Ліричний травелог: візії Європи в сучасній українській поезії

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Острозька академія»

Ліричний травелог: візії Європи в сучасній українській поезії

Марчук С. М. аспірантка

Summary

The lyrical travelogue: the visions of europe in modern ukrainian poetry

Marchuk S. M. postgraduate. The National University of Ostroh Academy

The poetic form of travelogue has been known in the literature for a long time. However, only within the last decades, this literary segment has become the object of literary studies. In poetry, travel impressions are ordinarily fixed with the specific details; an important place in the texts belongs to the emotional component and the search for genius loci. Travel to Europe became available in Ukraine only in the post-Soviet era. For this reason, the modern lyrical travelogues of Ukrainian poets are the model of geopoetic expansion. Among the authors who actively use this genre, we should mention Oksana Zabuzhko, Yurii Andrukhovych, Halyna Petrosaniak, Ihor Pavliuk, Pavlo Matiusha, and others.

The article deals with the poetry describing the countries such as Poland, the Czech Republic, Austria, Italy, France, etc. It has been proved that these countries predominantly focus on the wealth of urban culture, which provokes historical projections and actualization of myths. Poets frequently use naming codes to indicate location. Most of the territories are also denoted with the taste markers. The vast majority of lyrical characters adapts in an unfamiliar space and finds there an inner harmony and inspiration, but the topos of home is always presented in the poetic discourse of travel.

Keywords: travelogue, code, location, topos, geopoetics, intertextuality, intermediality, a myth.

Аннотация

Лирический травелог: визии Европы в современной украинской поэзии

Марчук С. Н.

Поэтическая форма травелога в литературе известна давно. Однако только в последние десятилетия этот литературный сегмент стал объектом литературоведческих исследований. Обычно путевые впечатления в поэзии фиксируются отдельными штрихами, важное место в текстах принадлежит эмотивном компоненту, поиску genius loci. Путешествия по Европе в Украине стали доступными только в постсоветский период. Поэтому современные лирические травелоги украинских поэтов является образцом геопоэтический экспансии. Среди авторов, которые активно используют этот жанр, следует выделить Оксану Забужко, Юрия Андруховича, Галину Петросаняк, Игоря Павлюка, Павла Матюшу и др. В статье проанализированы поэзии, в которых представлены такие страны, как Польша, Чехия, Австрия, Италия, Франция и др. Доказано, что в основном у них на первый план выходит богатство урбанистической культуры, что предопределяет исторические проекции, актуализацию мифов. Поэты часто прибегают к именным кодам для обозначения локации. Почти каждая страна обозначена также вкусовыми маркерами. Подавляющее большинство лирических героев адаптируется в чужом пространстве, находит здесь внутреннюю гармонию, вдохновение, но в поэтическом дискурсе путешествий постоянно присутствует топос дома.

Ключевые слова: травелог, код, локация, топос, геопоэтика, интертекстуальность, интермедиальнисть, миф.

Іманентна потреба пізнання «іншого» штовхає людину до подорожей закордонням з метою пізнати розмаїття світу за межами рідної країни. Ще кілька десятиліть назад потрапити в іншу країну з СРСР через холодну війну було вкрай складно, фактично його населення було ізольоване від навколишнього світу. Демократичний курс, спрямований на євроінтеграцію, який проголосила незалежна Україна, зумовив інтенсифікацію європейського туризму, посилення виробничо- навчальних контактів, різного виду міграційних процесів. Відкритість кордонів позначилася на розширенні спектру геопоетичних мотивів у сучасній українській ліриці, в якій спочатку було акцентовано увагу на контроверсійність відчуттів, отриманих в незнайомому середовищі, однак пізніше відвідини різних країн стали ординарними подіями, плідними для розширення літературної мапи українського письменства. Серед авторів, які збагатили жанр ліричного травелога в Україні, слід назвати Ю. Андруховича, О. Забужко, Т. Федюка, П. Вольвача, С. Жадана, П. Матюшу, С. Кочергу, Г. Петросаняк, І. Павлюка, Г. Яновську та багато інших. За останні десятиліття з'явились поетичні цикли і навіть збірки, присвячені виключно мандрівним враженням, локальному тексту, зосередженому на якомусь з маршрутів чи топосів закордоння.

Однак у вітчизняних літературознавчих студіях цілий корпус поезії мандрів досі залишається на маргінесах. Зазвичай більшу увагу науковці приділяють травелогам у прозі або у літературі нон-фікшн. Серед останніх досліджень варто виділити монографію М. Шульгун «Сучасна література подорожей: метажанр, типологія, імагологічний аспект», у якій доведено, що «подорож виступає як знаряддя й авангард світоглядного та художнього пошуку, оновлення літератури» [13, а 375].

Натомість мережа маршрутів сучасників, відображена в поетичній формі, не знайшла серйозного осмислення науковців. Втім, ця тема є об'єктом вивчення у доробку класиків української літератури, представників доби раннього модернізму. Наявні спроби інтерпретацій локальних текстів у межах України, зокрема спостерігаються неодноразові звертання до поетичної урбаністики. У цьому напрямку плідно працюють О. Пухонська («Образ міста у поезії авторів початку ХХІ століття»), Н. Анісімова («Художні моделі топосу міста в поезії вісімдесятників»), Т. Карабович («Поетична мандрівка по Києву Богдана Бойчука»). Певні проєкції на європейські мандри містять дослідження, присвячені феномену руху і переміщення, як-от: «Мотив дороги в поезії

Ю. Андруховича» І. Борисюк, «Мотив шляху і сліду в поезії І. Павлюка» А. Царук, «Мотив мандрів у творчості Сергія Жадана в контексті «маскулінної безпритульності» О. Шаф. Чи не найближчим до аспекту нашого дослідження є стаття Н. Анісімової «”Дивне місто із іменем левів чи льва”: топос європейського міста у модерній ліриці покоління 80-х років ХХ ст.». Однак студії, яка б виявила безпосередньо парадигму європейських вражень в поезії подорожей сьогодення, досі в українському літературознавстві не зафіксовано.

Мета цієї статті - простежити в сучасній українській поезії інтенсифікацію мандрівних мотивів в європейському просторі, визначити провідні локації та авторські особливості їх рецепції.

Чи не найточніше суміш почуттів, які охоплювали людину, котрій вдалось вирватися за межі ув'язнення, спричиненого колишньою геополітикою, передано в одному з віршів Г. Петросаняк:

Ми перейшли кордон. Ми рвали квіти в чужих полях,

Вимовляючи стиха слова почутої вперше мови,

Ночували під голубим небом, і батьківщина у наших снах

З'являлась все рідше... [9, с. 24]

Переважно ліричний герой-подорожній повсякчас оцінює два локуси - чужини і Батьківщини. Зазвичай магнетизм дому в поезії має гендерні відмінності: у жіночій ліриці традиція тяглості дому як аксіологічного абсолюту більш виразна, натомість у чоловічих віршах більш гостро відчувається пріоритет маскулінного бездомів'я.

Адаптація у чужому просторі - це ціла школа, згідно з інтерпретацією Т. Федюка: «...нам жити учитись уміти на вулицях будь-яких міст» / гойдатись лежати у натовпі.» [12, с. 85]. Внутрішньо стан такого ліричного героя можна означити як «нестерпна легкість буття», що зафіксовано і в його мінорній самоідентифікації - «і вся неприкаяність наша бездомність як птиця легка» [12, с. 85].

Варто зазначити, що статус емігранта чи заробітчанина не притлумлює мандрівну допитливість, бажання фіксувати особливості іншої території не зникає, а подекуди посилюється потреба записувати нові враження - у віршах чи листах, причому спостереження набувають тону інтимності, сповідальності.

Можливість перетворитися, хоч позірно, в звичайного мандрівника-обсерватора зцілює збентеженість і пригніченість того, хто вимушений шукати опертя далеко від власного дому - «Невідомих ландшафтів спокій лікує свідомість хвору» [9, с. 31]. Кількісно найбільший пласт сучасної мандрівної поезії зумовлений перебуванням в сусідніх країнах, здебільшого розташованих за західним кордоном.

Важливе місце у тенденції поступального проникнення в глибину Європи належить Польщі. Вона фактично стала межовою територією, призмою, крізь яку набувала обрисів модель європейського локусу з характерним укладом життя, що проявляється в розмаїтті краєвидів, архітектурі, специфіці комунікації, повсякденні.

До знакових європейських міст, які першими освоювали українці, належить столиця Польщі Варшава, яку сприймали на перших порах доволі неоднозначно, що помітно, наприклад у вірші С. Жадана «Варшава». Це місто - вабило, але і обіцяло щось більше, це далеко не «кінцева зупинка» блукань, а лише початок ловитви: «.поглянь, як нам світить зогнила Варшава. / Бо сонце щоночі тіка до Європи» [3, с. 8].

Літературознавець І. Дзюба слушно вказує на відсутність власне опису міста у Жадана («безваршавна Варшава»), оскільки функція цього знаку-топосу інша - це «умовний пункт транзиту Схід - Захід», «збудник рефлексій на постійну для нього тему шляху, відсутності мостів, запливу, втечі.» [2, с. 8].

Основні прикмети польської урбаністики в поета-вісімдесятника І. Римарука - костели, монашки, кав'ярні. Ці маркери цілком суголосні візії Кракова в поезії Г. Петросаняк, для якої міф підноситься над історичним антуражем:

Місто птахів і черниць - більше мітові, аніж світові

уподібнене, визначається середньовіччям [9, с. 53].

Наголосимо, що поєднання птахів та черниць відбувається не лише на естетичному (графічному) рівні, але і на зв'язку з архетипом неба.

Мають місце в польських рефлексіях й історичні проєкції. Наприклад, Ю. Андрухович у вірші «Шабля» (із циклу «Кишеньковий Яворницький») репрезентує один з об'єктів сучасної туристичної карти Кракова, а саме музейну експозицію Королівського замку на Вавелі, де бував неодноразово. Поет не уникає історичних конфліктів, які подекуди ускладнюють українсько-польські стосунки, але робить це максимально коректно.

У фокусі образної системи поезії перебуває шабля гетьмана Сагайдачного Реліквія «Меч гоноровий П. К. Сагайдачного, єдиному іменитому воєначальнику, який проявив гетьмана козацького», розміщена в експозиції свою мужність і хист у битві під Хотином 1621 р.,

музею Королівського замку м. Кракова, вручив королевич Владислав, майбутній король

виготовлена та оправлена майстрами Італії. Меч Речі Посполитої. пораненому Петрові-Конашевичу Сагайдачному як в Польщі.

Для автора важливо, аби поляки, європейці взагалі об'єктивно бачили минуле, в якому сусіди- українці мали гідність бути успішними вояками, що свого часу захистили разом з поляками Річ Посполиту та Центральну Європу від потужного нападу Османської імперії.

Дороги українських поетів не оминули Угорщину і її столицю Будапешт, які для книжного реципієнта асоцюються з іменем А. Любки, котрий вважає себе «родом із різних міст», «фаном провінцій», поетом прикордоння. А. Любка вводить в лексикографію вітчизняної літератури назви угорських топосів, які означають місця, що ніби зливаються в одну фанатсмагорійну дорогу.

Важливим джерелом натхнення для української поезії слугує Чехія, насамперед її столиця. Дискурс цієї країни оприявлений ще у творчості представників Празької школи, для яких вона стала тимчасовим прихистком у добу міжвоєння.

В репрезентації нашого сучасника І. Павлюка чеська столиця не викликає імагологічних упереджень, навпаки, нагадує йому дитинство. Свою мандрівку, безліч нових вражень і принагідних рефлексій він намагається позначити своєрідним скорописом, фіксуючи слова, що стають маркерами, кодами, сугестія яких завше здатна розгорнути спомини, клубок асоціацій:

Мости і замки, Кафка, Швейк, кав'ярні... І Якуб Мучка - чех, мій юний друг. Пливуть у Лтаві лебеді попарні, Здається, так, мов «чайки» по Дніпру [8].

Як бачимо, еклектично переплутані констатації об'єднують природу і культуру, поруч опиняються персоналії зі світу вигаданого і реального. Мандрівник відзначає дифузію сучасності і минувшини («Королі і «Шкода»), підкреслює географічне розташування міста в центрі Європи, але разом з тим додає зіставлення з Україною, зокрема вид на Влтаву ліричному героєві нагадує дніпровські краєвиди.

Отже, це той випадок, коли відображене в поезії місто, за словами О. Пухонської, «постає як своєрідна оаза людського світосприйняття, де людина перебуває із цим середовищем у цілковитій гармонії, відкриваючи в собі всю його красу і здатність до співжиття з особистістю, формуванням її» [10].

Натомість В. Кузан, що, пишучи про Прагу, вдається до порівнянь з українським буттям, у вірші «Заплаканий пейзаж» констатує власну нездатність сприймати «своїм» празький простір, вона для нього - «чужий дім».

У ліриці Г. Петросаняк чеські мотиви проявляються чи не найфілігранніше. Один з найвідоміших віршів поетеси - данина столиці, візія якої дається з оглядового майданчика Празького граду:

З перспективи пташиного лету вежі і куполи, Притрушені снігом грудневим дахи незрівнянної Праги Звели звучати мелодії осіннього дня, коли Цього міста вина тисячолітні твою тамували спрагу Далеких мандрів та вражень [9, с. 32].

Як бачимо, урбаністичний краєвид історичного міста плавно резонує внутрішньою музикою причетності, метафоричним відчуттям смаку здійснення надзвичайно бажаного. Останні рядки віршу звучать ефектним інтермедіальним контрапунктом: «Життя здавалось симфонією Дворжака, чи вітражем / Сецесійним Альфонса мухи в соборі святого Віта [9, с. 32].

Суголосною до Г. Петросаняк постає Прага в циклі С. Кочерги «З празьких окрайців» (збірка «Тенета мовчань»).

Попри початкову настороженість контакти з пражанами дозволяють ліричній героїні поступово освоїтися в інокультурному міському середовищі, її око ваблять вишукані сліди культури: «Ті замки і арки, що варті моління, / дзвінку мальовничість сецесій / і кардіограму готичних цих ліній...» [6, с. 34].

Оповіді про минуле, його легенди стають також частиною сприйняття Праги («Гласник не спить.»).

Відчуття напластування часів, миттєвості, що перетворюється в безчасся, відсутність внутрішніх конфліктів і напруги опозиційності, суцільного затишку та казкової ніжності (увиразнених тактильним образом «оксамиту») - все це здатне дарувати чеська столиця прибульцям, і її цілісний образ відображено лаконічними штрихами в центральному вірші циклу:

Прага - нео, Прага - пра:

Нонсенс - прю.

Камінний дзбан.

Густа самота солодка й гірка на смак.

Скрізь оксамит:

До і Над, У і Між.

Аромат різдва... [6, с. 47]

Дещо іншими видаються безпафосні штрихи до образу Праги в К. Калитко. Скажімо, в одному з її віршів місто можна ідентифкувати лише завядки одній відомій споруді - церкві Святого Іржі Костел Святого Іржі - найдавніший об'єкт Празького граду (Х ст.), архітектурна пам'ятка романського періоду середньовіччя..

Попри різницю атмосферної аури, емоційного регістру, загалом ліричні травелоги в українській поезії переважно демонструють благоговійне ставлення до часу комунікації з Прагою та іншими чеськими локаціями.

Серед західних країн з поетичною аурою, осягання якої має місце в багатьох національних літературах, насамперед виділимо Австрію, з якою частина України мала тривалу історію співіснування в одній державі. Для багатьох представників пострадянського простору Австрія втілює зразок іншості, яка манить своєю культурою, укоріненістю у відшліфований століттями спосіб життя. Низку поезій про перебування на австрійській землі знаходимо в творчості Г. Петросаняк.

Наприклад у вірші «Коли тут почнуться дощі.» конкретизовані реалії Відня, з'являються шкіци таких вулиць, як Штефанплатц, Фаворитів, обриси славнозвісного оперного театру, в якому «публіку. тепер розважає Вебер».

У творчості поетеси дихає спокоєм і медитаціями австрійське місто Ґрац, що втішає око багатою рослинністю, історичними пам'ятками - «джерела на площах», «вежі», «палаци в підніжжі гори» тощо.

Альпи дають гостре відчуття змикання різних країн, майже фізичну «близькість Італії, моря, бентежних Балкан».

У відображенні мандрівок сусідньою країною Німеччиною дискурс похвали втрачає свій панівний статус. У віршах О. Сливинського, І. Павлюка, В. Гука спостерігається настороженість, недовіра до місця, генетично закладене відлуння травми, що стала наслідком Другої світової війни. Натомість альпійські щедроти, якими наділена Німеччина разом з іншими країнами, викликають просвітлення, вгамовують внутрішні пристрасті контроверсійності.

Відбитки перебування в Баварії мають місце у творах Г. Петросаняк, написаних на віллі «Вальдберта», де вона проживала 2011 р. як літературний стипендіат завдяки нагороді Мюнхенського будинку митців.

Особливим магнетизмом для всіх мандрівників володіє Італія, з її багатою історією, винятковим культурним спадком, багатством південної природи.

Свого часу поет-шістдесятник В. Симоненко тільки мріяв побувати в цій країні - «Сниться мені невідома Італія, / Сонце палаюче та кремені гір, / Платтям принадно охоплена талія / І на вустах - медозбір [11, с. 146].

Нині художня палітра цієї країни стає значно ширшою, хоча центром її залишається те саме симоненківське романтичне захоплення, але вже йдеться не про очікуване, уявне, а освітлене власним досвідом.

Образ Італії знаходимо в доробку вічного «пілігрима» І. Павлюка. Його ця країна хвилює як батьківщина знаменитих літературних талантів, що стали інтертекстуальним іменним кодом простору, зрозумілим для всього світу.

У Вероні на думку ліричного героя Павлюка спадає Данте, що дає підстави припустити: автор побував на площі Синьорії, на якій розташований мармуровий пам'ятник визначному італійському письменникові доби Відродження Данте Аліг'єрі роботи скульптора У. Дзанноні.

Наступний код - В. Шекспіра, точніше його героїні Джульєтти, яка невід'ємна від genius loci Верони. Як відомо, за основу п'єси Шекспіра «Ромео і Джльєтта» було взято твір визначного італійського новеліста XVI ст. М. Банделло, а його популярність зумовила народження міфу, який відображений у численних травелогах, про збереження будинку роду Даль Каппелло, який вважають прообразом сім'ї Капулетті у шекспірівському творі. Нині в одному з дворів старовинного дому встановлено статую Джульєтти, що стала знаковим об'єктом туристичного паломництва в Італії. До вже вказаних слід додати коди Ф. Петрарки, Г. д'Аннунціо, Д. Г. Байрона, П. Б. Шеллі.

Природа не складає паритет з культурою в поезії Ігоря Павлюка, автор згадує хіба що вид на найбільше озеро Італії Гарда, чимало пейзажів йому видаються подібними до українських.

Однак автор не впадає виключно у високопарний тон, поряд з апеляцією до культурних шедеврів він позначає Італію і побутовими знаками, зокрема віддаючи належне місцевій кулінарії («пиво з м'ясом гарячим», «екзотична піца»). Врешті-решт ця земля призначена для того, щоб тут панувала «любов і свобода».

На відміну від І. Павлюка, О. Забужко не подає масштабну картину вражень як звіт про відвідини Італії, а пропонує лише маленький фрагмент блукань цією країною у вірші «Джаз по- італійськи». Топосом сюжетної поезії Забужко виступає маленьке італійське містечко (десь на півночі Ломбардії), що розташоване на березі озера Комо, головна локація - готель «Фйоренца». Лірична героїня випадково опиняється в цьому місці, принагідно дає собі характеристику - «власне, я скрізь випадково».

Музика, яку вона слухає в ресторані, далека від віртуозності короля джазу Л. Армстронґа, але все ж доволі симпатична, причому обличчя музик, вже немолодих, але колоритних італійців, їй видаються справжніми парсунами зі слідами місцевої культури. Їхні джазові інтерпретації навіюють транс і викликають алюзії з далекого минулого - «як люстро без ґлянсу, як пліснявий мур Ренесансу, / як мертві очниці, що бачили спалений Рим» [4, с. 189]. Однак думається мандрівниці про мистецькі змагання американців і європейців, про поразку «старенької Європи», яка, наслідуючи американських занаменитостей - Ґарфункела, Сінатру, Преслі - тепер розважає туристів з Техасу, що зумовлює ключове культурософське зіставлення італійці-джазменів з тогіїигі. Натомість вірш «Флоренція» Г. Петросаняк зосереджений виключно на світлих враженнях, хоча його пафос - тихий, захований у нетрі особистої пам'яті про відвідини відомого італійського міста. Основний зоровий образ - «троянда в камені», що можна декодувати як краса у вічності.

Окрему групу поетичних травелогів складають тексти, які сатирично репрезентують відвіданий край. Наприкладд, О. Ірванець у вірші «Листівка з італійським краєвидом для Іздрика» звертає на себе увагу завдяки жонглюванню іменами італійців, які стали візиткою модних трендів, розповсюджених у всьому світі, що врешті-решт зумовлює сюрреалістичний образ Італії, з притаманною цьому письму «випадковістю асоціацій, що створює характерну процесуальність поетичного потоку» [1, с. 55]. Загалом спектр настроєвого зображення Італії в ліричних травелогах українців видається досить широким, у ньому знайшлося місце і тихій меланхолії, і постмодерній насмішці, і схвильованій піднесеності, і критичній культурософській оцінці з проєкціями в історичне минуле країни.

Закономірно, що в сучасних ліричних травелогах важливе місце посідає Париж, одна з найелегантніших столиць європейських країн, а для багатьох - найпрестижніший культурний центр світу. Як зазначає О. Ірванець, «паризький» сегмент української літератури (й поезії зокрема) заслуговує на окреме дослідження... свій «Париж» живе у душі кожного поета.» [5]. З легкої руки Н. Білоцерківець, авторки культового для свого часу вірша «Ми помрем не в Парижі», це місто для поетів-українців кінця ХХ ст. уособлює недосяжність мрії, вимушене відчуження від артерій європейської культури. Відображена у пізніших поезіях туга за цим містом інколи є своєрідним продовження її образів, інтертекстуальним діалогом з констатаціями поетеси. Першими змогли побачити Францію і Париж без перешкод і викликаної ними аури міста-утопії стали представники діаспори. Франція, з її культурними пам'ятками та силою кохання, яке вона символізує, панорамно постає у творі Б. Бойчука «Довга подорож - І», написаному верлібром з вкрапленням ритмізованої поезії.

У ньому координати реального простору зафіксовано культурною мапою, на якій історичні пам'ятки позначені напрочуд рельєфно, і саме вони є рушіями плетива химерних асоціацій. Засадничо близький до естетики Б. Бойчука автор поетичної книги «Париж. Сплін» (2019) П. Матюша. Ліричний герой його збірки ідентифікує себе «одіссеєм із подолу». Справді, його носило по різних кутках Європи - «пив граппу в женеві», «пив пиво у франкфурті», але особливі очікування він пов'язує з Парижем. Та, опинившись у ньому, прибулець відчув себе «маргіналом», і тільки кохання дає йому сенс життя, за нього він ховається, подекуди демонструючи тинейджерську зверхність до унікальних культурних цінностей, які його оточують на кожному кроці.

Власне, ліричний герой Матюші вважає себе подібним до птиці, яка сприймає місто-музей звичним до банальності явищем - «під її поглядом блищить золотий купол інвалідів На тлі грифельно-чорних дахів золота баня собору ⁴ Базиліка Сакре-Кер розташована на найвищій / біліє хрест священного серцяБудинку Інвалідів, що є архітектурною пам'яткою точці пагорба Монмартр. XVII ст., вважається найкрасивішою в Парижі. / навіть президент у єлисейському палаці стає помітним чаплі з її висоти» [7, с. 39]. Трапляються в книзі й ескапади, спрямовані проти паризького міфу, як-от:

• ми не так уже й любимо цей париж

• усі наші знайомі приїжджають і тануть

• але що ви тут познаходили люди?

• оту високу недооблуплену вежу

• чи може зібрання мотлоху по замках

• воно справді міняє ваше життя на краще? [7, с. 31]

Ряд віршів у збірці - це просто споглядання фланера за людними місцями Парижу, що дають наповнення гармонією миттєвостям у чужому місті, певні локації якого хочеться запам'ятати надовго. Це може бути типова паризька кав'ярня на вулиці Клер або Монтегрей, берег Сени, парк Тюїльрі в центрі міста тощо. Цілком органічними в «смакуванні» Парижем є численні страви і напої (включно з тими, на яких не вистачало коштів), незмінні атрибути гастротуризму, як-от: смажені теплі каштани, равлики, панне з брюнетою, трюфельна піца, бренді, лікери.

Врешті-решт Париж Павла Матюші - це місто любові, що зрідні творчості - «це той париж який прихистив нас / дав нам опору одне в одному і зблизив / постав перед нами лаштунками / видав папір та ручку і сказав: пишіть! / і ми стали слухняно писати...» [7, с. 31]. Як влучно зазначає С. Жадан, перебування в Парижі часто завершується віршами, у яких згодом читач буде впізнавати його географію, розгадувати топосні та іменні коди, вплетені автором у текст.

Звичайно, наведені нами приклади не вичерпують європейську топосферу українських поетичних травелогів, однак переважає в них подорож як культурне паломництво, в якому помітними є два пласти. З одного боку, поет-мандрівник гостро реагує на багату культурну спадщину європейських міст, що впадає в око насамперед в архітектурних спорудах, естетичну довершеність яких підсилює історична роль у цивілізаційному поступі Європи. топос ліричний травелог український поет

З другого боку, в поетичні рядки переходить і маскультура сучасного повсякденна. Незмінною залишається літературна аура, крізь призму якої відбувається рецепція чужого простору, адже вперше він зазвичай відкривається на відстані, апріорі, завдяки художньому слову відомих письменників.

У більшості віршів, де в тому чи іншому світлі змальовується європейський простір, присутній концепт дому, куди ліричний герой повертається трохи іншим.

Не зважаючи на те, що переважає в спогадах - захоплення чи розчарування - повернення додає нових відтінків простору, який відходить у минуле, зазнаючи авторської міфологізації в спогадах. Важливо наголосити, що тепер контраст між країнами мандрів і батьківщиною не підпорядкований ідеологічному лекалу, панівному в соціалістичній системі. Відкриття рідного континенту в поезії засвідчує усвідомлення українців себе європейцями, попри маргіналізацію, яку вони зазнали і зазнають певною мірою досі внаслідок історико-культурних процесів.

Список літератури

1. Біла А. Дискурс “народного сюрреалізму” в українській ліриці 1960-70-х рр. / Анна Біла // Слово і Час. - 2007. - № 4. - С. 53-56.

2. Дзюба І. Чорний романтик Сергій Жадан / Іван Дзюба. - Київ : Либідь. - 112 с.

3. Жадан С. Цитатник. Вірші для коханок і коханців / Сергій Жадан. - Київ : Смолоскип, 1995. 58 с.

4. Забужко О. Вірші 1980-2013 / Оксана Забужко. - Київ : Комора, 2013. - 304 с.

5. Ірванець О. Паризькі штуки, плинність і сплінність у поезії Павла Матюші [Електронний ресурс] / Олександр Ірванець //Читомо. -Режим доступу : http://www.chytomo.com/paryzki -shtuky-plynnist-i-spilnist-u-poezii-pavla-matiushi/-Назва з екрану.

6. Кочерга С. Тенета мовчань / Світлана Кочерга. -Сімферополь : Таврія-плюс, 2004. -56 с.

7. Матюша П. Париж. Сплін / Павло Матюша. -Київ : Смолоскип, 2019. -144 с.

8. Павлюк І. Прага [Електронний ресурс] / Ігор Павлюк // Поетичні майстерні. -Режим доступу : http://maysterni.com/publication.php?id=110916-Назва з екрану.

9.Петросаняк Г. Екзофонія / Галина Петросаняк. -Бурустрів: Дискурсус. 2019. -128 с.

10.Пухонська О. Сучасна візія міста в поезії молодих авторів [Електронний ресурс] / Оксана Пухонська // Синопсис: текст, контекст, медіа. -2013. -No 3-4. -Режим доступу http://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article /view/63 - Назва з екрану.

11. Симоненко В. Ти знаєш, що ти - людина… / Василь Симоненко. - Київ : Наукова думка, 2001. - 296 с.

12. Федюк Т. Трансністрія / Тарас Федюк. - Київ : Факт, 2007. -108 с.

13. Шульгун М. Сучасна література подорожей: метажанр, типологія, імагологічний аспект / Мадлена Шульгун. - Київ : Талком, 2016. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru