Сюжетність і фабульність малих епічних форм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донбаський державний педагогічний університет

Сюжетність і фабульність малих епічних форм

Лисенко Н. кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури

Ковальов Р. студент філологічного факультету

У статті проаналізовано поняття «сюжетність» і «фабульність» малих епічних форм. Представлено основні теоретичні положення щодо цих компонентів у художній літературі. Охарактеризовано сюжетно-фабульний рівень малої прози Ірини Вільде. Досліджено архітектоніку малих жанрових утворень.

Ключові слова: сюжетність, фабульність, сюжетно-фабульний рівень, оповідання, новела, архітектоніка.

Лысенко Н. - кандидат филологических наук, доцент кафедры украинского языка и литературы Донбасского государственного педагогического университета

Ковалёв Р. студент филологического факультета Донбасского государственного педагогического университета

СЮЖЕТНОСТЬ И ФАБУЛЬНОСТЬ МАЛЫХ ЭПИЧЕСКИХ ФОРМ

В статье анализируются понятия «сюжетность» и «фабульность» малых эпических форм. Представлены основные теоретические положения относительно этих компонентов в художественной литературе. Характеризуется сюжетно-фабульный уровень малой прозы Ирины Вильде. Подаётся детальная характеристика этих компонентов. Исследуется архитектоника малых жанровых форм.

Ключевые слова: сюжетность, фабульность, сюжетно-фабульный уровень, рассказ, новела, архитектоника.

Lysenko N. Candidate of Science (Linguistics), Associate Professor, Ukrainian Language and Literature Department, Donbas State Teachers' Training University

Kovalyov R. Master's Degree Programme Student, Department of Philology, Donbas State Teachers' Training University

THE PLOT AND THE FABULITY OF SMALL EPIC FORMS

The article gives the interpretation of the term «plot» and «fabulity» of small epic forms. The main theoretical positions of these components in the fiction are presented. The story-plot level of small epic forms of Iryna Wilde is characterized. The architectonics... of small genre formations are. investigated.

The maximum «storyline» of the text is the leading feature of small epic forms, so this condition is extremely important when analyzing Irina Wilde's small prose in tne context of our subject matter. In the small prose of the writer is the randomness of fabulity and plot and also there are signs of the reduction of the role of storyline in the lyric-epic episodes. Finally we can interpret the «storyline» of Irina Wilde's texts like their approximation to the folklore genres, but directly - to the genre of literary fairy tale with the central role of the fabulity about the conditional victory of good over evil.

In the small prose, unlike the great epic genres, the role of the main character or narrator increases and more important is the object of the image, since they must integrate a substantially simple story line into one whole without dissipating the recipient's attention to episodic images and extra-ordinary collisions. The fabula has a certain genre specificity, dependence on the boundaries within which a specific sequence of events unfolds. In many ways, this peculiar variability of the formal aspect of the plot can be explained by its conceptualism. The core role of the fabula in relation to the story determines the importance of its individual components and the way they relate (chronological, causal, impressionistic, associative, etc.). Such interaction leads to the activation of patterns of processes in the structures «plot - art world» and ««plot - art system». A systematic approach to story-plot unity defines the very moment of conception of the literary world as an aesthetic phenomenon with individual and authorial power.

The story-plot level in the context of other dimensions of literary integrity is an important component of the hermeneutical process of the text's functioning as a civilization phenomenon. The fabula within this understanding manifests the general meaning of a particular artistic system, which can only be adequately understood given its structural components. In this way, a holistic and systematic awareness of a literary work introduces its meaning into the context of other meaningful questions that a person steadily resolves at any moment of its existence. Therefore, the story and the fubility of the individual art world (in our case - a small prose by Irina Wilde), while being in complex relationships with the real world, at the same time requires exploration of a kind of epistemological approach to describing these phenomena as equivalent and of such essential regularity.

Key words: story, fabulity, story-plot level, tale, novel, architectonics.

Вступ

Постановка проблеми. Історична проблема походження сюжету є першочерговою для визначення основних типологічних факторів постання сюжету як рівня художньої літератури. В. Кожинов справедливо відзначає, посилаючись на праці Є. Мелетинського, що «давня народна казка «оптимально» фабульна» [2, с. 435], оскільки у ній «фабула й сюжет майже тотожні» [2, с. 435]. Знаково, що максимальна «фабульність сюжету» [2, с. 436] твору є провідною ознакою малих епічних форм, тому в контексті нашого предмета дослідження ця умова є надзвичайно важливою під час аналізу малої прози Ірини Вільде. У малій прозі письменниці є нерозривність фабульності й сюжетності, а також наявні ознаки зменшення ролі фабульності у ліро-епічних епізодах. Зрештою «фабульність сюжету» текстів Ірини Вільде можна інтерпретувати як їхнє наближення до фольклорних жанрів, а безпосередньо - до жанру літературної казки з центральною роллю сюжету про умовну перемогу добра над злом.

Аналіз останніх досліджень. Сюжетність вважається неодмінним елементом будь-якого літературного твору [2, с. 426], на відміну від фабульності, наявність якої в ліричному тексті дослідниками здебільшого спростовується (немає послідовності подій, а є послідовність емоцій і вражень - авт.). Винятком у цьому плані є хіба що ліро-епічні твори чи ліричні твори з яскраво вираженою «дискурсивністю», тобто такі, де є оповідь про подієвий аспект життя персонажів. У 1966 році Ц. Тодоров запропонував замінити дихотомію фабули й сюжету дещо узагальненою антитезою «історії» (що зображено) та «дискурсу» (як зображено), яку він запозичив із лінгвістичних праць Е. Бенвеніста [9, с. 155]. Інакше кажучи, саме сюжетність (дискурс) є тим головним критерієм, що дозволяє з точністю атрибувати текст як художній або нехудожній.

Незважаючи на окремі статті сучасних дослідників, вивчення творчості Ірини Вільде має дещо спорадичний характер [1; 6; 7]. Питання про сюжетно-фабульний рівень малої прози письменниці залишається відкритим.

Метою пропонованої статті є аналіз понять «сюжетність» і «фабульність» малих епічних форм.

Ця мета конкретизується в таких завданнях: 1) охарактеризувати сюжетно-фабульний рівень малої прози Ірини Вільде; 2) дослідити архітектоніку малих жанрових утворень; 3) виділити спільне / відмінне між сюжетністю та фабульністю малих жанрових різновидів.

Виклад основного матеріалу дослідження

У малій прозі, на відміну від великих епічних жанрів, збільшується роль головного персонажа чи оповідача («суб'єкта свідомості» [3, с. 120]) та важливішим є об'єкт зображення, оскільки вони мають об'єднувати суттєво нескладну лінію оповіді в єдине ціле, не розсіюючи увагу реципієнта на епізодичні образи й позасюжетні колізії. Подібну суб'єктно-об'єктну перспективу розуміння сюжету пропонує Б. Корман. Він наголошує на тому, що віднайдення смислу твору - це завжди співкоординація смислів письменника й читача, а читання є водночас актом співтворчості. Б. Корман вважає, що «послідовність уривків тексту» (сюжет) об'єднується або спільним суб'єктом («тим, хто сприймає та зображує» [4, с. 184]), або спільним об'єктом («тим, що сприймається та зображується» [4, с. 184]). Таким чином єдність художнього твору формується тим, що науковець називає «суб'єктною організацією» [3, с. 120], співвіднесеністю всіх значущих частин тексту. Із цієї точки зору, будь-який літературний феномен стає «єдністю багатьох сюжетів», де немає нічого «позасюжетного» [3, с. 121].

Надання сюжету визначального статусу в формуванні художності та зведення всіх атрибутів тексту до сюжетного рівня реалізації ідеї притаманне дослідникам, які вважають саме епос (прозу - авт.) центральним видом літератури. Вирізняючи малі, середні та великі епічні жанри, зосередимо нашу наукову увагу на перших, виходячи з предмета нашого дослідження.

Мала проза (у таких жанрових різновидах, як нарис, оповідання, новела, есей, притча, фейлетон, памфлет, казка та ін.) є гарним об'єктом для дослідження сюжетного-фабульного рівня художнього тексту, оскільки на конкретних прикладах малих епічних форм виразніше можна прослідкувати взаємодію (подекуди - навіть взаємоперехід) фабули й сюжету, а точніше - лінійної чи нелінійної послідовності подій у тексті з іншими його компонентами. У малій прозі простіше виокремити ці категорії й довести їхню залежність від авторської інтерпретації дійсності. Окрім цього, якщо скористатись термінологією В. Халізєва [8, с. 65], для малих прозових жанрів властивими є передусім сюжети концентричні (базуються на одній подієвій лінії і мають єдність дії - авт.) та хронікальні (базуються не на причинно-наслідковому розгортанні подій, а лише на їхній співвіднесеності в часі - авт.). Таке зауваження має безпосереднє відношення до новелістики (наприклад, збірка «Химерне серце») й оповідань Ірини Вільде (а з певними уточненнями - і до її повісті «Метелики на шпильках»), тоді як роман «Сестри Річинські» вже має багатолінійний сюжет.

Новела й оповідання є центральними жанровими виявами малої прози, епічний характер яких утверджується переважанням фабульності (в авантюрних, анекдотичних і пригодницьких тематичних різновидах оповідань і новел - авт.) або сюжетності (у пейзажних, медитативних та описових тематичних різновидах - авт.). Дещо відмінною є структура детективних новел, оскільки в них наявна інверсія фабули, що пояснюються необхідністю тримати читача в сюжетному напруженні. Стрімке розгортання подій у новелі, зокрема, може мати свої наслідки у тому, що в ній сюжет інколи дорівнює фабулі, а разом вони є еквівалентними самому тексту. Оскільки в малих епічних жанрах практично відсутні позасюжетні елементи (авторські відступи, твір у творі, вставні епізоди, художнє обрамлення - авт.), то зростає структурне й смислове навантаження тих подій, що складають основу твору. Як відомо, події фабули тільки в сюжеті отримують оціночну функцію, що в малій прозі часто пов'язано з введенням фігури оповідача. Різниця між, якщо скористатись визначеннями М. Бахтіна, «подією, яка оповідається», та «подією оповідання» полягає в різній точці зору (зовнішній і внутрішній) на подієвий аспект тексту. У новелі й оповіданні, на відміну від нарису й есе зростає роль конфлікту, який є базою традиційного сюжету. Тому нерідко експерименти з малими жанровими утвореннями відбувались безпосередньо в новаторському ставленні до конфліктності як основи сюжетності. сюжетність фабульність вільде проза

Ю. Лотман робив доречне припущення щодо виникнення малих художніх жанрів, які він порівнював із міфологічними наративними конструкціями. На його думку, в міфі оповідалось про циклічний рух без чітких хронологічних меж, фіксувались закономірності, принципи, сталі закони, тоді як пралітературні епічні форми описували лінійний час, аномалії, відхилення від закономірностей та централізували роль випадку [4, с. 225]. І якщо «міф завжди говорить про мене» [4, с. 226], безпосередньо окреслюючи простір особистого буття, то анекдот / оповідання вже говорить про «іншого» [4, с. 226], повідомляючи про щось до цього маловідоме якусь нову інформацію (саме тому невипадково й новела з італійської перекладається як «новина»). Ця диференціація дозволяє роз'яснити наявність, зокрема, у прозі Ірини Вільде тенденції до окреслення нової тематики, до опрацювання життєвого досвіду тих «інших», які ще не мали свого належного місця в українській літературі. Так у її творах з'являються, наприклад, сюжетні моделі жіночого бунту (у новелі «Годі!») або становлення жіночої свідомості (у повісті «Ті, з Ковальської»). Висвітлюючи багатогранність фемінних характерів у своїй малій прозі, письменниця водночас революціонізує фабульну структуру національного канону новели / оповідання, оскільки переводить вагу з оповіді про цікавий епізод із життя, на оповідь про життя очима жінки.

Архітектоніка малих жанрових утворень виявляє пряму залежність від вдалого вибору послідовності подій і способу їхнього самопредставлення або представлення за допомогою введення образу оповідача. Зокрема, сюжетність новел як їхній визначальний структурний принцип не в останню чергу виявляє спорідненість із давнім жанром анекдоту (комічно-повчальної історії з несподіваним закінченням), який можна вважати такою жанровою формою, де фабула є практично ідентичною сюжету. Подальший розвиток літератури засвідчує той факт, що з розширення жанру анекдоту зменшується якраз співмірність фабули й сюжету, де останній зрештою втрачає можливість до детальної відтворюваності.

Висновки

Усе це дозволяє стверджувати, що фабула має певну жанрову специфіку, залежність від меж, у яких розгортається конкретна послідовність подій. Багато в чому таку своєрідну мінливість формального аспекту фабули можна пояснити її концептуальністю. Стрижнева роль фабули відносно сюжету зумовлює значимість її окремих компонентів і способу їхнього зв'язку (хронологічного, причинно-наслідкового, імпресіоністичного, асоціативного та ін.). Така взаємодія призводить до активізації закономірностей процесів у структурах «сюжет - художній світ» і «сюжет - художня система». Систематичний підхід до сюжетно-фабульної єдності окреслює сам момент становлення поняття літературного світу як естетичного феномену, що має індивідуально-авторське наснаження.

Перспективи подальших розвідок. Сюжетно-фабульний рівень у контексті інших вимірів літературної цілісності є важливою складової герменевтичного процесу функціонування тексту як цивілізаційного явища. Фабула в межах цього розуміння маніфестує загальний смисл конкретної художньої системи, яку можна адекватно зрозуміти тільки враховуючи її структурні компоненти. Таким чином цілісно-системне усвідомлення литературного твору вводить його смисл у контекст інших смислобуттєвих питань, які людина неухильно вирішує у будь-який момент свого існування. Тому сюжетність і фабульність окремого художнього світу (у нашому випадку - малої прози Ірини Вільде), перебуваючи в складних взаємовідношеннях зі світом реальним, водночас потребує дослідження своєрідний гносеологічний підхід до опису цих феноменів як рівнозначних і таких, суттєвою закономірністю яких є взаємовияв.

Література

1. Баган О. Коли серце, як на долоні (Кілька штрихів до ранньої творчості Ірини Вільде). Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти: Повісті. Дрогобич: ВФ «Відродження», 2007. 488 с.

2. Кожинов В. В. Сюжет, фабула, композиция. Теория литературы. Кн. 2. Основные проблемы в историческом освещении. Роды и жанры литературы. Москва: Наука, 1964. С. 408-485.

3. Корман Б. О. О целостности литературного произведения. Избранные труды по теории и истории литературы. [Предисл. и составл. В. И. Чулкова]. Ижевск: Изд-во Удм. ун-та, 1992. С. 119-128.

4. Корман Б. О. Целостность литературного произведения и экспериментальный словарь литературоведческих терминов. Избранные труды по теории и истории литературы. [Предисл. и составл. В. И. Чулкова]. Ижевск: Изд-во Удм. ун-та, 1992. С. 172-189.

5. Лотман Ю. М. Происхождение сюжета в типологическом освещении. Избранные статьи: В 3-х т. Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. Таллинн: «Александра», 1992. С. 224-242.

6. Майданська С. Люблю любити любов. Про почуття ностальгії в контексті життя і творчості Ірини Вільде. Українська культура. 1998. №3. С. 30-31.

7. Сеник Л. Національна ідентичність української літератури в умовах тоталітаризму: 30-ті роки і пізніше (проблема літературної опозиції). Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу Міжнародної асоціації україністів (Харків, 26-29 серпня 1996 р.) Відп. редактор О. Мишанич. Київ: АТ «Обереги», 1996. С. 44-50.

8. Хализев В. Сюжет. Русская словесность. 1994. № 5. С. 64-71.

9. Шмид В. Нарратология. Москва: Языки славянской культуры, 2003. 312 с.

Размещено на Allbest.ru