Аналіз концепту "простір" на прикладі творів Орхана Памука (роман "Чорна книга") та Юрія Винничука (роман "Мальва ланда")

Abstract

A STUDY ON ISSUING THE IMAGE OF SPACE IN ORHAN PAMUK'S "BLACK BOOK” AND YURI VINNYCHUK'S "MALVA LANDA"

Orhan Pamuk, who is a representative of the postmodern novel, which emerged after the mid-20th century, gains fame for his works that he has written after 1980. His novel “Kara Kitap” (The Black Book) is a remarkable work which intensifies postmodernism. In the novel, he frequently applies the features of postmodern style, such as metafiction, intertextuality, intertwined discourses, and opposite characters. This novel, in which Pamuk expresses an absolute rejection of acceptance in advance, submissiveness, unquestioned subjection and narrow thoughts, is considered to be the epitome of postmodernism. With this postmodern literary work, the author is applauded by some critiques but also disapproved by others.

Another author who prefers writing in postmodern style is Yuriy Vinnichuk in Ukrainian literature. He makes an effort to apply the discourses of postmodern literary style in his works. His novel 'Malva Landa', which he presented to the world of literature in 1993, is a work in which he intensely applies postmodern style. Like Orhan Pamuk, he also receives both positive and negative criticism by different communities.

In this article, it is aimed to make an analysis and comparison under the main title of “the image of space and city” in the works of `Black Book' and 'Malva Landa' by Turkish witer Orhan pamuk and Ukrainian writer Yuri Vinnychuk, respectively. Both writers, for instance, have clear common points in presenting eastern and western cultural concepts, the image of city-space, and the image of time, flashbacks in history and the characteristics of the names chosen for the characters. To illustrate this point more clearly, it is tried to show in this study how the image of city for both Istanbul and Lviv is handled in the two works. Also, the study attempts to analyze the both novels regarding the characteristics of postmodernism and supporting with the examples from different authors and novels.

Key phrases: postmodern novel, eastern western culture, the image of city, Istanbul, Lviv, Orhan Pamuk, Yuri Vinnychuk, Malva Landa, Kara Kitap, the Black Book.

Основна частина

Напевно, коли Орхан Памук презентував читачам свій фантасмагоричний, сповнений образами твір, він і уявити собі не міг, що цей роман не лише завоює величезну прихильність аудиторії, а й стане одним із передвісників глобальних позитивних змін у його кар'єрі. Хіба він міг припустити, що неодноразово наражатиметься на нищівну критику, яка чергуватиметься із похвалою... Чи міг він подумати, що його твір, перекладений багатьма мовами світу, опиниться серед найпродаваніших книг, які, однак, не всі зуміють осягнути, перетворивши на мішень для зауважень... Прикметно, що до того, як він став лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури, Орхан Памук отримав на свою адресу чимало неприємних слів від співвітчизників...

На перший погляд, «Чорна книга» - це вкрай заплутаний і складний для сприйняття твір... А все тому, що автор заглиблюється у найдрібніші нюанси, прискіпливо досліджуючи чи не кожен із них. У романі, де письменник оперує численними образами й символами, аби якомога повніше змалювати тисячі іпостасей Стамбулу, переплітається все, починаючи із концептів з «Любові та краси» Шейха Ґаліба, «Месневі» Мевляни та «Мови птахів» Фаріда ад-Діна Аттара; у творі можна натрапити на посилання до філософії гуруфізму й переконання членів суфійського ордену Бекташі; він також рясніє поняттями з кінематографу, журналістики, суфійської ідеології та політики; окрім того, з нього можна почерпнути багато чого про східну й західну культури.

Мотив міста посідає особливе місце у творчості Орхана Памука. У своїх оповідях автор малює образ казкового міста, у чому йому допомагають різноманітні вигадки й фантазії.

1. Обидва письменники - Орхан Памук і Юрій Винничук - стикалися з несприйняттям своєї творчості, спричиненим особливостями їхнього дискурсу, що має як спільності, так і відмінності. Так, «Мальві Ланді» Юрія Винничука і «Чорній книзі» Орхана Памука висували схожі «звинувачення», закидаючи їхнім авторам надмірну любов до довгих речень, занадто плутаний стиль оповіді, перевантажений метафорами, і т. д. Приміром, у романі «Мальва Ланда» події розгортаються у фантастичному просторі, де є Море Борщів і так звана сміттярка. У цьому місці живуть різні дивовижні істоти- чудовиська, русалки, привиди тощо. [1]

2. Виходячи з уже класичного положення М. Бахтіна про взаємокореляцію часу і простору, місто як «чужий» простір пов'язуємо з уявленнями про есхатологічний час, зумовлений процесом ентропійного розвитку. «Химерний» простір як авторський варіант художнього втілення такого міста презентує в українській прозі роман Ю. Винничука «Мальва Ланда», у турецькій - «Чорна книга» О. Памука. Окрім топосу «чужого»/«химерного» міста, спільними для обох романів є, по-перше, його символічна інтерпретація як проекції світу, що переживає катастрофу «пост» у результаті руйнації традиційного способу життя і мислення; по-друге, мотив пошуку коханої як спосіб осягнення «химерного» простору; по-третє, актуалізація культурологічних мотивів задля посилення ідеї світу без майбутнього, якщо він втрачає зв'язок із минулим. По-четверте, в обох романах одночасно існує кілька світів і вимірів, які є сумірні з різними часовими фрагментами (минуле імперського Стамбула і Стамбула кінця ХХ ст. в романі О. Памука і позачосової Сміттярки та

України 1913 і 1993 років у Ю. Винничука), які і творять «химерність» зображеного простору. У результаті в обох романах постає образ міста, у якому поєднані тенденції в зображенні топосу як джерела історичного і топографічного знання про місто і міста як символу чи міфу.

Попри це, вважаємо, у романі О. Памука відчутні характерні тенденції сприйняття феномену часу, вкорінені в східні релігії, тобто уявлення про «спіральний» час як нескінченне переродження усього живого. Тоді як у творі Ю. Винничука превалює стихія пародії, бурлеску, а подекуди і чорного гумору, спрямована на ідею оновлення через руйнування. Адже Ю. Винничук, як слушно зазначає Г. Косарєва, є «одним із засновників “чорного гумору” в українській літературі», який активно послуговується такими засобами постмодерного письма, як децентрація, тотальна іронія/самоіронія, гра з читачем, використання хронізмів, прийомів “чорного гумору”, який часто набуває карнавального характеру» [4, с. 305]

Буквальний сюжет обох романів можна звести до формули «блукання персонажа-інтелігента в лабіринті міста в пошуках своєї ідеальної жінки». Певною мірою це надає творам обох авторів детективно-авантюрного характеру, типового для жанрів масової літератури доби постмодерну. Але саме така особливість творів доби, як множинність інтерпретації, дає можливість прочитувати романи О. Памука і Ю. Винничука як варіанти інтелектуальних бестселерів, урбаністичні топоси яких постають насамперед в образах лабіринтів. Поняття «лабіринт міст» у кожному з аналізованих романів має спільні та індивідуальні риси. У романі О. Памука таким лабіринтом виявляється сучасний Стамбул, в обрисах і проблемах якого персонаж постійно «відчитує» його минуле. У «Мальві Ланді» Ю. Винничука - це кілька топосів (реальний Львів, вигадана Сміттярка, містечко С.), у яких поєднані риси типового українського провінційного містечка з образом химерного простору, що корегує жанрову природу твору до іронічного постмодерного роману. [1]

3. Специфіку часу і простору в «Чорній книзі» О. Памука й у «Мальві Ланді» Ю. Винничука творить синтез трьох типів хронотопу: зовнішнього, який несе в собі інформацію про місце (місця) розвитку сюжету, внутрішнього і так званого вічного, що накладаються один на одного. Зовнішній хронотоп дає уявлення про декорації, у яких розгортаються події твору та формується оточення персонажів. Так, на самому початку роману «Мальва Ланда» автор, окреслюючи місце, де відбуватимуться події, не називає його, а подає народжений ним настрій: це місто, що «причаїлося в кам'яній дрімоті, в холодних сльозах осені, ... сонних шибках вечора» [1, С. 3.] І лише потім називає два міських топоси, які безпомилково вказують на Львів - Ратушу і Личаківське кладовище, тобто архітектурні «знаки» влади і смерті. Вважаємо, що так у творі визначаються символічні кордони екзистенційного простору, у якому обертається життя головного героя Бумблякевича і на різні прояви якого спрямована авторська бурлескно-гротескова стихія. Схоже і в О. Памука: «декораціями» першої сцени роману виступають зорові і слухові образи, які окреслюють саме міський топос Стамбула («Знадвору долинали перші звуки зимового ранку: гуркіт поодиноких автівок і старих автобусів, свист наглядача на стоянці маршрутних таксі, дзенькіт жбанів об бруківку - їх то піднімав, то опускав додолу салепчі, працюючи на пру пиріжником. Сіре зимове світло осявало кімнату, блякнучи за темно-синіми фіранками»), [ 5, С. 7.]

4. що у взаємозв'язку з часовими координатами стає «простором», у якому замикається життя головного героя Ґаліпа, відраховується хронометраж найважливіших подій: « Через шість місяців після того, як [її] сім'я перебралася до Стамбула.. ,»7. [5, С. 8]

І в О. Памука, і у Ю. Винничука топоси зображених міст можна розпізнати й зідентифікувати. Але водночас письменники створюють міфологічний образ Львова і Стамбула - символічні простори з універсальними рисами Всесвіту, у яких є риси конкретних міст. Відтак зображені міста є містами-світами, у яких накладаються кілька субсвітів. Так, реальний світ можна впізнати через називання і опис конкретних існуючих «пунктів», які відтворюють топографію міста (наприклад, назви районів Стамбула - Шіркеджі, Аксарай, Каракой та ін., назви вулиць Львова чи видавництв, які публікували книги з бібліотеки Бумблякевича, знакові події, які визначали «життя» міста, його побут тощо). Сприйняттю реального світу допомагає інший субсвіт - світ снів і марень персонажів, але його так само наратори можуть сприймати крізь призму щоденної реальності. Тобто межа між реальним і не-реальним є умовною або зникає взагалі. Це надає просторові Ю. Винничука, гротескового характеру, а просторові твору О. Памука, завдяки розставленим акцентам, трагічності та іронічності.

Особливим здобутком автора в романі «Чорна книга» є образ хронологічно багатошарового і соціально поліфонічного Стамбула. Саме він, на думку критиків, головний персонаж твору як місто- символ, розірваний між Європою і Азією, палімпсест трьох тисячоліть, столиця чотирьох імперій від Римської до Османської, разом із середньовічною Латинською, яку заснували хрестоносці. Мандрівка персонажів простором стамбульських кварталів і століттями історії, етапами власного життя упродовж кількох днів складають особливий вимір «Чорної книги».

Окрім реально-історичних міст Стамбула і Львова, спільним топосом обох творів відповідно, є території, захаращені сміттям. У романі О. Памука читача поступово «готують» до появи такого специфічного об'єкта: погляд Ґаліпа весь час наштовхується на недоглянуті або зруйновані будівлі («дивився на почварний похмурий фасад “Шехрікальпу"») чи непотріб на вулицях міста («пройшов хідником серед куп сміття в кінець довжелезної черги на зупинці маршруток») [5, С. 14.] щоб потім розгорнути справді апокаліптичну картину стамбульської сміттярки. Але, на відміну від львівської, створеної людьми, у романі О. Памука важливим фактором є природа, адже сміттєзвалища були виявлені на дні Босфору, який катастрофічно обмілів унаслідок людської діяльності. Цьому присвячений окремий розділ із символічною назвою «Коли відступили води Босфору»: «. та райська місцина, яку ми колись називали “Босфором”, перетвориться на чорне болото, де оштукатурені засохлим багном кістяки галеонів виблискуватимуть, наче яскраві зуби в примар. <...> А посеред цього содому і гоморри разом із перевернутими на бік шкаралупами суден давньої кораблебудівної компанії «Хайріє» розкинуться поля аврелій та кришечок від пляшок з-під газованої води .». [5, С. 27-28.] Апокаліптичні мотиви употужнюються при відтворенні образу майбутньої цивілізації: «ми мусимо приготуватися до зовсім іншого - епідемій геть невідомих хвороб: вони спалахнуть у цій проклятій безодні, яку цілий Стамбул зрошуватиме потоками густих зелених нечистот, серед отруйних газів, котрі вириватимуться з доісторичних підземель, висохлих боліт, трупів дельфінів, камбали й меч- риби та орд пацюків, що відкривають тут для себе цілий рай». [5, С. 27 - 28.] Вважаємо, що сміттярка в інтерпретації О. Памука - це метафора сучасної авторові Туреччини, де, завдяки образу Босфору як протоки, на березі якої розкинувся Стамбул і яка розділяє країну на дві - азійську і європейську - частини, актуалізується традиційна для творчості письменника проблема ідентичності турків. Обмілілий Босфор, який оголює сміття на дні протоки, перетворюється на символічний образ конфлікту між «азіатськістю» і «європейськістю» Туреччини. Невипадково О. Памук звертає увагу на певні «скалки» історії, які можна побачити тоді, коли «відступили води Босфору», які характеризують часи придворних змов, протистояння віри («я спущуся в цю пропахлу трупами пітьму <...> натикатимусь то на скелети придворних змовників, що досі лежатимуть скоцюрбленими, ніби в мішках, у яких ці люди задихнулися, то на православних священиків із прив'язаними до їхніх зап'ястків ядрами, хрестами та патерицями в руках») та Першої світової війни («я вгледжу <...> пічну трубу на підводному човні, який осяде на морське дно, чи то заплутавшись у рибальських сітях, чи то напоровшись носом на зарослі мохом скелі, коли він намагатиметься торпедувати пароплав “Гюлджемаль”; той переправляв солдатів з пристані Топхане до Чанаккале»). [5. С. 27 - 31.] Як і Ю. Винничук, О. Памук поглиблює зміст за допомогою нюхових образів («віднині будемо глипати на голубуватий дим, що курітиме вгору від поспіхом спалених мерців... Тепер нам постійно спиратиме дух від того їдкого, схожого на запах плісняви смороду покійників, що гнитимуть на столах, за якими ми раніше пили раки, насолоджуючись духмяною прохолодою жіночих рук та ароматом багряника на берегах Босфору»), [5, С. 28 - 29.] які оприявлюють мотив деградації і тління.

Так само своїм окремим життям за принципом «місто в місті» живе і велика львівська сміттярка в романі Ю. Винничука «Мальва Ланда». Її есхатологічний зміст увиразнюють образи ворон, тривоги, лабіринту: «Вершини сміттярських гір сідлали надуті ворони і галки, а наближення чужинця викликало в них тривогу і непевність - одні вже били крилами на сполох, інші розгублено каркали, злітали в повітря і, зробивши коло, знову сідали неподалік, втягнувши голову, мовби соромлячись своєї паніки. Бумблякевич пройшовся вздовж гір, шукаючи стежки, і нарешті побачив вузеньку вуличку, щось на зразок входу до велетенського лабіринту». [1, С. 43.]