Міфологічні мотиви та образи-архетипи матері у творах малої прози міжвоєнної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфологічні мотиви та образи-архетипи матері у творах малої прози міжвоєнної доби

І. Р. Жиленко, докторант,

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, м. Кам'янець-Подільський, Україна

Досліджуються міфологічні мотиви й архетипи матері в діалозі малої прози українських та російських письменників-емігрантів міжвоєнної доби. Спираючись на вчення К. Юнга про архетипи, доводиться, що архетип Великої Матері, який залишається протягом століть незмінним, породжує образи й сюжети у творах. У залучених для розгляду оповіданнях і новелах окреслюються різноманітні міфологічні мотиви: помсти, прохання милостині, сліпої материнської любові, Ніобеї (матері-страдниці), Ати (підміни дитини), Ананке (фатальної зустрічі),Юди (матері-зрадниці), Фурії (материнського прокляття й помсти), маски (захисної оболонки),чужого (невпізнання власної дитини), манкуртизму(забуття), Мнемозини (спогаду), блудного сину.

Підкреслено, що мотиви з часом видозмінюються, втрачають і набувають нових деталей, виявляючи себе у новому змісті, адже вони часто поєднуються, складаючи «зерно сюжету» (О. Веселовський). Художні парадигми українських та російських письменників у зображенні основних архетипів та мотивів материнської тематики є типологічно схожими і в багатьох випадках переплітаються.

Хоча материнський образ-архетип є амбівалентним, все ж у творах малої прози домінантним є позитивний образ матері. Основу для нього складає архетип Великої Матері, який відігравав провідну роль у творах І. Шмельова, Л. Верховинки, І. Гаврилюка, Теффі, У. Самчука, В. Софронова-Левицького, Б. Лепкого. Мати-берегиня, часто забуваючи про власне життя, йде на все заради щастя дитини, тому спільним майже для усіх аналізованих творів є мотив жертовності.

Ключові слова: міфологічні мотиви, К. Юнг, архетипи, Велика Матір, жертовність.

Вступ

Один із найважливіших вічних (традиційних) образів світової літератури, до якого в усі часи зверталися письменники - образ Матері. В українській та російській літературах він давно став триєдиним: образ рідної матусі - образ Богоматері - образ Батьківщини. Після жовтневого перевороту 1917 року важким випробуванням для українських та російських письменників стала еміграція. Для багатьох із них материнська любов була тією зіркою, що вказувала дорогу в майбуття, вселяла віру у власні сили і давала наснагу до життя. Свідченням надзвичайної поваги до жіночої статі є написання українським письменником О. Вараввою-Кобцем понять Мати і Дівчина лише з великої літери.

У роботахбагатьох науковців досліджувалася означена тема. Материнський код вивчала Н. Зборовська; материнський і жіночий архетипи, символи - А. Амбіцька, C. Ігнатьєва, О. Клінг, В. Пропп, Т. Пуларія, Н. Пушкарьова, Б. Рибаков, Т. Шестопалова; образ Божої матері - І. Кметь, Н. Лебединцева, О. Матушек; образ матері, стильові особливості - О. Шлома, Л. Громик, Т. Веретюк, О. Пастушенко, Н. Чупрінова, І. Івакіна, С. Ленська, С. Максимчук-Макаренко, М. Мелексетян, Н. Білоус та інші. Незважаючи на велику кількість робіт, не так часто звертаються науковці до вивчення материнської тематики на компаративному рівні. Дослідження творчості письменників еміграції міжвоєнної доби знаходиться на початковій стадії, у чому й полягає актуальність нашої роботи.

Мета дослідження - простежити міфологічні мотиви й образи-архетипи матері у малій прозі українських та російських письменників-емігрантів міжвоєнної доби.

Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань: визначити основні міфологічні мотиви, пов'язані з материнськими образами; з'ясувати особливості трактування письменниками образу матері через рецепіювання архетипу Великої Матері та переосмислення міфопоетичних традицій у його зображенні.

Об'єкт роботи - мала проза Б. Лепкого, У. Самчука, Теффі, І. Шмельова, Лесі Верховинки, І. Гаврилюка, В. Софронова-Левицького та інших.

Предметом дослідження вибрано архетипи й міфологічні мотиви у творах малої прози українських та російських письменників-емігрантів міжвоєнної доби.

Виклад основного матеріалу

Галузь тематології містить такі традиційні поняття, як міфи й архетипи, образи й сюжети, тож спробуємо їх узгодити.

Архетип Великої Матері (інші назви Божа Матір, Софія, Діва) є одним із найважливіших архетипів, визначених К. Юнгом. Їх динаміка лежить в основі міфів, символіки художньої творчості. У роботі «Психологічні аспекти архетипу матері» психолог писав: «Як і кожен архетип, архетип матері має воістину неймовірну безліч аспектів. Згадаю лише деякі типові форми: мати або бабуся конкретної людини, хрещена мати або свекруха й теща, будь-яка жінка, з якою людина знаходиться в деяких відносинах, а також годувальниця й нянька; це може бути родоначальниця або представниця білої раси - у вищому, переносному сенсі - богиня, особливо мати бога, діва (наприклад, Деметра або Кора), Софія (як мати-кохана...)» [1].

Провідну роль відіграє архетип матері в українській та російській літературах, де часто існує під іменем Берегині. Як зазначає В. Войтович, це богиня добра, захисту людини, оселі, малих дітей від хвороб та інших злих сил [2, с. 25]. Згідно з концепцією академіка Б. Рибакова зв'язок Берегині з поняттями «берег» і «оберігати» співвідносить їх з добрим началом. Твори материнської тематики містять різні мотиви, але архетипово тяжіють до Великої Матері, провідне завдання якої - оберігати. «Любовь материнская отдает свой пурпур и свой виссон», - зазначає Теффі[3]. А отже основний мотив - жертовності матері-берегині - є провідним.

Зазвичай письменник у своїх творах залишає для нащадків закодоване повідомлення, яке позначається за допомогою його конструктів, архетипів. Однак сам архетип, на думку Л. Коробко, ще не має конкретного втілення. Він - провокативна субстанція, з якої народжуються всі наступні літературні форми [4, с. 89]. архетип матір міжвоєнний письменник мотив

Так, у творі І. Гаврилюка «Жах» в образах матері й сина репрезентовано ідею визволення України: коли стають зайвими слова, починається боротьба. Архетип Великої Матері став основою для образу «неньки нещасного сотника», яка оббиваючи пороги усіх більшовицьких інстанцій, забувала про все, крім сина. «Худа, виснажена, з непокритою головою, зчорніла від голоду й нещастя», жінка прийшла до голови губернської «чека», «надлюдським голосом переказувала всі муки матері» [5, с. 17]. Знесилившись, стара мати впала на коліна, але не дочекалася милосердя. І тоді зірвалася на ноги й кинулася на кривдника, уп'явшись «старечими зубами у його горло» - мотив Фурії, помсти матері за тортури над сином. Ще один міфологічний мотив - Танатос- реалізується через архетип Смерті. Івась, побачивши матір на долівці, всю у синцях, зрозумів силу материної любові і всю її велич. Сотник - вірний син України - вважав недоречним перед «насильниками-чужинцями» принижуватися, тому терпить тортури. А українська Мати-Берегиня підтримала: «Нехай катують, нехай мучать, але не роби... [не видавай своїх - І. Ж.]» [5, с. 18]. Синові захотілося зробити доброчинство й покласти «край мукам цієї найріднішої людини», тому, урочисто перехрестивши, дав їй отруту.

Спільним для творів Б. Лепкого «Ах, як же цей папір палить!» і Теффі «Мать», написаних на тему еміграції, є мотив прохання милостині. Український письменник у психологічній новелі змалював хвилювання жінки-емігрантки, яка разом із сином- студентом, що «на лікаря вчиться», змушена стояти з простягненою рукою. Виправдане використання Лепким ряду слів, що підкреслюють усвідомлення нею вимушених дій: «нервово й поспішно відчиняє двері», «зиркнула направо й наліво», «перебігла город», «біжить. Скоро! Скоро! Скоро!». Вона заздрить навіть статуям, які «не чують ні голоду, ні зимна. Не знають, що таке інфляція», не дізнається й покійний батько, що «з ними так зле, що нема вже й за що обіду зварити». Героїня зносить сміх і знущання таксистів. Рука, яку вона простягла для милостині - «важка, як з олова» і «чужа така, мов не її. Деревіє, болить.». Паперова асигнація, отримана від милосердного пана, нещадно палить жінці руку [6, с. 342-343].

Героїня оповідання Теффі - ще один зразок жертовності матері. Та, на відміну від твору Лепкого, гроші, які пані Бове «выклянчивала по нескольку франков» у російських емігрантів, їй «не палять» рук. Колись скромна та чесна, зараз вже не відчувала ні стиду, ні своєї брехні, коли обіцяла невдовзі повернути борг.

Провідним у творі є мотив сліпої материнської любові. Вперше у світовій літературі вислів «Любов сліпа» зустрічається у давньогрецького філософа Платона: «Любов засліплює, бо люблячий стає сліпим по відношенню до предмета своєї любові». Для Шарлотти Бове її сімнадцятирічний хлопчик Поль назавжди залишився тією крихіткою, заради кого їй хотілося жити, чиї примхи вона завжди виконувала, для кого вона розпочала нову еру свого життя. Жебракування задовольняло Шарлотту перш за все тому, що вона відчувала «чрезмерное счастье», коли син- невіглас хвалив її за роздобуті гроші. Материнська сліпота врешті зіграла жахливу роль. Вона навіть не зразу усвідомила, що син скоїв злочин, вбивши дружину, щоб привласнити її спадщину. Наприкінці твору з'являється мотив чужого - невпізнання власної дитини. Коли Поля ввели до зали суду, мати не зразу впізнала сина, бо вирішила, що це - злодій. Пізніше, розгледівши «ямочки на щеках», вона рухнула перед ним на коліна. Конвой змушений був захищати матір - «ведьму, убившуюневестку из ревности к сыну» - від обуреного натовпу [3]. К. Юнг писав: «Усі ці символи можуть мати позитивний, сприятливий, або ж певний негативний, nefasсенс. Амбівалентний аспект - у богинь долі, нечестивий - у відьми, дракона» [1]. Отже, у свідомості людей відбулася трансформація архетипу Матері в негативний - архетип відьми, що є свідченням віддзеркалення колективного світогляду людей.

У творах Лепкого й Теффі поруч із архетипом Великої Матері з'являється архетип Маски (захисна оболонка). Маркером його в українського автора є своєрідна метаморфоза матері, яка «робиться мала, така маленька, що сама себе не впізнає у дзеркалі». Одягнувши чорну велику хустку так, щоб лише «ніс і очі видно», жінка крадькома пробирається на край міста, де б її ніхто не впізнав. І рухається вона поспіхом, намагаючись нікому із знайомих не потрапити на очі. [6, с. 342]. Шарлотта також поєднує обидва архетипи: «В тусклых буднях, в лохмотьях и рубище подымается по высоким скалам, куда ведет ее тихая тень с огненным венчиком на голове, закрывающая бедным плащом грудь свою, пронзенную семью мечами» [3]. Героїні обох творів змушені ховатися за масками, щоб зберегти власне «Я», бо маска, яку підтримує натовп, це маска «людини натовпу».

У діалогічні відносини з оповіданням Теффі «Мать» вступає твір Лесі Верховинки «Мати», що помітно як у заголовках, так і в мотивах жертовності й сліпої материнської любові. Портретні характеристики героїнь дещо схожі. Мати в оповіданні Теффі«...постарела, опустилась, стала неопрятной, забывала причесаться»; «Сухое лицо, острое, как сабля, выглядывало из-под шляпки со сломанным, отслужившим службу фазаньим пером. Покрытое красными пятнами нервной экземы, оно казалось пылающим. Сизые губы улыбались, и в черных орбитах, дрожа, исходили жемчужным светом глаза» [3]. З перших рядків твору Лесі Верховинки постає Брана: «.можна її бачити на вулицях маленького містечка - як тягне за собою старі ноги, обуті в подерті черевики, тяжкі, як її доля. Маленька ростом, мов дванадцятилітня дитина, з маленьким поморщеним лицем і з патлами брудного вже сивіючого волосся, що висуваються з-під хустки.» [7, с. 149]. Обидві характеристики є свідченням того, що їх турбували лише діти, на себе ж матері не зважали, відмовляючи майже в усьому.

Сенсом життя старої Брани-перекупниці є дочка Сара. Місце жінки - «під дверима, з руками, зложеними на животі». Вона ладна годинами стояти так, якби лиш переконати людину, поторгуватися, і коли їй це вдається, на вустах розцвітає щаслива «усмішка, повна таємного щастя» [7, с. 150]. Брана вперта, нахабна і скупа, вона «трясеться над кожним грошем», але для Сари купує найкращу каву, бо це - улюблений напій донечки. Мати довго й наполегливо збирає придане, щоб віддати дочку заміж за достойного чоловіка. Сама мріє про той час, коли зможе нарешті відпочити біля своєї донечки у заможному будинку. Та ось Сара заміжня, і щаслива мати відправляється до неї аж на другий кінець міста. Однак в голосі дочки чує мати чужі ноти, бо тій соромно за старі материні речі, клунки з дірками. Сподівання на тихе життя поруч із Сарою були марними, бо вони з чоловіком не можуть «тепер прийняти її до себе», «може, колись пізніше», «але не тепер». Тематично твір Л. Верховинки знаходиться близько до роману О. Бальзака «Батько Горіо», який також усе життя присвятив дочкам, віддав їм останні гроші, а помер у злиднях. Брана й далі «ходить по домах і скуповує речі», але суворі реалії буття диктують інший настрій. К. Юнг вважав, що інший бік архетипу Матері - «безодня й царство мертвих», що й бачимо в оповіданні української письменниці. В її очах - «глибока пропасть смутку», яка росте з кожним днем, аж поки стане «пропастю смерті» [7, с. 160].

Архетип Великої Матері-Берегині є провідним і у творі І. Шмельова «Рассказ об одной старухе». Про типовість образу жінки свідчить думка автора: «Да в каждой губернии таких старух найдется». Його героїня «махонькая была, сухенькая, а одна ломила - и по дому, и в поле. Легкаябыла на ногу, кость да жилка, и годов уж за шестьдесят. <.> И характером настойчивая была, сурьезная» [8, с. 154]. Зображаючи життя старої на тлі великих соціальних потрясінь - війни, революції, колективізації, Шмельов окреслює своєрідний образ-символ самої Росії тих важких літ. У творі присутній міфологічний мотив манкуртизму,притаманний синові. Поява цього мотиву пов'язана з романом Ч. Айтматова «Плаха», який відродив одне із давніх вірувань свого народу. Глибинний зміст манкуртизмуміститься у тому, що людина степу, потрапляючи до полону, підлягала таким знущанням, котрі цілеспрямовано позбавляли її пам'яті й стирали усю інформацію про минуле. Саме таким «Иваном, не помнящим родства», виявився син, який і до війни мало чим допомагав матері («спьяну побьет когда»), а потім пропав без вісти - мотив блудного сина. Притча про блудного сина, який пішов з дому і, блукаючи в чужих краях, втратив спадщину, міститься у Євангелії від Луки (гл. 15). Героїня Шмельова поплакала, отримавши вість, що сина вбито, та нічого не вдієш - треба онуків ставити на ноги. Порятунком від голоду був складним шлях «на Волгу да за Тамбов», куди прямували люди обмінювати речі на борошно. Мусила й стара їхати. Дорогою назад більшовицький загін особливого призначення почав вести обшук «спекулянтов». Стара «затряслась-обмерла, в мешки вцепилась, кричит: «Убейте лучше, не дамся!» [8, с. 169]. В одному із особистів вона впізнала сина і почала кричати: «Во-он ты где?!! с ими?!.. у родных детей хлеб отымаешь?!.. Мы погибаем - мучимся: а ты по дорогам грабишь?!.. родную кровь пьешь?!!, да будь ты... проклят,

Размещено на Allbest.ru