Новелістика Джона Апдайка та американська новела 50-70-х рр. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новелістика Джона Апдайка та американська новела 50-70-х рр. ХХ століття

Марія Пангелова

кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

У статті здійснено аналіз становлення Апдайка-письменника, чому багато в чому сприяв той факт, що на початку своєї кар'єри він виступав не лише в ролі багатообіцяючого письменника, а й талановитого критика. У своїх есе та критичних статтях вирішальну роль в становленні Апдайка-письменника зіграла його співпраця з відомим літературно-художнім журналом "Нью Йоркер". Американський прозаїк майже три роки (1955-1958) пропрацював співробітником цього журналу, і традиції "школи" Нью-Йоркера, що ставили понад усе локальність сюжету, тонкий психологізм і стилістичну благозвучність, не могли не вплинути на формування Апдайка-новеліста. Виступивши з критичним статтями, а пізніше і з новелами в журналі, котрий пред'являє занадто високі вимоги до своїх авторів, Апдайк відразу був визнаний американськими письменниками і літературознавцями талановитим письменником, котрий неодноразово звертався до сучасного йому літературного процесу. апдайк письменник критик проза

Матеріалом дослідження є "Вибрана проза", у якій Апдайк висловлює невдоволення з приводу ситуації, що склалася в американській літературі ("very sick literary situation").

Ключові слова: література бітників, американська новела, американська література, реалістична проза, модернізм

Пангелова Мария. Новеллистика Джона Апдайка и американская новелла 50-70-х гг. ХХ века

В статье осуществлён анализ становления Апдайка-писателя, чему во многом способствовал тот факт, что в начале своей карьеры он выступал не только в роли многообещающего писателя, но и талантливого критика. В своих эссе и критических статьях решающую роль в становлении Апдайка-писателя сыграло его сотрудничество с известным литературно-художественным журналом "Нью Йоркер". Американский прозаик почти три года (1955-1958) проработал сотрудником этого журнала, и традиции "школы" Нью-Йоркера, что ставили превыше всего локальность сюжета, тонкий психологизм и стилистическое благозвучие, не могли не повлиять на формирование Апдайка-новеллиста. Выступив с критическими статьями, а позже и с новеллами в журнале, который предъявляет слишком высокие требования к своим авторам, Апдайк сразу был признан американскими писателями и литературоведами талантливым писателем, который неоднократно обращался к современному ему литературному процессу.

Материалом исследования является "Избранная проза", в которой Апдайк выражает недовольство по поводу сложившейся ситуации в американской литературе ("very sick literary situation").

Ключевые слова: литература битников, американская новелла, американская литература, реалистическая проза, модернизм

Abstract

John Updike's novelty and the american novel of the 50's and 70's of the XX century

The development of Updike-writer was largely aided by the fact that at the beginning of his career he acted not only as a promising writer, but also a talented critic. In his essays and critical articles, a decisive role in the development of the Updike-writer was played by his collaboration with the renowned literary magazine "New Yorker ". For almost three years (1955-1958), the American prose writer worked for this magazine, and New Yorker 's "school" traditions, which put above all the plot locality, subtle psychologism, and stylistic sound, could not but influence the formation of the Updike-novelist. In critical articles, and later with short stories in a magazine that places too high a claim on its authors, Updike was immediately recognized by American writers and literary critics as a gifted writer who repeatedly referred to the contemporary literary process.

The article focuses on the rapid development in the American literature of the 50-60's of various directions (realism, modernism, existentialism), which exerted a considerable influence on many contemporaries of the writer. However, the diversity of literary trends did not prevent Updike from maintaining his personality. Already at the beginning of his career, he formed his own unique view of the world, his own worldview and outlook, which was already evident in his first novels and led to the formation of an "updike" approach to eternal themes - love, marriage, family relations, unique " updike " style.

Key words: hipster literature, american novella, american literature, realistic prose, modernism

Актуальність теми дослідження. Становленню Апдайка-письменника багато в чому сприяв той факт, що на початку своєї кар'єри він виступав не лише в ролі багатообіцяючого письменника, а й талановитого критика. У своїх есе та критичних статтях вирішальну роль в становленні Апдайка-письменника зіграла його співпраця з відомим літературно-художнім журналом "Нью Иоркер". Американський прозаїк майже три роки (1955-1958) пропрацював співробітником цього журналу, і традиції "школи" Нью-Иоркера, що ставили понад усе локальність сюжету, тонкий психологізм і стилістичну благозвучність, не могли не вплинути на формування Апдайка-новеліста. Виступивши з критичним статтями, а пізніше і з новелами в журналі, котрий пред'являє занадто високі вимоги до своїх авторів, Апдайк відразу був визнаний американськими письменниками і літературознавцями талановитим письменником, котрий неодноразово звертався до сучасного йому літературного процесу.

Постановка проблеми. В останній частині збірника критичних статей і есе "Обрана проза" ("Перша особа множини" (First Person Plural) Апдайк коментує ситуацію, що склалася в американській літературі 19501960 рр., на яку великий вплив у цей період, як відомо, справила філософія екзистенціалізму. Проблема відчуження людини лягла в основу ідеології та естетики покоління "бітників" - групи молодої інтелігенції, яка називала себе "розбитим поколінням" (Дж. Керуак, А. Гінзберг, У Берроуз). Бітники відображали в своїх творах стан відчуженності людської особистості від сучасного суспільства, породжене післявоєнної депресією, страхом перед "холодною війною" і загрозою атомної катастрофи, і це виражалося у формі протесту, бунту проти існуючого в американському суспільстві світопорядку. Знаковою фігурою серед письменників-бітників став Дж. Керуак (1922-1965), а їх культовими ідолами - У Уїтмен, Т. Вулф, Г. Міллер. Багато письменників-бітники розвивали в своїх творах естетику УУітмена, продовжували традиції відвертості і сповідальності Т. Вулфа, гіпертрофували натуралізм Г. Міллера. (Д. Керуак "На дорозі", У Берроуз "Голий сніданок", А. Гінзберг поема "Крик").

Матеріал і методи досліджень. Матеріалом дослідження є "Вибрана проза", у якій Апдайк висловлює невдоволення з приводу ситуації, що склалася в американській літературі ("very sick literary situation"): "Лихоманка самовпевненості охопила американську літературу. Єдиним можливим результатом невиправдано великих надій на досягнення в літературі можуть бути лише невдачі, а хвороблива нездатність (pained incapacity) - єдиним прийнятним доказом щирості. Коли ще в історії літератури так високо цінувалася неохайність оповідання? У такій апокаліптичній атмосфері найбільший грішник має найвищий шанс на порятунок. Дослідження літератури загрожують стати чимось на зразок палеонтології невдач, а критика - зарозумілим психоаналізом письменників" (Updike, 1965: 264).

Бурхливий розвиток в американській літературі 50-60-х рр. різноманітних напрямків (реалізм, модернізм, екзистенціалізм) надавав відчутного впливу на багатьох сучасників письменника. Проте, різноманіття літературних тенденцій не завадило Апдайку зберегти індивідуальність. Вже на початку творчого шляху у нього сформувався свій, неповторний погляд на світ, власне світосприйняття і світовідчуття, яке яскраво проявилося вже в його перших новелах і зумовило формування "апдайківського" підходу до вічних тем - любові, шлюбу, сімейних відносин, неповторного "апдайківського" стилю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед зарубіжних літературознавців до творчості Джона Алдайка зверталися такі дослідники, як Р. Детвейлер, Е. і К. Хемілтон, Дж. В. Хант, Л. Тейлор, Д. Грейнер, Р. Берхард, Р. Лашер, Дж. Де Белліс, А. Майзенер та багато інших. Найбільший інтерес представляють монографії Р. Детвейлера, 3. і К. Хемілтон, Дж. В. Ханта і Д. Грейнера.

Мета статті - дослідити новелістику Джона Апдайка та американської новели 50-70-х рр. ХХ століття.

Результати та їх обговорення. Проблематика сучасної письменникові реалістичної прози носила в основному соціальний, етичний, філософський характер. У центрі уваги американських новелістів другої половини ХХ-го століття, як правило, виявлялися "вічні теми": тема батьків і дітей (Дж. Чівер "Побачення", "Океан"), тема цінності людського життя в сучасному світі (Б. Маламуд Дорогу ідіотам", "Біженець з Німеччини"), тема впливу війни на долю людини (Дж. Д. Селінджер "Останній день останнього звільнення"). У творчості Джона Апдайка це - тема самотності людини, мотив моральних метань героя, який опинився в складних життєвих ситуаціях, тема провини і її спокути, тема сім'ї і взаємин між чоловіком і жінкою.

Не можна не сказати, що велику популярність у повоєнні десятиліття в Америці отримала фройдистська теорія про згубність придушення сексуальних інстинктів. Проникнувши в літературу, вона викликала масовий наплив секс-белетристики і привела до підвищеної еротизації культури. Теми сексу, садизму, патологічної жорстокості стали займати значне місце в художній літературі цього періоду (показово в цьому відношенні творчість Т. Вільямса, його драма "Трамвай "Бажання", 1947). Хоча в love story і була відображена соціальна проблематика: расове насильство, негативний вплив комерційного шоу-бізнесу тощо (Дж. Коллінз, Н. Робертс), але все це часто відходило на задній план, поступаючись місцем темам адюльтеру. Виникла певна нав'язлива "типологія сексу" в американській літературі.

Тема сексу є однією з основних і в творчості Апдайка. У вітчизняній критиці в зв'язку з нею найчастіше називають роман "Подружні пари". Літературознавці пояснюють захоплення письменника цією темою підпорядкуванням Апдайка "новітнім вимогам американського книговидавничого бізнесу". М. Мендельсон, дорікаючи письменника в надмірному акцентуванні теми інтимних відносин, каже, що "масштаби цієї уваги просто обурюють. Подружні пари містечка, названого Апдайком

Тарбокс, зайняті головним чином докладно описаними сексуальними, саме сексуальними, а не любовними пригодами" (Мендельсон, 1983: 217). Відчуття, що письменник готовий слідувати по стопах творців відверто порнографічних творів, іноді виникало і в американських критиків. В одній з рецензій на "Подружні пари", опублікованій в журналі "Тайм", було відзначено, що "сексуальні сцени і присвячена їх відтворенню мова автора дивують своєю відвертістю навіть в цей вік повної свободи висловлювань".

Подібні закиди, на наш погляд, є безпідставними. Новели Апдайка, зокрема, збірник "Музична школа", дозволяють зробити висновок про те, що освітлення подробиць інтимного життя - не самоціль письменника. Більш того, секс у його творах - причина багатьох проблем героїв. Пригнічуючи почуття незадоволеності життям, вони шукають нових захоплень замість того, щоб навчитися отримувати радість від співіснування з однією людиною. Показова в цьому відношенні новела "У мого коханця брудні нігті" (My Lover Has Dirty Finger Nails). Героїня, яка втратила інтерес до власного чоловіка і розчарувалася в коханці, намагається досягти душевної рівноваги. Вирішення своїх проблем вона бачить у пошуку нового чоловіка, яким, як вона вважає, стане її психіатр. Саме з ним вона ділиться своїми, глибоко інтимними переживаннями.

Гармонійне переплетення названих тем на сторінках новел Апдайка дозволяє зрозуміти філософську концепцію американського прозаїка, особливості його світосприйняття і ті індивідуальні риси його художньої прози, які відрізняють новелістику письменника від творів його сучасників.

Саме вибором тем пояснює успіх творів Апдайка у читачів американський дослідник його творчості Р. Берхард: "Його твори мають великий успіх, тому що в них він шукає правду. Він саме той, хто приймає "ні" як відповідь на питання, якщо відповіддю насправді є "ні". Саме тому його міркування, що стосуються тих питань, відповіддю на які стає "так", є цінними для читача. Читач, слідом за Апдайком, відкриває для себе важливі істини: в людині є чеснота, доброта існує в світі, існування кожної людини має велику значимість, в цілому життя, з усіма його труднощами, хороше і людина повинна вчитися приймати як позитивні, так і негативні його сторони".

Вибір тем обумовлює і тип героя. У творах Апдайка - це найчастіше молода людина, здатна глибоко відчувати тонкощі людської натури. Їй притаманна любов до природи, вона допитлива і розумна, але часто самотня і її розуміють оточуючі. Обдарована багатим внутрішнім світом, вона часто вже не "вписується" в рамки, загальноприйняті в сучасному американському суспільстві. З одного боку, як зауважує Р. Берхард, - апдайківський стереотип несе в собі риси, властиві герою постмодерністських романів, який постійно шукає самовизначення і прагне до свободи у важкі повоєнні часи. З іншого боку, герой Апдайка має свої унікальні, що не властивими нікому іншому риси. На відміну від героя Д. Селінджера, який "емоційно спустошений і пригнічений під впливом труднощів, пережитих американським суспільством 1950-х р.", у героя

Апдайка зберігається здатність мислити тверезо. На відміну від героїв Д. Болдуіна, "розлючених жертв сучасного суспільства, яке одночасно породжує і губить їх", герої новел Апдайка - "м'які, зберігають здатність любити, повні надії" (Burchard, 1971: 134). Вони люблять і цінують життя в його найдрібніших деталях. Часто повертаючись думками в минуле, вони завжди з оптимізмом дивляться в майбутнє, готові відповідати на удари долі. Вони усвідомлюють, що в житті багато розчарувань, але є в ній і багато позитивних емоцій.

Формування саме такого типу героя багато чим зумовлено поглибленим психологізмом новелістики Апдайка. Поряд з Д. Чівером, Д.К. Оутс, Д. Гарднером, Д, Болдуіном, він акцентує свою увагу на внутрішньому житті людини, з його протиріччями, пошуками вірних рішень, невдалими колізіями різного роду. Інтерес Апдайка до складності внутрішнього світу людини проявився вже в перших збірках новел письменника. Для створення психологічного малюнка характерів героїв Апдайк - новеліст вдається до численних прийомів. Серед них - внутрішні монологи героїв ("Стоматологія та сумнів" (Dentistry and Doubt), короткі характеристики того, що відбувається в душі героїв ("Ти ніколи не дізнаєшся, як сильно я тебе люблю" (You'll Never Know, Dear, How Much I Love You), опис вражень героїв від оточуючого їх світу ("Найщасливіший момент" (The Happiest I've Been), аналітичні характеристики автором - оповідачем тих почуттів, які відчуває герой в той чи інший "переломний" момент у житті ("Ейс у скрутному становищі" (Асе in the Hole), "Астроном" (The Astronomer), виразні діалоги і "яскраві деталі" ("Голубине пір'я"), сновидіння та галлюцінапіі ("Очікування" (Waiting Up). У новелах Апдайка, як правило, переважає "неявний", "підтекстовий", "таємний" психологізм, коли почуття та настрої героїв лише вгадуються. Це зближує його з чеховською новелістикою, де про переживання героїв йдеться зазвичай побіжно.

З роками психологізм у новелах письменника поглиблюється, а ліричне начало посилюється. Поглибленим психологізмом і ліризмом новелістика Апдайка зближується з новелами Ш. Андерсона, Ф. С.Фіцжера- льда, Е. Хемінгуея, В. Фолкнера, Ф. О'Коннор. Відзначаючи "підвищений рівень психологізму" в новелістиці письменника (збірник "Ті ж двері"), В. Оленєва справедливо зауважує, що "вже ранні твори Апдайка дозволяють бачити в ньому продовжувача психологічної прози III. Андерсона" (Оленєва, 1973: 175). Якщо взяти до уваги той факт, що, саме психологізм стає однією з характерних особливостей реалістичної малої прози американської літератури другої половини XX століття, то значимість новелістики Апдайка в контексті американської новелістики цього періоду стає очевидною.

Про схильність Апдайка до вдосконалення жанру новели, до новаторства в області short story свідчать його експерименти з новелами, побудованими за принципом монтажу. Характерними в цьому плані є завершальні збірник "Голубині пір'я" новели "Благословенний бостонець, наперсток моєї бабусі й острів Фаннінга" та "Втоптаний бруд, ходіння до церкви, замерзлий кіт". Обидві новели складаються з різноманітних за сюжетом, тематично співвіднесених один з одним оповідань, між якими практично немає формальних зв'язків. Об'єднуючим компонентом у них є стиль і голос оповідача, що постійно звертається до минулого. Автор залучає читача до процесу напруженого пошуку відповідників і зв'язків, які змальовані лише схематично. У першій новелі подібна техніка обумовлена необхідністю "підтвердження головної ідеї твору, що полягає в тому, що письменник не може показати життя у всій його повноті" (Оленєва, 1973: 182). У другій новелі Апдайк об'єднує кілька розрізнених спогадів і підпорядковує їх загальній ідеї, сутність якої - "олюднення" матерії: "...Чим більше ми підкорюємо матерію, тим ближче вона стає нашому серцю" - такий лейтмотив цієї новели (Updike, 2000: 168). Новели, про які йде мова, - не єдині твори в новелістиці Апдайка, побудовані за цим принципом. Техніку монтажу письменник часто використовує і в подальшій своій новелістичній творчості. Оповідач, зображений у процесі збору, колажу фрагментів пам'яті присутній, наприклад, у новелах "Довірся мені" (Trust Me), "Музеї та жінки", "Син" (Son), "Смерть далекого друга" (Death of A Distant Friend).

Апдайк керувався принципом монтажу і при об'єднанні окремих творів в цикли ("Розповіді про Олінджера", "Бек: книга", "Занадто далеко йти", "Бек повернувся").

Продуктивним для розуміння особливостей новелістики Апдайка стає його зіставлення з іншим відомим американським письменником цього періоду - Дж. Д. Селінджером. Незважаючи на те, що ці письменники відносяться до різних поколінь (Селінджер став відомий у 40-і роки, Апдайк прийшов у літературу в 50-ті, визнання прийшло до Апдайка на десять років пізніше, ніж до Селінджера), зіставлення їх творчості не безпідставне. Обидва письменники співпрацювали в журналі "Нью Йоркер". Їх зближує "спільність тем, вміння вловити специфічно американські явища і показати їх засобами мистецтва. Обидва письменника живлять глибокий інтерес до молодого покоління, тому героями їхніх творів найчастіше виявляються молоді люди, підлітки, діти, тобто всі ті, хто найбільш чутливо сприймає навколишнє і найбільш гостро реагує на нього" (Оленева, 1973: 173). Подібно до героїв Селінджера, герої Апдайка сповідують ідею всепрощення і всеосяжної доброти. Американський критик Р. Мейн не випадково зазначає, що новели першої збірки Апдайка "Ті ж двері" написані в дусі Селінджера.

Слід зауважити, однак, що, незважаючи на те, що у Дж. Д. Селінджера і Д. Апдайка багато спільного, світосприйняття цих письменників далеко не ідентичне. Різні й їх художні системи. Предмет зображення обох письменників - та ж реальність. Їх герої живуть у схожих інтер'єрах, оточені одними і тими ж речами, опиняються в подібних ситуаціях. "Іноді речі - попільничка з недопалками або журнал зі статтею про користь гормонів або шкоду куріння - здаються перенесеними з одного світу в інший: з роману Селінджера в роман Апдайка" (Иткина, 2002: 40). Проте, автори вибирають різні ракурси для створення характерів своїх героїв. Кожен із них відображає навколишню дійсність відповідно до особливостей світосприйняття та мистецького хисту. Те, що Апдайку представляється лише незначними вадами, що не порушують гармонійну, цілісну картину світу, Селінджеру здається брудною і нестерпною вульгарністю, в результаті чого його герой, як йому самому здається, "до самої смерті навік приречений блукати чужинцем садом, де ростуть одні емальовані горщики і підкладні судна і де панує безокий дерев'яний ідол - манекен, одягнений в дешевий грижовий бандаж" (Селінджер, 1965: 236). Одна й та ж деталь, наприклад, нецензурне слово, написане на стіні, - викликає у героя Селінджера гнів і відчай, а в творах Апдайка є часткою реальності дорогого йому світу дитинства і разом з іншими подробицями підсилює відчуття повноти життя.

Вибір різних ракурсів оповідання про подібні явища зумовлений різним ставленням письменників до світу. Якщо в свідомості Селінджера превалює "лірична емоція", тобто суб'єкт, то у Апдайка чільне місце займає об'єкт. Селінджеру для перетворення потворної картини світу, трансформації реальності необхідно внутрішнє осяяння, дар любові, тому імпульсом для його героя стає згущення фарб і образів зовнішнього світу, він осяяний лише "сліпучимт образами й фарбами його власної священної людської совісті" (Селінджер, 1991: 249). У творах Апдайка сам природний життєвий процес є основою перетворення повсякденної реальності в поетичну. Ці метаморфози відбуваються у Апдайка через народження і смерть, через природну зміну віку, шляхом накопичення досвіду, рефлексії, інтелектуального розвитку особистості. Йому не властиві Селінджерівські емоційні вибухи, супутні моменту осяяння.

Порівняння творчості Селінджера і Апдайка притаманне не лише критикам. Практично одночасно з'явившись на літературній арені, живучи в свідомості присутності один одного, письменники не могли залишатися байдужими до творчості "побратима" за часом і професією. Художні звершення Селінджера були неодноразово оцінені його чуйним сучасником. Апдайк підкреслював особливий інтерес Селінджера до інтонації і жесту, до внутрішнього життя людини, вважаючи, що ці риси його творчої манери відповідають потребам часу. Апдайк високо оцінював і стилістичні досягнення свого сучасника, відзначаючи його неповторні, індивідуальні пошуки слова. Він оцінював значення творчої спадщини Селінджера, порівнюючи його з Хемінгуеєм. В основі творчої манери Хемінгуея, на думку Апдайка, - слово, що зображує дію, а у Селінджера - слово, що зображує почуття (Updike, 1965: 182). Спостереження це справедливе. Воно свідчить про прозорливість Апдайка - критика.

Будучи об'єктивним, Апдайк, водночас, вказує і на недоліки Селінджера. Співчутливо відзначаючи його підвищену увагу до внутрішнього життя людини, він звинувачує свого сучасника в надмірному суб'єктивізмі, вважаючи, що автор циклу новел про Глассів любить своїх героїв "більше, ніж їх любить сам Бог" (Updike, 1965: 183). Селінджер, - вважає Апдайк, спотворює "міру реальних життєвих відносин".

Висновки та перспективи

Отже, реалістичне світосприйняття Апдайка-новеліста і особливості стилю були обумовлені, перш за все, співпрацею письменника з відомим літературно-художнім журналом "Нью Йоркер", вплив школи якого чітко проявляється в перших новелах письменника. Різноманіття тенденцій і напрямків у літературі США (реалізм, модернізм, екзистенціалізм) в той період, коли Апдайк почав свою кар'єру перспективного письменника-новеліста, не могло не відбитися на творчості письменника. Однак, в його новелістиці яскраво проявляється характерний апдайківський початок, пов'язаний з реалістичним світосприйняттям письменника. Він знаходить відображення в принципах зображення героя, що став свого роду апдайківським стереотипом. Значним є внесок Апдайка-новеліста в розвиток жанрової форми сучасної американської новели. Поглиблення психологізму, посилення ліричного початку, експерименти в області форми, які проявляються у письменника у використанні прийому монтажу - всі ці особливості стилю Апдайка- новеліста були співзвучні тенденціям розвитку американської новели 50-70-х рр.

Література