"Ясновидці невидимих світів" (своєрідність і вияви візіонерського типу творчости)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Ясновидці невидимих світів» (своєрідність і вияви візіонерського типу творчости)

Пахаренко Василь Іванович, доктор філологічних наук, профессор кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

Доповідь Василя Пахаренка «Своєрідність і вияви візіонерського типу творчости» присвячена аналізові основних складників візіонерського типу художнього мислення, а також специфіки поєднання візіонерства і психологізму у світосприйманні митців-геніїв.

Характерні риси стилю візіонера - метафоричність, архетипна символіка, синтеза мистецтв, експериментаторство, герметизм, проникнення у трансцендентні обшири буття, профетизм.

Abstract

Visionary type of creativity: its peculiarity and manifestations

Introduction. Duality is essential for any process of human creativity. Thus the most distinguishing feature of a human psyche is revealed - its inner ambivalence. The definition of creative binarity as introversion/extroversion or psychologism/visionariness, given by analytic psychology founder C. G Jung, seems productive in this context. Especially difficult and significant is visionary type of creativity. It enables to insight into the incomprehensible depths of our psyche and existence as it is.

Purpose. This article aims to investigate the main manifestations of visionary type of creativity, peculiarities of visionariness and psychologism interconnection in artistic mentality of a genius.

Methods. This investigation is fulfilled within the deeply psychological methodology. According to C. G Jung's conception, psychological type of creativity is concentrated on conscious level of world perception and the visionary one focuses on unconsciousness.

Results. Characteristic features of visionary style involve metaphoricity, archetypal symbolism, synthesis of arts, experimentation, hermeticism, insight into transcendental expanses of existence, prophetism.

Researchers-determinists explain the mechanism of clairvoyance by a coincidence or prediction of a situation. On the other hand, mystics consider the foreseeing ability to be given a person by Supreme Forces. Analytic psychological interpretation seems the most persuasive: visionariness enables an artist to draw information from the collective unconscious. Artist of a genius harmonically combines conscious and unconscious facets of his soul, predictability and prophesism. Thereby, universalism and accuracy of their prognoses are explained.

A vivid example of such synthetic clairvoyance is, for instance, the work of T. Shevchenko. Superpower energy and faultlessness of his numerous predictions originate from rational, prognostic and merely mystical sources. It should be taken into consideration that Shevchenko's prophecies, especially the tragic ones, tend to periodically come true and this will continue until the cause-and-effect relations, which induce them, are broken with. Thus the poet has precisely indicated these relations and foreseen their contiguity.

The Holy Bible doesn't err, ingenious prophets appear in this world in order to help us, narrowminded people, to make no doubt about the most important things, to choose the way of salvation and approach truth, happiness and ourselves. We should only learn to hear them, understand and finally dare to believe them.

Originality. Topicality of this research is determined by an attempt to substantiate the specifics of an artistic world-view by harmonic correlation of extrovert and introvert models in psyche of a genius.

Conclusion. Thus, the crucial mission of a genius is to favour spiritual self-formation, maturity of the mankind and the search for harmonic combination of existential opposites.

Key words: psychological type of creativity, visionary type of creativity, inspiration, infliction, collective unconscious, prognostics, prophetism, genius, T. Shevchenko.

візіонер психологізм творчість яснобачення

Постановка проблеми

Будь-який процес людської творчости - засадничо двоїстий. У такий спосіб оприявнюється, може, найвизначальніша риса нашої психіки - внутрішня розчахнутість, амбівалентність. Що цілком закономірно для феномену живорослого, покликаного самопоставати, яким і є людина. Сутністю людини, зауважує Е. Фром, є «суперечність, яка примушує шукати щораз нові рішення, котрі своєю чергою викликають нові й нові суперечності» [1, 387].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідники завжди уловлюють цю двополюсність мистецтва. Щоправда, іменують її по-різному - залежно від обраної грані розгляду. Отож розрізняють мистецтво романтичне й реалістичне за методом, елітарне й масове, аполонівське й діонісійське, маскулінне і феміністичне, сповідальне і метафоричне тощо. Кожен такий вимір відкриває нові обрії незглибимого дива мистецтва.

Вельми продуктивним видається окреслення ще однієї творчої бінарности, здійснене фундатором аналітичної психології К.Ґ. Юнґом, - інтровертність / екстравертність або психологізм / візіонерство.

Творчість К.Ґ. Юнґ трактує як естетичний вияв психічної цілісности людини: свідомого «Я», індивідуального й колективного позасвідомого. У різних митців складається різне співвідношення цих граней психіки - дисгармонія або ж їхня гармонійна взаємодія.

Так от, в інтровертному типі творчости (не плутати з психотипом) домінує свідоме і значну роль виконує індивідуальне позасвідоме (комплекси). Твори цього типу точно відповідають задумові автора досягнути потрібного йому ефекту. Митець «піддає свій матеріял певній обробці, переслідуючи цілком виразну мету; дещо доточує, щось прибирає, акцентуючи одні моменти і затушовуючи інші, додаючи пару мазків там, трошки тут, уважно стежачи за загальним ефектом і віддаючи належне вимогам форми і стилю» [2, 17].

В екстравертному типі панує позасвідоме, насамперед колективне. Тут ніби якась стороння сила оволодіває автором. Його «перо пише щось, на що він дивиться з відвертим здивуванням. Твір несе разом з собою свою особливу форму; усе, що автор хоче додати, відкидається, а те, що він сам намагається відкинути, виникає знову. Тоді як свідоме мислення стоїть збоку, вражене цим феноменом, автора захоплює потік думок і образів, котрих він ніколи не мав наміру створювати і котрі з його доброї волі ніколи б не змогли здобутися на існування. Але на противагу собі самому автор змушений визнати, що це говорить його власне Я, його власна внутрішня природа відкриває себе і промовляє те, що ніколи не спадало йому на думку» [2, 17-18].

Поглиблюючи свою концепцію, Юнґ перейменовує згодом інтровертний тип творчости на психологічний, а екстравертний - на візіонерський.

Психологічний використовує матеріал, досяжний свідомості: життєвий досвід, мільйони разів повторювані людські долі, як їх осягає чи бодай відчуває пересічна свідомість, «психічний передній план». Цей тип «скрізь обертається в межах психологічно зрозумілого і вловимого» [3, 96].

Візіонерський тип зображує переживання, «зовсім невідомі, їх сутність незвичайна, їх природа глибока, вони ніби походять з глибини віків, від первісної людини або з царства світла й темряви, з царства надлюдської природи. Це первинне переживання, що його людська природа загрожує вбити, розклавши на слабкості та незбагненні сутності... З одного боку, це переживання має вид різнобарвного, демонічно-гротескного, яке руйнує людські вартості та прекрасні форми, це відразливий клубок вічного хаосу... З іншого боку, це або одкровення, висоти чи глибини якого людська уява майже не здатна дослідити, або це щось прекрасне, збагнути яке даремно намагаються слова» [3, 96-97].

Візіонерське мистецтво, за Юнґом, «розпанахує завісу, на якій намальовані картини космосу» (тобто унормованої, поясненої людиною картини буття) і дозволяє зазирнути у незбагненні глибини. «Куди? В інші світи? Чи в затьмарення духа? Чи в прадавні першопочатки людської душі? Чи в майбутнє ще не народжених поколінь? Ми не можемо відповісти на ці запитання ні “так”, ні “ні”» [З, с.97]. До речі, який промовистий перегук цих Юнґівських запитань-векторів з Шевченковою формулою «і мертвим, і живим, і ненарожденним».

Мета статті - дослідити основні вияви візіонерського типу творчости, специфіку поєднання візіонерства і психологізму у художньому мисленні митців-геніїв.

Виклад основного матеріалу

Серед митців-візіонерів Юнґ називає Дайте, Ґете, Ваґнера, Блейка (і як поета, і як художника), Гофмана, Гаґарда, Шпіттелера і зауважує: «Список неважко продовжити». Справді, до цього поважного кола можемо віднести й даоських та буддистських давніх східних малярів і поетів, й українця А. Рубльова, і багатьох творців-романтиків, символістів, експресіоністів, сюрреалістів - аж до П. Тичини, М. Чюрльоніса, В. Стуса, А. Тарковського, М. Приймаченко, М. Воробйова, І. Марчука й далі.

Характерні риси стилю митця-візіонера: глибинна метафоричність, надускладнене асоціювання, архетипна символіка, тяжіння до синестезії, синтези мистецтв, розкута, мінлива, експериментаторська форма, звідси нерідко герметичність текстів.

Найвизначальніша ж, певно, особливість такого типу творчости - здатність проникати у трансцендентне, уловлювати і ретранслювати у наш вимір музику «космічного оркестру», за П. Тичиною мовлячи.Точно назвав М. Чюрльоніса Вяч. Іванов - «ясновидець невидимого світу» [4, 5]. Це захопливий і водночас моторошний досвід сприймання вічного, нескінченного, ідеально досконалого, власне - істини, тобто всеєдности буття, створеного й керованого любов'ю.

Яскраві вияви цього дивовижного досвіду - наприклад, спогад Г. Сковороди про своє містичне переживання [див. 5, 77] чи відомі рядки П. Тичини:

Прокинувсь я - і я вже Ти:

Над мною, підо мною

Горять світи, біжать світи

Музичною рікою.

стежив я, і я веснів:

Акордились плянети.

Навік я взнав, що Ти не Гнів, -

Лиш Соняшні Клярнети [6, 9].

Одним із наслідків духовного яснобачення є пророчий дар. Його так чи інак демонструє більшість митців та мислителів-візіонерів. Це може бути безпомильне передбачення конкретної майбутньої події, власної долі чи долі цілого народу або й людства, якогось наукового відкриття тощо.

Скажімо, Вергілій у 4 еклозі провістив непорочне зачаття й народження Спасителя за ЗО років до цієї події [див. 7, 51-52]. В. Вітмен в одному з віршів зафіксував невпинне розширення Всесвіту - за півстоліття до того, як фізики відкрили цей факт завдяки ефекту червоного зміщення.

16-річний М. Лєрмонтов майже за століття до перевороту 1917 р. передбачив загибель російської монархії та пекельну добу комуністичного терору. 1830 р., якраз у час максимального зміцнення самодержавства після розгрому повстання декабристів, юнак писав:

Настанет год, России черный год,

Когда царей корона упадет;

Забудет чернь к ним прежнюю любовь,

И пища многих будет смерть и кровь... [8, 128]

Спророковано у вірші й появу новітнього інквізитора Сталіна, й Голодомор:

И станет глад сей бедный край терзать;

И зарево окрасит волны рек:

В тот день явится мощный человек,

И ты его узнаешь - и поймешь,

Зачем в руке его булатный нож;

И горе для тебя! - твой плач, твой стон Ему тогда покажется смешон... [8, 128]

Той же М. Лермонтов у вірші «Сон» незадовго до несподіваної й фатальної дуелі з майором Мартиновим точно змалював свою загибель. Так само й Т. Шевченко безпомильно передбачив свою смерть «в снігу на чужині». А В. Стус - і своє аж посмертне тріюмфальне повернення в Україну:

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя [9, 206].

Моторошну візію Чорнобиля знаходимо у вірші «Гуральня» Т. Осьмачки, написаному за 65 років до катастрофи:

Україна варить пиво на Дніпрі.

Мов туманом, сірим димом оповиті села, ліси, поля

і луги...

З африканської пустелі видно в димах примару світову коло Києва в степу - гуральню! [10, 22].

Схожі приклади можна наводити довго. Та постає інше запитання: яка природа, механізм профетичного мислення? Різноманітні трактування цієї проблеми, на мій погляд, зводяться до двох протилежних підходів - детерміністичного (науково-раціонального) і містичного (точніше - язичницького).

На думку прихильників першого підходу, здійснене пророцтво пояснюється або випадковим збігом, або тим, що його автор на основі глибокого аналізу наявної ситуації зробив правильний прогноз. Хід історії, мовляв, неминучий, майбутнє визначається минулим, певні події настають з невідворотністю. Тому можна передбачити наслідки подій, проаналізувавши причини, що їх викликали.

Лише цими двома чинниками - збігом і прогнозуванням - пояснюють природу пророцтв, зрозуміло, раціоналісти, зациклені на матеріяльному вимірі буття. Хоча, як не дивно, солідаризуються з ними нерідко й релігійні мислителі. Скажімо, св. Авґустин доводить: прийдешности ще немає, отже, вона й не існує, і побачити її взагалі не можна, «але можна провістити на підставі тієї дійсности, що вже існує і яку можна побачити» [11, 226]. На доказ свого висновку мислитель наводить аналогію: я бачу вранішню зорю і вже наперед провіщаю схід сонця, якого ще не видно.

Спираючись на цю думку, уже сучасний відомий богослов ієромонах Іов (Афанасій Ґумеров) висновує: «Вираз “поетичне пророцтво” не що більше, як мовний стереотип. Природа поетичного обдарування не дає жодних особливих можливостей випереджати теперішність. Дослідження відомих прикладів поетичних пророцтв не залишають сумнівів у тому, що їхньою основою є не одкровення про майбутнє, а художнє переживання минулого чи теперішнього» [12].

Суто детерміністичні (посейбічні) пояснення профетизму мають насамперед психологічне підґрунтя. На нього вказує Юнґ: «Звісно ж, значно складніше повірити, що провидницький досвід може бути реальним... Довкола нього вбачається фатальний ореол метафізики, котрий ми повинні зруйнувати в ім'я здорового глузду. Ми доходимо висновку, що такі речі не можна сприймати серйозно, або ж світ знову провалиться у морок марновірства. Будь-яка людина, що не має явної схильности до окультизму, постарається оминути провидницький досвід як “життєподібні фантазії” або “поетичні вільності”» [2, 40-41].

Окрім психологічного, є ще один вагомий мотив зосередження релігійних дослідників профетизму на суто матеріяльній площині, але про нього скажемо далі.

І все ж трапляються такі разючі збіги передбачення і пізнішого факту, що годі пояснити їх тільки випадковістю чи прогнозом. Для прикладу, Д. Свіфт у «Мандрах Гуллівера» достовірно описав два супутники Марса - їхні маси, параметри орбіт та швидкість обертання. Астрономи ж відкрили їх тільки через півтора століття.

1838 р. Едгар По видав повість, у якій ішлося про те, що четверо чоловіків, урятувавшись після кораблетрощі, багато діб провели у морі без їжі й води. Щоб вижити, троє з них убили четвертого - Річарда Паркера. А 1884 р. точно така подія сталася насправді. До речі, нещасного вбитого звали Річард Паркер.

1898 р. американський письменник-фантаст Морган Робертсон розповів у повісті «Марнота» про загибель суперсучасного корабля «Титан», який під час свого першого рейсу зіткнувся з величезним айсбергом. А через 14 років сталася трагедія «Титаніка». Причому збіглися технічні характеристики вигаданого й реального суперлайнерів, час катастрофи (квітнева північ), причина (небезпечна максимальна швидкість у крижаних водах і як наслідок зіткнення з айсбергом і пошкодження саме правого борту), а також причина величезного числа жертв (брак шлюпок через упевненість власників у невразливості судна).

1908 р. з'явився роман-утопія А. Богданова «Червона зірка», у якому було вгадано головний символ майбутньої комуністичної імперії (реально установлений тільки через 10 років, на час же написання твору зірка, тільки біла, була атрибутом царської армії). До речі, цей письменник передбачив також появу реактивних двигунів, телебачення, комп'ютерів, переливання крови та ін.

У серпні 1999 р. Александр Покровський створив повість «72 метри». Її сюжет: підводний човен «Город» вийшов на навчання в Баренцеве море, а після запуску навчальної торпеди затонув, зіткнувшись з підводною міною. Через рік, 12 серпня 2000 р., саме так загинув насправді атомний підводний човен «Курськ». Збіглися навіть деталі - класи обох човнів, місце катастрофи (аж до квадрата), час, глибина. До слова, ще 1980 р. Ванґа передбачила: «Курськ піде під воду, і весь світ буде його оплакувати» [див. 13].

Прихильники іншого, містичного підходу вважають, що здатністю пророкувати наділяють людину Вищі Сили, використовуючи обраного як рупор, ретранслятор, радіо чи телефон. І то поза його волею чи навіть розумінням. Ще Сократ твердив, що поети творять не завдяки своїй мудрості, «а завдяки своїй певній природній здатності, ніби в нестямі, подібно до ворожбитів і пророків; адже ці теж говорять багато доброго, хоч зовсім не розуміють того, про що говорять» [14].

Такий погляд досить поширений і зараз. До прикладу, відома дослідниця природи творчости О. Слоньовська наголошує: «Сили Провидіння обирають генія найефективнішим знаряддям впливу на окремий народ чи все людство в перспективі й заставляють його своїми творами... значно випереджувати свій час»[15, 70]. Отже, «вибирають» і «заставляють».

Найбільш переконливо природу профетизму розкриває К.Ґ. Юнґ: цілком відкритий позасвідомому, митець-візіонер у момент найвищого ступеня надхнення (наслання), себто зміни психіки, іноді на якийсь момент одержує доступ до колективного позасвідомого і черпає звідти інформацію (у вигляді снів, символів, візій) про минуле, сучасне, майбутнє, понадчасове.

Уже згадуваний А. Покровський, наприклад, розповідає в інтерв'ю: «Коли я писав - це було надхнення... Ти пишеш - ніби кіно дивишся, дуже легко й швидко. Я бачив усі подробиці події, розташування кожної деталі і навіть обличчя членів екіпажу» [16].

Фізики, геологи, розвиваючи теорії В. Вернадського, Б. Малиновського, А. Айнштайна, також говорять про енергетично-інформаційне поле Землі, налаштовуватись на яке здатні окремі люди.

Одначе навіть проникливий Юнґ вважає, що людина-творець до певної міри відіграє роль «живого, біологічного інкубатора» для народження твору; «автор становить собою у найглибшому сенсі інструмент і в силу цього підпорядкований своєму творінню» [3, 118].

Не випадково цей другий підхід можна назвати ще язичницьким, - бо він (утім, як і перший) у суті своїй фаталістичний і неперсоналістичний, а отже, нехристиянський. Себто визнає панування долі над людиною, відмовляє особистості у змозі вибору, суверенності, незалежності.

Саме через те старо-, а особливо новозавітна традиція засуджує магію, чаклунство, фаталізм, а натомість послідовно обстоює ідею, що людина як істота богоподібна у будь-якій ситуації здатна і має робити вибір між добром і злом, здатна долати, змінювати долю.

Це і є той згаданий повище другий мотив, що спонукає деяких богословів зводити пророчий дар лише до прогнозизму. Господь посилає на землю пророків, твердить Біблія, щоб ті, показавши можливий жахливий варіянт майбутнього, застерегли людей від фатальних діянь. Чимало пророцтв - і давніх, і сьогочасних, сумних і обнадійливих - залишилися нездійсненими. Причиною цього - не лише слабкість ясновидця чи хибне розшифрування візії, а й те, що люди змінюють майбутнє, своїми вчинками виписують кращий, аніж передбачалося, чи гірший його сценарій.

Кожне зі згаданих пояснень механізму профетизму, вочевидь, має свій резон. Здійснене пророцтво може бути наслідком випадкового збігу, вдумливого прогнозу, несвідомого ретранслювання інформації Вищих Сил. Але трапляються в історії людства і провидці-генії. їхнє бачення світу кардинально відрізняється від узвичаєного, воно одухотворене, максимально наближене до істини. Зокрема й пророцтва геніїв найбільш глобальні, вірогідні та доленосні і при цьому свідомі, тут уже пророк - не пасивний рупор-передавач, а далекоглядний порадник. Чому так відбувається?

Надмета людини - стати цілісною, самостійною, вільною особистістю (І. Франко казав - «цілим чоловіком»), тобто стати дорослим у духовному сенсі. Геній найближче з-поміж нас доходить до цієї мети. Тому спромагається гармонійно поєднувати свідомісну і позасвідомісну грані своєї душі, психологічний і візіонерський типи творчости, прогнозизм і профетизм.

Чи не найяскравішим зразком такого синтетичного яснобачення є, наприклад, творчість Т. Шевченка. У тому й надпотужна енергетика, і безпомильність його численних пророкувань, що вони виростають із органічного поєднання раціонально-прогностичного і суто містичного первнів¹.

Серед найразючіших, на мій погляд, - візія того, що бездержавна («безверха») УРСР мирно («без сокири») своєю загибеллю знищить і Російську імперію:

... і без сокири Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфіру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого! [див. 18,368].

1991 р. ми пересвідчилися в істинності цих слів, які доти багатьом видавалися нонсенсом Цій проблемі присвятив грунтовну розвідку В. Яременко [див. 17, 61-71]. Дослідник хіба що затінює містичне джерело Шевченкового профетизму, зосередивши увагу на етичному й інтелектуальному. Але прозірливість, богонадхненність поетових віщувань якраз і забезпечується єдністю цих трьох джерел. Пригадаймо бодай, що більшість поезій митець створив у стані найвищого ступеня надхнення - наслання. Цей стан відкриває творцеві доступ до найглибших пластів колективного позасвідомого, а за ними - аж до містичних обширів. Докладніше аналізую цей вірш у книжці «Шевченко як геній» [19, 757-760]..

Варто пам'ятати, що Шевченкові віщування, надто ж трагічні, мають здатність оприявнюватися періодично, - аж поки буде розірвано причиново-наслідкові зв'язки, що їх зумовлюють. Отже, поет точно визначив ці зв'язки і спрогнозував їхню тяглість.

Скажімо, адресатами поеми з вельми промовистою назвою «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», як виявляється, є не тільки Шевченкові сучасники дворяни-інтеліґенти, а й діячі Центральної Ради та Гетьманату, й українські націонал-комуністи 1920-х р., і владці часів Януковича, і сучасна панівна верства. Перечитаймо під цим оглядом поему і переконаємося, що в ній дано розгорнутий проникливий аналіз зокрема й сучасної української історії. Глибинно розкрито її суперечності й трагізм з розстрілом Майдану й війною на Сході включно, чітко названі причини цих бід, шляхи порятунку і змальовано ту катастрофу, яка станеться (і не раз уже ставалася) у разі ігнорування застережень.

Не помиляється Біблія, генії-провидці приходять у цей світ, щоб допомогти нам, убогодухим, не помилятися у найголовнішому, обирати шлях порятунку, наближення до істини, до щастя, до себе. Треба лишень учитися їх чути, розуміти і зважитися нарешті їм вірити.

Список використаної літератури

1. Фромм Э. Душа человека/ Эрих Фромм. - М.: Транзиткнига, 2004. - 574 с.

2. Юнг К.Г. Психоанализ и искусство: [пер. с англ.] / Карл-Густав Юнг, ЭрихНойман. - М.: REFL-воок; К.: Ваклер, 1996. - 304 с. - (Актуальная психология).

3. Юнг К.Г. Психология и поэтическое творчество / Карл Густав Юнг ; [пер. с нем., прим. С. Аверинцева] // Самосознание европейской культуры XX века: мыслители и писатели Запада о месте культуры в совр. о-ве / [сост. Р. Гальцева]. - М.: Политиздат, 1991. - С. 103-118.

4. Иванов В. Чюрльонис и проблема синтеза искусств/ Вячеслав Иванов. // Аполлон. - 1914. - № 3. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Дмитро Чижевський. - К.: Орій, 1992. - 230 с. Тичина П. Сонячні кларнети : [поезії] / Павло Тичина; [упоряд., підгот. текстів, прим. С. Гальченка]. - К. : Дніпро, 1990. - 399 с.

5. Антична література: Хрестоматія [упор. О. Білецький]. - К.: Радянська школа, 1968. - 612 с.

6. Лєрмонтов М. Собр. соч. : в 4 т. - Ленинград: Наука, 1979-1981. - Т. 1. - 655 с.

7. Стус В. Палімпсест. Вибране / Василь Стус. - К.: Факт, 2003. - 432 с.

8. Осьмачка Т. Поезії/ Тодось Осьмачка. - К: Радянський письменник, 1991. - 252 с.

9. Августин, Святий. Сповідь [пер. з лат. Ю. Мушака]. - К: Основи, 1996. - 319 с.

10. Иеромонах Иов. 1115 вопросов священнику

11. Абрамов В. 100 лет пророчице Ванг. / В.Абрамов. // Сегодня. - 2011. - 28 января.

12. Платон. Собрание починений / Платон.

13. Слоньовська О. Слід невловимого Протея: (міф України в літературі української діаспори 2--50-х років XX ст.) [монографія]/ Ольга Слоньовська. - Івано-Франківськ; Коломия: Плай; Вік, 2007. - 668 с. Удивительные истории спасения: почему люди предчувствуют катастрофы

14. Яременко В. Доля, пророцтво і прогноз у раціональному обрамленні Т. Шевченка/ Василь Яременко // Шевченків світ. - Ч. 4. - С. 61-71.

15. Шевченко Т. Повне зібрання творів. У 12 т. Т. 2. Поезія 1847- 1861 / Тарас Шевченко; [редкол.: М. Жулинський (голова) та ін.]. - К.: Наук, думка, 2003. - 784 с.

16. Пахаренко В. Шевченко як геній [монографія] / Василь Пахаренко. - Черкаси: Брама-Україна, 2013. - 840 с.

Размещено на Allbest.ru