Гуманістичний дискурс у творчості поетів Придунав’я

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Гуманістичний дискурс у творчості поетів Придунав'я

Анотація

У статті аналізується поетичний доробок придунайських митців слова (Михайла Василюка, Валерія Виходцева, Таміли Кібкало, Володимира Реви, Володимира Сімейка) в аспекті гуманістичної змістовності, апології морального начала та його переведення в естетичний план. Означений ракурс інтерпретації обґрунтовується особливостями їх світовідчуття й світовідтворення в межах загальних тенденцій літературного процесу та специфіки індивідуальної поетики, особливостей виражально-зображальної системи. Значне місце у статті відводиться аналізу віршів, у яких розгорнута індивідуально- авторська версія дихотомії Добро / Зло, конкретизації її художньо-філософського семантичного контексту. Виявляються основні складові поетики гуманізму на рівні мотивної структури авторського тексту кожного з означеного кола митців. Розглядається зосередженість поетів на домінантних у їх художньому світі проблемах духовності, виявляються організуючі компоненти текстів та акцентування в них гуманістичних універсалій (добро, любов, Бог, вічність, щастя, біль), досліджуються естетичні функції в авторській картині світу. Гуманістичний потенціал лірики поетів Придунав'я характеризується як джерело художньої енергії тексту, ключовий маркер його смислового поля, що відкриває перед дослідниками широкий спектр інтерпретацій.

Ключові слова: художня енергетика, гуманістична змістовність, гуманні цінності, домінанта, мотив, дихотомія, добро / зло, любов.

Annotation

Pogorelova А.A. Humanistic Discourse in the Work of the Poets of the Danube Region

The article analyzes the poetic achievements of the Danubian word artists (Mikhail Vasilyuk, Valeriy Vyhodtsev, Tamila Kibkalo, Volodymyr Reva, Volodymyr Symeyk) in the aspect of humanistic content, apology of moral principle and its translation into aesthetic plan. The foregoing perspective of interpretation is substantiated by the peculiarities of their worldview and worldview within the limits of the general tendencies of the literary process and the specificity of individual poetics, features of the expressive system. A significant place in the article is devoted to the analysis of poems in which the individually-authored version of the Good / Evil dichotomy is deployed, and its artistic and philosophical semantic context is specified. Emphasis is placed on the artist's representation of the polystructural associative spectrum of the motive of love as a humanizing spiritual substance, personal and universal. The sensory-forming outlook categories of the humanistic concept of being and the individual ways of its creative realization by the Danube artists are revealed; identified the main components of the poetics of humanism at the level of the motive structure of the author's text of each of the designated circle of artists. The poets focus on the problems of spirituality dominant in their artistic world, the organizing components of texts and the emphasis of humanistic universals (good, love, God, eternity, mother, happiness, pain) are revealed, aesthetic functions in the author's picture of the world are explored. The humanistic potential of the poetry of the Pridunavia poets is characterized as a source of the artistic energy of the text, a key marker of its semantic field, which opens to researchers a wide range of interpretations.

Key words: artistic energy, humanistic content, humane values, dominant, motive, dichotomy, good / evil, love.

Постановка проблеми в контексті сучасної науки та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями

В умовах глобальних викликів і загроз у сучасному світі кардинально постає проблема збереження людяності як найвищої духовної цінності, як діалектичної єдності інтелекту, почуття, волі й відповідальності, прагнення й спроможності чинити добро і досягати краси в усіх сферах життя. Тобто йдеться не тільки про абстрактну категорію чи морально-етичну максиму, але й про «красу людяності, красу гуманістичного чину». Вона найповніше реалізується у мистецтві, в художньої літературі у тім числі. Свого часу Ван Гог з цього приводу писав, що «нема нічого художнішого за любов до людей». Осташко Н.Ю. (2004). Гуманістична спрямованість літературного твору як джерела його художності: автореф. ... канд. філол. наук: 10. 01. 06. Кіровоград. 20 с. С. 1. Ван Гог В. (1968). Письма. Москва: Просвещение. 503 с. С. 8. У зв'язку з цим, останніми роками увагу літературознавців привертають твори, котрі акумулюють у собі «потужний гуманістичний потенціал, виводять на перший план смисложиттєві проблеми граничних підстав людської особистості. Райбедюк Г.Б. (2012). Гуманістична змістовність творчості українських поетів-дисидентів. VII Міжнародний конгрес україністів: збірник наукових статей. К.: НАНУ; ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. C. 234241. С. 234. Дослідники асоціюють гуманізм із найважливішими критеріями художності літератури. Відомий літературознавець Г. Клочек називає його тією субстанцією, яка «найбільш органічно і найбільш, сказати б, легко переходить (переформовується, перевтілюється) в художній субстрат». Клочек Г.Д. (2007). Енергія художнього слова: збірник статей. Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. 448 с. С. 300. Тож, закономірно, що в парадигмі сучасної гуманітаристики актуальну наукову пропозицію отримав антропологічний вектор студіювання, що передбачає, за словами Я. Поліщука, «новий спосіб інтерпретації художнього тексту, в основі якого лежить визнання суб'єктивного, гуманістичного елемента Поліщук Я.О. (2013). Літературна антропологія як актуальна наукова пропозиція.. Відтак актуальність порушеної теми можна пояснити потребою пошуків нових підходів до фахової оцінки й потрактування гуманістичного потенціалу художньої літератури, котрі тривають у літературознавстві останніх років.

Означені темою змістові домінанти формують концептосферу талановитого «грона» поетів Придунав'я (М. Василюка, В. Виходцева, Т. Кібкало, Г. Лисої, В. Реви, В. Сімейка та ін.) - різних за стильовими уподобаннями митців слова, проте одностайних в усвідомленні гуманістичної змістовності художнього тексту як джерела його художності. Творчі інтенції означеного кола придунайських авторів можна афористично окреслити «Зверненням до читача» татарбунарської поетеси Г. Лисої: «Будьте добрими. Любіть одне одного». Лиса Г.П. (2005). Слово - не птах...: Вірші. Ізмаїл: СМИЛ. 164 с. С. 6. Вочевидь, гуманістичні істини і є підставовими для них «щодо розуміння суті дарованого Богом таланту писати вірші, “настояні любов'ю до людей”». Райбедюк Г.Б. (2019). Біблійний код як основа художньо-естетичних пошуків бессарабської поетеси Галини Лисої. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 41. С. 71-78. С. 74.

Порушена у статті проблематика пов'язана з темою наукового проекту викладачів Ізмаїльського державного гуманітарного університету «Регіональна література і живопис етнічних груп Українського Придунав'я як засіб формування колективної ідентичності локального соціуму» (наказ МОН України №1466 від 28.12.2018).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчий доробок придунайських авторів лише останніми роками почав залучатись до науково-критичного осмислення й інтерпретації у зв'язку із відчутною активізацією інтересу науковців до регіональної специфіки культур окремих (переважно поліетнічних) регіонів України. В цьому руслі й відбувається пожвавлене вивчення літературного ландшафту Придунав'я. Помітний поступ щодо цього зроблено учасниками названого вище наукового проекту. Проте основна їхня увага спрямовується здебільшого на регіональну проблематику, її мистецьку реалізацію. Лише в поодиноких працях принагідно йдеться про гуманістичний аспект творчості придунайських поетів. Райбедюк Г.Б. (2018). Кордоцентричний код поетики митців Придунав'я. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 38. С. 140-146.

Наукові завдання статті. Основними завданнями статті вбачаємо з'ясування сенсоутворюючих світоглядних категорій гуманістичної концепції буття та індивідуальних шляхів її творчої реалізації придунайськими митцями слова. Означений ракурс інтерпретації передбачає виявлення складових поетики гуманізму на рівні мотивної структури тексту кожного з означеного кола авторів (добро, любов, Бог, вічність, мати, щастя, біль)

Мета статті - дослідити й охарактеризувати гуманістичний потенціал лірики поетів Придунав'я як джерело її художньої енергії.

Виклад основного матеріалу дослідження

Літературно-мистецьке життя в Придунав'ї - органічна частина загальнонаціонального художнього процесу України. Для нього характерні подібні стильові тенденції, естетичні віяння, художні новації, типологічні збіжності на рівні тем, ідей, образів, жанрів тощо. Водночас літературний колорит Придунав'я має свою специфіку й доволі своєрідний характер. Ця своєрідність великою мірою зумовлена багатонаціональним складом населення. Відтак полікультурність визначила функціонування та співіснування в тутешньому соціумі різноманітних етнокультурних спільнот із притаманним для них усвідомленням власної ідентичності й водночас толерантності та органічного зв'язку з ширшою крос-культурною спільнотою. Її результатом стало взаємозбагачення культур. За умов, що склалися, для мешканців краю характерне шанування національних традицій на тлі гуманістичних цінностей. Тож закономірно, що в ліричних рефлексіях придунайських авторів міцно переплелися різні художні коди - від індивідуально-авторських до регіональних, загальнонаціональних і загальнолюдських. Домінантною тут є «тема рідного краю, котрий географічно визначений подунайськими кордонами». Українське Придунав'я у світлі гуманітарних досліджень: До 75-річчя Ізмаїльського державного гуманітарного університету: колективна монографія (2015). Ізмаїл: СМИЛ. 230 с. С. 147.

Змістово-формальні аспекти літературного ландшафту «придунайського» тексту доволі повно й переконливо охарактеризували автори колективної збірки «Сповідь серця» (Харків-Ізмаїл, 2010). Для унаочнення й повноти уявлення про обшири художнього світу тутешніх поетів наводимо розлогий фрагмент передмови: «Слово до читача»: «:...наші поети несуть до Вас поетичне слово, настояне на п'янких пахощах Буджацького степу та білопінних квітучих садків, на м'якому плюскоті хвиль сивого Дунаю, на співах птаства заплавного лісу, на особливій блакиті нашого українського неба, на хмарах, що торочаться дощами, на любові до людей, до матінки природи, на добрі і вірі». Сповідь серця: збірник віршів районного літературного об'єднання «Дунайська хвиля» (2010). Харків- Ізмаїл. 144 с. С. 3. Рева В.А. (2007). Добро заволодіє світом. Ізмаїл: СМИЛ. 200 с. С. 91.

Полікультурність, що передбачає толерантні взаємини різних етнічних спільнот, визначила стрижневу для всіх придунайських авторів поетичну тему Добра. Симптоматичними з цього погляду є назви збірок, що звучать як настанова, свого роду морально-етичний імператив, співмірний із гуманістичними основами життя: «Дзвони вічного добра» В. Виходцева, «Добро заволодіє світом» В. Реви, окремі а також вірші інших поетів (наприклад, «Притча про правду і кривду» В. Сімейка). В художньому просторі їх лірики пульсує дух шевченківського людинолюбства - як невтихаюче бажання добра, потреба світла, здатного здолати темряву Хаосу. Загальну квінтесенцію поетичного дискурсу митців Придунав'я лаконічно сформулював такими словами В. Рева: «Людина і добро - у цьому суть, / це нам покликання найвище».

Сучасний контекст формування нової соціокультурної реальності зумовив зміни в поглядах на саме поняття «гуманізм» та його ідеї. «На зміну “традиційному” індивіду йде “випадковий індивід”, монофункціональна рольова особистість, що породжує сумніви щодо дійовості гуманістичних доктрин, зумовлює радикальний перегляд “класичного” гуманізму з його ідеями антропоцентризму, віри у всеперемагаючу силу знання Пазенок В.С. (2001). Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи. Київ: Український Центр духовної культури. 380 с. С. 10.. Водночас, фундаментальним і незмінно базовим для його розуміння все ж залишається добро як «найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не слугує засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства й особистості. Справжнє добро як гуманістична цінність - це те, що є добром для всіх: як для цілого людства, так і для кожного індивіда». Тому в текстових структурах художньої літератури концепт «добро» постає у різних смислових вимірах - від вічного до минущого й щоденного, залишаючись етичною категорією з позитивною конотацією, що зазвичай асоціюється з поняттям «щастя» як органічної складової гуманізму: «Як мало треба нам від долі: / Здоров'я, миру і добра...». Сімейко В.Й. (2002). Першоцвіт кохання: поезії. Ізмаїл-Кілія. 104 с. С. 16.гуманістичний моральний естетичний придунайський поет

Концепт «добро» текстуалізований мотивом доброчинності, що належить до «вічних» не тільки в українській, але й у всій світовій літературі. Саме тому цей концепт у художньому тексті найчастіше супроводжується означенням «вічний» та його лексичними інваріантами: «Нема в нас вічного житла. / Все тимчасове піде з нами. / Лише залишаться з синами / Всі наші добрії діла». Виходцев В.П. (1998). Полум'я кульбаб: поезії. Одеса: Маяк. 48 с. С. 3. Це слова кілійського поета В. Виходцева. В. Сімейко у присвяті колезі по перу потверджує ідею особистої потреби людини в добрі як запоруці самотворення: «Хай “Дзвони вічного добра” [назва збірки адресата. - А.П.] / Живуть в душі і не вмирають. / У білий світ благословляють...». Сімейко В.Й. (2001). Дунайська легенда: поезії. Ізмаїл-Кілія104 с. С. 12.

Відомий давньокитайський мислитель Конфуцій, міркуючи про вічну дихотомію Добро / Зло, переконливо доводив, що «вчитися в інших робити добро означає допомагати іншим робити його» і що завжди «за добро слід платити добром» Конфуций. (2015). Суждения и беседы. СПб: Азбука. 224 с.. Яскравою художньою ілюстрацією щодо усвідомлення людиною спроможності й природного бажання творити добро для особистого й загальнолюдського блага рельєфно прочитується у вірші-пісні ізмаїльського поета М. Василюка: «...Бувайте, люди! / Хай радість буде / Між вами / Трудіться, / В житті миріться - / Живіть на світі / Братами». Василюк М.Д. (2005). Серце на долоні бандури. Ізмаїл: СМИЛ. 63 с. С. 48. Подібних прикладів шевченківського «братолюбія» (цикл «Молитва») в ліриці придунайських митців слова можна навести чимало, що свідчить про гуманістичну концепцію їх творчості й увиразнює естетичну самоцінність її гуманістичного змісту: «Добро людське охороня красу». Рева В. А. (2007). Добро заволодіє світом. Ізмаїл: СМИЛ. 200 с. С. 91.

Відомо, що добро є корелятом поняття «гуманізм», його ж лексичний синонім семантично близький до морально-етичної категорії «людинолюбство», котра становить абсолютну антитезу всесвітнього зла. Відтак органічною складовою гуманістичної концепції можна беззастережно вважати «інтуїтивне прагнення вийти з-під темної і гнітючої влади Зла Клочек Г. Д. (2007). Енергія художнього слова: збірник статей. Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка. 448 с. С. 300.. Ця настанова в естетиці придунайських митців слова набуває всезагального, докорінно важливого значення й осмислюється ними як підставова світоглядна основа творчості. В мотивній структурі авторського тексту кожного з них вона модифікується в індивідуальні модуси лейтмотиву доброствердження. Цей поетичний імператив цілком можна вважати своєрідним «модулятором» (Л. Тарнашинська) високої духовності, котрий осмислюється ними як естетична якість. Саме нею запричащається кожен із митців, обираючи сенсом свого життя слово як сакральне дійство, як дароване Богом мистецьке благо й відповідальність: «... Благослови на СЛОВО, / Що в люди Любов несе. / Навчи прощати образи, / Навчи не робити зло». Лиса Г. Й. (2005). Слово - не птах...: вірші. Ізмаїл: СМИЛ. 164 с. С. 23. Аналогічне з цими апеляціями, зверненими до вищих сил Г. Лисою, смислове наповнення мають і рядки М. Василюка, що маніфестують його етичну настанову: «Сяє віра в любов всім і всюди... / Так поета душа / Сяє людям багаттям добра...».

Невіддільно від добра як загальнолюдської цінності, як «краси гуманістичного чину» (Н. Осташко) в поезії придунайських митців слова функціонує в якості етичної й водночас естетичної субстанції категорія любові як гуманізуючої духовної сили, запоруки повноцінного життя людини: «Як не стане добра і любові, / Ми будемо, як той пустоцвіт». Виходцев В. П. (1998). Дзвони вічного добра: поезії. Ізмаїл-Кілія. 104 с. С. 85. Попри індивідуальні модуси репрезентації, кожен із поетів у своїх підходах до розуміння й потрактування любові в спирається на християнські засади про любов як добре начало, оприявнене в кількох подібних тематичних «вузлах»: любов до жінки, любов до матері, любов до Вітчизни (тут однозначно спостерігаємо органічну злитість образів України та «малої» батьківщини - Придунав'я). Окреме місце належить метафізичній любові, що формує естетичну енергетику авторського тексту й невіддільно пов'язується з іменем Усевишнього: ««Добро злітає з Божих уст / і пломеніє над землею». Рева В.А. (2013). Обітниця любові. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго. 180 с. С. 129. Тут рельєфно прочитуються ідеї християнського гуманізму, що художньо розгортають у багатьох смислових ракурсах Шевченкове «людей і Господа любить». Барабаш Ю.Я. (2007). «Людей і Господа любить»: Любов як ментальна й поетична константа творчості Тараса Шевченка. Слово і Час. №3. С. 3-19.

Духовному нігілізму, зумовленому деструктивними процесами в житті (відтак і в літературі), руйнації одвічних людських вартощів, дегуманізації життя й мистецтва постмодерної пори придунайські автори протиставляють слово про світле й трепетне почуття, яке впродовж драматичної історії зцілювало (та й продовжує зцілювати) людські душі: «Вбираю всю твою печаль» (В. Виходцев); «В моєму серці ти єдина» (Т. Кібкало); «З ненависті не зійде любов» (Г. Лиса); «Любов веде по золотих слідах» (В. Рева); «Долю освячу орлину / У своїй любові...» (В. Сімейко).

Спільною домінантою осмислення любові в ліриці митців Придунав'я є співвіднесеність найсокровеннішого, найінтимнішого почуття з важливими для поета гуманістичними вартощами, що їх на рівні назв і змістових параметрів задекларував у своїх сонетах В. Рева («Сонет любові», «Сонет віри», «Сонет надії», «Сонет каяття», «Сонет примирення», «Сонет подяки»). Творчо реалізоване в ідейному руслі християнського гуманізму почуття ліричного героя поезії придунайських митців слова охоплює все, що є істинною цінністю й стає, за словами В. Реви, «гарантом для безсмертя». Поет складає глибоку подяку Богові за даровану любов, життя. В універсалізації теми любові впадає у вічі найперше містичне прагнення ліричного героя жити в злагоді з Богом (символічною в цьому плані є назва збірки «Обітниця любові»): «Від ранньої до пізньої пори / Любов - це категорія довічна, / Як першого прозріння Божа свічка. / Як благодать, надіслана згори». Рева В.А. (2008). Сонети. Поеми. Ізмаїл: СМИЛ. 164 с. С. 7.

Кожен із поетів Придунав'я універсалізує любов до матері як добре начало буття. Її образ у всіх випадках концентрує в собі багатий духовний світ, сугерує гуманістичні риси національного світогляду, загальнолюдські моральні заповіді, життєві настанови, якими є материнські уроки: «Люби щиро й вірно / Ти свою Вкраїну, / Землю, де родився»; Сімейко В.Й. (2001). Дунайська легенда.: поезії. Ізмаїл-Кілія. 2001. 103 с. С. 36. «Молись, молись, / Всевишньому молися, моя доню». Кибкало Т.О. (2005). Дві мови - два крила. Ізмаїл: СМИЛ. 64 с. С. 6. Мати, Бог та Україна в духовному просторі лірики придунайського «грона» об'єднані спільною темою «вселенської любові» (Г. Лиса). В її індивідуальних модулях творчої реалізації прочитується знакова система національної культури українців, за якою в образі матері сконцентровано найвищі гуманістичні цінності. Ліричного героя живить два незнищенні начала: мати як початок фізичного буття і мати як основа духовного поступу, життя взагалі. Отже, закономірно, що й у поетичному самовираженні кожного з митців нероздільно функціонують образи матері й Батьківщини, створюючи сакральний ієрархічний ряд асоціацій щодо дихотомії Добро / Зло. Мати виступає доброю берегинею роду й життя взагалі, уособлює всеосяжний духовний космос, неповторний світ найвищих чеснот. За словами В. Реви, «любов і мати - це одне єдине». Рева В.А. (2007). Добро заволодіє світом. Ізмаїл: СМИЛ. 200 с. С. 10. Її поліструктурний образ виражає фундаментально сталу й вічну стихію (нерідко - несвідому), що асоціюється з містичною причетністю людини до духовних джерел предків, до всього сущого, непроминального, співмірного з гуманістичними основами життя: «Так починається / Білий світ - / З моєї матері / Біля воріт».

Висновки

Отже, універсалізуючи «вселенську любов» як потребу творити добро на землі й утверджувати «правду - мудру і всесильну», поети Українського Придунав'я подають читачеві гуманістичний урок: «Зле слово і добрих робить злими, а добре Слово і злих перетворює в добрих» Лиса Г.П. (2005). Слово - не птах...: Вірші, Ізмаїл: СМИЛ, 164 с. С. 6.. Глибока душевна стихія тут естетично самоорганізується, виступаючи тематичним ядром, смисловим осереддям духовної субстанції, довкола якого обертається художній світ лірики. Гуманістичний дискурс у творчості придунайських митців слова, таким чином, оприявнює найбільш ефективний спосіб наближення до смислових глибин їхнього творчого доробку, тому визначає подальші магістральні шляхи його фахового вивчення й наукового осмислення.

Література

1. Барабаш Ю.Я. (2007). «Людей і Господа любить»: Любов як ментальна й поетична константа творчості Тараса Шевченка. Слово і Час. №3. С. 3-19.

2. Ван Гог В. (1968). Письма. Москва: Просвещение. 503 с. С. 8.

3. Василюк М.Д. (2005). Серце на долоні бандури. Ізмаїл: СМИЛ. 63 с. С. 48.

4. Виходцев В.П. (1998). Дзвони вічного добра: поезії. Ізмаїл-Кілія. 104 с. С. 29. Виходцев В.П. (1998). Полум'я кульбаб: поезії. Одеса: Маяк. 48 с. С. 3.

5. Капська А.Й. (2013). Деякі підходи до змісту дефініції «гуманістичні цінності».

6. Кибкало Т.О. (2005). Дві мови - два крила. Ізмаїл: СМИЛ. 64 с. С. 6.

7. Клочек Г.Д. (2007). Енергія художнього слова: збірник статей. Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. 448 с. С. 300.

8. Конфуций. (2015). Суждения и беседы. СПб: Азбука. 224 с.

9. Лиса Г.Й. (2005). Слово - не птах...: вірші. Ізмаїл: СМИЛ. 164 с. С. 23.

10. Осташко Н.Ю. (2004). Гуманістична спрямованість літературного твору як джерела його художності: автореф. ... канд. філол. наук: 10. 01. 06. Кіровоград. 20 с. С.1.

11. Пазенок В.С. (2001). Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи. Київ: Український Центр духовної культури. 380 с. С. 10.

12. Поліщук Я.О. (2013). Літературна антропологія як актуальна наукова пропозиція.

13. Райбедюк Г.Б. (2012). Гуманістична змістовність творчості українських поетів- дисидентів. VII Міжнародний конгрес україністів: збірник наукових статей. К.: НАНУ; ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. C. 234-241. С. 234.

14. Райбедюк Г.Б. (2018). Кордоцентричний код поетики митців Придунав'я. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 38. С. 140-146.

15. Райбедюк Г.Б. (2019). Біблійний код як основа художньо-естетичних пошуків бессарабської поетеси Галини Лисої. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 41. С. 71-78. С. 74.

16. Рева В.А. (2007). Добро заволодіє світом. Ізмаїл: СМИЛ. 200 с. С. 10.

17. Рева В.А. (2008). Сонети. Поеми. Ізмаїл: СМИЛ. 164 с. С. 7.

18. Рева В.А. (2013). Обітниця любові. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго. 180 с. С. 129.

19. Сімейко В. Й. (2001). Дунайська легенда: поезії. Ізмаїл-Кілія104 с. С. 12.

20. Сповідь серця: збірник віршів районного літературного об'єднання «Дунайська хвиля» (2010). Харків-Ізмаїл. 144 с. С. 3.

21. Українське Придунав 'я у світлі гуманітарних досліджень: До 75-річчя Ізмаїльського державного гуманітарного університету: колективна монографія (2015). Ізмаїл: СМИЛ. 230 с. С. 147.

References

1. Barabash Yu.Ya. (2007). «Liudei i Hospoda liubyt»: Liubov yak mentalna y poetychna konstanta tvorchosti Tarasa Shevchenka [«Loves the Lord and the Lord»: Love as the mental and poetic constant of Taras Shevchenko's work»]. Slovo i Chas. №3. P. 3-19. [in Ukrainian].

2. Van Hoh V. (1968). Pysma [Letters]. Moskva: Prosveshchenye. 503 p. [in Russian].

3. Vasyliuk M.D. (2005). Sertse na doloni bandury [Heart on a bandura palm]. Izmail: SMYL. 63 p.[in Ukrainian].

4. Vykhodtsev V.P. (1998). Dzvony vichnoho dobra: poezii [The bells of eternal good: poetry]. Izmail-Kiliia. 104 p.[in Ukrainian].

5. Vykhodtsev V.P. (1998). Polumia kulbab: poezii [Dandelion Flames: Poetry]. Odesa: Maiak. 48 p. [in Ukrainian].

6. Kapska A.Y. (2013). Deiaki pidkhody do zmistu definitsii «humanistychni tsinnosti» [Some approaches to the content of the definition of «humanistic values»].

7. Kybkalo T.O. (2005). Dvi movy - dva kryla [Two languages - two wings]. Izmail: SMYL. 64 p. [in Ukrainian].

8. Klochek H.D. (2007). Enerhiia khudozhnoho slova [The energy of the artistic word]: zbirnyk statei Kirovohrad: Redaktsiino-vydavnychyi viddil Kirovohradskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni VolodymyraVynnychenka. 448 p. [in Ukrainian].

9. Konfutsyi. (2015). Suzhdenyia y besedbi [Judgments and conversations]. SPb: Azbuka. 224 p. [in Russian].

10. Lysa H.P. (2005). Slovo - ne ptakh...: Virshi [The word is not a bird...: Poems]. Izmail: SMYL. 164 p. [in Ukrainian].

11. Ostashko N.Yu. (2004).Humanistychna spriamovanist literaturnoho tvoru yak dzherela yoho khudozhnosti [Humanistic orientation of a literary work as a source of his art]: avtoref. ...kand. filol. nauk: 10. 01. 06. Kirovohrad. 20 p. [in Ukrainian].

12. Pazenok V.S. (2001). Humanizm:suchasni interpretatsii ta perspektyvy [Humanism: current interpretations and perspectives]. Kyiv: UkrainskyiTsentrdukhovnoikultury. 380 p. [in Ukrainian].

13. Polishchuk Ya.O. (2013).Literaturna antropolohiia yak aktualna naukova propozytsiia [Literary anthropology as a topical scientific proposal].

14. Raibediuk H.B. (2019). Bibliinyi kod yak osnova khudozhno-estetychnykh poshukiv bessarabskoi poetesy Halyny Lysoi [Biblical code as the basis of the artistic and aesthetic search for the Bessarabian poetess Galina Lysoy]. Naukovyi visnyk Izmailskoho derzhavno hohumanitarnoho universytetu.Vyp. 41. P. 71-78.[in Ukrainian].

15. Raibediuk H.B. (2012). Humanistychna zmistovnist tvorchosti ukrainskyk hpoetiv- dysydentiv [The humanistic content of the work of Ukrainian dissident poets] / VII Mizhnarodny konhresukrainistiv:zbirnyk naukovykh statei. Kyiv: NANU; IMFE im. M.T. Rylskoho. P. 234241. [in Ukrainian].

16. Raibediuk H.B. (2018). Kordotsentrychnyi kod poetyky myttsiv Prydunav'ia [Cordocentric code of the poetics of the Danube artists]. Naukovyi visnyk Izmailskoho derzhavnoho humanitarnoho universytetu.Vyp. 38. P. 140-146. [in Ukrainian].

17. Reva V.A. (2007). Dobro zavolodii esvitom [Well conquers the world]. Izmail: SMYL. 200 p.[in Ukrainian].

18. Reva V.A. (2013). Obitnytsia liubovi [The Promise of Love]. Kyiv:Vydavnychyi dim DmytraBuraho. 180 p.[in Ukrainian].

19. Reva V.A. (2008). Sonety. Poemy [Sonnets. Take it]. Izmail: SMYL. 164 p. [in Ukrainian].

20. Simeiko V.Y. (2001). Dunaiska lehenda: poezii [Danube legend: poetry]. Izmail- Kiliia.104 p. [in Ukrainian].

21. Simeiko V.Y. (2002). Pershotsvit kokhannia: poezii [Primrose of love: poetry]. Izmail- Kiliia.56p. [in Ukrainian].

22. Spovid sertsia: zbirnyk virshiv raionnoho literaturnoho obiednannia «Dunaiska khvylia» [Confession of the Heart: A Collection of Poems from the «Danube Wave» Literary Association] (2010). Kharkiv-Izmail.144 p. [in Ukrainian].

23. Ukrainske Prydunavia u svitli humanitarnykh doslidzhen: Do 75-richchia Izmailskoho derzhavnoho humanitarnoho universytetu [The Human Attainment in the Light of Humanitarian Studies: The 75th Anniversary of Izmail State Humanities University]: monohrafiia (2015). Izmail: SMYL. 230 p. [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru