Часопросторові моделі роману "Спектакль" В. Дрозда

TIME-SPATIAL MODELS OF THE NOVEL "SPECTACLE" BY V. DROZD

Summary. The research is devoted to models of time and space in the novel "Spectacle" by V. Drozd. The article describes the features of the chronotopes of this work. The purpose of the study is to identify time-spatial models of the novel "Spectacle" by V. Drozd, to find out their specifics. Research methods. We have used descriptive-analytical, biographical, stylistic, structural-semiotic methods, motive analysis and microanalysis in the article. Scientific novelty. The scientific novelty is that for the first time an attempt was made to thoroughly investigate the time-spatial models of the novel "Spectacle" by V. Drozd, finding out their specificity.

Conclusions. It was proved that V. Drozd creates the world of "Spectacle" through the use of a kaleidoscopes of chronotops. It was found out time-spatial models of the novel: internal (dominant), external, biographical, bizarre.

Ключові слова: Володимир Дрозд, химерна проза, роман, часопросторова модель, рефлексія.

Key words: Volodymyr Drozd, bizarre prose, novel, time-spatial model, reflection.

Химерна проза В. Дрозда - самобутнє явище, що вирізняється серед заангажованої радянською ідеологією літератури. У своєму щоденнику митець зазначає: "Шукати нову літературну мову - не примха, а необхідність. Відчуття інфляції художнього слова жило в мені здавна" [3, с. 14]. Ілюстраціями оновленого й альтернативного до соцреалістичного зразка є химерні твори письменника: "Білий кінь Шептало" (1969), "Ирій" (1974), "Вовкулака (Самотній вовк) (1983)", "Спектакль" (1985), "Злий дух. Із житієм" (1999) тощо. роман час проза дрозд

Літературознавці О. Брайко [2], О. Колодяжна [6], Н. Манюх [8; 9], О. Січкар [11; 12], А. Харченко [14] та інші зверталися до розгляду поетики прозового зразка, вивчаючи жанрову специфіку, іронію, автобіографізм як особливості ідеостилю письменника, мотивну структуру, засоби образотворення текстів тощо. О. Січкар, вивчаючи жанрову своєрідність прози письменника, відносить "Спектакль" до химерних творів, де "порушуються й піддаються аналізу глибинні рівні людської психіки" [12, с. 14]. А. Харченко слушно зазначає, що в "Спектаклі" з- поміж інших художніх текстів митця найгостріше звучить проблема "інфляції слова" [14, с. 6]. Проте ґрунтовна розвідка хронотопу твору на сьогодні відсутня.

Тому вважаємо за потрібним акцентувати увагу на дослідженні роману "Спектакль" (19791984) В. Дрозда [4], а саме на аналізі часопросторових моделей, що є важливим для всебічного вивчення твору.

Мета статті - виявити часопросторові моделі твору "Спектакль" В. Дрозда, з'ясувати їхню специфіку.

"Спектакль" - моноцентричний роман, у центрі сюжету - відомий сорокарічний письменник Ярослав Петруня, який, переживаючи кризу віку, рефлексує.

Концентрація оповіді й розвитку сюжету зав'язана на мікросвіті персонажа, що маркується початковими рядками багатьох розділів твору ("Крик", "Моя хата", "Мій кабінет", "Пригодницький роман", "Джерела творчості", "Ореол" та інші), у яких містяться займенники "я", "мій" (указівка на гомоцентричну спрямованість роману).

Н. Манюх зауважує щодо образу Ярослава: "інтелігент у першому поколінні, розіпнутий між містом і селом, який зрікається себе справжнього, щоб утвердитися в житті, за що пізніше тяжко розплачується, повертаючись до своєї справжньої сутності через глибоке психологічне заглиблення" [8, с. 9]. Літературознавець, досліджуючи рефлексію дитинства в науковій студії [9], доводить, що автобіографізм є домінантною рисою ідеостилю письменника [9, с. 55-58].

Погоджуємося з думкою літературознавця й про те, що автобіографізм є важливою рисою створення образу персонажа [8, с. 9], адже сам В. Дрозд зазначав щодо роману "Спектакль": "Так чи інакше, але без ходінь по "видавничих муках", без усвідомлення власних втрат на білялітературних дорогах я нізащо б не написав "Спектаклю"" [3, с. 25].

Аналізуючи простір міста прозових творів В. Дрозда, Н. Колодяжна [6] зазначає, що Ярослав Петруня витрачає свій мистецький талант на "титули" та "тиражі". Дослідниця зауважує, що з просуванням по кар'єрній драбині уверх змінюються місця, де живе письменник: Пакуль - Терехівка - Київ [6].

У романі концептуального значення набуває мотив переміщення. Початкова точка руху персонажа в часопросторовій площині - рідне село Пакуль, згодом - Терехівка, потім - Київ. Незважаючи на досягання успіху в професії, на отримання матеріальних благ, Петруня все ж таки повертається до Пакуля, до початкової точки руху. В. Дрозд зазначає у своєму щоденнику: "<...> коли моїм героям зле, вони знову і знову повертаються назад, до Пакуля, щоб здобутись на силу, як міфічний Антей, діткнувшись душею рідної землі" [3, с. 20] (порівняймо з аналогічним мотивом у повісті "Ирій" автора).

Отже, рух персонажа має обернену функцію "Пакуль-Терехівка-Київ-Пакуль". У творі чітко простежується мотив антеїзму та ідея повернення до витоків натхнення. Атеїстичний мотив рухає хронотопом роману "Спектакль", адже рідне село письменника Пакуль є початковою і кінцевою часопросторовою площиною твору.

У романі наявна бінарна часопросторова опозиція село-місто, яка репрезентована рідним краєм письменника, Пакулем, часом дитинства, куди в думках поринає головний персонаж, самозаглиблюючись, аналізуючи своє життя, та столичним містом Київ, - часом дорослості, зрілості, достатку. За спостереженням О. Січкар, доля Петруні - це доля В. Дрозда навпаки [11]. Літературознавець правомірно пише про своєрідність і багатоплановість роману, а також відзначає те, що чимало творів митця пройняті духом "пакульщини", серед яких згадує роман "Спектакль" [11]. Пакуль для Петруні - місце холоду, голоду, недостачі, що особливо яскраво виражене розділом "Моя хата" [4, с. 372-374], коли хронотоп роману звужується до локусу отчого дому в Пакулі: "Що спільного між мною, Ярославом Петрунею, відомим, імпозантним, перспективним, і т. д., і цим зарюмсаним хлопчаком з босими, синіми від холоду ногами?" [4, с. 372]. Просторова точка "хата" - утілення бідності та нужденності в "Спектаклі": "У нашій хаті пахло сирістю, гнилою картоплею, помийним відром, запареною у чавунах половою, курми, що зимували під піччю, мишвою <.> і - серед зими - холодом" [4, с. 373].

Повертаючись дорослим до Пакуля, навідуючись до своєї старої хати, письменник дивувався, як міг жити в таких умовах, не захворівши і не померши, й "тікав ночувати у місто, у люксовий готельний номер." [4, с. 374]. Попри жахливі картини-спогади дитинства, Ярослав був вдячний рідному краю, ностальгував за селом, бо "виріс із своєї хати, як виростає соняшник із насінини <...>" [4, с. 372]. У розділі "Мій кабінет" [4, с. 376-381] автор переносить реципієнта в зріле життя успішного та заможного письменника, який живе в гарній квартирі в Києві: "Вздовж стін кабінету - стелажі з книгами. Сяють скло, лакове дерево, корінці книг, різні там порцелянові дрібнички" [4, с. 378]. У цьому ж розділі наявна ретроспекція: Ярослав згадує, як уперше наївся в шістнадцять років у чайній міста Терехівка, коли отримав першу заробітню платню. Контрастним до спогаду юності є опис дорогого житла, де вже сорокарічний письменник говорить: "На жаль, до всього звикаєш. Навіть до свого тридцятиметрового кабінету" [4, с. 379]. Отже, моделі хронотопу твору увиразнюють бінарні опозиції: місто-село, бідний-заможний, дитинство-зрілість.

О. Брайко [2], звертаючись до аналізу монтажності в прозових текстах письменника, загострює увагу на диференціюванні простору "Спектаклю" на різні плани: життя-смерті, прекрасного-потворного, свята-смутку тощо [2, с. 36]. Дослідник відзначає, що таке розчленування створює можливість проекції образів на сюжетний конфлікт: покликання письменника і белетристичного заробітчанства ("інфаркт совісті") [2, с. 36]. Науковець зауважує, що картини із минулого, які постають перед реципієнтом, дають змогу уподібнити роботу Петруні до роботи повії [2, с. 38]: "Совість мовчала, коли ґвалтував себе за друкарською машинкою. Совість мовчала, коли ніс у видавництво грубезні томи, добре знаючи, що в них, окрім слів, нема нічого" [4, с. 519].

Справді, на перших сторінках роману В. Дрозд подає внутрішній монолог-роздум Ярослава: "Любив похизуватися, поки вірив, що я - письменник. Тепер уже знаю: не письменник, ні. Працюю письменником, заробляю на хліб, продукуючи слова" [4, с. 377]. Саме конфлікт між покликанням письменника й банальним заробітчанством визначає рух часопросторових моделей твору. Мікросвіт персонажа розхитується, адже Петруня, доживши до зрілого періоду свого життя, починає усвідомлювати, що він не є по- справжньому щасливим, що марнував своє покликання на заробіток матеріальних благ. Для відтворення внутрішнього часопростору, психологічного стану Ярослава автор уживає промовисті порівняння: "Я нагадую літак, який розвалюється в повітрі"; "Я - смертельно хворий звір" [4, с. 366]; "Я - дерево, середина якого давно струхла <...>" [4, с. 366]. Рефлексія доходить до кризової точки: "я - той, якого уже нема, хоч всі думають, що він є" [4, с. 366]. Специфіка внутрішнього хронотопу виявляється в тому, що персонаж ніби усвідомлює ментальну смерть, існуючи фізично.

Часопросторову сферу роману увиразнює химерний персонаж Василь Самута, якого вигадав Петруня для того, щоб "очима його глянути на круту параболу свого життя" [4, с. 366]. Василь Самута відображений у творі цілком реально, його думки та спосіб життя діаметрально протилежні до Ярославиних. Проте реципієнтові подекуди важко зрозуміти, хто саме є наратором, Ярослав чи Василь: "Я створюю міф, легенду про письменника Петруню, я - міфотворець, а Ярослав Дмитрович не цінує належним чином і ноги об мене витирає, а хай спробує сам" [4, с. 397]. Подібне ускладнення хронотопу дозволяє говорити про наявність химерної моделі. Прикметною рисою такого часопросторового нашарування є епізод, коли Василь Самута починає вагатися у своїй реальності: "Я...Я не самозванець! - істерично гукнув, відчуваючи, що остаточно втрачаю контроль над своїм розумом і дійсність стає гротескною. - Почитайте початок роману!" [4, с. 423].

На початку оповіді Петруня зазначає, що він сам пише про себе пригодницький роман і вигадує Василя Самуту, а отже, внутрішній хронотоп персонажа немов роздвоюється, а Ярослав - актор, який грає в життя. Дуальність мікрокосму Петруні оприявнюється в частині твору "Пригодницький роман", де Ярослав визначає себе через літературознавчі прийоми: "Стоп! Я виходжу з ролі. Я - слідчий Самута, а не Ярослав Петруня. Заборонений композиційний прийом. Я слідчий. Справжній слідчий" [4, с. 418]. Головний персонаж пізнає себе як текст, який є для нього органічним і близьким. Отже, така форма викладу від "Я" уможливлює вільне існування в різних просторових точках - реальних і ірреальних (образи видінь, сни, рефлексії персонажів тощо).

У творі концептуального значення набуває хронотоп гри, який уособлюється за допомогою однойменного мотиву: "Я актор. На сцені життя" [4, с. 366]. Портрет головного персонажа глибоко психологічний, бо маскування, на нашу думку, є виявом його пригніченої мистецької свободи, нереалізованих духовних бажань. Зовнішній (соціальний) бік життя "продавця слів" [4, с. 489] влаштований досить благополучно (машина "Волга", квартира, дача, родина, коханка): "Машина рушила, і разом з машиною рушив його мікросвіт: магнітофон, транзисторний телевізор, хутро на сидіннях, Маргарита, американські сигарети, звичний, затишний, теплий світ, ним вимріяний, придуманий, створений" [4, с. 500].

Масковість як спосіб життя і як риса моделі хронотопу твору є концептуально знаковим засобом створення химерії. Одна з коханок Ярослава, Наталка, висловлює промовисту репліку в діалозі з Петрунею: "<...> Ти - як блазень, міняєш маски, а я, дурна, шукаю твоє справжнє обличчя і не можу знайти" [4, с. 438]. Письменник, змінюючи личини, утікає від себе справжнього: "Усмішка Ярослава Петруні - це маска Ярослава Петруні" [4, с. 531]. Слушною є зауваження науковця О. Січкар про те, що "химерія В. Дрозда прагне не вразити й налякати реципієнта, а змусити замислитись над вічними загальнолюдськими темами й проблемами" [12, с. 15].

А. Харченко, розглядаючи образ головного персонажа, відзначає, що Ярослав є актором монодрами, який водночас виконує дві ролі, відтак "то намагається зазирнути у власну душу, то втікає від проблем та від себе самого, міняючи одну маску на іншу й заплутуючись у лабіринті життя" [14, с. 10]. О. Січкар наголошує на тому, що "у творах химерного плану В. Дрозд намагається з'ясувати психологію людей-акторів, для яких світ є сценою в театрі, а життя - спектакль" [12, с. 10].

Головний персонаж робить спробу віднайти себе справжнього наприкінці оповіді через повернення в дитинство: "Я тримав за руку самого себе - дванадцятилітнього" [4, с. 540]. В останньому розділі роману "Хлопчик з книгою" [4, с. 523-551] виявом суб'єктивно-пережитого хронотопу (Н. Тамарченко) є уявний і водночас химерний діалог малого Ярослава з дорослим Петрунею в рідному селі Пакулі - розмова з собою в минулому і сьогоденні.

Фінал твору - відкритий, причому В. Дрозд пише: "Літературознавці сперечаються, чи щирий порив Ярослава Петруні до правдивого життя, до чистих джерел духовності. Чесно кажучи, навіть я, автор, не знаю цього" [3, с. 31].

У романі актуалізується хронотоп випробування (М. Бахтін): Ярослав Петруня - людина, яка еволюціонувала з простого пакульського свинопаса до відомого письменника, який звів на п'єдестал своїх бажань матеріальне збагачення і досягнув його.

Послуговуючись класифікацією М. Бахтіна, виділяємо в романі риси авантюрного хронотопу (пригодницький елемент твору: "зникнення"

Ярослава, його "пошуки" слідчим Самутою), часопростору випробування (зовнішні події роману - сходження Петруні кар'єрною драбиною), казкового (у нашому тлумаченні саме химерного), внутрішнього та зовнішнього (домінантним визначаємо саме внутрішній, адже персонаж є рефлексуючим, внутрішньо заглибленим, зовнішня дія роману відходить на задній план), хронотоп кризи (дія роману починається в момент вікової кризи, коли письменник усвідомлює марнотратність прожитих років), дороги (переміщення головного персонажа в часопросторовій площині - Пакуль-Терехіка-Київ, потім знову Пакуль).

У романі "Спектакль" домінує біографічний час (зображено дитинство, юність, зрілість Ярослава Петруні). Уособлення історичного часу наявне в художніх деталях твору: письменник має машину "Волга", його син Орест носить модні джинси, у помешканні родини Петруні стоїть кольоровий телевізор та японський магнітофон. Психологізація часопростору твору репрезентована в епізоді, коли Ярослав бачиться зі своєю коханкою Маргаритою: "<...> Приємний доторк хутра, що ним вистелено сидіння. Талісман на склі - гумова лялька з пишними формами, у бікіні. На задньому сидінні - журнал "Америка" і три примірники його останнього роману. Його світ, мікросвіт, його дім <...>" [4, с. 499].

Попри конкретно не окреслений час, через просторові деталі можемо говорити про часовий вимір основної дії твору - 80-ті роки XX століття. У ретроспекціях дитинства є вказівка на воєнну добу - спогади персонажа в розділі "Моя матір" [4, с. 374-376] і пряма вказівка на час: "Було це, мабуть, року сорок третього, влітку" [4, с. 374]. Ярослав згадує, як німці проходили через село Пакуль. У цій частині також відтворені Петрунею повоєнні роки, домінантна асоціація яких - голод: "Мої найсолодші марення - про їжу" [4, с. 376]. Меншою мірою у творі окреслюється календарний і добовий час (поодинокі маркування сезонів року та частин доби, що іронічно пов'язані з історичним часом), наприклад, у розділі про кохання юності Петруні - "Маргарита": "Я заприсягся, що освідчуся на Перше травня, батько обіцяв купити до першотравневих свят нові штани" [4, с. 411]. Персонаж неодноразово філософствує на тему часу: "усе - тимчасовість, мить порівняно з вічністю, з небуттям <...>. Бути гурманом часу - бо який би ти не був удачливий, а й тобі одміряно долею чи вищими силами" [4, с. 443].

Часопросторова сфера роману "Спектакль" характеризується двовимірністю: маємо події минулого та теперішнього часу, при чому картини минулого часу превалюють у творі, що є важливою рису внутрішнього хронотопу головного персонажа. Звідси також маємо переважання статичності в часопросторовій площині над динамічністю, оскільки в основу твору покладені рефлексії, спогади з різних часово-просторових проміжків життя Ярослава Петруні.

Прикметною рисою простору твору є його закритість і звуження до особистого локусу головного персонажа (хати, кабінету, машини). Персонаж рефлексує в замкненому просторі, подекуди йому важко "вийти" до відкритої площини: "Відчинив дверці, обережно опустив ноги на полівку. Наче боявся одірватися від своєї антрацитової "Волги". Від затишного мікросвіту, до якого звик. Я без машини - ніби черепаха без панцира <...>" [4, с. 524-525].

Разом із тим можна помітити, що Петруня боїться залишатися наодинці зі своїми думками, шукаючи забуття в коханках: "-Я про одне прошу вас, Маргарито. Будьте сьогодні зі мною. Бо мені сьогодні справді погано." [4, с. 501].

Зовнішній хронотоп "Спектаклю" нагадує ляльковий дім. Особливо яскраво це репрезентується в епізоді, коли відбувається прем'єра вистави "Земні радощі", автором сценарію до якої є Ярослав [4, с. 503-510]. Тут наявна деталізація простору, через неї реципієнт вбачає пафос штучності: мачуха письменника дарує йому яблука не з батькового саду, як говорить про це у своїй промові персонаж І. Бермут, що є літературним критком у романі, а з базару, учителька на сцені читає слова вдячності Петруні з папірця, актриса у вишиванці співає "фальшиво - піднесеним" голосом тощо. З приводу цього персонаж підсумовує: "Це тільки спочатку - звучить фальшиво і неприродно. Потім звикаєш" [4, а 506].

Підсумовуючи, варто зазначити, що В. Дрозд творить художній світ твору "Спектакль" за допомогою калейдоскопу хронотопів, що є рисою індивідуально авторського стилю майстра. Здійснивши літературознавчий аналіз, виділяємо такі часопросторові моделі твору: внутрішня (домінантна), зовнішня, химерна, біографічна.

Поетика роману увиразнюється різноманіттям часопросторових площин. На нашу думку, можна виокремити такі подієві мікро-хронотопи, які тісно пов'язані з сюжетною структурою літературного тексту: вибору (Петруня свідомо надає перевагу шляху заробітчанства за рахунок письменницького таланту), саморефлексії, зради (ментальної - самому собі, фізичної - дружині Ксені), самотворення, боротьби (за місце "під сонцем"), вікової кризи, самовідчуження ("Чужий, відколи це зі мною сталося. <...>. Сталося не одразу. Повільний відступ. Від себе справжнього" [4, а 543]), повернення (фізичне - у Пакуль, ментальне - спроба повернутися до самого себе).

Отже, дослідження часопросторових моделей роману "Спектакль" В. Дрозда є перспективним для сучасного літературознавства, адже воно уможливлює ґрунтовне вивчення поетики прози Дрозда.

Список літератури