Становлення української художньої словакістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І. Франка

Становлення української художньої словакістики

Кобець Наталія Олександрівна аспірант кафедри слов'ямської філології імені проф. Іларіона Свєнціцького

Анотація

У статті проаналізовано проблематику творів вітчизняної художньої словесності XV - початку ХХ ст., у яких містяться перші звернення українських письменників до тематики культурно-історичних та соціально-політичних реалій життя Словаччини. Охарактеризовано зміст художніх рецепцій Словаччини, здійснених у прозових та поетичних творах Ю. Дрогобича, С. Величка, М. Шашкевича, М. Старицького, Т. Шевченка, Ю. Федьковича та ін. Прокоментовано словацькі враження, відображені у подорожніх нотатках Я. Головацького та М. Драгоманова.

Ключові слова: проблематика, художня рецепція, інтерпретація, словацько-українські зв'язки, ментальні стереотипи.

Summary

Kobets N. O.

PhD student of the department of Slavonic philology Ivan Franko National University in Lviv

The article analyzes the problems of works of the national literary works of the 15th - the beginning of the 20th century, which contain the first appeals of Ukrainian writers to the themes of cultural-historical and socio-political realities of Slovak life. It is described the content of artistic receptions of Slovakia, performed in prose and poetry works by Y. Drohobych, S. Velikech, M. Shashkevich, M. Staritsky, T. Shevchenko, Y. Fedkovych and others. Slovakian impressions are commented on in the travel notes of Y. Golovatsky and M. Drahomanov.

Key words: artistic reception, interpretation, Slovak-Ukrainian relations, mental stereotypes.

Постановка проблеми

Одним із важливих напрямів розвитку вітчизняного літературознавства є дослідження етапів становлення та розвитку української художньої словакістики, аналізу ідейно-тематичних та сюжетно-образних ракурсів художньої рецепції українськими письменниками XV - ХХІ ст. актуальних соціально-політичних та культурних реалій життя Словаччини. На відміну від словаків, у творах яких художня рецепція України, на жаль, залишається доволі фрагментарною, українські письменники набагато частіше й активніше зверталися у своїх творах до відображення тих або тих аспектів культурно-історичного життя Словаччини та її мешканців.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Літературні взаємини словаків та українців - ще не достатньо досліджена сучасним літературознавством тема. Окремим аспектам цих взаємостосунків присвячено праці відомих словацьких вче- них-філологів - М. Мольнара («Тарас Шевченко у чехів та словаків», «Словаки і українці. Причинки до словацько-українських літературних взаємин з додатком документів», «Від Влтави до Дніпра, студії з українського літературознавства та міжслов'янських культурних взаємин»), М. Невр- лого («Минуле й сучасне: Збірник слов'янознавчих праць»), Ю. Бачі («З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини», «Чому, коли і як? Запитання й відповіді з історії та культури русинів- українців (Чехо)Словаччини»), М. Романа («Стан розвитку українського роману Чехословаччини», «Українська література Словаччини очима рецензента» та ін.), Ф. Ковача («Деякі проблеми розвитку української літератури в Чехословаччині (післявоєнний період)», «Творчість Івана Франка серед українців Чехословаччини»), Л. Баботи («Примітки до вивчення словацько-українських літературних контактів у ХІХ ст.») та ін. Активно питаннями дослідження історії українсько-словацьких літературних взаємин, починаючи з другої половини ХХ ст. займалися й вітчизняні вчені- філологи - Ф. Погребенник («Іван Франко - поборник дружби народів», «Словацька україніка»), В. Моторний («До історії західноукраїнсько -словацьких літературних взаємин»), Є. Кирилюк («Значення Івана Франка для слов'янських літератур», «Словакістика на Україні»), В. Микитась («Через гори і кордони. Культурні і літературні зв'язки Закарпаття з Україною та Росією у XIX-XX ст.»), С. Мишанич («Література Закарпаття XVII-XVIII століть: історико-літературний нарис», «Оновлення літератури. Про літературний рух на Закарпатті 20-30-х років XX ст.»), Г. Сиваченко («До історії поширення словацької літератури на Україні», «Словацька компаративістика: проблеми історії та теорії») та ін. словесність художній рецепція поетичний

Водночас, чимало питань зі спектру зазначеної проблематики усе ще залишаються недостатньо опрацьованими.

Метою нашої статті є дослідження специфіки становлення та розвитку українсько-словацьких літературних взаємин, а також художньої рецепції реалій словацької соціально-політичної дійсності, виявленої у творах українських письменників XV - ХІХ ст.

Виклад основного матеріалу

Історія державо-політичних, релігійних, світських культурних взаємин українців та словаків сягає глибокої давнини і датується Х - ХІ ст.

Одна з перших - власне літературних рецепцій українцями Словаччини - належить відомому вченому епохи Відродження Юрію Дрогобичу. Уродженець Дрогобича, випускник Ягеллонського та

Болонського університетів, навчаючись в яких здобув наукові ступені бакалавра, магістра й доктора філософії, Юрій Дрогобич мав тісні контакти з італійськими гуманістами і деякий час був навіть ректором Болонського університету, де був знаний як Джорджо да Леополі - Юрій із Львова. Людина енциклопедичних знань, він 1483 р. видав у Римі трактат під назвою «Прогоностична оцінка поточного 1483 року», що вважається першою друкованою книгою, автором якої є українець. Викладаючи астрологічний прогноз для Європи на 1483 рік, Юрій Дрогобич згадує в числі багатьох «регіонів і міст» й столицю Словаччини - Братиславу.

Трактат Юрія Дрогобича стосувався не лише астрологічних прогнозів, але й мав на меті познайомити європейських читачів з культурою та історією країн Східної Європи. Багато уваги дослідник приділяє Польщі, виокремлюючи у її складі Руське королівство - територію Галичини, яку ідентифікує з колишніми українськими землями, що належали галицько-волинським князям.

Важливим чинником налагодження та розширення культурних контактів між словаками та українцями були й спільні для них віхи історичного розвитку обох народів. Знаменною історичною подією, яка знайшла відображення в художній свідомості українців, стала війна з турками країн антиосманської коаліції, у складі якої, крім австрійців, поляків, угорців, чехів, брали участь також й словаки та українці. Звитяжна перемога, яку здобули війська антиосманської коаліції під час Віденської битви 12 вересня 1603 р., уможливила їхній подальший наступ на ворога, який супроводжувався звільненням численних територій, зокрема і словацьких міст та фортець - Нові Замки, Паркани (сучасне Штурово) та ін. Вже через тиждень війська Речі Посполитої стояли поблизу Братислави, чекаючи на спорудження переправи через Дунай. Але найбільш запеклі бої між турками та поляками й українцями сталися поблизу словацьких Парканів. Перша сутичка виявилися для військ коаліції настільки несприятливою, що в ній ледве не загинув король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський. Але вже в наступній сутичці польсько-українським силам вдалося здобути перемогу. Найбільш знаменні епізоди обох битв яскраво описав український літописець Самійло Величко [1, с. 294-295].

Події битв під словацькими Парканами знайшли художнє відображення також у творах української поезії середини XVII ст. Інший український учасник віденського походу та битви під Парканами, львівський православний єпископ Йосиф Шумлянський у поезії «Послухайте, що з вас живо...» так інтерпретує згадані історичні події:

Турки зраду там готують,

В четвер ляхов побивають.

Зо всіх сторон в Дунай гнано [2, с. 123].

Пізніше, у XVIII ст. події одного з невдалих походів проти турків російського імператора Петра I за Дунай було інтерпретовано в популярній поезії Семена Климовського «Їхав козак за Дунай», яка стала відомою піснею і була перекладена багатьма західноєвропейськими мовами.

У XVIII ст. Словаччину під час своєї закордонної мандрівки відвідав знаменитий український поет і філософ Григорій Сковорода. Як відомо, за кордоном Г. Сковорода перебував упродовж 1745 - 1750 років у складі так званої «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору», яку очолював Гаврило Вишневський. Деталі цієї мандрівки достеменно невідомі, оскільки достовірних архівних матеріалів до нашого часу майже не дійшло, що, в свою чергу, дало привід пізнішим дослідникам творчості поета висловлювати різні припущення стосовно європейських країн, які нібито відвідав український мислитель.

«Географія» цих дослідницьких припущень є якнайширшою і охоплює більшість з тодішніх європейських держав, хоча документально підтвердженими є лише факти перебування Г. Сковороди в Угорщині, Словаччині та Австрії. Сам Г. Сковорода, на жаль, не залишив спогадів про свою закордонну мандрівку, але, за припущеннями Т. Шевчука, він міг відвідувати або й прослухати курс лекцій в одному із навчальних закладів, до яких дослідник відносить сусідній із Токаєм реформаторський колегіум у Шарошпатаці, Єзуїтський університет у Трнаві, Богословський університет у Кошиці, Офонський (Будапештський) університет, Віденський університет [3, с. 70].

Факт імовірного перебування Г. Сковороди у Трнавському університеті пізніше було інтерпретовано в оповіданні відомого українського письмен- ника-емігранта, який деякий час мешкав у Братиславі, Леоніда Мосендза «Мінерва» (1933): «Від недоученого клерика, що був токайським міським писарем, довідався нещодавно Сковорода про славне задунайське місто Tyrnavia, vulgo Трнава. Має-бо теє місто пребагато гарних костелів, по них чудотворні образи, живе в нім багато богословів і філософів. Та ще більше відоме воно своїм університетом, що його перед століттями заснував славний Петро Пазмань і дав у ведення єзуїтам» [4, с. 144].

Враження Г. Сковороди від атмосфери, яка панувала в Трнавському університеті, перевершили усі його сподівання: «Та прийняття його в університетських колах було гарне й навіть сердечне. Такого він зовсім не сподівався. Правда, отці-каноніки й прелати університетської колегії спочатку з подивом і недовір 'ям придивлялися до неблискучого зовнішністю чужинця, але досить бувало перших хвилин розмови, як недовір'я поступалося місцем подиву, а подив - пошані до цієї людини, що мала таку блискучу ерудицію та заворожуюче поводження. А проте цей чужинець з далекої землі бажав лише одного: повчитися в славному університеті, доповнити свої знання, що їх він звав ще «скудними» [4, с. 145].

Поетичною художньою версією закордонної мандрівки Г. Сковороди стала ліро-епічна поема Л. Мосендза «Канітферштан» (1945). Зовні твір Л. Мосендза стилізовано під поширений європейский сюжет про мандрівника, який поневіряється чужими землями, але навіть епіграф до твору, запозичений з поезій Г. Сковороди, безпомилково вказує на персону, з якою співвіднесено образ головного героя розповіді. Фабулу твору складає розповідь про колишнього спудея Києво- могилянської академії, дяка Гордія, який, знітившись докучливою атмосферою рідної української Токарівки, мандрує світом у пошуках кращого життя. Усе, що він бачить на чужині, йому незнайоме й дивовижне. На всі запитання, які він адресує чужинцям, герой отримує одну й ту ж відповідь: «Канітферштан». І лише згодом він дізнається, що ця фраза означає:

«Канітферштан! Та це ж у їхній мові

По нашому ж: «Не розумію я» [5, с. 27].

Зрештою, розчарувавшись у перевагах чужоземного життя, герой повертається на батьківщину, яку тепер цінує понад усе.

В 30-х роках ХІХ ст. Словаччину відвідали українсько-російські вчені Ізмаїл Срезневський та Осип Бодянський, а також один із діячів «Руської трійці», відомий український письменник та філолог-славіст Яків Головацький. Влітку 1839 р. Я. Головацький здійснив мандрівку землями Західної України та Угорщини, враження від якої виклав у подорожніх нотатках «Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана до приятеля у Л.». Оформлена у вигляді листів, «Подорож...» Я. Головацького була адресована його приятелю, чеському письменнику і вченому Карелу Запу. Як зауважує М. Вальо, «листи Головацького, власне, стали однією з перших спроб українця заповнити прогалину в науковому вивченні рідного краю, показати його глибоку обізнаність з науковими джерелами й концепціями історії українського народу. У цьому творі автор, зокрема, обстоював одвічне право на власну землю і свободу, на своє національне відродження, водночас виступав палким прихильником ідеї слов'янського єднання, яка з особливою силою сприймалася на могутніх вершинах Чорногори» [6, с. 391].

Згадки про Словаччину знаходимо також в «Австро-руських споминах» М. Драгоманова, які були написані впродовж 1867-1877 рр. у формі подорожніх нотаток, навіяних враженнями від мандрівки письменника країнами Західної та Східної Європи. Згадуючи своє перебування у Ко- шицях, М. Драгоманов відзначає патріотизм словацької нації. Позитивним враженням від знайомства із словаками в Кошицях М. Драгоманов протиставляє зустріч у Пряшеві із змадяризованим уніатським єпископом Ладимирецьким, псевдо політиком і пристосуванцем.

На першу третину ХІХ ст. припадають і спроби поетичної художньої рецепції Словаччини та її визначних культурно-історичних діячів. 1837 р. в альманасі «Русалка Дністровая» був опублікований вірш М. Шашкевича «Згадка», в якому поет «згадує» поему «Дочка Слави» визначного діяча епохи словацького національного та культурного відродження Яна Коллара. Поема Коллара, яка вперше побачила світ у 1824 р., за задумом автора, покликана була звеличувати та прославляти світ слов'янства, містила тверде переконання щодо неминучого відродження у майбутньому його колишньої історичної слави та могутності. «Згадка» М. Шашкевича побудована як своєрідне тематичне продовження ініційованої Я. Колларом у його поемі проблематики. Зрештою, покладена в основу проблематики патріотична концепція твору М. Шашкевича цілком суголосна світогляду Я. Коллара, описаному у його поемі. Відтак і сама поезія М. Шашке- вича «Згадка» постає як тематичне продовження «Дочки Слави» й усталює започатковану нею жанрову традицію ліричних творів-маніфестів, змістом яких є декларація духовних та цивілізаційних прагнень поборників ідеї слов'янської єдності.

Поетичним маніфестом ідеї слов'янської єдності став й вірш М. Старицького «До слов'ян», який вперше був надрукований у часописі «Правда» 1872 р. під назвою «Поклик до братів слов'ян» під псевдонімом «Гетьманець». Як і його попередники - Я. Коллар і М. Шашкевич, М. Ста- рицький із сумом констатує незадовільний стан розвитку сучасного йому слов'янства, але, на відміну від них, причини цього вбачає не в історичній та соціальній кривді слов'ян представниками інших націй, а у ворожнечі та внутрішніх конфліктах, які історично роз'єднали і навіть зробили ворогами різних представників слов'янського світу.

До відображення Словаччини та знакових для її національно-патріотичного руху історичних постатей серед інших поетів ХІХ ст. звертався й Тарас Шевченко. У поезії «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні.» Т. Шевченко з гірким сарказмом, посилаючись на авторитетні для усіх слов'янських націй імена Коллара, Шафарика, Ганки, докоряє своїм землякам, які «пруться у слав'янофіли», у тому, що вони не знають власної мови, що «німець» на свій лад і на свій розсуд тлумачитиме їм їхню власну історію:

Як німець покаже

Отойді ми заходимось!... [7, с. 329-330].

У присвяченій Шафарику поемі «Єретик», уславлюючи образ великого «будителя» й про- возвісника ідей слов'янського братерства, Т. Шевченко висловлює глибоке переконання у тому, що в морі «слов'янських рік», яким не завадив розчинитись в «німецькій пучині» Шафарик, розіллється повноводними хвилями, омитими водами братніх слов'янських народів, і велика ріка української нації, назавжди позбавлена імперського диктату Московії.

Першою власне художньою прозовою рецепцією українцями Словаччини стала навіяна автобіографічними враженнями від перебування у країні повість Ю. Федьковича «Три як рідні брати» (1865). Як відомо, у тодішньому Прешбургу (теперішній Братиславі) український письменник в чині капітана служив у австрійському війську. У повісті Ю. Федьковича змальовані поневіряння австрійського жовніра, вихідця із зубожілої української селянської родини - Івана Шовканюка. Відбуваючи військову повинність у Словаччині, він отримує лист від рідного брата Онуфрія, в якому той нарікає на важку хворобу та злиденний стан родини і, передчуваючи близьку смерть, просить брата приїхати додому. Іван звертається з клопотанням про звільнення від від військової служби до капітана частини, але той спочатку відмовляє жовнірові, і лише після заступництва людяного капрала Бая (Тайбера), отримує дозвіл повернутися додому. Брата живим він вже не застає, а невдовзі від постійних недоїдань та злиднів помирає і його мати. Але, зрештою, фінал повісті має оптимістичну кінцівку. Попри негаразди та соціальну кривду, яка знедолює життя закарпатських українців, у їхніх стосунках залишається місце почуттям дружби, взаємовиручки та братерської солідарності. У повісті Ю. Федьковича на захист стражденної долі Івана Шовканюка стають спочатку його товариш по службі - капрал Бай, а згодом жовнір Токій, який рятує від неминучої смерті хворого Івана, що замерзав у снігових заметах, його односельчанин Тоній, що підтримав у важку хвилину Івана матеріально.

Рецепція соціально-політичних та історичних реалій словацького життя, відображена у поетичних та прозових творах українських письменників XV - ХІХ ст., загалом є лише початковим етапом розвитку літературних взаємин сусідніх слов'янських націй. У XX і ХХІ ст. коло й тематика літературних взаємин між українцями й словаками значно розширюється й поглиблюється.

Висновки і перспективи подальших досліджень

У статті проаналізовано початкові етапи становлення та розвитку української художньої словакістики. Досліджено тематичні ракурси та лейтмотивні образи, за допомогою яких українські письменники відтворюють ментальний портрет та колорит національної самобутності представників братнього слов'янського народу. Констатовано глибоку симпатію, з якою українські митці відобразили у своїй творчості культурно-історичні та соціально-політичні реалії життя Словаччини. Перспективи подальших досліджень у обраному напрямі вбачаємо у комплексному вивченні основних етапів розвитку українсько-словацьких літературних взаємин.

Список літератури

1. Величко С. Літопис / С. Величко. - Т.2. - К. : Дніпро, 1991. - 642 с.

2. Українська поезія, середина ХУІІ ст. / Упорядники В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - К. : Наукова думка, 1992. - 680 с.

3. Шевчук Т. Факти і міфи про закордонну подорож Г. Сковороди / Т. Шевчук // Вісник Луганського національного університету. - 2010. - № 4. - С. 66-70.

4. Мосендз Л. Мінерва / Л. Мосендз // Дерево пам'яті. Книга українського історичного оповідання : У 4-х вип. - Вип. 4. - К. : Веселка, 1995. - 396 с.

5. Мосендз Л. Канітеферштан / Л. Мосендз. - Інсбрук, 1945. - 31 с.

6. Вальо М. Яків Головацький. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля Л. / М. Вальо // Шашкевичіана. - Вип. 3-4. - Львів-Вінніпег, 2000. - 752 с.

7. Шевченко Т. Твори в п'яти томах / Т. Шевченко. - Том 1. - К. : Дніпро, 1970. - 409 с.

Размещено на Allbest.ru