"Східні поеми" П. Куліша на перехресті азіатського містицизму і європейського романтизму

І якщо “трансцендентна містика таємно спрямована за межі ностальгій страждального людства” [9, 227], то ми розуміємо, що ці ностальгійні муки можуть бути різного плану: окремої людини в пориві за недосяжним і незбагненним, окремої епохи в пошуках гармонії та справедливості, окремої нації в бажанні сягнути власне призначення на землі чи людства загалом. Усі вони проєктуються на також цілком “східну” проблему поетичного таланту як однієї з найвищих чеснот людини, що здатна освітлювати душу, змінювати світ, вести інших до пошуку Істини й високого покликання; а також моральної відповідальності за отриманий від Бога талант. Це стає актуальним особливо в умовах духовного зубожіння нації. Тому не випадково Магомет стає автором Корану - релігійної, а водночас високопоетичної книги. Поетів теж уважають провідниками народу. А славний герой Байда життєвим подвигом надихнув інших на складання дум і пісень про нього. У цьому теж його пророча місія. На подібність персонажа до східного пророка вказує візир в останніх рядках драми. Чуючи в Стамбулі “спів невольницький, козацький”, - а це українські кобзарі виконують Пісню про Байду, - візир говорить: “Вони так добре Байду зрозуміли, / Як ми свого великого поета, / Світило в тьмі, Пророка Магомета” [3, 371-372].

Однак для осягнення поетичного погляду на світ не обов'язково бути письменником. Важливо кожній окремій людині дивитися на світ “очима Бога”. Так ліричний герой на початку поеми “Магомет і Хадиза” закликає поглянути на супутницю пророка не лише як на земну жінку, а так, як каже бачити її Бог:

Возьми у мене очі, подивися На неї звисока, з небес пречистих,

Звідкіль всі помисли святі взялися І чувства праведні сердець огнистих.

Як в глибину бездонну океану Аллах всезрячим прозирає оком,

Як до схід сонця над ночним туманом Зоря над сонним світиться востоком [4, 7].

Подібний заклик є й на початку третьої пісні в поемі “Маруся Богуславка”. Ліричний герой розуміє, що там, де “Несказанно, невимовно кобза промовляє” до людського серця, надихаючи його святими почуттями, “І возносить серце вгору від земного лона”, щоби воно “споглянуло з-під неба” на розвироване море життя, де “віра віру боре”, там до “всіх духом кротких” приходить праведне натхнення, нове бачення світу й людей - сповнене духом поезії, любові “до всіх вір і всіх язиків” [5, 65].

Дивитися на світ “очима Бога” означає також бачити божественну красу й гармонію в усьому творінні, зокрема в найтонших і найменших виявах. Звідси - увага до промовистих деталей: образів птахів і квітів, зірок тощо. Крізь природу Бог промовляє до людей у метафоричних образах, алегоріях. Химерна параболічна мова з іносказаннями й тонкими алюзіями (для втаємничених) - основа орієнтального письма й мистецтва загалом. Звідси - складна поетика орієнтальних текстів. Інтерпретація східних метафоричних образів у творах П. Куліша (більшість із них наскрізні) могла би стати темою окремого дослідження.

Митець, який дивиться на світ “очима Бога”, здатний створити поему, картину, храм, що промовлятиме до людських сердець про “речі таємні”. Якщо розглядати філософію письма й концепти фіксованого слова, то в системах Заходу і Сходу вони майже цілком протилежні. Тут хочемо акцентувати увагу на одному ключовому моменті - концепції фрагментарності, мозаїчності, що сягає свого найбільшого розгортання в ідеї non-finito - незавершеності, письма без кінця. Саме із зацікавленням європейських романтиків мотивами східної творчості в західний простір проникла ідея самодостатності кожного творчого фрагмента як свідчення цілісності всього твору, світу загалом. Ідея незавершеності - це глибока філософська метафора, за якою криється низка поглядів: кожне людське життя незавершене та обривається несподівано; незавершений твір може бути свідченням різних - найчастіше трагічних - обставин життя автора, що не дали змоги його дописати; водночас - ознакою давності манускрипту, з якого час уберіг лише окремі фрагменти.

Західні письменники ХІХ століття були так захоплені цією ідеєю, що в Європі з'явився навіть особливий жанр “фрагмент”. Окремі з них удавалися навіть до певних містифікацій. Такою, зокрема, була історія завершення “Мікерії...” О. Сенковського, на що вказує сучасна українська дослідниця Ірина Пупурс: “На останній сторінці текст обривається й далі чергуються крапки, якісь уривки фраз і слів. У примітці це пояснюється ветхістю й пошкодженнями справжнього рукопису: “У цьому місці, - відмічає автор “Мікерії.”, - починаються великі прогалини, варті всього нашого жалю. Кінець папірусу зруйнувався від часу, а вцілілі частини розірвані на шматки варварськими руками” [10, 269]. І хоча закінчення історії життя царівни Мікерії більш-менш прочитується за рахунок акцентування певних ключових слів і словосполучень, але написаний у такій формі фінал дозволяє кожному читачу ставати співавтором, домислюючи самостійно останні рядки папірусу” [8, 112].

Такий підхід переводить порушене питання в площину “відкритого твору”; цей концепт докладно розробив У. Еко й презентував у своєму романі “Ім'я рози”. “Маруся Богуславка” П. Куліша залишилася незавершеною, і вірогідною причиною прийнято вважати саме пожежу на хуторі Мотронівка. Однак навряд чи можна з упевненістю сказати, скільки аркушів утрачено, і чому вони були окремо від загального тексту; також незрозуміло, чому П. Куліш не ставив першорядним завданням їх відновити. Прикметно, що й твір С. Воробкевича про Клеопатру залишився незавершеним. Водночас - знову ж таки промовиста метафора, на цей раз у масштабах збереження всієї української культури, книжності зокрема: одні рукописи не вціліли від часу, а інші - розірвані “варварськими руками”. Тут дуже чітко прочитується паралель з “Іменем рози”, зокрема з фіналом твору: вітер розносить розрізнені аркуші древньої бібліотеки, знищеної пожежею, а на згарищі - лише окремі вцілілі сторінки. Від зів'ялої рози зберігається лише Ім'я - як остаточна формула сенсу існування і буття. Знову ж таки - східна парабола, метафора, іносказання. П. Куліш у цій думці йде ще далі: навіть якщо забудеться Ім'я, важливо, щоби збереглася та сила, що живила це Ім'я, щоби вижила народна душа. Остання молитва Байди перед смертю - це сподівання самого письменника: куліш літературний поема

Я молитись мушу За Україну, за народну душу.

Вона в мені і житиме вовіки.

Як в Чорне море ллються наші ріки,

Так в сій душі живе добро злилося І з серцем чистим, щирим понялося.

Не вмре вона: воскресне в тім народі,

Що гине ув усобиці й незгоді.

Забудеться ім'я моє, а серце В далекому потомстві одозветься [3, 370].

У підсумку можемо зазначити, що Схід для людини Заходу на сьогодні залишається загадкою; українцеві ж він ближчий, бо наша культура формувалася на перетині західної і східної традицій, убираючи риси кожної з них. На підставі здійсненого аналізу досвід Сходу проєктується на долю не лише України, а й самого П. Куліша. У своїх пошуках недосяжної істини письменник був занадто елітарний, щоби стати народним автором, адже часто був незрозумілий і для високоосвічених людей. С. Єфремов, мислячи (надто) раціонально, називав Куліша “людиною без синтези”. Натомість дехто з його сучасників та послідовників (зокрема з покоління розстріляного відродження) бачив у ньому “справжнього європейця <...> людину, яка наблизилась до типу західнього інтелігента”, що єдина “маячить світлою плямою з темного українського минулого” [13, 678], незважаючи на те, що для декого Куліш “являється несподівано туркофілом” [16, 16], що все ж “може знайти собі оправданнє” [16, 77]. Тут проблема рецепції поглядів, доробку, власне постаті цього автора залежить від кута зору й системи координат (Орієнт - Оксидент) критиків, що в певних філософських, політичних, ціннісних, естетичних аспектах кардинально змінює розуміння художніх орієнтирів та мистецьких інтенцій письменника. “Східні поеми” в цьому ракурсі стали квінтесенцією пошуків Куліша. Вони великою мірою розкривають таємниці його поглядів і водночас творять певний смисловий шифр світоглядних горизонтів, для розкодування якого необхідно вийти за межі раціоцентричного аналізу, залучаючи конгеніальний метод герменевтичної інтерпретації та обираючи відправною точкою близький письменникові східний тип мислення у сприйнятті надскладних явищ буття - і особистісних (віра, доля, Істина), і суспільних (народ, доля нації, священна історія).

Трагізм Куліша виявлявся також і в тому, що він узяв на себе важку ношу - місію народного пророка, якому відкриті таємниці минулого і майбутнього; утім тільки сильні духом люди могли брати на себе тягар торувати й указувати іншим (тим більше всій нації) шлях до пошуку Істини. За важких суспільно-історичних обставин він незламно йшов цим шляхом. Суфійський майстер Алі аль-Худжвірі в “Розкритті прихованого” писав: “Є три форми культури: світська культура, або просте накопичення інформації, релігійна культура, сенс якої - у виконанні певних настанов, і культура обраних - саморозвиток” [12, 5]. Подолавши перші дві стадії, Куліш належав до культури обраних. Його ситуація була подібною до тих випадків, коли в літературі просвітницького спрямування “Східне слугувало маскою, за якою були сховані проблеми свого суспільно-політичного устрою, та виступало алегоріями, які констатували загальнолюдські пороки” [8, 212]. Основою прихованих сенсів його поем була доля України як нації, як Істини, дарованої Богом людям, котрі живуть на цій землі.

Більшість європейських романтиків сприймала Схід переважно як екзотику, що окреслювалася як “азійська таємничість”, “азійський містицизм” і пов'язувалася із труднощами відчитування древніх письмен. У цьому зв'язку І. Пупурс, зокрема, зазначає: “Неможливість вільно прочитати староєгипетські ієрогліфічні написи спонукала романтиків до різноманітних фантазій з цього приводу та привела до частого використання стосовно слова “ієрогліф” таких синонімів, як “таємні знаки, приховане знання”, “втрачена інформація” і т. п. У “Мікерії...” О. Сенковського цар Амосіс розповідає доньці приповідку, написану “глибокою старовиною найдавнішими ієрогліфами, зміст яких зараз втрачено.”. Т. Ґотьє написав у “Ночі Клеопатри”, що на стінах, на колонах, на стелях, на палацах і на храмах, у коридорах і колодязях найглибших єгипетських некрополів завжди вирізьблені й намальовані ієрогліфи, які повістують незрозумілою мовою про речі вже нікому невідомі” [8, 238].

Однак, якщо для європейських авторів, особливо в імперських національних літературах, це була просто екзотика й гра із читачем, то для української культури в умовах тотального винищення й заборон (і П. Куліш це розумів дуже глибоко) існувала реальна загроза, що українська мова стане забутою, незрозумілою, ключ до неї буде втрачено, а вся історія й залишки не знищених бібліотек сприйматимуться як великий некрополь, де ієрогліфи “повістують незрозумілою мовою про речі вже нікому невідомі”. Власне, задля відвернення такої небезпеки П. Куліш і трудився, не покладаючи рук. Його праця й сьогодні є вагомою часткою повернення цього далекого минулого із забуття.

Література

1. Зеров М. Поетична діяльність Куліша // Зеров М. Твори: У 2 т. -- Київ: Дніпро, 1990. -- Т. 2. Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. -- С.247--293.

2. Івашків В. М. Українська романтична драма 30--80--х років ХІХ ст. -- Київ: Наук. думка, 1990. -- 144 с.

3. Куліш П. Байда, князь Вишневецький // Куліш П. Твори: У 2 т. -- Київ: Наук. думка, 1994. -- Т. 2. Поеми. Драматичні твори. -- С. 265--372.

4. Куліш П. Магомет і Хадиза // Куліш П. Твори: У2 т. -- Київ: Наук. думка, 1994. -- Т. 2. Поеми. Драматичні твори. -- С. 6--32.

5. Куліш П. Маруся Богуславка // Куліш П. Твори: У 2 т. -- Київ: Наук. думка, 1994. -- Т. 2. Поеми. Драматичні твори. -- С. 33--195.

6. Куліш П. Моє життя // Куліш П. Повість про Український народ; Моє життя; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / Упорядкув., передм., пер., прим. О Шокало. -- Київ: Ред. журн. “Український світ", 2005. - С. 95-138.

7. КулешП. А. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад. -- Киев: В университетской типографии, 1843. -- Ч. 1. -- 206 с.

8. Пупурс І. Схід у дзеркалі романтизму (імагологічна парадигма романтичного орієнталізму: на матеріалі західно- й східноєвропейських літератур кінця ХУШ -- ХІХ ст.): монографія. Суми: Університетська книга, 2017. -- 407 с.

9. Ружмон Д. де Любов і західна культура / Пер. з франц. Ярина Тарасюк. Львів: Літопис, 2000 -- 304 с.

10. Сенковский О. Микерия Нильская-Лилия // Собрание сочинений Сенковского (барона Брамбеуса). Т. 5. -- Санктпетербургъ: Типография Императорской Академии Наук, 1858. -- С.171--272.

11. Султанов Ю. Коран: натхнення Мохаммеда, закон життя, пам'ятка літератури (Огляд і культурологічний коментар) // Султанов Ю. Література мусульманського ренесансу / Бібліотека тижневика “Зарубіжна література", 2000. -- Кн. 9. -- С. 15--29.

12. Султанов Ю. Таємна “заповітна мова" класичної суфійської поезії мусульманського ренесансу // Султанов Ю. Література мусульманського ренесансу / Бібліотека тижневика “Зарубіжна література", 2000. -- Кн. 9. -- С. 4--10.

13. Хвильовий М. Думки проти течії // Хвильовий М. Новели, оповідання, памфлети. -- Київ: Наук. думка, 1995. -- С. 652--691.

14. Шелли П. Б. Предисловие // Шелли П.Б. Лаон и Цитна или Возмущение Ислама. -- Киев: “Мультимедийное издательство Стрельбицкого", 2015. -- 141 с.

15. Штокало О. Провісник правди, або Добра вість од Пантелеймона // Куліш П. Повість про український народ; Моє життя; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / Упорядкув., передм., пер., прим. О Штокало. -- Київ: Ред. журн. “Український Світ", 2005. -- С. 5--24.

16. Щурат В. Фільософічна основа творчости Куліша. В 25--літтє смерти письменника. -- Львів. Накладом автора, 1922. -- 132 с.

References

1. Zerov M. Poeticheskaya deyatel'nost ' Kulish [poetic activity of Kulish]. Zerov M. works: in 2 volumes -- Kiev: Dnepr, 1990. -- Vol. 2. Istoriko-literaturnye I literaturoznavchye Trudy [historical and literary works]. G. P. Kochura, D. V. Pavlychka. - P.247-293.

2. Ivashkov V. M. Ukrainian romantic drama of the 30-80s of the XIX century-Kiev: Nauk. Dumka, 1990. - 144 P.

3. Kulish P. Bayda, Prince Vishnevetsky // Kulish P. works: in 2 volumes -- Kiev: Nauk. Dumka, 1994. -- Vol. 2. Poems. Dramatic works. - P. 265-372.

4. Kulish P. Mahomet and Hadiza // Kulish P. works: U2 Vol. -- Kiev: Nauk. Dumka, 1994. -- Vol. 2. Poems. Dramatic works. - P.6-32.

5. Kulish P. Marusya Boguslavka // Kulish P. essays: in 2 volumes -- Kiev: Nauk. Dumka, 1994. -- Vol. 2. Poems. Dramatic works. - P. 33-195.

6. Kulish P. My Life // Kulish P. The Tale of the Ukrainian people; my life; Khutorskaya filosofiya I vidlennaya O Mir poeziya [the story of the Ukrainian people; my life; Khutorskaya filosofiya I vidlennaya O Mir poeziya]., Prem., trans., approx. Oh, Shokalo. - Kiev: Ed.Journal. "Ukrainian world", 2005, pp. 95-138.

7. Kuleshp. A. Mikhail Charnyshenko, или Little Russia eighty years ago. - Kiev: in the University printing house, 1843. -- Part 1. - 206 P.

8. Pupurs I. Vostok in the mirror of romanticism (imagological paradigm of romantic Orientalism: on the material of Western and Eastern European literatures of the late hush - XIX century): monograph. Sumy: Universitetskaya kniga publ., 2017, 407 P.

9. Ruzhmon D. De Lyubov I Zapadnaya Kul'tura [where love and Western culture are performed]. from the French Yarina Tarasyuk. Lviv: Letopis publ., 2000 -- 304 P.

10. Senkovsky O. Nikeria Nilskaya-Lilia / / collection of works of Senkovsky (Baron Brambeus). Vol. 5. -- Stanktpeterburg: Printing House Of The Imperial Academy Of Sciences, 1858. - Pp. 171-272.

11. Sultanov Yu. Koran: inspiration of Muhammad, the law of life, monument of literature (review and cultural commentary) // Sultanov Yu.literature of the Muslim renaissance / library of the weekly “foreign literature", 2000. - Book 9. - Pp. 15-29.

12. Sultanov Yu. secret “cherished language" of classical Sufi poetry of the Muslim renaissance // Sultanov Yu.literature of the Muslim renaissance / Library of the weekly “foreign literature", 2000. - Book 9. - P.4-10.

13. Khvylevoy M. thoughts against the current // Khvylevoy M. novellas, narratives, pamphlets. Kiev: Nauk. Dumka publ., 1995, pp. 652-691.

14. Shelly P. B. preface // Shelly P. B. Laon and Citna или indignation of Imam. Kiev: Strelbitsky multimedia publishing house, 2015, 141 p. (in Russian) “

15. Shtokalo O. predictor of Truth, or the good news from Panteleimon // Kulish P. The Story of the Ukrainian people; my life; Khutorskaya filosofiya I vidlennaya od Mir poeziya / ordered. , Prem., trans., approx. Oh, Shtokalo. - Kiev: Ed.Journal. "Ukrainian World", 2005, Pp. 5-24.

16. Shchurat V. Filosophical basis of Kulish's creativity. In the 25th anniversary of the writer's death. - Lviv. Circulation of the author, 1922 -- - 132 P.

Размещено на Allbest.ru