Художнє втілення середньовічного світосприйняття на прикладі твору "Пісня про Роланда"
Ідейно-естетичні принципи героїчного епосу періоду середньовіччя. Тематика та поетика епічних творів на прикладі "Пісні про Роланда". Художнє втілення народного ідеалу воїна патріота в образі Роланда. Художнє відображення всіх рис антирицарства.
| Рубрика | Литература |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.01.2022 |
| Размер файла | 77,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
- Зміст
- роланд героїчний епос пісня
- Вступ
- 1. Героїчний епос - як засіб художнього відображення середньовічного світосприйняття
- 1.1 Ідейно-естетичні принципи героїчного епосу періоду середньовіччя
- 1.2 Тематика та поетика епічних творів на прикладі «Пісні про Роланда»
- 2. «Пісня про Роланда» - як зразок героїчного епосу середньовіччя
- 2.1 Художнє втілення народного ідеалу воїна патріота в образі Роланда
- 2.2 Ганелон - художнє відображення всіх рис анти рицарства
- 2.3 Образ Карла - уособлення народної ідеї єдності та державності
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Актуальність даного дослідження полягає у тому, що із уведенням у шкільну програму «Зарубіжної літератури» зростає необхідність більш глибокого осмислення літератур різних народів, зокрема, середньовічної, в якій протягом тривалого часу формувалися характерні риси світобачення, етичні й естетичні уподобання, що визначили національну своєрідність сучасних літератур народів світу. Розуміння суті загальних закономірностей, які так чи інакше позначаються на кожному творі певної епохи, полегшить це непросте завдання.
Епоха Середньовіччя відіграла визначну роль у розвитку світової культури. З початком нового періоду формується інше світобачення, відбуваються складні процеси ідеологічного протистояння, що перш за все характеризуються неприйняттям культурних цінностей античних часів і водночас засвоєнням художнього досвіду попередньої епохи. За таких умов започатковуються традиції, що визначили подальший розвиток духовного буття народу, мистецтва, літератури й культури людства. Зважаючи на тривалість закладених у цей період традицій, при вивченні літератури середніх віків важливо не лише ознайомитись зі створеними у цей час шедеврами, а й осмислити суть нових тенденцій, що визначають ідейну й естетичну природу середньовічної літератури й досить відчутні навіть у культурах сучасних народів.
Одним із найістотніших важелів принципових змін у розвитку культур народів світу стає те, що тяжіння до монотеїстичного світобачення реалізувалося у формуванні нових релігій -- християнства та ісламу, в утвердженні й поширенні буддизму. Світові релігії багато в чому визначили і розвиток літератури. Формується новий комплекс морально-етичних та естетичних ідей. Священні книги стають для літератури й мистецтва скарбницями нових ідей, образів, сюжетів. Посилюється інтерес до внутрішнього світу людини, намічається тенденція до поглиблення психологічного аналізу, збагачується жанрова система.
У Середньовіччя в літературному вжитку міцно закріпилися й досі широко використовуються у художній творчості міфологеми, образи, що виникли в античні часи і в наступні епохи набували в художньому мисленні різних народів нового змісту, зберігаючи те вічне, що визначає їх головну суть. Створюються і нові мотиви, що збагачували літератури різних народів протягом багатьох століть.
У середні віки все більш відчутною стає єдність світового літературного процесу, це виявляється у спільних закономірностях (аналогічні процеси розвитку та їх послідовність), та подібності й розвитку жанрових систем. У країнах Західної Європи й Сходу продовжують розвиватися жанрові форми -- філософські трактати, історичні хроніки, повчання і виникають нові -- містерії, житія святих, канцони, сирвенти, фабльо, маками. Все інтенсивніше розвиваються міжнаціональні зв'язки.
У спеціальній галузі історичної науки -- медієвістиці багато уваги приділяється формуванню й розвитку культури середньовіччя, що може стати підґрунтям глибшого вивчення літератури епохи. У літературознавстві з різних причин вивченню цієї епохи приділялося значно менше уваги, ніж це потрібно для глибшого розуміння творів світової літератури не тільки середніх, але й пізніших віків. Тенденція недооцінки культурного внеску в духовний розвиток людства літератури середніх віків відчувається і сьогодні.
Розгляд найвидатніших творів і визначальних процесів літературного розвитку середніх віків має допомогти вчителю у викладанні зарубіжної літератури.
Так вершиною французького епосу є «Пісня про Роланда». Вивчення даного твору у школі на уроках зарубіжної літератури допомагає учням визначити особливості середньовічного світосприйняття та проаналізувати їх художнє відображення у французькому героїчному епосі епохи Середньовіччя. На прикладі «Пісні про Роланда»учні мають змогу проаналізувати ідейно-естетичні цінності у середньовічному суспільстві та їх вплив на поведінку індивідуума та навчитися поважати культурні цінності інших народів.
Метою дослідження є виявлення найбільш значущих характерних рис світосприйняття людини в епоху Середньовіччя з метою розкриття їх художнього відображення через систему образів твору.
Для розв'язання поставленої мети передбачається виконання наступних завдань: опрацювати ряд джерел з історії літератури та визначити ідейно-естетичні принципи світосприйняття в епоху середньовіччя, які знайшли своє художнє відображення у творі; провести літературний аналіз системи художніх образів «Пісні про Роланда» та знайти підтвердження втілення вищезгаданих принципів на прикладі образів Роланда, Ганелона та Карла.
Для вирішення основного завдання, дослідження зосереджується на характеристиці героїчного епосу, особливостях його формування та історичних засадах твору. Дослідження також торкнеться літературного аналізу інших образів, зокрема образу Роланда як художньому втіленні народного ідеалу воїна-патріота, короля Карла - як відображення народної ідеї справедливого державного діяча та зрадника Ганелона - уособлення ідеї «антирицарства» в тогочасному суспільстві.
Об'єкт дослідження - «Пісня про Роланда»- найдавніша та найбільш значуща пам'ятка героїчного французького епосу доби середньовіччя.
Предмет дослідження - система образів твору, що слугують художнім втіленням основних принципів світосприйняття людини в епоху Середньовіччя.
Теоретичне значення дослідження полягає в опрацюванні ряду джерел із історії літератури, тексту «Пісні про Роланда» в перекладі Ю.Корнєєва та монографічних досліджень А.Л. Штейна [20,8-14], Д. Михальчи [12,135], та А.А. Смирнова [19], та З.В Кирилюк [9,6-30]. В результаті опрацювання вищезазначених джерел було зроблено ряд висновків та узагальнень, викладених у відповідних розділах роботи.
Практичне застосування результатів дослідження може здійснюватися під час викладання курсу зарубіжної літератури в школі, під час роботи літературознавчих гуртків чи факультативів. Можливе використання для подальшого дослідження даної теми, під час написання бакалаврської, дипломної чи магістерської роботи, а також у школі, при написанні учнями рефератів.
Структура роботи: вступ, дві основні частини, розділені на підпункти та висновки, зроблені у ході дослідження. У першій частині викладено загальну характеристику героїчного епосу періоду середньовіччя та характеристику «Пісні про Роланда». У відповідних розділах другої частини роботи виконано аналіз образної системи твору, проаналізовано художні образи Роланда, Ганелона та Карла та їх значущість у розкритті теми та ідеї твору. Всі характеристики підтверджені цитатами із твору перекладі В.Щурата.
1. Героїчний епос - як засіб художнього відображення середньовічного світосприйняття
1.1 Ідейно-естетичні принципи героїчного епосу періоду середньовіччя
Тисячолітній період розвитку середньовічної літератури -- надзвичайно важливий в історії духовної культури людства. Ще у стародавньому світі всесвітня література почала складатися як художнє надбання різних народів, як єдиний процес. У середні віки починається новий етап його розвитку. Засвоєння набутків культури й літератури давніх часів супроводжувалось утвердженням нових ідейно-естетичних принципів, що визначили характер літератури середніх віків. Певна спільність законів розвитку різних національних літератур як єдиного процесу виявляється в очевидній подібності етапів, які вони проходять, і процесів, що відбуваються.
Розвиток літератури, як і культури людства в цілому, багато в чому визначається характером історичних умов. У мистецтві і літературі Середньовіччя яскравими образами відображено інтереси, поняття, пристрасті, дух тривожного часу грандіозних подій у Європі та країнах Сходу. В умовах міграції народів, військових завоювань, перерозподілу територій і зміни впливів у світі йшла перебудова принципів соціального устрою. Продовжувалися процеси державотворення, закріплювалося землеволодіння, старі суспільні норми змінювалися новими. В умовах розпаду рабовласницького устрою формувалися феодальні суспільні відносини, і складалася нова ієрархія станів.
Надзвичайно велику роль відіграло виникнення й поширення світових релігій -- християнства, ісламу, буддизму. З їх утвердженням формувались ідеологічні засади культури феодальної формації, для яких характерне пануванням релігійного світогляду. Винятково важлива роль світових релігій зумовила високий авторитет Біблії, Корану, які формували нові морально-етичні принципи і стали скарбницею тем, сюжетів та образів для художніх творів. Істотні зміни відбуваються у розумінні ролі й прав людини, її місця у світі. На основі теоцентричної системи світосприйняття у середні віки формується нова концепція людини, для якої характерне ствердження першорядного значення духовних цінностей. Прагнення поширити, запровадити в життя нові поняття, норми поводження обумовило порушення в літературі морально-етичних проблем, питання розкриття внутрішнього світу людини. Позначилося це й на жанровій специфіці художньої творчості.
У середні віки в умовах становлення феодалізму починається новий етап розвитку літератури [9,с.6].
Із розвитком суспільного життя складається новий погляд на людину та її призначення. Формується нове світобачення, нова концепція особистості, її суті, моральних та суспільних обов'язків. В Європі на зміну сформованій в умовах полісної системи концепції вільної особистості, що усвідомлювала власну значимість і незалежність, приходить нове розуміння ролі людини у світі. Релігійним вихованням формується ідея вірності християнським канонам, служіння Богу, а феодальними суспільними відносинами узаконюється служіння васала сеньйору, сюзерену. Необхідністю обґрунтування нової системи мислення, прагненням впливати на душу людини стимулювалося посилення повчальної функції літературних творів. Відповідно до таких особливостей культурного розвитку в літературі посилюється інтерес до внутрішнього світу людини, до морально-етичних проблем. Це стало важливим надбанням середньовіччя, яке відкинуло античний ідеал гармонійної людини, але відкрило багатство й глибину душевних переживань, психічних процесів, філософських шукань. Духовний світ людини став предметом осмислення у творах середньовічних авторів[3, с.55].
У процесі еволюції виробляються характерні риси поетики середньовічної літератури. Помітна популярність традиційних сюжетів та прийомів. Художні образи будуються за соціальними та психологічними схемами. Суспільний стан персонажа визначає його особисті риси й рольову функцію. Традиційними рисами наділені образи царів, полководців, святих, ченців, рицарів, а також закоханих. Разом із тим письменники тих часів здійснювали перші спроби психологічного аналізу. Однією з характерних рис поетики середньовічної літератури є визначальна роль прийому алегорії, символічності образів, дидактичності оповіді.
Героїчний епос -- героїчна оповідь про минулі події, пов'язані із захистом народним героєм інтересів племені, роду, держави. Згадані історичні факти -- лише відправний пункт для польоту народної фантазії. Образи створювалися відповідно до народних уявлень і уподобань. Вони могли набувати казкового характеру, міфологізуватись, потрактовуватись відповідно до злободенних інтересів, які пропагував епічний автор.
Поетика ранніх зразків героїчного епосу має багато спільних рис із поетикою чарівної казки: героїка поєднується з фантастикою, значну роль відіграють міфологічні, казкові образи та ситуації, герої наділяються чаклунською силою, вони спілкуються з богами, духами. Ворожі сили, представлені образами чудовиськ, людожерів, драконів. У процесі розвитку героїчного епосу поступово послаблюється зв'язок із фольклором, посилюється роль історичних фактів переказів, легенд, хоча переосмислення історії залишається характерною рисою героїчного епосу [9, с.23]..
На більш пізніх етапах розвитку жанру відбуваються істотні зміни у тематиці й поетиці творів. У пізньофеодальному епосі внаслідок розпаду первинно-общинного устрою, утворення держав на чолі з королем (князем, царем), формування феодальних відносин родо-племенні інтереси поступаються чи зливаються з національними, державними. Тема захисту роду трансформується у тему незалежності держави. Виникає епічний образ короля, що уособлює єдність і незалежність держави. У зв'язку з цим в епосі високо оцінюється вірність сюзерену. Головний персонаж, що був органічною частиною свого етносу (його інтереси не виходили за межі інтересів роду, тому при аналізі будь-якого твору не можна не враховувати особливості відображеної у творі епохи, суспільного устрою, панівних переконань. Порівняння славетних героїв епосів «Іліади» й «Пісні про Роланда» переконує, що навіть в образах однотипних героїв, створених у різні часи різними народами, можуть бути істотні розбіжності у системі поведінки. Те, що було неможливим у поведінці героя античного епосу, стало природним виявом героїчної особистості в середньовічному епосі і навпаки. Васальна служба Роланда королю Карлу, його слова:
За короля повинні ми стояти:
Васал повинен за свого сеньйора
Терпіть нестатки, спеку і мороз,
Віддати тіло й кров і все життя![11, с.169]
давніми греками не могли тлумачитись інакше, як вияв рабської психології, і тому були неможливими в устах епічного героя. А відмова героя давньогрецького епосу Ахілла від участі у боях із троянцями через особисті причини у середні віки могла розцінюватись тільки як зрада, нехтування патріотичним обов'язком. Такі разючі відмінності зумовлені причинами суспільного характеру та відмінностями світосприйняття. він діяв самостійно, нікому не підкоряючись), посідає певне місце у феодальній ієрархії. У деяких творах він виступає як васал свого сюзерена -- короля, який уособлює національні інтереси («Пісня про Роланда»).
Виникає новий мотив військового протистояння іноземцям. Патріотичні мотиви, пов'язані з боротьбою проти завойовників, у період поширення «світових» релігій часто набувають релігійної форми боротьби з «невірними». Все це накладає певний відбиток на трактування героїчної особистості у героїчному епосі і приводить до значних змін у системі поведінки героя й у тому, як виражається його безмежна відданість спільній справі.
Образи героїв епосу на всіх стадіях його розвитку будуються за традиційним принципом -- усі вони сміливі й могутні, непохитні борці. З послабленням зв'язків із фольклорними традиціями герої втрачають риси, притаманні казковим персонажам, послаблюється чи зовсім виключається роль надприродних сил, чарів у досягненні перемоги над ворогом, підноситься роль особистих здібностей, вчинків героїв. На пізньому етапі розвитку епосу з'являються спроби розкрити психічний стан героїв -- виникають і набувають все більшого значення мотиви особистих інтересів (кохання, пристрасті, майнові інтереси). Тим самим готується ґрунт для розвитку рицарського роману [9, с.25].
1.2 Тематика та поетика епічних творів на прикладі «Пісні про Роланда»
«Пісня про Роланда» почала складатися в умовах, коли значна частина іспанських земель була під владою арабів, і країна франків межувала з арабськими володіннями. На Піренейському півострові йшла визвольна боротьба проти маврів. Король франків Карл Великий мав свої причини для військових сутичок із маврами. Намагаючись розширювати кордони своєї країни і поширювати християнство, він воював із ними на південних кордонах своєї держави.
У написаному Ейнхардом «Життєписі Карла Великого» згадується похід, оспіваний у «Пісні про Роланда». В історичних, літературних і фольклорних пам'ятках образ Карла ідеалізовано. Це характерно для його життєписів, епосу, легенд, пісень. «Пісня про Роланда» була одним із таких творів.
Арабські і французькі хроніки свідчать про те, що згадана в «Пісні» битва справді відбулася. Але в художньому творі розповідь про неї за традицією героїчного епосу міфологі зована відповідно до світосприйняття й позиції творця. З хронік відомо, що 778 року один із мусульманських правителів звернувся до Карла Великого за допомогою в боротьбі з халіфом. Похід Карла виявився невдалим. Повертаючись до Франції, при переході перевалів у Піренейських горах франки зазнали великих втрат від нападу басків. За переказами відомо, що у цій битві загинув і улюблений небіж Карла. У різних джерелах згадуються імена історичних осіб, які стали персонажами «Пісні про Роланда», зокрема, ім'я Хроутланда, якого виведено у «Пісні» в образі Роланда [14, с.65].
Військовий епізод боротьби правителів сусідніх держав зображено у «Пісні про Роланда» як зіткнення християнського Заходу з мавро-мусульманським (сарацинським) Сходом. Ідеї, що визначали суспільно політичні, ідеологічні переконання й настрої епохи, коли утворювалися та укріплювалися держави в Європі, відбувалося становлення й боротьба нових релігій, визначали трактування подій та особливості образної системи.
У «Пісні про Роланда» розгортається картина протистояння двох ворожих таборів: один очолюваний мавром Марсілієм, а інший -- королем франків Карлом Великим. Особливості конфлікту визначили побудову системи образів. Персонажі поеми поділяються на захисників інтересів Франції -- християн -- та її ворогів -- маврів, -- що сповідують іслам. В основі системи образів лежить принцип контрасту: служба чи протистояння або зрада Карлу визначає і місце персонажа у системі образів, і його оцінку. Характеристика обмежується рисами, що виявляються у зіткненні двох сторін. Карл і всі, хто виступає з ним,-- хоробрі, керуються поняттями честі й патріотичного обов'язку. Ті ж, хто протистоїть їм,-- зрадливі, підступні, жорстокі й віроломні.
Головний супротивник франків -- володар Сарагоси, Марсілій, представлений як підступна людина. Підкреслюється його приналежність до іншої релігії. У часи хрестових походів це було однією з характерних рис ворога:
Король Марсілій править там невірний,
Махмеду служить, Аполлона молить.
Та не минуть йому за те біди. [11, с.165]
У зав'язці твору окреслено суть зрадницької змови у стані Марсілія, де шукали способу примусити Карла піти геть. Приймають пропозицію барона Бланкандріна:
Вже годі в цій землі йому сидіти,
Нехай, скажіть, до Ахеназерта,
А ви, мов, пройдете слідом за ним
Якраз в самий Михайлів день святий,
Щоби прийняти там закон Христа.
І відтоді його васалом стати,
Щоб честю і майном йому служити. [11, с.165]
Промова радника дає уявлення про звичаї, людські риси учасників ворожого франкам табору. Він пропонує дати у заручники, «хоч би й своїх синів», цінуючи їхнє життя нижче власних маєтків:
Вже ж краще їм голів своїх позбутись,
Ніж мали б ми маєтки й честь згубити.
І жебраками стати в цій землі. [11, с.166]
Конфлікт між представниками різних держав і релігій ускладнюється тим, що й серед наближених Карла зароджується зрада. Виявляється вона після прибуття посла із Сарагоси з підступними пропозиціями. Різні характери людей в оточенні Карла розкриваються через їх ставлення до послів і до самого Марсілія. У поетиці ранніх зразків героїчного епосу це було чи не єдиною визначальною рисою персонажа.
Пропозиції маврів усі сприйняли з осторогою: барони вважають, що «Слід остерегтись», «У мене ж сумнівів чимало!» -- зауважує Карл. Особливо рішучу позицію зайняв Роланд, він вважає, що «Марсілію ніяк не можна вірить!», і нагадує минулі події, коли подібні переговори призвели до загибелі послів:
Король Марсілій завжди був зрадливий;
До нас прислав п'ятнадцять сарацинів;
У них були в руках гілки оливи
И такі ж улесливі слова були.
Спитали ви тоді у нас поради,
І ми тоді, безумні, ухвалили;
Послали ви поганинові двох --
Один був граф Базан, другий -- Базілій, --
І мавр стяв голови обом в Альтільї. [11, с.166]
Він наполягає на необхідності рішучої й безкомпромісної боротьби з ворогами:
Я раджу й далі ворогів громити,
Вести до Сарагоси всі війська,
И держать облогу хоч би й все життя,
Але ж помститися на зраднику за вбитих![11,с.166]
У «Пісні про Роланда» відчувається прагнення не обмежитися загальною характеристикою: тут спостерігаються ранні спроби розкрити психологію персонажів -- настрої, їх зміну, нюанси, реакції на те, що відбувається. Портретна характеристика передає настрій Карла:
Поник чолом великий імператор.
Він крутить вус і підборіддя гладить.
Роландові ні слова не відкаже.
Замовкли франки.[11,с.166]
Поведінка Ганелона розкриває не лише його позицію, але й головну рису характеру. Слова його звучать зухвало, він підступно закликав вірити ворогові, всупереч очевидним фактам його зрадливості. Автор використовує прийом контрасту у стилі й емоційній забарвленості висловлювань персонажа. Рішуче і гордовито вступив він у суперечку. У його словах звучить зверхність:
«...Не вірте похвалькам,
Хто б це не був, хоч навіть і я сам,
А слухайте того, хто раду дасть корисну.
Король Марсілій справді вам кориться:
Іспанію він хоче взять як лен,
Та ще й закон Христа прийняти згоден.
Хто радить вам не вірити йому,
Забув, які тяжкі нас муки ждуть.
Чванлива рада послуху не варта, --
Лишім нерозум, розуму тримаймось!» [11, с.166]
Настрій і стиль його висловлювань раптово змінюється, як тільки прийняли його пораду і за пропозицією Роланда його обрали посланцем для переговорів із Марсілієм. Самовпевненість змінюється переляком, гнівом. Він неспроможний приховати, що сам не вірить у те, в чому переконував інших, коли небезпека йому не загрожувала. У безсилій злобі він проклинає Роланда: «Повік ненавиджу його... одверто заявляю: Це -- вороги мої»,-- виголошує він, і ці визнання розкривають мотиви його дій. Одержавши наказ Карла, він у відчаї вже не приховує, що вважає слушними застереження Роланда. Тепер у його словах звучать нотки приреченості:
«Що ж. я піду,-- промовив Ганелон,-- Але я йду на видиму загибель, Як граф Базан і брат його Базілій! [11, с.167]
Але два зрадники знайшли спільну мову, у них був спільний інтерес -- позбутися своїх ворогів. Переконавши Марсілія, що перемогам Карла «кінця не буде, поки Роланд лишається живий», Ганелон послідовно втілює свій підступний план. Повернувшись до франків, він наполягає, щоб в ар'єргарді залишили Роланда: «Сміліший всіх мій пасинок Роланд, Лишім його!» -- озвався Ганелон. [11, с.168]
Сюжет «Пісні» відчутно поділяється на три тематичні частини: зрада Ганелона, смерть Роланда й помста Карла за його загибель. Битва в Ронсельванській ущелині -- центральна подія твору. Унаслідок зради й порушення мирної угоди володарем Сарагоси Марсілієм ар'єргард війська франків, що прикривав його відхід, поліг. Героїчно відбивав напад маврів-мусульман улюбленець Карла, його небіж Роланд, і загинув в ім'я «милої Франції» та християнства.
Звертає на себе увагу досконала композиція, розроблена до найменших деталей. «Пісню» побудовано за класичною схемою, причому кожна з частин цієї схеми має два етапи: зав'язка («Посольства») - посольтво Марсілія до Карла і Карла до Марсілія; кульмінація («Битви») - перша битва Роланда з маврами та їхня загибель і друга битва з з військом Марсілія та загибель усіх франків; розв'язка («Помста») - покарання всіх сарацинів і суд над Ганелоном.
У творі широко використаний принцип паралелізму - як у внутрішній структурі (наприклад, рада в Марсілія і в Карла, призначення послів, оголошення послань і т. д.), так і в підборі героїв (дванадцять перів франків і маврів, небіж Карла Роланд і небіж Марсілія Аельрот, які очолюють війська, і т. д.).
Дія «Пісні про Роланда» розвивається переважно послідовно, проте в деяких епізодах описуються події, які відбуваються одночасно. Коли Карл із військом перетинає Піренеї, Марсілій готується до нападу на Роланда; почувши звуки Оліфанта, Карл мчить на допомогу Роландові, а в цей час битва з Марсілієм уже закінчується і помирають усі герої.
Твір містить багато повторів найрізноманітніших відтінків. Неодноразово повторювані численні описи природи («трава зелена серед луки», «і кров зросила мураву», «високі гори і похмурі скелі»), бойові епізоди («ввійшло все вістря золоте зі списом в тіло», «спис пронизав все тіло», «з коня удар могутній скинув мавра», «мечем розбив шолом він аж до носа» тощо), тужіння і плач над тілом загиблого друга, молитви і звернення до Бога звучать майже однаково.
У «Пісні про Роланда» дуже багато гіпербол, що значно перебільшують сили та можливості героїв, звичайні випадки перетворюються на катастрофи, незначні історичні факти - на грандіозні події. Кількамісячний похід Карла постав як семирічна війна, неймовірно збільшується кількість вояків (їх десятки й сотні тисяч!). Звуки Роландового Оліфанта чути за 30 льє (120 км), Роланд і Олів'єр настільки могутні, що навпіл розрубують лицарів в обладунку з їхніми кіньми. Роланд і Турпін убивають у бою безліч сарацинів:
Записано у хроніках й рескриптах,
Щo перебили тьму вони невірних.
«Чотири тисячі!» - так свідчить Джеста. [11,172]
До особливостей поеми слід віднести обов'язкове наведення кличок бойових коней (Тансендюр у Карла, Вельянтіф у Роланда, Ганьйон у Марсілія тощо), а також назви головної зброї лицаря - мечів, що неодноразово фігурують у тексті: Дюрандаль (Роланда), Альтеклер (Олів'єра), Джойоз (Карла), Прецьйоз (Баліганта), Альмас (Турпіна), Морглейс (Ганелона) і т. д. Вони стають справжніми друзями лицарів, до яких герої звертаються, з якими розмовляють, радяться. Під час смертельної небезпеки Ганелон схопився за меч і вигукнув:
«Мій мене яснобарвний!
Поки зі мною при дворі царя ти,
Ніколи вже не скаже Карл Великий,
Щo в самоті на чужині я згинув!» [11, с.167]
Назву мечів часом підказують їхні якості (Дюрандаль - від фр. dur - твердий, міцний; Прецьйоз - від фр. рrесіеuх - дорогоцінний, оскільки його держак осипаний коштовними каменями, Джойоз - від фр. joyeux, він весело й радісно блищить у бою і т. д.). [14, с.16]
Нарешті, кілька слів про віршування «Пісні про Роланда». Вона написана десятискладовими рядками з цезурою в середині. У перекладі вірш передається п'ятистопним (зрідка, коли кількість складів сягає дванадцяти, шестистопним) ямбом з необов'язковою римою. Вірш твору належить до ранньої стадії старофранцузького римування, тому для співзвучності потрібний був лише асонансний збіг голосних, «неточна» рима. Проте й вона трапляється в окремих тирадах (строфах) досить рідко (наприклад, безжальний-нагальна, пане-стану, нутро-чоло, пару-вдарив, мене-рве, збирав-лежав, колін-Турпін, мабуть-путь і т. д.). Отже, найадекватніший оригіналові розмір сучасних перекладів поеми - розмір, що наближається до білого п'ятистопного ямба. [14, с.17]
2. «Пісня про Роланда» - як зразок героїчного епосу середньовіччя
2.1 Художнє втілення народного ідеалу воїна патріота в образі Роланда
Образ Роланда послідовно розкривається у його вчинках: він погодився залишитися з ар'єргардом і відмовляється від пропозиції Карла збільшити загін. «Цього не треба,-- відповів Роланд. -- Себе і рід свій я не посоромлю!» [11, с.168] Образу Роланда притаманні нові риси самовідчуття епічного героя, зумовлені новими історичними етнокультурними реаліями, які склались у Європі після розвалу Західної Римської імперії, утворення нових держав, встановлення феодальних суспільних стосунків васала й сеньйора, сюзерена. З появою епічного образу короля, що уособлював загальні інтереси, формується нова риса кодексу честі епічного героя -- відданість сюзерену.
Ідеалізований образ Карла створено у багатьох епічних творах, уславленням його починається і «Пісня про Роланда».Темі героїчного подвигу відповідає характерна особливість стилю -- піднесеність, патетичність. У ранніх зразках епосу співець у зачині звертався до муз та богів, до кіфари з проханням допомогти оспівати героя урочисто.
Король наш Карл,
великий імператор
Сім довгих літ в Іспанії провів,
Гористий край здобув він аж до моря
Нема вже замка, щоб йому не здався,
В руїні всі міста і їхні мури,
Крім Сарагоси на верху гори. [11, с.165]
Роланд поділяє його турботи, почуття і прагнення, пишається одержаними разом із ним перемогами і так висловлює свою відданість Карлу, ототожнюючи його з «милою Францією»:
За короля повинні ми стояти,
Васал повинен за свого сеньйора
Терпіть нестатки, спеку і мороз,
Віддати тіло й кров і все життя!
Глядіть же всі, без жалю бийте маврів,
Вони невірні, з нами ж Бог і правда! [11, с.168]
Найбільш повно образ Роланда розкривається у картині бою. Він виявляє справжній героїзм і самовідданість.
«Де більше небезпека, там Роланд,
Разить він списом, поки спис придатний,
Та спис із п'ятнадцятим зламавсь ударом». [11, с.169]
Любов до «милої Франції» і ненависть до ворогів надають йому снаги. Могутність, силу фізичну і силу почуттів передано у страшній кривавій картині бою:
Тоді Роланд вхопивсь за Дюрендаля,
Пустив коня, наскочив на Шернубля,
Розтяв шишак сталевий і волосся
Лице і очі, груди і кольчугу,
Спинний хребет надвоє розрубав
Враз із сідлом, і луку золотую.
У кінськім крупі тільки меч спинився,
Розтявши й кінські кості всім на диво,--
Два трупи у траву зелену впало. [11, с.170]
Проте графу Роланду не чужі релігійні мотиви, які виникають навіть у картині битви. Розтявши ворожого богатиря разом із конем, мовив граф Роланд:
«Нікчемні маври! --
Не в добрий час з'явилися сюди:
Ваш Мехамед вам тут не допоможе.
Така потвора нас не переможе!» [11, с.167]
Індивідуальні риси Роланда рельєфно виступають у порівнянні з його вірним другом Олів'єром. Побачивши, що сили маврів значно переважають франків, сміливий, могутній і поміркований Олів'єр радить Роланду засурмити у ріг (Оліфант) на знак потреби допомоги:
«Гей, засурміть, Роланде, любий друже,
Почує і повернеться наш Карл!» [11, с.171]
Але у відвазі своїй Роланд не здатний розмірковувати, він вважає ганебним для себе просити допомоги і впевнений, що своїми силами подолає ворога:
На те Роланд: Не мудро б я зробив,
Всю Францію ганьбою б я укрив!
Волію я своїм мечем разити,
Свій Дюрендаль в ворожу кров втопити.
Прийшли сюди на лихо сарацини.
Ручуся вам, що всі вони загинуть! [11, с.171]
Богатирське свавілля Роланда стає його трагічною помилкою і причиною поразки й загибелі його самого і всього ар'єргарду. Але автор на цьому не акцентує увагу, представляючи вчинок Роланда як вияв безмежної наснаги, готовності здобути перемогу хоч би й ціною життя. Тільки коли відчув наближення смерті, Роланд засурмив, але, не просячи допомоги, а для помсти за загибель відважних воїні-франків, «щоб не довелося маврам ні одному у радощах вертатися додому».
Узяв тут міцно в руки граф Роланд
Дзвінкий свій ріг, свій славний Оліфант,
До уст своїх його він притулив
Із мукою тяжкою засурмив. [11, с.171]
Почувши смутний, тужний клич Роландового рогу, Карл зрозумів, що Роланда і його військо йому вже не врятувати:
Спинив коня і каже: «Горе нам! Сьогодні ми навік Роланда втратим, По звуках чую, що йому не жити».
У драматичній ситуації наближення смерті думки й почуття Роланда зосереджені на його патріотичному обов'язку. Він звертається до свого меча, згадує свої перемоги і свою вірність королю. Помираючи, він думає про себе лише як про воїна, всі його почуття зосереджуються на його обов'язку захисника «милої Франції»:
Мій добрий меч, о Дюрандале вірний,
Коли я вмру, ти будеш не потрібний!
А скільки битв з тобою виграв я,
А скільки царств завоював тобою
Для імператора з сідою бородою!
Ти не потрапиш в руки боягузам,--
Тобою володів такий васал,
Яких не зна вже Франція-краса. [11, с.167]
Ніяких особистих почуттів, бажань не виникає у нього, не згадує він навіть про наречену, для якої стане смертельною звістка про його загибель. Єдина його турбота про те, щоб і після смерті не виглядати переможеним:
Роланд почув себе в обіймах смерті,--
Смертельний холод в голові і серці.
Лягає під ялину ниць Роланд,
Притис до серця меч і Оліфант.
Він ліг обличчям до країни маврів,
Щоб Карл сказав своїй дружині славній,
...Що граф Роланд умер -- та переміг. [11, с.172]
Роланд - передусім герой. І хоч у нього в далекому Ахені є наречена Альда, лицар жодного разу про неї не згадує. Тим часом у інших поемах оповіді про їхній роман відводиться значне місце. Можливо, цю любовну лінію автор «Пісні» відкинув цілком свідомо - з метою зробити поему більш суворою, суто героїчною.
2.2 Ганелон - художнє відображення всіх рис анти рицарства
Самовідданому патріотизмові Роланда та його друзів, для яких інтереси Франції дорожчі за життя, протиставлений знатний феодал Ганелон - втілення феодального егоїзму та анархії, його зрадництво не випадкове, це типовий приклад феодальної непокірності. Заради особистих інтересів Ганелон зраджує свого короля і батьківщину, що призвело до загибелі десятків тисяч співвітчизників. Це пагубне для країни свавілля феодалів суворо засуджується автором, який для свого часу, безумовно, був людиною передовою, розумів необхідність державної єдності. Він пов'язує васальну вірність королю з ідеєю служіння батьківщині. В проголошенні патріотичної ідеї і полягає висока народність поеми та її глибокий громадянський смисл.
Проте це не типовий зрадник-злочинець, змальований лише чорною фарбою. Ганелон - складна натура. Передусім він відважний лицар, сміливий і рішучий. Барони з гордістю дивляться на його могутню статуру і навіть милуються ним, коли призначають послом до Марсілія:
У гніві скинув він куничу шубу,
Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.
Обличчя горде, променисті очі,
Могутня постать і широкі груди -
На нього задивилися присутні. [11,169]
Поведінка Ганелона у Марсілія викликає і повагу - за мужність, і презирливе засудження - адже він підступний, зрадливий, виявляє неабияку пожадливість. Свій злочин Ганелон скоює з двох причин: щоб помститися за образу і врятувати своє життя, а заразом і поповнити свої багатства. Перед лицем небезпеки він поводить себе надзвичайно мужньо і ладний дорого продати життя з мечем у руці. Він безстрашно виконує доручення короля, пропонуючи Марсілію стати данником Карла і прийняти християнство, і заявляє, що ніколи не зрадить свого імператора. Франкам-придворним, які пропонують себе в посольство заради його безпеки, категорично відмовляє, воліючи загинути наодинці.
На суді Ганелон також поводить себе сміливо, спритно користуючись недосконалістю феодальних правил щодо відносин між сюзереном і васалом. Він доводить свою правоту так: Роланд послав його на неминучу смерть, вирядивши послом до маврів; завдяки розуму і хитрощам він, Ганелон, уникнув небезпеки і виконав доручення Карла; а потім, як і обіцяв, помстився Роландові. «Це особиста помста, а не зрада!» - твердить він у суді. Навіть у цій, у моральному плані невигідній для Ганелона, ситуації автор начебто милується своїм персонажем:
Лицем рум'яний, вигляд має бравий,
Якби ще й чесний, лицар був би справний.[11, с.174]
Барони не могли серйозно сприйняти виправдання Ганелона, зрада якого була всім очевидною. Проте вони почали просити Карла простити Ганелона, оскільки за спиною бачили агресивного і войовничого Піна-бела з тридцятьма родичами. Кожний з баронів боявся бути викликаним на двобій таким могутнім суперником. Адже за правилами тих часів суддя, який вимагав покарання, повинен був сам схрестити меч у поєдинку «Божого суду». Барони-судді доводили Карлові: з тим, що сталося, вже нічого не вдієш, а суд може скінчитися новою міжусобною війною і дальшим послабленням держави:
Роланд помер, його не повернути,
Ні злотом, ні добром не воскресити.
Безумство на двобій іти за нього! [11, с.174]
А Ганелон, запевняють вони, вірно служитиме Карлові. Подібна поведінка суддів обурює короля, але, мабуть, він і сам не знав, де межа між васальною покірністю і свободою дій і яке рішення суду буде кращим для долі вітчизни.
Отже, суд над Ганелоном торкнувся значно глибших проблем, ніж злочин однієї людини, і в поемі звучить виразний мотив осуду егоїстично феодальної моралі більшості лицарів, для яких власні корисливі інтереси були вищими за інтереси батьківщини. Суперечливий образ Ганелона написаний майстерною рукою. Він не належить до мелодраматичних зрадників, огидних уже за своєю зовнішністю. За натурою це чесний лицар, якого лише страх, ревнощі до слави Роланда та феодальна мораль штовхнули на шлях зради.
2.3 Образ Карла - уособлення народної ідеї єдності та державності
У поемі відображена боротьба французів з арабськими завойовниками, які у VIII ст. захопили Піренейський півострів і загрожували Франції. Ця боротьба набувала релігійної форми і ототожнювалася з подвигом в ім'я християнської віри. Тому франки в поемі виконують особливу, «божественну» місію, а численні небесні знамення, релігійні заклики, молитви надихають їх на боротьбу з «поганцями». Постійно підкреслюється «небесна» підтримка, яку бог і святі дають франкам. Так, на прохання франків бог продовжив день, щоб до заходу сонця Карл помстився за смерть Роланда та його загону, самого короля від смертельної рани вмить зцілює архангел Гавриїл. Автор приділяє також увагу образу архієпископа Турпіна. В середньовічній літературі часто зустрічаються воїни у рясі, які однаково добре володіють і «божим словом», і мечем. Образ цей не позбавлений гумористичного забарвлення. Так, архієпископ читає настанови своїй пастві: «Той і гроша не вартий, хто є боягузом. Нехай іде собі в монастир».
Християнський світ у поемі очолює Карл Великий, образ якого поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років[11, с.168], хоч під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася зі зрілою розсудливістю, мудрістю - рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у народній пам'яті Карл Великий залишився як правитель, який не знав військових поразок та невдач.
У кількох епічних поемах, де розповідалося про взаємини між Кар-лом і Роландом, Роланда здебільшого називали племінником короля В останній третині «Пісні про Роланда» Карл з'являється для того, щоб оплакати героя і здійснити акт помсти - покарати підступних маврів і зрадливого Ганелона. Король змальований як складна особистість, часом непослідовна у своїх учинках. Пославши Роланда в ар'єргард, Карл надзвичайно стурбований долею небожа. На шляху до Франції його не залишає передчуття трагедії, що мала розігратися в Ронсевалі. Але король зовсім не думає про свій загін, найкращий у війську, всі його помисли зосереджені навколо Роланда і дванадцяти перів. Після їхньої загибелі Карл марить помстою маврам, нові жертви його не обходять. Свідченням є битва з прибулим на допомогу царю Марсілію з Єгипту Балігантом. Цей бій настільки напружений, що Карл навіть втрачає впевненість у благополучному для нього завершенні. Він із сумнівом звертається до своїх лицарів зі словами: «Чи допоможете мені, барони?» і заспокоюється лише після їхньої відповіді: «Прохання - нам образа!» [11, с.172]
Важливим для розуміння образу Карла є сцена суду над Ганелоном. Граф виправдовує себе тим, що лише помщався Роландові й ніколи не зраджував самого короля. «Це помста, а не зрада!» - двічі повторює він під час суду. Підтримка Пінабела надає його словам особливої вагомості - адже за тим стоять війська тридцяти його родичів. Інші барони, налякані перспективою міжусобної війни з могутнім феодалом і подальшого послаблення королівства, вирішують звести суд до компромісу й просити Карла «залишити все без зміни», тобто виправдати Ганелона. Карл, добре розуміючи, що помста Ганелона водночас була і зрадою, не стримує обурення, називаючи цих баронів «запроданцями». Але вдіяти він нічого не міг, тож
Похнюпив голову з чолом похмурим
І скаржиться на долю нещасливу. [11, с.173
Адже сила Карла залежала від сили феодалів, війська яких складали королівську армію. Він мав підкоритися рішенню баронів, коли б не втручання молодого Тьєррі, який викликає Пінабела на «суд Божий». А це вже розв'язувало Карлові руки, оскільки Біблія на той час була найголовнішою книгою законів. Переможець завжди був правий, бо йому допомагав Бог, переможений - неправий.
Карл показаний у «Пісні про Роланда » і як відважний лицар. Але не всепереможний. Наприклад, досить драматично для нього складається бій з Балігантом, могутнім і досвідченим вояком. Після страшного удару суперника Карл ледве утримується в сідлі, і лише завдяки допомозі Неба - видінню Гавриїла - король франків переможно закінчує і двобій, і битву в цілому.
У поемі не приховуються особистісні вади Карла, що робить його образ реалістичнішим. Любов і ніжність до одного поєднуються у нього з байдужістю до іншого. Яскравий приклад: його зустріч з Альдою, нареченою Роланда і сестрою Олів'єра, коли він, вражений горем, пропонує жінці «заміну» - свого сина Людовіка. [11, с.166] Щиро тужачи над тілом, Карл не втримується від прагматичної думки про корисність для нього цього лицаря, без якого королеві відтепер буде важко здійснювати нові походи. Часом Карл постає надто жорстоким, наприклад коли посилає на страту тридцять родичів Ганелона, яких лише обов'язок родової честі примусив стати заручниками Пінабела.
Отже, реальні історичні особи постають у поемі поряд з вигаданими героями, а сама вона є відображенням жорстоких звичаїв тієї епохи. В головних образах героїчного епосу, народ хотів відобразити свій ідеал, наділивши історичних осіб неабиякою вродою, позитивними рисами характеру. Використана для цього гіперболізація символізує могутність самого народу. Героїчний епос зберігав у пам'яті народу його історію, а вчинки героїв слугували середньовічній людині зразком для поведінки.
Висновок
Французький героїчний епос пройшов довгий шлях розвитку. Спочатку виникали короткі ліро-епічні пісні (кантелени) і перекази про події, які хвилювали їхніх учасників чи свідків. Творцями епосу на ранньому етапі могли бути знатні дружинники- і бійці, народні піснярі й оповідачі. Пісні та перекази були дуже популярними в народі, вони ставали загальним поетичним надбанням, яке в усній традиції передавалось з покоління в покоління. В умовах народної поетичної естафети історична фактична основа поступово стиралась і замінювалась поетичними узагальненнями і символами, в яких знайшли відображення головні риси світогляду народу на даному історичному етапі. В період остаточного завершення феодальної структури народний епос зазнав суттєвих змін. На основі попередніх досягнень (пісні, сказання тощо) виникали ґрунтовні епічні розповіді - поеми.
Оскільки епічний жанр виникає в той час, коли історія й поезія у свідомості людей ще не відокремлені; за допомогою пісні, вірша народна пам'ять фіксує історичні події, факти дійсності. Героїчна «Пісня про Роланда» народжувалася одночасно з історичними подіями, про які йдеться в поемі (тобто минувши пісенний етап); це правдива поетична розповідь сучасника, «жива поетична історія», що робить її надзвичайно цікавою з точки зору відображення світосприйняття людей у епоху середньовіччя.. Хоча з бігом часу первісний (початковий) текст в освоєнні «передавачів» зазнає різного роду сюжетних переробок, що могло призвести до значної сюжетної трансформації і перекручення історичного факту, це не створює перешкод для виокремлення ідейно-естетичних принципів визначальних для світосприйняття людини в дану епоху.
Вершиною французького національного епосу є «Пісня про Роланда» (королівський цикл. В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення. Тематика героїчного епосу (прославлення героїчного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві величезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда настільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіперболізація сили й хоробрості героя та відповідно жорстокості ворогів є традиційним фольклорним засобом.
Для посилення драматизму використані спеціальні епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори - тричі просить Олів'єр покликати Карла, тричі відмовляє Роланд, тричі намагається Роланд розбити Дюрендаля тощо. Поемі властиві характерні для епосу постійні епітети (Франція - «люба» «прекрасна»,Карл - «сивобородий», трава - «зелена», васал - «добрий» та ін.). Про близькість поеми до народної поезії свідчать також епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом) та ін.
Образи Роланда, Карла, Ганелона несуть велике смислове навантаження адже є не лише художнім втіленням певних історичних осіб, але й уособленням відповідних народних ідеалів. Так Роланд - це втілення народного ідеалу лицаря, воїна-патріота, вірного товариша та відданого васала. Однією із провідних рис Роланда є його самовіддана любов до Батьківщини. Роланд прагне примножити славу Франції. Заради процвітання рідної землі він ладен віддати життя. Останні його слова звернені до любої Франції. Роланд помирає із Батьківщиною в серці.
Ганелон - зрадник та негідник, образ якого уособлює негативні риси, яких не повинен мати справжній лицар. Більш того, на тлі його ганебної поведінки та вчинків образ справжнього лицаря, Роланда, що є втіленням всіх чеснот людини середньовіччя виглядає ще більш привабливим та героїчним.
Втілення в образі Карла народної віри у доброго, чесного та справедливого правителя служить доказом віри середньовічної людини у вищу справедливість. Це і недивно, адже релігія була основною світогляду тогочасного суспільства, а війни у яких брали участь лицарі вважалися священними.
Загалом поема відзначається композиційною завершеністю, стрункістю і лаконізмом. Головні персонажі окреслені за чіткою схемою. Монолітність і благородна простота стилю, урочисто піднесений тон розповіді відповідають високому патріотизму твору. «Пісня про Роланда» - гідний пам'ятник героїчному подвигу в ім'я батьківщини.. Французький епос відзначається виключною сюжетною різноманітністю: від сімейно-побутових зарисовок до фіксації важливих історичних подій і політичних проблем, на підставі чого його можна назвати поетичною історією Франції. Протягом сторіч героїчний народний епос був величезною ідеологічною силою, що формувала політичний і моральний світогляд народу.
Список використаної літератури
1. Андреев Л.Г. История французкой литературы. М.: Высшая школа, 1987, С. 56-69.
2. Анисимов И.И. Французкая литература в контексте современности. М.: Высшая школа, 1985, 319 с.
3. Бичко А. К., Бичко І. В., Табачковський В. Г. Історія філософії. Підручник. Київ, 2001. Розділ: Формування середньовічної філософської парадигми. С. 51-57.
4. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Наука, 1984, 250 с.
5. Евдокимова Л.В. Французкая поэзия позднего средневековья. М.: Наука, 1990, 227 с.
6. Европейский эпос античности и средних веков. Москва, Детская литература, 1984, 736 с.
7. История всемирной литературы в 9т. Т.3. М.: Наука, 1985, С. 221-225
8. Кирнозе З.И., Пронин В.Н. Практикум по истории французкой литературы. М.: Просвещение, 1991, 158 с.
9. Кирилюк З.В. Література середньовіччя // Посібник для вчителя. Харків, Ранок, 2008, 176 с.
10. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. К.: ВЦ Академія, 2006, С. 435, 611 с.
11. Література західноєвропейського Середньовіччя. //В.Щурат (переклад зі старофранцузької), 1918. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. С. 163-174.
12. Михальчи Д. Послесловие, комментарии // Песнь о Роланде. М.: Наука, 1986, 135 с.
13. Мелетинский Е.М. Средневековый роман. Вопросы типологии / в кн.:Художественный язик средневековья. М.: Наука, 1982. С. 250-265.
14. Пащенко В. Пісня про Роланда. К.: Либідь, 2003. 140 с.
15. Песнь о Роланде/ Пер.Сиповича // Зарубежная література средних веков (Хрестоматия)/ сост. Б.И. Пуришев. М.: Наука, 1974, С. 7-11.
16. Паунд Э. Путеводитель по культуре. М.:Логос, 1997. С. 69-83.
17. Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Філософія // Підручник. Київ: Академвидав, 2007. 540 c.
18. Рубанова В.А., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури:Середні віки та Відродження (розділ героїчний епос).Львів: Вища школа, 1982. 440 с. С. 9 - 140.
19. Смирнов А.А. Французкий героический епос// История зарубежной літературы. Раннее Средневековье и Возрождение/ под. ред.В.Жирмунского. М.: Наука, 1987. с. 356.
20. Штейн А.Л. Средние века, героический эпос//А.Л. Штейн, М.Н. Черневич, М.А. Яхонтова. История французкой литературы. М.: Наука, 1988. С. 8-53.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Героїчний епос як збірна назва фольклорних творів різних жанрів. Романський період як пора найвищого розквіту середньовічної культури. Формування образу лицаря. Літературні пам'ятки: "Пісня про Роланда", "Пісня про мого Сіда", "Пісня про Нібелунгів".
презентация [5,1 M], добавлен 02.10.2012Міфологія та різні тлумачення "Іліади" Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське). Художній всесвіт "Одіссеї": герой, конфлікт поеми. Ґенеза давньогрецької драми. Класичні героїчні епоси "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів".
шпаргалка [117,6 K], добавлен 19.12.2011Джерела поеми "Лис Микита", її оригінальність. Композиція та стиль поеми. Ідейно-художнє удосконалення твору. Третє видання поеми новий етап на шляху дальшого вдосконалення твору. Четверте та п’яте видання поеми. Питання вибору основного тексту.
дипломная работа [84,9 K], добавлен 05.11.2007Творчість видатного письменника Ч. Діккенса. Сюжетно-композиційні та ідейні особливості роману "Великі сподівання". Дослідництво автобіографічних мотивів у романі, соціально-філософське підґрунтя твору. Художнє втілення теми руйнівної сили снобізму.
курсовая работа [37,7 K], добавлен 27.07.2011"Беовульф" як пам’ятка стародавнього англосаксонського героїчного епосу, його найвідоміший зразок. Аналіз сюжету твору. Образ Беовульфа як могутнього богатиря, який уособлює силу і міць свого племені. "Беовульф" як зразок стародавнього героїчного епосу.
творческая работа [20,4 K], добавлен 30.03.2015XIX–XX сторіччя як доба естетичних пошуків та рішення проблеми дитинства в англомовній літературі. Особливості формування індивідуального стилю та поглядів письменника. Художнє втілення образу дитини в реалістичних та фантастичних оповіданнях Бредбері.
курсовая работа [56,0 K], добавлен 12.02.2014Філософське осмисленя людини та світу у трагедії В. Шекспіра "Гамлет". Світогляд В. Шекспіра. Герой і світ у трагедії "Король Лір". Зіткнення Добра і Зла у трагедії "Макбет". Зіставлення образів Макбета і Ліра. Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра.
курсовая работа [64,6 K], добавлен 27.09.2008Особливості літературних жанрів доби Середньовіччя. Характерні риси епосу: міфологізація минулого, зображення боротьби людини з силами природи, які втілені в образах чудовиськ. Героїчні образи в піснях про Сігурда, характерні елементи стилю пісень.
реферат [47,0 K], добавлен 25.04.2009Жанрова структура Шекспірових сонетів. Вплив філософських традицій Платона на світогляд і творчість В. Шекспіра. Новаторство Шекспіра як автора сонетів. Філософський сенс і художнє втілення проблеми часу і вічності, смерті і безсмертя в сонетарії.
дипломная работа [97,9 K], добавлен 03.11.2010Біографія Марії Чурай, дитячі та юнацькі роки, її тяжка доля. Пісні Марусі, найчастіше пов'язані з її життям. Тематика пісенних творів, їх тексти та зміст. Літературні твори, поеми та театральні постанови, в яких увічнено пам'ять про Марусю Чурай.
презентация [13,9 M], добавлен 27.11.2014Жіночі образи роману Толстого "Війна та мир", їх значення та втілення духовних та сімейних ідеалів письменника. Співвідношення образів Наташі Ростової та княжни Мар'ї, їх подібні та відмінні риси, втілення в них толстовського ідеалу дружини і матері.
лекция [10,2 K], добавлен 01.07.2009Художній твір В. Стефаника, його емоційна та інтелектуальна наповненість. Реакція автора на те, що його оточує та хвилює. Художнє мислення і оригінальне бачення письменника-новеліста, творче перетворення суспільних проблем, що постають у центрі твору.
реферат [27,4 K], добавлен 21.02.2010Соціально-політичні події на Галичині та їх художнє відображення у творчості Леся Мартовича. Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні "Мужицька смерть". Повість "Забобон" як цінний здобуток українського письменства кінця ХІХ – початку ХХ ст.
курсовая работа [49,1 K], добавлен 12.10.2009Іван Котляревський як знавець української культури. Біографія та кар’єра, світоглядні позиції письменника. Аналіз творів "Енеїда", "Наталка-Полтавка", "Москаль-чарівник", їх історичне та художнє значення. Особливості гумору у творах письменника.
реферат [55,6 K], добавлен 06.06.2009Ознакомление с основной темой сказания о Ронсевальской битве. Представление образа Карла в виде оплота всего христианского мира в "Песни о Роланде". Отражение религиозного смысла поемы в эпизодах смерти Роланда и сражения Карла с эмиром Балиганом.
реферат [18,2 K], добавлен 27.11.2011Козацькі, гайдамацькі, солдатські, бурлацькі, чумацькі, кріпацькі, наймитські цикли пісень. Розвиток козацьких пісень та їхня тематика. Твори про поневіряння втікачів від кріпаччини. Образність бурлацьких пісень. Пісні про поневіряння бурлаки в наймах.
реферат [17,7 K], добавлен 14.07.2011Художня спадщина та мемуаристика Григора Тютюнника. Новели та повісті письменника, в яких "звучить" пісня, наявні пісенні образи. Вплив пісні на художню структуру, зміст полотен письменника. Значення пісні та її художньо-змістову роль у творах Тютюнника.
курсовая работа [53,2 K], добавлен 25.05.2015Ідейно-образний рівень ліричного твору. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літератури. Форма художнього твору, її функції. Проблема вини і кари у драматичній поемі. Специфіка категорій часу й простору. Аналіз віршів письменниці.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 30.10.2014Експресіонізм: особливості стилю і світогляду. Риси українського експресіонізму. Загальна характеристика "Лісової пісні" в українському літературознавстві. Проблема відношення людини і природи як центральна тема твору. Риси експресіонізму в цій драмі.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 26.11.2015Твір "Іліада" у перекладі на російську Н. Гнєдіча. Творчість Гомера у контексті давньогрецької літератури античного періоду. Особливості героїчного епосу Гомера. Способи створення образів героїв. Уявлення про красу в образах богів, війни, природи.
реферат [36,8 K], добавлен 08.12.2013
