Із літературної та епістолярної спадщини Максима Рильського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Із літературної та епістолярної спадщини Максима Рильського



Художня спадщина Максима Рильського майже з вичерпною повнотою репрезентована в двадцятитомному зібранні його творів. Шість років тому в «Літературній Україні» був надрукований невідомий вірш Рильського (див.: Літературна Україна. 2014. 11 верес.). Два публіковані нижче вірші доповнять наше уявлення про поетичний доробок письменника.

Уміщена у двох останніх томах двадцятитомника епістолярна спадщина Рильського охоплює лише 1469 позицій, що набагато менше за справжній обсяг його листування. Певною мірою це зумовлено типом видання, тому упорядники могли подати далеко не все.

Два листи Рильського до Олексія Кручоних періоду Другої світової війни зберігаються в Російському державному архіві літератури і мистецтва (далі -- РДАЛМ). Надіслано їх з Уфи, де Рильський із сім'єю перебував в евакуації з літа 1941 р. до середини серпня 1943 р. Як можна припустити на основі опублікованого епістолярію Рильського, спілкування його з Кручоних було тривалішим. Уперше він згадує про свого кореспондента в листі до сім'ї Розанових від 25 жовтня 1942 р. з Уфи: «Есть в Москве человек, который мог бы ей [Агнесі Розановій. -- Б. Ц.] найти необходимый для диссертации минимум литературы. Этот человек -- бывшая звезда футуризма, Алексей Елисеевич Крученых (Москва, центр, ул. Кирова, 21, кв. 51). Обратитесь к нему, Агнесса Анатольевна, спросите его, сославшись на меня (он мне достал и выслал некоторые книжки)». На ще одну згадку натрапляємо в листі Рильського до Юрія Яновського від 2 червня 1943 р. з Москви, куди письменник приїхав у відрядження: «Кручених[у] замовлення на Ваші книжки дав -- шукає». рильський епістолярний рудницький

Із поданих нижче листів Рильського до Михайла Рудницького два ввійшли до Зібрання творів у двадцяти томах. Проте тут їх републіковано й доповнено листами-відповідями Рудницького для більш-менш цілісного збереження епістолярного діалогу письменників. Крім публікованих листів, у фонді М. Рудницького у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі -- ІЛ) зберігся один конверт без листа від М. Рильського, надісланий Рудницькому в липні 1957 р. до Косова. Можливо, у процесі дальшого опрацювання фонду лист буде виявлений.

За консультації з питань бібліографії М. Рудницького висловлюю щиру вдячність Софії Когут.

Скорочені слова розкриті у квадратних дужках; закреслені слова подані в літерних примітках після тексту листа, де авторський текст переданий світлим прямим шрифтом, редакторські пояснення -- світлим курсивом; авторські підкреслення у тексті -- розрядкою. У листах збережено авторську дату й підпис. Коментарі публікатора пронумеровані арабськими цифрами. При публікації матеріалів із фондів що перебувають в опрацюванні, вказую лише номер фонду. Покликання на видання: Рильський М. Зібрання творів: У 20 т. / Редкол.: Л. М. Новиченко (голова) та ін. Київ: Наукова думка, 1983--1990 у квадратних дужках у тексті вказую: [РильськийМ., том (римською), сторінка (арабською)].

Вірші

М. К. Зерову

Посланіє

Кто на снегах возрастил Феокритовы нежные розы... Епіграф -- перший рядок вірша О. Пушкіна «Кто на снегах возрастил Феокритовы нежные розы?..», написаного 1829 р. з приводу виходу «Стихотворений барона Дельвига».

Веселий критику, поете чистих ліній,

Що пахощі цитрин та італійських піній І Теокритові троянди запашні Приніс у бідний край, де тубальці сумні Хоча кобил уже не доять ніби скити,

І славлять у піснях електрику й магніти,

Але, з одвагою спаливши кораблі,

У сутінках ідуть до нової землі, --

Тобі мої слова нехай дзвенять ясою!

Одно ми любимо і гріємо з тобою!

Нехай традиції та супокійний труд На кпини підійма зневажливий панфут Українські футуристи, з 1922 р. об'єднані в Асоціацію панфутуристів, у прагненні дати мистецтво, спрямоване в майбутнє, заперечували культурні традиції, проголошували деструкцію і навіть смерть мистецтва.,

Хай бідний пасинок ковадла із паперу Гартянин Мається на увазі зорганізована щойно 1923 р. Спілка пролетарських письменників «Гарт», яка ставила своїм завданням створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури, поширення комуністичної та переборювання буржуазної і міщанської ідеології. Представниками останньої пролетарські письменники з «Гарту» і вважали неокласиків.

9 (22) травня 1927 року

Сьогодні глянув я у календар І з радістю великою побачив Два імені: Микола і Ікар...

Це ж сам Юпітер, певне, так призначив!

ISSN 0236-1477. Слово і Час. 2020. № 2 (710) в пелюшках, одкинувши химеру З нас вимагає страв для шлунків кам'яних, --

Ти на високий лад не перестроїш їх.

Розважний і ясний, ти хочеш буть єдиним, --

Ученим, критиком, співцем, громадянином Без фальшу модного та куплених прикрас,

Які живуть, на жаль, і в нас великий час.

Із темних берегів могутнє вийшло море І буревісники в задимлені простори Летять обпалені жагою, як вогнем,

За ними берегом, оманливим бігцем Підтюпують малки: і ми, і ми за Вами!

Поете! Чей же нам не личить буть малками?

Нехай засмалена у кузні життьовій,

Нова громада йде -- хвала і слава їй! --

Хай наші молоти (метафора до діла!)

Для справи спільної слугують вірно й сміло,

Не розбиваючи кують, рівняють путь Ведуть у глибину, якої й не збагнуть Але з міняйлами фальшованого краму Не по дорозі нам. Гани їх на псю маму!

1924

Подається за рукописною копією (автограф Миколи Зерова): ІЛ. Ф. 182 (Айзеншток І. Я.).

У літературних і мистецьких дискусіях 1920-х років вони неодмінно виступали опонентами неокласиків, які, зі свого боку, не приймали нігілістичний пафос і поетичні експерименти панфутуристів. У контексті цих полемік слід згадати статті Я. Савченка, на той час члена Асоціації панфутуристів, спрямовані проти неокласиків: «Українська неокласика», «Контрабандисти “чистої краси”» (див.: Більшовик. 1923. 12 верес., 16 верес.; 1924. 3 лип.). Більше про протистояння неокласиків і панфутуристів див.: Панченко В. Повість про Миколу Зерова. Київ: Дух і Літера, 2018. С. 342--351. Про який саме фейлетон Вишні йдеться, не відомо.

І ти, як син Дедалів молодий (Овідій це списав у Вороного) Імовірно, алюзія на вірш Миколи Вороного «Ікар» (1902), див.: Вороний, М. К. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика / Упоряд. і приміт. Т. І. Гундорова; Вступ. стаття і ред. тому Г. Д. Вервес. Київ: Наук. думка, 1996. С. 68--70., -- Залюблений у простір золотий У світлу гру проміння світового.

Та тільки не розтопить хижий диск Одважних крил, як то було з Ікаром:

На них пішло не пір'я і не віск,

І працював над ними ти не даром.

Вони міцні, немов латинська мідь З узорами чітких, суворих знаків...

Тому то їх не в силі надломить Ні простий Загул Маються на увазі виступи Д. Загула (Література чи літературщина. Київ: Глобус, 1926. 36 с.) і Я. Савченка (Азіатський апокаліпсис. Київ: Глобус, 1926. 46 с.; Проти реставрації греко-римського мистецтва. Київ: Маса, 1927. 102 с.; Наступ буржуазної естетики // Шляхи пролетарської літератури. Київ: ДВУ 1927. С. 14--17), спрямовані проти М. Зерова і яким він опонував (Наші літературознавці і полемісти // Червоний шлях. 1926. № 4. С. 165--177)., ні учений Сяків Сяків Явченко зам. Яків Савченко -- жарт іще музаґетовських часів, між іншим, використаний в одному з фейлетонів Вишні³. -- Прим. М. Зерова (?)..

Ширяй же! На письменних розбишак Згори дивись. Висміюй плем'я враже. А решту вже нехай тобі коньяк Словами виразнішими докаже.

Подається за рукописною копією (автограф Миколи Зерова): ІЛ. Ф. 182 (Айзеншток І. Я.).

Листування

Лист № 1

Максим Рильський до Олексія Кручоних

Дорогой Алексей Елисеевич!

Письма В[аши] Листів від О. Кручоних в особовому фонді М. Рильського немає, очевидно, вони не збереглися. получил, книг еще нет, во всяком случае большое спасибо. Завтра приму все меры к тому, чтобы Вам были высланы наши украинские издания.

Жму руку

Ваш М. Рыльский

Я Вам, вероятно, еще что-то должен -- напишите об этом.

7/III 43

Подається за автографом: РДАЛМ. Ф. 1334 (Кручоних О. Є.). Оп. 1. Од. зб. 195. Арк. 1. Листівка: Москва / ул. Кирова 21 кв. 51 / Алексею Елисеевичу / Крученых / от М. Ф. Рыльского, / Уфа, / гост. Башкирская № 41. Поштовий штемпель: 19. 3. 43 Москва

Лист № 2

Максим Рильський до Олексія Кручоних

6/IV 43

Дорогой Алексей Елисеевич!

За поздравление и за полного Ушакова Ідеться про видання творів М. Ушакова. У той час вийшла його книжка «Ветер Украины. Сборник стихов и рассказов» (Ташкент: Госиздат УзССР, 1943. 164 с.). У листах Ушакова до Рильского за 1942--1943 рр. згадок про Кручоних немає (див.: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 7510--7518). -- спасибо. Тут, в Союзе писат[елей] Украины подбирают для Вас литературу, на днях вышлют. Я со своей стороны вышлю Вам свою книгу, которая скоро выйдет Імовірно, йдеться про одне з двох видань Рильського, які з'явилися 1943 р.: Велика година. Поезії 1941 --1942 років / Ред. Н. Рибак. [Б. м.]: СРПУ, 1943. 168 с.; Вибрані поезії. 1918--1943 / Ред. Л. Новиченко. Худ. М. Дерегус. [Б. м.]. Укрвидав, 1943. 204 с., это будет дар от экс-неоклассика экс-футуристу. Впрочем, может быть, не вышлю, а привезу -- я действительно собираюсь в Москву. Книги очень прошу для меня взять -- деньги вышлю.

Здесь в Уфе «живет и работает» Ваш одноклассник -- Алексей Алексеевич Шовкуненко Український художник О. Шовкуненко і російський письменник О. Кручоних разом навчалися в Одеському художньому училищі. Шовкуненко навчався в 1901--1908 рр., Кручоних закінчив училище 1908 р., просил передать В[ам] привет, интересуется, что Вы, где Вы, как Вы и т. п. Я дам ему В[аш] адрес. Он, между пр[очим], работает в Институте нар[одного] творчества и искусств Академии наук Украины, который я... «возглавляю» (?)

Привет.

М. Рыльский

Подається за автографом: РДАЛМ. Ф. 1334 (Кручоних О. Є.). Оп. 1. Од. зб. 195. Арк. 2. Листівка: Москва, центр / ул. Кирова 21 кв. 51 / Алексею Елисеевичу / Крученых / от М. Ф. Рыльского, Уфа, гост. Башкирская / № 41. Поштовий штемпель: 17. 4. 43 Москва; 6. 4. 43 <нрзб.>.

Лист № 3

Максим Рильський до Михайла Рудницького

Дорогий Михайле Івановичу!

Користуюсь нагодою, щоб передати Вам свій переклад «Трістана» (друге видання) Ідеться про книжку: Бедьє Ж. Роман про Трістана та Ізольду. 2-ге вид. Київ: Держлітвидав України, 1957. 194 с. Перше видання побачило світ 1928 р. у видавництві «Сяйво»..

А нагода ось яка: на факультет іноземних мов хоче вступати відома мені дівчина, Сольська Людмила Володимирівна, дочка радянського офіцера, що загинув на фронті Вітчизняної війни. Мати Людмили живе у Львові, отже приміщенням вона забезпечена. Дівчина має безперечний потяг і здатність до іноземних мов. Прошу Вашої ласкавої уваги до неї.

З привітом

М. Рильський

24/VII 957.

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 263 (Рудницький М. І.). Додається конверт: Деканові факультету іноземних / мов Львівського державного / університету / Михайлові Івановичу / Рудницькому / Від М. Рильського.

Лист № 4

Михайло Рудницький до Максима Рильського

Дорогий Максиме Тадейовичу!

Жаль, що не маю змоги почати спогадів про сучасних письменників п[ід] з[аголовком] «Письменники здалека», бо в них я негайно присвятив би один розділ Вам, зобразивши Вас як своєрідного Діда Мороза, який нишком не раз на рік, а весь рік робить людям несподіванки всякими дарунками Спогади про Рильського М. Рудницький написав уже по смерті поета. Див.: Рудницький М. Творче відрядження // Жовтень. 1965. № 3. С. 137--140; передрук див.: Незабутній Максим Рильський. Київ: Радянський письменник, 1968. С. 297--299..

Дарувавши мою книжку Дейчеві, Ви зробили мені велику приємність, я одержав від нього приємного листа, в якому він стверджує, що мої спогади про Луначарського відтворили «повітря епохи» і прохає мене подати йому деякі нові факти про зовнішній вигляд Анатолія Васильовича з того часу У другій книзі мемуарів «Письменники зблизька» (Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1959) окремий розділ М. Рудницький присвятив А. Луначарському (с. 9--34). Була також газетна публікація спогадів про Луначарського «Встречи з А. В. Луначарским» (Львовская правда. 1965. 23 ноя. С. 3). Видання вийшло наприкінці 1959 р. (підписане до друку 10 грудня 1959 р.). Уперше Рильський згадує про М. Рудницького й коротко його характеризує в опублікованому листі до подружжя Є. К. та О. Й. Дейчів від 26 лютого 1960 р.: «Михаил Иванович Рудницкий жив, читает во Львовском университете (западные литературы). Он -- журналист, литературовед (автор книги “Від Мирного до Хвильового”, от которой ныне усиленно открещивается), поэт, писавший любопытные стихи, парадоксалист и бывший бонвиван» [Рильський М., ХХ, 106]. В особовому фонді Олександра Дейча зберігається 12 листів від М. Рудницького за період від 1 квітня 1960 р. до 7 січня 1970 р. РДАЛМ. Ф. 2837. Оп. 1. Од. зб. 967). Листів Дейча в особовому фонді М. Рудницького в ІЛ на сьогодні не виявлено.. Роблю це з приємністю і користуюсь нагодою, щоб поплакати перед Вами. Львівське видавництво дає мені на 3ій том не більш як 10 аркушів Позиція видавництва не змінилася, обсяг третьої частини -- 10,15 авт. арк., а туди треба убгати спогади про Кобилянську, А. Чайковського, Олеся, Яцкова, Карманського, Чарнецького, М. Вороного, А. Крушельницького, В. Щурата, О. Турянського, Тудора, Галана, Гаврилюка і Бобинського Спогади про всіх названих у листі письменників увійшли до третьої книги мемуарів «Письменники зблизька» (Львів, 1964). Виняток становить лише О. Турянський, до творчості якого М. Рудницький ставився досить критично, див., зокрема, його відгук: «Нескромна комедія і дві скромні збірки» (Діло. 1927. 1 квіт. № 71. С. 2; огляд книжок: О. Турянський. Раби: [комедія]. Рогатин, 1927; Б. Лепкий. От так собі. Львів, 1926; В. Софронів. Грішник. Львів, 1927), рец. на кн.: О. Турянський. Син землі. Ч. І і ІІ. Львів, 1933 (Діло. 1933. 18 листоп. № 305. С. 6. Підпис: м. р.); повідомлення: «Турянський по-анґлійськи» (Діло. 1934. 6 листоп. № 298. С. 4; про статтю професора А. Микитяка (часопис «Америка») про англійський переклад «Поза межами болю» Турянського: «Повість Турянського могла би найти читачів у чужинному перекладі безпосередньо по війні, коли таких творів було мало. Нині вона... не може зробити ніякого вражіння...»).. Не знаю, чи зможу дурити себе надією, що при якомусь новому виданню зможу доповнити і ці, і деякі попередні. А залишаються ще люди, які чекають своєї черги, щоб можна 'їх прилюдно згадувати. Зустрічав я Винниченка і в 1910--11 р. (це він познайомив мене з Луначарським) і в 1917 у Києві і в 1922 р. у Франції В опублікованих щоденниках В. Винниченка за 1911--1931 рр. згадок про М. Рудницького і був обурений, читаючи минулого року в «Радянській Україні» наклепи, буцімто Л. Цегельський Про яку саме статтю йдеться, не відомо. говорив, що Винниченко підтримував ідею Шептицького, щоб Радянську Україну окатоличити!

А коли можна вже написати спогади про Зерова? Спогад про М. Зерова «Класичний урок» М. Рудницький написав набагато пізніше (Руд- ницький М. Непередбачені зустрічі. Львів: Каменяр, 1969. С. 27--35). Він познайомився із Зеровим 1915 р., коли після окупації Львова Російською імператорською армією його вислали до Києва. У 1920-х рр. М. Рудницький листувався із Зеровим. В особовому фонді Зерова збереглося 14 листів до нього від М. Рудницького за період із 2 травня 1926 р. по 10 вересня 1928 р. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Ф. XXXV (Зеров М. К.). Од. зб. 593--606). Листів М. Зерова до М. Рудницького не збереглося. Про знайомство М. Рудницького із М. Зеровим див. також: Квіт С. Op. cit. С. 43--44. Може, ще доведеться турбувати Вас колись своїми сумнівами, коли вік і здоров'я дозволять взятись за спогади про польських письменників: Стаффа, Каспровича, Іжиковського, Налковську Спогади про польських письменників публікувалися і в Україні, і в Польщі. Про Л. Стаффа: «Леопольд Стафф (1878--1957)» (Всесвіт. 1958. № 5. С. 115--116); «Аполлон польської поезії: (Спогади і враження)» (Жовтень. 1966. № 10. С. 128--132). Про Я. Каспровича: «Поет професором поневолі: моя розмова з Каспровичем» (Світ. 1926. 15 серп. № 15/16. С. 14-- 15). Про І. Франка і Я. Каспровича: «Iwan Franko i Jan Kasprowicz» (Czerwony Sztandar. 1946. 28 maja. S. 3). Про І. Франка в оцінці Я. Каспровича і Л. Стаффа: «Непереможний Геркулес» (Літературна Україна. 1966. 26 серп. № 67. С. 2). Про В. Оркана, Я. Каспровича і Л. Стаффа: «Владислав Оркан про себе і про нас» (Літературна Україна. 1962. 20 лип. № 58. С. 3). Про В. Оркана: «Драматург на роздоріжжі» (Рудницький М. Непередбачені зустрічі. Львів: Каменяр, 1969. С. 136--146). Про В. Реймонта: «Турботи лауреата» (Рудницький М. Непередбачені зустрічі. Львів: Каменяр, 1969. С. 126--135). Про Т. Бой-Желенського: «Тадеуш Бой-Желенський» (Рудницький М. Письменники зблизька. Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1959. Кн. 2. С. 65--92), про зустріч із Т. Бой-Желенським і О. Толстим у Спілці письменників у Львові: «Tadeusz Boy-Zelenski we Lwowie 1939--1941» (Zycie literackie. 1961. 16 kwiet. № 16. S. 11. Przeklad J. Szymak), «Zachwiany ideal» (Kamena. 1961. № 13/14. S. 5. Z ukr. przel. K. A. J.[aworski]. Передрук: Jaworski K. A. Pisma: wydanie jubileuszowe. Lublin: Wyd-wo Lubelskie, 1974. T. 12: Rzeczy rozne wierszem i proz^. S. 289--292). Спогадів про З. Налковську й К. Іжиковського Рудницький так і не написав.. їх зразу надрукували б у Польщі, але раніше треба їх видати у нас, а хто в нас читав твори цих письменників?

Бажаю всіх весняних променів і усмішок!

Ваш

М. Рудницький

7 ІІІ 1960

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 6664. 2 арк. На арк. 2 зв. помітка рукою М. Рильського: «Арх. Лист від М. Ів. Рудницького із Львова, відповідь я послав МР». Фрагмент листа опубліковано: Квіт С. Естетична доктрина Михайла Рудницького // Визвольний шлях. 2000. Кн. 2 (лют.). С. 49--50.

Немає. На творчість письменника М. Рудницький надрукував кілька відгуків: «Винниченко на крилах уяви» (Діло. 1928. 6 трав. № 99. С. 2--3; рец. на кн.: В. Винниченко. Соняшна машина: роман у 3 т. [Київ], 1928); рецензію на театральну постановку п'єси «Гріх»: «Український Театр ім. І. Тобілевича» (Діло. 1931. 25 січ. № 17. С. 5. Підпис: м. р.), репліку «Після відвідин нашого театру» (Діло. 1931. 29 січ. № 20. С. 5. Підпис: м. р.; йдеться про рецензії на п'єси «Гарна Олена» Офенбаха (Діло. 1931. 22 січ. № 14. С. 5. Підпис: м. р.), «Жінка, яка вбила» С. Ґаррікса (Діло. 1931. 23 січ. № 15. С. 5--6. Підпис: м. р.), «Володимир Винниченко» (у кн.: Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Львів, 1936. С. 307--317).

Лист № 5

Максим Рильський до Михайла Рудницького

Дорогий Михайле Івановичу!

Дуже радий, що познайомив Вас (поза очі) з Дейчем. Це -- інтересна людина, він добре знав Луначарського і любить згадувати про нього.

Щодо 3-го тома Ваших «Письменників зблизька», то я всіма силами за те, щоб його поширити. 10 аркушів -- мало! Прямо скажу, що і в перших двох томах хотілось, щоб спогади були ширші, докладніші. Почувалось, що Ви себе стискаєте на догоду видавничим лімітам. А наша мемуарна література така бідна! А в ній така велика потреба!

Дуже добре буде, коли Ви напишете спомини про польських письменників.

Ці думки мої передайте Львівському видавництву -- хай не буде воно скупе на хорошу справу!

Про Зерова. Я в принципі догодився з держлітвидавом, що буде видано книжку його перекладів із римських поетів Очевидно, плановане видання було розширено оригінальними творами М. Зерова та іншими перекладами. Перше посмертне радянське видання творів Зерова вийшло 1966 р. вже по смерті Рильського. Див.: ЗеровМ. Вибране / Редакція і вступна стаття М. Рильського; Упорядкування С. Зерової; Примітки Г. Кочура і В. Петрова. Київ: Дніпро, 1966. 539 с.. Цікава була постать!

Стаффа і Каспровича у нас дехто таки читав -- до речі, я мрію перекласти дещо із Стаффа і Асника Адам Асник і Леопольд Стафф належали до двох різних поколінь, тому адресант і просить не дивуватися. Перший -- позитивіст, другий -- модерніст покоління Молодої Польщі. Проте А. Асник -- одинокий представник старшої генерації, творчість якого визнавали молодополя- ки. З-під пера Рильського з'явилося кілька перекладів творів Л. Стаффа: «Балада про загублений черевичок» (Літературна Україна. 1962. 20 лип.) разом із віршами «Сум золотий поволі», «Спокій серця», «Квітки, що я посадив навесні» та «На вітри осені не скарживсь я» увійшла до поетичної збірки «Зимові записи. Поезії. 1960--1963» (Київ: Радянський письменник, 1964). Творів Асника Рильський не перекладав.. Не дивуйтесь цьому зіставленню. Я просто назвав двох хороших польських ліриків.

Тепер потроху перекладаю Тувіма До творчості Ю. Тувіма М. Рильський звертався й раніше. Перші переклади віршів з'явилися 1951 р.: «Ex oriente...» (Дніпро. 1951. № 5. С. 6--7). Пізніше кілька перекладів увійшли до збірки «Орлина сім'я» (Київ: Молодь, 1955) де в розділі «Голоси друзів» надруковано «Лист до всіх дітей в одній дуже важливій справі», «Соловейко запізнився», «Усі для всіх». Також у перекладі Рильського з'явилися вірші «Гілка», «На балконі», «Геліос», «Спогад», «Світанок», «Все б це я покинув», «Доні в Закопаному», «Нема краю», «Легіт», «Прапор», «Буря», (Літературна газета. 1961. 1 серп. № 60. С. 4), уривок із поеми «Квіти Польщі» (Літературна Україна. 1962. 20 лип. № 58. С. 3), «Просьба про пісеньку», «Джерело» (із збірки «Чорноліська річ»), «Молитва» (із поеми «Польські квіти») (Всесвіт. 1962. № 10. С. 6, 7, 10--11), «При округлому столі», «Тема», «Просьба про пісню», «Доні в Закопаному», «Прапор» (Рильський М. Зимові записи. Поезії. 1960--1963. Київ: Радянський письменник, 1964). До окремого видання «Вибраних поезій» Юліана Тувіма (Київ: Держлітвидав України, 1963) у перекладі Рильського, крім частини з названих творів, увійшли також: «Птах (С. 55), «Нема краю» (С. 101 --102), «Фантастична прогулянка в лісі Фонтебло» (С. 108), «Чорноліська річ» (С. 114), «Кінь» (С. 121), «Село» (С. 146), «Гілка» (С. 161--162), «Пісенька померлого» (С. 185), «Дощик» (С. 216--217), «Русалочко, віслянський квіте» (С. 219-- 220), уривки з поеми «Польські квіти» (С. 273--385)..

З сердечним привітом

М. Рильський

17/ІІІ 1960.

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 263 (Рудницький М. І.). Додається конверт: Львів / вул. Устияновича 6, кв. 9 / професорові / Михайлові Івановичу / Рудницькому / М. Рильський, Київ, / вул. Леніна 68 кв. 70. Поштовий штемпель: 18. 3. 60 Київ; 20. 3. 60 Львів.

Лист № 6

Максим Рильський до Михайла Рудницького

Дорогий Михайле Івановичу

Спасибі за хороше слово про «Украдене щастя». Ви краще, ніж будь-хто, розумієте, з яким трепетом брався я перекладати прозу Франка на віршовану мову Ідеться про рецензію М. Рудницького на постановку у Львівському театрі опери й балету опери Ю. Мейтуса «Украдене щастя» за твором І. Франка, лібрето М. Рильського, «Це -- справжній успіх! (“Украдене щастя” на сцені Львівського оперного театру)» (Вільна Україна. 1960. 27 верес. № 229. С. 3). Про лібрето Рильського Рудницький писав: «Що спокусливішого може бути для поета, як передати прозовий діалог віршами? Однак М. Рильський не хотів ослабити враження від сильних безпосередніх слів Франкового діалога. Тому до поезії він звертався тільки тоді, коли сама музика вимагала поетичного слова. Драматичний стрижень п'єси не втратив нічого від конденсації: гранично чіткі репліки, збагачені музичними інтонаціями, звучать сильно». Згодом Рудницький опублікував ще один невеликий відгук на пізнішу постановку твору «Опера Франкового подиху», де про лібрето сказав: «Нашому тонкому поетові вдалось не викинути нічого суттєвого з драматичного твору і не додати жодної зайвої прикраси» (Радянська культура. 1962. 1 берез. № 17. С. 2).. З трепетом думав я й про те, що оперу буде показано не де-небудь, а -- у Львові. Коли опера, музику якої я чув тільки в фортеп'яновому виконанні Ю. С. Мейтуса -- правда, він і співав усі партії «композиторським» голосом -- пройшла, як то кажуть, з успіхом, то цьому надзвичайно раді і Ю. С. Мейтус, і я. Наші інститутські музикознавці дуже хвалять оперу і виставу. Дай-то боже милий, щоб Ваші прогнози про дальшу долю «Щастя» -- пробачте незумисний каламбур -- здійснились.

З сердечним привітом

М. Рильський

30/ІХ 1960

Уперше опубліковано: Рильський М., ХХ, 174--175. Подається за машинописом: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 2425. 1 арк.

Лист № 7

Михайло Рудницький до Максима Рильського

Львів 12. ХІІ 60.

Дорогий Максиме Тадейовичу!

Знаю, який це гріх забирати Ваш дорогий час. Поки ми дізнались про Ваш переліт понад Львовом -- уже було пізно спитати Вас ось про що:

Чи не могли б Ви порадити, що можна зробити з великим словником (40 арк.) бойківського діалекту; довго і сумлінно складав його керівник кафедри слов'янської філології у Львівському] університеті] доц. Онишкевич. Він упевняє, що таке джерело мудрості необхідне і для тих, що хотіли зрозуміти лексику Франка та Стефаника Зібраний М. Онишкевичем словник вдалося видати лише через двадцять років, див.: Онишкееич М. Словник бойківських говірок. Київ: Наукова думка, 1984. Ч. І: А--Н. 495 с.; Ч. ІІ: О--Я. 515 с..

Друге -- майже дрібниця. Перечитуючи у зв'язку з недалекими роковинами Шевченка ще раз «Кобзаря» у «Неофітах», я натрапив на таке місце:

Давно вже я сиджу в неволі ... Слава богу Й за те що бачу. Ще живуть,

І богу моляться і мруть Хрещені люди!

А на мою думку в автографі Шевченка -- помилка, а треба б:

Й за те що бачу. Що живуть,

І богу моляться.

Коли після слова «бачу» ставити крапку, тоді нове речення каже, нібито Шевченко радіє з того чи тішиться, що люди моляться і мруть Пропонована М. Рудницьким кон'єктура ґрунтується на естетичному критерії і не використовується в сучасній едиційній практиці. Текст поеми Т. Шевченка друкується за автографом у «Більшій книжці» (ІЛ. Ф. 1 (Шевченко Т. Г.). Од. зб. 67. С. 205--224)..

«Е» часто плутали у свій час з «о», навіть рука могла повернутись так поетові. Таких помилок, починаючи з Шекспіра до наших днів, -- безліч, і видавцям не треба б покладатись на мертву букву. Не одну годину вночі не дає мені спати метод, за яким у нас передруковують без змін тексти покійних письменників, посилаючись на те, що «класиків» виправляти не можна. Від того, що ми надрукуємо наявні неграмотні граматичні форми і погану лексику, авторитет письменника не зростає, а читач ще більше спантеличений, як і я досі не можу второпати, чому за нашим правописом На той час чинним був правопис у редакції 1947 р. можна писати «Сардінія», але «сардинка». Адже сардинка -- дочка Сардінії!

Не знаю, чи наприкінці можу звернутись до Вас з таким проханням: чи не могли б Ви десь при нагоді роздобути для мене книжку «Писатели Советской Украины» Ідеться про вид.: Писатели Советской Украины. Справочник / Сост. О. Килимник. Киев: Радянський письменник, 1960. 579 с., видану «Рад. письменником»? Якб[и] х[т]ос[ь] мені її відступив, я шукав би у своїй бібліотеці за іншою вдесятеро ціннішою, бо той довідник, де можна знайти бібліографію наших письменників, мені дуже потрібний для роботи в університеті.

Бажаю Вам міцного здоров'я, бо знаю, що все інше, коли Ви здорові, можете мати сами.

З пошаною і привітом М. Рудницький

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 6665, 2 арк.

Лист № 8

Михайло Рудницький до Максима Рильського

Шановний

Дорогий Максиме Тадейовичу!

З глибокою увагою стежу за Вашою енергією, якої Ви не жалієте, щоб реагувати на різні прояви нашої літератури та громадського життя. Ніхто не зробив у нас стільки для засвоєння культурної спадщини інших народів, як Ви, невтомний перекладач різних шедеврів. Знаю Ваше чуле серце, яке відгукується на різні листи тих, х[т]о вважають себе покривдженими. Як гарно було б мати в перекладі на нашу мову і Вергілієву «Енеїду»! Проте Ваш заклик надрукувати переклад Білика Мається на увазі публікація: Рильський М. Хто ж видасть «Енеїду» Вергілія в українському перекладі? // Літературна Україна. 1962. 26 жовт. № 86. С. 2., доцента Львівського університету, подиктований тим, що Ви не мали змоги прочитати у нього кілька сторінок.

Тридцять років тому я дав рецензію на зразки цього перекладу Ідеться про рецензію М. Рудницького, надруковану в газеті «Діло» (1932. 12 лип. № 151. С. 6. Підпис: м. р.) на вид.: Публій Вергілій Маро. Енеїда. В 2000-ліття народин поета з латин. мови пер. Михайло Білик. Стрий, [1932]. Ч. І. 31 с.; Ч. ІІ. 62 с.; Ч. ІІІ. 91 с. Присуд рецензента досить суворий, що пояснює його ставлення до перекладацьких здібностей тридцять років по тому: «Таки краще було не віршувати “Енеїди” і зробити гарний поетичний переклад прозою, який можна було дати обтесати та обчистити із вульгаризмів, москалізмів і польонізмів.. З того часу Білик, як багато «галичан», не лише не вивчили сучасної літературної мови, але і забули те, що погано знали колись. Наші шановні філологи-класики переконані, що для того, щоб перекладати, досить знати мову оригіналу.

Переклад Білика бездарний, і той літредактор, який захотів би його далі закреслено переклад виправити, зазнає більше мук, ніж Ви, коли виправили переклад Карманського «Божественної» Уперше про переклад «Божественної комедії» Данте М. Рильський згадує в листі від 6 серпня 1947 р. до Петра Карманського [Рильський М., ХІХ, 259]. Роком пізніше, 8 вересня 1948 р., він сповіщав того самого адресата: «<...> в Держлітвидаві цікавляться Вашим перекладом Данте» [Рильський М., ХІХ, 288]. Про ставлення майбутнього редактора до наявного перекладу можна здогадуватися на основі його листа до О. Білецького від 4 липня 1949 р.: «Я уже говорил с Вами по телефону о переводе “Божественной комедии”, сделанном Карманским. Буду благодарен, если Вы передадите мне этот злосчастный перевод этого еще более злосчастного переводчика -- для ознакомления» [Рильський М., ХІХ, 300]. Межі своєї роботи М. Рильський коректно сформулював у листі до П. Карманського від 16 березня 1952 р.: «Свою редакторську чи співперекладацьку роботу я роблю (власне, вже почав робити), керуючись лише любов'ю до літератури і бажанням, щоб Данте прийшов до українського народу якнайкраще одягнений. Більшість моїх поправок спричинюється розбіжністю наголосів у наддністрянській та наддніпрянській галузях української мови (а власне ж остання лягла в основу мови загальнолітературної), а також тим, що подекуди Ви вдаєтесь до діалектизмів, незрозумілих широкому читацькому загалові. Отже -- прошу не гніватись» [РильськийМ, ХІХ, 335--336]. Дещо інакше М. Рильський писав про свою роботу в листі від 30 листопада 1953 р. до подружжя Дейчів: «Сижу над “Божественной комедией” Приходится многое делать заново. Думаю, что старик Карманский не будет в обиде, во всяком случае его фамилию я оставлю» [Рильський М, ХІХ, 364].

Видання побачило світ 1956 р.: Данте Алігієрі. Божественна комедія. Пекло / Переклад П. Карманського та М. Рильського; Вступна стаття О. Білецького. Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1956. 221 с.. До речі: якщо Ви проклинали цього поета, мого давнього приятеля, то половина прокльонів повинна впасти на мою голову, бо я намовив його взятись за цю працю в час, коли він не повинен був уже писати віршів Про це М. Рудницький написав у третій частині своїх спогадів «Письменники зблизька» (Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1964. Зокрема див. с. 133).. Ви ж добре знаєте, що навіть великий Франко не міг у своїх перекладах визволитись від впливів галицької мови, яка рясніла строкатою лексикою і не знала, що робити з наголосами. Далеко львівським філологам навіть до тих зразків, які дав Франко у перших початках своєї перекладацької діяльності. Вони носяться із своїми недолугими спробами, як єврей з писаною торбою і нарікають на Кривду, заподіяну 'їм тими, хто не хоче ображати світлу пам'ять Ґутенберґа.

Користуюсь нагодою, щоб ще до Жовтневих свят побажати Вам принаймні ще двісті років молодості та творчих досягнень!

Щиро відданий Вам М. Рудницький

28/Х 62

Подається за автографом: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 6666. 2 арк.

Є таких смертельних гріхів у цьому перекладі сила. Наприклад постійно “ту” (!) зам. тут, та зам. тебе, му зам. йому, на ню зам. на неї, мя, ревить (!) віл; москалізмів таких як стільки зусиль то стояло (!), потерявши, помрачив ум, супруга, пир на трапезах (бенкет за столами), обильний (щедрий, достатній), тронутий (зворушений, вражений), розпроділивши (?!), -- ще більше польонізмів, н[а]пр. завладне, на кпини, богобійний, нім (заки), навзнаки (горілиць), бутний, той потвор, звидять місця, згладив зі світа, грутня (галапасна) громада, грозяче нещастя, піткнувсь, ходить о ворогів, тама (гать), оціліє, страхали, наразити, збризґаний кровю.

Усіх не спишеш на одній шпальті. Виправити такий ритмічний переклад -- даремний труд. Крім ненаших слів, чимало наголосів хибних і самовільних.

Не згадуємо про самі “поетичні” гріхи. Не вільно постійно переносити слів, що творять нероздільну ритмічну цілість з одного рядка у другий так, наче б поділ на рядки зовсім не істнував; не вільно постійно вживати “однак”, “відтак”, “щоб” і “а” та “але”... І вже зовсім погано, коли такі “однак” і “отже” стоять у середині речення, згідно з препоганим впливом польської канцелярщини <...>.

Правил милозвучности перекладчик зовсім не знає. Переклад назагал ближчий до слів ориґіналу, ніж до поезії. Учні, що вживатимуть його, засвоять собі з нього на жаль сотні неукраїнських слів і неправильних форм, яких не зможуть позбутись роками, так само, як їхні вчителі».

Хоча видавнича рада Львівського державного університету поставила «Енеїду» Вергілія в перекладі М. Білика у видавничий план на 1963 р., видання зняли за рішенням Міністерства освіти. Зрештою, повний текст перекладу було видано вже по смерті перекладача: Публій Вергілій Марон. Енеїда: В 12 кн. / З латини пер. М. Білик. Пер. звірив і зредагував Б. Тен. Передмову написав, коментарі та словник власних імен склав Й. Кобів. Київ: Дніпро, 1972. 355 с.

Більше про роботу М. Рильського над перекладом П. Карманського див.: Кочур Г. Данте в украинской литературе // Дантовские чтения / Под общ. ред. И. Бэлзы. Москва: Наука, 1971. С. 196--200; Стріха М. Данте й українська література: досвід рецепції на тлі «запізнілого на- цієтворення». Київ: Критика, 2003. С. 100--107. Автограф перекладу «Пекла» зберігається у фонді М. Рильського: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 9997. 46 арк. Повний текст перекладу П. Карманського зберігається в його особовому фонді: ІЛ. Ф. 254 (Карманський П. Й.). Од. зб. 44 («Пекло»). 394 арк.; Од. зб. 45 («Чистилище»). 517 арк.; Од. зб. 46 («Рай»). 322 арк.; Зредагований М. Рильським переклад «Пекла» зберігається в його особовому фонді: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 778 (машинопис із правками). 213 арк.; Од. зб. 779 (розрізнені аркуші чорнового автографа). 10 арк.

Лист № 9

Максим Рильський до Михайла Рудницького

Дорогий Михайле Івановичу!

Я читав частину Біликового перекладу «Енеїди» і не вважаю його безнадійним В особовому фонді М. Рильського зберігся надісланий М. Біликом машинопис фрагментів книги І (вірші 1--33), книги ІІ (вірші 270--298), книги IV (вірші 1--705), книги VI (вірші 848--854, 864--885), книги VII (вірші 285--302), книги ІХ (вірші 473--502, 598--620), книги ХІІ (вірші 919--952) із правками перекладача (ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 3098. Арк. 4--41).. Здавна знаю Вас як борця з «галицькою» мовою, але, їй-Богу, «галицька» небезпека ніяк не більша, як небезпека суцільного калькування з російської мови!

Гексаметричний, неримований переклад Білика було б значно легше правити, ніж терцини Карманського... Я боюсь, що Біликів переклад Ви читали давно, не в теперішній редакції. Звісно, якби можна було можна було виправлено з могли знайти переклад «Енеїди», що зробив Зеров, то не було б і мови про Білика. Та ба! Переклад той безнадійно утрачений Перші уривки перекладу М. Зеровим «Енеїди» Вергілія (книга V, вірші 835--871) з'явилися в «Антології римської поезії» (Київ, 1920). У 1931 р. Зеров почав працювати над новим перекладом поеми, який завершив уже після арешту 1935 р., відбуваючи термін ув'язнення в Соловецькому таборі спеціального призначення. Повний текст перекладу не розшуканий і вважається втраченим. На сьогодні відомі переклади книги першої, шостої, сьомої, восьмої та фрагменти книги другої (вірші 199--227) і п'ятої (вірші 835--871)..

Спасибі за увагу. Найкращі побажання!

Ваш М. Рильський

1/ХІ 1962.

Уперше опубліковано: Рильський М., ХХ, 353--354. Подається за автографом: ІЛ. Ф. 137 (Рильський М. Т.). Од. зб. 2426. 1 арк. Додається конверт: Львів-центр / вул. Устияновича / д. 6 кв. 9 / Михайлові Івановичу / Рудницькому / М. Рильський, Київ 40, Радянська вул. 7. Поштовий штемпель: 1. 11. 62 Київ; 2. 11. 62 Львів. Фотокопія листа зберігається також: ІЛ. Ф. 263 (Рудницький М. І.).

Размещено на Allbest.ru

...