Духовні цінності і смисли людського буття у світоглядних пошуках Тараса Шевченка. (До 205 річниці від дня народження геніального українського поета, мислителя, педагога)

Размещено на http://allbest.ru

ДУХОВНІ ЦІННОСТІ І СМИСЛИ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У СВІТОГЛЯДНИХ ПОШУКАХ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

(До 205 річниці від дня народження геніального українського поета, мислителя, педагога)

Григорій Васянович, доктор педагогічних наук, професор кафедри гуманітарних дисциплін та соціальної роботи Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Емілія Костишин, кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін та соціальної роботи Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Ірина Бабій, кандидат філологічних наук, викладач кафедри українознавства Львівського державного університету безпеки життєдіяльності



У статті на основі першоджерел, застосування загальнофілософської методології (герменевтики, екзистенціалізму, феноменології) та використання системного, історико-логічного методів досліджується питання духовних цінностей і смислу людського буття через призму світоглядних пошуків видатного українського мислителя, поета і педагога - Тараса Григоровича Шевченка. Автори акцентують на тому, що духовні цінності - це реальний феномен, який утворює еліту нації, живий ресурс, що сприяє не лише сучасному розвиткові індивіда і суспільства, а й майбутньому. Водночас обґрунтовується думка, згідно з якою, людське буття визначається реальною свободою, гуманними відносинами між суб'єктами взаємодії, а також мікро- і макросередовищем. Саме на цей аспект проблеми звертав увагу Тарас Шевченко, стверджуючи, що несвобода людини негативно впливає на соціум, і, водночас - “закрите суспільство” принижує людину, нищить її духовний потенціал.

Ключові слова: особистість; духовність; духовні цінності; світогляд; буття; свобода; творчість.



Hryhoriy Vasyanovych, Doctor of Sciences (Pedagogy), Professor of the Humanitarian Disciplines and Social Work Department Lviv State University of Life Safety

Emiliya Kostyshyn, Ph. D.(History), Associate Professor of the Humanitarian Disciplines and Social Work Department Lviv State University of Life Safety

Iryna Babiy, Ph.D.(Philology), Lecturer of the Ukrainian Studies Department Lviv State University of Life Safety

SPIRITUAL VALUES AND MEASURES OF HUMAN BEHAVIOR IN TARAS SHEVCHENKO'S WORLDVIEW SEARCHES (To the 205th anniversary of the birth of a brilliant Ukrainian poet, thinker, educator)

In the article on the basis of primary sources, the application of general philosophical methodology (hermeneutics, existentialism, phenomenology) and the use of systemic, historical and logical methods, the question of spiritual values and the meaning of human being is examined through the prism of ideological searches of the outstanding Ukrainian thinker, poet and educator - Taras Shevchenko. The authors emphasize that spiritual values are a real phenomenon that forms the elite of a nation, a living resource that promotes not only the modern development of the individual and society, but also the future. At the same time, the idea is based on the fact that human being is determined by realfreedom, humane relations between subjects of interaction and micro and macro environment. It was the aspect of the problem that Taras Shevchenko paid his attention, arguing that human nonfreedom has a negative impact on society, and at the same time - a “closed society” humiliates people, destroys the spiritual potential. The free man is capable of knowledge and self-knowledge, creativity and self-realization.

It was proved that the leading spiritual value ofpersonality, T. Shevchenko considered love for the Motherland, he emphasized: human patriotism is manifested not by its loud statements, words, but by real affairs, actions for the common wellness of the nation and people. T. Shevchenko attached special attention to his worldview searches, as the primary sources testify, he gave the unity of the people, because it forms the “sensation of a united family”, therefore, its real strength and power. It is the basis of self-determination and self-preservation of the nation, its spiritual development. The prophet of the Ukrainian nation argued that the unity of the nation is manifested in the preservation and multiplication of folk traditions, culture, language. In his opinio the language mysteriously contains in itself the whole soul, all the past, all spiritual experience and all creative ideas of the people.

Keywords: personality; spirituality; spiritual values; a worldview; being; a freedom; creativity.



Постановка проблеми. Кожна розумна і небайдужа до свого власного буття і буття інших - людина, перебуває у постійних пошуках духовних цінностей і смислів. Саме цим і визначається справжність людини, адже здійснюючи цей пошук вона намагається зреалізувати свої потенційні можливості, свої ідеї і ідеали на благо інших. Як слушно писав з цього приводу А. Маслоу: “Система життєвих цінностей людей, що самоактуалізуються, ґрунтується на їх філософському сприйнятті себе, людської природи, соціального життя в цілому, а також природи і фізичної реальності. Завдяки цьому сприйняттю формуються ціннісні орієнтації індивідів у повсякденному житті” [1, 209]. Враховуючи зв'язок життєвих цінностей з характерологічно особливістю сприйняття, можна судити про те, що подобається іншим, викликає їх протест й схвалення, викликає радість або ж засмучує. Вчений зазначав, що духовні цінності і смисли перебувають у постійному розвиткові, динаміці, змінах. Крім того, А. Маслоу доводив, що духовні цінності для людини мають смисл тоді, коли вони стають внутрішньою потребою, задовольняють цілий комплекс потреб індивіда.

Історія розвитку людства засвідчує, що прагнення людини до пошуку духовних цінностей і смислів, часто-густо для особистості оберталася ризиками і, навіть, трагедіями. Досить згадати такі імена, як: Ісус Христос, Сократ, Піфагор, Архімед, Ян Гус, Джордано Бруно, Томас Мор, та врешті і сам Тарас Шевченко, Іван Франко, Лесь Курбас, Олег Ольжич, Василь Стус та багато-багато інших. Сучасна українська дослідниця М. Пірен доводить, що духовні цінності і смисли людини - це надзвичайно потужний капітал не лише індивіда, а й усього суспільства [2, 19 - 25]. Особистість з високим рівнем духовних цінностей - це той реальний феномен, який утворює еліту нації, це той живий ресурс, що сприяє не лише прогресивному сучасному розвиткові, а й майбутньому, причому, сягаючи вершин всього глобалізованого світу. Саме з цього погляду ми будемо намагатися аналізувати сутність і зміст духовних цінностей і смислів у творчості геніального українського мислителя і поета - Тараса Шевченка.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значна кількість вчених (І. Бех, Ж. Володченко, Д. Герцюк, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, М. Євтух, Н. Калениченко, М. Левківський, М. Лещенко, Д. Федоренко, М. Чалий) досліджують різні аспекти, пов'язані безпосередньо з філософськими, психолого-педагогічними поглядами Т. Шевченка, зокрема: обґрунтовують екзистенційні смисли буття людини (Г. Васянович, І. Зязюн, М. Кашуба, В. Кремень); визначають “герменевтичне коло” демократичних поглядів Т. Шевченка (В. Горський, Н. Дічек, Г Неділько, Т Равчина, С. Чавдаров); окреслюють сутність і зміст феноменологічних положень мислителя стосовно духовних цінностей людини (Г. Грабович, В. Онищенко В. Шевчук); виявляють психолого-педагогічні можливості використання ідей Т. Шевченка у сучасному навчально-виховного процесу (Ж. Володченко, П. Сікорський, В. Солова) та ін.

Метою дослідження є аналіз духовних цінностей і смислів людського буття у світоглядних пошуках Тараса Шевченка та окреслення можливостей використання результатів дослідження у науково-практичній діяльності педагога.

Виклад основного матеріалу. Проблема свободи і несвободи особистості, її доля і недоля. Дослідження змісту великої кількості джерел, передусім творів Тараса Шевченка, засвідчує, що однією із найперших духовних цінностей і смислів для нього була - Свобода. Ще з малих літ майбутній поет і живописець ніс на собі тяжкі пута несвободи. Це стосувалося не лише зовнішньої несвободи, (син кріпака і кріпачки, приречений був служити панам і під-панкам, навіть дякам), а й внутрішньої - неможливість отримувати нормальну освіту, розвивати свою унікальну обдарованість, талант дарований Богом.

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться

- Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б -тяжко жити,

А нема де дітись.

В того доля ходить полем,

Колоски збирає,

А моя десь ледащиця, З

а морем блукає.

Добре тому багатому,

Його люди знають,

А зо мною зустрінуться -

Мов недобачають.

Багатого губатого

Дівчина шанує,

Надо мною, сиротою,

Сміється, кепкує... [4, 18].

За сорок сім років короткого життя, лише 13 років Тарас Шевченко міг почуватися вільним громадянином. Усе це стримувало реалізацію інтелектуальних, емоційно-почуттєвих здібностей, пригнічувало його дух, психіку, викликало безпорадність і робило суто фізичне існування абсурдним, маловартісним, навіть провокувало суїцид... Такий стан переносив на собі весь уярмлений український народ. Один із перших біографів, друг Тараса Шевченка - Михайло Чалий наводив слова великого мислителя, який казав: “Моя власна доля... представлена у справжньому світлі, могла б навести не лише простолюдина, а й тих, у кого простолюдин знаходиться в повній залежності, на роздуми глибокі і корисні для обох сторін. Історія мого життя становить частку історії моєї батьківщини” [3, 4]. Цієї ж думки дотримувався й відомий історик, друг і однодумець Кобзаря - Микола Костомаров, який стверджував, що Шевченко був обранцем народу у прямому значенні цього слова. Народ ніби вибрав його співати замість себе. Поезія Шевченка є безпосереднім продовженням народної поезії - законна донька її. Муза Шевченка розірвала завісу народного життя [Там само]. А життя українського народу на той час було таким же невільним, як і його геніального сина. Попри це, і народ, і Тарас прагнули бути вільними за власним спонуканням, за велінням власної совісті, адже кожний народ, кожна його одиниця є зерном, часткою всесвітнього буття. Права народу і його синів, мають бути невід'ємними правами. Але це було лише належним, сутнє, реальне - було протилежним, і поет зі щемом в серці писав:

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить. [4, 201].

Чи ж варто говорити про те, як глибоко переживав такий стан Тарас Шевченко, з його “оголеною”, чутливою душею митця? Ці переживання торкалися не стільки власного буття, скільки - загального, пов'язаного з невільництвом всього рідного народу. Поет добре бачив, що цар, вся тогочасна Російська імперія найбільше боялися свободи народів, які вони поневолили, (доречно сказати, що і сьогодні живе цей страх в так званих “цивілізованих царьках” Росії, які не помічають, що живемо вже в ХХІ столітті.). Їх мозок ніби-то живе в ХХІ столітті; їх же душа - в кам'яному. Адаптуватися до умов несвободи здатна хіба-що ница душа, особистість же із високим почуттям честі, самоповаги, якими так бездоганно володів Тарас Шевченко, змиритися з неволею не міг, навіть тоді, коли йому загрожували страшні життєві випробування.

З відси у поета виникають по стійні духовно-душевні пошуки здобуття волі, сумління совісті, честі і гідності, які кличуть до боротьби за краще майбутнє, за свободу. Свідченням цьому є поезії “Гайдамаки”, “Кавказ”, “Холодний Яр”, “І мертвим, і живим, і ненародженим.”, й особливо у знаменитому “Заповіті”:

.Як понесе з України

У синє море

Кров ворожу. отоді я

І лани і гори -

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися. а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте. [4, 268].

Не менш важливою духовною цінністю для поета була творчість. Цей Божий дар творчості був для нього настільки живим і природним, що супроводжував митця з маленьких літ, і до останнього подиху. Як засвідчують дослідники життя і творчості Тараса Шевченка, (В. Бородін, Є. Кирилюк, О. Кониський, М. Костомаров, М. Чалий, В. Шевчук та багато ін.), не було такої вільної години, коли б він щось не малював, про щось не мріяв, отже, душа його постійно перебувала у прагненні пізнання і самопізнання. Про це поет ретроспективно, щиро зізнавався у своїх поезіях:

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя дяка,

Гарненько вкраду п'ятака -

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге - та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Або “Три царіє со дари”.

Та сам собі у бур'яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу. [5, 46].

У цьому щирому зізнанні таким відчутним є і жага дитини до пізнання, творчості, і незбагненний, “ніби вроджений” естетизм сприйняття навколишнього світу і самого себе (“.Маленьку книжечку. Хрестами / І візерунками з квітками / Кругом листочки обведу. ”). Тут і вражаюча тонкість почуттів дитини, і її сором'язливість (. Щоб не почув хто, не побачив / Виспівую та плачу.).

Творчій особистості, як повітря потрібна свобода, вона не терпить якихось приписів зверху, а творить так, як Бог на душу покладає. Жодна зовнішня “вказівка”, або попередня цензура не можуть обмежувати творчість митця, його духовне світосприймання і відтворення життя, адже все це нищить художника, гальмує політ його думки, натхнення. Творча особистість належить вищій владі і перебуває у вищому вимірі, ніж це видається якимось чиновникам від культури, мистецтва та й взагалі малоосвіченим можновладцям... Для того, щоб в повну силу розкрився талант особистості повинні бути створені найсприятливіші умови. Натомість за умов тоталітаризму, (у яких би формах він не існував), цього просто не може бути. Яких-то неймовірних страждань, душевних мук прийшлося перенести Тарасу Шевченку від тих воістину диявольських заборон російського царя, (“світлішого монарха!”), - писати і малювати! Збагнути це, суто по-людськи, майже неможливо, це треба опинитися бодай на деякий час самому в таких обставинах. Поет про цей духовно-душевний стан з надривом писав не раз:

В неволі тяжко, хоча й волі,

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось.

Хоч на чужому та на полі.

Тепер же злої тії долі,

Як Бога ждати довелось,

І жду її і виглядаю,

Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить,

В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить [5, 12].

Для творчої душі потрібне якнайширше коло спілкування із зовнішнім світом, - природою і людьми, митець не може бути беззахисним і бідним, піддаватися тортурам лише за те, що він інакше, ніж інші, бачить цей світ, відтворює в своїх полотнах, поезіях і т. ін. Творча, геніальна особистість, а саме такою був Тарас Шевченко, повсякчас перебуває у духовно-душевній напрузі, вона не живе “розсіяно”, як це часто-густо видається пересічній людині, а концентрує свою увагу на найбільш сутнісному, іноді малопомітному для інших. Сфера внутрішнього буття митця - це не лише його суб'єктивні переживання і фантазії, а це ще й весь предметний світ, з його прекрасним і потворним, трагічним і комічним виявом. Своєю напруженою працею, творчістю, геній прагне не лише відтворити цей предметний світ, а й змінити його на краще, на те, аби олюднити цей його, зробити його гідним Боголюдської сутності і високого призначення. Митець не тоді чує, коли він слухає, а тоді, коли він прислуховується, не тоді бачить, коли просто дивиться, а тоді, коли він придивляється, так він проникає в субстанційну сутність буття і власного “Я”. Своєю творчістю митець відкриває світ іншим, всьому народові. Цю думку геніально висловила українська поетеса Ліна Костенко такими рядками: “Народ шукає в геніях себе”. І сьогодні, той, хто був жорстоко битий, принижений, позбавлений творити в повну силу свого таланту - Тар ас Шевченко - зігріває і зцілює наші душі своїм теплом, і водночас вогненним словом, освітлює їх благородним світлом любові, добра і щастя.

Особливою духовною цінністю для Тараса Шевченка була любов до Батьківщини. Більш ніж промовистими є його слова:

Я так її, я так її люблю

Свою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу покладу.

Рідну землю поет сприймав як рідну матір, як найдорогоцінніше начало життя і дарунок Божий. Це високе почуття спільності зі своїм багатостраждальним народом, своїми співвітчизниками він переніс через ціле своє життя і надто власне сам страждав від того, що мусив переважно і жити на чужині.

А на чужині не ті люде -

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити. [4, 15].

Де і як це було можливим, геніальний Кобзар доскіпливо вивчав історію свого народу, його культуру, звичаї, традиції, оспівував, а іноді й з асуд жував їх, як пер ежиток минулого , непотрібного. Можна з впевненістю говорити про те, що Тарас Шевченко культивував любов до Батьківщини - рідної Укр аїни, він закликав українців любити її, боротися за неї рішуче і мужньо, і, водночас гнівно засуджував тих, хто відцурався від рідної землі “в годину люту”. Ці “безрідні діти” можуть завдавати рідному народові не менше шкоди, ніж його відкриті вороги, а тому в давньому Римі таких людей залишали “без хліба і води” (отже, це означало реальне ганебне вигнання). Він вважав, що почуття любові до Батьківщини - це святий обов'язок кожного українця, це - фундаментальна складова його буття, це є розвиненим інстинктом самовизначення і самозбереження. Щире почуття любові до Батьківщино захищає людину від великих пороків, таких, як індивідуалізм і егоїзм, байдужість і відчуженість, фарисейство і облуда, зденаціоналізованість тощо. Любов до Батьківщини - це духовний акт творчості, самовідданості, безкорисливості, вона є чужою будь-якому шовінізму й націоналізму. Щоби усвідомити в собі наявність почуття і сутності Батьківщини потрібно увійти в глибину свого серця, обійняти поглядом увесь духовний досвід людства. Поет постійно наголошував на тому, що потрібно знати своїх героїв, культурних, освітніх діячів і тим самим виховувати у прийдешніх поколіннях бажання наслідувати їхні цінності, творити гідне життя, а це означає, що кожний на своєму місці повинен працювати самовіддано, сумлінно, за власними спонуками серця, а не лише із користі чи за винагороду.

Любов до Батьківщини Тарас Шевченко тісно пов'язував з вірою у її майбутнє, він вважав, що неможливо любити свій народ справжньою любов'ю, якщо не вірити в його сили, сама Батьківщина є великою духовною силою.

.. .Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине -

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово. [4, 52 - 53].

При цьому, на думку мислителя, національна гордість не повинна перетворюватися у звичайну пихатість, зарозумілість, безпідставне самовихваляння, і навіть, у манію величі. Саме тому, що справжній патріот хоче добра своїй нації, він буде критично ст авитися до її помилок, знаходити причини тих чи інших вад, культурної відсталості в тих чи інших сферах буття.

Тарас Шевченко не раз застерігав, що байдуже ставлення до рідної землі, її історії і культури, некритичне захоплення чужим здатне призвести до втрати національної ідентичності, деморалізації, що, на жаль, ми болісно переживаємо сьогодні. Пророк української нації вбачав як найбільшу ваду для її гідного життя - це брак належної єдності, солідарності, взаємодопомоги. Таке явище є на користь лише ворогам нації, воно обезсилює нас у боротьбі за реальну незалежність, юробить нас меншовартісними і, як такими, що мало заслуговують на повагу. Таку рабську психологію, навчав Тарас, треба виполювати, як бур'ян, всіма силами, аби він не задушив усе гідне і життєдайне. Як заповідь звучать його слова:

.Повіруєм ще трохи в волю,

А потім жити почнемо

Меж людьми, як люде.

А поки те буде,

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте,

І за неї, безталанну,

Господа моліте [5, 6].

Любов до Батьківщини, свого народу це любов до його мови, наголошував Тарас Шевченко. Мова, на думку поета, таємниче-загадково вміщує в собі всю душу, все минуле, весь духовний досвід і всі творчі замисли народу. У поезії “На вічну пам'ять Котляревському” Тарас говорить про те, що в “Енеїді” поет у слові переніс всю славу козацькую в убогу хату сироти:

... Праведная душе, прийми мою мову

Не мудру та щиру, прийми, привітай.

Не кинь сиротою, як кинув діброви,

Прилини до мене хоть на одне слово

Та про Україну мені заспівай.

Нехай усміхнеться серце на чужині,

Хоть раз усміхнеться, дивлячись, як ти

Всю славу козацьку за словом єдиним

Переніс в убогу хату сироти.

Прилинь, сизий орле, бо я одинокий

Сирота на світі, в чужому краю.

Дивлюся на море широке, глибоке,

Поплив би на той бік - човна не дають... [4, 28 - 29].

Мова пробуджує у дитині ще з колиски почуття самосвідомості й особистісної пам'яті. А тому у кожній сім'ї повинен царювати культ рідної мови. Важливо, щоб з дитинства дитина відчула красу рідної мови. Тут доречним буде нагадати, що справді великі мислителі, педагоги минулого і сучасності стояли і стоять на цих же позиціях (Ян Амос Коменський, Й. Песталоцці, К. Ушинський, Б. Грінченко, С. Русова, І. Франко, В. Сухомлинський, І. Зязюн, Л. Мацько та ін.). Натомість зазначимо, що тривала русифікація, полонізація, тощо, надто негативно позначилися на впровадженні української мови у повсякденне сучасне наше життя. Ми ще й сьогодні зустрічаємо серйозний спротив наших “добрих” сусідів щодо опанування громадянами України рідною мовою.

Ще однією із важливих духовних цінностей і смислів буття для Тараса Шевченка були його друзі-однодумці, які у найтяжчі часи підтримували поета і морально, і матеріально. Серед них варто назвати бодай декілька: один із перших баритонів Російської імперії, а не лише України - С. Гулак-Артемовський, геніальнй актор - М. Щепкін, відомий український письменник - П. Куліш, історик - М. Костомаров, живописець - І. Сошенко, вчений, перший ректор Київського університету - М. Максимович, брати Олексій і Михайло Лазаревські, відомий поет, граф - Ф. Толстой та його дружина А. Толстая, княжна В. Репніна, М. Чалий та ін. Про те, як друзі поета шанували його свідчить, наприклад той факт, що за тих, надзвичайно складних умов, Михайло Лазаревський двічі відвідав поета у його засланні - в Оренбурзі і Орських казематах, він же першим сповістив Тараса Шевченка про помилування (від 2 травня 1857 року). Вже старенький і хворий М. Щепкін приїздив до нього в Нижній Новгород, коли його ще не пускали до столиці.

Тарас Шевченко високо цінував дружні стосунки незалежно від того, хто яку посаду із його друзів обіймав,найбільше він цінував особистісні якості кожної конкретної людини. Його позитивне, доброзичливе ставлення до близьких людей виявлялося в тому, що він завжди намагався зрозуміти їхні проблеми і в силу можливостей - зарадити, допомогти, а іноді забути про якісь життєві недоречності, образи. Він ніколи не допускав у відносинах з іншими людьми зарозумілості, себелюбства, власної вищості у таланті, нездорового суперництва тощо, отже, вважав, що кожна особистість має свої достоїнства і право на повагу. Альтруїзм у відносинах з друзями і рідними був очевидним, Тарасеві хотілося, що всі вони були щасливі і радісні. Це добре видно із його листів. Наприклад, перебуваючи у засланні, в листі до Лизогуба Шевченко писав: “Великими веселощами звеселили ви мене, своїм добрим християнським листом у цій бусурманській пустелі. Спасибі вам, друже мій добрий, я з самої весни не чув рідного щирого слова, я писав туди декому, а вам першим Бог велів розважити мою тяжку тугу в пустелі щирими словами, спасибі вам. Не знаю чи дійшов мій лист до ваших рук... Я писав через вас до Варвари Миколаївни Репніної, не знаю, чи дійшло, що вона сердешна поробляє? Скажіть їй, як побачите, або напишіть нехай до мене напише хоч одну стрічечку, її прекрасна добра душа мене частенько навідує в неволі, бодай і ворогові моному лютому не довелося так картатися як я тепер картаюсь, і до всього того треба було ще й занедужать.. .Добрий мій друже ! Голубе сизий! Пришліть ящичок Ваш де є вся справа, альбом чистий, і хоч один пензель Шаріона. Прошу найдіть мені в Одесі Шекспіра, переклад Кетчера, або Одісею, переклад Жуковського. Поклонітеся від мене всьому Вашому дому, бувайте здорові і щасливі!” [3]. Не лише великий Кобзар щиро бажав іншим щастя, з листів, що адресувалися йому легко побачити, яку шану друзі, і навіть малознайомі віддавали шану таланту митця. До 1856 року відноситься лист Писемського з Астрахані, куди він був відряджений морським міністерством для опису прикаспійського краю. Досліджуючи береги Каспію, автор “Гіркої долі” відвідав і Тараса Шевченка в Новопетровську з поверненням в Петербург він писав: “Душевно радий, що моя зустріч з вами зробила для вас хоч невеличку розраду. Нехай зміцнить Вас Господь Бог нести Ваш хрест! Не знаю, чи говорив я Вам, врешті зараз скажу. Я бачив на одному вечері десь 20 Ваших земляків, які читаючи Ваші поезії, плакали від радості і називали Ваше ім'я з благоговінням. Я сам письменник і більше цієї заочної честі не бажав би іншої слави й відомості, нехай послужить все це втіхою у Вашому безрадісному житті!” [3, 93]. Отже, з наведеного бачимо, що своєю творчістю, талантом Тарас Шевченко випромінював душевну доброту і вона до нього поверталася. Це говорить про те, що осягнути культурне, ціннісне значення доброти можна лише тоді, коли сам відчуваєш її: потрібно сприйняти промінь чужої доброти і пожити в ньому і треба відчути, як промінь моєї доброти оволодіває серцем, словом і справами мого життя й оновлює його.

На основі викладеного можна зробити такі висновки:

1. Філософсько-світоглядні пошуки Т. Шевченка були спрямовані на пізнання людиною навколишнього світу, свого власного буття, його духовного наповнення.

2. Домінантним у визначенні буттєвих смислів і цінностей особистості, згідно з поглядами Т. Шевченка, є свобода, її вільний життєвий вибір і творча самореалізація.

3. Особливе місце в системі духовних цінностей і смислів людини посідає любов до Батьківщини. Її реальний вияв слід знаходити в активній діяльності людини для загального блага нації, народу. Це життєве кредо Т. Шевченко проніс через все своє коротке, але гідне, високе, творче життя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Маслоу А.Мотивация и личность. 3-е изд. Санкт Петербург, 2006. 352 с.

2. Пірен М. І. Європейські цінності - детермінанти змін в сучасній Україні: навч. посібник-практикум. Чернівці, 2016. 256 с.

3. Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка (Сводъ материалов для его биографии) Съ портретомъ / сотавилъ М. К. Чалый. К1евъ, 1882. 287 с.

4. Шевченко Т Г. Повне зібрання творів: У 12 т. Т 1: Поезії, 1837 - 1847. Редколегія: Є. П. Кирилюк (голова) та ін. Київ, 1989. 528 с.

5. Шевченко Т Г. Повне зібрання творів: У 12 т. Т 2: Поезії, 1847 - 1861. Редколегія: Є. П. Кирилюк (голова) та ін. Київ, 1989. 592 с.

Размещено на Allbest.ru

...