Алкоголь, пияцтво та хміль у віршах Климентія Зіновієва, Лазаря Барановича і Данила Братковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Алкоголь, пияцтво та хміль у віршах Климентія Зіновієва, Лазаря Барановича і Данила Братковського

Максим Меркулов

Стаття присвячена темі алкоголю у творчості трьох українських письменників епохи Бароко - Климентія Зіновієва, Лазаря Барановича і Данила Братковського. П. Куліш і В. Перетц, оцінюючи творчу спадщину Климентія, дійшли висновку, що цей автор справжній любитель доброї випивки, однак детальний розгляд написаних Климентієм віршів доводить: поет був не пропагандистом пияцтва, а прихильником саме помірного пиття. І хоча деякі твори письменника за своїм змістом і настроєм дійсно нагадують п'яні оди, вони усе ж відрізняються від більшості його текстів, присвячених вживанню і виготовленню спиртних напоїв, і є радше дотепним жартом, а не життєвим маніфестом. Також вірші на алкогольну тематику наявні у доробку Лазаря Барановича і Данила Братковського. Братковський і Баранович, на відміну від Климентія, виявляють більше іронії, ніж дидактизму, однак вони так само усвідомлюють згубну природу пияцтва, ту страшну роль, яку відіграє це явище у процесі деградації людини і соціуму.

Ключові слова: Климентій Зіновіїв, Лазар Баранович, Данило Братковський, Бароко, поезія, алкоголь

Рукописна збірка Климентія Зіновієва «Вірші. Приповісті посполиті» посідає особливе місце в українській літературі епохи Бароко. Оцінюючи творчу спадщину цього письменника, Валерій Шевчук пише: «Климентій не тільки прожив странницьке і страдницьке життя, але й піднявся на подвиг у середині віку свого дати його образ, створивши... універсальну картину» [4, с. 14]. І справді творам мандрівного ієромонаха, який жив на зламі XVII і XVIII ст., властивий дуже широкий тематичний діапазон. Віршописець звертає увагу на різні життєві ситуації, на природні явища і стихії, на людські чесноти і вади, на ремесла і народні прислів'я та приказки. Не обходить він стороною і проблему пияцтва. Пантелеймон Куліш у присвяченій Климентію науковій розвідці «Климентий украинский стихотворец времен гетьмана Мазепы» [2], яка була в 1859 р. надрукована у журналі «Русская бесіда» (згодом у журналі «Основа» в 1861 р.) стверджує, що цей чоловік був «одинаково строг и безпощаден ко всему, что противно его понятіям о добрі и злі. Он смягчается только перед людьми знатными и богатыми, да перед музыкантами и хмільншми напитками, которые хвалит безусловно» [2, с. 168-169]. Куліш розглядає кілька віршів, які присвячені виготовленню і споживанню алкогольних напоїв - «О купцах и о продавцах фальшивих...»[1, с. 47], «О крылошанах, збытне трунок горілчанши заживающих...» [1, с. 172], «Вірши похвалньїє любячим пиво пити...» [1, с. 208]. Наводячи уривки цих творів, дослідник намагається викрити лукавство і лицемірство їхнього автора, який «в качестві моралиста, считал долгом своим проповідовать воздержаніе от хмільншх напитков, так как с неосторожно выпившими случаются разныя непріятности, но пьяниц вообще увіщавает он снисходительно...» [2, с. 171]. Куліш переконаний, що зловживання хмільним трунками було для Климентія звичним явищем, оскільки «Он простодушно называет класс людей, к которому принадлежит, трунковымилюдьми... Подвиг у него означаетъ не боліе, как буквальное выполнеше діла, которое не имеіт, по его мнінію, никакой связи с трезвою и благочестивою жизнію» [2, с. 172]. Про «алкогольні» вірші Климентія говорить і Володимир Перетц у статті-передмові «Вірші ієромонаха Климентія, Зіновієва сина» (1912 р.) [3]. Перетц дещо м'якше оцінює згаданий вище твір «О крылошанах...», не звинувачує його автора у гріховності і лицемірному святенництві, натомість просто відзначає, що поет «був людиною товариською та й не ворожий тому, щоб провести з приємністю час за чаркою з письменними людьми» [3, с. 12]. Водночас учений не без іронії називає «Вірши похвалншє любячим пиво пити...» правдивим панегіриком пияцтву, після чого згадує текст, який містить похвалу виноробам «О винниках, іли о винокурах, або теж о горілчаниках, що горілки робят у винницах...» [1, с. 145] і загалом характеризує Климентія Зіновієва як прихильника помірного пиття.

Вірші на алкогольну тематику знаходимо й у доробку Лазаря Барановича та Данила Братковського, що свідчить про зацікавлення поетів цією проблемою. Мета статті - розглянути мотиви алкоголю, пияцтва та хмелю у творчості трьох українських письменників епохи Бароко - Климентія Зіновієва, Лазаря Барановича і Данила Братковського.

Зважаючи на різні потрактування алкогольної тематики у творчості Климентія Зіновієва, варто з'ясувати, чия ж оцінка об'єктивніша, а тому звернемося до масиву текстів, присвячених пияцтву. Аналіз більшості з них приводить до висновку: поет займав досить категоричну позицію і вважав, що зловживання хмільними трунками - зло, з яким треба боротися. Зокрема про це свідчить вірш «От зде починаются вЪршы, о пяньстві и о п'яницях»:

Останся человіче пянства проклятого: бо часом нагле люде умырают з того.

А хоч пии да помірно жеб не много тратыл або жебыс и всея худобы не зтратыл.

Бо пяному здастся же и козы в золоті: а сам валяється як свинія в болоті... [1, с. 86-87].

Своє зневажливе ставлення до цього явища Климентій виражає за допомогою народного фразеологізму й антитези «козы в золоті» - «свинія в болоті», демонструючи тим самим добре почуття гумору і версифікаційну майстерність. П'яниця не лише шкодить своєму матеріальному становищу, а й грішить перед Богом та іншими людьми, про що мова йде в наступному вірші («О хоробі з пянства бьіваємои» [1, с. 87]). Алкоголь вводить людину в оману, позбавляючи її адекватного світобачення і ясного розуму. І хоч Климентій застерігає читача насамперед від пияцтва як такого, можна припустити, що вищенаведений вірш має дещо глибше значення: гріх, проти якого неодноразово виступав автор, діє на людину подібно до вина, додає упевненності в дерзанні, наділяє почуттям безкарності і примарної могутності. Отож образ вина можна потрактувати як метафору нечестивого життя, що ним упиваються люди. Але слід звернути увагу й на два останні рядки вищенаведеного уривку - у них поет наче обмовлюється, даючи у такий спосіб своєрідну індульгенцію хмільним трункам: тут автор, вочевидь, спирається на слова апостола Павла, який радить уживати трохи вина молодому християнинові Тимофію [1Тим. 5: 23]. Схожу думку містять і деякі інші тексти Климентія (їх буде розглянуто нижче), у яких віршописець виправдовує і дозволяє помірне вживання алкогольних напоїв.

Той, хто обрав гріховну стезю, не здатен тверезо оцінювати реальність й усвідомити всю повноту своєї відповідальності перед Богом. Пияцтво у тогочасній Україні ХУП-ХУШ ст. набуло настільки великого поширення, що непитущі люди викликають у Климентія щире здивування (вірш «О незажываючих вина сиріч горілки або теж и всякого хмілного напитку»): «К подывенъю особном и тьіє бывают / що жадных трунков пяных ніґдьі не вжывают» [1, с. 87]. Цікаво, що поет вважає непитущих не стільки праведниками, скільки підозрілими особами, які відмовилися від алкоголю через свої минулі гріхи:

Бо кождыи фантазию может причитати: для котрои праве мусіл пити перестати.

Або зъмовят безмірно худобу пропивал: або теж неуважно з людьми ся задырал [1, с. 87].

У цитованому вірші автор уживає польське прислів'я, яке влучно характеризує природу пияцтва: «Знат то ведлуг слов лядзских нещенсноє ґарло / вшытко добро, цо было у дому пожарло» [1, с. 88]. Разом з тим поет усвідомлює, що згубні наслідки має не просто пиття вина як таке, а надмірне споживання сього трунку («Тым то мовят не вино леч пянство проклято / даи Боже жеб от всіх оно было отнято» [1, с. 88]). Алкогольний дурман є серйозною перешкодою на шляху духовного очищення. Молитва п'яного, на думку Климентія Зіновієва, не важить в очах Всевишнього нічого (вірш «О пянстві, и єще»):

I хоч бы пяныи н^ды Богу ся не молил: воютынну в тои речи вовік бы не згр^ыл.

Ґди пяного таково мовят моленіє: як фарысеиско не^дыс было хваленіє [1, с. 89].

Звернімо увагу на епітет «фарысеиско». Фарисеями за часів Ісуса Христа називали учителів закону, книжників, людей, що мали право наставляти інших. Парадокс полягає в тому, що саме вони стали найбільшими ворогами Христа, видали Його римській владі і наполягли на винесенні Йому смертної кари. Ісус говорив про них як про лицемірів і попереджав про кару за лжеправедність. Багато фарисеїв, як говорить Святе Письмо, провадили подвійне життя, дбаючи про зовнішню чистоту, а самі були всередині як гроби, повні кісток й усілякого тліну [Матв. 23: 27]. Відтоді слово «фарисей» означає нещирість і підступ. Молитва п'яного для Климентія - це молитва людини, яка не розкаюється у тому, що вчинила, але все одно хоче удостоїтися Божого благословення. Фарисейське хваління гідне відповідної нагороди:

Прето вдостои нас Боже часты мытареискои: быхмо не отрымали платы фарысеискои.

I даи Господи всяким людям пит помірно: абы не оскорбляли тя Творца безмірно [1, с. 89].

У цьому уривку бачимо алюзію на євангельську притчу Ісуса про священика й митника, що одночасно молилися до Бога [Лк. 18: 9-14]. Священик був сповнений самовпевненості й гордині, він зневажав митника, який, однак, розкаявся у своїх гріхах щиро, тому й дістав од Всевишнього прощення. У такий спосіб поет натякає, що смирення і вміння визнати свої помилки є важливішим за суспільну повагу, високий соціальний статус і навіть духовний сан.

Цікаво, що Климентій, виступаючи за помірковане вживання хмільних напоїв, навіть стверджує, що пити можна і во славу Творця: «Тылко абы во славу твою выпивали / и трезвым смыслом тебі хвалу отдавали» [1, с. 89]. У вірші «О вині або теж о горілці» поет говорить, що алкогольні трунки дані людині Богом:

Дав Бог и горілчаньїи трунок на пожыток: а хто збытне будет пит не идет у пожыток.

А ін хоч бы и мало пив то не пануєт: але власне руками сылу одиимуєт [1, 88-89].

Отже, вино й горілка також можуть бути корисні. Сам Христос на весіллі в Канні Галилейській перетворював воду на вино [Ів. 2: 1-12]. Також варто згадати притчу Ісуса про старі міхи й молоде вино, де цей напій символізує мудрість і Боже вчення [Лк. 37-39]. Проте Климентій одразу попереджає читача: пиття хмільних напоїв добре лише тоді, коли людина знає міру. Тим, кому вони шкодять навіть у невеликих дозах, краще не вживати їх узагалі: «Звлаща хто на голову будет хоровати / добро б такому отнюд єи не вжывати» [1, с. 89].

Письменник усвідомлює, що дві протилежності - пияцтво і тверезість - не можуть ужитися одна з одною. Цю думку Климентій висловлює у вірші «О трезвых и о шяных»:

Єсли мовят трезвому мощно з пяным жити: то может и порося из вовком пожити.

Тылко ж не мощно сему слову віровати: жеб мощно поросяти з вовком пробувати [1, с. 89].

Будучи переконаним у неможливості такого добросусідства, автор робить вибір на користь тверезості («Прето даи Боже быхмо в трезвости кохали / бы тебе н^ды, и твои люд не оскорбляли» [1, с. 90]).

Продовжуючи порівнювати тверезість із пияцтвом, поет у двох наступних віршах ставить тавро на першому з цих явищ і возвеличує друге. Ось уривок з твору «I сиє тому ж подобноє, о пяных, и о неписменных»:

Яко тяжко трезвому из пяным обытат: тако и писменному из простым пробуват.

Бо в простого мужыка простыи єст обычаи: а в писменных особныи полЪтычныи звычаи [1, с. 90].

Як бачимо, тверезих людей автор прирівнює до письменних, а п'яниць - до невігласів. Освіченість (знання грамоти, історії, літератури тощо) в багатьох народів асоціювалася зі світлом ще з давніх часів (напр., в античних греків і римлян). Корисні знання і розвинений розум дають змогу помічати те, що приховане від звичайного ока. Ті, хто відмовляються від алкогольного дурману, бачать світ набагато чіткіше, ніж пияки, що, подібно до неписьменних варварів, перебувають у темряві своєї глупоти. Освіта була у великій пошані і серед християн. Біблійний цар Соломон, діставши од Бога мудрість, став одним з найвизначніших інтелектуалів свого часу. Христос обирав собі послідовниками не лише рибалок і митників, а й добре освічених людей, як фарисей Савл (апостол Павло), що цитував грецьких поетів [Дії 17: 28]. Климентій, будучи грамотною людиною, полемізує з тими, хто виступає проти «письменних». Важливим є те, що поет, порівнюючи п'яниць із невігласами, не гордує ними, а просто говорить про їхню інакшість. Автор усвідомлює, що такі люди теж мають право на Божу милість і до них треба ставитися з любов'ю.

Вірш закінчується низкою народних прислів'їв, що закликають до помірности у питві:

Добро тому пит, в ком хміл спит. и паки: пий да ума не пропии.

и еще: пии да не выи.

и зънову ж, пий да не впиваися, меж чужыми людми вьістерігаися:

бо хміл мовит безпечне, да не статечне [1, с. 90].

Прагнучи бути об'єктивним у своїх оцінках, Климентій стверджує, що поняття «тверезість» не є тотожним поняттю «праведність», і що п'яні люди так само здатні на добрі вчинки. Але все ж поет доходить висновку, що шкоди од вина набагато більше, ніж користі, тому для спасіння своєї душі слід перебувати у тверезості: вірш «О обычаях людзских, же в пяных шиє обычаи, а в трезвых іньїє, або добрьіє, або теж зльїє». У цьому вірші автор вдається до іронії, щоб підкреслити головну думку твору. Поет стверджує, що хміль може збороти навіть Божого посланця: «Іли зас ґдьі аггел Божии з неба пришол / да на земли ся упил, то без штуки б не одыишол» [1, с. 91]. Климентій навмисне говорить про янгола не врочисто й піднесено, а з уїдливою гіркотою - якщо вже він не встояв перед алкогольним дурманом, то слабка і грішна людина не встоїть і поготів:

Бо хміл здавна такую в собі справу маєть: же наиболшеи на злоє людеи привождаєт.

А до доброго барзо мало он приводит: тылко все людеи розных до лихого зводит [1, с. 91].

Вірші, присвячені пияцтву, знаходимо у доробку інших барокових віршописців - Лазаря Барановича (збірка «LutniaApollinowa» [5], видана 1671 року у Києві) і Данила Братковського (збірка «Swiatpocz^sciprzeyzrany» [6], видана 1697 року в Кракові). Недарма В. Шевчук, говорячи про спробу Климентія створити масштабну картину життя, згадує саме цих двох письменників, які «так само ставили перед собою таке завдання» [4, с. 14-15], адже подібність їхньої поетичної спадщини до творчості мандрівного ченця більш ніж очевидна. У книзі Барановича бачимо своєрідний міні-цикл «О pijanstwie», що складається з двох невеликих за обсягом творів - «Chmiel- mel» та «Spiewacy- pijacy». В обох віршах поет вдається до гри словами і смислами, що видно вже з їхніх назв, обидва тексти просякнуті іронією. Акцентуючи на подібності слів, письменник зіставляє їхні значення iна основі цього зіставлення робить дошкульні висновки (вірш «Chmiel- mel»):

Chmiel w swym imieniu se mel ma schowany,

Kto go rozsyca wod% bywa pyany.

Za ten grzech postaw na oltarzu swic$,

Wieszli do cerkwie ktor^dy ulice! [5, c. 311].

«Mel» - одиниця виміру частоти звуку. У такий спосіб автор натякає на звичку п'яних людей співати, також поет радить тому, хто випив, поставити свічку у церкві - місці, де так само лунають співи. Проте не лише іронія присутня у вірші - в останніх рядках вона поступається місцем урочистості («Slowatwe, Panie, nadmiodslodszepiej$...» [5, с. 311]). Слід звернути увагу на те, що у польській мові слова «pije» (п'є) i «piej$» (співає) є паронімами: поет навмисне заміняє перше слово на друге, вставляючи лексему «piej$» у здавалося б чужорідний контекст. Це також частина мовної гри, за допомогою якої Баранович прагне вразити читача і наштовхнути його на певні роздуми. Дослівний переклад передостаннього рядка твору виглядає так: «Слова твої, Боже, солодше за мед п'ються...». Митець у такий спосіб говорить про сприйняття людиною Божого Слова (Біблії), а також відсилає до євангельського сюжету - розмови Ісуса з самарянкою біля колодязя [Ів. 4: 1-15].

До словесної гри Баранович вдається і в другому вірші («Spiewacy-pijacy»). Ужартівливомутоніпоетзіставляєспівзпроцесомвживанняхмільнихтрунків(«Pj co piej spiewacy pijacy...» [5, с. 356]), жонглюючи при цьому не лише паронімами, а й омонімами («kwarta» - спеціальний термін, що означає музичний інтервал, і«kwarta» - кухоль з хмільним напоєм):

Jesli tercyj znasz - nie znam statecznie,

Gdy kwart trzymasz - kwart$ znasz koniecznie;

Kwart$ trzymajc, kwart$ rachujecie,

Jedna, druga, trzecia, tak pauzujecie [5, с. 356].

Письменникнібидивитьсянапияківзпоблажливоюусмішкоюінавітьпорівнюєїхзнебеснимхоромянголів: «Spiewacy byscie wszyscy dostali / gdzie chor anielski wkcznie Boga chwali / tam si$ upj z obfitosci domu...» [5, с. 356]. На відміну від Климентія, Лазар Баранович більше висміює, ніж викриває п'яниць, і займає не таку жорстку іменторську позицію.

Іронізує над пияцтвом і Данило Братковський, який у вірші «O chmielu» робить спробу виправдатися чи навіть висповідатися перед читачем:

Kiedy kto komu piiany co zawini,

Nazajutrz mowi, chmielnicki to czyni.

Wszystko potrzezwu chmiela wymiiemy,

A gdy piiemy, iak w beczk$ liiemy [6, с. 6].

Напершийпоглядвідповідальністьзанегіднуповедінкуавторпокладаєнаалкогольнінапої, аненалюдину, якацінапоївживає(«Spytasz go potym, iak si$ Pan macie / Chmiel chmiela pobit, nie iam ci$ bit, bracie» [6, с. 6]), оскільки сам не цурається хмільних трунків і веселої компанії, як це видно на прикладі тексту «Autor do siebie», де поет змальовує себе легковажним завсідником корчми, який настільки охочий до спиртного, що гребує ні лицемірством, ні підлабузництвом заради нової порції випивки: «Na stodkowitym gdy winie zasi$d$ / kto wina kupi wychwalac go b$d$» [6, с. 8]. Отже, Данило Братковський цілком підпадає під характеристику, яку дав Климентію Зіновієву В. Перетц, ба навіть під нищівну характеристику П. Куліша. Одначе про цілковиту прихильність Братковського до бешкетників і пияків говорити теж не варто, бо у творі «Iak piiacy piiai» поет відмежовується від їхнього середовища, прибравши позу цікавого спостерігача:

Kat go wie, jak to piiacy piiai,

Naywi^kszey petney nigdy nie mai.

Brzuch nie beczutka, beczutka si$ wleie,

A mnie od serca gtowa zaboleie [6, с. 16].

Спираючись як на власний життєвий досвід, так і на досвід своїх сучасників, Данило Братковський, подібно до Климентія, робить щодо алкоголю невтішний висновок: «Wypisac trudno, co ten Pan chmiel robi / kazdego szpeci, nikogo nie zdobi» [6, с. 15]. Варто зазначити, щоКлиментійЗіновіївтаксамовдаєтьсядоперсоніфікаціїхмелюузгадуваномуранішетворі «Вірши похвалянь ї є любячим ъпивопити...»:

А в голові здоровыи, все не перебирай: да вшелякии напитокъ заровно выпиваи.

Бо в жорна добрьє що вкинъ мовятъ то зъмеле: похвали и ты мене за то честныи хмеле [1, с. 209].

Цей вірш має бадьорий і веселий настрій, твердження про користь уживання пива і пораду заставити власні штани, аби роздобути гроші на корчму. Поет звертається до хмеля як до патрона усіх любителів міцних напоїв і навіть вдостоює його епітетом «честныи», у такий спосіб, можливо, натякаючи на те, що алкоголь робить людину більш відвертою у словах і вчинках. Одначе даний текст аж ніяк не можна назвати життєвим маніфестом, про що свідчить бурлескний тон, у якому він писаний. Швидше за все це просто данина веселій вдачі автора, який не цурався вдалого жарту.

У підсумку можна стверджувати, що ставлення Климентія Зіновієва до хмільних напоїв можна охарактеризувати як помірковане. Письменник не був ані лицемірним законником, ані оспівувачем безвідповідальності і пияцтва. Він не гребував чаркою у доброму товаристві, проте усвідомлював, яку велику небезпеку для людини і суспільства становить хвороба алкоголізму, тож цілком свідомо обрав позицію пропагандиста помірного пиття. У цьому сенсі висновки В. Перетца є більш об'єктивними і точними, ніж ті висновки, до яких дійшов П. Куліш. Неодмінним супутником «алкогольних» віршів Климентія є гумор, це ріднить його твори з віршами Лазаря Барановича і Данила Братковського. Усі три поети залюбки іронізують над тими, хто опинився в тенетах Бахуса, але при цьому не забувають наставляти чительника на істинну путь.

Література

пияцтво письменник зіновієв баранович братковський

1. Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. Київ: Наукова думка, 1971. 390 с.

2. Кулиш П. Обзор украинской словесности. И. Климентий. Основа. Санкт- Петербург, 1861. Січень. С. 159-234.

3. Перетц В. Вірші ієромонаха Климентія. З передмовою В. Перетца. Пам'ятки українсько-руської мови і літератури. Археографічна комісія наукового товариства імені Шевченка.T. VIII. Львів, 1912. 228 с.

4. Шевчук В. Климентій Зіновіїв та його книга буття українського народу. Золоте чересло: книга народних ремесел, звичаїв та побуту в Україні, писана Климентієм Зіновієвим, поетом кінця XVII - початку XVIII ст. Київ, 2009, 336 с.

5. Baranowicz L. Lutnia Apollinowa kazdej sprawie gotowa. Kijow, 1671.

6. Bratkowski D. Swiat po cz^sci przeyzrany. Krakow, 1697. 166 s.

7. Zinoviiv K. Virshi. Prypovisti pospolyti [Poems. Commonwealth Proverbs]. Kyiv, 1971. 390 p. [in Ukrainian].

8. Kulysh P. Obzor ukraynskoi slovesnosty. Y. Klymentyi [Review of Ukrainian Literature. I. Klymentii]. In: Osnova. Sankt-Peterburh, 1861, pp. 159-234. [in Russian].

9. Peretts V. Virshi iieromonakha Klymentiia. Z peredmovoiu V. Perettsa [Poems of Hieromonk Clementy. With a foreword by V. Perets]. In: Pamiatky ukrainsko- ruskoi movy i literatury. Arkheohrafichnoho komisiia naukovoho tvarystva imeni Shevchenka. vols. VIII, 1912, 228 р. [in Ukrainian].

10. Shevchuk V. Klymentii Zinoviiv i yoho knyha buttia ukrainskoho narodu [Klymentii Zinoviiv and his book of being of the Ukrainian people]. In: Zolote chereslo: knyha narodnykh remesel, zvychaiv ta pobutu v Ukraini, pysana Klymentiiem Zynoviievym, poetom kintsia XVIIpochatku XVIII st.[in Ukrainian].

11. Baranowicz L. Lutnia Apollinowa kazdej sprawie gotowa. Kijow, 1671, 560 р. [in Polish].

12. Bratkowski D. Swiat po cz§sci przeyzrany. Krakow, 1697, 166 р. [in Polish].

Maksym Merkulow. Alcohol, drunkenness and hop in poems of Klymentii Zinoviiv, Lazar Baranovych and Danylo Bratkovskyi. The article deals with the topic of alcohol in the works of three Ukrainian writers of the Baroque epoch - Klymentii Zinoviyev, Lazar Baranovych and Danylo Bratkovskyi. Assessing Klymentii's literary heritage, Panteleimon Kulish and Volodymyr Peretz came to the conclusion that this author was a true lover of good drinking, however, a detailed examination of the poems written by Klymentii Zinoviyev has shown that the poet was not a promoter of alcohol abuse, but an advocate of moderate drinking since he was well aware of the effect of excessive consumption of alcoholic beverages that led to impoverishment, fights and scandals. Klymentii characterizes drunken people as foolish and unwise, comparing them to the ignorant and the blind. Although some of the writer's works are reminiscent of an ode to drunkenness in their content and mood, they are still different from most of his works about the use and manufacture of alcoholic beverages. They are witty jokes rather than a life manifest. Alcohol themed poems can also be found among the works of Lazar Baranovych and Danyol Bratkovskyi. Bratkovskyi and Baranovich, unlike Klymentii, express irony rather than didacticism; however, the authors appear to be aware of the harmful effect of drinking as well as of an awful role this phenomenon plays in the process of human and social degradation.

Key words: Klimentii Zynoviyev, Lazar Baranovych, Danylo Bratkovskyi, Baroque, poetry, alcohol

Размещено на Allbest.ru