Космологічна концептосистема в символістській поезії Еміля Верхарна

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Космологічна концептосистема в символістській поезії Еміля Верхарна

Чистяк Д. О.



Анотація

У статті проведено реконструювання космологічної концептосистеми поетичної творчості символістського періоду бельгійського франкомовного письменника-символіста Еміля Верхарна на матеріалі масиву творів періоду «Чорної трилогії» (1888-1891) та збірки «Об'явлення на моїх шляхах» (1891) для визначення особливостей його художньої концептуалізації в контексті франкомовного бельгійського символістського семіозису.

Після проведення аналізу наявних верхарнознавчихрозвідок і концептуального аналізу космологічних концептів виявлено, що ранній доробок Е. Верхарна ознаменований актуалізацією негативної семантики майже всіх космологічних концептів шляхом проекції опозиції СВІТЛО-ТЕМРЯВА як СМЕРТІ та ХАОСУ.

Міфічно маркована дієсхема «рух із негативно маркованого НИЖНЬОГО СВІТУ до негативно маркованого ВЕРХНЬОГО СВІТУ» передбачає ототожнення актанта з ЖЕРТВОЮ-БОГОМ, КОРАБЛЕМу БУРІ, аж до СМЕРТІ й РОЗЧИНЕННЯ у ПРИРОДІ та ВЕРХНЬОМУ СВІТІ.

Для збірки Е. Верхарна «Об'явлення на моїх шляхах» характерне ототожнення ДУШІ з ВЕРХНІМ СВІТОМ через КОХАННЯ-БЛАГО і інтеріоризацію СВІТЛА.

Космологічна концептосистема в ранній поезії Е. Верхар- на характеризується оригінальними лінгвоментальними структурами, але органічно вписується в космологічну концептосистему бельгійської франкомовної поезії.

У перебігу лінгвоконцептологічного аналізу текстів бельгійських поетів-символістів М. Метерлінка, Е. Верхарна, Ж. Роденбаха, Ґ. Ле Руа, Ш. Ван Лерберга й М. Ельскампа виявлено, що всі досліджувані автори реінтерпретували космоконцепти ВИЩИЙ СВІТ, ВОДА, СВІТЛО, ТЕМНЕ, ХОЛОДНЕ, ВОГОНЬ, СОНЦЕ, СВІТЛО, НЕБО, ВЕРХНЄ, ЗІРКА, ВІТЕР, ПТАХ, САД, РАЙ, МОРЕ, МІСЯЦЬ, КОХАННЯ.

Також установлено, що провідною міфічно маркованою дієсхемою в бельгійських поетів-символістів постав перехід концепту ДУША із негативно маркованого (варіант: негативно і позитивно маркованого в Ш. Ван Лерберга і М. Ельскампа) НИЖНЬОГО СВІТУ до позитивно маркованого ВЕРХНЬОГО СВІТУ.

Ключові слова: космологія, міф, символізм, концептосистема, концепт, образ, картина світу.



Abstract

Cosmological conceptual system in the symbolist poetry ofEmile Verhaeren

Chystiak D. O.

The article is devoted to the modeling of the cosmological conceptual system of the early poetic work of the Belgian symbolist writer Emile Verhaeren based on the analysis of his early collections of poetry from the period of “Black Trilogy” (1888-1891) and the collection “The appearances on my way” (1891) in order to define the peculiarities of his artistic conceptualization in the context of the Belgian French-Speaking Symbolist poetry semiotic system.

The early works of Emile Verhaeren are characterized by the actualizing of the negative semantics of the majority of cosmological concepts by the projection of the opposition between LIGHT and DARKNESS marking CHAOS and DEATH.

The mythically connoted scheme of the movementfrom the negatively marked DOWN WORLD to the ne negatively marked UPPER WORLD is generating the conceptualization of the lyrical hero with the GOD OF SACRIFICE, the SHIP in the TEMPEST destroyed during the DEaTh or the DISSOLUTION in the NATURE and the UPPER WORLD.

But the collection of poems “The appearances on my way” generates the conceptualization ifthe SOUL in the UPPER WORLD with the markers of LOVE, GOOD and the interiorizing of LIGHT. Therefore the cosmological conceptual system in the Symbolist poetry of Emile Verhaeren is developed by the systematic use of the original mental structures being an organic part of the cosmological conceptual system of Belgian French-Speaking poetry.

During the linguistic conceptual analysis of Belgian Symbolist texts by Maurice Maeterlinck, Charles Van Lerberghe, Gregoire Le Roy, Georges Rodenbach, Emile Verhaeren it was defined that all the authors that have been studied were interpreting the cosmological concepts UPPER WORLD, WATER, LIGHT, DARKNESS, COLD, FIRE, SUN, LIGHT, SKY, HEIGHT, STAR, WIND, BIRD, ORCHARD, PARADISE, SEA, MOON and LOVE.

It was also delimited that the most important mythically marked conceptual scheme in the worldview of Belgian French-Speaking Symbolist poetry was the transfer of the concept SOUL from the negatively marked or negatively and positively marked DOWN WORLD to the positively marked UPPER WORLD.

Key words: cosmology, myth, symbolism, conceptual system, concept, image, worldview.



Вступ

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду. Питання виявлення глибинних структур, що лежать в основі художньої концептуалізації, залишається в мейнстримі новітніх філологічних досліджень. Постструктуралістська парадигма повертає дослідників до розширення інтерпретаційної бази аналізу літературних текстів задля визначення закономірностей проблем породження структурних і семантичних первнів художнього семіозису.

Розроблена нами в попередніх роботах [10; 11] методика лінгво-міфопоетичного та лінгвокогнітивного аналізу космологічної концептуалізації в художньому тексті застосована в цьому дослідженні на матеріалі творчості бельгійського символістського письменника Еміля Верхарна, який справив величезний вплив на розвиток модерністської поезії та драматургії, зокрема в українському літературному процесі (творчості П. Тичини, М. Бажана, В. Стуса, Д. Павличка, Л. Костенко).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Символістський період у поезії Е. Верхарна, як підтверджують численні дослідники (М. Оттен, К. Анжле, Я. Кравець, М. Терещенко, Л. Андреєв), передусім припадає на час створення «Чорної трилогії», поетичних збірок «Вечори» (1888), «Розгроми» (1888), «Чорні смолоскипи» (1891), а також етапної збірки «Об'явлення на моїх шляхах» (1891), яка засвідчує перехід від символістського до модерністично-унанімістського періоду творчості письменника. Першими дослідниками його творчості стали знакові європейські письменники А. Мокель [26] і С. Цвайг [40], які створили перші біографічні дослідження унанімістського доробку Е. Верхарна в річищі біографічного методу з уведенням його в символістський семіотичний контекст, зокрема із залученням впливів філософських шкіл зазначеного періоду. Найповнішу біографію на сьогодні представив Ж. Маркс [25]. У своїх студіях Ф. Вермелен і М. Кажбер зверталися до інтермедіального аналізу шляхом зіставлення з фламандським малярством [40; 15], А. Фонтен удавався до генетичного аналізу техніки віршування [21, 86-91], Е. Естев проводив стилістичний аналіз метафоричного образотворення [19], Е. Старкі та В. Кастільйоне наголошували на формуванні унанімістичної філософської системи [31; 14], Г. Фретс - на зв'язках із естетикою та поетикою германських письменників [22], Р. Сассекс - на формуванні концепції «нового гуманізму» [32], Ю. Недокос - на езотеричній інтерпретації драматургії письменника [28], а Д. Гюллентопс - на соціокультурних впливах соціалістичного та анархічного рухів [23].

Видатним науковим проектом Архіву-музею літератури у Брюсселі стало видання повного зібрання поетичних творів Е. Верхарна у 12 тт., яке розпочалося 1990 р. і триває досі (видано 11 томів) за редакцією М. Оттена. Перевагою цього проекту є не лише опублікування всіх наявних варіантів поетичних творів автора, але й ґрунтовні передмови провідних літературознаців Бельгії, у студіях яких містяться цінні спостереження над функціонуванням провідних тем, мотивів та ідеологем Е. Верхарна у широкому соціокультурному контексті.

Так, М. Оттен слушно зауважував впливи німецького та фламандського малярства на формування концептосфери «Чорної трилогії» й відзначав техніку «деконструкції суб'єкта» (1, 18). Ж. Маркс наголошував на кореляції з мистецтвом іспанського бароко [33, 19]. В. Жаґо-Антуан виділяє тему «сакралізації поета» як «мертвого бога» [34, 26]. В. Нахтергале простежує тенденцію наратора до «розбивання у ритмі Життя» [35, 13]. Ж. Робе відзначає техніку «розриву» з подальшим «доланням розриву» у віршуванні [36, 14]. Л. Будар зауважувала функціонування символіки морського топосу [37, 14]. космологічний символістський поетичний верхарн

Водночас маємо констатувати, що поліфонічна структура коментування верхарнових видань призводить до позбавлення цих досліджень об'єднувальної інтерпретаційної моделі, що присутня в індивідуальних монографічних працях. Схожа ситуація - і з низкою збірок наукових конференцій, присвячених доробку Е. Верхарна, де також містяться цінні студії образності поета у філософсько-естетичному семіозисі: праці зі стилістики ідіостилю Х.-И. Лопе [16] й А. Грейва [16], з теорії символу Ж. Робе [30] та М. Ван дер Бремпт (зокрема, заувага про ототожнення «неживого та живого» [16, 84]), інтертекстуальні студії в символістському контексті Р. Фрікса [16], Ж. Робе [16] і Д. Ґюллентопса [23], виявлення філософського, передусім шопенгауерівського, інтертексту в розвідках К. Берга [13] і Ж.-П. Бертрана [17, 19].

Загалом викликає подив той факт, що у франкомовному світі наявні лише дві спеціальні монографічні праці, присвячені аналізу функціонування верхарнівської поетики (одна з них - неопублі- кована). Це докторська дисертація Віка Нахтергале «Уявне в поетичному доробку Е. Верхарна» (1972) [27] та монографія С.-І. Калиновської «Декадентські мотиви в поезії Е. Верхарна» (1967) [24]. З огляду на певну часову віддаленість ці дослідження були проведені в структуралістській і на початку формування постструктуралістської інтерпретаційної парадигми, а тому потребують посутнього критичного розгляду.

Монографія І.-С. Калиновської побудована на мотивному аналізі трьох ключових декадентських тем: «Я», «Втеча» та «Небуття» із наявністю позитивно та негативно маркованих мікромотивів. Зважаючи на різні рівні узагальнення зазначених макроструктур, побудова інтерпретаційної моделі довкола них видається дискусійною.

Так, слушно відзначаючи дієсхему руху ліричного героя від світу дійсного до світу ілюзії, дослідниця пов'язує топос ілюзії мотивами МРІЯ, СМЕРТЬ і РОЗПАЧ без урахування ієрархічних зв'язків між ними, що робить неможливим чітке визначення прогресії уявлень в авторській картині світу Е. Верхарна.

Значно глибшим аналізом характеризується дисертаційна праця В. Нахтерґале. Попри відсутність чіткої методики аналізу (апеляція до праць Р. Барта, Г. Башляра та Ж.-П. Рішара свідчить радше про належність до постструктуралістської парадигми у філології), виявлення імагінативних закономірностей проводиться за рахунок виділення семантичної ізотопії, передусім у стилістично маркованих лексичних одиницях метафоричного поля, які розкривають функціонування мегаконцептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ, а капітальною дієсхемою поетичного доробку Е. Верхарна, за В. Нахтергале, постає «гармонізація образів, поляризованих між цією основною антиномією» [27, V].

Недолік такого аналізу - відсутність виділення ключових ієрархічно організованих структур у функціонуванні семантики художнього тексту. Ця проблема лежить у річищі найновітніших когнітивних студій, здобутки яких слід запровадити і для аналізу символістського тексту Е. Верхарна.

Верхарніана в радянській філологічній науці також заслуговує на увагу. Н. Я. Рикова, відзначаючи декадентську естетику цього періоду, говорила про тенденцію до саркастичного портретування й унанімістичного синтезу [5, ІХ]. На органічному поєднанні суспільної й інтимної лірики Е. Верхарна наголошував Л. Г. Андреєв [1, 553]; він також слушно зауважував абстрагування конкретного як спосіб образотворення [1, 365] в «Чорній трилогії» поета. І. Д. Нікіфорова простежувала тенденцію до космізації декадентської образності в «Чорних смолоскипах» [12, 13]. Я. В. Фрід акцентував на евокативному потенціалі рефренів і смисловому навантаженні верхарнівської звукової організації [8, 43-55], висловивши гіпотезу про функціонування в поетиці автора системи «ключових слів», але не проаналізувавши її детально.

Українська верхарніана також має певні здобутки. Передусім слід відзначити науковий доробок Я. І. Кравця, автора дисертації, у якій детально інвентаризується й аналізується рецепція (зокрема перекладацька) творчості письменника в українській культурній традиції [3].

Якщо вульгарно-соціологічні студії на кшталт статті Б. Цуккера [9] втратили наукову цінність, то праці Я.О Тугендхольда [7] подають цікавий соціокультурний аналіз творчого шляху автора, а також його української рецепції. Слід також згадати розвідки О. І. Губаря [2] та М. Ласло-Куцюк [4] про зв'язки між текстами Е.Верхарна і П. Г. Тичини. Водночас у цих дослідженнях відсутній детальний лінгвістичний аналіз текстів Е. Верхарна, зокрема космологічної семантики в його доробку.

Формулювання мети і завдань статті. Метою розвідки постає моделювання космологічної кон- цептосистеми ранньої поетичної творчості Еміля Верхарна на матеріалі символістських збірок «Чорна трилогія» (1888-1891) та «Об'явлення на моїх шляхах» (1891) для визначення особливостей його художньої концептуалізації в контексті франкомовного бельгійського символістського семіозису.



Виклад основного матеріалу дослідження

Для концептосистеми «Чорної трилогії» характерна актуалізація передусім негативної космологічної семантики. Концептосфера СВІТЛО актуалізує такі концепти, як СОНЦЕ, ВОГОНЬ, НЕБО, ЗІРКА, СМЕРТЬ, БОГ, МІСЯЦЬ. Концепт ВОГОНЬ (символ «саван») пов'язаний із ХВОРОБОЮ, що переходить у СМЕРТЬ, актуалізуючи архаїчну метафору залізного віку «хвороба = смерть» (пор. Хвороба як мешканка Аїду в «Енеїді» Вергілія [41, 379]) і проекцію тотемістичної семантики НЕБО = СМЕРТЬ: Les malades <...> regardent les feux // S'йpandre sur la ville et les pвles faзades // Comme de grands linceuls venir au-devant d'eux (1, 43). Ідентична концептуалізація пере- кодовується в низку метафоричних перенесень, що представляють СМЕРТЬ СВІТЛА або БІЙ СВІТЛА І ТЕМРЯВИ (топос Вечора): Un soir approfondi par un fleuve vermeil // Pourrit-lа bas <...> avec les poings de ses nuйes //Sur l'horizon verdвtre йcrase le soleil. //Et comme octobre <...> // meurt dans ce dйcor (1, 95); Le soir qui meurt, le soir jette sur les marais, // L'йclair de son йpйe et l'or de son armure (1, 49); Le vieux cadran d'un beffroi noir // Darde son disque au fond du soir, // Contre un ciel d'йtoiles rouges (1, 169); Et des plaines de cendre et de graviers vermeils // Oщ se battent les vents, la ^ foudre et les tonnerres ; // Et des linceuls de pourpre ou de pвles suaires (1, 79) тощо.

Прирощення міфологеми «Спокутної Жертви» простежується в міфемах Христа й символі «криваві вівці», які поставали традиційним атрибутом богині підземного світу Гекати; обряд жертвопринесення підземним богам овець (наявний у трагедії «Агамемнон» Есхіла [18, 206], в «Андромасі» Еврипіда [20, 421] та в «Енеїді» Вергілія [39, 375]), вочевидь, пов'язаний із солярною семантикою вівці, із актуалізацією анімістичної тотожності НЕБО = СВІТЛО, а також із рудиментами міфічного образу пошматованого й воскреслого у розтерзанні тотема-звіра. Подібна семантизація наявна і в символі Христа- Агнця («Одкровення від Іоанна», 7:9; «Євангелія від Іоанна», 1:29), і в старозавітних текстах (Яков- Жертва, «Буття», 22:13): Les soirs crucifiйs sur l'horizon, les soirs // Saignent, dans les marais, leurs douleurs et leurs plaies <...> Voici monter la mort dans les adieux des soirs, // Jйsus, voici saigner les toisons et les laines <...> Et les voici saignant dans les clairs abreuvoirs, // Les soirs, les mornes soir sur les Golgo- thas noirs ! (1, 47).

Поряд із тим наявна складніша концептуаліза- ція, де відбувається контамінація міфічних структур у новий ідеологічний комплекс: Voici le vieux berger des Novembres qui corne, // Debout, comme un malheur, au seuil du bercail morne, // Qui corne au loin l'appel des troupeaux de la mort. <...> Brebis noires, а croix rouges, sur les йpaules, // Et bйliers couleurs feu rentrent, а coups de gaule, // Comme ses lents pйchйs, en mon вme d'effroi (1, 209). Стереотипне для барокової іконографії зображення Христа як агнця з червоним хрестом контамінується з традиційними християнськими символами Христа-Пастиря («Євангеліє від Луки», 15:3; «Євангеліє від Іоанна», 10:1) й Отари- Жертви («Вихід», 29:15; «Левіт», 8:19) задля створення ширшої панорамної актуалізації тотемістичної семантики ВЕРХНЄ = СМЕРТЬ. Розширення семантизації СВІТЛА-ЖЕРТВИ як гармонізатора довколишнього ХАОСУ приводить до актуалізації міфологеми НЕБЕСНА БИТВА, зокрема із залученням індуїстської міфеми Шіви, відомого винищенням демонів-асурів (див.: «Махабхарата», Книга VIII, 24): Lа-bas, droit devant soi, le ciel mythologique // Oщ le Siva terrible йchevиle ses chars // Par des orniиres d'or, а travers les nuages : //Scintillements d'essieux et tonnerres de feux ; // Etalons fous cabrйs, sur des tas de carnage ; // Rouge, la mer au loin et ses millions d'yeux ! (1, 127).

Концептуалізація СВІТЛА як корелята концеп- тосфер ВНУТРІШНЄ і ЗОВНІШНЄ передбачає інтеріоризацію ЖЕРТВИ-СВІТЛА до ототожнення з нею задля гармонізації довколишньої ТЕМРЯВИ: Le phare а ^ feux rouges du pays de la boue, // Lorsque tombe le soir, secoue // Comme un meurtre chevelu d'or, dans l'air ; //Alors, les crins de lumiиre battent mon вme; // Elle s'avive, une heure, au fouet de cette flamme // Puis retombe, lourde bouйe, // Vers les tйnиbres refoulйe (1, 185). Вочевидь, у цьому уривку актуалізуються рудименти тотемістичного світовідчуття із семантичними зв'язками ВЕРХНЄ = СВІТЛО = СМЕРТЬ. Споглядання драматичного ХАОСУ актантом приводить до ототожнення з ВЕЧОРОМ, БОГОМ, НЕБОМ і СМЕРТЮ: Mourir ainsi, mon corps, mourir serait le rкve ! // Sous un suprкme afflux de couleurs et de chants, // Avec, dans les regards, des ors et des couchants, //Avec, dans le cerveau, des riviиres de sиve (1, 97); Feuillaison d'or а terre et feuillaison de sang, //Sur des mousses d'orйe ou des herbes d'йtang; // Pleurs des arbres, mes pleurs, mes pauvres pleurs de sang (1, 135); Lа-bas, quand, parmi les ombres qui se menacent, //Au clair acier des eaux, un glaive d'or surgit // Vers les rages qui vont et les haines qui passent <...> //Et de la chair ouverte et rвlante et tragique // Un sang superbe et rouge, en lйgers gargouillis // <...> Et tu seras celui qui fut sanglant un peu, // Qui bondit hors de soi et creva les mirages // Et, biffant une vie a fait oeuvre de Dieu ! (1, 149).

Ототожнення актанта з ЖЕРТВОЮ-БОГОМ увиразнюється в атрибуті Христа «терновий вінець» («Євангеліє від Матфея», 27:29), символі «цвях» і «блискавка» («Євангеліє від Матфея», 27:32) і старозавітній «неопалимій купині» («Вихід», 24:17): Et je voudrais aussi ma couronne d'йpines !.. //Comme un buisson d'йbиne en feu, comme des crins // D'йclairs et de flammes, peignйs de vent sauvage !.. // O la couronne en rкve а mon front somnambule, // Hallucine-moi donc de ton absurditй ; // Et sacre-moi ton roi souffrant et ridicule (1, 157); Une torture а pleins йclairs, comme des faulx //Et des sabres, par а travers de ma misиre ; // Une torture, avec des clous et des marteaux ! (1, 143).

Іншою модифікацією такого самопожертвування постає ототожнення актанта з КОРАБЛЕМ, що кидається у БУРЮ для потоплення в МОРІ (або для досягнення СВІТЛОГО ОСТРОВА, прецедентним концептом для якого може бути ОСТРІВ БЛАЖЕННИХ, проекція тотемістичної тотожності СМЕРТЬ = СВІТЛО й міфема Гермеса як провідника до Потойбічного Світу) як корелятів БОГА: Mon navire d'а travers tout lиve ses ancres ; // Et tout а coup fonce dans la tempкte, // Bкte d'йclair, parmi la mer (1, 161); Mon вme ! - Elle est roulйe, elle est foulйe, // Elle est rongйe et saccagйe, // Elle est, dans la tempкte de la vie, //Mangйe aux sables de la mort (1, 181). Pourtant regarde au loin s'illuminer les оles <...> // Songe aux siиcles tombйs des Sphinx et des Hermиs ; //Songe а ces Dieux d'airain debout au seuil des porches (1, 73). В іншому фрагменті наявне введення фольклорного символу Русалки для переходу з негативно маркованого ХАОСУ МОРЯ у КОСМОС непорушної СМЕРТІ (концепт КАМІНЬ): Vous, les Nixes <...> Quand vous tiendrez, en vos pвles bras forts, // Mes vieux dйsirs embarquйs sur la mer, // Epuisez-les, ^ faites-les _pierre et que leur sort, //Aprиs tant d'affres, soit enfin d'кtre des morts (1, 185).

Розширенням цієї концептуалізації постають уривки, де замість КОРАБЛЯ наявна персоніфікована СМЕРТЬ у символіці небіжчика, передусім ототожненого з наратором, а також із інтертекстемою Офелії: En sa robe, couleur de fiel et de poison, // Le cadavre de ma raison // Traоne sur la Tamise <...> // En sa robe de joyaux morts, que solennise // L'heure de pourpre а l'horizon <...>//Elle s'en va vers l'inconnu noir //Dormir en des tombeaux de soir, // Lа-bas, oщ les vagues lentes et fortes // Creusant l'abоme sans clartй, // Engloutissent а toute йternitй, // Les mortes (1, 221); Et les mains d'Ophйlie, au bord des havres, // Sont ces deux fleurs blanches - moisies (1, 221). Ототожнення Офелії з квіткою може поставати ознакою регенераційного процесу: СМЕРТЬ входить у цикл СМЕРТЬ / ВОСКРЕСІННЯ, характерний для матріархічної семантики (персоніфіковану, приміром, у міфемі Деметри, а також міфемах вмерлого й воскреслого бога, юнаків-квітів Адоніса, Гіацинта, Аттіса та ін.).

СМЕРТЬ як ЖЕРТВА для гармонізації ПРИРОДИ й ототожнення із СОНЦЕМ і БОГОМ актуалізує прагматичну установку актанта на перехід із негативно маркованого НИЖНЬОГО СВІТУ до ВЕРХНЬОГО СВІТУ шляхом єднання з БОГОМ, який несе СМЕРТЬ і розчинення у ВЕРХНЬОМУ: Le vent ? - il corne а mort ; et les cierges bйnits // Qu'on allumait, pendant l'heure de la tempкte, // Les bons cierges se sont йteints et sont finis. // Cela se perd et fuit et s'йteint et s'efface, // Cela gйmit en moi si mono- tonement // Et cela semble un cri d'oiseau qui, dans l'espace, //Diminue et s'йloigne et se meurt, lentement (1, 143). У цьому фрагменті простежується анімістична семантика ХОЛОД = НЕДОЛЯ, наявна в архаїчній метафорі «вітер голосінь», присутній у трагедії Есхіла «Семеро проти Фів» [18, 134]. Водночас простежується ототожнення ДУШІ актанта з ПТАХОМ, що може актуалізувати анімістичне уявлення про ДУШУ-ТІНЬ.

Схожу семантизацію простежуємо в таких слововживаннях: Lunes de gel dans les grottes de l'or nocturne, // Glaives d'acier, lames d'argent, pointes de fer <...>// Voici mon coeur pour le couteau de tes silences // Et mes ardeurs pour tes linceuls et tes tombeaux <...>// Vers tes immensitйs mes yeux tendent leur flamme (1, 115). У цьому фрагменті актуалізована анімістична семантика ХОЛОД = МІСЯЦЬ = НЕДОЛЯ, що виявлялась у міфемі Гекати як богині Потойбічного світу. В інших фрагментах атрибутом МІСЯЦЯ постають «пси вітрів осінніх» (1, 93) і «пси чорної надії» (1, 173), що актуалізує міфему Цербера, сторожа Аїду [39, 391]; ще в іншому фрагменті СМЕРТЬ постає в образі «гавкотіння» (1, 133). Зрештою, міфему Гекати експліцитно виражено в такому уривку: La maladie ? Elle est ici, la vйnйneuse // Et triomphale moissonneuse // Dont la _ faucille est un croissant de fiиvre // Taillй dans l'Hйcate des vieux Sabbats (1, 217). Хвороба, як ми вже зазначали, слугувала архаїчною метафорою СМЕРТІ й однією з персоніфікацій ПІДЗЕМНОГО СВІТУ [39, 379]. Тотемістична семантика ВЕРХНЬОГО СВІТУ як носія СМЕРТІ репрезентована і в низці естетизова- них фрагментів змалювання «похорону МІСЯЦЯ»: Immensйment morte, la lune, // Parйe en son grand cercueil d'or // Descend les escaliers du Nord. // Le cortиge vierge et placide // Reflиte son voyage astral, // Dans les miroirs d'un lac lustral // Et d'une plage translucide <.. .> Vers les dalles et les tombeaux // D'une chapelle de flambeaux <...> // Voici passer, vers les tombeaux, // Les funйrailles de la lune (1, 215); Un catafalque d'or surgit au fond des soirs, // Quand les astres, comme des lampes, // Brыlent, en йtageant leurs rampes, // Vers les lointains d'argent ornйs de parvis noirs (1, 99).

Гармонізацію ХАОСУ НИЖНЬОГО СВІТУ (оприявленого в ДУШІ актанта із символікою КАМЕНЯ) маємо і в концепті ХОЛОД (символ «сніг») як корелята ВЕРХНЬОГО СВІТУ: Rocs de dйsespoir immensйment tordus // Vers le ciel lourd, voici les cosolants hivers <...> // Voix de granit, combats d'ombre, fiertйs de pierre, // Vieux tonnerres figйs des йpoques occultes // Que le soleil irrite et mord de sa lumiиre <.> // Voici le grand silence et la neige du soir (1, 55). На противагу цьому в поетичній збірці «Об'явлення на моїх шляхах» відбувається взаємопроникнення ВЕРХНЬОГО СВІТУ й НИЖНЬОГО СВІТУ, що передбачає гармонізацію ДУШІ нара- тора. Провідним агенсом у цьому контексті постає Святий Георгій: Saint Georges <...> Descend <...> Prince de l'aube et du matin <...> Mon coeur nocturne, oh qu'il l'йclaire, //Au tournoiement de son йpйe aurйo- laire ! (1, 227). Поряд із тим архангел Георгій постає корелятом НЕБА, зокрема посланцем Діви Марії: Et les grands soirs, oщ s'йclairent des оles //Belles, mais immobiles, // Parmi les yeux, dans l'eau, des firmaments. // Ce royaume, d'oщ se lиve, reine, la Vierge, // Il en est l'humble joie ardente <...> Qui frфle et йblouit de son йclair //Mon вme (1, 231). Ототожнення Діви із Сонцем актуалізує солярну анімістичну семантику, наявну, приміром, в «Одкровенні Святого Іоанна» (12:1) і перекодовану в розмаїту символіку світляних кіл у «Раї» Данте Аліг'єрі. Дія «передання серця Архангелові» містить алюзію на французький середньовічний епос «Пісня про Роланда» (Жеста 176), у якій Роланд віддає ангелам свою рукавичку на знак вірності Господу.

Іншим корелятом ВЕРХНЬОГО СВІТУ і СВІТЛА постає КОХАННЯ, що представлено концептами СВІТЛО і ВОГОНЬ: L 'amante est lа, qui fait йclore // En des cerveaux de soir, lalumiиre fragile <...> J'aime trиs simplement et ma docilitй <...> N'est que la puretй de ma clartй (2, 241); Dans la maison de ma tristesse //Elle est la tremblante caresse //De la lumiиre, а travers les fenкtres. <...> Elle est ma ferveur rйorientйe, // Ma jeunesse ressuscitйe, // Un _ flot d'aurore, en une aurore (2, 255). Кореляція КОХАННЯ зі СВІТЛОМ поширена в античній естетиці, зокрема як проекція божественного Блага-Світла в «Республіці» Платона [29, 70]. Водночас КОХАННЯ постає чітким маркером БОГА й ВІЧНОГО ЖИТТЯ, про що промовисто свідчить такий уривок: La charitй toute вme, // Qui regarde le monde avec les yeux de Dieu, // Et dresse entre ses mains de feu // La plus pure des flammes. <...> Et que son pied, qui casse les tombeaux, // En fait surgir l'aurore et ses mille flambeaux (2,243). Вочевидь, тут бачимо кореляцію КОХАННЯ з божественним МИЛОСЕРДЯМ, із актуалізацією ідеологеми Страшного Суду («Пророка Даниїла», 12:2) як найвищого рівня гармонізації космологічного простору у ВІЧНОСТІ.



Висновки та перспективи подальших досліджень у цьому напрямі

Таким чином, аналіз авторської космології в ранній поезії Е. Верхарна дає змогу виявити поступову зміну семантизації. Для текстів періоду «Чорної трилогії» (1888-1891) характерна актуалізація негативної семантики майже всіх космологічних концептів, зокрема шляхом проекції опозиції СВІТЛО / ТеМряВа як СМЕРТІ та ХАОСУ.

Міфічно маркована дієсхема «рух із негативно маркованого НИЖНЬОГО СВІТУ до негативно маркованого ВЕРХНЬОГО СВІТУ» передбачає ототожнення актанта з ЖЕРТВОЮ-БОГОМ, КОРАБЛЕМ у БУРІ аж до СМЕРТІ й РОЗЧИНЕННІ у ПРИРОДІ та ВЕРХНЬОМУ СВІТІ (концепти МІСЯЦЬ, ПТАХ, ХОЛОД).

У збірці «Об'явлення на моїх шляхах» відбувається зміщення семантизації: контакт ДУШІ з ВЕРХНІМ СВІТОМ (теоніми Архангела Георгія і Діви Марії як кореляти СВІТЛА) передбачає інтеріоризацію СВІТЛА, яке приводить до наявності позитивно маркованої концептосфери КОХАННЯ-БЛАГА як проекції БОГА на ЗЕМЛІ. Ідеалізована гармонізація КОХАННЯ зумовлює маркування цього концепту як корелята БОГА і ВІЧНОГО ЖИТТЯ.

У перебігу лінгвоконцептологічного аналізу текстів бельгійських поетів-символістів М. Метерлінка, Е. Верхарна, Ж. Роденбаха, Ґ. Ле Руа, Ш. Ван Лерберга й М. Ельскампа виявлено, що всі досліджувані автори реінтерпретували космоконцепти ВИЩИЙ СВІТ, ВОДА, СВІТЛО, ТЕМНЕ, ХОЛОДНЕ, ВОГОНЬ, СОНЦЕ, СВІТЛО, НЕБО, ВЕРХНЄ, ЗІРКА, ВІТЕР, ПТАХ, САД, РАЙ, МОРЕ, МІСЯЦЬ, КОХАННЯ.

Істотними виявилися апеляції авторів до концептосистеми з християнською конотацією: ГРІХ, ПТАХ, СМЕрТЬ, ЖЕРТВА-БОГ, ДІВА МАРІЯ, АРХАНГЕЛИ та ін. Також установлено, що провідною міфічно маркованою дієсхемою в бельгійських поетів-символістів постав перехід концепту ДУША із негативно маркованого (варіант:негативно і позитивно маркованого в Ш. Ван Лерберга і М. Ельскампа) НИЖНЬОГО СВІТУ до позитивно маркованого ВЕРХНЬОГО СВІТУ.

Перспективним уважаємо моделювання космологічної концептосистеми бельгійського символізму з урахуванням компаративного аналізу поетичного доробку з іншими художніми текстами цього культурного ареалу як у синхронічному, так і в діахронічному аспекті, а також компаративний аналіз із ширшими семіотичними системами (поезія французького і франкомовного символізму, поезія європейського символізму, зокрема українського).



Література

1. Андреев Л. Г. «Русский» Верхарн. Верхарн Э. Избранные стихотворения. Москва : Радуга, 1984. С. 546-559.

2. Губар О. Еміль Верхарн у творчості Павла Тичини. Радянське літературознавство. 1985. № 1. С. 20-30.

3. Кравець Я. Україна і Бельгія : півторастолітній діалог красного письменства per translationem. Українсько-бельгійські літературні зв'язки. 1870-2008 : Бібліографічний покажчик. Київ : НБУВ, 2010. С. 7-32.

4. Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури XX століття. Бухарест : Критеріон, 1980. 327 с.

5. Рыкова Н. Творчество Эмиля Верхарна. Верхарн Э. Избранное. Москва : ГИХЛ, 1955. С. Ш-XXVII.

6. Святе Письмо / укр. пер. І. Хоменка. Львів : Свічадо, 2017. 1504 с.

7. Тугендгольд Я. Французьке мистецтво 19-го століття. Київ : ДВУ, 1921. 166 с.

8. Фрид Я. В. Эмиль Верхарн : творческий путь поэта. Москва : Художественная литература, 1985. 271 с.

9. Цуккер Б. Еміль Верхарн. Поеми. Критика. 1928. Ч. 1. С. 194-196.

10. Чистяк Д. О. Міфопоетична картина світу в бельгійському символізмі : монографія. Київ : Журнал «Радуга», 2016.272 с.

11. Чистяк Д. О. Мова міфопоетичного космосу в українській та бельгійській символістській поезії : монографія. Київ : Саміт-Книга, 2019. 609 с.

12. Эмиль Верхарн: библиографический указатель / сост. М. В. Линдстрем. Москва : Книжная палата, 1988. 208 с.

13. Berg Ch. «Se torturer savamment»: une lecture schopenhauerienne de la trilogie noire. Emile Verhaeren. Poиte- Dramaturge-Critique / Ed. par P.-E. Knabe et R. Trousson. Bruxelles : ULB, 1984. P. 51-66.

14. Castiglione V Emile Verhaeren. Modernisme et identitй gйnйrique dans l'oeuvre poйtique. Paris : L'Harmattan, 2011. 120 p.

15. Des lueurs du fleuve а la lumiиre de la peinture. Emile Verhaeren et les siens / Editй par M. Quaghebeur et Ch. Meurйe. Bruxelles : AML, 2017. 208 p.

16. Emile Verhaeren : recueil d'articles / Editй par P.-E. Knabe et R. Trousson. Bruxelles : Editions de l'Universitй de Bruxelles, 1984. 158 p.

17. Emile Verhaeren : recueil d'articles. Textyles. 1994. №°11. 360 p.

18. Eschyle. Promиtheus enchaоnй. Les Suppliantes. Les Sept contre Thиba. Agamemnфn. Les Khoиphores. Les Eumйnides. Les Perses / Trad. franз. par Leconte de Lisle. Paris : Alphonse Lemerre, 1872. 380 p.

19. Estиve E. Un grand poиte de la vie moderne Emile Verhaeren (1855-1916). Paris : Bovin et Cie, 1928. 228 p.

20. Euripide. Hиkabи. Orestиs. Les Phoinissiennes. Mкdйia. Hippolytos. Alkиstis. Andromakhи. Les Suppliantes. Iphigиnиia а Aulis / Trad. franз. par Leconte de Lisle. Paris : Alphonse Lemerre, 1884. 611 p.

21. Fontaine A. Verhaeren et son Њuvre. Paris : Mercure de France, 1929. 219 p.

22. Frets H. L'йlйment germanique dans l'oeuvre d'Emile Verhaeren. Paris : Honorй Champion, 1935. 304 p.

23. Gullentops D. Emile Verhaeren inйdit. Bruxelles : VUBPress, 2015. 215 p

24. Kalinowska S.-I. Les motifs dйcadents dans les poиmes d'Emile Verhaeren. Wroclaw-Warszawa-Krakow : Wyd-wo PAN, 1967. 216 p.

25. Marx J. Emile Verhaeren. Biographie d'une oeuvre. Bruxelles : Acadйmie royale de langue et de littйrature franзaises de Belgique, 1996. 676 p.

26. Mockel A. Emile Verhaeren, poиte de l'йnergiero. Paris : Mercure de France, 1933. 256 p.

27. Nachtergaele V L'imaginaire dans l'oeuvre poйtique d'Emile Verhaeren. Leuven : Katholieke Universiteit te Leuven, 1972. XIV + 327 p.

28. Niedokos J. Le thйвtre d'Emile Verhaeren : du dramatique au pictural. Lublin : Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawla II, 2009. 230 p.

29. Platon. La Rйpublique. Livres 1-5. Paris : Rey et Gravier, 1846. 323 p.

30. Robaey J. Verhaeren et le symbolisme. Modena : Mucchi editore, 1996. 208 p.

31. Starkie E. Les sources du lyrisme dans la poйsie d'Emile Verhaeren. Paris : E. De Boccard, 1927. 342 p.

32. Sussex Ronald T. L'idйe d'humanitй chez Emile Verhaeren. Paris : Nizet et Bastard, 1938. 296 p.

33. Verhaeren E. Poйsie Complиte 2. Les campagnes hallucinйes. Les villes tentaculaires. Bruxelles : AML / Labor, 1997. 370 p.

34. Verhaeren Е. Poйsie Complиte 5: Les Flamandes. Bruxelles: AML / Luc Pire, 2008. 383 p.

35. Verhaeren Й. Poйsie Complиte 7 : Les Visages de la Vie. Les Douze Mois. Petites Lйgendes. Bruxelles : Editions AML / Luc Pire, 2009. 408 p.

36. Verhaeren E. Poйsie Complиte 8 : Toute la Flandre. T. 1. Bruxelles : Editions AML, 2012. 552 p.

37. Verhaeren E. Poйsie Complиte 10 : Les Forces Tumultueuses. La Multiple Splendeur. Bruxelles : Editions AML, 2016. 488 p.

38. Vermeulen F. Les dйbuts d'Emile Verhaeren. Bruxelles : Office de Publicitй, 1948. 96 p.

39. Virgile. L'Йnйide. Paris : Delalain, 1825. 435 p.

40. Zweig S. Emile Verhaeren, sa vie, son oeuvre. Paris : Mercure de France, 1910. 352 p.

Джерела ілюстративного матеріалу

1. Verhaeren E. Poйsie Complиte 1. Les Soirs. Les Dйbвcles. Les Flambeaux noirs / Edition prйsentйe par M. Otten. Bruxelles : AML / Labor, 1994. 270 p.

2. Verhaeren E. Poйsie Complиte 4: Les Villages illusoires. Les Apparus dans mes chemins / Edition prйsentйe par Christian Angelet. Bruxelles: Editions AML / Labor, 2005. 303 p.



References

1. Andreev, L. G. (1984). Russkiy Verhaeren [The Russian Verhaeren]. Verhaeren E. Izbrannye proizvedenia. Moskva: Raduga, 546-559 [in Russian].

2. Gubar, O. (1985). Emile Verhaeren u tvorchosti Pavla Tychyny [Emile Verhaeren in the works of Pavlo Tychyna]. Soviet literary studies, 1, 20-30 [in Ukrainian].

3. Kravets, Y. (2010). Ukraina i Belgia: pivtorastolitniy dialog krasnoho pysmenstva per translationem [Ukraine and Belgium in the dialog of belles-lettres in translations]. Ukraino-belgiyski literaturni zvyazky. 1870-2008, 7-32 [in Ukrainian].

4. Laslo-Kutsuk, M. (1980). Shukannya formy: narysy z ukrayinskoyi literatury XX stolittya [Searching the form: essays on Ukrainian literatre of XXth century]. Bukharest: Kriterion [in Ukrainian].

5. Rykova, N. (1955). Tvorchestvo Emila Verhaerena [The work of Emile Verhaeren]. Verhaeren E. Izbrannoe. Moskva: GIHL, III-XXVII [in Russian].

6. Sviate Pismo (2017) [The Bible]. Lviv: Svichado [in Ukrainian].

7. Tuhendhold, Y (1921). Francuzke mystetstvo XIX-go stolittya [French art of the 19th century]. Kyiv: DVU [in Ukrainian].

8. Frid, Y V (1985). Emile Vehaeren: tvorcheskiy put poeta [Emile Verhaeren: the creative work of a Poet]. Moskva: Hudojestvennaya literature [in Russian].

9. Tsukker, B. (1928). Emile Verhaeren [Emile Verhaeren]. Krytyka, 1, 194-196 [in Ukrainian].

10. Chystiak, D. (2016). Mifopoetychna kartyna svitu v belgiyskomu symvolizmi [The mythopoeic worldview in the Belgian symbolism]. Kyiv: Raduga [in Ukrainian].

11. Chystiak, D. O. (2019). Mova mifopoetychnoho kosmosu v ukrayinskiy ta belgiyskiy poezii [The language of mythopeic cosmos in Ukrainian and Belgian poetry]. Kyiv: Samit-Knyha [in Ukrainian].

12. Emile Verhaeren (1988): bibliographic index. Moskva: Knijnaya palata [in Russian].

13. Berg, Ch. (1984). «Se torturer savamment»: une lecture schopenhauerienne de la trilogie noire. Emile Verhaeren. Poиte- Dramaturge-Critique, 51-66.

14. Castiglione, V (2011). Emile Verhaeren. Modernisme et identitй gйnйrique dans l'oeuvre poйtique. Paris: L'Harmattan.

15. Des lueurs du fleuve а la lumiиre de la peinture (2017). Bruxelles: AML.

16. Emile Verhaeren (1984) : collection of articles. Bruxelles: Editions de l'Universitй de Bruxelles.

17. Emile Verhaeren (1994) : collection of articles. Textyles, 11.

18. Eschyle (1872). Promиtheus enchaоnй. Les Suppliantes. Les Sept contre Thиba. Agamemnфn. Les Khoиphores. Les Eumйnides. Les Perses. Paris: Alphonse Lemerre.

19. Estиve, E. (1928). Un grand poиte de la vie moderne Emile Verhaeren (1855-1916). Paris: Bovin et Cie.

20. Euripide (1884). Hиkabи. Orestиs. Les Phoinissiennes. Mкdйia. Hippolytos. Alkиstis. Andromakhи. Les Suppliantes. Iphigиnиia а Aulis / Trad. franз. par Leconte de Lisle. Paris: Alphonse Lemerre.

21. Fontaine, A (1929). Verhaeren et son Њuvre. Paris: Mercure de France.

22. Frets, H. (1935). L'йlйment germanique dans l'oeuvre d'Emile Verhaeren. Paris: Honorй Champion.

23. Gullentops, D. (2015). Emile Verhaeren inйdit. Bruxelles: VUBPress.

24. Kalinowska, S.-I. (1967). Les motifs dйcadents dans les poиmes d'Emile Verhaeren. Wroclaw-Warszawa-Krakow: Wyd-wo PAN.

25. Marx, J. (1996). Emile Verhaeren. Biographie d'une oeuvre. Bruxelles: Acadйmie royale de langue et de littйrature franзaises de Belgique.

26. Mockel, A. (1933). Emile Verhaeren, poиte de l'йnergiero. Paris: Mercure de France.

27. Nachtergaele, V (1972). L'imaginaire dans l'oeuvre poйtique d'Emile Verhaeren. Leuven: Katholieke Universiteit te Leuven.

28. Niedokos, J. (2009). Le thйвtre d'Emile Verhaeren: du dramatique au pictural. Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawla II.

29. Platon (1846). La Rйpublique. Livres 1-5. Paris: Rey et Gravier.

30. Robaey, J. (1996). Verhaeren et le symbolisme. Modena: Mucchi editore.

31. Starkie, E. (1927). Les sources du lyrisme dans la poйsie d'Emile Verhaeren. Paris: E. De Boccard.

32. Sussex, Ronald, T. (1938). L'idйe d'humanitй chez Emile Verhaeren. Paris: Nizet et Bastard.

33. Verhaeren, E. (1997). Poйsie Complиte 2. Les campagnes hallucinйes. Les villes tentaculaires. Bruxelles: Editions AML / Labor.

34. Verhaeren, Е. (2008). Poйsie Complиte 5: Les Flamandes. Bruxelles: Editions AML/ Luc Pire.

35. Verhaeren, Й. (2009). Poйsie Complиte 7: Les Visages de la Vie. Les Douze Mois. Petites Lйgendes. Bruxelles: Editions AML / Luc Pire.

36. Verhaeren, E. (2012). Poйsie Complиte 8: Toute la Flandre. T. 1. Bruxelles: Editions AML.

37. Verhaeren, E. (2016). Poйsie Complиte 10: Les Forces Tumultueuses. La Multiple Splendeur. Bruxelles: Editions AML.

38. Vermeulen, F. (1948). Les dйbuts d'Emile Verhaeren. Bruxelles: Office de Publicitй.

39. Virgile (1825). L'Йnйide. T. I. Paris: Delalain.

40. Zweig, S. (1910). Emile Verhaeren, sa vie, son oeuvre. Paris: Mercure de France.

Размещено на Allbest.ru

...