Ґенеза новелістичного мислення М. Томчанія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґенеза новелістичного мислення М. Томчанія

Юлія Бродюк кандидат

філологічних наук, старший викладач

Анотація

томчаній проза образ творчість

У статті досліджено своєрідність прози М. Томчанія у процесі її становлення від 1950-х рр. до 1960-х рр. У процесі дослідження визначено, що мистецьким пошукам письменника 1950-х рр. притаманні дидактичність і моралізаторство, штучний пафос образів, прагнення видати бажане за дійсне (щасливе життя закарпатців в умовах радянської влади), авторське розмежування дійсності на «старі» та «нові» часи. Виявлено вплив атмосфери шістдесятництва на творчість письменника 1960-х рр. Еволюцію мистецького хисту та зосередження авторських інтенцій над життям окремої особистості; гуманізм та віру в духовну досконалість кожної людини простежено на прикладі оповідань та новел зі збірок «Двоє щасливих» (1958), «Готель «Солома» (1960), «На кордоні» (1962), «Слід у цементі» (1966) тощо.

Ключові слова: ґенеза, новела, оповідання, Закарпаття, поетика, іронія, гумор, ліризм.

Аннотация

Бродюк Юлия. Генезис новеллистического мышления М. Томчания. В статье исследовано своеобразие прозы М. Томчания в процессе ее становления от 1950-х гг. до 1960-х гг. В процессе исследования определено, что художественным поискам писателя 1950-х гг. присущи дидактичность и нравоучения, искусственный пафос образов, стремление выдать желаемое за действительное (счастливую жизнь закарпатцев в условиях советской власти), авторское разграничения действительности на «старые» и «новые» времена. Выявлено влияние атмосферы шестидесятников на творчество писателя 1960-х гг. Эволюция художественного таланта и сосредоточения авторских интенций над жизнью отдельной личности; гуманизм и вера в духовное совершенство каждого человека прослеживается на примере рассказов и новелл из сборников «Двое счастливых» (1958), «Гостиница «Солома» (1960), «На границе» (1962), «След в цементе» (1966) и др.

Ключевые слова: генезис, новелла, рассказ, Закарпатье, поэтика, ирония, юмор, лиризм.

Annotation

The Genesis of Novelty Thinking by M. Tomchaniy

Yulia Brodiuk Candidate of Philological Sciences, senior lecturer

The article explores the originality of M. Tomchanii 's prose in the process of its creation from the 1950s to the 1960s. Within the literary tradition, the artist's creativity belongs to the third generation of Transcarpathian prose writers (P. Khodanych), who had to live and create in the postwar period. In the course of the research it was determined that the artistic pursuits of the writer of the 1950s were characterized by didacticism and morality, artificial pathos of images, desire to wish for the real (happy life of the Transcarpathians in the conditions of Soviet power), the author 's distinction between «old» and «new». It is still difficult for a writer to go beyond the strict division of characters into positives and negatives. Such simplicity in the reproduction of the characters leads to a descriptive, static narrative. The characters of the early stories («Irinka», «The Patchwork Bag», «The Meeting», «Ball Gatherers») by M. Tomchani portray in the process of social change in society. The author is primarily interested in overcoming the characters of the property instinct, their life in the team.

The influence of the atmosphere of the sixtieth on the creativity of the writer of the 1960s has been revealed. The evolution of artistic hysteria and the focus of the author 's intentions on the life of the individual; humanism and belief in the spiritual perfection of each person can be traced through the stories and short stories from the collections «Two Happy» (1958), «Hotel «Straw»(1960),»On the Border» (1962),»Trace in Cement» (1966), etc. In this sense, the creative achievement of the artist is a continuation of a kind of «humanistic program» (V. Donchyk) initiated by Gr. Tiutiunnyk, the postulates of which lay in the foundations of a completely independent style branch of Ukrainian literature in the 1960s-1980s, marked by such names as A. Dimarov, B. Kharchuk, I. Chendey and others.

The period is marked by a humanistic pathos, a mildly ironic tone, a lyricism, a philosophical attitude, and a statement of national values. The composition of works of art is enriched with internal and external monologues of the characters, an unexpected isolation in the spirit of the classic short story, a lyrical image, the nature of which provides a special confessional tone of narration, aphoristic expression and so on.

Key words: genesis, novel, story, Transcarpathia, poetics, irony, humor, lyricism.

Актуальність теми дослідження

Однією з центральних проблем сучасного літературознавства є вивчення творчості тих письменників, художня спадщина котрих досі перебуває на маргінесах вітчизняної літератури. Потреба аналізу різножанрової спадщини М. Томчанія як з погляду ролі й місця творчого набутку письменника в літературному процесі середини ХХ ст., так і в аспекті формування індивідуального стилю закарпатського прозаїка в національно-культурному контексті, зумовлюють актуальність нашого дослідження.

Постановка проблеми

Творчість М. Томчанія пройшла три етапи еволюції: від малої прози (нарисів, оповідань та новел) до повістей («Наша сім'я», «Терезка», «Вітчим», «Скрипка - його молодість») та власне квінтесенції його творчих пошуків - трилогії «Жменяки». Наратив письменника акумулює в собі мистецький досвід української літератури в поєднанні з особливим закарпатським колоритом, що виявляється в опоетизованому змалюванні пейзажу, традицій та звичаїв краю тощо. Варто зазначити, що не вся проза митця однаково художньо вартісна, тому для з'ясування ґенези творчості М. Томчанія вважаємо за необхідне здійснити аналіз його малої прози.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Спроби дослідження малої прози наявні в наукових розвідках таких літературознавців, як: Ю. Балега, Д. Кешеля, В. Папіш, В. Поп та ін. Однак вони не розкривають жанрово-стильових особливостей прози М. Томчанія в аспекті становлення мистецького таланту письменника: від малих епічних форм до трилогії «Жменяки».

Мета статті - проаналізувати ґенезу новелістичного мислення М. Томчанія.

Матеріал і методи досліджень

У процесі написання статті застосовано культурно-історичний метод, який дав змогу проаналізувати художні твори митця в системі історії літератури та історико-культурних зв'язків.

Результати та їх обговорення

Митець довго торував особистий шлях у літературі, інколи збиваючись на манівці творчих пошуків. «Аби спізнати письменника, - слушно зауважує Ю. Колядич, - треба зануритись у час, в якому він формувався і діяв» (Колядич, 2008: 47). Возз'єднання Закарпаття з радянською Україною спричинило утвердження на території краю методу соціалістичного реалізму, що призвело до зростання кількості художніх текстів на замовлення компартії. Із літературного процесу фактично вилучають імена талановитих культурно-мистецьких діячів, письменників і педагогів: М. Бараболі, В. Бирчака, А. Волошина, А. Ворона, Зореслава, І. Ірлявського, І. Колоса, П. Міговка та інших, натомість на ниві письменницької творчості працюють А. Волощак, Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор. Переосмислення літератури в цей час здійснюється з погляду класового підходу, що, на думку М. Рудницького, призводить до так званого «спрощення в підході до явищ літератури». Основними принципами її розвитку проголошено тенденційність та народність (Буряк, 1971: 322).

У контексті історичних особливостей розвитку літературного процесу на Закарпатті 1950-х рр., поетиці оповідань М.Томчанія першого повоєнного десятиріччя (зб. «Шовкова трава» (1950), «Закарпатські оповідання» (1953)) притаманні не лише дидактичність і моралізаторство, штучний пафос образів, а й так зване «лакування дійсності», прагнення видати бажане за дійсне (щасливе життя закарпатців в умовах радянської влади), що призводить до збідненості художньо-естетичної вартості його творів. Оптимізм же стає «...основним модусом соцреалізму» (Т. Гундорова). Особливо давалося взнаки авторове розмежування дійсності на «старі» та «нові» часи. Такий поверховий розподіл домінував у творчості багатьох сучасників митця (П. Козланюк. «Клопоти Борбунихи», «Заробітки», «Каса»; С. Тудор. «Один день отця Михайла Сойки» тощо).

Означена колізія виступає основним каталізатором розвитку сюжету переважної більшості оповідань М. Томчанія 1950-х рр. («Іринка», «Шовкова трава», «Латаний мішок», «На дорозі», «Мій земляк» та ін.), розв'язання якої автор покладає на героя, близького до образу ідеального комуніста. Письменникові ще не вдається вийти за межі поширеного в радянському літературознавстві жорсткого розподілу персонажів на позитивних і негативних, а власне «естетика соціалістичного реалізму вимагала перспективи характеру, героя з революційними поривами, з яскраво вираженою позицією боротьби за нове життя» (Поп, 1997: 21). Ідеться, насамперед, про появу в літературі нового героя, який «вдумливо стежить за подіями, складними процесами» (Кирилюк, 1971: 238); це вже не просто «бідний русин», якому «ще з колиски бряжчать кайдани» (В. Гренджа-Донський), а «якісно новий герой, з новими поглядами на оточуючий світ, з новими ідеалами» (Кирилюк, 1971: 328). Наділені автором неабиякими чеснотами, завжди лише позитивні персонажі оповідань М. Томчанія («Іринка», «Наша сім'я», «Зустріч») зображені у процесі соціальних змін у суспільстві. Життя колективу для них важливіше, ніж особисте. «У полі зору автора - формування нового типу українця: еволюція персонажів здійснюється. у напрямі подолання інстинкту власності» (Мариненко, 2006: с. 30). Така спрощеність у відтворенні характерів призводить до описовості, статичності оповіді, очевидно, через те, що М. Томчаній на той час ще не знайшов свого індивідуального героя з яскраво вираженими внутрішніми суперечностями (старий Жменяк, Михайло, Юлка та інші), образи комуністів-революціонерів йому вдавалися гірше.

Традиційною тематичною домінантою збірок «Шовкова трава» та «Закарпатські оповідання» є відтворення приватновласницької психології через нове трактування значення землі в житті селянина, яка, на думку Н. Ференц, у літературі минулих часів була символом гармонії, сенсом існування, натомість у письменстві соцреалізму є уособленням зла. Письменник робить спробу показати зміни у психології колишніх одноосібників, однак йому бракує художніх засобів увиразнення, тому характери виявляються неприродними, а вчинки персонажів - нелогічними.

У так званий період «учнівства», який припадає на початок 1950-рр., М. Томчаній ще не вдається до розлогих метанаративів, бо йому комфортно в містких жанрах малої прози. Спроби розширити подієві межі оповідання в перших збірках призводять до розтягненості сюжету, описовості, невиразної композиції, значної кількості персонажів, як це бачимо, приміром, у творах «Збирачі м'ячиків», «Зустріч», «Готель «Солома». На невеликій текстовій площині письменник-початківець намагається окреслити якомога більше соціальних тем сучасності, а жанр оповідання вимагає однолінійного, стрункого за побудовою сюжету. Цю особливість ранньої творчості М. Томчанія слушно відзначали І. Вишневський та В. Поп, щоправда, лишаючи поза увагою, що таким чином письменник рухався до втілення своїх творчих задумів у формі трилогії, яка композиційно нагадує зв'язок новел, об'єднаних романним жанром.

Поетиці оповідань першого повоєнного десятиріччя притаманний ліричний гумор, що є однією з визначальних рис індивідуального стилю письменника. Знайомий особисто з відомим гумористом Остапом Вишнею, М. Томчаній слухав його в 1949 р. під час зустрічі журналістів та літераторів краю в редакції обласної газети «Советское Закарпатье», пізніше спілкувався з ним у Києві. Автор «усмішок» підтримав М. Томчанія на засіданні президії СПУ під час його прийому до Спілки письменників, обстоюючи як виняток стосовно особливо творчо обнадійливих - прийом без статутної вимоги - проходження кандидатського стажу (Поп, 1997: 6).

Саме вплив творчості Остапа Вишні позначився згодом на ранніх і пізніх оповіданнях автора «Жменяків» («Як я став поетом...», «Гостинець», «Невдача», «Нічліг у дорозі», «Два халабуди» тощо). Зі стильових уподобань відомого гумориста М. Томчаній міг перейняти іронічність, тяжіння до фразеологічних зворотів у мовленні персонажів, комічні колізії тощо. У творчості обох прикметним є той особливий народний гумор, завдяки якому митці викривають не лише негативні явища в суспільстві, його своєрідні вади, а й риси національного характеру українців: тяжіння до самоіронії, народний оптимізм, щирість тощо.

Ліричний гумор творів М. Томчанія далекий від гострої політичної сатири памфлетів, фейлетонів, оповідань Ф. Маківчука, Ю. Мельничука, П. Козланюка, Ю. Смолича та інших письменників, котрі значну увагу приділяли гострій політичній сатирі. Послуговуючись засобами іронії, автор «Жменяків», у свою чергу, завуальовано, почасти ледве вловимими натяками вияскравлює суспільну мімікрію (В. Дончик), чиновницький бюрократизм та моральне звиродніння (оповідання «Хто тут капелюх носить?», «Невдача»), а також фокусує свій погляд на житті звичайної людини закарпатського села, її внутрішніх емоціях, переживаннях, чим наближає свій літературний набуток до ідейно-смислових домінант шістде сятників.

Поетика прози М. Томчанія генетично пов'язана з літературним процесом 1960-х рр. не лише за часовим принципом; вона об'єднана з ним особливими творчими пошуками, притаманними заявленій добі. Еволюція мистецького хисту та зосередження авторських інтенцій на житті окремої особистості особливо яскраво простежуються в циклі оповідань та новел збірок «Двоє щасливих» (1958), «Готель «Солома» (1960), «На кордоні» (1962), «Слід у цементі» (1966) тощо і випрозорюють ту особливу мистецьку тональність у літературі та культурі загалом, яка була позбавлена штучності культівських догм і виявлялася, насамперед, у гуманізмі та вірі в духовну досконалість кожної людини.

У цьому зв'язку слушною видається думка про близькість творчої позиції М. Томчанія до літературного набутку відомих новелістів Гр. Тютюнника та Є. Гуцала. Очевидним є глибинний духовний зв'язок, близькість світобачення, етичних принципів та естетичних пріоритетів у названих письменників. Незважаючи на відмінність їхніх художніх світів, що є явищем сподіваним і закономірним, усіх їх об'єднують наскрізні ментально детерміновані образи, спільність джерел поетики, фольклорний дискурс, який через ідею гармонійного трансформується в універсальний дискурс. Спільним також є тяжіння до типових рис новелістичного мислення, образності, місткої художньої деталі, ліризму, філософського підтексту, у який, зокрема, перетікає томчаніївське моралізаторство прози 1950-х рр, апелювання до простих і зрозумілих людських цінностей. Однак найголовніше - це та особлива атмосфера, позбавлена штучності, що проступає крізь тканину їхніх текстів, стильова ритмомелодика фрази.

Зазвичай художня деталь у М. Томчанія як і в Гр. Тютюнника, - наскрізна; з одного боку, вона конкретна (в оповіданні «За селом дичка» дерево справді росте біля шляху), а з іншого, - набуває символічного значення (для оповідача деревина є пам'яттю про дитинство), вона стає ключовою в розкритті характерів персонажів. Ощадливо, почасти ледве вловимими штрихами митець вихоплює з навколишньої дійсності якесь таке явище або річ, що у сконденсованому вигляді здатне репрезентувати авторську ідею («Йой, нові чоботи», «За селом дичка» тощо), натомість Є. Гуцало, навпаки, композиційно ніби нанизує колоритні подробиці, нагромаджуючи їх у тексті («Запах кропу»). Художня деталь слугує для письменників неодмінною складовою низки художньо-виражальних засобів, завдяки яким створюється художньо-естетичний ефект цілісності, завершеності твору.

Ліризм оповіді в новелах шістдесятників досягається завдяки пильній увазі останніх до внутрішнього світу людини, її емоцій та переживань, зокрема найбільше цікавить їх пора дитинства, яка приваблює своєю справжністю, відсутністю фальші. Означені вподобання зумовлені, насамперед, бажанням письменників нарешті відійти від «трибунної літератури», штучності, завуальованості, натомість звернутися до вічних категорій: любові, правди, добра, людяності - як невід'ємних складників ідеального світоустрою. Носієм означених концептів зазвичай виступає хлопчик-підліток, котрий уже здатний зрозуміти страшне лихоліття війни («Климко», «Сито-сито» Гр. Тютюнника), заробітчанської долі, еміграції («Прощання» М. Томчанія), однак при цьому щиро й по-дитячому потрактувати ці явища. Надзвичайно важливо, що характери таких героїв позбавлені зла, підлості, підступності, натомість новелісти наділяють їх внутрішній портрет рисами недитячої мудрості, виваженості, усерозуміння, чим актуалізують біблійний інтертекст «вустами дитини глаголить істина». Власне, пошук останньої шістдесятники покладають на дитину.

Їхні творчі пошуки на цьому шляху збагачує цикл новел М. Томчанія («Чорногуз», «З дідом по тички», «Прощання», «Лазун та Лазуня», «Йой, нові чоботи!..»), внутрішньо об'єднаний спільним героєм - допитливим хлопчиком, та споріднює творчість письменника з літературною традицією відтворення образу дитини, репрезентованою в українському письменстві творами Т. Шевченка, І. Франка, В.Підмогильного, Г. Косинки, О. Довженка, М. Стельмаха, Є. Гуцала, В. Дрозда, Гр. Тютюнника та ін. Завдяки низці зображально-виражальних засобів (внутрішній і зовнішній монологи, образи-символи) М. Томчаній моделює внутрішній світ дитини та відповідну проекцію зовнішнього світу, що заломлюється крізь призму дитячого світосприйняття. Вражає авторове заглиблення в душу маленького героя, відтворення психологізму, вираженого рисами наївної безпосередності, щирості, справедливості, вразливості.

Гуманістичний пафос збірок «Двоє щасливих» (1958), «Готель «Солома» (1960), «На кордоні» (1962), «Слід у цементі» (1966) тощо стверджує образ людини-творця, котра всюди здатна бачити красу: «Квітка серце пом'якшує, - говорить він Липтакові. - Кажуть люди, що навіть Феник не б'є свою жінку, коли троянди квітнуть» (Томчаній, 1989: 18). Однак «...віднайти гармонію красивого і корисного непросто. Якраз домінанта першого складника сподіваної гармонії провадить до ускладнення поетики, до її модернізації і збагачення; інша річ, що експеримент не завжди увінчується художніми здобутками» (Колядич, 2008: с. 37), тому інколи сюжети художніх текстів письменника відзначаються деякою «солодкуватістю» («Троянда», «Двоє щасливих»).

Причиною цього, на наш погляд, є те, що М. Томчанієві більше вдавалися новели та оповідання, в основі яких - гострий психологічний конфлікт, вирішення котрого митець укладає в місткий афористичний вислів, що є одним із його улюблених художніх засобів. До прикладу, оповіданням «В строю» письменник висловлює таку думку: «Коли колесо стоїть на місці - швидко погниє, коли крутиться - не розсохне і черв'ячки не поточать його» (Томчаній, 1958: 43). Подекуди подібні висловлювання набувають характеру моральної настанови: «Якщо в людини брудні черевики, то ще не значить, що вона вся така. В людини є й обличчя. Коли хтось в нас шукатиме погане, то завжди знайде» (Томчаній, 1958: 62). Поступово конфлікти з побутової, іноді ідеологічно-соціальної площини («Латаний мішок», «Повернення», «На межі» тощо) переміщуються до психологічних, морально-етичних, ідеологічних глибин людської екзистенції.

Висновки та перспективи

Отже, аналіз творчого доробку М. Томчанія в системі літературної традиції закарпатського письменства дозволив простежити авторську еволюцію від оповідань 1950-х рр., позначених каноном соцреалізму, до творчого єднання мистецького духу з шістдесятниками. Митець черпає з традиції, а новим стає спосіб побудови її елементів крізь призму власного світобачення, тому художня специфіка прозової спадщини М. Томчанія вбачається у прихильності до новелістичного жанру, позначеного авторськими пошуками на тематично- проблемному, сюжетно-фабульному й мовленнєво-мовному рівнях художнього твору. Новелістичний доробок М. Томчанія є показовим з погляду процесів, що відбувалися в українській художній літературі 1950-- 1960 рр. Якщо прозі письменника 1950-х рр. притаманні дидактичність і моралізаторство, штучний пафос образів, «лакування дійсності», прагнення видати бажане за дійсне (щасливе життя закарпатців в умовах радянської влади), авторське розмежування дійсності на «старі» та «нові» часи, то творчість 1960-х рр. позначена гуманістичним пафосом, втіленим у образі людини-творця. Для реалізації творчих задумів письменник вдається до м'якої іронічної тональності, ліризму, філософічності, несподіваної кінцівки, афористичного вислову тощо.

Література

1. Історія української літератури: у 8 т. Київ: Наукова думка, 1971. Т. 7. С. 318--387.

2. Історія української літератури: у 8 т. Київ: Наукова думка, 1971. Т. 8. 574 с.

3. Колядич Ю. Особливості поетики малої прози Романа Іваничука: дис.... канд. філол. наук. Київ, 2008. 187 с.

4. Мариненко Ю. Проблеми національної ідентичності в українській прозі 40-50 років ХХ століття: дис.... доктора філол. наук. Кіровоград, 2006. 417 с.

5. Поп В. Творчість Михайла Томчанія: літературно-критичний нарис. Ужгород: Патент, 1997. 160 с.

6. Томчаній М. Двоє щасливих. Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1958. 112 с.

7. Томчаній М. Після ночі: оповідання / упоряд. та прим. В. С. Попа ; худож.-оформл. М. М. Томчаній. Ужгород: Карпати, 1989. 301 с.

References

1. Istoriia ukrainskoi literatury: u 8 t. Kyiv: Naukova dumka, 1971. T. 7. S. 318-387 [in Ukrainian].

2. Istoriia ukrainskoi literatury: u 8 t. Kyiv: Naukova dumka, 1971. T. 8. 574 s [in Ukrainian].

3. Koliadych Yu. Osoblyvosti poetyky maloi prozy Romana Ivanychuka: dys.... kand. filol. nauk. Kyiv, 2008. 187 s [in Ukrainian].

4. Marynenko Yu. Problemy natsionalnoi identychnosti v ukrainskii prozi 4050 rokiv XX stolittia: dys.... doktora filol. nauk. Kirovohrad, 2006. 417 s [in Ukrainian].

5. Pop V. Tvorchist Mykhaila Tomchaniia: literaturno-krytychnyi narys. Uzhhorod: Patent, 1997. 160 s [in Ukrainian].

6. Tomchanii M. Dvoie shchaslyvykh. Uzhhorod: Zakarpatske oblasne vydavnytstvo, 1958. 112 s [in Ukrainian].

7. Tomchanii M. Pislia nochi: opovidannia / uporiad. ta prym. V. S. Popa ; khudozh.-oforml. M. M. Tomchanii. Uzhhorod: Karpaty, 1989. 301 s [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru