Література "втраченого покоління"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА 1. Література «втраченого покоління»

Втрачене покоління (або Втрачена генерація) -- літературна течія, яка існувала в період між двома війнами - Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей,, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон.

Втрачене покоління -- це молоді люди, що покликані на фронт у віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто покінчив з собою, деякі божеволіли.

Вислів «втрачене покоління» став всесвітньовідомим завдяки Ернесту Хемінгуею, який використав слова Стайн як епіграф до роману «І сонце сходить» (друга назва «Фієста»).Після публікації роману Хемінґвея «Фієста» вислів «утрачене покоління» став використовуватися і для позначення певного соціально-психологічного феномена. «Втраченим» називали покоління людей, які пройшли крізь випробування світової війни і втратили не лише здоров'я, а й віру в життя та майбутнє. Біль і душевне сум'яття цих людей передавали у своїх творах письменники, які на власні очі бачили пекло війни.

У 1930-31 Еріх Марія Ремарк пише роман - "Повернення", в якому розповідає про повернення на батьківщину після Першої світової молодих солдатів, які вже не можуть жити нормально, - і гостро відчуваючи все безглуздя, жорстокість, бруд життя все-таки намагаються якось жити.

У своєму романі «Три товариші» він передрікає сумну долю втраченому поколінню. Ремарк майстрово описує положення, в якому виявилися ці люди. Повернувшись, багато хто з них знайшов воронки замість своїх колишніх будинків, більшість втратила своїх рідних і друзів. У післявоєнній Німеччині панує розруха, бідність, безробіття, нестабільність, знервована атмосфера. Ремарк так само дає і характеристику самим представникам «втраченого покоління. Це люди жорсткі, рішучі, вони визнають лише конкретну допомогу й іронічні з жінками. Чуттєвість у них стоїть попереду почуттів.

20-ті роки ХХ ст. ознаменувалися новим явищем у літературі - творчістю письменників «втраченого покоління» -Хемінгуея, Фолкнера, Фіцджеральда, Олдінгтона, Ремарка та ін. Визначення «втрачене покоління» стало широко відомим і почало використовуватися для позначення певного соціально-психологічного феномена після публікації роману «Фієста» Хемінгуея. Словами «втрачене покоління» називали людей, які пройшли через випробування Першої світової війни і втратили не тільки фізичне здоров'я, але й віру в розумність світу, в життя, в майбутнє. Настрої, глибинний біль цих людей передавали у своїй творчості письменники, які теж пройшли крізь пекло війни. Література «втраченого покоління» склалася в європейських та американських літературах протягом десятиліття після закінчення Першої світової війни. Датою її появи вважається 1929 рік, коли світ побачили три романи: «Смерть героя» Олдінгтона, «На західному фронті без змін» Ремарка й «Прощавай, зброє!» Хемінгуея. Після завершення війни, воєнний досвід був пережитий і втілений у художніх творах. Вислів «втрачене покоління» виявилося точним визначенням загального відчуття втрати й туги, які принесли із собою автори названих книг, що пройшли крізь випробування війною.

Прощавай, зброє!» - автобіографічний роман Ернеста Хемінгуея, що побачив світ у 1929 році. Тема роману - кохання під час трагічних подій Першої світової війни. Роман багато в чому є автобіографічним - Хемінгуей служив на італійському фронті, був поранений і лежав у госпіталі в Мілані, де у нього був роман з медсестрою. В романі Хемінгуей торкнувся одразу кількох головних проблем, що хвилювали європейське суспільство в першій третині XX століття. Основною темою твору стала Перша світова війна. Почуття, які виникли між лейтенантом санітарного загону Фредеріком Генрі і медсестрою Кетрін Барклі - друга, велика тема роману. Непривабливі військові будні і щирі людські почуття забезпечили авторові вихід на класичну художню проблематику - усвідомлення людиною свого місця в світі і визначення важливих буттєвих констант «війни» і «світу», «життя» і «смерті», «віри» і «невіри». Так як пише про війну Хемінгуей - не пише ніхто. Короткими фразами американський письменник передає основні події, дії, вчинки, почуття і думки героїв. Війна Хемінгуея проста і безжальна, як і його критика цього безглуздого процесу. У романі «Прощавай, зброє» герой Е. Хемінгуея втрачає все. Почуття приреченості, самотності, безпритульності, втрати досягають у кінці твору найгострішого звучання. Письменник залишає свого героя у стані відчаю, спустошеного, без надії на майбутнє, демонструючи таким чином типового представника «втраченого покоління», яке переживши війну, не здатне знайти свого місця у суспільстві, не йме йому віри і марно проживає життя. Відтворюючи внутрішнє життя людини, яка пройшла крізь «м'ясорубку війни», усвідомила страшні наслідки патріотичних вигуків і псевдофразеології патетичних промов Е. Хемінгуей на позиціях гуманіста стверджує, що «війна навіть за благородні ідеали - це завжди злочин проти людства, адже яка б сторона не одержала перемогу, людина завжди залишається у програші».

ТЕМА 2.

«Три товариші» -- твір німецького письменника-романіста Еріха Марії Ремарка (1936). Жанр твору -- роман, драма. Роман належить до «Золотого фонду світової літератури ХХ століття». Він витримав кілька екранізацій, першу було здійснено в США у 1938 році за участю самого автора й американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда.

До роботи над романом «Три товариші» Ремарк приступив у 1932-му році. Через чотири роки твір побачив світ у данському видавництві 'Gyldendal'. Книжку про дружбу трьох фронтових друзів вперше переклали українською у 1959 році. В даний час роман «Три товариші» вважається класикою німецької та світової літератури.Роман «Три товариші» разом з такими творами Ремарка, як «На Західному фронті без змін» (1929) та «Повернення» (1931), входить до трилогії романів про трагедію «втраченого покоління» (покоління молодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни).

Сюжет

Дія відбувається в Німеччині приблизно 1928 року. Троє колишніх вояків, товаришів від часу Першої світової війни -- Роберт Локамп (Роббі), Отто Кестер і Ґотфрід Ленц -- мають в містечку невелику авторемонтну майстерню.

Розповідь у «Трьох товаришах» ведеться від імені тридцятирічного механіка та піаніста Роберта Локампа. З ним же пов'язана любовна лінія роману. Зі своєю коханою -- дівчиною з вищого суспільства, важкохворою Патрицією Гольман -- Роберт знайомиться в день свого народження, на дорозі. У романі зображений розвиток їхньої любові на тлі економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині.

Зазвичай заробляють троє товаришів завдяки експерту страхового товариства «Фенікс» інспектору Барзиґу -- він постачає для автомайстерні машини після аварій. У вільний час троє товаришів їздять старою, але відтюнінгованою машиною з великим кузовом. За скромний зовнішній вигляд і величезну швидкість, яку розвиває автомобіль, троє друзів прозвали його «Карлом» -- «привидом шосе». Окрім ремонтів та їзди машиною, товариші полюбляють випивати разом з Фердинандом та Валентином у пивниці Альфонса чи кафе «Інтернаціональ», де Роббі грає на роялі.

Саме через кафе Роббі товаришує з місцевими повіями Лілі, Розою, гомосексуалом Кікі й вдівцем-самітником Стефаном Григоляйтом, головою Спілки скотопромисловців. Неподалік від «Інтернаціоналю» Локамп знімає невеличку квартиру в будинку біля цвинтаря. Якраз на нього виходять вікна Роберта. Власниця будинку фрау Залевскі недолюблює Роберта, а Фріда -- служниця і взагалі з ним ворогує.

Проблематика

Роман продовжує тематику «втраченого покоління». Люди, що пройшли через страх війни, не можуть піти від примар минулого. Військові спогади постійно мучать головного героя. Голодне дитинство стало причиною хвороби його коханої. Але саме військове братерство згуртувало трьох товаришів Роберта Локампа, Отто Кестера і Готфріда Ленца. І вони готові на все заради дружби. Незважаючи на смерть, якою буквально просочений роман, він розповідає про прагнення до життя.

Герої

Роберт Локамп (Роббі) -- головний герой, саме від його імені автор веде розповідь. Співвласник автомайстерні «Аврема», полюбляє міцні алкогольні напої, а насамперед -- ром. Отто Кестер -- товариш Роберта з часів війни, засновник і співвласник «Аврема», автогонщик-любитель. Спокійний та врівноважений за характером. Ґотфрід Ленц -- товариш Роберта Локампа з часів війни, співвласник «Аврема». Запальний, веселий, чуттєвий, за що його часто йменують «останнім романтиком». Високий та худий з кучмою солом'яного волосся на голові. Патриція Хольман (Пат) -- струнка худорлява дівчина з шовковистим каштановим волоссям і довгими пальцями. Походила зі збіднілої родини аристократів. Фердинанд Ґрау -- дебелий художник, який малює померлих на замовлення і полюбляє філософствувати. Валентин Гаузер -- товариш Роббі з часів війни. Її він особливо важко переживав, бо дуже сильно боявся за власне життя. Після повернення з фронту взявся святкувати життя і радіти кожній його хвилині -- пропивати увесь свій величезнний спадок.

Альфонс -- власник пивнички й великий друг Ленца. Полюбляє бійки і хорову музику. Кремезний, спокійний чолов'яга з маленькими очима.

«Три товариші» -- це книга, яку відносять до класики ХХ століття. Як на мене, це один з тих романів, які сильно впливають на наш світогляд. Адже, побачивши, як персонажі твору дивляться на смерть, кохання, життя і дружбу, можна й самому переосмислити багато речей.

"Три товариші" -- роман теж про війну, але вже ту, яку ведуть колишні фронтовики з жахливою дійсністю міжвоєнних десятиліть, війну особисту -- зі своїм "я". Автор глибоко проникає в душу колишнього соддата-фронтовика, світ його переживань. Жертви війни, колишні фронтовики, прагнуть знайти своє місце в цьому жорстокому світі.

У центрі твору-- розповідь про життя трьох товаришів-фронтовиків під час економічної розрухи та інфляції. Хоч у "Поверненні" Ремарк зобразив руйнування фронтового братерства, він не втратив віри в цей осередок людяності й добра, бо знав: той, хто бачив смерть, навчився цінувати життя. Трьох героїв -- Роберта Локампа, Отто Кестера і Готфріда Ленца -- пов'язує глибока чоловіча дружба, яку вони зберегли з окопних часів. Вони всіляко намагаються вижити у світі злиднів, морального бруду, лицемірства. Тому роман "Три товариші" став гімном міцній чоловічій дружбі, яка допомагає вижити в хиткому повоєнному світі.

письменник роман ремарк хемінгуей

ТЕМА 3

«Прощавай, зброє!» (англ. A Farewell to Arms) -- автобіографічний роман Ернеста Гемінґвея, що побачив світ 1929 року. Тема роману -- кохання під час трагічних подій Першої світової війни. Роман багато в чому є автобіографічним -- Гемінґвей служив на італійському фронті, був поранений і лікувався в госпіталі в Мілані, де у нього був роман з медсестрою[

Американський архітектор Фредерік Генрі потрапляє добровольцем в італійську армію (що воює проти Австро-Угорщини) на фронт Першої світової війни. Він служить командиром транспортного відділення санітарної частини в званні лейтенанта.

Все, що побачив Генрі на передовій, змінює його ставлення до війни. Його ставлення до життя також змінюється після того, як він вперше в житті закохується -- в англійку Кетрін Барклі, з якою його познайомив його друг Рінальді. Під час бою Фредерік отримує поранення в коліно і потрапляє до госпіталю, де за ним доглядає Кетрін.

Зрештою, після серії поразок союзницьких армій і відступу Генрі дезертирує з армії, щоб не стати жертвою безглуздих звинувачень італійської польової жандармерії в шпигунстві через свій американський акцент. Він разом із коханою нелегально тікає до Швейцарії, де, як їм здається, знаходиться порятунок від жорстокості світу і безглуздих вбивств. Там вони знаходять спокій і притулок від жахів війни.

Але омріяне щастя виявляється недовгим -- Кетрін Берклі, яка ще в Італії завагітніла від Фредеріка, помирає від пологового ускладнення у швейцарському госпіталі. Їхній хлопчик народився мертвим.

Роман закінчується тим, що Фредерік попрощавшись із тілом коханої, прямує до готелю. Фредерік Генрі -- американський доброволець в італійській армії. Кетрін Барклі -- кохана Генрі, медсестра.Рінальді -- італійський військовий хірург.

Война Хемингуэя проста и безжалостна, как и его критика этого бессмысленного процесса. В ней есть место подвигу, но глупости в ней, пожалуй, ещё больше. Большинство героев романа «Прощай, оружие!» ненавидят войну. Они бы и рады с ней покончить, но не могут. Тех, кто уходит с поля боя, ожидает либо расстрел, либо семейный позор. Итальянское правительство поступает хитро: семья опозорившегося солдата лишается избирательных прав, общественного уважения и государственной защиты. Любой может придти к ней в дом и сделать с её членами всё, что захочет. Никто из бойцов не желает такой страшной участи для своих родных, поэтому и воюет, в тайне надеясь на обострение хронических болезней, получение небольших ранений или конец войны.

Тема незахищеності людського щастя стала центральною в романі "Прощавай, зброє!" (1929), в якому Хемінгуей знову звернувся до теми "втраченого покоління", викинутого війною в життя без ідеалів і надії. У цей роман письменник вклав усю свою ненависть до безглуздої й антилюдяної війни. Жорстокість цієї бойні стає особливо відчутною, коли в атмосфері крові й страждань розквітає світле почуття кохання між героєм та героїнею. Це кохання пройняте передчуттям трагедії. Герой роману лейтенант Фредерік Генрі стільки пережив, побачив, втратив, що вирішив "забути про війну" й укласти "сепаратний мир": він дезертирував з діючої армії. Генрі намагається знайти порятунок в особистому щасті з Кетрін, яку кохає щиро й віддано. Але смерть Кетрін позбавляє Генрі всього. Твір гнівно засуджує війну як явище антилюдяне у своїй основі, спрямоване проти всього сущого на землі, як кривавий спосіб розв'язання проблем, жодна з яких нічого не варта порівняно із життям людини. Під час громадянської війни в Іспанії Е. Хемінгуей був військовим кореспондентом (1937-1940). Ці враження стали поштовхом до написання творів у яких письменник порушив проблему відповідальності кожної людини за долю всього людства. У роки другої світової війни Е. Хемінгуей особисто брав активну участь у воєнних діях, а в післявоєнний період написав роман "За рікою, в затінку дерев" (1950), у якому знову чітко прозвучала антивоєнна тема. Тому будь-яку війну герої, як і автор, вважають антигуманною справою, що суперечить людській природі й несе із собою зло.

Як відомо, писати про війну можна, дивлячись на неї очима історика, генерала або -- очима рядового. Письменники, про яких ідеться, зображували її так -- очима солдата, окремої людини, очима тих, хто на своїх плечах виніс неймовірні труднощі воєнних років. Перша імперіалістична війна 1914--1918 рр. була жахливою. Хоча тим, хто має уявлення про Другу світову, Перша здавалася не такою страшною. Та, Як вважають дослідники, що 1 світова не поступається наступній, а у чомусь навіть її перевершує. Ознакою таких наслідків було явище, яке дістало назву «втраченого покоління». Декому війна 1914 року, особливо спочатку, уявлялася «священною битвою» чи то за «германську культуру», чи то за «європейську демократію», тому набула штучного, героїзованого ореолу. А згодом виявилося, що це не що інше, як цинічна гризня можновладців за переділ світу, за ринки збуту, сфери впливу. патріоти розбились об скелю насильства й смерті. Натомість з'явилися зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань. Наслідком цього і була поява нової ґенерації -- «втраченого покоління», а згодом і літератури про нього. Письменники, які започаткували цю літературу, особисто належали до «втов­ченого покоління»: вони як і персонажі їхніх творів, брали участь у тій війні постраждали від неї. Саме тому оповідь в їхніх романах і повістях ведеться першої особи -- від особи героя, який чимось схожий на автора, наділений його рисами характеру. Найчастіше -- це сповіді, глибокі особисті переживання.

СТИЛЬ

Творчій манері Ернеста Хемінгуея характерні: правдивість; "телеграфний стиль" - точність і лаконічність мови; конкретність художніх деталей; холодна стриманість в описах трагічних та екстремальних ситуацій; уміння опустити необов'язкове, неважливе; "принцип айсбергу" (велика роль підтексту - уважний читач розшифрує прихований зміст); використання лейтмотивів; "герої кодексу" - чесні та шляхетні люди - мисливці, солдати, спортсмени. Основою творчого стилю Ернеста Хемінгуея є правдивість, але він розумів її не просто як опис, а як відтворення життя через призму мистецької уяви. Тобто письменник не просто копіював життєві ситуації, а зображав їх такими, якими бачив у своїй уяві.

Особливості стилю Хемингуея. Літературні критики відносять Хемингуея до письменників-реалістам. Визначаючи завдання майстра слова, великий американець писав: «…Вона завжди в тім, щоб писати правдиво, і осягнувши, у чому правда, висловити її так, щоб вона ввійшла у свідомість читача як частина його власного досвіду».

Саме правдивість стала основою його творчої манери. Однак її він розумів не як натуралистическое опис, а як відтворення правди силою письменницької уяви, що базується на спостереженні життя. «В “Старому й морі”, -- відзначав Хемингуей, -- я намагався створити реальний старого, реального хлопчика, реальне море, реальну рибу й реальних акул». Ця реальність означала не копіювання конкретного життєвого матеріалу, а передачу сутності життя крізь призму собственной фантазії. Саме тому в читачів виникає враження вірогідності подій. «Читаючи “Старого”, ми відчуваємо подих могутнього океану, що переливається в нас на очах своїм многоцветьем; удивляємося в таємничий, незбагненний глиб Гольфстріму; співпереживаємо старому, у якого одерев'яніла рука і який щосили тягне волосінь; угамовуємо голод сирими шматками тунця; з люттю б'ємо всім, що попадається під руку, по головах акул…»

Серед характерних рис «телеграфного стилю» письменника дослідники називають точність і лаконічність мови, холодну стриманість в описах трагічних і екстремальних ситуацій, граничну конкретність художніх деталей, уміння опустити необов'язкове. Сам Хемингуей ще в 1932 г. відзначав: «Якщо письменник добре знає те, про що він пише, він може пропустити багато чого з того, що знає, і якщо він пише правдиво, читач відчує все пропущене так само сильно, як якби письменник сказав про це. Велич руху айсберга в тім, що він тільки на один восьму піднімається над поверхнею води». Розроблений письменником прийом увійшов в історію літератури за назвою «принцип айсберга». Його сутність полягає в тому, що величезна вага надається підтексту. Як ви пам'ятаєте з 9 класу, так називають схований зміст висловлення, що уважний читач розшифровує за допомогою деталей, натяків, символів. Саме цей матеріал добутку нагадує ту значно більшу частину айсберга, що захована під водою й зачаровує своєю таємничістю

До особливостей стилю Хемингуея також відносять Широке використання лейтмотивів. Так, одним з лейтмотивів є постійне згадування ім'я Ди Маджио. Уперше ми довідаємося про нього на початку повести, коли старий і хлопчик ведуть розмову про бейсбол. Отже, стає відомо, що це ім'я знаменитого бейсболіста. Згодом Сантьяго подумки постійно звертається к нему.

Хто ж цей загадковий Ди Маджио? Просто відомий спортсмен, яким захоплюється Сантьяго, або роль цього образа в розкритті задуму письменника більше значна? Осягти глибину думки автора допоможуть такі коментарі: Ім'я Ди Маджио -- асоціація з певним періодом життя США -- другою половиною 40­х років ХХ ст., коли був популярний Ди Маджио. Куба, де відбуваються події добутку, ще перебувала в складі США (повість опублікована в 1952 г., революція на Кубі, що принесла їй незалежність, відбулася в 1959 г.). Бейсбол уважається американським національним видом спорту. Типова риса американців -- любов до бейсболу. Саме тому кумирами націй часто ставали бейсболісти. Ім'я Ди Маджио пов'язане із ще одним національним кумиром -- Мерилин Монро, чоловіком якої він був. Вони обоє втілювали реалізацію на практиці принципу «рівних можливостей», відповідно до якого вихідці з найнижчих верств населення можуть стати знаменитостями.

Таким чином, коментарі дають можливість читачеві усвідомити не тільки співзвуччя характерів Сантьяго й Ди Маджио, але й добуток «Старий і море» як текст, що народився в американ­ской культурі й дух, що відображає її.

Слід зазначити, що улюбленими літературними героями письменника були мисливці, спортсмени, боксери, солдати. Всі вони не скаржаться на життя й не чекають співчуття, проявляють мужність і вміють постояти за себе, залишаючись при цьому чесним.

Размещено на Allbest.ru