Неоромантичні складові новелістики Михайла Коцюбинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Неоромантичні складові новелістики Михайла Коцюбинського

Левченко О.О., викладач української мови, кафедра української та російської мови Донецького національного медичного університету

Анотація

У статті досліджено проблему поетики прози Михайла Коцюбинського, яка завжди перебувала в центрі наукових студій. Висвітлено проблему поєднання різних стилів як одну з визначальних і головних рис творів митця. Наявність тенденцій різних літературних напрямів не дає змоги літературознавцям зарахувати М. Коцюбинського до представників однієї літературної традиції. Виокремлено в його прозі риси, характерні для різноманітних течій, зокрема неоромантизму. Для нас показовим є початок ХХ століття, коли у письменника з'являються «Intermezzo», «Сон», «На камені», «Цвіт яблуні», «В дорозі», що дають підстави стверджувати не тільки про появу нових тенденцій у творчості прозаїка, а й про масштабне оновлення української літератури в цілому.

Ключові слова: неоромантизм, модернізм, концепція стилю, теоретична основа, індивідуальний стиль автора.

Summary

NEOROMANTIC COMPONENTS IN NOVELS BY MYKHAYLO KOTSIUBYNSKI

Levchenko O. О., Lecturer of Ukrainian language, Dept. of Ukrainian and Russian language Donetsk National Medical University

The problem of poetics of Mykhailo Kotsiubynskyi's prose is solved that has always been in the center of scientific research, since the diversity of expressive means created a unique world of his works. Different styles' combination is one of the defining and essential features of this artist's works. The presence of various literary trends' tendencies does not allow literary critics to number Kotsiubynsky among representatives of certain literary tradition and compels to recognize in his prose the elements, characteristic of various trends. The beginning of the twentieth century has become significant for us, it is when the writer created "Intermezzo", "Son", "Na Kameni", "Tsvit Yabluni", "V Dorozi", that give grounds to emphasize not only the appearance of new trends in the prose writer's works , but also the substantial revival of Ukrainian literature overall.

Key words: neoromanticism, Kotsiubynsky, problem of style, modernistic motives, genre of novels (novelis- tics), new look at writer's individual style

Постановка проблеми

Поняття імпресіоністичної поетики М. Коцюбинського стало хрестоматійним: ним послуговуються вчителі, студенти, учні шкіл. Проте, поглиблений аналіз масштабних модерністичних процесів, що відбувалися в літературі (зокрема, активне залучення європейського досвіду) дає підстави по-новому поглянути на проблему поетики його творів.

Переломним у цьому сенсі був початок 1900х років, коли у ній з'явилися ознаки модерної поетики. Вже поверховий погляд на прозу митця переконує в неоднорідності його стильової манери. За період творчості вона змінювалася від власне реалізму до ледве чи не всіх тенденцій модернізму. Саме тому актуальним є нове прочитання малої прози М. Коцюбинського та осмислення її стильової специфіки в контексті неоромантизму. Звичайно, поділ творчості на окремі етапи відповідно до появи того чи того стилю є досить умовним, адже й сам перехід М. Коцюбинського від реалізму до елементів неоромантизму супроводжувався максимальною концентрацією рис нової поетики, у якій починаючи з 1900-го року поєднуються різні стильові початки. Вони майже постійно перебувають у симбіозі, і, взаємодіючи, створюють оригінальний художній стиль митця.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Традиція вивчення творчості М. Коцюбинського має тривалу історію, переважно з позицій стильової палітри прози письменника (М. Грицюта, І. Денисюк, М. Жулинський, Н. Калениченко, С. Козуб, Ю. Кузнєцов, М. Наєнко, Д. Наливайко, С. Пригодій, Ф. Приходько, О. Черненко). Імпресіоністичну складову схарактеризовано в роботах В. Агєєвої, Ю. Кузнєцова, О. Черненко. Але якщо питанню «Коцюбинський-імпресіоніст» в українському літературознавстві приділено значну увагу (фундаментальні праці В. Агеєвої, Ю. Кузнєцова, О. Черненко та інших), то належність до інших течій є спорадичною, зокрема, неоромантичні тенденції, які виразно в ній простежуються.

Так, у працях Т. Гундорової, В. Панченка, В. Шевчука, С. Хороба принагідно проаналізовано неоромантичні елементи у творчості М. Коцюбинського.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Однак, актуальним є осмислення новелістики М. Коцюбинського та виокремлення рис неоромантизму.

Мета дослідження. Проаналізувати новелістику М. Коцюбинського (від 1900 року) з точки зору неоромантичних складових, зокрема, неоромантичного двосвіття та мотивів, характерних для цього стилю, показати героя та виявити основні мотиви, що доводять належність до вищезазначеного стилю.

Викладення основного матеріалу

Те, що творчість Коцюбинського вийшла далеко за межі реалізму, під впливом якого він починав писати, забезпечує йому особливе місце в історії літератури. Стиль письменника має синтетичний характер, оскільки поєднує творче опрацювання художніх здобутків реалізму, імпресіонізму, неоромантизму, символізму.

Найбільш близьким до людської та мистецької вдачі М. Коцюбинського є неоромантизм. Його концептуальні риси були для нього своєрідним життєвим кредо. Масштабні суспільні події накладаються на особисті і виливаються в глибоку душевну втому. Внутрішній імпульс поєднався з естетикою неоромантизму. На відміну від реалістів, які викривали проблеми «існуючого» світу, неоромантики прагнули витворити ідеальний світ. Активно використовували фольклор, міфологію, шукали ідеального у екзотичних країнах. Втеча в омріяний світ, прагнення досконалості, починає активно звучати на сторінках творів М. Коцюбинського. Автор показує, що омріяний світ може знаходитись поруч і не лише в уяві. Окрім того, письменник вказує, яким чином можна досягнути мрії і гармонії.

Контрастне протиставлення двох світів - ідеального і реального -особливість неоромантичного мистецтва, полягає, зокрема, у неприйнятті дійсності - з одного боку, та утвердження високого ідеалу - з іншого. Це визначає основні риси неоромантичного героя. Винятковість та унікальність героя, яку зображали у своїх творах неоромантики, продовжив втілювати і М. Коцюбинський, наділяючи його здатністю помічати та прагнути краси, довершеності, гармонії. «Я її кликав, ту невідому, кликав, щоб разом читати книгу краси, яка для мене закривалась без неї” [5,с.87]. Змальовуючи неоромантичний конфлікт, письменнику вдалося створити новий тип неоромантичного героя, який не просто спостерігає за недосконалістю життя, а й діє.

Він є людиною унікальною, протистоїть суспільству, дійсності, часто - самотній. Унікальність розповсюджується і на здатність до найтонших емоційних переживань. Меланхолія, душевні муки, відродження - такі основні форми його емоційного ставлення до світу.

Можна виокремлюють два основних типи: це або людина, сповнена ідеальних поривань, надій, мрій; або ж - це людини, яка пережила розчарування і крах ідеалів. Навіть романтичне двосвіття зреалізовано в опозиції «неоромантичний герой - звичайний житель», або ж у роздвоєнні душі і свідомості героя. Неоромантиків також захоплює пошук ідеалу. Проте ідеальне, на їхню думку, не треба шукати в далеких країнах чи неіснуючих світах. Сама дійсність може бути досконалою. Як правило, таким є світ природи.

М. Коцюбинський умів вивести своїх героїв за межі буденності. Його персонажі - енергійні в пошуках ідеалу, у досягненні мрії. У їхніх душах йде постійна внутрішня боротьба, вони усвідомлюють типовість стосунків, «бруд» життя і ламають стереотипи. Змальовуючи унікальність своїх героїв, письменник акцентує на їхній готовності протистояти цьому світові. У новелі «На камені» герої протистоять усталеним традиціям, рушійною силою цього протистояння є туга за ідеальним, за мрією: нечуваний для мусульманки вчинок - відкрити

70 губи: «Вона наче ненароком висунула з-під фередже білий, випещений вид і поклала з фарбованим нігтем палець на повні рожеві уста»; розмовляти з незнайомим чоловіком (Ти не боїшся, ханим, розмовляти зі мною?» [5,c. 57]).

Нерозривний зв'язок героїв з природою подано як спосіб показати як не тільки ідеальних людей, а й ідеальну модель світу. Розуміти природу - ще одна риса неоромантичного героя. У повісті «Тіні забутих предків» бачимо: «Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок» [5,с.279]. Герої - непересічні особистості, які відрізняється від оточення, хоча і усвідомлюють, що вони вихідці з нього, однак знаходять сили протистояти суспільним устоям і прагнуть більшого: «Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, - співанками. Вона знала їх безліч. Звідки вони з'явились - не могла б розказати. Вони, здається, з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах» [5,с.279].

Окремо варто сказати про образ жінки в новелістиці М. Коцюбинського другого періоду творчості. Групуючи персонажів за принципом контрасту, автору вдалося зобразити образ ідеальної героїні. Письменник не тільки підкреслює жіночу винятковість (як одну з рис неоромантичного героя), він покриває їх ореолом витонченості, молодості, душевної краси і легкості: «Тепер Кирило ходив вже не сам - панна Устя знала чудові куточки, оази квіток. Вона йшла перед нього чиста і свіжа, з блискавичною лінією тіла і сміялась весело й тепло, як сонце. В лісі вона сідала десь на галузку і гойдала ногами, тугими і молодими. Наче русалка.. .Над берегом річки вона роззувалась, бродила по мілкій воді. Вода позволяла дивитися на її ноги, такі бліді, як віночок нарциса. По блакитній воді пливли й щезали легенькі хмари, а вона здавалась одною з них - рожева, прозора, позолочена сонцем».

Ореол казковості, витонченості оточує і співрозмовницю Антона (новела «Сон»), яка в його свідомості відразу контрастує з образом дружини. Зображаючи ідеальну героїню, автор наголошує на її нерозривному зв'язку з природою. «Якщо Марта «тілько і дбала про тіло», то незнайомка була, немов з казки, «Антон спинився, наче вперше побачивши жінку! Вона була тут. Світло од лампи, здивовані жінчині очі, розщібнутий ґудзик на її грудях, пасмо тютюнового диму поперек шафи з книжками і чорні холодні шибки, на яких дощ пальцями тарабанив свої нудні мотиви.» [5,с.193].

Проте, якщо розглядати увесь доробок письменника, то слід наголосити, що саме в цій новелі («Сон») ми бачимо чи не найбільший вияв неоромантизму: за неоромантичним принципом побудована структура твору, створені образи, чи не найвиразніше зображено протистояння світу поезії та прози життя. Крім того, новела має й автобіографічну складову.

Починаючи з 1900 р. неоромантичні мотиви, зокрема мотив утоми, втечі у інший прекрасніший світ, у доробку М. Коцюбинського, звучить досить виразно. У цей період митця активно цікавлять проблеми краси життя, людських взаємин, основних цінностей. Гармонія в житті стала основною початку ХХ століття. Свою гармонію персонажі знаходять по-різному: у головної героїні новели «Лялечка» - Раїси, з'являється таке відчуття, «наче під твердою шкаралущею лялечки у неї виростають барвні крила і набирають сили до польоту» [5,с.130]; тікають від вимушених «треба» ліричний герой «Intermezzo» та Кирило («В дорозі») у чарівний світ полів, сонця і звуків природи; у «грішний світ», яскравий, залитий сонячним промінням тікають черниці Варвара і Юстина («У грішний світ»); Алі та Фатьма («На камені») повстають проти сірості і буднів теж линуть в інший світ.

Втеча від буднів, застарілих традицій і правил, сірості стають ключовими рисами в поетиці неоромантизму. Про неоромантичне спрямовання свідчить і цикл поезій у прозі «З глибини». Мотив утоми, свідчення душевної та фізичної втоми стали передумовою до появи ліричних мініатюр: «Душа моя втомлена - і навіть той жаль, що почуваю, нагадує лиш усміх, застиглий на обличчі мерця» [5,с.301] - так починається новела, і далі автор, використовуючи ліричного героя, малює свій жаль та безмежну втому. Цей мотив звучить і на сторінках інших творів.

Складні психічні процеси показано у новелі «Невідомий». Сповідь людини, засудженої до смертної кари зображена в момент найбільшого драматичного напруження - останньої ночі перед стратою. На протистоянні життя та смерті побудований конфлікт твору. І якщо до імпресіоністичних рис зараховують потік свідомості, опис стану людини в очікуванні смерті, то до неоромантичних зараховуємо вітаїзм та протистояння життя та смерті. Відчуття краси навколишнього світу показано в поєднанні з трагічним моментом страти: «Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини приносять глибоку радість і як повітря потрібні людям» [5,с.286].

Боротьбу життя і смерті зображено в більшості творів аналізованого періоду. У нерозривному зв'язку, у діалектичній єдності показано співіснування цих протилежних категорій. Так, і у цьому творі - повнота життя, істинна краса осягнулася ліричним героєм на межі смерті. Реалістичним є відображення подій, які відбувались у суспільстві того часу. Поштовхом до написання стала реальна подія замаху на чернігівського губернатора у 1906 році. Однак реалістичні прийоми тут відходять на другий план зображення.

Новела «В дорозі» була написана у 1907р., сам сюжет побудований на зображенні внутрішньої душевної боротьби. Вимушена перерва змусила героя подивитися на навколишню дійсність під іншим ку-

том. Неоромантичне двосвіття, вибудоване автором, увиразнюється завдяки зображенню реалістичних деталей: «...а в антракті ставало відомим, що по селам стріляють людей, як дичину» [5,с.241]. Новела «В дорозі» - приклад особливостей стилю митця, адже у ній зображено найтонші душевні порухи, реалістичні елементи епохи, неоромантичні мотиви та ліричний пейзаж. Твір є своєрідною прелюдією до «Intermezzo», де неоромантичні мотиви втечі в прекрасніший світ та душевного зцілення звучатимуть виразніше.

Дійові особи та образи допомагають витворити неоромантичний світ краси. Дотикові, слухові, зорові враження вказують на інтенсивне використання засобів мистецтва. Екзотичний образ поля змальовано за допомогою неоромантичних засобів події, які відбуваються в душі ліричного героя, миттєво переносять читача у інший світ, чистіший і досконаліший.

Невідповідність ідеалу, мрії, намагання поринути в інший світ, світ краси, спостерігаємо в багатьох творах: наприклад, в «Intermezzo» окремим прекрасним світом стають небо і поле «стулились краями дві половини - одна зелена, друга блакитна й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою» [5,с. 187]; у новелі «На острові» порушено тему істинної краси: «Мене більше цікавить краса природи, вічна і незрадлива» []; у новелі «Сон» - «Мені здавалось, що в молодій гордості острів одірвавсь од землі і поплив в світ творити самостійне життя, власну красу» [5,с.221].

У новелі «Лист» митець також синтезує стиль, використовуючи елементи імпресіонізму та неоромантизму. Ціла низка натуралістичних подробиць увведена письменником для того, щоб посилити неоромантичне протистояння у творі. Напередодні великого християнського свята йдуть приготування, син повертається додому, його зустрічають найближчі й найрідніші люди - мати і сестра: «Радість першої зустрічі злилась з ранішнім сонцем. Я забув причинити двері, і звідти тягло бадьорим повітрям, надією на фіалки» [5,с.155]. Ідилічну картину порушено у творі раптово, оскільки нагромадження натуралістичних подробиць засвідчує, що подальшу оповідь введено для емоційного акценту: «Стільки було рясного і принадного, скоріше веселого, ніж сумного, що я почав забувати дійсність. І так мені дивно зробилось, коли на ті сонячні плями закапали раптом, наче крапельки крові, чужі слова: «заколоти. зарізати. одтяти голову, ніжки...» [5,с.156]. Образи рідні поступово зазнають перетворень, тобто якщо на початку новели мати і сестра змальовані винятково в сонячних тонах, то пізніше описи кардинально змінюються: «По повних руках, голих по лікоть, стікали струмочки свіжої крові»; «Вона перегнулась, щоб дати мені ранішній поцілунок, - і перший раз її поцілунок не мав для мене смаку» [5,с.156]; «Оля любовно ворушила довгі кільця ще сирих ковбас з їх сизим блиском застиглого сала, повних, наче тільки що вийнятих з ситого живота, без огиди мачаючи руки у слизьку юшку, що стікала на дошку з мертвої птиці [5,с.156]»; «Моя мати, моя добра старенька мати байдужно вдивлялась у миску, переповнену кров'ю, що гусла й ній, наче містичне око смерті» [5,с.158].

Два неоромантичних світи - досконалий світ природи та недосконалий людський зображені у цій новелі за допомогою імпресіоністичних, неоромантичних та натуралістичних деталей. У кінці твору порушено філософське питання з проекцією на суспільство: «Одного дня, на великодньому тижні, проти нашого дому забили навіть людину. Ну, що ж! Я прийняв се спокійно. Хіба ж могло бути інакше? Кров має чародійну силу притягать кров. Люди плакали і кричали, а мені лицемірними здались і їхні жалі, і страх злочину. Заб'ють людину і, щоб потішити себе по втраті, заріжуть курку чи гуску, заколють свиню й заїдять жаль.» [5,с.164].

Приділяючи увагу збагаченню художньої техніки, М. Коцюбинський уводив у свої тексти засоби образотворчого мистецтва, що надавало особливої виразності й пластичності його новелам, оповіданням, акварелям, повістям: вони сповнювалися світла й фарб живопису, гармонії, ритму й мелодійності музики. Ці твори переносять читача в екзотичні краї, у світ краси та поезії. Вони показують незвичайних героїв з тонкою душевною організацією. З'являється нетрадиційна для тогочасної літератури, екзотика: кримські гори, безкінечне море, сліпуче сонце, розкішні пейзажі, чужі традиції.

Висновки та пропозиції

неоромантичний коцюбинський стиль мотив

Якщо уважно проаналізувати художні тексти й естетичні переконання зрілого М. Коцюбинського, то не залишиться сумнівів, що від поетики реалізму, митець прийшов до модерної поетики, в якій тісно перепліталися ознаки символізму, імпресіонізму та неоромантизму. Поєднуючи у своїх творах різні стилі, письменник досягнув оригінального художнього ефекту, що вирізняє його творчість із-поміж інших.

Урешті саме М. Коцюбинському судилося чи не найкардинальніше переорієнтувати розвиток цілої української літератури, давши їй відчуття аристократичності й ускладненої вишуканості переживань. Тому у подальшому варто відійти від хрестоматійних поглядів на творчість псисьенника.

Список літератури

1. Ласло-Куцюк М. Михайло Коцюбинський і Артур Шніцлер // Велика традиція. Українська класика в порівняльному висвітленні. - Бухарест, 1979. - С. 211-235.

2. Гуляк А. Синкретизм жанрово-стильових модифікацій прози Михайла Коцюбинського // «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія: зб. наук. пр. / відп. ред. Ніна Іваницька. - Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту, 2005. - Вип. 7. - С. 106-109.

3. Зимомря М. Тематична спорідненість прози М. Коцюбинського та А. Шніцлера // Молодь і ринок. - Дрогобич. - 2011. - № 10 (81). - С. 29-33.

4. Калениченко Н. Великий сонцепоклонник: Життя і творчість М.Коцюбинського. - К.: Радянська школа, 1967. - 252 с.

5. Коцюбинський М. Твори: в 7 т. - Київ: Наук. думка, 1973-1975. - Т. 1: Повісті, оповідання (1884-1897). - 1973. - 408 с.

6. Коцюбинська І. Спогади і розповіді про Михайла Коцюбинського. - Київ: Дніпро, 1965. - 202 с.

7. Андрійчук Т. В. Гуманістично-екзистенціальні мотиви в творчості М.М.Коцюбинського (спроба історико-філософського дослідження): дис.... канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історіі» - Київ, 1993.- 167 с.

8. Балабко О. Рай і Пекло Коцюбинського: есеїстична повість / Новели «Сон», «Хвала життю», «На острові» М. Коцюбинського ; передм. В. Пан- ченка. - Чернівці: Букрек, 2014. - 216 с.

9. Бацула І. Деякі питання психології творчості в новелах - М. Коцюбинського // У вінок М. Коцюбинському. - Київ, -1967. - С. 59-66.

10. Поліщук Я. І ката, і героя він любив...: Михайло Коцюбинський: літературний портрет. - Київ: ВЦ «Академія», 2010. - 304 с.

11. Слабошпицький М. Що записано в книгу життя: Михайло Коцюбинський та інші: роман. - Київ: Ярославів Вал, 2014. - 496 с

Размещено на Allbest.ru