Структуралізм як напрям літературознавчих досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структуралізм як напрям літературознавчих досліджень

Structuralism as a field of literary studies

Леонід Козубенко

кандидат педагогічних наук, доцент

Abstract

The article deals with the problem of structuralism as a field of literary studies. Attention is drawn to the fact that the essence of structuralism in the late 50 s was expressed by its main theorist Claude Levi- Strauss. He formulated the following basic principles of the structuralist research method.

These principles defined the categories of structuralist analysis: element, system, relationship, structure, level, hierarchy, position, opposition, model. The sequence of operations of structuralist analysis depended on the following stages: «reading» of the text, its microanalysis, interpretation, decryption, and final modeling. Two methods of analysis were established: «synchronous», with the setting for immanence, and «diachronic», with a focus on historicity. Among the subjects of structuralist analysis, the common ones, usually represented in the so-called binary oppositions, were practically defined: sign - meaning, speech - language, text - context, culture - nature.

Such a juxtaposition of concepts meant the opposite of the artificial natural. The sequence of these binary categories reflects their relationship, in which each subsequent pair includes the previous one.

American linguist R. Jacobson, insisting in a number of works on the transformation of poetics into a section of linguistics, in his studies on «poetry of grammar and poetry of grammar» on the material of various European and some other languages explains the extent to which the analysis of poetic structures can shed light on the functioning of grammatical form and thereby outline the emergence of a future special scientific discipline that would be of paramount importance for academic literary studies, linguistics, and school teaching.

Russian literary critic Y Lotman argues that the view of the work of art as a model of reality with characteristic properties that allow to determine the specifics of art. The model in art, because of the great diffusion of distinguishing features, has greater possibilities for unpredictable discoveries than the scientific model. A work of art, in Lotman s view, is at the same time a model of two objects - the reality and personality of the author, who forms the model based on the structure of his consciousness, though the model imposes on it its structure.

The most fruitful in structuralism were attempts at a detailed interpretation of intertextual relations, binaries of different structural levels of literary texts, plot and composition.

Key words: structuralism, literary studies, research, analysis, system, binary, element, model.

Анотація. У статті розглядається проблема структуралізму як напряму літературознавчих досліджень. Звертається увага на основні принципи структуралістського дослідницького методу.

Цими принципами визначаються категорії структуралістського аналізу: елемент, система, відношення, структура, рівень, ієрархічність, положення, опозиція, модель. Послідовність операцій структуралістського аналізу залежала від наступних етапів: «читання» тексту, його мікроаналізу, інтерпретації, розшифрування і кінцевого моделювання. Встановлюються два способи аналізу: «синхронний», з установкою на іманентність, і «діахронний», з орієнтацією на історичність. У числі предметів структуралістського аналізу практично окреслюються загальні, зазвичай представлені у так званих бінарних опозиціях: знак - значення, мовлення - мова, текст - контекст, культура - природа.

Ключові слова: структуралізм, літературознавство, дослідження, аналіз, система, бінарність, елемент, модель.

структуралізм літературознавчий дослідницький

Козубенко Леонид. Структурализм как направление литературоведческих исследований. В статье рассматривается проблема структурализма как направления литературоведческих исследований. Обращается внимание на основные принципы структуралистского исследовательского метода.

Этими принципами определяются категории структуралистского анализа: элемент, система, отношение, структура, уровень, иерархичность, положения, оппозиция, модель. Последовательность операций структуралистского анализа зависела от следующих этапов: «чтение» текста, его микроанализа, интерпретации, расшифровки и конечного моделирования. Устанавливаются два способа анализа: «синхронный», с установкой на имманентность, и «диахронный», с ориентацией на историчность. В числе предметов структуралистского анализа практически определяются общие, обычно представлены в так называемых бинарных оппозициях: знак - значение, речь - язык, текст - контекст, культура - природа.

Ключевые слова: структурализм, литературоведение, исследования, анализ, система, бинарность, элемент, модель.

Актуальність теми дослідження. В середині 50-х років на авансцену західноєвропейського літературознавства висунувся структуралізм. Його поява пояснювалася перш за все зменшенням популярності психоаналітичних та інтуїтивістських концепцій літератури і мистецтва.

Постановка проблеми. В цей час лінгвістика помилково оголошується наукою, що породила структуральний метод. Але, варто зазначити, що ще у XVIII столітті Рене Декарт обґрунтував необхідність при вивченні певних явищ «поділяти їх на стільки складових частин, на скільки це є можливим і потрібним для якнайкращого їх подолання» (Декарт, 2015: 167). Математизувати мислення прагнув і Г. Ляйбніц, який намагався знайти єдину систему, яка базувалася б на однозначних поняттях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фундатор структурної лінгвістики швейцарський вчений Фердинан де Сосюр одним із перших став розглядати мовознавство як одну із складових частин більш широкої науки про знакові системи - семіотики. В працях його послідовників, датських лінгвістів Л. Єльсмлева, Е. Бейсенса природна мова була описана як знакова система, були розроблені типологія мов, система структурних категорій і відповідна термінологія.

Важливим етапом в розвитку структуралізму в літературознавстві була діяльність російської формальної школи - Товариства по вивченню поетичної мови (ОПОЯЗ), яке функціонувало в 10 - 20-ті роки, і Празького лінгвістичного гуртка. Вже тут, по суті, визначились два різні напрями подальшої еволюції літературознавчого структуралізму, які умовно можна визначити як формальний і функціональний. В першому випадку дослідження структурних одиниць художнього твору: композиції, віршування, лексики і синтаксису - відбувалось у відриві від змісту. В працях функціонального структуралізму (Ю. Тинянова, Г. Гуковського, В. Проппа) вивчення структурних елементів було невіддільним від змісту, структура художньої форми розглядалась у тісному контакті зі структурою ідеї.

Мета статті - дослідити проблему структуралізму як напряму літературознавчих досліджень, яка знайшла відображення у працях найбільш значних учених, що репрезентують цей напрям.

Матеріал і методи досліджень. Методи дослідження: теоретичні (аналіз та узагальнення літературознавчих джерел), емпіричні (спостереження, порівняння).

Результати та їх обговорення. Сутність структуралізму в кінці 50-х років виразив головний його теоретик Клод Леві-Стросс. Він сформулював наступні основні принципи структуралістського дослідницького методу:

виявлення та аналіз розрізнених фактів і складання їх повного переліку;

встановлення взаємних зв'язків між фактами, їх групування і виявлення внутрішніх відношень;

побудова системи із наявних елементів, створення цілісного об'єкту дослідження (моделі).

Цими принципами визначались категорії структуралістського аналізу: елемент, система, відношення, структура, рівень, ієрархічність, положення, опозиція, модель. Послідовність операцій структуралістського аналізу залежала від наступних етапів: «читання» тексту, його мікроаналізу, інтерпретації, розшифрування і кінцевого моделювання. Встановились два способи аналізу: «синхронний», з установкою на іманентність, і «діахронний», з орієнтацією на історичність. У числі предметів структуралістського аналізу практично визначались загальні, зазвичай представлені у так званих бінарних опозиціях: знак - значення, мовлення - мова, текст - контекст, культура - природа.

Таке протиставлення понять означало протилежність штучного природному. Послідовність цих бінарних категорій відображає їх відношення, при яких кожна наступна пара включає в себе попередню.

Комунікативний процес у структуралістському аналізі розглядався в наступних елементах: 1) хто повідомляє (відправник); 2) що повідомляють (аналіз змісту); 3) по якому каналу йде повідомлення; 4) одержувач (аудиторія); 5) ефект повідомлення; 6) з якою метою здійснено повідомлення. Теорія бінарних опозицій, на думку прихильників функціонального структуралізму, пов'язана з психологією сприйняття, а не з самим об'єктом (Ревзин, 1971: 334).

Прикладом подібного аналізу лінгвістичного характеру може служити розбір вірша Шарля Бодлера «Кішки», який здійснив К. Леві- Стросс і американський лінгвіст, колишній учасник ОПОЯЗу та Празького лінгвістичного гуртка Р. Якобсон. У якості первинних елементів структури досліджені римування, строфіка і поетичний синтаксис. Підкреслюється, що сонет Бодлера містить три речення з арифметичною прогресією дієслів у головних реченнях. У визначенні опозицій помічено протиставлення

тричленного синтаксичного поділу сонета його двочленному римуванню, яке, у свою чергу, протиставляє два чотиривірші двом тривіршам. Якобсон бачить також в основі композиції симетрію і асиметрію. В результаті аналізу елементів і їх співвідношень дослідниками побудована модель сонета, в якій визначені наступні структурні плани: зовнішній і внутрішній, емпіричний і міфологічний, реальний, ірреальний і сюрреалістичний.

Кішки у Бодлера можна трактувати як одвічну фантазію поета про жінок. Смисл сонета полягає в тому, що його автор вивільняється від «пут» жіночої любові, щоб розчинитися у Всесвіті, де знаходять примирення наука й похітливість. Чоловік-коханець прив'язаний до жінки, вчений - до всесвіту (Якобсон, 1985: 231).

Наполягаючи в ряді праць на перетворенні поетики в розділ лінгвістики, Р. Якобсон у своїх дослідженнях з «поезії граматики і граматики поезії» на матеріалі різних європейських і деяких інших мов пояснює, в якій мірі аналіз поетичних структур може пролити світло на функціонування граматичних форм і цим намітити зародження майбутньої особливої наукової дисципліни, яка мала б першорядне значення для академічного літературознавства, мовознавства і шкільного викладання (Структурализм: «за» и «против», 1975: 23).

Іншим прикладом формалістичного структуралістського аналізу може служити дослідження Р. Барта «Про Расіна», в якому автор в якості структурних елементів розглядає персонажі трагедій французького драматурга. Він установлює структурний зв'язок персонажів на основі абстрактного розуміння влади і залежності. Вся трагедія, за Р. Бартом, тримається на найпростішій формулі: «Для двох місця немає: А хоче підпорядкувати собі свободу Б; інакше говорячи, він стає жертвою нерозв'язного парадокса: підпорядковуючи, він знищує, завдає удару самому собі» (Barthes, 1991: 36).

Крім семіотики як важливої дисципліни «комунікативного циклу» структуралізм використовує і науковий апарат сучасної теорії інформації, яка спирається на статистику, математику та кібернетику. Робляться спроби в розробці методів аналізу художнього твору з точки зору його інформативності.

Розглянуті явища французького літературознавчого структуралізму являють найбільш характерне вираження його формалістичного напряму.

Спробою відійти від формалістичного структуралізму і наблизитися до функціонального структуралізму, історично й соціально аргументованому, стала історична «критика визначення» Люсьєна Гольдмана, представника соціологічного напряму в структуралізмі.

Л. Гольдман намагається виправити помилки формалістичного й неісторичного структуралізму, роблячи акцент на взаємодії і взаємовизначенні структури й функції, підкреслюючи мінливість структур. Основні принципи генетичного структуралізму викладені Л. Гольдманом у праці «Структурно-генетичний метод в історії літератури». Ним висунуто положення про «рівновагу», «однотипне співвідношення» між людиною та оточуючим її світом.

Літературознавство в європейських країнах і США намагалося використати потенційні можливості структуралістського аналізу на історичній основі. Це відчувається у працях Р. Веймана, Ю. Лотмана, В. Проппа, Б. Успенського та деяких інших літературознавців.

Так, німецький науковець Роберт Вейман висуває наступні принципи літературознавчого структуралізму:

Художня структура розуміється як специфічно упредметнена функція, яка є відмінною від природної мови, що виключає ставлення до структурного елемента як до іманентного й чисто формального і визначає необхідність розглядати його у функціональних відношеннях із змістом твору, суспільною свідомістю і буттям.

Структурний порядок твору не повинен обмежуватися лише соціологічним аналізом «значення» та «іманентної форми», а повинен здійснюватися діалектичним методом, на основі взаємодії всіх елементів в їх відношенні до твору в цілому і з урахуванням історичного та типологічного в поетиці.

Поняття «знак» розглядається як «власне» художній знак, як засіб естетичної комунікації, що виражає зміст художнього твору; художній знак допускає багато інтерпретацій, які враховують його історичну та соціальну функції (Вейман, 1975: 235).

Російський літературознавець Ю. Лотман доводить правомірність погляду на твір мистецтва як на модель дійсності з характерними властивостями, які дозволяють визначити специфіку мистецтва. Модель в мистецтві в силу великої дифузії відмінних ознак таїть більш широкі можливості непередбачуваних відкриттів, чим наукова модель. Художній твір, в уявленні Ю. Лотмана, є одночасно моделлю двох об'єктів - дійсності та особистості автора, який формує модель виходячи із структури своєї свідомості, хоча й модель нав'язує йому свою структуру.

Ю. Лотман підкреслює важливість проблеми знака в мистецтві для вирішення питання «художній твір і читач» (Лотман, 1964: 31).

Прихильники функціонального структуралізму намагаються в своїх дослідженнях виявити функціональні елементи художнього тексту і типології композиційної форми.

Висновки

Таким чином, найпліднішими в структуралізмі стали спроби детальної інтерпретації внутрішньотекстових відношень, бінарності різних структурних рівнів літературних текстів, сюжету й композиції.

Крім семіотики як важливої дисципліни «комунікативного циклу» структуралізм використовує і науковий апарат сучасної теорії інформації, яка спирається на статистику, математику та кібернетику. Робляться спроби в розробці методів аналізу художнього твору з точки зору його інформативності.

Література

Вейман Роберт. История литературы и мифология. Москва: Прогресс, 1975. 344 с.

Декарт Рене. Сочинения. Москва: Наука, 2015. 654 с.

Лотман Ю. Лекции по структурной поэтике. Тарту: ТГУ, 1964. 195 с.

Ревзин И. О субъективной позиции исследователя в семиотике. Ученые записки Тартуского университета. Тарту, 1971. Вып. 266. С. 334.

Структурализм: «за» и «против». Москва : Прогресс, 1975. 502 с.

Якобсон Роман. Избранные работы. Москва : Прогресс, 1985. 455 с.

Barthes R. Essais critiques. Paris: Seuil, 1991. 288 p.

References

Veyman Robert. Istoriya literatury i mifologiya. Moskva : Progress, 1975. 344 s [in Russian].

Dekart Rene. Sochineniya. Moskva: Nauka, 2015. 654 s [in Russian].

Lotman Yu.M. Lektsii po strukturnoy poetike. Tartu: TGU, 1964. 195 s [in Russian].

Revzin I.I. O sub''ektivnoy pozitsii issledovatelya v semiotike. Uchenye zapiski Tartuskogo universiteta. Tartu, 1971. Vyp. 266. S. 334 [in Russian].

Strukturalizm: «za» i «protiv». Moskva : Progress, 1975. 502 s [in Russian].

Barthes R. Sur Racine. Paris: Seuil,1963. 166 p [in French].

Размещено на Allbest.ru