До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору кирила транквіліона ставровецького

Віра Сулима



Анотація

У статті розглянуто “Похвалу о Премудрости троякой, въ вЬцЬ сем явленной”, опубліковану в збірці Кирила Транквіліона Ставровецького “Перло многоцЬнноє” (Чернігів, 1646). Назва й композиція, барокова поетика й риторика аналізованого твору відбивають певні аспекти середньовічного тринітарного вчення та елементи ренесансного гуманізму, притаманні поглядам автора. Окреслення історико-літературного й релігійно-філософського контексту відкриває шлях до глибшого розуміння стилістичних ходів і авторських смислових кодів. В аналізі тексту враховано окремі аспекти читацької рецепції твору наприкінці XVIII ст.

Ключові слова: барокова поезія, поетика, риторика, тринітарна проблематика, релігійно- філософський контекст.



Abstract

Vira Sulyma. On Issue of Literary, Religious and Philosophical Context of One Poetic Work by Kyrylo Tranquilion Stavrovetskyi

The paper deals with the work by Kyrylo Tranquilion Stavrovetskyi “Praise of Triple Wisdom Witnessed in This Age”, included in the collection “The Precious Pearl” (Chernihiv, 1646). The name and composition as well as baroque poetics and rhetoric of the analyzed work reflect certain aspects of medieval Trinitarian doctrine and elements of Renaissance humanism, inherent in the views of the author. Stavrovetskyi highly appreciates the weight of poetry and philosophy in the spiritual life of man, while giving preference to theology. The wisdom that comes from the Son of God is important for him, as well as the wisdom that comes from the gifts of the Holy Spirit, that is, the special knowledge given to the prophets, the apostles and the pious theologians. The third wisdom is an innate human faculty of thinking, creative work, directing others and philosophical reflection, associated with the first person of the Holy Trinity, with God the Creator. The philosophical context is realized from the standpoint of high theological mind. The outline of the historical-literary and religious-philosophical context opens the way for deeper understanding of stylistic tools and the author's semantic codes. The rhetorical approach of the author of “Praise...” focuses on the monological (with the elements of dramatization) and emotionally intense appeal to the Wisdom of God. Stavrovetskyi shows some contrasting aspects of world perception. The reader may find here some mystical sentiments and profound theological knowledge realized in the poetic forms, as well as quite traditional ideas of the divine origin of man. At the same time the author focuses on some critical views on people and society.

Keywords: baroque poetry, poetics, rhetoric, Trinitarian problems, religious and philosophical context.



Медієвісти відділу історії української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України від 2017 р. працюють над плановою темою “Прототекст/текст/контекст як інтерпретаційні стратегії дослідження давньої і модерної української літератури X - XVIII ст.”. У межах теми передбачено поглиблене вивчення давніх пам'яток у світлі сучасних інтерпретаційних моделей комплексного аналізу, зокрема культурологічної інтертекстуальності. Зберігається й увага до окреслення історичного дискурсу, релігійно-конфесійної зацікавленості як наратора/автора, так і реципієнта/дослідника.

Кирило Транквіліон Ставровецький - відомий церковний і культурний діяч другої половини XVI - першої половини XVII ст., автор таких важливих книг, як “Зерцало богословіи” (1618), “Євангеліє учительноє” (1619), “Перло многоценноє” (1646). Окремі твори барокового письменника передруковувалися в Україні у ХХ ст. 2014 р. в перекладі із церковнослов'янської мови на сучасну українську побачило світ “Учительне Євангеліє”. Творчість Кирила Транквіліона Ставровецького у ХХ - ХХІ ст. досліджували: І. Франко, Д. Чижевський, С. Маслов, В. Крекотень, Б. Криса, Л. Ушкалов, архієп. Ігор Ісіченко, Ю. Пелешенко, О. Матушек, Я. Мельник, Г. Павленко, Т. Трофименко, Д. Сироїд та інші, надто якщо взяти до уваги учасників міжнародної наукової конференції “Кирило Транквіліон Ставровецький - проповідник Слова Божого” (Львів, 2015). Українське літературознавство, подолавши нігілізм і критику, упередження й підозри, раніше висловлювані на адресу Кирила Транквіліона Ставровецького, нині розглядає творчість письменника, зокрема й поетичну книгу “Перло многоценное” як феномен нашої культури; його можна осягнути, виявивши й гармонізувавши в дослідженні історико-літературні, філософські й богословські виміри давніх текстів.

У цій статті для розгляду з названої збірки обираємо своєрідний поетичний триптих - “Похвалу о Премудрости троякой, въ вЄцЄ сем явленной”, створений у добу раннього Бароко, коли українська поезія переходила етап засвоєння певних елементів жанрово-стильової системи, притаманної західноєвропейським літературам епохи Ренесансу. Унаслідок цих процесів зазнавали змін “традиційні середньовічні жанри, вироблені в письменстві візантійсько-слов'янського ареалу впродовж попередніх століть”, зокрема це стосувалося, на думку В. Крекотня, “жанрів метафізичної, або духовної поезії, закоріненої в християнській літургійній гімнографії” [15, 6-7].

Авторська нарація “Похвали о Премудрости троякой...” спонукає віднести твір як до релігійно-філософського віршування, так і до панегіриків - до похвальних вітань, у цьому випадку адресованих не високій особі царя чи гетьмана, а триіпостасному Богові - Святій Трійці. Зауважимо, що в певних моментах метафізичний панегірик набуває ознак жанру молитви:

Молю тя, Цару и Боже мой, не презри слёз моих И грешнои души мой,

A вечнои неволницы твой.

Спомни на веру и труды мой.

Єгда прійдеш въ славе царства твоє'го,

Тогда помяни мя, грешного раба своє'го,

Кирилія смирённого,

За кров святую твою купленного” [15, 293].

Певною спонукою до предметного розгляду “Похвали о Премудрости троякой.” уважаю свій намір продовжити дослідження тринітарної проблеми в українській літературі, яку було розглянуто раніше на матеріалі проповідницької спадщини раннього й зрілого середньовіччя. Саме в княжих часах була започаткована вітчизняна традиція трактування метафізичного вчення про Святу Трійцю (див. про це: [10; 11; 12; 13]).

У добі Бароко християнська тринітарна герменевтика, на відміну від напрацювань середньовічного богослов'я, перебувала в силовому полі загальнокультурних здобутків західноєвропейського Відродження, отже, і невпинного розвитку нових для України ренесансно-гуманістичних ідей. Знайомство Кирила Транквіліона Ставровецького із сучасними богословсько- філософськими тенденціями відбиває заголовок: його твір присвячено прославленню “Премудрости троякой”, але премудрості саме “въ вЄцЄ сем явленной”; тобто у творі тринітарна проблема висвітлюється з позицій унії, до якої Кирило Транквіліон Ставровецький перейшов 1626 р., тоді ж ставши архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові.

У передмові автор пояснює: “Книга то святая филозофіи бозской, має в собе розум”, а ще вона “съдержить въ собе похвалу Триперъсоналному Бозству...” - Святій Трійці [15, 234]; тобто премудрість походить і від Бога Отця, і від Сина Божого, Ісуса Христа, і від Духа Святого; цим ясно окреслено авторське розуміння проблеми filioque (лат. “і Сина”). Цей додаток до Символу віри, ухваленого на Нікейському соборі 325 р., як відомо, призвів до великих церковних незгод - розколу 1054 р., не подоланого й досі, хіба поширеного на нових етапах конфесійних поділів.

У тексті “Похвали о Премудрости троякой.” імена Бога найчастіше заховані під такими поняттями, як Мудрість, Премудрість, Любов та ін.

ЗдЄ, любителі премудрости, єго познайте,

ВЄрою любов Божію и премудрость єго достызайте [15, 295].

Сучасні філософи звертають увагу на виявлене в барокового поета розуміння особистої віри й власних зусиль людини у справі пізнання божественної премудрості, що також пояснюється “впливом реформаційної ідеології на світогляд Транквіліона” [7, 260].

Про елементи ренесансного гуманізму в поглядах Кирила Транквіліона Ставровецького свідчать і рядки з прозової передмови до всієї збірки, де письменник дає високу оцінку своїй праці й висловлює думку про її практичне призначення: “изъ єдиного віршика двох або трох слов може добрый казнодЄя казаня повести, и кротко звязную реч роспространити, и душе людскіи утЬшити, словом Божім. Так же въ школах будучіи студенти могуть собе с тои книги святои выбирати верші на свою потребу и творити з них ораціи розмаитіи часу потребы свои, хоч і на комедіях духовных” [15, 232].

Кирило Транквіліон Ставровецький високо поціновував поезію й філософію, зокрема їх вплив на духовне життя людини, проте перевагу незмінно віддавав богослов'ю; рядками “Епіграми” з “Перла многоценного” він висловив цю думку так:

Прето поета, бы и намудрейшій,

И філіозоф, розумом острейшій,

Мусить гордои думы роги схилити А небесной царици сам низко ся поклонити” [15, 233].

У передмові автор указав на дві причини, які спонукали його назвати книжку “Перло многоцЄнноє”: “Первоє, для высокого богословского разума. Повторе, для сладкоглаголивого риторского языка и поетицкого художества. Разум въ той книзе филіоз[офскій] Бозк[ій]” [15, 231]. У цих рядках автор намагався узгодити вимоги кількох наук: риторики (законів красномовства), поетики (правил віршування), філософії (вимог логіки) і богослов'я (герменевтики).

Звідси походять і поради “различіє имен премудрости знати”, а саме, розум, що має людина від народження, - то вроджена мудрість (“прирожона мудрость”), а ті особливі знання, що їх Бог дарував пророкам, апостолам і правовірним теологам - то премудрість: “А що приложоно “премудрость” - тогда той предлог значить над то зацнейшую премудрость, з дару Бозкого, даную пророком, и апостолом, и теоліокгом правоверным” [15, 289].

Такий поділ кореспондується з богословською традицією інтерпретації сакрального тексту на кількох рівнях: тілесному (буквальному, історичному), душевному (моральному) і духовному (алегоричному). “Отож, - писав Л. Ушкалов, - згідно зі стародавньою екзегетичною методою, українські барокові письменники говорять про б у к в а л ь н и й (“властный”, “истинный”, “исторіческьій”, “исторіалньїй”, “л^тералный”, “писменный”, “пов^ствователный”, “простый”...) і т а є м н и й (“духовный”, “закрытый”, “игралишный”, “мютмескый”, “неясный”, “образительный”..., “параболичный”..., “прикровенный”, “пророцкый”, “таинственный”, “ф^гуратный”...) “сенси” (“розуми”) Святого Письма, - останній з яких, у свою чергу, має “алегоричну”, “тропологічну” (“моральну”) та “анагогічну” форми” [17, 19 - 20]. У “Ключі розум^нія” Іоанникій Галятовський пояснював, що “сенс латеральний” - це розуміння Святого Письма буквально, сенси “моральный, аллегоричный и анагогичный” є закриті, вони потребують тлумачення [17, 20].

“Похвала о Премудрости троякой, въ вЪц'Ъ сем явленной”, відповідно до вчення про триєдиного Бога, складається з трьох розділів: перший містить віршоване прославляння мудрості вродженої, одвічної, даної людям Богом Отцем, Творцем і Вседержителем світу; у другому розділі оспівується мудрість і наука Сина Божого, а також дари Його Духа Святого (знову зустрічаємо тринітарну проблематику, тобто тезу про походження Духа Святого й від Сина Божого); у третьому розділі автор виголошує хвалу дарам Премудрості небесної й тим, хто її полюбив.

Прозова передмова містить важливі вмотивування щодо композиції твору та його головних концептів. Автор указав на необхідність для кожної людини “видати <...>, яко троякая Премудрость купоименная, то єст под єдным именем” пробуває, водночас він іще раз наголосив на важливості саме Премудрості, тобто на вченні, яке йде від Сина Божого, за нею йде Премудрість, що дістається з дарів Святого Духа, перебуває ж вона “въ душах пророцких и апостолских и богословских, и въ прочих святых, угодницєх Бозких” [15, 289]; до останніх автор, безперечно, числив і таких проповідників, як він.

Третя мудрість - “прирожоная, от Бога єст дана, въ началі бытт человЪческаго, заровно изъ самовластієм, такъ аггелом, яко и человеком” [15, 289]. Тут же зазначено, що саме цю вроджену здатність до мислення й мовлення автор ставить попереду, дослівно: “Прето я напрод покладаю похвалу

мудрости прирожоной, то єсть о филозофіи, которою царіє царствують и сйлныи правду пишуть и закон политиіцкій полагають, а мучіїтелш землю держать'' [15, 289; курсив мій. - В. С.].

Проігноруємо на певний час визначення мудрості природженої як філософії, а звернемо увагу на близькість закурсивлених рядків з аналізованого твору до віршів старозавітної Книги Приповідок Соломона (за Острозькою Біблією 1581 р.), де Мудрість декларує такі цінності, як “совЪтъ, и разумъ и смыслъ” (розважливість, знання й розуміння), а під страхом Господнім відкидає неправедність, гордість, зарозумілість і всі звихнені дороги злих, а далі дослівно - “Мои єс^ совЪтъ и утвєрждєнїє, моя жє (и) крепость. Мною царїє царствуютъ, и силнїи пишутъ правду, мною вєлможи вєличаются, и мучитєлє мною дръжатъ зємлю” (“Въ Притчах. Глава 8: 12-16”) [2; курсив мій. - В. С.]. У ширшому сенсі Приповідки Соломона стали прототекстом слів Кирила Транквіліона Ставровецького про мудрість природжену, потверджених мало не дослівним повторенням окремих віршів, власне, цитуванням Святого Письма. Таке опертя на старозавітну книгу кореспондує мудрість природжену

з філософією, абстрактним мисленням, і з біблійним Творцем світу, з Богом Отцем - першою Особою Святої Трійці. Саме тому цей розділ і йде першим, як відповідний тому, хто все створив і всім правує, отже, і мудрістю, хоч би кому він її вділив від початку цілого світу чи від народження конкретної людини.

Зазначимо, що розмова в Кирила Транквіліона Ставровецького про мудрість давню, споконвічну, природну, торкається таких реалій життя людей, як влада царів, правителів, вельмож, тиранів, як діяльність законодавців, мореплавців, ремісників і навіть алхіміків: “Тобою царіє царствують // И силныи народами справують, // Землею и странами владують”; “Тыи пишуть права статути”, “И пловци морскіи душа своя вручають // СилЪ твоє'й смЪле и невонъпливе, // И преходять морскую глубыну нестрашливе” [15, 290]. Автор показує, що всякий люд має свій зиск і користь від мудрості: нею безсилі легко долають сильних, нещасливі здобувають славу, упосліджені - довголіття й багатство, заблуканим вона дає виправлення, боязким - мужність, старцям - укріплення, лінивим - бадьорість, спраглим слави - швидке вдоволення нею, дітям - зростання і красу, для злиденних мудрість - то великий скарб, для божевільних - просвітлення. В укрупненому масштабі така картина давнього світу цілком може репрезентувати добре відомі авторові старозавітні тексти Святого Письма. Кирило Транквіліон Ставровецький згадує тих, котрі “пишуть права [й] статути”, і тими законами творять “правду съвершенную, // всему свЪту нынЪ явленную”, проте він обминає такі поняття, як Закон, даний від Мойсея, як Десять Заповідей тощо. На відчутну присутність мотивів Соломонових Книг Мудрості (Приповістей Соломонових і Премудрості Соломонової) у “Похвалі

Премудрости троякой...” указує й архієпископ Ігор Ісіченко [1].

Водночас згадка в передмові до “Похвали о Премудрости троякой, въ вЪц'Ъ сем явленной” саме “о мудрости прирожоной, то єст о филозофіи”, безперечно, указує на зв'язки християнського богомислення доби Бароко з традиціями давньої грецької філософії, яке Л. Ушкалов називав явищем “особливої літературно-філософської конвергентності” [16, 172]. Органічне поєднання філософських та богословських інтенцій притаманне літературним творам як Кирила Транквіліона Ставровецького, так і Лазаря Барановича, Іоанна Максимовича, зокрема й при розробці ними “тринітарної проблематики у віршованій формі” [16, 178].

Щодо розуміння головних структурних компонентів і смислових концептів аналізованої пам'ятки цікаво зважити на один “філологічний гріх”, тобто на помилкову публікацію анонімного списку “Похвали о Премудрости троякой во вЪц'Ъ са[мо]явленой”, зробленого у XVIII ст. закарпатським філологом, педагогом і церковним діячем Арсенієм Коцаком (1737 - 1800) [3, 250-263]. Цікаво, що за списком А. Коцака в публікації по-іншому зазначено заголовок, де “Похвала о Премудрости троякой, въ вЪц'Ъ сем явленной” передана як “Похвала о Премудрости троякой во в%ц% са[мо]явленой”, що відчутно змінює смисловий акцент. До того ж першу частину твору А. Коцак переніс у кінець триптиху (або ж такий йому дістався текст). Припускаємо, що до цього переміщення могли призвести вловлені давніми переписувачами філософські метафізичні інтенції тексту першої частини, адже в ній Кирило Транквіліон Ставровецький охарактеризував ту мудрість, яка “во праведных и во гр^шницєх, и въ аггелах добрых и въ злых демонах <...> при натурЪ зостаєт вЪчне, неизм^нне”, що її “аггелове добріи мають въ небЪ и праведници на земли”, отже, “тыи, добріи, обращають ю на доброє”, а “дЪмонони, и гр^шныци свою мудрость и самовластіє обращають на злоє”, і цим “в^чноє затраченя душй своє'й готують” [15, 289]. У такому переміщенні в кінець твору першої частини, насиченої філософськими інтенціями, можемо бачити й певний відгук на запеклу полеміку, що точилася в XVII - XVIII ст. між християнством філософським вільнодумством із різних богословських питань, результатом чого, за спостереженням Л. Ушкалова, польські єзуїти, намагаючись поставити міцний заслон поширенню лібертинських поглядів (одного з виявів нігілістичної філософії, яка заперечувала усталені моральні норми), навіть видрукували цілу бібліотеку книжок, спрямованих проти стародавніх та новочасних філософів- вільнодумців [16, 179]. Утручання в композицію тексту переписувачів ХVIM ст. створило хибне враження про твір, який публікатори ХХ ст. випадково приписали А. Коцаку.

Розділ другий “Похвали о Премудрости троякой, въ віці сем явленной” має заголовок “О небесной премудрости похвала, то єст о науці Сына Божего и о дарєх Духа єго Святого” - тут, на подобу релігійного гімну, з відповідними екстатичними конотаціями, автор висловлює своє захоплення Божественною Премудрістю, власне Божою всесильністю й усемогутністю:

О Премудрости світлійшая,

Пресвятійшая и паче солнца пречестнішая!

Премудрости небесная непостижимая,

Всему міру въ сылЪ своєй невомістимая,

Світлости въ тмі сущим неугасимая!

Ты світом правды паче солнца сіяєш И разумы темныи наші просвіщаєш,

Ты алчущих правды доволно насьіщаєш... [15, 290 - 291].

Або, як писав Еммануїл Сведеборг на межі XVII - XVIII ст., “Усесвіт з усіма й кожним із предметів, які йому належать, створений Божественною Любов'ю зусиллям Божественної Мудрості” (див. книжку вченого-природознавця, теософа й реформатора християнства “Мудрість Євангельська про Божественне Провидіння” [9]). Транквіліон, звертаючись до Божої Премудрості, формулює це рядком: “Ты всего міра сего истенноє строє'ніє” [15, 291].

У третій частині твору (“Яко нікто так не єст любим Богу, яко сєй, который любить премудрость небесную”) Кирило Транквіліон Ставровецький описує благодатні наслідки для тих, хто стає добрим учнем церкви, Ісуса Христа й Духа Святого, і найперше - старозавітні патріархи й пророки, які “съ премудростю всігдй пребывали, // Прето в любвй Божей навіки зостали”, а також апостоли, учні Ісуса Христа, “премудріи ловци” (алюзія до євангельської обіцянки вчителя зробити своїх учнів із рибалок ловцями душ), ну, зрозуміло, і богослови, професійні екзегети, герменевти, тлумачі простих і складних істин Господніх, захованих у Святому Письмі:

Апостолове, премудріи ловци,

яснозрителніи богослови

Съ премудростю любовію съвокуплени

И за то Богом небесним възлюблени

И славою вічною ныні прославлени

A въ чину многоочитых херовімов поставлени [15, 295].

Це й була найвища місія й користь від Премудрості, дарованої Сином Божим:

О небесная премудрости,

Неизреченная благости!

На тоє'сь твою трапезу уготовала,

Абысь нам презъ ню живот в^ный даровала,

А в тим дивнуюсь свою доброть показала.

Ты въ тмі блудя'щим світ Євангелія послала,

Абы твой любителі въ нем всігдй ходили,

A въ тмі гріхов болей ныні не блудили [15, 291].

Отже, богословський контекст твору з'ясовується через розкриття вчення про Святу Трійцю, яке Кирило Транквіліон Ставровецький трактує у світлі західної тринітарної доктрини. Філософський контекст (“Разум въ той книзі филіозофскій”) реалізується з позицій “высокого богословского разума” [15, 231]. Окреслено у творі й прагнення людського розуму до пізнання Бога, і водночас наголошено на неможливості такого пізнання:

Премудрости небесная непостижимая,

Всему міру въ сылЪ своей невомЪстимая [15, 290-291].

Це був і певний відгук на давню суперечку богословів-агностиків, яка проходила крізь усю середньовічну християнську теологію. Перегодом тема Софії - Премудрості Божої концептуалізується в російській релігійній філософії (софіології), зосібна, у працях В. Соловйова, М. Бердяєва, П. Флоренського, С. Булгакова, О. Лосєва, В. Лоського, С. Аверінцева та інших.

Тематично “Перло многощЬнноє” лежить у річищі розвитку ранньобарокового віршового слова із широким опрацюванням біблійних тем, образів і мотивів. “Вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, - на слушну думку Б. Криси, - більше, ніж вірші інших поетів, оприявнюють тісне співвідношення риторики й герменевтики. Якщо герменевтика представляє ступінь і характер розуміння Святого Письма, то риторика розширює коло тих, хто розуміє, відкриває й “оприлюднює” шляхи до цього кола. Власне під пером Кирила поетична риторика, себто укладена “под метри” наука розуміння Святого Письма, стає суттєвою ознакою українського вірша” [5, 243].

Щодо своєї літературної праці Кирило Транквіліон Ставровецький традиційно зізнавався: “Богословская реч и правда латвЪйша просто писат, але под метрами бозкіи речи трудно, и барзо трудно. Тилко той тоє знаєт, кто того ремесла заживає” [15, 231]. А покликало його до цієї важкої праці на схилі віку бажання “абы чловЪк охотн^йшій был до читання речій Бозских и таємниць збавеных, которыи суть почасти описаны сладкою мовою под метри, а звлаща для молодых, жебы ся заправляли горячею любовью до хвалы Божеи...” [15, 231].

Риторська майстерність в аналізованому творі зосереджена на монологічному (з елементом драматизації) емоційно напруженому звертанні до Премудрості Божої, а також на представленні деяких, часто контрастних аспектів світосприйняття: тут і традиційні ідеї божественного походження людини, і прагматичні, а то й критичні, нігілістичні погляди на людину, на суспільство, тут і передача містичних настроїв, реалізація в поетичних формах глибоких богословських знань, і водночас концентрація на особистому життєвому досвіді, що стимулювало відтворення чуттєвих переживань автора, посилюючи й ліричну інтенсивність тексту.

Окремі прикмети барокової стилістики (на прикладі творів Івана Величковського, Григорія Сковороди та інших поетів XVII - XVIII ст.) окреслював іще Дмитро Чижевський; зокрема він звертав увагу “на велику антитезу складного та простого, що проходить крізь все барокове духовне життя” [19, 423]. ренесансний гуманізм поетичний читацький

Кирило Транквіліон Ставровецький також послуговувався цим прийомом і складну картину Божественного Провидіння часто вибудовував із коротких простих речень. Характеристику мудрості, що від віків людям притаманна, поет передав властивими бароковій поетиці виразними антитетичними концептами:

Ты заблуждшим исправленіє,

Ты старцем укрЬпленіє,

Ты бодрость лЬнивим,

Ты мужество боязливым,

Ты младенцєм возраст и красота, Ты паніє'нства съкровище и высота, Ты нищих съкровище и богатество веліє,

Ты сущим въ тмЬ безумія просвЬщеніє. Ты прагнучих славы скороє насыщеніє. Ты хитріи ремесла показуєш свЬту и по твоє'му съвЬту вьінайдуєш” [15, 290].

Як ми бачили вище, бароковий поет кооптував біблійні образи, спираючись у трактуванні на середньовічну патристику й гімнографію. Найчастіше це були персони Святої Трійці, особливе місце належало Ісусові Христу, Матері Божій, апостолам. Поет вправно вплітав у поетичну тканину твору біблійні алюзії, як- от натяк на євангельську прощальну трапезу Ісуса Христа з учнями, поєднану з християнською пізнішою традицією святкування Воскресіння Христа, а також церковно-літургійними обрядами:

И хлЬбом небесним от твой трапезы насыщени,

И от чашЬ твой вЬчним веселієм упоє'ни” [15, 291].

І тут-таки пряма вказівка на спасенну роль біблійних книг: “Ты въ тмЬ блудящим свЬт Євангелія послала” [15, 291].

У творі Кирила Транквіліона Ставровецького натрапляємо на алегоричні порівняння, де божественна премудрість співвіднесена із церквою (“Ты на позорЬ міра сего дом славы свой создала” [15, 291]), з євхаристією (“И трапезу свой сладости всЬм уготовила” [15, 291]), з першими вчителями науки Христа (“Ты рабов своих, апостолов, послала // Въ всЬ страны и многих народов събрала // В дом церкви твой” [15, 291]).

Стиль і поетика українських віршів першої половини XVII ст., зокрема й аналізованого твору, набуваючи окремих ренесансних і барокових прикмет, усе ще тяжіли до арсеналу середньовічних засобів художнього мислення. Тому у творі барокового поета відчутні стилеформувальні особливості, притаманні добі Середньовіччя й Передвідродження - підвищена емоційність, експресивність, динамізм, широке застосуванням окличних речень, внутрішніх монологів тощо [8, 35]. До прикладу: “О мудрости преславная, // От вЬков въ человЬцєх давная!” [15, 290]; “О мудрости преславнЬйшая, // Надъ злато и каменіє драгоє честнЬйшая” [15, 290]; “О мудрости, все то тобою дЬють” [15, 290]; “О премудрости свЬтлЬйшая, // ПресвятЬйшая и паче солнца пречестнЬшая!” [15, 290]. Посилюють художньо-емоційну виразність твору й такі риторичні повтори:

Ты заблуждшим исправленіє, Ты бодрость лЬнивим,

Ты старцем укрЬпленіє; Ты мужество боязливым [15, 290].

У цьому фрагменті анафору створює особовий займенник “Ты”, який ужито на початку рядка тринадцять разів. Захоплювався автор “Похвали о Премудрости...” й повторенням однокореневих слів, що не лише надавало мові емоційності й експресії, а й поглиблювало смислові концепти: “Ты паче всякого свЬта свЬтлЬйша // И над все честноє вЬка сего честнЬйша” [15, 291]. Зауважимо й превалювання концепту “свЬтло” в різних словоформах: “свЬтло”, “свЬт”, “просвЬщеніє”, “свЬтлЬйшая”, “свЬт правды”, “свЬт Євангелія” та інші.

“Похвала о Премудрости.” жанрово дотична до галузі барокового риторства і, так чи так, відбиває відповідні вміння й навики її автора з теорії й практики поетичного красномовства; інколи її рядки нагадують тогочасні вітання - їх можна порівняти, наприклад, зі зразками іменинних вітань, що збереглися в курсі риторики Іларіона Ярошевицького, нещодавно опубліковані в перекладі з латинської мови Р Кисельовим [4, 281]. І там, і там легко спостерегти такі елементи барокового стилю, як “несподівані метафори, складне плетиво алюзій (що створює неабиякі ребуси для сучасного перекладача й читача), рясні вибагливі епітети, оксиморони, карколомна інверсивність фрази... і все це без жодної міри”, - пише дослідник [4, 287]. Наприклад, варто вказати на захоплення Ставровецького заперечувальними епітетами: “премудрость непостижимая. невомЪстимая”, “светлости... неугасимая”, “неизреченная благости”, “неувядаємьій цвЪте” та ін. Привертає увагу й несподівана метафора, що посилює прагнення до пізнання вищих істин християнства: “О мати святых, подай сесца устом моим, // Насытй гладную душу мою сладким млеком твоїм” [15, 292].

Поруч із біблійними цитатами й алюзіями спостерігаємо в тексті “Похвали о Премудрости.” ясні знаки модернізації (секуляризації) релігійного тексту, зокрема долучення до твору суто світської тематики, що відповідало загальним тенденціям доби:

Ты хитріи ремесла показуєш свЪту и по твоє'му съвЪту вьнайдуєш,

Ты з неподобного подобноєтвориш презъ альхЪмЪстов, новоє дЪло удивителноє И за чуд свЪту и человеком явителноє А тимъ многих удивляєш, утЬшаєш,

Понеже тоє чудотвореніє у своєй моці маєш [15, 290].

Насамкінець звернемося ще раз до початкових сторінок книги “Перло многощЬнноє”, що містять Епіграму з рядками традиційних вибачень давнього автора: “Єсли ту що нестройного поета мудрыи обачить, // Проше, нехай ми пребачить”. Загалом Епіграма не така вже й сумирна. У її рядках заховано важливі для автора книги поняття (концепти) - теологія, філософія, поезія, душа, дар Божий, мудрість, слава, правда. Та ми не про них, бо вже було ці сенси не раз згадано. Ми про інше в Епіграмі - про те, що поет Кирило Транквіліон Ставровецький згадує “ЯмбЪкус, трохеус, спондеус” - двоскладові віршовані метри - ямб, трохей, спондей. І згадує з негативом як такі, що причетні до поганської віри, тобто до античності.

А що оглядали разумныи очи нашЪ, Але прудко поломали свои ноги,

Тогда тоє хотіли слуги вашЪ, Предъ свЪтлостю богословіи утікаючи

ЯмбЪкус, трохеус, спондеус, И жадного до неи приступу нЪ маючи.

провадити межи поганскіи богй,

На час Кирила Транквіліона Ставровецького вже завойовував позиції в українському віршуванні силабічний тринадцятискладник (починаючи від публікації віршів в Острозькій Біблії 1581 р.). Проте наш автор цієї системи не визнавав - він управлявся у віршуванні ізосилабічному або нерівноскладовому.

У підсумку зазначимо: розглянута “Похвала о Премудрости троякой, въ вЪцЪ сем явленной” тематично близька до барокового релігійно-філософського віршування, якому притаманні також образи й мотиви виразно секулярного характеру. Твір має прикмети кількох жанрів: релігійно-філософської поезії, духовної оди (або панегірика, привітання), молитви. На мові та стилі пам'ятки яскраво відбилася індивідуальність автора, його літературні вподобання й конфесійна приналежність. Головний адресат і персонаж - Божественна Премудрість (власне Свята Трійця) - визначили тенденцію до відтворення універсальної всеосяжної картини світу, яка була, на думку Д. Чижевського, загальною рисою духовного життя бароко [19, 412]. “Український духовний барок, - зазначав учений, - був з певних історичних причин трохи “однобічним” <...>. Його представники були в більшості духовними або пройшли через духовну школу <...>. Тому знайдемо в українській бароковій літературі релятивну перевагу релігійної тематики. Але ця перевага не є безроздільним пануванням. Навіть у творах духовних авторів знайдемо також спробу синтезів або по меншій мірі одночасне існування у того самого або різних авторів найрізноманітних, навіть антитетичних устремлінь, тенденцій, настроїв, форм, стилів” [19, 415-416]. Ці думки вповні відбивають і головні риси розглянутого твору Кирила Транквіліона Ставровецького - твору ніби загубленого в пороху архівних сховищ і бібліотек, випадково приписаного своєму давньому прихильникові й популяризатору (Арсенієві Коцаку), опублікованому під цим ім'ям. Можливо, сталася ця оказія лише для того, аби твору не загубитися, привернути нашу увагу й нагадати читачам/науковцям ХХІ ст., що проблемі filioque виповняється одна тисяча шістсот дев'яносто четвертий рік від часу її появи в цьому світі. Та вона не вирішена й досі. Тож чи не кожен давній твір має право сподіватися на нашу увагу.



Література

1. Архиепископ Ігор Ісіченко. “Перло многоцінне” Кирила Транквіліона ставровецького як феномен української барокової релігійної культури // Духовні виміри барокового тексту. Літературознавчі дослідження. -- Харків: Акта, 2016. -- С. 306--321.

2. Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску. Острог, 1581 / Підгот. до др., пер. укр. м. ієром. архим. д-ра Рафаїла (Романа Турконяка). -- Львів: Благодійний фонд “Книга”, 2006. -- 1958 с.

3. Дзендзелівський Й. Новознайдений художній твір Арсенія Коцака “Похвала о Премудрости троякой во віці са[мо]явленой” // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI--XVHI ст. -- Київ: Наук. думка, 1981. - С. 250-263.

4. Кисельов Р. 12 іменинних вітань викладачам Києво-могилянської академії. // ІЗБОРНИК 2012 -- 2016. Дослідження. Критика. Публікації / Упор., ред.: В. І. Сулима. -- Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. -- 452 с.

5. Криса Б. Книжна поезія / Література національного відродження і раннього Бароко. Оригінальна література. // Історія української літератури: у 12 тт. Т. 2. Давня література (друга пол. XVI -- XVIII ст.). Київ: Наук. думка. -- 838 с. -- С. 212--249.

6. Маслов С. И. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. -- Київ: Наук. думка, 1984. -- 243 с.

7. Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій. -- Київ: Вища школа, 1999. -- 543 с.

8. Пелешенко Ю. Українське передвідродження: основні риси. // Літературознавство: Матеріали IV конгресу МАУ (Одеса, 1999 р.). Кн. 1 / Відпов. ред. О.Мишанич. -- Київ: Обереги, 2000. -- C. 5--11.

9. Сведеборг Э. Мудрость Ангельская о Божественном Провидении. -- Київ, Львів, 1997. -- 416 с.

10. Сулима В. Деякі аспекти рецепції образу біблійної Святої Трійці в книжній словесності ХІ -- XII ст. // Варшавські українознавчі записки. 11-12. За ред. С. Козака. -- Варшава, 2001. -- С. 45--61.

11. Сулима В. Свята Трійця в українській літературі ХІ-XV ст.: аспекти інтерпретаціїта художнього втілення // Матеріали V конгресу МАУ -- Чернівці, 2003. -- С. 180--185.

12. Сулима В. Свята Тройця у творах Кирила Турівського // Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 4. -- Чернівці, 2002. -- C. 73--84.

13. Сулима В. Свята Трійця і троїста символіка: до питання про літературну генезу української народної поезії // Слово і Час. -- 2005. -- №6. -- C. 3--12.

14. Трофименко Т. М. Збірка “Перло многоценноє” Кирила Транквіліона Ставровецького в контексті барокової культури: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Т.М. Трофименко ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. -- Харків, 2003. -- 19 с.

15. Українська поезія. Кінець XVI -- початок XVII ст. / Упорядники В. П .Колосова, В.І.Крекотень. -- Київ: Наук. думка, 1978. -- 430 с.

16. Ушкалов Л. Література і філософія: доба українського бароко. -- Харків: “Майдан”, 2014. -- 414 с.

17. Ушкалов Л. Світ українського барокко. -- Харків: “Око”, 1994. -- 108 с.

18. Франко I. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході. Вступ до студії над “Богогласником”. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - Т. 39. - Київ: Наук. думка, 1983. - С. 126-143.

19. Чижевський Д. Український літературний барок: нариси / Підготовка тексту та мовна редакція Л. Ушкалова; вст. стаття О. Мишанича. - Харків: АКТА, 2003. - 466 с.

References

1. Arkhyiepyskop Ihor Isichenko (2016). “Perlo mnohotsinne” Kyryla Trankviliona stavrovetskoho yak fenomen ukrainskoi barokovoi relihiinoi kultury In: Arkhyiepyskop Ihor Isichenko. Dukhovni vymiry barokovoho tekstu. Literaturoznavchi doslidzhennia. (pp. 306-321) Kharkiv: Akta. [in Ukrainian]

2. Byblia, syrich knyhy Vetkhaho y Novaho Zavita po yazyku slovensku. Ostroh, 1581 // Pidhot. do dr., per. ukr. m. iierom. arkhym. d-ra Rafaila (Romana Turkoniaka). - Lviv: Blahodiinyi fond “Knyha”, 2006.

3. Dzendzelivskyi, Y. (1981) Novoznaidenyi khudozhnii tvir Arseniia Kotsaka “Pokhvala o Premudrosty troiakoi vo vetse sa[mo]iavlenoi” Literaturna spadshchyna Kyivskoi Rusi i ukrainska literatura XVI --XVIII st. (pp. 250-263) Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]

4. Kyselov, R. Ye. (2018) 12 imenynnykh vitan vykladacham Kyievo-mohylianskoi akademii. Sulyma, V. I. (Ed.)

5. IZBORNYK 2012-2016. Doslidzhennia. Krytyka. Publikatsii (pp. 280--287) Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho. [in Ukrainian]

6. Krysa, B. (2014) Knyzhna poeziia In Istoriia ukrainskoi literatury (Vol. 1-12; Vol. 2) Davnia literatura (d. p. XVI -- XVIII st.). (pp. 212-249). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]

7. Maslov, S. Y. (1984) Kyryll Trankvyllyon-Stavrovetskyi y eho lyteraturnaia deiatelnost. Kiev: Naukova dumka [in Russian]

8. Ohorodnyk, I. V. & Ohorodnyk, V. V. (1999) Istoriia filosofskoi dumky v Ukraini. Kurs lektsii. Kyiv: Vyshcha shkola. [in Ukrainian]

9. Peleshenko, Yu. (2000) Ukrainske peredvidrodzhennia: osnovni rysy. Proceeding from: Myshanych O. (Ed.)

10. Literaturoznavstvo: Materialy IV konhresu MAU (Odesa, 1999 r.). Kn. 1, (pp. 5-11) Kyiv: Oberehy. [in Ukrainian]

11. Svedeborg, E. (1997) Mudrost Anhelskaia o Bozhestvennom Providenii. - Kyiv; Lviv [in Russian]

12. Sulyma, V. (2001). Deiaki aspekty recepcii obrazu bibliinoi Sviatoi Triici v knyzhnii slovesnosti XI -- XII st. Kozak S. (Ed.) Varshavski ukrainoznavchi zapysky. 11--12. Varshava, 45-61 [in Ukrainian]

13. Sulyma, V. (2003). Sviata Triicia v ukrainskii literaturi XI - XV st.: aspecty interpretacii ta khudozhnoho vtilennia. Proceeding from: Materialy V konhresu MAU, pp. 180--185. -- Chernivtsi, [in Ukrainian]

14. Sulyma, V. (2002). Sviata Troicia u tvorakh Kyryla Turivskoho. Bibliia i kultura. Zb. nauk. st., 4, 73-84. Chernivtsi [in Ukrainian]

15. Sulyma, V. (2005) Sviata Triicia i troista symvolika: do pytannia pro literaturnu henezu ukrainskoi narodnoi poezii Slovo i Chas, 6, 3-12 [in Ukrainian]

16. Trofymenko, T. M. (2003) Zbirka “Perlo mnohotsennoie” Kyryla Trankviliona Stavrovetskoho v konteksti barokovoi kultury: Extended abstract of Candidate's thesis / Karazin Kharkiv national university. Kharkiv. [in Ukrainian]

17. Kolosova, V. P., Krekoten V.I. (Ed.) (1978) Ukrainska poeziia. Kinets XVI -- pochatok XVII st. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]

18. Ushkalov, L. (2014) Literatura i filosofiia: doba ukrainskoho baroko. Kharkiv: Maidan [in Ukrainian]

19. Ushkalov, L. (1994) Svit ukrainskoho barokko. Kharkiv: Oko [in Ukrainian]

20. Franko, I. (1983) Dukhovna i cerkovna poeziia na Skhodi i na Zakhodi. Vstup do studiii nad “Bohohlasnykom” In: I. Franko Zibrannia tvoriv (Vol. 1-50; Vol. 39) (pp. 126-143). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]

21. Chyzhevskyi, D. (2003) Ukrainskyi literaturnyi barok: narysy / Pidhotovka tekstu ta movna redakciia L. Ushkalova; vst. stattia O. Myshanycha.-- Kharkiv: AKTA [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru

...