Порівняльний аналіз персонажів українських та турецьких народних казок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльний аналіз персонажів українських та турецьких народних казок

Сенчило Надія, Кузнецова Тетяна

У роботі здійснено порівняльний аналіз героїв українських та турецьких народних казок. На матеріалі соціально-побутових казок та казок про тварин, порівнюються характерні риси персонажів, їхні дії та вчинки. Аналізуються структурні елементи текстів казок двох народів.

Ключові слова: українська народна казка, турецька народна казка, персонаж, сюжет.

Вступ

казка українська турецька текст персонаж

Народна казка як універсальний оповідний жанр, що вміщує культурне багатство народу, розвивалася століттями як в усній, так і в письмовій культурі українського та турецького народів. Казка слугує своєрідним мостом, що забезпечує культурну взаємодію та комунікацію між минулим та сучасністю.

Починаючи з ХІХ століття, українська казка є предметом наукового інтересу. У жанрі казки зберігаються культурні зразки свідомості, казка виконує трансляційну функцію, передаючи від покоління до покоління соціальний та національний досвід. Попри відображення у казках національних особливостей народного життя, однакові або схожі казкові мотиви та персонажі часто повторюються у фольклорі різних країн, що дає дослідникам широке поле для наукових пошуків. Зважаючи на динамічність життя та широкі можливості сучасної людини пізнавати різні культурні середовища, у гуманітаристиці зростає потреба виконання порівняльних досліджень творів народів з різною культурою, релігією та традиціями. У наш час кількість компарати- вістичних досліджень, що пов'язані з жанром казки постійно зростає. Міжкультурні дослідження на матеріалі народних казок розкривають схожі духовні аспекти у різних народів чи нові смисли (Сенчило, 2018).

Аналіз досліджень і публікацій

Казки продовжують цікавити європейських та вітчизняних фольклористів, етнографів, психологів, літературознавців, працям котрих властива часом суттєва відмінність у підходах й методах аналізу жанру. Багато слушних спостережень щодо поетики казки та її зв'язку з міфологією та обрядовістю висловлено у працях Alptekin, A. Arslan, А. Афанасьєва, В. Гнатю- ка, Л. Дунаєвської, В. Мюллера, Д. Лихачова, Є. Мелетинського, Е. Нейолова, О. Потебні, Проппа, А. Рафаєвої, S. Sakaoglu та ін.

Психологічні школи пропонують свої підходи щодо аналізу та розуміння героїв казок. Досліджуючи символічні смисли та архетипо- ві риси героїв в українських народних казках, Світлана Походенко звертає увагу на те, що поведінковий підхід, в межах якого працювали У. Джеймс, Б. Скіннер, Дж. Б. Уотсон, примушує ставитися до казок як до опису можливих форм поведінки (Походенко, 2012). Представники трансактного аналізу Ерік Берн, Іан Стьюарт акцентують увагу на рольових взаємодіях в казках, коли кожен персонаж може співвідноситися з реальною роллю з життєвого сценарію окремої людини. Представники школи Юнга (1996) часто розглядають казкових героїв як частину «Я» однієї людини.

У межах порівняльного літературознавства вивчають жанр казки та казкових героїв Л. Мушкетик, О. Сабецька, О. Наумовська, Н. Наумовська, О. Ребрик.

Постановка проблеми

Метою дослідження є проведення порівняльного структурно- семантичного аналізу структурних елементів та вивчення на основі порівняльного аналізу героїв у казках України та Туреччини. Порівняльний підхід дозволяє встановити наявність творів зі схожими сюжетами та мотивами і дослідити ступінь схожості героїв: їх вчинків, поведінки і способу життя, в яких відображається архетипова свідомість суспільства. Проведення порівняльного аналізу героїв українських та турецьких народних казок дозволяє простежити не лише етнічно зумовлене світобачення окремого народу, що закодоване в тексті та образах, але й можливість виокремити загальнокультурні константи. Основними параметрами аналізу стало порівняння діяльності, поведінки й характерних рис персонажів. При розробці таблиці аналізу було виокремлено такі категорії: персонаж, характеристики персонажів, діяльність персонажа. Вибірка казок здійснювалася на основі подібних сюжетів.

У традиційній фольклористиці казки прийнято поділяти на три типи: казки про тварин (птахів, комах, плазунів), чарівні (фантастичні) та соціально-побутові (реалістичні, новелістичні) казки. У нашій роботі ми приймаємо таку класифікацію. Казки про тварин та соціально-побутові українські та турецькі народні казки стали об'єктом нашого дослідження. Відповідно головними героями в казках про тварин є звірі, а в соціально-побутових -- люди.

Структура українських та турецьких народних казок

Як в українському, так і у турецькому фольклорі, казка починається традиційною формулою-зачином -- сталим за змістом поширеним реченням, що відразу вказує на вимисел подальших подій у творі. На початку є дієслова бути чи мати, абстрактного означення часу, або числівник один у прикметниковій формі у значенні «деякий, якийсь». Наприклад, в українських казках «Одного разу бігла лисичка...», «Колись лисиця з журавлем дуже товаришували», «Було це дуже давно у нашому лісі», «Був собі один чоловік», «Жили в одному селі два брати», «Один чоловік мав три сини» тощо. Схожа формула зачину характерна і турецькій казці, наприклад, «Було чи не було. В одному селі жив внук з бабцею» («Біг varmi§, bir уокши§. Koyun birin- de bir nineyle torunu ya§armi§»), «Було чи не було, були орел з лисицею» («Біг varmi§, bir уокшщ, bir tilki ile kartal varmi§», «Було чи не було, було двоє братів» («Біг varmi§ bir yoKmu§iki karde§ varmi§») тощо.

Зміст казки у обох народів, як правило виражається через авантюру, яка зав'язується на початку твору, має логічний розвиток і розв'язку в кінці. Розвиток сюжету відбувається у зв'язку з подіями навколо центрального героя. Дія, як правило, розгортається не лише у часі, а й у просторі, який постійно змінюється. Категорії часу та простору (хронотоп казки) функціонують за певними законами. Конкретний час не вказується -- не повідомляється, скільки часу минуло між вказаними подіями (наприклад, скільки герой був у дорозі), або коли повідомляється, то дуже загально, основним часовим відрізком є доба (вранці, увечері, через три дні тощо), наприклад, «Наступного дня приходить лисиця до журавля», «Лисичко-сестричко, завтра ж ти приходь до мене» («Tilki karde§ yarin da sen bana gel»).

І українські, і турецькі казки містять інформацію етнографічного та звичаєвого характеру -- ті певні буттєві рефлексії, які доносять інформацію про минуле, тобто текст казки передає національний колорит. Наприклад, у турецькій казці «Орел з лисицею» («Tilki ile Kartal») лисиця пригощає орла стравою під назвою «melez», а орел подає на стіл горох («nohut»). Тоді як в українській казці «Лисиця і журавель» лисиця готує кашу з молоком, розмазавши по тарілці, а журавель пригощає гостю дрібно нарізаними та складеними у високий вузький глечик: м'ясом, буряками, картоплею, квасолею. Важливою національною ознакою може бути маркування твору топонімами у деяких як українських, так і турецьких казках. Дослідниця Н. Годзь, вбачає в казці одну з форм об'єктивації архети- пів, акумулятор етнічної ідентичності та менталітету зазначаючи, що «казка, як знакова система, будує певний позачасовий наратив- ний простір, де наратори, за допомогою текстів, мають змогу не тільки передавати загальнокультурні константи, але й розкривати етнічно зумовлене світобачення» (2004).

Традиційна формула кінцівки не властива ані українським, ані турецьким казкам про тварин. Казка закінчується розв'язкою конфлікту, який чітко виражений на початку твору. Іноді закінчення може мати дидактичний характер. Наприклад, в турецькій казці «Орел з лисицею» лисиця робить висновок: «Ех. якби я тобі не давала «мелез»...!» («Eh... ben sana malez verme- seydim, sen de bana nohut vermezdin...!») після чого оповідач завершує казку такою формулою «Від мене -- вигадка, від Аллаха -- правда. Казці на цьому кінець» («Benden yalan, Allah'tan dogru. Bu mesel de burada bitti»). А в українській казці «Лисиця і журавель» журавель висновкує: «-- Вибач, кумонько. чим багаті, тим і раді. Більше я на цей раз нічого не приготував» і далі оповідач підсумовує, що «Ось так закінчилася дружба між лисичкою і журавлем».

Порівняльний аналіз персонажів

Як українські народні казки про тварин, так і турецькі казки характеризуються наявністю соціальнихелементів, викривальною спрямованістю і повчально-розважальною функцією. Тварини можуть виступати у ролі сестри (лисичка-сестричка), брата (вовчик-братик), куми (лисичка-кума). Будучи у звичному середовищі звірі наділені здатністю говорити людською мовою, переживати людські емоції і свідомо сприймати обставини людського життя.

Попри те, що звірі живуть і діють в умовах, властивих лише для них, їхні вчинки логічно вмотивовані і виражають певну суспільну чи моралізаторську ідею. Л. Дунаєвська називає такі казки алегоричними (2009). Дії тварин залишаються у рамках відомих аналогій до людський дій. Казкові персонажі є умовними,їм властиві усталені риси, за якими їх легко впізнати. Герої -- це типи, а не індивідуальності, відтак змальовуються загальними рисами, часто ідеалізуються, звеличуються, гіперболізуються. Персонажі іноді характеризуються загальними фразами, наприклад, «хитра лисиця», «розумний/дурний брат». Характер кожного персонажа розкривається в дії, а не за допомогою абстрактних описів, тому розповідь переважно побудована у формі діалогів. Кожен наступний вчинок випливає з попереднього і є логічним, що в свою чергу зумовлює динаміку твору. Головні образи в казці завжди антагоністичні: один уособлює добро, прекрасне, інший є втіленням зла, потворного. Це в свою чергу обумовлює усі їх характеристики -- дії, вчинки, наміри, мову тощо. Відповідно до функцій, що виконують персонажі в чарівних казках, Л. Дунаєвська поділяє їх на добротворців, злотворців та знедолених. Їх кількісне співвідношення у різних творах може бути різним, але кожен образ, на думку дослідниці, повинен бути віднесений до однієї з трьох груп (2009).

Українська казка «Пан Коцький» і турецька казка «Лисиця вдова» («Dul Tilki») (Tun?, 2008), окрім схожості у подієвості, мають подібних головних персонажів -- лисицю та кота. У обох казках лисиця з котом створюють сімейну пару, лисиця ініціює знайомство лісових звірів зі своїм чоловіком, намагаючись переконати всіх у його силі та злості. Щоб побачити і водночас задобрити кота, лісові звірі збирають застілля, а самі ховаються. У обох казках характерний інстинкт кота, ловити мишей, стає підтвердженням для лісових мешканців його агресивності. Лисиця у обох казках зображується цікавою (зустрівши дивного звіра, кота, звертає першою на нього увагу), активною та рішучою (пропонує котові бути 'її чоловіком в українській казці; вирішує знайти собі чоловіка та з'ясовує як кіт буде до неї ставитися після одруження у турецькій казці), хитрою та вигадливою (щоб продемонструвати свою зверхність над звірами, змальовує свого нового чоловіка дуже злим і небезпечним). Кіт в українській казці демонструє покірність і лінь (увесь час залишається підконтрольним лисиці і залежнимвід неї, вона сама з полювання приносить для нього їжу); у казці «Лисиця вдова» кіт проявляє свою інстинктивну активність, реагуючи на будь-який шелест та зображений активним у ролі чоловіка. У обох казках звірі налякані незвичною поведінкою кота -- тікають. Отже, лисиця наділена схожими рисами, на відміну від кота, який в українській та турецькій казках має протилежні рисита частково протилежні дії і вчинки.

Спільним персонажем для української казки «Лисиця та журавель» та турецької казки «Орел з лисицею», які мають подібний сюжет є лисиця. У обох казках лисиця однаково хитра, вона першою створює ситуацію на основі якої зав'язується конфлікт у казці -- пригощає свого гостя їжею, яка йому не підходить і сама все з'їдає. Далі ображений орел (журавель в українській казці), -- в обох випадках птахи -- відповідно реагує на вчинок лисиці: запрошує її до свого дому і пригощає стравою, яку вона не може їсти. У турецькій казці -- це горох «nohut», а в українській казці -- м'ясо з овочами, подане у високому глечику з вузьким горлом. У обох випадках лисиця не може наїстися.

Герої обох казок лисиця, орел (журавель) попри те, що звуться друзями -- антагоністи, протистоять один одному своїми діями. У реальності вони є протилежними істотами, які внаслідок свого природного способу життя не можуть поруч співіснувати і казка за допомогою прийому художнього паралелізму вказує на це.

Персонажі є персоніфікованими (олюдненими), що на думкуА. Богуш та Ю. Руденко,сприяє кращому розумінню казкового тексту, допомагає усвідомленню казки як жанру та значно полегшує процес розуміння твору (2005).Персоніфікація виявляється через набір нехарактерних для тварини і характерних для людини рис, більшість з них повторюються в українській та турецькій казці: лисиця -- гостинна, хитра, жадібна; орел (журавель) -- розумний, справедливий.

Дії та вчинки героїв у аналізованих текстах також співпадають.Тоді як відмінності зводяться до регіональних та національних особливостей: nohut українці не вирощують, журавель широко поширений вид птахів на території України. Отже, у казках двох різних народів кількість, типи та дії персонажів збігаються.

Порівняльна характеристика героїв української казки «Пан Коцький» та турецької казки «Лисиця вдова».

Порівняльна характеристика героїв української казки «Лисиця і журавель» та турецької казки «Орел з лисицею».

Мотиви та сюжети в українській соціально-побутовій казці «Чия брехня переможе» та турецькій казці «Два брехуни» схожі.

У казках різна кількість героїв -- в українській казці -- це три брати і мельник, а в турецькій казці -- бабуся, внук на ім'я Фарис, Мельник (4 і 3).

Проте два старших брати і бабуся є другорядними персонажами (допомагають головному герою зрозуміти правильний шлях вирішення ситуації), тоді як головними у обох казках виступають мельник і 3-й брат (Фарис у тур. казці). 1 і 2-й брати в українській казці повторюють оді й ті ж дії, що призводять до однакового результату, тому цих персонажів можна вважати одним збірним образом, який служить джерелом інформації та увиразненням особливостей головного героя.

Бабуся у турецькій казці хоч сама і не їздить до мельника та не збиткує, але володіє знаннями про небезпеку і інформує внука. Характерні особливості мельника як і характеристика його дій та вчинків у обох казках у ключових аспектах збігається -- він хитрий, жадібний, нечесний, але в результаті програє в брехні і віддає нечесно отримане багатство.

У обох казках антагоністом мельнику виступає молодий і кмітливий хлопець (3-й брат, внук Фарис), розповідь якого перемагає брехню опонента. В українській казці, на відміну від турецької, герої залишаються безіменними,цим підкреслюється їхня умовність.

Порівняльна характеристика героїв української казки «Чия брехня переможе» та турецької казки «Два брехуни».

Висновки

Отже, в національній казці розкривається не тільки етнічно зумовлене світобачення, а й передаються загальнокультурні константи, що за нашими спостереженнями повторюються. Порівняльний аналіз текстів українських та турецьких казок це підтверджує.

Дикі та свійські тварини представлені у колективній свідомості українського та турецького народів і мають схожі характеристики рис, дій та вчинків. Традиції етносів, що мешкають на віддалених територіях демонструють багато спільних елементів, що проявляються у фольклорній складовій культури народу, зокрема у жанрі казки. Сюжети та образи проаналізованих казок мають багато спільного як на композиційному рівні, так і в соціальному та моральному аспектах.

В українських та турецьких казках схожа структура тексту: наявні усталені мовні формули на початку та вкінці твору, повторюються персонажі (лисиця, мельник), і навіть збігаються основні характеристики образів (хитра лисиця, брехливий мельник, кмітливий хлопець тощо). Герої в проаналізованих українських та турецьких народних казках сприймаються як дійові особи з постійним соціальним статусом, що презентують певний тип, а не конкретного персонажа. Діяльність персонажів демонструє типові форми поведінки, згідно з закладеними в них архетиповим змістом. Подібність між собою казкових сюжетів та характерних рис персонажів, які зустрічаються у фольклорі України та Туреччини дає підстави до ширших наукових пошуків.

Список використаної літератури

1.TDK,http://www.tdk.gov.tr/index.php?option= com_gts&arama=gts&guid=TDK.GTS.5bdda- ec6b93843.63541751, Eri im Tarihi: 03.11.2019.

2.Tun$, Talha. (2008).Manisa Masallari Uzerine Bir ince- leme. Yuksek Lisans Tezi, Stileyman Demirel Uni- versitesi, Sosyal Bilimler Enstittisti, Ttirk Dili ve Edebiyati Anabilim Dali, Isparta.

3.Богуш, A., Руденко, Ю. (2005). «Лексичні особливості текстів українських народних казок», Збагачення словника дошкільників експресивною лексикою народних казок», Поліграф, Одеса.

4.Годзь, Н. Б. (2004). «Культурні стереотипи в українській народній казці», автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. філол. наук : спец. 09.00.04, Філософська антропологія, філо^- фія культури, Харків.

5.Дунаєвська, Л. (2009). Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій : монографія, Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», Київ.

6.Пан Коцький. Взято з https://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/pan-kocjkyj.

7.Походенко, Cвітлана. (2012). «Герої українських народних казок в архетиповій свідомості суспільства», Психолінгвістика, №9, С. 106--117. Сенчило, Надія (2018). «Порівняльний аналіз поетики та мотивів в українських та турецьких народних казках», Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах, №37, с. 133--139.

8.Українські народні казки. Казки про тварин. Взято з https://proridne.org/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD(12.10.2019)

Юнг, К. (1996). Душа и миф: шесть архетипов, PortRoyal, Москва.

Размещено на Allbest.ru