Поезія Тодося Осьмачки в європейському літературному та образотворчому контексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поезія Тодося Осьмачки в європейському літературному та образотворчому контексті

Ганна Токмань, доктор педагогічних наук, професор

Abstract

Todos Osmachka's Poetry in the European Literary and Fine Arts Context

Hanna Tokman, Doctor in Pedagogics, Professor

The article is dedicated to the poetry of the Ukrainian poet of the XX century Todos Osmachka. Todos Osmachka s poetry is a multifaceted artistic phenomenon. The researcher aims to compare artistic texts with other works of literature and art. The object of the study is the book Fringe of time, which was written between 1943 and 1948. The poet was in exile, so the poems express alienation, loneliness and nostalgia. The style of the poems is characterized by expressionism and surrealism. The meanings of Todos Osmachka 's poetry are consistent with existential philosophy.

For comparison, the researcher used Erich Maria Remarque 's novel Love Thy Neighbour, Edgar Allan Poe's poem The Raven, Edvard Munch's picture The Scream, Vincent van Gogh 's picture Wheatfield with Crows, Irving Stone 's novel Lust for Life. These works were used as parallels to the content and style of Todos Osmachka 's poetry.

In T. Osmachka 's lyrics, the artistic world is filled with contrasting images. Poetic language is a cry of despair, it is associated with the Edvard Munch's picture The Scream. The loneliness of man, the despair, alienation of the environment are inherent in both Osmachka's poetry and Munch 's painting.

An existential approach to depressing the lives of emigrants has been observed in the poetry book Fringe of time by T. Osmachka, and the Erich Maria Remarque 's novel Love Thy Neighbour. The authors ' attention is focused on depicting a homeless person. The expat is abandoned in the cruel and indifferent world where he is redundant. The heroes of the works seek to preserve themselves both physically and morally.

The imaginative vision of the world through the emotional state of the artist is inherent in T. Osmachka and V. van Gogh. In figurative terms there is much in common in the poem Blue gloom by T. Osmachka and the Vincent van Gogh 's picture Wheatfield with Crows. The images are sinister, catastrophic, hopeless, dynamic. In the novel Lust for Life, I. Stone told about the state of the artist who had a fate similar to T. Osmachka s. Loneliness, wanderings, and mental illness affected the imagery of the works.

The Osmachka s poem Widow contains an epigraph from Edgar Allan Poe's poem The Raven. The dream of returning love is impossible. «Nevermore» did the crow shout in Edgar Allan Poe's poem, alluding to the crow 's voice near the widow 's house in T. Osmachka 's poem.

The existential-dialogical interpretation of T. Osmachka s poems in dialogue with Western European works of literature and fine arts helps to understand the poet 's philosophy and style. Ukrainian national culture naturally falls within the pan-European context.

Keywords: literary text, juxtaposition, existentially dialogical interpretation, literature and painting, European context, philosophical meaning, style.

Анотація

Поезія Тодося Осьмачки є багатогранним мистецьким явищем. Дослідниця ставить за мету порівняти Осьмаччини художні тексти з іншими творами літератури та мистецтва. Для зіставлення використано роман Е.М. Ремарка «Возлюби ближнього свого», вірш «Крук» Е.А. По, картину Е. Мунка «Крик», картину В. ван Гога «Пшеничне поле з круками», роман І. Стоуна «Спрага життя». Екзистенціально-діалогічна інтерпретація віршів Т. Осьмачки в діалозі із західноєвропейськими творами літератури та живопису допомагає збагнути філософію і стиль поета.

Ключові слова: художній текст, зіставлення, екзистенціально-діалогічна інтерпретація, література і живопис, європейський контекст, філософський смисл, стиль.

Поэзия Тодося Осьмачки в европейском литературном и изобразительном контексте

Токмань Анна

Поэзия Тодося Осьмачки является многогранным художественным явлением. Исследователь преследует цель сравнить тексты стихотворений Т. Осьмачки с другими произведениями литературы и изобразительного искусства. Для сопоставления выбраны роман Э.М. Ремарка «Возлюби ближнего своего», стихотворение «Ворон» Э.А. По, картину Э. Мунка «Крик», картину В. ван Гога «Пшеничное поле с воронами», роман И. Стоуна «Жажда жизни». Экзистенциально-диалогическая интерпретация стихотворений Т. Осьмачки в диалоге с западноевропейскими произведениями литературы и живописи помогает понять философию и стиль поэта.

Ключевые слова: художественный текст, сопоставление, экзистенциально-диалогическая интерпретация, литература и живопись, европейский контекст, философский смысл, стиль.

Актуальність теми дослідження

Поезія Тодося Осьмачки є багатогранним художнім явищем, яке входить до різноманітних контекстів національної і загальноєвропейської культури. Актуальним є зіставлення поезії Т. Осьмачки зі творами Е. Мунка, Е.М. Ремарка, В. ван Гога, Е.А. По.

Постановка проблеми

Існує проблема екзистенціально-діалогічного прочитання поезії Т. Осьмачки. Високохудожні тексти поета потребують визначення екзистенціальних смислів та поетикальних особливостей, цьому допоможе зіставлення з подібними явищами літератури та суміжних мистецтв.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Науковці, які вивчали творчість Т. Осьмачки, не раз добирали в західноєвропейській літературі і образотворчому мистецтві паралелі до думки й образів українського митця.

М. Жулинський у статті «Приречений на самотність і вигнання» пише про певну духовну й зовнішню близькість Осьмачки до Данте, наводячи спогади І. Багряного: «Тодось Осьмачка мав геніальну наївність вивіряти свою долю долею Данте <...> Переймаючись його долею, яка була освячена безсмертям, що поєдналася з історичною долею Італії, Тодось Осьмачка поступово став уподібнюватися до Данте» (Жулинський, 1991: 6). Ю. Шерех порівнює Осьмаччину поезію зі творчістю Дж. Ґ. Байрона - за суб'єктивністю, мотивами самотності, туги, чіткістю строф (Шерех,1998). Т. Осьмачка, за Ю. Шерехом, бунтує проти будь-яких правил і традицій у поетиці. Одним зі ключів до будови образу в його збірці «Китиці часу» науковець обирає картину С. Далі «Інерція пам'яті», де «Годинники, елястичні, як ремінь, годинники, що розплатані, як мертва риба, годинники, що перекинуті, як мокра білизна через гілку дерева...» (Шерех, 1998: 271). У романі-біографії «Поет із пекла» М. Слабошпицький порівняв світобачення українського поета і іспанського художника Ф.-Х. де Гойї: «<...> Осьмачка бачив світ як Гойя - з гротескним укрупненням деталей і з похмурим трагічним колоритом, а реальна дійсність щедро постачала йому такі картини» (Слабошпицький, 2003: 21). С. Маринкевич, досліджуючи стильові домінанти поезії Т. Осьмачки, твердить про її близькість до європейського літературного експресіонізму, зокрема до творчості Ґ. Ґайма, Ґ. Тракля, Й. Р. Бехера, Я. Івашкевича, Ч. Мілоша, Ю. Тувіма (Маринкевич, 2003). Д. Дроздовський побачив подібність до В. Шекспіра: «У власній творчості Т. Осьмачка подібний до

В. Шекспіра, передусім у побудові сюжетних ліній та у світоглядно-філософських настановах, експлікованих у поезії та прозі. Є підстави говорити про те, що в обох майстрів наявна віра у життєствердність людини, яка здатна зустрітися „в Терці з морем лиха”» (Дроздовський, 2015). Дослідники творчості Т. Осьмачки проводять й інші паралелі з європейським мистецтвом, тлумачачи як смисли, так і стиль художніх текстів.

Мета статті. Мета цієї розвідки - розглянути філософські смисли і образи текстів зі збірки Тодося Осьмачки «Китиці часу» в європейському літературному та образотворчому контекстах.

Матеріал і методи досліджень

Матеріалами дослідження є вірші збірки «Китиці часу» Т. Осьмачки, роман Е.М. Ремарка «Возлюби ближнього свого», вірш «Крук» Е.А. По, картини В. ван Гога «Пшеничне поле з круками» і Е. Мунка «Крик», роман І. Стоуна «Спрага життя». Проведено екзистенціально-діалогічну інтерпретацію художнього тексту. Вірші розглядатимемо в порядку розміщення у збірці «Китиці часу», щоб простежити за екзистенціальними смислами у їхніх взаємозв'язках і розвиткові.

Результати та їх обговорення

У ліриці Т. Осьмачки, експресіоністській за своєю естетичною сутністю, художній світ повний контрастів, а слово про світ і себе в ньому є криком відчаю, що викликає асоціації з картиною норвезького художника Едварда Мунка «Крик». Не раз мотиви пов'язуються парадоксально, так, уже назва твору «Весняна елегія» є оксюмороном, бо весна - символ радості, відродження, парування, проте на чужині вона овіяна смутком.

І саме тоді, як, немов журавель,

заблуканий в нуртах безодні,

у мене кричить із сердечних пустель

мій дух, посмутнілий, самотній <...> (Осьмачка, 1991:161)

Заблуканість героя в чужих світах у елегії порівняно з недолею одного журавля, який не повернувся з вирію додому. Перший крик відчаю був звернутий до України, друге звернення посмутнілого, самотнього духа спрямоване до людини, яка могла б полегшити одиноку путь на чужині.

Проте друг залишається нестрінутим - і надія на те, що він узагалі є в безмежжі, поступово тане. Так само самотнім є герой картини Е. Мунка, його крик не почутий, друг не зустрінутий, природа відчужена.

Поет-емігрант часто зображує межові ситуації покинутості, залишеності. Мандрівник з чорною байдужістю в душі залишає чорну країну, - такою є ситуація суб'єктного «Я» вірша «Майн лібер». Раптом до вагона заходить прекрасна чужинка з валізкою і, сівши біля нашого втікача, співчутливо промовляє йому: «Майн лібер». Самотній пасажир відвертається від привітної жінки, в уявному мовчазному діалозі з нею пояснюючи свою неувагу. Тепле слово любові він хотів би почути від своєї батьківщини: «промовила б моя земля: / “Майн лібер”, мій блукачу дорогий, / до мене ти приїхав знов» (Осьмачка, 1991: 178). Проте це неможливо, бо «есесер» - країна горя, поза нею він також почувається «чужим, не бажаним ніде». Важкі емігрантські шляхи поет описує в багатьох віршах збірки «Китиці часу».

Екзистенціальний підхід до зображення життя емігрантів споріднює, на нашу думку, поетичну збірку Т. Осьмачки з романом Е.М. Ремарка «Возлюби ближнього свого» (автор почав його писати 1938 р., опублікував 1941 р.). Назва твору німецького прозаїка так само іронічна, як і «Майн лібер» українського поета: біженці з нацистської Німеччини, образи яких малює Ремарк, відчували байдужість як інших європейських держав, так і більшості їхніх громадян. У романі описано голодне, безхатнє, безправне існування освічених добропорядних людей, які стали емігрантами через свою країну, антилюдську політику владців у ній, і не знайшли притулку в інших краях.

Герой роману Ремарка юний Людвіг Керн швидко набуває досвіду емігрантського життя і засвоює його уроки. Він ділиться досвідом зі старим скрипалем, який переживає відчай: «Вы несчастны - и больше ничего. <...> Первое время вам будет казаться, что это что-то особенное. Но потом, когда вы дальше пробудете в изгнании, вы заметите, что несчастье - самая распространенная вещь на земле» (Ремарк, 1992: 38). Навчитися жити нещасним - завдання людини як у романі німецького автора, так і у віршах українського поета (обидва самі стали і вмерли емігрантами, хоча можливості відомого й матеріально забезпеченого Ремарка були, звісно, інакшими, ніж поета поневоленої нації).

На сторінках роману читач зустрічає людей, які по-різному проходять свої чужинецькі шляхи і переживають емігрантські страсті - хтось духовно ламається, хтось накладає на себе руки. Головні ж герої твору Е.М. Ремарка (Йозеф Штайнер, Людвіг Керн, Рут Голланд) виявляють дивовижну силу духу, чудо любові, відданість друзям, почуття справедливості. І все ж християнського милосердя не можуть дотриматися навіть вони: світ настільки жорстокий, що возлюбити кожного ближнього просто неможливо - ти не виживеш, відтак не прийдеш на допомогу тому, кого любиш. Людина, позбавлена батьківщини, закинута в жорстокий або просто байдужий світ, де вона зайва, у її поневіряннях і відчайдушному прагненні зберегти себе, фізично й морально, - герой творів Т. Осьмачки і Е.М. Ремарка.

Образне бачення світу художником крізь свій душевний стан притаманне перу Т. Осьмачки і пензлю Вінсента ван Гога. Яким побачив світ герой Осьмаччиної поеми «Синя мла»? Час - «ні день, ні ніч»; стежка, обабіч якої стоптані хліби і порожнє місто; крик півня, навколо якого це місто обертається; дівчина під вербою до небес; у небі орел із сонцем у лапах на фоні червоних кружал; мандрівник у вінку із зірок; народи, що випаленою дорогою бігма простують до ями; рідні поля, по яких люд чимдуж доганяє голуба із зіркою, а догнавши, падає в грізну криницю... Художній простір поеми Т. Осьмачки сягає космосу: «Іна прірву, на чорний космічний поріг / відпочити навік орел уже став / й над безоднями крила у чорнім пері, /як морські береги, в далечінь розіклав» (Осьмачка, 1991: 205). Створене жахіття - це не світ Тодося Осьмачки, це - його бачення світу людей, бездушного, безвірного, чужого йому - безбожного.

Поезія Т. Осьмачки, завдяки своїй візійності, викликає асоціацію з творчістю Вінсента ван Гога, художника-постімпресіоніста, який уніс надзвичайну експресію в живопис і мав долю, подібну до Осьмаччиної - самотність, поневіряння, страждання на душевну недугу. Поема «Синя мла» за сприйняттям світу, емоційним наповненням, експресією, колористикою, ейдетикою кореспондує з картиною голландського майстра «Пшеничне поле з круками» (1890 р.), яку вважають його останньою (або однією з останніх) роботою. Перевернутий простір картини, жовтий колір пшениці і синій неба, у які вривається контрастний чорний - численних круків, що злітають над полем, створюють атмосферу тривоги й приреченості, а три стежки, котрі йдуть у нікуди, передають відчуття дезорієнтованості, відсутності власного шляху. Із поетикою Т. Осьмачки картину споріднюють рух (колосся гнеться, птахи злітають, хмари звихрюються), зміщеність, умовне вираження сутності зображених предметів, суб'єктивне їх сприйняття крізь власний екзистенційний стан митця - у цьому разі болісний, катастрофічний.

Ірвінг Стоун, автор відомого біографічного роману «Спрага життя» про В. ван Гога, використав мотиви цієї картини в описі хворобливих галюцинацій, які мучили художника, він пише: «Целая туча черных птиц стремительно опускалась на Винсента с неба. Тысячи черных птиц, крича, летели на него и били крыльями. Они кружились над ним, хлестали его, накрывали с головой своими черными телами, лезли ему в волосы, врывались в уши, в глаза, в ноздри, в рот, погребая его под плотным, траурно-черным, душным облаком трепещущих крыл» (Стоун, 1988: 403-404). Образна сітка поеми «Синя мла» українського художника слова також нагадує галюцинації з подібним емоційним забарвленням, проте поема має більш історіософський, апокаліптичний смисл, хоча й полотно Ван Гога можна витлумачити як пейзажвізію історичного шляху (стежок) людства, а не тільки окремої людини.

Образ птаха у збірці «Китиці часу» - один зі ключових. Вірш «Вдовиця» має епіграф з відомого «Крука» Едгара Аллана По: «На ранок він мене покине, / коли мої надії відлетять». Поетичний текст Т. Осьмачки за жанром є баладою, центральна, більша її частина - це пісня вдови альпійського стрільця, яка прагне нового кохання. «Nevermore», що лунало із дзьоба ворона Е.А. По, алюзійно присутнє в крикові крука біля вдовиної хати. Загибель жінки, яку знакує хустка на відколині скелі, оповідач-чужинець пов'язує з прилітом лиховісної птиці. Птах знову з'являється в художньому просторі вірша, коли оповідач вертається до казарми - «<...> аж бачу, що, сівши на вогке горище, / мене зустрічає і крякає крук» (Осьмачка, 1991: 211). Герой балади впізнає його: «О так... це той самий, / бо з дзьобом червоним, /він крякав і жінці прийдешнє її...» (Осьмачка, 1991: 211). Лихий здогад (крук - це «чинник недолі найвищий, / що стежить за мною на кожнім сліду») викликає передчуття майбутнього, яке віщує птах: «кожну мету ще у зародку нищить, /як тільки я серце до неї зведу», «хоче, аби обернулися в дибу / і тиша, і муз чарівні голоси». У тому, що всі порухи серця залишаються без відгуку, а творчість перетворюється на муку, винен не птах, а недоля, крук - лише її вісник.

У часопросторі твору Е.А. По ворон відлітає після того, як відлітають надії юнака - душа героя, отруєна багаторазовим «Nevermore», уже не спроможна визволитися від чорної тіні птаха. «І сидить, сидить бездушний Крук той чорний, непорушний, / На Палладинім погрудді, мов чекаючи біди <...>» (По, перекладГординського, 1997: 420). У художньому хронотопі балади Т. Осьмачки «ворон зірвався в повітря, мов вибух, / і швидко полинув в альпійські ліси», - горище порожнє, надії не справдяться, проте душа героя балади від них не відмовиться ніколи.

осьмачка філософський поетика екзистенціальний

Висновки та перспективи

Отже, художні тексти поетичної збірки Т. Осьмачки «Китиці часу» мають екзистенціальні смисли і експресіоністичну та сюрреалістичну поетику. Їх прочитання в діалозі із західноєвропейськими творами літератури та живопису допомагає збагнути філософію і стиль поета, а також переконатися в природному входженні української національної культури у загальноєвропейську традицію. Перспективою дослідження є прочитання поезії Т. Осьмачки в діалозі зі творами митців-сюрреалістів.

Література

1. Дроздовський Д. Шекспірівський «метатекст» Тодося Осьмачки: художні стратегії візіонеризму, апокаліпсису й пакінґенезії. Studia Polsko-Ukrainskie. 2015. Том 2. С. 127-136.

2. Жулинський М. Приречений на самотність і вигнання. Т. Осьмачка. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1991. С. 5-18.

3. Маринкевич С. Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки : автореф. дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 2003. 33 с.

4. Осьмачка Т. Поезії. Київ: Радянський письменник, 1988. 252 с.

5. По Е.А. Крук. С. Гординський. Колір і рими. Поезії і переклади. Київ: Час, 1997. С. 417-420.

6. Ремарк Э.М. Собрание соч. в 11 т. Т. 4. Возлюби ближнего своего: пер. с нем. М.: Вита-Центр, 1992. 352 с.

7. Слабошпицький М. Поет із пекла (Тодось Осьмачка). Київ: Ярославів вал, 2011. 368 с.

8. Стоун И. Жажда жизни. Повесть о Винсенте Ван Гоге: пер. с англ. М.: Правда, 1988. 480 с.

9. Шерех Ю. Незустрічанний друг („Китиці часу” - Осьмаччина лірика). Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології : у 3 т. Т.1. Харків: Фоліо, 1998. С. 270-277.

Размещено на Allbest.ru