Екзистенційні мотиви в поезії Ірини Шувалової

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Екзистенційні мотиви в поезії Ірини Шувалової

О.М. Капленко доцент кафедри української літератури та журналістики Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Ключові слова: поезія, Ірина Шувалова, екзистенційний, кінечність існування, естетизація смерті, радість буття.

Existential motifs in Irina Shuvalova's poetry. A. N. Kaplenko associate professor of the Department of Ukrainian literature and journalism of Nizhyn State University named after Mykola Gogol

The article examines the work of a young Ukrainian poetess Irina Shuvalova. All her collections "Ras" (2011), "OS" (2014), " AZ " (2014) are connected by cross-cutting images and motifs, and therefore are considered as a kind of poetic tri-book. The poet received positive reviews and reviews, but the formation of a literary and critical discourse on the codification of her creative profile is still actively continuing. Appealing to the philosophical depth of Irina Shuvalova's poetry, the article attempts to reprimand existential motives. In the center are the meaning-making intentions and the logic of their flow from the awareness of the finality of their existence to the joy of being. The entire spectrum of emotions and states in their maximum detection is implemented in a cyclical format, which aims the recipient at self-sufficiency and completeness of the process, and also opens up the prospect of further analysis of Irina Shuvalova's work in line with the mythological, biblical, and cultural code.

Keywords: poetry, Irina Shuvalova, existential, finality of existence, aestheticization of death, joy of being.

У 2011 року у видавництві "Смолоскип" побачила світ перша книга віршів молодої поетеси Ірини Шувалової "Ран", яку багато хто з літературної спільноти назвав "дебютом року". До книги увійшли понад шістдесят віршів, післямову під назвою "Манна, хіть і сіль у “Рані”" написала Маріанна Кіяновська, де пророче зазначила, що "вірші Ірини Шувалової подія. І сама Іра Шувалова подія" [16, с. 129]. І справді, дебютну збірку відзначено першою премією літературного конкурсу видавництва "Смолоскип" та українсько-німецькою премією імені Олеся Гончара, а наступного 2012 року вона була визнана кращою книгою книжкового фестивалю "Джура-фест" у номінації "Поезія".

Друга збірка поезій "Ос" побачила світ влітку 2014 року у видавництві "Смолоскип" у супроводі післямови Галини Крук, яка підкреслила універсальність поезії, порівнявши її з мовою, якою "мати розповідає дитині про світ, намагаючись не оминути ані найменшої подробиці" [15, с. 105].

Третя книга поезій "Аз" [14] вийшла друком восени 2014 року у видавництві "Електрокнига". Автором супровідного слова до книги став Василь Герасим'юк.

Поетка отримала схвальні відгуки літературознавців. Так, Тамара Гундорова відзначила, що "Ірина Шувалова пропонує ще один варіант сучасної метафоричної поезії пружної, насиченої алюзіями і культурними знаками, де саме письмо стає тілом. Таємнописом можна назвати таку поезію..." [8]. Василь Голобородько: "Багато читачів заскочені дивними назвами збірок Ірини Шувалової: давнішої "Ран", наступної "Ос" та третьої "Аз", відразу ж беруться тлумачити їх, знаходячи якісь відповідники поза самими збірками, і не здогадуються, що вони означають саме ті збірки поезій, які вони тримають у руках, а поза збірками нічого не означають" [12]. Каша Сальцова (Олександра Кольцова): "Книга Ірини Шувалової це дуже ретельна, по-хорошому реміснича, якісна робота, в яку вкладено багато поетичної праці. Автор демонструє потужний арсенал поетичних засобів і володіння різними формами віршованого письма, і багатство образів. Прекрасні зразки сучасної жіночої любовної лірики" [12]. Остап Сливинський: "Поза всяким сумнівом, "Ос" і "Аз" Ірини Шувалової це дуже оригінальні і дуже якісні поетичні артефакти" [12].

Сама авторка презентує ці збірки як "своєрідне трикнижжя" [11]. Тобто найбільш ефективно розглядати їх як певну етапність у розвитку внутрішніх мотивів. Критерії цього поступу, фокус бачення логіки розгортання мотивів можуть бути різними, про що свідчить той факт, що навіть презентуючи дві останні поетичні книги, Ірина Шувалова застосувала кілька критеріїв їх образного сприйняття це кольористика і стан готовності до дії: "Про "Ос" я говорю, що це збірка сутінкових текстів, напівтонів. "Аз" це збірка густіших барв, і вона більш полуднева. "Ос" я порівняла би з тим моментом, коли ми готуємося зробити крок уперед, коли ми сповнені сподівань, коли проробляємо величезну внутрішню роботу, яка передує власне прийняттю рішення. "Аз" в цьому сенсі є кроком. Вона є більш зовнішньо динамічною, а "Ос" внутрішньо динамічна. Це як подорож всередині і подорож географічна" [11].

Щодо спроби кодифікації творчості Шувалової в контексті вітчизняного літературного процесу, то, безсумнівно, її варто розглядати не лише керуючись поколіннєвим (генераційним) принципом, а насамперед за естетичним стильовим критерієм. Найновіша поезія еклектична щодо стилю. "Йдеться, однак, як зауважує Маріанна Кіяновська, не про "нарешті свободу", а про нічим не обмежений доступ до надмірної кількості невідрефлексованого матеріалу, який від "стиснення" в синхронній культурній матриці починає породжувати дивовижні стильові гібриди" [9]. Оскільки "наймолодша" поезія ще дистанційно невіддалена, існує не так багато спроб її класифікації. На наш погляд, однією з найґрунтовніших розвідок є стаття Світлани Богдан "Коротка антологія сучасних способів говорити про Бога, або Знову ця нездарна молода поезія" [2], де вона, скажімо, виділяє два полюси, навколо яких згруповані молоді автори. До першого "раціонально-матеріалістичного" полюса вона зараховує групу авторів, чия увага зосереджується насамперед на реаліях емпіричного світу, що отримують відображення у текстах. Символом цієї крайньої точки може слугувати фотографія як відтворення (звісно, пропущене через об'єктив авторського "я") довколишніх предметів, подій або явищ (сюди, скажімо, зараховано твори Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука, Олега Коцарева). Поети, які тяжіють до "ірраціонально-метафізичного" полюса, за С. Богдан, вектор своєї уваги спрямовують насамперед не на реалії емпіричного світу, а на те, що поза ним, вони відштовхуються у своїх образних побудовах не від "фізично-намацальної площини", а від "невидимо-сутнісної", у намаганнях осягнути яку доступні чуттєвому сприйняттю речі стають лише засобами. Символом цього способу творення може слугувати не фотографія, а малюнок спроба намалювати світ, а не зафіксувати його в його даності, інтенція прозріти невидимі приховані сутності (сюди віднесено твори Анни Малігон, Галини Ткачук, Павла Нечитайла, Олександра Коржа, Катерини Калитко, Олесі Мамчич, Олени Степаненко, Богдани Матіяш).

Виділяє С. Богдан і межову групу поетів, які знаходяться ніби між полюсами, ті автори, увага яких не зупиняється на емпіричному рівні і які певною мірою прозирають за ним якусь іншу реальність, тобто в чиїй творчості даються взнаки певні метафізичні порухи, які, проте, є лише епізодичними і постають із обертання у колі фізичних реалій (саме тут поряд із іменами Дмитра Лазуткіна, Ярослава Гад-зінського, Юлії Стахівської знаходиться й Ірина Шувалова "одна з найцікавіших /.../ постатей покоління 2000-х"). Тут уже на основі першої збірки С. Богдан відзначила такі засадничі особливості поетичної манери дебютантки, як широке коло філософських проблем, сугестивний звукопис, так звану "монументальність" стилю.

Цікаво, що багато в чому суголосною виявляється і позиція Василя Голобородька, який також фіксує межовий характер лірики Ірини Шувалової: "Погляд авторки спрямований на зовнішнє, переважно, а якщо і звертає увагу на внутрішнє, то бачить його як один із елементів, проявів зовнішнього. Це все знак рівності між зовнішнім і внутрішнім" [12].

В одному зі своїх інтерв'ю І. Шувалова зізналася, що їй надзвичайно близький такий стан помежів'я і як поетесі, і як особистості, адже "поет уже перебуває на межі. Це вже межовий стан: між тим, що ще не втілене, і що буде втілене ним, або у вигляді звуку (якщо говорити про давню поезію, що передавалася в усній традиції), або у вигляді написаного слова не важить, як. Але на цю проблему можна дивитися й ширше: кожна людина постійно перебуває "на межі" (хоча б між існуванням та неіснуванням). Зрозуміло, що більшість людей воліє про це не думати. Але, з іншого боку, саме поет через свою так звану акцентовану межовість не може собі дозволити про це не думати" [7].

Апелюючи до філософської заглибленості поезії Ірини Шувалової, починає активізуватися екзистенційний потенціал її творчого доробку. Так, Ірина Борисюк говорить у своїй розвідці про "специфічно жіночий екзистенційний досвід" [4] у ліриці І. Шувалової. Натомість у своїй статті ми спробуємо простежити дещо інший аспект екзистенційного у поетичному трикнижжі поетеси. У центрі уваги насамперед опиняються сенсотворчі інтенції, логіка їх перебігу і трансформацій.

Попри те, що кожна зі збірок має свій емоційний профіль, текст віршів радимо сприймати цілісно, адже більшість художніх образів, як-от рана, рот, межа, страх, смерть, тіло, ліжко, шипшина, вітер, ріка та ін., є засадничими і повторюваними.

Відтак, перший етап внутрішньої логіки розгортання досліджуваного аспекту це усвідомлення кінечності свого існування, рефлексія, болісне сприйняття цього факту, траєкторію руху тіла і душі, позначених тягарем цього пізнання. Це відчуття таке невловиме, як назва першого розділу збірки "Ран" "Тримайся за вітер", і таке ж незворотне, як назва третього розділу тієї ж збірки "Передзима". Духовне усвідомлення приходить через тілесні знаки: "дибки плоть вимагає диби / ти співаєш свою загибель" [16, с. 11].

Відчуття приходять інтуїтивну через наростання тривоги і неспокою ("у мені ворушиться чийсь неспокій" [16, с. 24], "дівчинко це лиш примарні підвиди біди / привиди болю" [16, с. 34], "вони ідуть а запах твій вони тебе ще вип'ють" [16, с. 70], "та є небезпека у комусь впізнати значно / більше ніж просто себе упізнати прірву" [16, с. 79]); туги (моя туга схожа на тебе" [16, с. 25]); страху ("дерева гойдає страх" [16, с. 30], "білу пігулку страху під язик берем ми" [16, с. 37]); відчаю і неуникності ("це наш відчай лоскоче нам пальчики" [16, с. 30], "розкручується пружинка безвиході в тілі" [16, с. 31], "це невідвороття скінченності будьмо відверті" [16, с. 56]).

Знання про певну межу, кінець, смерть асоціюється із певним прозрінням ("це так осінила тебе твоя смертність" [16, с. 31], "дівчинка знає що світ це імперія зла" [16, с. 33]). Семантика неіснування виявляється у застосуванні лексем "кінець", "край", "ніщо", "ніхто" ("завтра я стану луна ніхто" [16, с. 55], "сновида в безодні ночі намацав край" [16, с. 49], "те страшне і безслівне ніщо" [16, с. 67].

Другий рівень, на який переходить лірична героїня І. Шувалової, переважно сконцентрований у мотивах книги "Ос". Її профіль дещо розмитий, на перший погляд, але цей етап не менш важливий. Це спроба продовжити своє існування з усвідомленням своєї кінечності. Це не лише рух, але це вже не втеча, це стояння на ногах і подальше усвідомлення / осмислення: "тепер не зламати цю мить нескінченного "знаю" / цю мить нескінченного "більше нічого не можу / але все приймаю все бачу все чую все буду любити" [15, с. 19].

Важливу роль тут відіграє психологічна реакція особистості. Мається на увазі необхідність врахування такого феномену, як естетичний досвід, який "за своєю специфікою та емоційною наповненістю відрізняється від "онтологічного", але тісно з ним пов'язаний" [6, с. 77]. Оскільки переживання позитивного естетичного досвіду пов'язане з відчуттям радості від естетичної явленості космосу через красу, філософська думка переконує, що саме естетизація може стати способом осмислення феномену смерті. Зокрема, Ю. Єременко у своїй статті "Екзистенціальний та естетичний вимір феномену смерті" зазначає, що "складність осмислення цього явища змушує людську свідомість вдаватися до компенсаторного механізму естетизації смерті. У рефлексивному процесі смерть позначається через певні образи та естетичні концепти, пов'язані з життям" [6, с. 72].

Відтак, хотілось би загострити увагу на функціональній ролі поезії "Офелія" (2-й у збірці). Усім відомо, що Офелія це кохана Гамлета із трагедії Вільяма Шекспіра. Епізод, коли королева оголошує королю і Лаерту про смерть Офелії, вважається одним із найпоетичніших описів смерті в англійській літературі. У контексті циклічності розвитку цього мотиву в поезії Ірини Шувалової це символічне споглядання / осмислення феномену смерті. І тут пристрасть Ірини Шувалової до візуального зіграла головну роль. Погляд читача прикутий до таких зримих образів, як "біляве волосся", "руки молочні", "очиці блищать наче ягоди в темному листі", "мереживний сукні поділ", "черевичок гаптований сріблом", "шовкову ріку", "перли по хвилях", "зелене листя", "цвіт черешні", "лататтєві ковдри" та ін.

Саме тут кілька разів заявлений образ смерті, але ж який: "о смерте ти ходиш як киця на лагідних лапках / ти равликом тихо повзеш по зеленій стеблині". Це не погляд жаху чи "потрясіння глибинного мороку мезозойського", як було заявлено в інших текстах. За цим спогляданням уже з'являється бажання "в стінах зі світла і шовку дожити до старості" [15, с. 45], інтуїтивно вхопитися за сенс існування: "через море пожеж ти ще бачиш палання мети" [15, с. 87]. Недаремно ж С. Богдан, говорячи про збірку "Ос", наголошує, що у ній "крізь хіть, сп'яніння, буйство крові як базової субстанції існування матеріального тілесного світу, крізь демонічні маски цього світу, крізь "зорі... страшні і ворожі" та затонулі кораблі, попри "лисяче личко коректної смерті" проривається хоча б на мить, натяком, слабким порухом, ледь вловимим подувом "сутність буття", хоча вона й схарактеризована як "печальна і невловима" [3].

Внутрішня націленість на дію була частково відрефлексована у попередній збірці. Подекуди на поверхню проривалось нестримне вітаїстичне бажання ("я залишуся я таки доживу до старості" [16, с. 77], "я просто хочу цю ілюзію" [16, с. 71], "і хочеться більшого значно ніж просто любити" [16, с. 63]). екзистенційний поетичний шувалова

1. Батурин С. Поезія на дотик, на смак і на аромат. Буквоїд.URL: http://bukvoid.com.Ua/news/poetry/2011/09/29/121551.html.

2. Богдан С. Коротка антологія сучасних способів говорити про Бога, або Знову ця нездарна молода поезія". ЛітАкцент.URL: http://litakcent.com/2011/11/07/korotka-antolohija-suchasnyh-sposobiv-hovoryty-pro-boha-abo-znovucja-nezdarna-moloda-poezija/ (дата звернення: 28.05.2019).

3. Богдан С. Ось єсьм аз... ЛітАкцент.URL: http://litakcent.com/ 2015/01/23/os-jesm-az/ (дата звернення: 28.05.2019).

4. Борисюк І. Міфологія жіночого Ірини Шувалової: тілесність, мова, час. Синопсис: текст, контекст, медіа. 2016. № 1 (13). URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/12663/191-563-1PB.pdf?sequence=1&isAllowed=y(дата звернення: 29.05.2019).

5. Дігай Т. "Ран" Ірини Шувалової: На кінчику голки. Сумно. URL: http://sumno.com/literature-review/na-kinchyku-golky/

6. Єременко Ю. Екзистенціальний та естетичний вимір феномену смерті. Вісник Дніпропетровського університету. Серія "Філософія". 2016. № 1. С. 72-80.

7. Желєзна Ю. Ірина Шувалова: "Шипшина для мене дуже важливий символ, тотем". ЛітАкцент.URL: http://litakcent.com/2012/03/22/ iryna-shuvalovashypshyna-dlja-mene-duzhe-vazhlyvyj-symvol-totem/ (дата звернення: 28.05.2019).

8. Ірина Шувалова. Автура. URL: http://www.avtura.com. ua/writer/189/ (дата звернення: 24.05.2019).

9. Кіяновська М. Знаки поетичних поколінь у найновішій українській поезії. Українська літературна газета. 2011. 9 вер. № 18 (50). С. 4-5.

10. Коцарев О. Ірина Шувалова. Аз. Критика.URL: https://krytyka.com/ ua/reviews/az(дата звернення: 26.05.2019).

11. Ославський Б. Ірина Шувалова: досвід дотику. Збруч. URL: https://zbruc.eu/node/36719 (дата звернення: 25.05.2019).

12. "Поезія": відгуки журі "ЛітАкценту року 2014". ЛітАкцент. URL: http://litakcent.com/2015/01/21/poezija-vidhuky-zhuri-litakcentu-roku-2014/ (дата звернення: 28.05.2019).

13. Рябчій І. Ірина Шувалова"Не хочеться фарсу". Українська літературна газета. 2010. 28 трав. № 11. С. 7.

14. Шувалова І. Аз: збірка поезій. Київ: Смолоскип, 2014. 114 с.

15. Шувалова І. Ос: збірка поезій. Київ: Смолоскип, 2014. 112 с.

16. Шувалова І. Ран: збірка поезій. Київ: Смолоскип, 2011. 144 с.