Лірична проза Лесі Українки: питання жанрової ідентифікації

Лирическая проза Леси Украинки: вопрос жанровой идентификации

Левчук Юлия

Исследование касается проблемы жанра в прозаическом твор-честве Леси Украинки. Сделана попытка дифференцировать закономерности писательских способностей, реализованных в прозаических текстах автора. В частности, внимание сосредоточивается на так называемой лирической прозе, основными принципами которой являются субъективность, медитативность, философское содержание, экзистенциальная тематика. Например, экзистенци-альная проблема времени, разработанная в произведении «Поздно» (1893), позволяет определять его жанр как философский этюд. Сравнительный анализ жанровой пары, которую образовывают тексты Леси Украинки «Ошибка (Мысли заключенного)» (1905) и О. Кобылянской «Письмо осужденного к смертной казни солдата к своей жене» (1916), позволил сделать вывод о том, что один и тот же концепт «заключенный» писательницы интерпретируют с разных точек зрения, причем Леся Украинка выделяется за счет глубокого философского содержания. Проанализированы также тексты произведений «Слепой» (1903) и «Призрак» (1905), жанр которых определен как символистский этюд и экспрес-сионистский этюд соответственно.

Ключевые слова: Леся Украинка, проза, лиризм, философский этюд, архетип, экзистенциальность.

The Lyrical Prose of Lesia Ukrainka: the Question of Genre Identification

Levchuk YuHia

The research concerns the problem of the genre in the prose works of Lesia Ukrainka. An attempt is made to differentiate the patterns of writers' abilities implemented in prose texts of the author. In particular, attention is focused on the so-called lyrical prose, the basic principles of which are subjective, meditative, philosophical content, existential themes. For example, the existential problem of time, developed in the work “Late” (1893), allows you to define its genre as a philosophical sketch. Comparative analysis of the genre pairs that constitute the texts of Lesia Ukrainka “Error (Prisoner Thoughts)” (1905) and O. Kobylianska “The Soldier' Letter Sentenced to Death for His Wife” (1916), led to the conclusion that the same the concept of “prisoner” the writers interpreted from different points of view, at what Lesm Ukrainka distinguished by deep philosophical content. Also analyzed the texts of works “Blind” (1903) and “Ghost” (1905), a genre which is defined as a symbolist and expressionist sketches in accordance.

Key words: Lesm Ukrainka, prose, lyrical, philosophical sketch, archetype, existential.

Проза Лесі Українки, як і її лірика, є перехідним явищем на шляху до формування драматичних жанрів, зокрема драматичної поеми. Так, О. Вісич упевнено стверджує, що «умовно прозовий доробок Лесі Українки можна назвати тренувальним майданчиком, де вона тільки почала розробляти образи, що увічнені в драматургії авторки. З певністю можна стверджувати, що саме з оповідань письменниці постали амбівалентні чоловічі характери Короля Брюса, Руфіна, Мохаммеда, Дон Жуана та інших» [2, с. 202].

Так звані безсюжетні тексти Лесі Українки називають по-різному: лірична проза, філософсько-імпресіоністична, власне безсюжетна тощо. За словами В. Сірук, щодо прози Лесі Українки «наративність можна вважати вихідним пунктом у процесі пошуку своєрідності художньо-естетичної реальності» [8, с. 126]. Ця позиція суголосна з диференціацією прозових текстів письменниці з огляду на сюжетність/безсюжетність (епічна/лірична проза). Власне безсюжетність як така відсутня в Лесиних прозових творах, тут радше доводиться мати справу з нечітким сюжетом - фрагментарним, пунктирним. Такий сюжет є всього лише інструментом для медитацій, ліричних відступів, діалогів тощо. Наприклад, в оповіданні «Над морем» (1898), за словами М. Моклиці, «є два подієві плани: один ліричний, який непомітно розгортає цілий сюжет взаємин ліричної героїні з морем, а інший типово епічний: невдалий флірт Алли Михайлівни зі світським “левом” Анатолем» [7, с. 132]. лірична проза леся українка

Порівняльний аналіз жанрових моделей листа у творах Лесі Українки та О. Кобилянської

Доречна в цьому аспекті теза О. Забужко, у якій дослідниця зауважує, що проза Лесі Українки «в дійсності далеко попереду О. Кобилянської, чиє новаторство в цьому сенсі вимірюється все-таки насамперед домашньою, українською міркою, і могло вражати хіба що загумінкову галицьку публіку» [4, с. 513]. Щоправда, О. Забужко більшою мірою зосереджує свою увагу саме на «жіночому питанні», оминаючи, приміром, суспільно-побутові проблеми.

Нарис-репбапї «Сліпець» (1903), обставини написання якого за-значені вище, за жанровою характеристикою радше можна назвати імпресіоністичним етюдом, через його яскраву ліризацію. Точніше кажучи, ядро жанрової моделі твору складає саме етюд, з огляду на суб'єктивованість і медитативність оповіді. Звісно, патерн нарису виправданий тематикою: побут сліпих людей, їхні потреби, турботи й спосіб життя. Проте Леся Українка спрямувала розвиток «сюжету» у сферу метафізичних понять, вічних цінностей. Епіграф до твору звучить як указівка на напрям пошуку істинного сенсу тексту: «Душі ніхто не бачить, а чує - не кожний» [9, VII, с. 195]. Проблема моральної і фізичної сліпоти розробляється в етюді детально та різно- аспектно. По-перше, авторка демонструє особливості стосунків фізичного каліки (сліпого) із фізично здоровим суспільством: ««.Мені схотілось товариства таких, як я, в одинокому закутку мені було страшно, а між здоровими людьми сумно, та й їм, може, було сумно зо мною» [9, VII, с. 196]. По-друге, читач спостерігає, які моральні переваги має сліпий каліка над здоровими людьми: він здатен побачити та почути душу, особливо якщо ця душа відкрита й щира.

Образ сліпої дитини (навіть без указівки на стать), яка, до того ж, наділена музичним талантом, тобто має тонкий слух, сприяє симво-лізації етюду, адже діти загалом здатні глибше й точніше відчувати цей світ (інтуїтивно), а в тексті бачимо сліпу з народження дитину, яка сприймає світ лише на слух. Уміння слухати й чути, яке заступає собою відсутність зорового рецептора, подвоюється, відповідно, стає потужнішим. Леся Українка використала архетипний образ сліпця, який в українській культурі відіграє роль провідника, носія історії нації, носія духовних цінностей. Сліпі співці або кобзарі на українських теренах завжди мали високий авторитет: їх поважали, їм допомагали, до них прислухалися. Ще більш древній образ-архетип Сліпого Мудреця - мабуть, один із найпотужніших і найбільш інформаційно містких у світовій культурі (згадаймо хоча б Гомера). Що найцікавіше, колективна свідомість не запам'ятала жодного глухого мудреця, це нонсенс. Каліцтво, пов'язане з глухотою, спричиняє інше каліцтво - мовлення. А це призводить до порушення комунікації: глухонімі не чують і не говорять, вони не здатні пізнати цей світ через відсутність знань і загалом будь-якої інформації, зорового рецептора в цьому випадку недостатньо. Отже, Леся Українка в тексті «Сліпець» за допомогою різних архетипних образів і натяків спроектувала низку асоціацій, що дає нам змогу визначати цей твір ще і як символістський етюд.

«Примара» (1905) - один із найбільш закодованих творів Лесі Українки, тематично пов'язаний, як можемо припустити, із револю-ційними подіями в Російській імперії 1905 р. Центральний образ змія- полоза, крім того, що інтертекстуально пов'язаний із твором І. Франка «Boa constrictor» (1878), містить у собі лише негативну семантику. Цей образ, як бачимо, синкретичний, адже вбирає в себе величезну кількість інших образів, безликих і безмовних, що рухаються вперед «довгою зграєю»: «Вони всі йдуть однаковим кроком, і з першого погляду здається, що то змій-полоз правічний, подоланий, але не поконаний, виліз і тихо в'ється навколо землі, помалу стискає її, хотячи задушити» [9, VII, с. 201]. Зрозуміло, що за допомогою розлогої метафори (а весь текст, мусимо визнати, є наскрізь метафоричним) письменниця показує революційні явища, масові суспільні зрушення, бунти, сутички. Образ змія-полоза втілює особливості натовпу як явища стихійного й безжального. Образ змія - біблійний, негативно маркований, пов'язаний із гріхопадінням людей. Письменниця майстерно закодувала по суті ланцюгову реакцію: змій спокусив жінку, жінка спокусила чоловіка - процес завершений, ціль досягнута. У випадку із соціалістичними революціями, фактором спокуси є можливість відмовитися від будь-яких законів, повністю їх порушити (власне, як і в сюжеті про перших людей). Ставши ланкою суспільного ланцюга подібної революції, людина не може вирватись із нього, аж поки такий суспільний процес не досягне свого апогею - тотальної руйнації.

Жодного разу в тексті не натрапляємо на слово «народ», схоже на те, що оповідач ставиться до таких суспільних процесів негативно, осуджує їх: ««Стати не можна, треба йти, йти, йти. Бо скільки людей, стільки погоничів. Кожний чує за плечима зброю товариша свого, і в'язи його тремтять, бо він знає, що жало зброї от-от має вжалити його в шию, як тільки він спиниться, і зараз очі його погас-нуть і світ його згине навіки вкупі з ними» [9, VII, с. 202]. «Зброєю» у цьому випадку є не так матеріально виражена річ, що здатна вбити, як неможливість повернутись, вийти з натовпу, просто спинитись, оскільки така людина одразу загине під ногами тисяч інших. Як бачимо, авторка навіть не використовує поняття лідера чи провідника, зупинившись на лексемі «погонич», точніше - проводир у тексті трансформувався в погонича, тобто відбулася явна профанація ідей революції й загалом революційного руху. Невідомо, хто запустив цей механізм, але чітко зрозуміло, що зупинити його вже неможливо, про це свідчить оксиморонне формулювання «верніться вперед». У цій фразі слова нівелюють одне одного, відповідно, людина в натовпі та загалом натовп позбавлений будь-якого вибору й власної волі. Поряд із таким трактуванням Леся Українка зауважує один дуже важливий факт - ««Але зблизька видно, що то йдуть усе люди, і хоч вони йдуть безкраїм гуртом і всі немов однаковим пилом припали, однаковим маревом повились, однаковим колоритом пойнялись, мов безліч фігур на одній картині, але кожен з тих людей один і нема другого такого в цілім світі, нема, не було і не буде з правіку й до віку» [9, VII, с. 201], який указує на те, що натовп усе ж складається з особистостей, які, на жаль, утратили власну індивідуальність, ставши часткою цілого. Така суспільна єдність не здатна нічого продукувати, адже має деструктивний характер.

«Примара» Лесі Українки цілком може кваліфікуватися як філо-софський етюд, крім того, максимальна узагальненість образів, апо- каліптичність, глобальність проблематики, суспільна заангажованість спрямовують твір у царину експресіоністської поетики. Відповідно, перед нами - зразок модерної прози, наскрізь метафоричної, із неспо-діваними тлумаченнями проблеми, заглибленням у сферу масової та індивідуальної свідомості.

Ми не маємо на увазі повного ототожнення центрального образу твору із поняттям соціалістичної революції. Найімовірніше, будь-які масові суспільні зрушення найбільш яскраво дають змогу дослідити принцип, на якому ґрунтується масова свідомість. Порушена у творі проблема стосується ще екзистенційного питання смерті, причому не стільки фізичної як закономірного явища, скільки духовної, яка є ганебним поняттям. У тексті етюду є такі рядки: «А хто не вернеться вперед і буде дивитись назад, того зброя товариша його ужалить просто в очі і зруйнує навіки їх світ. Хто кинеться вбік, геть у широке вільне поле, того жало зброї ужалить в серце, і коли не впаде він скошеним кривавим цвітом на широке вільне поле, то все ж в очах йому потемніє і зміниться в них світ і вже ніколи не буде таким, як перше був, і широке вільне поле буде завжди чужиною для втікача, а рідна мова стане для нього прокльоном товариша, що не в свою чергу вступив до брами жаху» [9, VII, с. 202]. «Брама жаху», на нашу думку, є втіленням вічної духовної темряви, із якої уже неможливо вийти. У цитованому уривку чітко артикулюється ідея: той, хто намагається протистояти масі, буде знищений, той, хто намагається вивищитися над натовпом, вийти з його рядів «у чисте поле», тобто протиставити своє унікальне «Я» суспільному безликому «Ми», приречений на приниження, зневагу й тотальну ненависть. Доказове в цьому плані, як нам видається, фінальне питання - ««Хто визволить видющих людей з тіла сліпої потвори?» [9, VII, с. 203], адже воно стосується якраз сильних особистостей, які прагнуть насамперед духовного збагачення, а не інертно прямують у річищі утилітарно- матеріалістичних бажань.

Отож, лірична проза письменниці, густо насичена промовистими деталями, символами, архетипами, філософськими інтенціями, спря-мована у сферу індивідуальних переживань героя, заслуговує стояти поруч творів Л. Андреєва, Х.-Л. Борхеса та інших авторів із нахилом до герметизації текстів. О. Забужко загалом уважає Х.-Л. Борхеса най-ближчим до української письменниці «за способом “реверифікації” ідей» [70, с. 181]. Леся Українка порівняно менше проявила себе як прозаїк, однак її манера досліджувати певний об'єкт чи явище крізь призму ліричного «Я» дає підставу визначати її прозу, зокрема ліричну, як зразки філософської прози в українській літературі.

Джерела та література

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації / В. Агеєва. - К. : Либідь, 1999. - 264 с.

2. Вісич О. Естетика нон-фініто у творчості Лесі Українки : монографія /

О. А. Вісич. - Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. - 196 с.

3. Головій О. М. Тема божевілля в малій прозі А. Чехова та Лесі Українки / О. М. Головій // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Філол. науки. Літературознавство. - 2011. - № 13. - С. 28-35.

4. Забужко О. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій / Оксана Забужко. - Вид. 2-ге, переробл. й допов. - К. : Комора, 2014. - 646 с.

5. Кобилянська О. Твори : у 5 т. / Ольга Кобилянська. - К. : Держ. вид-во худ. л-ри, 1961-1963.

6. Колошук Н. Г. Інтелектуальний конфлікт у драматургічній поетиці Лесі Українки / Н. Г. Колошук // Леся Українка і сучасність (до 130-річчя від дня народження Лесі Українки) : зб. наук. пр. - Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. - С. 149-158.

7. Моклиця М. Символізація топосів у мегатексті Лесі Українки / Марія Мок- лиця // Наукові праці (до 100-річчя від дня смерті Лесі Українки). Scientific Proceedings (Dedicated to the centenary of Lesya Ukrainka's death). - XIV. - Тбілісі : Тбіліс. держ. ун-т ім. І. Джавахішвілі ; Ін-т україністики, РВНЗ «Кримський гуманітарний університет», 2014. - С. 124-140.

8. Сірук В. Наративні стратегії «малої» прози Лесі Українки / Вікторія Сірук // Слово і час. - 2006. - № 2. - С. 8-14.

9. Українка Леся. Зібрання творів : у 12 т. / Леся Українка. - К. : Наук. думка, 1975-1979.

References

1. Aheieva, V. 1999. Poetesa zlamu stolit. Tvorchist Lesi Ukrainky v postmodernii interpretatsii [The Poet of Breaking of Centuries. The Lesia Ukrainka's Creativity in Postmodern Interpretation]. Kyiv: Lybid (in Ukrainian).

2. Visych, O. 2014. Estetyka non-finito u tvorchosti Lesi Ukrainky [The Non-finito Aesthetics in Lesia Ukrainka's Creativity]. Lutsk: Tverdynia (in Ukrainian).

3. Holovii, O. 2011. “Tema bozhevillia v malii prozi A. Chehova ta Lesi Ukrainki” [The Theme of Madness in the Small Prose of A. Chehov and Lesia Ukrainka]. Naukovyi visnyk Volynskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. Filolohichni nauky. Literaturoznavstvo, 13: 28-35. Lutsk, (in Ukrainian).

4. Zabuzhko, O. 2007. Notre Dame d'Ukraine: Ukrainka v konflikti mifolohii [Notre Dame d'Ukraine: Ukrainka in Conflict of mythologies]. Kyiv: Komora (in Ukrainian).

5. Kobylianska, O. 1961-1963. Tvory v piaty tomakh [Works in Five Volumes]. Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo khudozhnioi literatury (in Ukrainian).

6. Koloshuk, N. 2003 “Intelektualnyi konflikt v dramaturhichnii poetytsi Lesi Ukrainki” [Intellectual Conflict in Dramatic Poetics of Lesia Ukrainka]. Lesia Ukrainka i suchasnist (Do 130-richchia vid dnia narodzhennia Lesi Ukrainky), 149-158. Lutsk (in Ukrainian).

7. Moklytsia, M. 2014 . “Symvolizatsiia toposiv u mehateksti Lesi Ukrainky” [The Symbolization of Topos in Lesia Ukrainka's Mehatekst]. Scientific Proceedings (Dedicated to the centenary of Lesya Ukrainka's death), XIV: 124-140. Tbilisi (in Ukrainian).

8. Siruk, V. 2006. “Naratyvni stratehii “maloi” prozy Lesi Ukrainky” [The Narrative Strategies of Lesia Ukrainka's “Small” Prose]. Slovo i chas, 2: 8-14. Kyiv (in Ukrainian).

9. Ukranka, Lesia. 1975-1979. Zibrannia tvoriv u dvanadtsiaty tomakh [Collection of Works in Twelve Volumes]. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru