Риторичні категорії тексту в перекладі полемічної літератури: "Тренос" Мелетія Смотрицького в перекладах українською та англійською мовами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Риторичні категорії тексту в перекладі полемічної літератури: “Тренос” мелетія смотрицького в перекладах українською та англійською мовами

Шмігер Т.В.

Анотація

“Тренос” Мелетія Смотрицького - яскрава пам'ятка української полемічної літератури. Риторичні фігури думки є невід'ємною частиною розвиненої системи европейського красномовства. Перекладачам доводиться звертати увагу на формули та вислови. Прагматика переконання ґрунтується на системі протиставлень. Аналіз проведено на основі двох перекладів польськомовного оригіналу - українськомовний професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Р П. Радишевського та англійськомовний професора Каліфорнійського університету Берклі Д. А. Фрика.

Ключові слова: фігури думки, іронія, алюзія, протиставлення, переклад, комунікація.

Meletiy Smotrytskyi's “Threnos” is a bright monument of Ukrainian polemic writings.

The rhetorical figures of thought are part of the highly-development system of European eloquence. Translators have to accentuate verbal formulae and allusive units. The pragmatics of persuasion is vividly embedded in the system of contrapositions, oppositions and antitheses.

The study is conducted on two translations of the Polish-language original: the Ukrainian translation was done by Rostyslav Radyshevskyi, Professor of the Taras Shevchenko National University in Kyiv; the English one, by David Frick, Professor of the University of California Berkeley.

Key words: figures of thought, irony, allusion, contrapositions, translation, communication.

Вступ

Переконувальна сила висловлення залежить насамперед від належного рівня підготовки адресата. Сама аргументація складається з трьох базових компонентів: 1) епістемічний стан мовця; 2) послідовність викладу аргументів; 3) використання основних засобів аргументації - повторів і протиставлень [1, с. 95]. Зрозуміло, переконування, яке ґрунтується на спільному знанні, головно виходить за сферу впливу перекладача, якщо зіставляються мовокультури більш-менш одного цивілізаційного рівня розвитку (спільний релігійний спадок, подібні норми поведінки й моралі тощо). При великому цивілізаційному розриві (як-от самобутні віддалені культури, які ніколи не контактували і не мають спільних історично-культурних джерел) робота перекладача більше буде схожа на роботу коментатора, адже доведеться експлікувати значно більше семантичної інформації (цитати, алюзивні імена, символи) та вказувати її текстову вагомість.

Можна припустити, що послідовність викладу аргументів - це універсальна біологічна ознака сучасної людини, а тому логіка сприйняття окремих фрагментів залежатиме від наближеної подачі супутньої інформації та пам'яті реципієнта. Натомість естетичність текстів формуватиметься винятково системою повторів і протиставлень, які об'єднуватимуть і жанрову природу текстів (часто змішаних - наприклад, полемічний текст містить ознаки художнього, зокрема поетичного), і лексичну майстерність автора, і граматичну сутність мови.

Мимоволі виникає питання, наскільки істинною можна вважати референційну чи буттєву дійсність висловлення в полемічному тексті й відповідно в перекладі. Вважається, що істинність у спілкуванні є суб'єктивною й корелює зі знанням мовця, а тому “рівень знань про об'єктивну дійсність відбивається в мові за допомогою суб'єктивної вірогідності” [2, с. 18, 53]. Звідси випливає, що завдання перекладача полягає саме у відтворенні вірогідності - істинності висловлення з погляду мовця / слухача [пор. 2, с. 18]. Говорячи про переклад православних текстів для католиків чи протестантів, можна припускати, що перекладач допускається певної мовної зміни конфесійного стилю. Водночас, така зміна залежить і від віддаленості цільової мовокультури, і від репрезентації в ній релігійної системи понять та переконань оригіналу.

Ключові художні вартості “Треносу”, як і всієї полемічної літератури, криються в риторичному використанні мовних засобів, які переконують у певній поведінці чи навіюють її. Риторичні категорії пов'язуються більше з логікою викладу, утім спробуймо дослідити мовно-текстологічні питання полемічного красномовства, які власне і є в центрі уваги перекладачів.

Переклад “Треносу” українською - це і повернення твору в рідномовну стихію української літератури, і частково реконструкція українського релігійного світогляду. Повний українськомовний переклад - після фрагментарних спроб М. С. Грушевського, Л. Є. Махновця, І. А. Панькевича, В. І. Крекотня - вийшов 2015 р., стараннями члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Київського національного університету ім. Т. Шевченка - Р. П. Радишевського. У цій розвідці для аналізу залучено українськомовний переклад Р. П. Радишевського та англійськомовний Д. А. Фрика.

Сила переконання. У передмові до читача Мелетій Смотрицький має можливість прямо промовляти до всіх, хто візьме його книгу в руки. Тому ця передмова виконувала шерег риторичних завдань - інструктувати читача (лат. docilitas), збуджувати його зацікавленість (лат. attentio) і викликати в нього прихильність (лат. captatio benevolentiae) [24, с. 142]. Тому передмова містить чимало риторичних засобів, які мають вплинути на читача і вразити його.

Барокові риторики описують ряд фігур, значна частина з яких тепер частіше вважається стилістичними засобами й прийомами. Їх таксономії були досить розлогими: наприклад, М. К. Сарбевський виділив 39 риторичних фігур у трактаті “Про фігури думки” перед 1630 р. [20]. Звернімо увагу на ті фігури, які передбачають семантичні модифікації тексту.

Іронія

Azaliz siз nie znajduju teraz falszywi Chrustysowie, i falszywi Prorocy, azaliz nie powiadaju byc tu i owdzie Chrystusa, azaliz nie ukazuj^ w kosztownych gmachach, w swietnym uniorze, w obfitosci bogactw i rozkoszy doczesnych, tytutu prawdziewej Cerkwi? [9, с. 42]

Чи не знаходяться нині лжехристи та лжепророки, чи не бачать тут і там Христа, чи не показують у помпезних спорудах, у чудовому вбранні, у безлічі маєтків та плотських насолод звання істинної Церкви? [9, с. 43]

Are not false Christs and false prophets found today? Do they not say that Christ is here and is there? Do they not display the title of the true Church in costly buildings, in excellent dress, in the abundance of temporal riches and luxuries? [23, с. 13] Оскільки іронія ґрунтується на протиставленні того, що сказано, і того, що мається на увазі, то бачимо, як автор глузує з недешевого становища Церкви, яка мала б обстоювати скромність та небесні - а не земні - скарби. Перед цим автор цитує біблійні вірші (Матвія 24:10-13), які є прецедентним текстом для авторового висловлення. Отож, у цьому випадку маємо справу з інтертекстуальною іронією, яка виникає при зіставленні двох контекстів різної тональності та містить спільний компонент - фразу, уривок, сюжетну лінію, а її ефектність залежить від контрастності двох контекстів [4, с. 30]. Дослідники доводять, що не завжди наявність перекладів прецедентних текстів гарантує належне відтворення авторського контексту та культурного компоненту [4, с. 120], утім суміжне цитування Біблії та подання власного висловлення дозволяє авторові надати авторитетності власному судженню й простимулювати читачеве достовірне розкодування захованої іронії.

Фактично, завдання перекладача зводиться до того, щоб зберегти контрастність задуму й тональності. Подекуди це завдання видається не таким складним з погляду перекладача, як належна інтерпретація з погляду самого читача.

Характеристика

Ускладнені описи можна проаналізувати з погляду характеру висловлень, який стосується до індивідуальних учасників [19, с. 30]:

інтенціональність - настанови адресанта на творення зв'язного тексту (автор уважає текст зв'язним і смислетворчим);

сприйнятність - настанови адресата на одержання зв'язного тексту (читач уважає цей текст зв'язним і релевантним для інтерпретації);

інформативність - рівень нової інформації та асиметрія знань (очевидно, нагромадження деталей має вразити читача, який не актуалізує цю інформацію в побуті);

ситуативність - прив'язаність до конкретної ситуації (символічне поєднання описаного з пережитим чи таким, яке переживається).

Зрозуміло, що граматична структура мови перекладу вноситиме певні корективи щодо конденсованості інформаційного наповнення в синтаксичній структурі, однак обсяг інформації має залишатися незмінним, а тому перекладач немовби не бере прямої участі в інтерпретаційній роботі читача. Відтворюючи лексичні одиниці тексту, перекладач автоматично відтворює і комунікативні категорії висловлення. Отож, вищеназвані категорії не потребують значних зусиль відтворювача й будуть еквівалентними в перекладі a priori. За винятком випадків, коли б перекладач хотів умисне змінити текст.

Побажання

Орієнтуючись на яскравий стиль, щоб уникнути монотонності, автор використовує фігури думки, функціональність яких грунтується на залежності між чуттєвістю читача й естетичними цінностями висловлення [18, с. 65]. Так у красномовстві доводиться говорити про доповнення фактичної компетентності мовця емоціями [8, с. 103], однак, виходячи з мовної структури тексту, дуже важко зробити висновок, наскільки авторові справді вдається змоделювати аудиторію та її рецепцію авторових висловлень. На думку Н. М. Поплавської, комунікативна стратегія полемічного тексту визначає подвійну функцію основної думки - розкрити зміст та вплинути нею на ситуацію, що досягається через композицію, прийоми висвітлення фактів та стилістичну тональність [6, с. 270]. Фактично, перекладачеві і доводиться працювати зі стилістичною тональністю, відшукуючи ключові форми її виявлення.

Висловлення побажання найбільше сприяє встановленню контакту з читачем-слухачем. Автор може виразити його усталеною формулою, а може це зробити витонченіше, заховавши його у структуру оповіді. Власне вжита формула може допускати різноінтерпретації: зокрема, її можна тлумачити як настанову - “поводься належно”, але навіть у побажання теж можна вкладати подвійний смисл “бути заможним” і “бути здоровим” [21, т. 1, с. 407]. Очевидно, останній смисл певною мірою пов'язаний із римським звичаєм прощатися “Vale”, який в українській культурі корелюється з традиційним прощанням “будь здоров” [11, т. 3, с. 546]. Натомість вислів “усіх тобі гараздів” є дійсним побажанням щастя чи достатків [11, т. 2, с. 29]. Англійський відповідник “farewell” позначає побажання при прощанні [14, т. 1, с. 963], що не є тотожником оригінальному вислову, адже фінальна фраза передмови передбачала не прощання з читачем, а радше сподівання на продовження читання. Отож, авторове побажання читачеві передбачало певне сподівання на те, що читач одержить певний емоційний стимул перейти до читання основної частини книги, і традиційні нотки прощання тут дуже небажані. полемічний текст переклад спілкування

Напруга

У напрузі спостерігаємо розширення значення вжитого слова - додаткові компоненти або видозміни значення в акті комунікації. Доцільне застосування семантично-комунікативної інтерпретації передбачає ряд критеріїв [19, с. 30]:

відображення психологічних (читачева емпатія й емоції), соціологічних (публічна промова) і культурних (символічне трактування кольорів) умов;

референційна детермінація (гіперболізація зміни кольору обличчя від втоми й тяжкої праці);

ілокутивна детермінація (наголос на тяжкій праці для читача);

перлокутивна детермінація (вимога оцінити вкладені зусилля);

спільне встановлення смислу - встановлення правди (надання тексту вагомості для читача).

Така система виглядає досить розлогою та скрупульозною, проте інтерпретаційна потуга

залежить насамперед від читача. Якщо припустити, що перекладач відтворював означені елементи, не роздумуючи над комунікативними смислами наведених висловлень, то більша частина - якщо не вся - інтерпретаційної потуги оригіналу залишається незмінною і в тексті перекладу. Якби перекладач вирішив урізноманітнити фрагмент, уживаючи синоніми, то й тоді вплив на читача залишався б таким, яким був би бажаний вплив для автора.

Узагальнюючи досвід відтворення риторичних фігур, належить відзначити і їхню функцію динамізму, адже вони роблять текст живішим, а отже, читач глибше проникає в нього і схильний мислити та чинити, як того воліє автор. Натомість, найголовніша заслуга в досягненні такої мети є все-таки в автора, вона не дуже залежить від унікальностей мовної системи, а більше ґрунтується на універсальних категоріях людського спілкування, і перекладач може порушити таку ціль лише навмисно.

Навіювання через протиставлення. Головний текст “Треносу” ґрунтується на прозопопеї, коли не сам автор, але Східна Церква плаче й побивається за своїми вірниками-відступниками. Хоча згодом Мелетій Смотрицький писав, що “не віра робить русина русином, поляка поляком, литовця литовцем, але походження й кров руська, польська й литовська” (Переклад з польської - мій. - Т.Ш.) [22, с. 384], усе ж у “Треносі” зрада Церкви прирівнюється до зради народу, що мало реальні підстави. Через художній прийом прозопопеї автор намагається промовити до почуттів читачів і слухачів, емоційно вплинути на їхній конфесійний вибір. Прозопопея традиційно пов'язувалася з трагічними історичними подіями від стародавніх часів [3, т. 2, с. 265]. В англійській літературі прозопопею дуже рясно використовують автори метафізичної поезії [докладніше див. 16].

У першому розділі Східна Церква прямо звертається до цільових читачів, а це насамперед три групи: а) загальні читачі - “всі народи, всі, хто живе у цілому світі” [9, с. 61]; б) колишні православні вірники, дворяни - “люди гріха, сини погибелі” [9, с. 69], “діти” “князі й вельможі” [9, с. 75]; 3) священики - “розумної отари Христової пастирі й учителі” [9, с. 71], “архієреї й ієреї” [9, с. 75]. Промовляє Східна Церква і до Бога - “Ти Сам, Царю вічної слави, неба і землі Владико” [9, с. 101], “Утішителю, Духу Святий” [9, с. 105]. Промовляючи до більшості адресатів, Східна Церква вживає множинний займенник “wy / ви”, натомість у звертанні до Бога - “Ту / Ти”. У слов'янських мовах “ти” вживається значно частіше, хоча й вказує на близькі стосунки [пор. 11, т. 10, с. 107; 21, т. 3, с. 560]. В англійськомовному тексті перекладач використав архаїчний займенник “thou”, який подекуди вживається в релігійних і поетичних творах [15, с. 167, 130]. Належить також відзначити, що оригінальне написання цього займенника з великої букви відтворено у всіх перекладах.

Плач Східної Церкви - це аргументація її позиції як рівноправної учасниці суспільного життя. З погляду теорії аргументації її промову можна розщепити на аргументеми - “контекстуально залежні функції лексичних одиниць, які здатні створювати аргументаційний фокус, задавати аксіологічну перспективу дискурсу на основі властивої аксіологічної сигніфікації, сприяти досягненню не тільки прямого перлокутивного ефекту, але й посткомунікативної дії” [1, с. 112-113]. Однак такі аргуменетеми залежать більше від “семантики мововжитку” (рос. семантика речеупотребления), а не від “семантики мови” (рос. семантика, задаваемая языком) [7, с. 4]. Як твердить Г. Г. Почепцов, висловлення підкорюються не мовно-структурним нормам, а комунікативним [7, с. 9]; отож, успішне сприйняття аргументем-перлокуцій залежить не завжди від перекладачевих стратегій відтворення, а від читачевого контекстуального знання й досвіду.

Утім комунікативно-семантичний аналіз мусить уключати й мовно виражені елементи, на ґрунті яких критик перекладу може судити про відповідальність перекладача й перекладність тексту. У концепції А. Д. Бєлової протиставлення та повтор виділено як основні й універсальні [1, с. 95], а самі протиставлення можуть виражатися або експліцитно (через антонімічні опозиції), або й імпліцитно (через когнітивні порівняння) [1, с. 132]. Сила протиставлень - у тому, що бінарними опозиціями легше керувати і з логічного, і з психологічного погляду, і вони створюють ефект досконалості [1, с. 101]. У тексті “Треносу” найпоширенішими є п'ять груп протиставлень.

Номінальні протиставлення

Немає нікого серед них [синів], хто б отця наслідував. Немає жодного, який йшов би за матір'ю [9, с. 61]There is none to emulate the Father, there is none to follow the Mother [23, с. 25]Естетичність цих фрагментів ґрунтується на гармонії явних лексичних протиставлень, що вписуються навіть в однакові граматичні конструкції. Маніпулятивна сила яскравої контрастності притягує увагу читача до висвітлюваної теми, і водночас ступінь впливу виявляється на вищому рівні, ніж лексичний. Саме тому, відтворюючи лексичну тканину, перекладачі автоматично передають і маніпулятивні тактики автора.

Імпліцитне протиставлення

Сугестивність цих фрагментів ґрунтується на тому, що автор керує читачевим сприйняттям, актуалізуючи в його свідомості певні аксіоми сприйняття, які вважаються самозрозумілими й украй рідко перевіряються логікою та досвідом [5, с. 20]. Висока контекстність та імпліцитність цих протиставних фрагментів творить вишукану систему бінарностей, і читачеві доводиться самому управляти власною асоціативністю, щоб розгадати задум оригінального автора.

Перекладачам належить відтворити об'єктивну й культурну сторону висловлення. Навіть не заглиблюючись ув інтерпретацію авторової думки, вони абсолютно повно передають набір імпліцитних смислів. Звісно, нечаста редакторська ремарка була б дуже доцільною, наприклад, у з'ясуванні критики на ім'я видатного грецького мислителя Арістотеля, якого порівняно з крутієм.

Семантичне уточнення через антитезу

У ряді антитез другі компоненти продовжують, розширюють та уточнюють значення перших, і таким чином семіотична оповідь стає ще багатшою, оскільки однакові поняття виражаються відмінними формальними й семантичними знаками. Це є ознакою давнього риторичного розуміння алегорії [пор. 26, с. 178], коли мовлене й означене різне, а в наведених випадках все відбувається навпаки - різні висловлення означають подібні речі.

Фактично відбувається зіткнення семантичної просодії перших і других компонентів антитез. Водночас, якби цього зіткнення не відбувалося, тоді ми б мали справу з плинним, традиційно контекстним висловленням. Оскільки Мелетій Смотрицький обіграє семантичні нюанси перших компонентів антитез, він цим створює оригінальність висловлення, яку відповідно не надто складно відтворити в перекладі, адже колізії саме цьому й сприяють, підкреслюючи певні семантичні відхилення. Натомість, якби антитези будувалися не на колізіях семантичної просодії, а навпаки - на її узгодженнях, то відтворити її було б значно складніше. Перекладачеві довелося б тоді, залучаючи інтуїцію або корпусні студії [25, с. 39-41], відшуковувати тотожні зіткнення згідно з традиційними контекстами.

Символьне протиставлення

Уважається, що сучасне світське мислення, яке ґрунтується на “мові без Бога”, стоїть на заваді глибинному прочитанню барокової літератури [пор. 13, с. 48; 12]. Цю думку можна поширити і на корпус біблійних і супутніх (навколобіблійних) текстів. Зокрема, символи котлів і часнику є прямим посиланням на Біблію (Числа 11:5), як і суміжна згадка про пшеницю й кукіль (Матвія 13:29). Можна припускати, що згадка про закон і благодать є алюзією на теологічне тлумачення зв'язків між Старим і Новим Заповітом і на твір Іларіона Київського “Слово про закон і благодать”.

Символи олії та живої води потребують докладнішого тлумачення, адже їх можна пов'язувати з особистостями: олію - із Марією Магдалиною (Івана 12:3), живу воду - із Господом (Єремії 2:13, 17:13). Для зрозуміння всього змісту такого висловлення потрібна допомога спеціалізованих довідників [напр., 17, с. 184, 260]. Належить відзначити, що позбавлені індивідуальних рис алегорії та персоніфікації були властивими ренесансній риториці [26, с. 387]. Саме тому видається, що перекладачам належало звернути більшу увагу на роз'яснення описаної ситуації потенційному читачеві - принаймні у примітках. Натомість, уживання частин світу на позначення сили й влади не потребує додаткових пояснень.

Аксіологічне протиставлення

Аксіологічне протиставлення ґрунтується на представленні християнства як цінності. Автор творить висококонтекстну оповідь, яка ставить перед читачем із його інтелектуальною конфігурацією завдання виконати ряд інтерпретаційних операцій певного рівня складності [пор. 10, с. 48]. У наведених фрагментах висока контекстність забезпечується біблійними та християнськими алюзивними іменами. Уважається, що імена видатних людей тільки підтверджують непроминальну суть цінностей [1, с. 47].

Звісно, перекладачі не можуть керувати інтерпретаційними операціями читача і натомість вони непорушний стандарт - тлумачення імені з погляду біблійно-християнської системи. Їхнє завдання - забезпечити правильні позначення (написання) культурних номенів, які склалися в історії цільових культур. Тексти Біблії та раннього християнства належать до підвалин українсько-, польсько- та англійськомовної цивілізацій, а тому труднощі з належним тлумаченням залежать виключно від рівня освіченості читача.

Граматичні протиставні конструкції

Синтаксні протиставні конструкції не є домінатною рисою авторового мовлення, хоча вони безперечно підкреслюють вагомість висловлених моральних настанов. Система сполучників не настільки розвинена й урізноманітнена, щоб створювати особливі труднощі для перекладу. Протиставлення найяскравіше твориться засобами заперечення, але й їхня потуга відтворюється в рамках граматичної системи цільової мови.

Протиставлення полемічного тексту виконують ті самі функції, що й релігійна мова [27, с. 206-207] : імпресивну - закликають вірників до релігійної активності; експресивну - через естетику показують шану Богу і силу Східної Церкви; і навіть перформативну - творять дійсність, де ситуація Церкви буде протилежною до описаної.

Модель аналізу риторичного тексту ґрунтується на складнішій інтерпретації інформації та стилю, оскільки вона орієнтується насамперед на читача-слухача, його емоційний стан і здатність логічно обробляти інформацію. Вагомо, що ву текстах, написаних у трьох мовах, не відбувається така зміна конфесійного стилю, яка б впливала на рецепцію авторових ідей. Першопричина такого стану речей полягає в тому, що система істинності в аргументації ґрунтується на біблійних текстах і ранньохристиянських писаннях, які є спільними для православ'я, католицизму й англіканства. Звісно, емоційність найбільше залежить від заангажованості читача в церковні справи, але той факт, що між оригіналом і перекладами минуло 400 років, сприяв вихованню інших настанов у читача, які тепер дедалі глибше всотують ідеали екуменізму, з одного боку, та атеїзму - з другого.

Риторичні фігури - невід'ємна частина складної системи красномовного тексту. Втім, чимало риторичних фігур не залежать прямо від його мовного оформлення. Перекладачам доводиться звертати більшу увагу на культурно мотивоване вживання формул і висловів, які можуть ґрунтуватися на прецедентних текстах. Розв'язання питання, наскільки знання про ці тексти вагомі для розуміння авторських настанов, впливає й на оцінку самого перекладу. Співмірний баланс з упізнаних і пропущених алюзій може мати ту перевагу, що зайво не утруднює сприйняття перекладу (принаймні для читача початку ХХІ сторіччя).

Прагматика переконування своєрідно виявляється у протиставленнях. Антитетичні вислови створюють ефект всеосяжности, та вони й насправді можуть розширювати семантичну структуру ключових слів. Перформативна функція відтворюється легше, коли йдеться про логічний виклад авторових ідей, і вона значно ускладнюється, коли автор залучає культурні символи та алюзії, а також граматичні своєрідності мов. Так, перекладач опиняється в ситуації, коли легко відтворити те, що можна відтворити, і доводиться втрачати те, чого відварити не можна. Оригінальний автор немов програмує дії свого перекладача.

Література

1. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации / А. Д. Белова. - Киев, 1997. - 311 с.

2. Березенко В.М. огідність як параметр констативного висловлювання та засоби її вираження в сучасній англійській мові : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 - германські мови / В. М. Березенко; Київ. нац. лінгвіст. ун-т. - Київ, 2003. - 213 с.

3. Історія української літератури : у 12 т. / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т Г Шевченка. - Київ : Наук. думка, 2014.

4. Кам'янець А. Інтертекстуальна іронія і переклад / А. Кам'янець, Т Некряч. - Київ : Видавець Вадим Карпенко, 2010. - 175 с.

5. Лютикова Е. В. Суггестивный дискурс: к гипотетической реконструкции оптимальной аудитори: (опыт поискового семиосоциопсихологического исследования на материале историографических текстов) / Е. В. Лютикова // Язык, сознание, коммуникация : сб. статей. - Москва, 2001. - Вып. 19. - С. 20-38.

6. Поплавська Н.М. Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кін. XVI - поч. XVII ст.) / Н.М. Поплавська. - Тернопіль : ТНПУ 2007. - 378 с.

7. Почепцов Г. Г. мл. Коммуникативные аспекты семантики / Г. Г. Почепцов мл. - Киев : Вища шк. Изд-во при Киев. ун-те, 1987. - 131 с.

8. Сагач Г. М. Риторика : навч. посіб. / Г. М. Сагач ; Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка. - 2-е вид., переробл. і доп. - Київ : Вид. дім “Ін Юре”, 2000. - 566 c.

9. Смотрицький Мелетій. або Плач Єдиної Святої Помісної Апостольської Східної Церкви з поясненням догматів віри ... = OTHNOY to jest Lament jedynej sw. Powszechnej Apostolskiej Wschodniej Cerkwi, z objasnieniem Dogmatow Wiary ... / Мелетій Смотрицький ; пер. із старопол., слов. та передм. Р. Радишевського. - Київ : Талком, 2015. - 559 с.

10. Сафронова Л. В. Постмодернистский текст: поэтика манипуляции / Л. В. Сафронова. - С.Пб. : Петрополис, 2009. - 211 с. - (Споры о современной словесности).

11. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - Київ : Наукова думка, 1970-1980.

12. Сухарєва С. В. Біблійний вимір української польськомовної прози поберестейської доби / С. В. Сухарєва. - Луцьк : Ред.-вид. відділ “Вежа”, 2008. - 247 с.

13. Сухарєва С. В. Риторичний простір польськомовної прози XVII століття / С. В. Сухарєва. - Луцьк : Вежа-Друк, 2015. - 368 с.

14. The Compact Edition of the Oxford English Dictionary: Complete Text Reproduced Micrographically : in 2 vols. - Oxford; London; Glasgow et al. : Oxford University Press, 1971.

15. Greenbaum S. The Oxford English Grammar / S. Greenbaum. - Oxford; New York et al. : Oxford University Press, 1996. - 652 p.

16. Grzegorzewska M. Trop innego glosu w angielskiej poezji religijnej epok dawnych / M. Grzegorzewska. - Krakуw : Universitas, 2011. - 250 s.

17. Metford J. C. J. Dictionary of Christian Lore and Legend / J. C. J. Metford. - S. l. : Thames and Hudson, 1983. - 272 p.

18. Niebelska-Rajca B. “Enargeia” i “energeia” w teoriach literackich renesansu i baroku / B. Niebelska-Rajca. - Warszawa : Instytut Badan Literackich PAN. Wydawnictwo, 2012. - 308 s.

19. Rzeszutko M. Rozprawa s^dowa w swietle lingwistyki tekstu / M. Rzeszutko ; Centrum Jзzyka i Kultury Polskiej dla Polonii i Cudzoziemcow. - Lublin : Wyd-wo UMCS, 2003. - 208 s.

20. Sarbiewski M. K. De figuris sententiarum = O figurach mysli / M. K. Sarbiewski // Sarbiewski M. K. Wyklady poetyki = Praecepta poetica / M. K. Sarbiewski ; PAN. In-t badan literackich. - Wroclaw ; Krakow : Zaklad Narodowy im. Ossolinskich ; Wyd-wo PAN, 1958. - S. 379-485.

21. Slownik jзzyka polskiego : w 3 t. - Warszawa : Panstwowe Wyd-wo Naukowe, 1978-1981.

22. Smotryc'kyj Meletij. Collected Works. / Meletij Smotryc'kyj ; with an Introduction by D. A. Frick. - Cambridge, Ma. : Harvard University Press, 1987. - 805 p.

23. Smotryc'kyj Meletij. Rus' Restored: Selected Writings of ... / Transl. and Annotated with an Introduction by D. Frick. - Harvard: Harvard University Press, 2005. - 810 p.

24. Stefanowska L. Threnos Meletija Smotryckiego: Funkcje retoryki w tekscie polemicznym / L. Stefanowska // Ukraina. Teksty i konteksty : Ksiзga Jubileuszowa dedykowana Profesorowi Stefanowi Kozakowi w siedemdziesi^ rocznicз urodzin / pod red. B. Nazaruka, W. Sobol, W. Aleksandrowycza. - Warszawa, 2007. - S. 139-150.

25. Stewart D. Safeguarding the lexicogrammatical environment: Translating semantic prosody /

26. Stewart // Corpus use and translating : corpus use for learning to translate and learning corpus use to translate / edited by A. Beeby, P. Rodriguez Inйs and P. Sanchez-Gijon. - Amsterdam ; Philadelphia : John Benjamins, 2009. - P. 29-46.

27. Sredniowiecze. Renesans / wybor J. Slaskiego ; Uniwersytet Warszawski, Wydzial Polonistyki. - Warszawa, 2001. - 490 s. - (Materialy do cwiczen. Seria druga: Opracowania).

28. Warianty jзzyka / red. J. Bartminski, J. Szadura. - Lublin : Wyd-wo UMCS, 2003. - 292 s.

Размещено на Allbest.ru