Теоретико-літературні особливості ліричних творів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ

Наталія Черниш кандидат педагогічних наук,

старший викладач кафедри української і

зарубіжної літератури та методики навчання

Анотація

лірика літературний вірш жанровий

У статті здійснюється дослідження теоретико-літературних основ лірики як літературного роду. Визначено зміст поняття лірика, жанровий поділ та подано низку класифікацій, ідеться про особливості поетичної мови та форми викладу думок. Розглянуто образ ліричного героя та закономірності побудови віршів. Подається тлумачення понять: ритм, римування, стопа, віршування, строфа тощо. Також ідеться про допоміжні складники у ліричних творах (заголовок, епіграф та підтекст).

Ключові слова: лірика, рід літератури, класифікація, ліричний герой, ритм, римування, стопа, строфа.

Аннотация

В статье осуществляется исследование теоретико-литературных основ лирики как литературного рода. Определено содержание понятия лирика, жанровое разделение и представлен ряд классификаций, говорится об особенностях поэтического языка и формы изложения мыслей. Рассмотрены образ лирического героя и закономерности построения стихов. Подается толкование понятий: ритм, рифма, стопа, стихосложение, строфа и тому подобное. Также речь идет о вспомогательных составляющих в лирических произведениях (заголовок, эпиграф и подтекст).

Ключевые слова: лирика, род литературы, классификация, лирический герой, ритм, рифма, стопа, строфа.

Annotation

The article deals with the study of theoretical and literary peculiarities of lyrics as a literary genre. The content of the concept «lyrics», «genre division» is defined and a number of classification sare given, the peculiarities of the poetic language and the forms of thoughts 'presentation rediscussed. The image of the lyrical hero and the principles of poems ' constructingare is considered. An interpretation of concepts is given: rhythm, rhyming, foot, versification, strophe, etc. The auxiliary components in the lyrical works (title, epigraph and subtext) are also discussed.

The term «lyrics» appeared in Ancient Greece. Aristotle determined that lyrics is a genus of literature which has its own peculiarities that distinguish it from the epos and the drama. Lyrical works are mostly small in size, graphically arranged, written in concise and melodic language. They are characterized by the absence ofplot, a small number of heroes and the focusing of attention on feelings, experience, thoughts. A subjective «I» and a lyrical herois present in the lyrical text. It is individualized, typified and self-sufficient. The lyrical hero isn't a concrete person, but a generalized image.

There are certain principles of constructing in the verse lyrical works: rhythm, tact, rhyming and other sound effects. Rhythm - is a measured repetition of speech units which are close to the sound composition. Rime is a sound repetition at the end of the verse lines that binds them together. The metric unit of the poetic language divided into sound parts is a tact. Also the term «foot» isused - this is the main rhythmic unit of the verse line, consisting of one stressed and one or two unstressed syllables. The highest sound organization is achieved in the strophe. It is the largest rhythmic unit of a poetic work that has a relative completeness and develops a single topic.

The auxiliary structural components in the lyrical work is the title and epigraph. The title is the name of the work, it is placed above the text and contains the ideological and thematic guidelines of the verse. The epigraph is also placed above the text of the work and points to the main idea ofpoetry, it is mostly an apt speech of a famous person or a cursory quote. Both of these things may or may not be present in the verse, that is, it is optional. The reader derives the additional information from the subtext of the work - it's a hidden content, which should be guessed, this is a thought read «between the lines».

Key words: lyrics, genus of literature, classification, lyrical hero, rhythm, rhyming, foot, strophe.

Постановка проблеми

Термін «лірика» з'явився ще в Стародавній Греції, де поетичні твори зараховували не до літератури, а до музичного мистецтва, тому що вони в ті часи співались під акомпанемент ліри (від цього музичного інструменту і походить назва літературного роду).

І.Франко зазначав, що поезія первинно була співом, рецитацією, оповіданням, грою. Хоч із часом ліричні твори звільнились від музичного супроводу, все ж мелодійність звучання залишилась їм притаманна, оскільки мова віршів милозвучна та ритмічна.

Ще Арістотель визначив, що лірика - це рід літератури, який має свої особливості, котрі відрізняють його від епосу та драми. Ліричні твори переважно невеликі за розміром, графічно впорядковані, написані лаконічною та мелодійною мовою. У них немає сюжету, невелика кількість героїв, увагу зосереджено на почуттях, переживаннях, думках - тобто описано найінтимніше та найсокровенніше, що відбувається в душі та серці людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Лірику як літературний рід досліджували багато науковців: П.Водяна, О.Галич, І.Качуровський, В.Пахаренко, Г.Семенюк, Г.Сидоренко, Л.Тимофєєв, А.Ткаченко та інші.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Незважаючи на те, що лірика як літературний рід досліджена, все ж таки є потреба окреслити теоретико-літературні особливості ліричних творів, що відрізняє їх від епосу та драми.

Постановка завдання

Визначити зміст поняття лірика, її жанровий поділ та класифікації; розглянути образ ліричного героя та закономірності побудови віршів; подати тлумачення понять: ритм, римування, стопа, віршування, строфа тощо.

Виклад основного матеріалу

Ліричні твори відзначаються тим, що в них немає розгорнутого сюжету, не розповідається про багато вчинків, подій. У них подаються лише враження ліричного героя, його настрої, думки, почуття й переживання, викликані певними подіями. У вірші міститься значний духовний потенціал, незважаючи на його малий обсяг. Лірика найбільш емоційно відгукується на події, поет пише невеликі твори і в них лаконічно описує певні моменти, передаючи свої враження та переживання.

У ліричному тексті присутнє суб'єктне «Я», ліричний герой. Він носить індивідуалізований, типізований та самодостатній характер. Порівнюючи головного героя епічного чи драматичного творів з ліричним, можна помітити, що останній не має ні імені, ні професії, не вказано вік, не описана зовнішність. Ліричний герой - це не конкретна особа, а узагальнений образ. Існує низка синонімічних назв до цього поняття: ліричне «Я», ліричний характер, ліричний суб'єкт, суб'єктне «Я» лірики. Ліричний герой є основною, але не єдиною формою вираження думок і почуттів людини у вірші.

Жанровий поділ поезії окреслюється ще в XVII - на початку XVIII століть, коли у трактаті Н.Буало «Мистецтво поетичне» постають ідилія, елегія, ода, сонет, епіграма, рондо, балада, мадригал, сатира, водевіль. Лірика, як правило, існує у віршованій формі, хоча є й такі невіршовані види ліричних творів, як поезія в прозі, прозова лірична мініатюра тощо.

Сучасний поділ ліричних творів великий: ода, пісня, романс, гімн, панегірик, дифірамб, молитва, гумореска, епіграма, памфлет, послання, думка, спогад, псалми, сонет, станси, канцона, елегія, медитація, епіталама, мадригал, пеан, епітафія, ліричний портрет та інші (за О.Галичем). Кожен з названих жанрів має свої особливості та відмінності, може мати ще й різновиди. Усі вони формувалися історично: з'являлися нові, деякі відходили, а деякі зазнавали певних змін і продовжували існувати далі.

Ґрунтовний аналіз жанрів лірики зробив В.Пахаренко, який систематизував та підсумував досвід попередників. Він акцентує увагу на двох класифікаціях: традиційній та тематичній. Науковець називає такі традиційні жанри: релігійно-обрядова лірика (гімн, псалми, ода); кастова лірика (альба, серенада, епіталама, епітафія); з розвитком сатири пов'язані епіграми; з розвитком строфи пов'язані станси, тріолети, ронделі, сонети; один з найдавніших жанрів - пісня (різновид - романс); у класичній ліриці популярними були такі жанри: елегія, ідилія, послання, лірична поема, курйозні вірші (акровірш, акростих, азбучний вірш) (Пахаренко В., 2007, с.75-78). В.Пахаренко за тематичною класифікацією визначає такі жанри та їх різновиди: громадянська лірика (суспільно- політична, патріотична); інтимна лірика (любовна, родинна, лірика дружби); філософська лірика; релігійна лірика; пейзажна лірика; сатирична лірика (Пахаренко В., 2007, с.78-80).

У віршованих ліричних творах є певні закономірності побудови: ритм, такт, римування й інші звукові ефекти. Основна ознака віршованої мови - ритм, який, за словами Б.Якубського, виникає в результаті закономірного чергування, повторення певних однорідних явищ, надає мові більшої сили, краси, впливає на почуття читача (Якубський Б., 1940, с.45). Л.Тимофєєв стверджував, що «ритм необхідний для того, щоб слово стало «віршованим» [...]» (Тимофєєв Л., 1987, с. 193). Отже, ритм - це розмірене повторення близьких за звуковим складом одиниць мови; його використовують для того, щоб посилити художню виразність твору та яскравість мови. Найменша ритмічна одиниця - це склад, найбільша - рядок, а в кінці кожного рядка повторюється ще один елемент - пауза. Її ми робимо навіть тоді, коли немає розділового знака і наступний рядок пов'язаний з попереднім. Якщо ми не зробимо паузу, ритм буде порушено. Також до важливих чинників ритму належать: клавзула, рима, римування, віршовий розмір, строфа тощо.

У ритмічній організації ліричних творів важливу роль відведено римі, яка зовнішньо розмежовує поезію і прозу. Про її вартість писав Ж.-Б. Дюбо: «Необхідність рими є одним із правил Поезії. [...]. Краса рими - це краса співвідношення останнього слова одного вірша (рядка) з кінцевим словом іншого» (Дюбо Ж.-Б., 1975, с.195). Саме вона підкреслює закінченість рядка та надає віршу гармонійності й кращої вимовності. Рима - це звуковий повтор наприкінці віршованих рядків, що зв'язує їх між собою. І. Качуровський звертає увагу на те, що рими найчастіше стоять на кінці рядків вірша, але іноді вони можуть стояти і в середині: «[...] крім кінцевої рими, що перекидає фонічний місток од вірша до вірша, в поетичній практиці натрапляємо на рими, заховані в середині віршів, чи то закінчення піввіршів, чи початки суміжних віршів, чи просто перегук слів у тому самому вірші» (Качуровський І., 1994, с.81). Учений має на увазі внутрішню риму, яка також відіграє художню роль у поезії.

В.Пахаренко називає основні функції рими: ритмічна - рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору; мнемотехнічна - рима допомагає запам'ятати текст; естетична - рима прикрашає вірш; магічна - часто слова, об'єднані римою, мають символічний зміст, увиразнюють мотив вірша; строфо- і жанротвірна - певне поєднання рим визначає вид строфи і деякі жанри лірики (Пахаренко В., 2007, с.118-П9). Рима є однією з основних ознак ліричних творів. Вона несе смислове навантаження і поглиблює зміст поетичного твору. Якщо ж у вірші відсутня рима, то такий ліричний твір називається білим віршем.

Метричною одиницею віршованої мови, поділеної на звукові частини, є такт. Користуються також терміном стопа (назва походить від ноги (стопи), якою греки відбивали такт поетичних творів). На початку ХХІ століття П. Водяна дає таке визначення: «Стопа - це основна ритмічна одиниця віршованого рядка, що складається з одного наголошеного і одного або двох ненаголошених складів» (Водяна П., 2002, с.21). Стіп у кожному рядку приблизно однакова кількість. Вони не завжди збігаються зі словом, найчастіше становлять частину слова. Загальновідомим є те, що стопи, в залежності від того, зі скількох складів вони складаються, є двоскладові (ямб, хорей, пірихій, спондей), трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест, бакхій, молос), чотирискладові (чотири пеони).

Віршована мова відрізняється від прозової тим, що першій притаманні певні закони та норми віршування, які склались історично. П.Водяна висловила думку, що «віршування - це сукупність норм і принципів організації вірша [...]» (Водяна П., 2002, с.6). За допомогою цього явища ліричні твори будуються на основі якогось одного принципу. Упродовж свого історичного існування віршування мало кілька систем.

І.Качуровський виокремлює п'ять головних систем: квантитативна (метрична), силабічна, тонічна, силабо-тонічна, квантитативно-силабічна; та дві - другорядні: верлібр, або свобідний вірш, римована проза (Качуровський І., 1994, с.9). Також існують ще такі форми віршування, як акцентовник та дольник.

Найвища звукова організація досягається у строфі. Вона є найбільшою ритмічною одиницею поетичного твору, має відносну завершеність і розвиває якусь одну тему. Повторюючись, строфи утворюють вірш, а також посилюють ритмічність твору. Г.Сидоренко акцентує увагу на тому, що строфа є не лише ритмічною одиницею твору, а й композиційною: «В межах строфи оформлюється та чи інша думка, частина загальної ідеї твору. Строфічна структура віршованого твору поєднується з його тематичною композицією. З переходом до нового відтінку в зображенні явищ життя може навіть змінюватися строфіка твору» (Сидоренко Г., 1988, с.88). Науковець доводить думку, що строфа є завершеною за змістом частиною твору, і порівнює її з абзацом у прозі. Найпоширенішою є чотирирядкова строфа (катрен), але крім неї існують й інші строфи: однорядкова (моностих), дворядкова (дистих), трирядкова (терцет), п'ятирядкова (пентина), шестирядкова (секстина), семирядкова (септима), восьмирядкова (октава), чотирнадцятирядкова (сонет) та інші, але не більше шістнадцяти рядків.

Допоміжними структурними складниками у ліричному творі є заголовок та епіграф. Заголовок - це назва твору, він розміщений над текстом і містить ідейно-тематичну настанову вірша, також він орієнтує читача на важливі моменти, зображені у поезії. Епіграф також розміщений над текстом твору і вказує на основну думку поезії, це переважно влучний вислів відомої людини чи промовиста цитата. І те й інше може бути або не бути присутнім у вірші, тобто є необов'язковим, на розсуд письменника. І.Рейнгард стверджував, що заголовок готує читача до сприймання твору: «Автор, вдало назвавши свій поетичний твір, пропонує читачу вже з перших секунд сприймання ключове слово для формування підтексту, який буде створений основним змістом запропонованого вірша» (Рейнгард І., 1996, с.14). Додаткову інформацію читач черпає з підтексту твору. Підтекст - це прихований зміст, про який слід здогадатись, це думка прочитана «між рядками» (Рейнгард І., 1996, с.3), - зазначає І.Рейнгард. Науковець наводить вдале порівняння, називаючи ліричний твір верхньою частиною айсберга, а підтекст - його підводною частиною.

Висновки

Отже, особливості ліричних творів полягають у наступному: цей рід літератури відтворює дійсність за допомогою вираження почуттів та думок; ліричні твори перевожно невеликі за розміром, графічно впорядковані, написані лаконічною та мелодійною мовою; у поезії присутнє суб'єктне «Я», що є ліричним героєм; лірика має жанровий поділ та різні класифікації (традиційна, тематична); основними версифікаційними ознаками поезії є ритм, римування, строфа.

Перспективи подальших розвідок. Наукова стаття не охопила всіх аспектів проблеми. Подальшого розроблення вимагає питання асоціативності, метафоричності та суґестивності ліричного твору.

Список використаних джерел

1. Водяна П. М. Основи віршування: (навч. посіб. для студ. філол. спец.). Миколаїв: МДПУ, 2002. 92 с.

2. Дюбо Ж.-Б. Критические размышления о Поэзии и Живописи. М.: Искусство, 1975. 766 с.

3. Качуровський І. Метрика: (підручник). К.: Либідь, 1994. 120 с.

4. Качуровський І. Фоніка: (підручник). К.: Либідь, 1994. 168 с.

5. Пахаренко В. Основи теорії літератури. К.: Генеза, 2007. 293 с.

6. Рейнгард И. Подтексты в стихосложении: (науч. пособие). Днепропетровск: ДДУ, 1996. 86 с.

7. Сидоренко Г. Як читати і розуміти художній твір: (книга для учнів). К.: Радянська школа, 1988. 128 с.

8. Тимофеев Л. Слово в стихе: (монография). М.: Сов. писатель, 1987. 420 с.

9. Якубський Б. Елементи теорії літератури (Поетики). К.: Радянська школа, 1940. 61 с.

References

1. Vodyana P. Osnovy virshuvannya: (navch. posib. dlya stud. fflol. spec.). Mykolayiv: MDPU, 2002. 92 s (ukr).

2. Dyubo Zh. Krytycheskye razmbishlenyya o Poэzyy y Zhyvopysy. M.: Yskusstvo, 1975. 766 s (rus).

3. Kachurovskyj I. Metryka: (pidruchnyk). K.: Lybid, 1994. 120 s (ukr).

4. Kachurovskyj I. Fonika: (pidruchnyk). K.: Lybid, 1994. 168 s (ukr).

5. Paxarenko V. Osnovy teoriyi literatury. K.: Heneza, 2007. 293 s (ukr).

6. Rejnhard Y. Podtekstbi v styxoslozhenyy: (nauch. posobye). Dnepropetrovsk: DDU, 1996. 86 s (rus).

7. Sydorenko H. Yak chytaty i rozumity xudozhnij tvir: (knyha dlya uchniv). K.: Radyanska shkola, 1988. 128 s (ukr).

8. 8. Tymofeev L. Slovo v styxe: (monohrafyya). M.: Sov. pysatel, 1987. 420 s (rus).

9. Yakubskyj B. Elementy teoriyi literatury (Poetyky). K.: Radyanska shkola, 1940. 61 s (ukr).

Размещено на Allbest.ru