narodu zakuwa w klasyczny pancerz formujcej sis idei narodowej Lesia Ukrainka, daje mu “wizerunek swego ducha w wdrowk przez stulecia”» [5, c. 5].

Наводячи польському читачеві відомості про вибрані імена з історії української літератури, редакція часопису підтверджувала, що така історія існує і що може бути предметом зацікавлення пересічного польського читача.

Висновки

Підсумовуючи сказане, відзначимо, що рецепція творчості Лесі Українки на сторінках часопису «Biuletyn Polsko-Ukrainski» підносила освітній і загальнокультурний рівень обох народів. Видавці й автори видання вбачали в особі видатної української письменниці виразника національної і державницької свідомості українського народу. Своєю творчістю Леся Українка сприяла здійсненню справи українсько-польського (європейського загалом) єднання на основах рівності та демократії. Ідея діалогу польсько-української співпраці, яку пропагував «Biuletyn Polsko-Ukrainski», не була марною, бо дала змогу обом сторонам піднятися над давніми конфліктами та образами.

Джерела та література