Сторінками київського життя Олени Пчілки (до 170-річчя від дня народження)

Десь у жовтні 1924 р. Олена Пчілка з родиною дочки Ольги Косач-Кривинюк повертається до Києва. Як і було домовлено, поселилися вони в районі Лук'янівки за адресою: вул. Богоутівська, 7, помешкання № 1 в одноповерховому будинку домовласника К. Масловського (зараз вул. Багговутівська, будинок не зберігся). Зайняли дві кімнатки, у сусідній мешкав самотньо М. Мережинський. Ольга влаштувалася вчителькою української мови в трудовій школі, згодом - бібліографом у медичній бібліотеці, Михайло Кривинюк - бухгалтером контори управління нерухомого майна, згодом працював над словниками в сільськогосподарському відділі Інституту української наукової мови ВУАН. Юрій Борисов, як тільки одержав посаду в київському “Цукротресті”, у січні наступного 1925-го також із родиною повернувся до Києва. Оселилися на сусідній вулиці Овруцькій, 16, пом. №4, у двоповерховому особняку чиновника Ц. Вільчківського на горішньому поверсі правого крила будинку (зараз вул. Овруцька, 6; меморіальна частина перебудована, тепер тут розташоване посольство Лівії). Ізидора влаштувалася в сільськогосподарському Агроінженерному інституті на кафедру ботаніки. Згодом (імовірно наприкінці 1925 р.) Олена Пчілка переїхала до них (там було чотири кімнати). По сусідству з ними мешкав на Овруцькій, 10 історик та економіст Антін Синявський із родиною (навчався в університеті з Михайлом Петровичем Косачем).

“Мама з приємністю їхала до Києва, хоч і знала, що режим там такий самий, але раділа, що знов буде у великому культурному центрі” [13, 204], - згадувала Ізидора. Ось що розповідала про свій побут у Києві Ольга Петрівна могилів-подільському знайомому О. Іванову, письменнику, етнографу, фольклористу, музейнику: “Дружина Ваша перекаже Вам, як живемо (тісненько, не дуже вигідно), а про життя духовне не розпишешся <...> Та й нащо маю розводити Вам, як тяжко, як бридко переживати всю ту бридоту, що переживаєш, бачиш тепер навкруги! Ви все це добре знаєте й перебуваєте самі. Може бути тільки те, що як тут більший “центр”, то більше й всякого паскудства. Боже, скільки всякого хамства, “подхалімства”! Цур йому. Тим більше сяють моменти, що зрідка випадають; такою ясною хвилиною були у нас Шевченкові дні і урочисті два зібрання в Академії і великий теж урочистий вечір (від Академії). Якось відпочилось душею. Співалось багато Лисенкових творів на слова Шевченка. Ні, ніхто з новітніх композиторів не тільки не пере[ва]жив, а навіть і не дорівнявся Лисенкові! А ще тепер пішла така течія, щоб музичний твір не мав у собі ніякої національної властивості. Це, звичайно, скороминуща дурниця, але вона дражнить на цей час” [5, 3].

Одразу по приїзді до Києва Олена Пчілка стає співробітницею Етнографічної комісії при ВУАН. У своєму резюме зазначила: “Маю своїм почесним завданням - служити, по змозі й сназі, Високодостойній Академії” [10]. 6 квітня 1925 р. Олену Пчілку обрано членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук. Доказовим свідченням цього є справа, що зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В. Вернадського (фонд 1, од. зб. 26327, 26329 [9]). Згодом письменницю оберуть до правління ВУАН. Працювала також у Літературно-історичній, Громадських течій і Заходознавства комісіях.

На черговому засіданні Етнографічної комісії в жовтні 1925 р. Ольга Петрівна виступила з відчитом “Українське селянське малювання на стінах”. Це одна з найкращих мистецько-критичних наукових праць ученої (Записки Історично-філологічного відділу 1929, Кн. XXIII). Надзвичайно цікава й її наукова розвідка “Українські народні легенди останнього часу” про символіку придорожніх хрестів та обряд пошанування їх у Могилівському повіті (1925).

3-го жовтня 1926 р. в актовій залі колишнього Університету Св. Володимира (тоді Інститут народної освіти) Олена Пчілка виступила з вітальною промовою на ювілейному вечорі, присвяченому 60-річчю від дня народження та 40-річчя наукової діяльності акад. М. Грушевського. На секції Заходознавства мала виступ “Про іноземні впливи на українську мову”. З нагоди присвоєння київській школі імені Івана Франка ймовірно виступила з доповіддю “Іван Франко і його праця” (Г. Аврахов опублікував її в “Науковому віснику Музею Івана Франка у Львові”, 2001).

У 25-ті роковини смерті М. Драгоманова редакція часопису “Україна” звернулася до Олени Пчілки з проханням написати спогади. Письменниця довела їх до вступу М. Драгоманова в Київський університет. “Спогади про Михайла Драгоманова” вийшли в спеціальному випуску, присвяченому вченому (Україна. - 1926. - № 2/3).

Олена Пчілка (1927)

У грудні 1926 р. Ольга Петрівна приймала в київській квартирі дорогого гостя - земляка, майбутнього лесезнавця, тоді аспіранта Ніжинської науково-дослідчої кафедри історії культури та мови Петра Одарченка. Наступного року Олена Пчілка видає п'ятий, останній прижиттєвий випуск “Українських узорів” (1927). У “Передньому слові” авторка зазначила, що до альбому ввійшли зразки вишивання “лише чистого народного стилю”. На обкладинці була розміщена світлина “Українка з Києва” (портрет дочки Ізидори). Ольга Косач-Кривинюк присвятила Олені Пчілці етнографічний збірник, що вийшов наступного року під назвою “Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини. Вип. 1. Вирізування й настилування. Зібрала й до друку впорядкувала Ольга Кривинюк” (1928).

О. Косач цікавилась і музейною діяльністю. Її запрошують на відкриття Українського театрального музею при ВУАН. У Музеї українських діячів науки та мистецтва відвідувала виставку, присвячену М. Лисенку. Українське бібліотечне товариство звертається до письменниці з проханням виступити на черговому засіданні. Воднораз письменниця входила до Всеросійської спілки працівників освіти, була прийнята до київської Спілки наукових робітників. Виступала на науковій сесії, присвяченій 20-річчю заснування Українського наукового товариства в Києві. Робила переклади текстів до нот європейських і російських авторів вокальних творів до концерту. У “Спогадах про Олену Пчілку” Ізидора наводить прикметний факт: “<...> саме тоді секція наукових робітників улаштовувала в Домі вчених щотижня дуже гарні концерти, і хтось з оперових артисток, запрошених до участі в концерті, хотів співати російською мовою арії й романси композиторів-чужинців - німецьких, французьких, італійців, що, мовляв, українською мовою немає текстів, що їм треба. Тоді мама взяла і зробила сама переклад (і, як виявилось, дуже вдалий переклад). Отож мусіла тая співачка співати українською мовою, а з того часу всі чужомовні тексти, що виконувались в Домі вчених, мама стала перекладати на українську мову” [13, 204]. У ті ж роки Олену Пчілку можна було бачити в Будинку відпочинку ВУАН у Преображенському скиті (Китаєво, під Києвом).

1 квітня 1928 р. в залі Всенародної бібліотеки України (зараз це ІФ КНУ імені Тараса Шевченка, бульвар Тараса Шевченка, 14) Олена Пчілка виступає з черговим відчитом з нагоди 40-річчя виходу у світ жіночого альманаху “Перший вінок”, виданого нею спільно з Н. Кобринською у Львові 1887 р. за редакцією І. Франка, у якому надрукувала повість “Товаришки”. Від ВУАН письменниці було вручено пам'ятний адрес, де, зокрема йшлося: “Високоповажна і дорога наша Ольго Петрівно <...> Ви свідомо вийшли во время люте на невпораний шлях української літератури і громадянина і, незважаючи на всі піски і каміння, ішли і йдете ним, не збочуючи на вигідні стежки. Ви не зрадили ніколи Ваших принципів і залишились завжди українським письменником і громадянкою України <...>” [7, 105]. Під текстом було 37 підписів діячів науки і культури - Михайла Грушевського, Олександра Грушевського, Григорія Косинки, Олександра Тулуба, Олександра Черняхівського, Федора Савченка, Мар'яни та Катерини Лисенків, Антоніни Трегубової, Миколи Вороного, Людмили Старицької-Черняхівської, Тодося Осьмачки, Олени Курило та ін.

За свідченням Ізидори Косач-Борисової, “на Різдво 1928 р. [мама] захворіла - застудилася в театрі на прем'єрі у франківців, де страшенно віяло в партері з місця для оркестри. Від того грипу сталося ускладнення, як лікар сказав, атонія м'язів. Мама не могла сама ходити і вставати зі стільця, <...> без сторонньої допомоги вона не могла обходитись” [13, 204].

Весною наступного року видавництво “Рух” узялося видати оповідання Олени Пчілки. Письменниця почала писати автобіографічний нарис, який довела до десятирічного віку (надрукований у книжці “Золоті дні золотого дитячого віку.”, 2011). Закінчити вже не мала фізичних сил. Від травня по вересень свій життєпис мусила диктувати працівникові видавництва Теофану Васильовичу Черкаському (останнього за два роки арештують і розстріляють). На рукописі зробила такий запис: “Мою біографію Черкаський з моїх слів записав. Все записане стверджую. 18 жовтня 1929 р. Олена Пчілка-Косач”. На початку наступного року п'ятитисячним накладом у Харкові вийшли її “Оповідання. З автобіографією”. До книжки ввійшли прозові твори, друковані у львівській “Зорі” й “Рідному краї”, а також “Біла кицька”. Одночасно в тому ж видавництві “Рух” побачив світ перший том “Творів” Грицька Григоренка (невістки Олександри Євгенівни Судовщикової-Косач) з передмовою Олени Пчілки.

У березні 1927 р. згідно з рішенням Політбюро ЦК КП(б)У розпочалася реорганізація ВУАН. Наступні 1929 - 1930 рр. - часи фізичного й духовного винищення української інтелігенції за так званий український буржуазний націоналізм. У той час було сфабриковано справу СВУ (Спілки визволення України), у наслідок чого заарештували співробітників ВУАН, знайомих Олени Пчілки - С. Єфремова, В. Дурдуківського, Г. Холодного, Вс. Ганцова, Г. Голоскевича, А. Ніковського, В. Міяковського, В. Матушевську з синами Василем і Борисом, онуку М. Старицького Вероніку, її батьків Олександра й Людмилу Черняхівських та ін. Дійшла черга й до 80-річної Олени Пчілки. 17 серпня 1929 р. уповноважений ДПУ Гніздовський із помічниками прибув до помешкання письменниці на вул. Овруцьку, 16 з ордером на обшук (копію протоколу задокументовано в книжці В. Денисенка “Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції”, 2011). У присутності Юрія Борисова конфіскували листування родини. “Кінчивши трус, скомандували мамі одягатися і йти з ними, а коли з'ясувалося, що мама сама не може ходити, то спантеличились. Послали одного на телефон. Потім нам оповідала телефоністка медінституту, де вони користувалися телефоном, що той ГПУ сказав: “Что делать? Арестованая такая-то не может ходить”. Очевидно, що там було розпорядження залишити О[льгу] П[етрівну]” [13, 204-205]. За місяць арештували зятя Михайла Кривинюка. Ольга відвідувала чоловіка в Лук'янівській в'язниці на Дехтярівській, 13, згодом поїхала в тодішню столицю Харків на судовий процес. Не дочекавшись допиту чоловіка, удома по гучномовцю з матір'ю слухала вирок (три роки ув'язнення умовно під наглядом ДПУ-НКВС). Після звільнення з харківської в'язниці Михайло Кривинюк не міг поновитися на попередній роботі редактора в Інституті української мови. Змушений був деякий час працювати бухгалтером.

Гнітючі обставини страшної сталінщини відбились на слабкому здоров'ї письменниці. 4 жовтня 1930 р. в суботу, об 11.30 відійшла за межу земного життя недооцінена сучасниками берегиня великого роду Драгоманових-Косачів. Невеличка групка людей мовчки проводжала її в останню путь. Від рідних - дочки Ольга, Ізидора, зяті Михайло Кривинюк і Юрій Борисов, онуки Василь, Михайло, Олеся. Поховали письменницю поряд із могилами чоловіка Петра Косача, дітей Михайла Обачного й Лесі Українки. Були заборонені будь-які промови. Академік М. Грушевський “не міг мовчки відійти від свіжої могили великої української патріотки й довголітньої громадської діячки. Над свіжою могилою кинувши на труну Олени Пчілки грудку землі, проказав “Вічна Тобі пам'ять на рідній землі!” [14, 173]. У київській газеті “Пролетарська правда” (№ 230) уміщено некролог: “Президія Всеукраїнської Академії наук і місцевком колективу співробітників ВУАН з глибоким сумом сповіщають про смерть члена- кореспондента Всеукраїнської Академії наук, письменниці Ольги Петрівна Косач (Олени Пчілки)”. Через газету співчуття рідним висловив і Київський місцевком письменників. Лесезнавець Борис Якубський умістив некролог про письменницю в “Червоному шляху” (1930, № 9-12).

За десять днів арештують зятя Юрія Борисова. 20 грудня на Байковому цвинтарі поховають духовну товаришку Олени Пчілки, заслужену артистку України, професорку Марію Михайлівну Старицьку. Микола Косач невдовзі помре в родовому маєтку Колодяжному. Ізидора Косач-Борисова стане ув'язненою сталінських таборів, 1943-го вона разом з Ольгою покинуть Україну...

Для одних Олена Пчілка - “шовіністка”, “буржуазна націоналістка”, для інших - “одна з найвидатніших постатей українського жіноцтва” (Д. Донцов), що несла в собі “священний вогонь любові до рідного краю й народу” (М. Славинський), “мала виняткове відчуття потреб нації” (Олена Теліга), “ніколи ні на крок не відходила, не йшла на жодні компроміси щодо своїх національних переконань” (С. Русова).

У часи застою виконком Київської міської ради (від 28 серпня 1980 р.) виніс рішення про знесення будинку по вул. Овруцькій, № 6. Відомий знавець життєпису родини Драгоманових-Косачів, текстолог творів Лесі Українки Григорій Аврахов зініціював публікації, за допомогою яких добився скасування цього рішення, зберігши будинок, де жила останні роки Олена Пчілка. Дім “має бути реставрований, відзначений меморіальною дошкою і взятий під державну охорону” [2]. Справді, якийсь час меморіальну дошку можна було бачити на фасаді будинку, але під час одного з ремонтів вона зникла. літературний художній пчілка письменниця

Олесь Гончар у своєму щоденнику 29 грудня 1992 р. записав: “Україна у великім боргу перед Оленою Пчілкою. Майже нічого не зроблено для увічнення її пам'яті. Чи є в Києві хоч вулиця її імені? А мав би стояти пам'ятник їй, як образові Української жінки” [3, 447]. Нині в Дарницькому районі (житловий масив Позняки) є вулиця Олени Пчілки (прилягає до вул. М. Драгоманова 1 проспекту П. Григоренка). У 1991 р. видавництво “Веселка” заснувало літературно-мистецьку премію імені Олени Пчілки. В Оболонському районі Києва дитяча бібліотека носить ім'я Олени Пчілки. Є надія, що меморіальна дошка на Овруцькій, №6 буде відновлена.

На жаль, ми досі не маємо повного зібрання художнього спадку Олени Пчілки (поезія, проза, драматургія, казки, байки, переклади, переспіви, нариси, літературно-критичні праці, епістолярій, мемуари, публіцистика, рецензії, фейлетони, етнографічний матеріал тощо). Воістину Олена Пчілка здійснила журналістський подвиг: її літературно-громадський часопис “Рідний край” із дитячим додатком “Молода Україна” - історичне явище суспільно-політичного й культурного життя українців у І пол. ХХ ст. Тож залишається сподіватися, що в Києві стоятиме пам'ятник великій українці Ользі Петрівні Косач (Олені Пчілці), яка в часи нашої бездержавності несла “світло добра і любові” до України.

Насамкінець хочеться навести її пророчі слова: “Не стерли нас цілі віки зневаги, поневіряння, безправности національної, не вмруть українці й далі <...>, хоч помалу, а таки і в наші ширші круги народні проточується національна свідомість, розуміння свого права й достойности” [29, 3]. Так могла сказати тільки Олена Пчілка - справжня безкомпромісна патріотка, яка закликала українців “до праці коло української справи”, “бо тепер більш ніж коли, потрібне єднання сил українських” [30, 2].

І безперечно, Київ як найбільший культурно-національний осередок посів визначне місце в біографії й багатогранній діяльності Олени Пчілки - літературно-художній, педагогічній, науковій, видавничій, громадській, організаторсько-просвітницькій. Утім така активність великою мірою стала можливою насамперед завдяки славному братові М. Драгоманову, чоловікові П. Косачу і, зокрема, її найближчим друзям - М. Старицькому й М. Лисенку.

Література

1. Аврахов Г. Леся Українка. Проблеми текстології та історії друку. До дванадцятитомного видання творів. - Луцьк: ПВД “Твердиня", 2007. - 228 с.

2. Аврахов Г., Свершкова А., Диба А. та ін. Там жила Лесина мама // Вечірній Київ -- 1989. -- №177. --

3. серпня.

4. Гончар О. Щоденники: У 3-х т.: Т. 3 (1984 -- 1995) / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В. Д. Гончар. --2-ге вид., випр. і доп. -- Київ: Веселка, 2008. -- 646 с.; іл.

5. Гуць М. Визначний ювілей. Вітальні адреси. Листи та виступи з нагоди 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки (Київ, січень 1901 р.) // Олена Пчілка і Гадяч. Науковий збірник. До 160-річчя від дня народження Олени Пчілки. -- Київ, 2010 -- С. 69--86.

6. Гуць М. “Ні, не вмирай, моя мріє" // Жива вода. -- 1995. -- Травень.

7. Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. -- Львів: НВТ “Академічний експрес", 1999. -- 269 с.

8. Дрофань Л. Берегиня. -- Київ: Молодь, 2004. -- 206 с.

9. Дрофань Л. “І правду й боротьбу благословити" // Вічні берегині України. Наукові праці й розвідки до 150-річчя від дня народження Олени Пчілки та 130-річчя від дня народження Лесі Українки. -- Новоград- Волинський: Вид-тво НОВОград, 2001. -- С. 12--21.

10. Іскорко-Гнатенко В. До життєпису Олени Пчілки: нові знахідки // Літературна Україна. -- 1999. -- 24 червня.

11. Іскорко-Гнатенко В. Маловідома сторінка біографії Олени Пчілки (перший київський період) // Слово і Час. -- 2016. -- № 9. -- С. 103--109.

12. Косач-Кривинюк О. З моїх споминів // Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Нью-Йорк. -- Київ: Факт, 2004. -- С. 37--44.

13. Косач-Кривинюк О. Батько Лесі Українки // Ольга Косач-Кривинюк. Леся Українка. Хронологія життя і творчості /Автор проекту Н. Сташенко. -- Луцьк: Вид-во “Волинська обласна друкарня”, 2006. -- С. 881--887.

14. Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчості / Автор проекту Н. Сташенко. -- Луцьк: Вид-во “Волинська обласна друкарня”, 2006. -- 923 с.

15. Листи так довго йдуть... Знадоби архіву Лесі Українки в Слов'янській бібліотеці у Празі / Упорядкування, передмова та примітки С. Кочерги. Післямова О. Сліпушко. -- Київ: ВЦ “Просвіта”, 2003. -- 307 с.

16. Одарченко П. Славна дочка українського народу Олена Пчілка // Одарченко П. Українська література. Збірник вибраних статей. -- Київ, 1995. -- С. 46--66.

17. Оніпко В. Листи Олени Пчілки (Ольги Драгоманової) до матері // Рідний край. -- № 1. Філологічні науки. - Полтава, 2018. - С. 144-150.

18. Пчілка О. Оповідання. З автобіографією. -- Харків: Рух, 1930. -- 288 с.

19. Пчілка О. Микола Лисенко (Спогади і думки) // Рідний край. -- 1912. -- № 16.--17.

20. Пчілка О. Спомини про Драгоманова. План і чернетки доповіді / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Відділ рукописів та текстології. Фонд Олени Пчілки. Од. зб. 28/ 160.

21. Пчілка О. Спогади про Михайла Драгоманова // Пчілка О. Твори. -- Київ: Дніпро, 1988. -- 583 с.

22. Пчілка О. Від матері Лесі Українки // Рідний край. -- 1913. -- № 5.

23. Пчілка О. Вхідчини в українське зібрання // Рідний край. -- 1908. -- №36.

24. Пчілка О. До відому // Рідний край. -- 1910 (До річнику 1909). -- № 48, 31 липня.

25. [Пчілка Олена], Від редакції // Рідний край. -- 1910/1911. -- № 1.

26. Пчілка О. Доля української мови в Думській комісії // Рідний край. -- 1910 (До річнику 1909). -- № 39, 19 березня.

27. Пчілка О. Шевченкові дні // Рідний край. -- 1908.-- № 7.

28. Третяченко Т. Листи Климента Квітки до Олени Пчілки // Слово і Час.-- 2017.-- №12.-- С. 87--122.

29. Українка Леся. Документи і матеріали. 1871 -- 1970. -- Київ: Наукова думка, 1971. -- 487 с.

30. Хтось [Олена Пчілка ]. Теревені // Рідний край. -- 1907. -- № 3.

31. Щукіна І. Сторінками журналу Олени Пчілки “Молода Україна” // Олена Пчілка і Гадяч. Науковий збірник. -- Київ: ТОВ “Видавництво Аратта”, 2010. -- С. 11--21.

References

1. Avrakhov, G. (2007). Lesya Ukrainka. Problemy tekstologiyi ta istoriyi druku. Do dvanadcyaty tomnogo vydannya tvoriv. Lutsk: PVD “Tverdynya”. [in Ukrainian]

2. Avrakhov, G., Svershkova, L., Dyba, A. ta in. (1989). Tam zhyla Lesyna mama. Vechirnii Kyiv. No 177, 2 serpnya. [in Ukrainian]

3. Honchar, O. (2008). Shchodennyky: U 3-x vols. Vols. 3 (1984-1995). Uporyad., pidgot. tekstiv, ilyustr. materialu V. D. Honchar. 2-ge vyd., vypr. i dop. Kyiv: Veselka. [in Ukrainian]

4. Huts, M. (2010). Vyznachnyj yuvilej. Vitalni adresy. Lysty ta vystupy z nagody 25-richchya literaturnoi diyalnosti Oleny Pchilky (Kyiv, sichen 1901 r.) // Olena Pchilka i Gadyach. Naukovyi zbirnyk. Do 160-richchya vid dnya narodzhennia Oleny Pchilky. Kyiv, 69-86. [in Ukrainian]

5. Huts, M. (1995). “Ni, ne vmyrai, moya mriie”. “Zhyva voda”. Traven. [in Ukrainian]

6. Denysiuk, I., Skrypka, T. (1999). Dvoryanske gnizdo Kosachiv. Lviv: NVT “Akademichnyі ekspres”. [in Ukrainian]

7. Drofan, L. (2004). Berehynya. Kyiv: Molod, 206 [in Ukrainian]

8. Drofan, L. (2001). “I pravdu і borotbu blagoslovyty”. Vichni beregyni Ukrainy. Naukovi pratsi i rozvidky do 150-richchya vid dnya narodzhennya Oleny Pchilky ta 130-richchya vid dnya narodzhennya Lesi Ukrainky. Novograd-Volynskyi: Vyd-tvo NOVOgrad, 12-21. [in Ukrainian]

9. Iskorko-Gnatenko, V. (2016). Malovidoma storinka biografii Oleny Pchilky (pershyi kyivskyi period). Slovo i Chas. No9, [in Ukrainian]

10. Iskorko-Gnatenko, V. (1999). Do zhyttepysu Oleny Pchilky: novi znaxidky. Literaturna Ukraina. 24 chervnya. [in Ukrainian]

11. Kosach-Borysova, I. (2004). Spogad pro Olenu Pchilku. Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (Lesya Ukrainka). Biografichni materialy. Spogady. Ikonografiya. Vidpovidalnyi redaktor Oleksa Bilaniuk, prezydent UVAN u SShA; avtor proektu, vstupnoi statti i komentariv Tamara Skrypka. Niu-York -- Kyiv: Fakt, 209-215. [in Ukrainian]

12. Kosach-Borysova, I. (2004). Mykola Vitaliyovych Lysenko v rodynnomu ta druzhnomu otochenni. Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (Lesya Ukrainka). Biografichni materialy. Spogady. Ikonografiya. Niu-York -- Kyiv: Fakt, 267-275. [in Ukrainian]

13. Kosach-Borysova, I. (2004). Spogady pro Olenu Pchilku. Larysa-Petrivna Kosach-Kvitka (Lesya Ukrainka). Biografichni materialy. Spogady. Ikonografiya. Niu-York.- Kyiv: Fakt., 193-207. [in Ukrainian]

14. Kosach-Borysova, I. (2004). Zelenyi Gai. Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (Lesya Ukrainka). Biografichni materialy. Spogady. Ikonografiya. Niu-York. -- Kyiv: Fakt, 173-189. [in Ukrainian]

15. Kosach-Kryvyniuk, O. (2004). Z moix spomyniv. Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (Lesya Ukrainka). Biografichni materialy. Spogady. Ikonografiya. Niu-York. -- Kyiv: Fakt., 37-44. [in Ukrainian]

16. Kosach-Kryvyniuk, O. (2006). Batko Lesi Ukrainky. Olga Kosach-Kryvyniuk. Lesya Ukrainka. Xronologiya zhyttia i tvorchosti. Avtor proektu Nadiya Stashenko. Lutsk: Vyd-vo “Volynska oblasna drukarnya”, 881-887. [in Ukrainian]

17. Kosach-Kryvyniuk, O. (2006^. Lesya Ukrainka. Xronologiya zhyttya i tvorchosti. Avtor proektu Nadiya Stashenko. Lutsk: Vyd-vo “Volynska oblasna drukarnya”. [in Ukrainian]

18. Lysty tak dovgo ydut... Znadoby arxivu Lesi Ukrainky v Slovyanskii bibliotetsi u Prazi (2003). Uporyadkuvannya, peredmova ta prymitky Svitlany Kochergy. Pislyamova Oksany Slipushko. Kyiv: VTS “Prosvita”. [in Ukrainian]

19. Odarchenko, P. (1995). Slavna dochka ukrainskogo narodu Olena Pchilka. Odarchenko P. Ukrainska literatura. Zbirnyk vybranyx statei. Kyiv, 46-66. [in Ukrainian]

20. Onipko V. Lysty Oleny Pchilky (Olgy Dragomanovoi) do materi (2018). Ridnyi krai. No 1. Filologichni nauky. Poltava, 144-150. [in Ukrainian]

21. Pchilka, O. (O. Kosach) (1930). Opovidannya:. Z avtobiografiiiu. Xarkiv: Rux. [in Ukrainian]

22. Pchilka, O. (1912). Mykola Lysenko (Spogady i dumky). Ridnyi krai. No 16-17. [in Ukrainian]

23. Pchilka, O. Spomyny pro Dragomanova. Plan i chernetky dopovidi. Instytut literatury imeni T. G. Shevchenka NAN Ukrainy. Viddil rukopysiv ta tekstologii. Fond Oleny Pchilky. Od. zb. 28/160. [in Ukrainian]

24. Pchilka, O. (1988). Spogady pro Myxaila Dragomanova. Olena Pchilka. Tvory. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian]

25. Pchilka, O. (1913). Vid materi Lesi Ukrainky. Ridnyi krai. No 5. [in Ukrainian]

26. Pchilka, O. (1908). Vxidchyny v ukrainske zibrannya. Ridnyi krai. No 36. [in Ukrainian]

27. Pchilka, O. (1910). Do vidomu. Ridnyi krai. (Do richnyku 1909). No 48, 31 lypnya. [in Ukrainian]

28. [Pchilka, Olena] (1910/1911). Vid redaktsii. Ridnyi krai. No 1. [in Ukrainian]

29. Pchilka, O. (1910). Dolya ukrainskoi movy v Dumski komisii. Ridnyi krai. (Do richnyku 1909). No 39, 19 bereznya. [in Ukrainian]

30. Pchilka, O. (1908). Shevchenkovi dni. Ridnyi krai. No 7. [in Ukrainian]

31. Tretyachenko, T. (2017). Lysty Klymenta Kvitky do OlenyPchilky. Slovo I Chas. No 12 [in Ukrainian]

32. Ukrainka, L. (1971). Documenty i materialy 1871-1970. Naukova dumka [in Ukrainian]

33. Xtos [Olena Pchilka ] (1907). Tereveni. Ridnyi krai. No 3. [in Ukrainian]

34. Shhukina, I. (2010). Storinkamy zhurnalu Oleny Pchilky “Moloda Ukraina”. Olena Pchilka i Gadyach. Naukovyi zbirnyk. Kyiv: TOV “Vydavnytstvo Aratta”, 11-21. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru