Релігійна символіка в поезії Віри Вовк (Ріо-де-Жанейро): проблема ієротопії

Размещено на http://allbest.ru

Науково-дослідний інститут українознавства МОН України

Релігійна символіка в поезії віри вовк (Ріо-де-Жанейро): проблема ієротопії

Ольга Смольницька, кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник відділу української філології

м. Київ, Україна

Анотація

Стаття вперше розглядає проблему ієротопії у вибраній ліриці Віри Вовк. До уваги береться сакральна символіка як ознака української самоідентифікації героїв. Аналізуються образи і символи в ключових збірках письменниці та її сучасній книзі «Будова». Досліджується питання двовір'я (народного християнства) як одного з чинників формування авторського світогляду. Розглянуто ієротопійну географію, макро- і мікроконтекст. Проводяться паралелі з вербальним і образотворчим мистецтвом, задіяним до поезій В. Вовк.

Ключові слова: текст, ієротопія, сакральний простір, символіка, релігія, двовір'я, самоідентифікація, Віра Вовк.

Аннотация

Статья впервые рассматривает проблему иеротопии в избранной лирике Веры Вовк. Во внимание принимается сакральная символика как признак украинской самоидентификации героев. Анализируются образы и символы в ключевых сборниках писательницы и ее современной книге «Зодчество» («Будова»).

Исследуется вопрос двоеверия (народного христианства) как одного из факторов формирования авторского мировоззрения. Рассмотрены иеротопийная география, макро- и микроконтекст. Проводятся параллели с вербальным и изобразительным искусством, задействованным в поэзии В. Вовк.

Ключевые слова: текст, иеротопия, сакральное пространство, символика, религия, двоеверие, самоидентификация, Вера Вовк.

Abstract

The article considers at first the problem of hierotopy in the selected lyrics by Ukrainian writer in Brazil (Rio de Janeiro) Vira Vovk (Selanski, was born 1926, Boryslav, since 1939 is in abroad). The excursion of world researches of hierotopy is given. Sacred symbolism as a sign of identity of the Ukrainian heroes is emphasized. The research analyzes the images and symbols in the main collections of the writer and her modern book «The Structure».

The main aspects of the author 's method in the style are Ukrainian (especially Hutsulian as mother culture) and Brazil, but also there are patterns of other cultures. One of the sources is the Bible.

There is a connection between Ukraine, Germany and Southern America in writer's method. The system of edges and symbols is different: there are such motifs, as Slavonic, Ancient Greek, Roman, German, Celtic, Oriental, Brazil (Indian, African and Portugal), Latin American in the whole; the epochs are ancient, medieval, Renaissance, baroque, modern etc. V Vovk is interested in ritual (especially Byzantine rite and miss), myth, symbol, her inspiration are travel, element (for example, water as a way), Church, monastery and so on. Hierotopical structure in the making of sacred place is given.

The model of vision by the example of Joan of Arc (Jeanne d 'Arc) and Saint Therese of Lisieu as the patroness and heroes of the lyrics of V. Vovk is analyzed. It is at first accented on implicit hierotopy in the texts of this author. Also the hierotopy of an icon in the mentioned works is described. The folk Christianity (or religious dualism) as one of the factors in the formation of the author's worldview is examined. Especially, it is Ukrainian context and baroque of this culture. Intermedial analysis of visual images in Gentile religion and its reflecting by V Vovk is made.

The one of the questions is «feminine text» in hierotopy which poetess makes in her urban ecphrasis. Hierotopical geography, macrocontexts and microcontexts are examined. Geographical problem is light up widely. The parallels to verbal and visual arts in poetry by V. Vovk are involved. The texts by this writer are elitist, and its recipient must have deep culture and erudition. There are symbols and associations at the same time in her texts. The identity and self-identification of V Vovk, despite of her world connections and emigration, is Ukrainian.

Key words: text, hierotopy, sacred space, symbolic, religion, religious dualism, self-identifi cation, Vira Vovk.

Сучасне українське літературознавство тяжіє до аналізу фольклору, міфології, інтегруючи здобутки філософії, релігієзнавства (у тому числі біблеїстики: В. Антофійчук, А. Десницький, А. Нямцу та ін.) Різноманітна проблематика висвітлюється широко, причому спостерігається зацікавленість у змалюванні міфу, фольклору (В. Давидюк, В. Ятченко та ін.), знаку (О. Астаф'єв), релігійної предметності, міфоритуальності. Так, у сучасних гуманітарних студіях підсилюється інтерес до ієротопії (англ. hierotopy). Цей термін О. Лідова означає «створення сакральних просторів» [5], причому розгляд цього феномену як творчості (а також наука, що досліджує ці явища) може широко застосовуватися до аналізу сакрального простору в художніх текстах, причому тих, що містять елементи житія, легенди, апокрифа, бувальщини, казки, міфу тощо.

З-поміж відомих дослідників ієротопії варто назвати О. Лідова (який і започаткував цю нову наукову школу, причому, у тому числі, аналізує порівняльну ієротопію), М. Баркер (церковні пахощі), Ф. Баррі, О. Богданович, А. Верем'єву, Г Домбраускене (дослідження протестантизму), В'яч. Іванова, С. Іванова, М. Каріле, Дж. Карра (Gerald L. Carr), Фр. Пелліцці, Н. Ісар (сучасне мистецтво - перформанс), Б. Ліл та ін.

Спостерігається частий інтерес до літургійності (тобто ритуалу), іконографії, споруди храму, Святого Письма як книги, Нового Єрусалиму [10], а також різноманітних практик утілення духовного. Плідно розробляється як православна, так і католицька роль в ієротопії (зокрема, образотворчість італійського Відродження). Інтерес становлять символи і обрядовість від стародавніх культур (і навіть індоєвропейської лінгвістики) до сучасності. В українській гуманітаристиці термін «ієротопія» опрацьовується Ю. Завгороднім, А. Ціпком - зокрема, на прикладі взаємодії України і християнського Сходу, візантології [12, с. 49-54].

Ієротопія дозволяє широко застосовувати матеріал усіх конфесій християнства (у тому числі народного, звідки й випливає феномен двовір'я, з яким пов'язані народна агіографія, народна іконографія та ін.), а також інших релігій (язичництва, ісламу тощо); міфології, аналізу культів, фольклору, історії, літературознавства (причому об'єктом дослідження стає художня література і ХХІ ст.), філософії, мистецтвознавства тощо. У полі зору дослідників постають сакральні об'єкти (наприклад, церква), предмети (ікона - Т Дейл [6, с. 144-161], Дж. Ґарнет і Дж. Россер [6, с. 162-176]; скульптура, магічні амулети - Ж. Тюрк [6, с. 84-109]; давньоєгипетський саркофаг - М. Чегодаєв [6, с. 18-37]), стихії, пов'язані з церковними таїнствами, чудами та ін. (вогонь і світло - наприклад, С. Іванов [11, с. 49-51], Benjamin de Lee [11, с. 47-49]; вода [4] як церковний функціонал) та ін., навіть не матеріальні, а ритуалізовані явища (православне свято - Л. Бєляєв [6, с. 263-284]; давньогрецькі містерії та взагалі свята інших культур, не належних до монотеїзму). християнський український ієротопійний вовк

Географія ієротопійних досліджень надзвичайно широка: Греція, Єгипет і взагалі стародавня культура; Давня Русь, Балкани, Грузія, Італія, мусульманський Схід, Північна Америка доби пуритан [10, с. 850-881] тощо. Наведена бібліографія та проблематика не вичерпні: названі переважно ті джерела, які стосуються дослідження. У сучасних українських працях постає інтерес до ікони, що, наприклад, розглядається як «вікно» (Ю. Григорчук), та до сакрального простору взагалі.

Сучасна українська література являє собою цікавий об'єкт досліджень в аспекті ієротопії - зокрема, з огляду на переосмислення релігійної символіки. Тут ключовими поняттями аналізу можна назвати хронотоп (простір), табу, сакральність/профанність, священне поняття матеріалізоване і духовне водночас. У цьому плані, причому з огляду на підсилюваний інтерес української науки до діаспорознавства, показова творчість української письменниці в Бразилії (Ріо-де-Жанейро) Віри Вовк (далі ВВ, автонім Віра-Лідія-Катерина Селянська, 1926 р.н., Wira Selanski). Твори цієї авторки досліджувались О. Астаф'євим (причому розглянуті знак, образ та ін. придатні для ієротопійного аналізу), О. Бекішевою, Б. Бойчуком, Ю. Григорчук, І. Жодані, І. Калинцем, Т. Карабовичем, Н. Козіною, С. Майданською, С. Ожарівською, Б. Рубчаком, Л. Тарнашинською, Вал. Шевчуком та ін., проте багато питань вимагають докладнішого висвітлення у зв'язку з появою нових методологій і постійно поповнюваним корпусом текстів ВВ. З огляду на обсяг статті досліджуються вибрані поезії авторки, де наявне ієротопійне структурування (треба зазначити, що цей феномен наявний у письменниці надзвичайно широко і часто вимагає читацької ерудиції).

Мета статті - дослідити ієротопію на прикладі вибраних поезій ВВ (звертаючи особливу увагу на сучасні твори).

Постановка завдання:

1) проаналізувати релігійний субконтекст вибраної лірики ВВ (переважно український і бразильський);

2) дослідити особливості ієротопійного творення сакральних об'єктів і предметів у текстах авторки.

Для окреслення ієротопійності варто наголосити на тому, що творчий світогляд ВВ широкий: це міфологія різних народів, візантійський і латинський обряд у християнстві, середньовічна німецька культура, мистецтво Ренесансу, бароко (у тому числі українського), Святе Письмо, європейський і бразильський модернізм, тощо. Це текст, ритуал, витвір мистецтва (візуального, слухового). У зв'язку з цим необхідно з'ясувати символіку текстів ВВ, придатну для ієротопійного аналізу.

Ю. Григорчук на основі класифікації Н. Науменко виокремлює вісім різновидів символіки у творах ВВ: релігійно-християнська, просторова, часова, символіка чотирьох першооснов [тобто архетипова, язичницька, властива індоєвропейській культурі загалом - О.С.], астральна, рослинна, тваринна, колорастична [3, с. 214]. У даному дослідженні найбільш цікаві для розробки перші дві.

Слід уточнити, що в ієротопії фігурує і народна пам'ять - наприклад, формування уявлень про святі місця (від вшанування культу предків до християнських святинь: джерела, ікони, священного дерева тощо). Це міфопроектувальні місця. Ними може бути і пейзаж або якась його прикметна риса (наприклад, неодноразово згадувані письменницею та близькі їй гора Корковаду в Ріо-де-Жанейро, або гора Цукрова Голова - там само) - вершина (світова вісь), яку Ю. Григорчук у ВВ виводить від «скелястого пасма в Ріо» [3, с. 218-19] до карпатської полонини; це може бути Світове Дерево (наприклад, скандинавський ясен Іґґдрасіл(ь) - у німецькій транслітерації ВВ «Іґдразіль» [2, с. 296], як і палац асів - «Азґард»), одна з моделей якого - райське дерево; з огляду на цю систему виразно простежується архетиповий образ дому, причому в цієї авторки дім ірреальний [3, с. 110; с. 208].

У пейзажі, рослинному світі ієропійні й мікроконтекстуальні символи - наприклад, згадувані ВВ лотос, орхідея [2, с. 85; с. 87], лілея, троянди як сакральні квіти (останні дві - католицька символіка, а перші два - ознака чистоти, бо проростають з бруду й мають білий колір), навіть «яблуневі рожі» [2, с. 79].

Який чином здійснюється ієротопійне структурування місця? За поясненням дослідника сакрального простору А. Мороза, принцип ушанування святині такий: «Описувана подія жорстко прив'язується до ландшафту, незважаючи на можливу реальну географічну і часову несумісність указуваного місця і самої дії. Такі тексти дозволяють актуалізувати у свідомості прецедент, який мав місце в минулому» (тут і далі переклад з російської мій. - О.С.) [9, с. 254].

Незважаючи на те, що факти наводяться на матеріалі записів у респондентів Каргопольського району Архангельської області (у даному разі - приклад каплиці св. Пантелеймона, причому інформантка впевнена, що цей святий походив з її рідних місць), принцип тут схожий на принципи українського (та іншого) двовір'я, причому не обов'язково православного.

Отже, це типовий приклад народної релігійності. Проте у ВВ це ширше, оскільки авторка задіює принципи й мистецтва, тонко стилізуючи епоху - наприклад, Відродження: так, у збірці «Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джованнібаттісти» устами адресантки сказано, що викладання жінкою білої магії в Падуї («Падові» - у цитуванні ВВ зберігається дотримуваний авторкою правопис Голоскевича) «близько було б до каплиці Джотто, / До чудес святого Антонія» [2, с. 160].

Святим, а також Христу і Богородиці (у католицизмі Діві Марії) надається українських, бразильських, кельтських або інших рис - залежно від простору, де обробляється уявлення про християнство. Це наближає сакральну постать до вірянина, міфологічно зміщуючи площини «тут» («тепер») з «не-тут» (в іншій реальності - умовно, «на небесах») і «не-тепер» (тобто час стискається, сакральна подія здатна відбутися з будь-ким, «тут і зараз», як у магічному реалізмі). Ієротопія пов'язана з христологією, маріологією, ангелоло

гією та ін. Цей зв'язок творах у ВВ заслуговує на окреме дослідження, тому наведемо лиш одну показову цитату, де зміщені всесвітній і український сакральні простори, і центри накладаються один на інший - у вірші «Жанна д'Арк», звертаючись безпосередньо до французької героїні та святої, поетеса наводить український контекст: «...Щоби зійшла Почаївська Пречиста / Над вірним людям сонцем золотим, / Розкрила ризи шатрами над ним.» [2, с. 78], і далі згадуються бароко та Софія в Києві як типові символи української культури; покров Пречистої - прозорий натяк на український асоціативний ряд (і свято, і сам процес покриття - захисту - Богоматір'ю народу своїм омофором, чи мафорієм).

Отже, завдяки ієротопії, вплетення «свого» в «чужий» контекст (який від цього перестає бути чужим), підсилюється українська самоідентифікація авторки, ліричної героїні та реципієнта. Це мотив упізнавання: Жанну д'Арк упізнають в Україні (і Орлеанська Діва боронить саме цю країну!) - і водночас українці впізнають себе. Знаходження своїх рис у чужому (причому реципієнт виступає як інтуїтивним, так і аналітиком, готовим їх бачити), можна назвати прийомом компромісу для виживання свідомості ліричного героя в іншому просторі. В одній з ранніх збірок, «Зоря провідна» (створеній уже частково в Південній Америці) лірична героїня заявляє: «Дме простір від Карпат по Анди, / Там знайду таїнство розет, / Там чайні виплекав троянди / Мій дід - священик і поет [греко-католицький священик Остап Селянський, прізвище якого спочатку було Вовк, але він змінив його. - О.С.]» [2, с. 69] (вірш «Автопортрет»).

Наведена цитата прикметна поєднанням німецької ґотики (близької ВВ: асоціація з Німеччиною, де минуло навчання і наукове зростання письменниці та водночас трагічні події в її житті), української та південноамериканської реальностей. Отже, це своєрідна тріада випробовувань авторки.

Гармонійне надання священному образу, поняттю тощо українського забарвлення у ВВ пов'язане з глибокими народними традиціями релігійного дуалізму (інші назви: двовір'я, народне християнство тощо). Так, образотворчий характер українського двовір'я (на іконах біблійні герої вбрані в народні строї та навіть антропологічними типажами нагадують українців - аналогічно у текстах ВВ, за структурою візуальних) логічно зумовлений історичними причинами в світовому контексті.

Наприклад, у живописі та скульптурі доби Відродження герої Біблії (як Адам і Єва, Давид і Вірсавія та ін.), святі, апостоли часто зображаються в традиційному на той час європейському вбранні - прикладом можуть бути картини Рембрандта. Це було загальною тенденцією доби. Аналогічно - образи античних або біблійних персонажів, писані з конкретних людей (у тому числі для сакрального мистецтва), - невід'ємна риса в різних країнах, незалежно від конфесії (католицизм, православ'я, протестантизм) періоду Відродження та бароко.

В. Мильков і Н. Пилюгіна формулюють специфіку релігійно-філософського (а відтак, і мистецького, літературного) сприйняття Київської Русі періоду прийняття християнства, називаючи таку тенденцію «православно-язичницький двовірний синкретизм» [8, с. 265]. Аналогічно можна виокремити католицько-язичницький двовірний синкретизм. Але саме києворуський феномен гідний уваги у випадку аналізу окремих творів ВВ - зокрема, її містерії «Іконостас України», де фігурують слов'янські боги київського пантеону.

Згадані дослідники підкреслюють те, що елементи язичництва не були механічно «накладені» на християнський шар свідомості: у східних слов'ян це відбувалося складніше. Так само - у народному католицизмі: християнським персоналіям можуть відповідати складні за функціями язичницькі духи чи божества. Цікаво, що вірування поєднують матеріальний образ божества (виродженого до стану представника нижчої міфології, тобто духа - наприклад, лісовика) та духовний, безтілесний. Це можна розглядати широко, у тому числі в образотворчому мистецтві.

Так, при аналізі археологічних знахідок, як солярних зооморфних орнаментів на жальниках (ритуальних каменях - курганних могильниках, поставлених на честь вшанування культу предків), підкреслюється дивне відчуття нематеріальності цих оздоб, що, здавалося б на перший погляд, нетипове для первісної релігії та синкретичного мислення: «...у півфантастичних обрисах казково-міфічних зооморфних фігур і підкреслюється якраз те, що міфічні сонячні коні та птахи - це все-таки не те ж саме, що їхні земні прототипи» [7, с. 251], і наголошується на їх «безтілесності» [7, с. 251].

Схожу амбівалентну рису має народний католицизм: з одного боку, сакральні постаті мають - принаймні, зовні - земні риси знайомих очевидцю людей, з іншого - можуть бути і нематеріальними. Так, знамениті видіння Жанни д'Арк (явлення архангелів Михаїла, святих Катерини, Маргарити, маленьких янголів) були побудовані за останнім принципом і суперечили офіційним періоду Середньовіччя постулатам церкви. Хоча, безперечно, стверджувалося про нематеріальність ангелів та ін., суд, прагнучи звинуватити Жанну в єресі, одним зі звинувачень висунув те, що святі описувалися допитуваною як такі, чий образ неможливо висловити - наприклад, на питання, чи є у святих руки і ноги, Орлеанська Діва відповідала «не знаю». (Приклад Жанни д'Арк тут наводиться і як неоднозначний із церковної точки зору - недарма героїня була канонізована лише в ХХ ст., - і тому, що ця свята близька творчості й світогляду ВВ, про що авторка неодноразово заявляла).

Безтілесність - одна з умов віри в чудо (як у св. Терези з Лізьє - покровительки ВВ, змальованої в текстах письменниці): після дитячого видіння Богоматері детальні й тому профанні питання інших, як саме виглядала Діва Марія, призвели до того, що майбутня свята почала сумніватися в можливості такого видіння. Іншими словами, аналіз призвів до профанації сакрального.

Святе місце передбачає чудо (диво) як передумову вшанування конкретного простору. Але А. Мороз наголошує: «Слід обмовитися, що лякання, водіння по лісу, нагла смерть та інші негативні впливи входять до системи уявлень як нормальний прояв активності потойбічних сил і тому не розуміються як чудо, чудо ж має позитивне забарвлення і більш індивідуалізовано, тобто споконвічно відбувається з конкретним персонажем і являє собою подію, зовсім небувалу» [9, с. 260].

Отже, у фантастичному витворі дії лісовика або іншого представника потойбіччя нормальні, тобто нереальні істоти якраз реальні в профанному світі й виконують свої функції.

З огляду на це загибель героя в поезії ВВ, стилізованій під бразильські оповідки, «Баляда про хлопчика, що пішов у праліс» [2, с. 196], може сприйматись оповідачем амбівалентно - і як ненормальна, і як раціональна (через порушення персонажем табу, та й, зрештою, вимогою жанру або навіть тим, що африканський фольклор для європейського сприйняття часто нелогічний). Зустріч у бразильських казках маскулінного героя з чарівним персонажем (наприклад, лісовиком курупірою, або каїпорою) сприймається аналогічно. Це втілення Тіні, причому логічне, її поява несподівана та очікувана водночас.

Релігійний аспект творчості ВВ переважно християнський, проте пов'язаний з язичництвом різних культур (єгипетської, античної, української, кельтської, германської та ін.); також авторка звертається до ісламу, буддизму тощо. Релігійний субконтекст християнства - український (святині Києва, Львова, Гуцульщини тощо), бразильський, а в окремих деталях - інших країн. Сакральний простір у віршах - багатоманітний. Це: вівтар храму, сам храм як такий, собор, ікона і вітраж (як ікона) [3, с. 183; с. 218], монастир та ін. (скульптура, у тому числі домашня скульптурка святого; лампадка, рушник, хрестик; розп'яття, молитовник; архетипізовано - «чаша Ґраля» [1, с. 32] (німецька передача слова Ґрааль), а також географічні об'єкти - наприклад, місто, село, уся країна (це питання з'ясовується ниж

че). Від макропростору (ікона у храмі як вселенській моделі) відбувається звеличення сакрального об'єкта у мікропросторі (святий образок, «медалик» - тобто медальйон, натільний хрестик, хатня ікона, та ін.). Простір ліричної героїні - за вікном хати (звідки видно собор, університет - у Тюбінґені [2, с. 61], куди долунюють вечірні дзвони [2, с. 79]), у мандрах як активному пізнанні світу і себе в ньому. Це як локус (наприклад, село), так і світ узагалі, а також райський сад, Небесний Єрусалим, двовірний гуцульський рай тощо. Це світ за огорожею, але водночас і без меж: неба можна торкнутися рукою, до чудотворного міста або мистецької Мекки - несподівано дійти.

Ієротопійний вогонь у ВВ може бути названим прямо як стихія, а може й імпліцитно - так, у вірші «Скрипка й орган» натякається на месу, і символом цього стає свічка (тепло і світло водночас), причому як християнський символ душі, а також і як сублімація, творчість (до якої у ВВ належить і молитва/' «В камінних храмах - срібні гураґани / У вітражах, у миготінні свіч [тут і далі жирний шрифт наш. - О.С.]... / Ти будеш сам зі скрипкою щасливий, / А я, немов свіча з середньовіччя, / Спалюся в голосі органа з хмар» [2, с. 80].

Ієротопійні у ВВ гори, скелі, ліс (у тому числі праліс, пуща, джунглі тощо), прірви; це переміщення з одної реальності до іншої, тобто ірреальний світ (як у міфології, або, на літературному прикладі - бувальщинах), який поруч і дотичний до смертного героя. Ієротопійним може бути звичайне поле, сакралізоване завдяки священній праці: «Буде родити земля ячмені: / Осанна! Збіжжям ітиме Спас!» [2, с. 76] (вірш «Орачі»). Ознаки ієротопії має небо, яке часто порівнюється поетесою з шатром [2, с. 76; 78] - виникає біблійна асоціація з мандрівкою пустелею (український народ поневіряється так само, і опіка йому - божественна).

Географічні об'єкти розмаїті й часто цілком конкретні: Говерла, Писаний Камінь (гора у Прикарпатті), Кути, Косів, Тюдів, узагалі Гуцульщина та Карпати (наприклад, збірка «Писані кахлі», казкова поема «Земля іскриста»), Софія Київська, Почаїв, Київ, Львів, Крим, узагалі Україна (від Київської Русі до останніх подій); Бразилія, Мексика, Перу та Латинська Америка взагалі; Німеччина (де особливо показові Дрезден і Тюбінґен), Брабант (прямо не названий, але з ним пов'язана згадувана легенда про Льоенґріна), Швейцарія, Франція, Скандинавія, кельтські землі (у тому числі Бретань; натяк на Ірландію в образі Ізольди, оскільки ця героїня походила з тої землі); Свята Земля (сучасні Палестина, Ізраїль, біблійна Юдея); Персія (стародавня); Стародавнє Межиріччя, Еллада, Стародавній Рим, Карфаген («Картагена»); Індія; Китай; Тибет; Італія, Іспанія; Туреччина, арабський Схід та ін. Наприклад, душа в сновидінні відвідує Дамаск, Біблос, Єрихон, любить «спинятися кахляними сходами / До Чорної Богородиці Монсеррату [бенедиктинський монастир Monestir Santa Maria de Montserrat у Каталонії, де святиня - одна з чорних мадонн. - О.С.]...» - вірш «Сни» [1, с. 18]; «У віщих снах я молюся / В етіопських церквах Лялібелі / До ікон з великими очима, / Що схожі на дитячі малюнки [віддзеркалення народного наївного мистецтва. - О.С.] /1 бачуть вічне» [1, с. 21] - вірш «Віщі сни», тощо. Описана географія у ВВ далеко не вичерпна, а ще специфічна тим, що більшість описаних країн добре відомі письменниці з особистих мандрів, а старовинні цивілізації глибоко знані завдяки мистецтву та автентичним джерелам (зокрема, ВВ самотужки опанувала давньогрецьку мову). Ці локуси конкретні, але водночас оніричні, романтизовані за допомогою сновидінь. Дуже часто авторка поєднує кілька реалій в одному асоціативному ряді, старовина і сучасність невловимо перетікають одна в одну.

Ці згадки часто виразні, але водночас тексти ВВ містять багато підтекстів, і ерудований читач мусить зрозуміти натяки на ієротопійність або на географічну, національну та ін. приналежність героїв. Це помітно, зокрема, у вірші «Париж»: персонаж-мандрівниця звертається до міста таким чином: «Ти - Салямбо з волоссям фіолетним / Весняних ночей - незбагненна врода, / Комета золота і перелітна, / Ах, я вінчалась у твоїх породах / З розетами святої Нотр Дами, / Закохана у Лювр і сонні води» [2, с. 82]. Описуване ієротопійне місто наближається до свідомості героїні жіночої ідентифікацією: Саламбо (героїня однойменного роману Ґ. Флобера, мешканка Карфагену; асоціації, що виникають з цим персонажем - розкоші, сакральні предмети - заїмф; згадується вона тому, що є наслідком уяви саме французького письменника - відповідно, асоціація з Парижем); «Нотр Дама» - тобто Нотр Дам де Парі (пов'язаний з Божою Матір'ю). Саме місто постає жінкою, як у біблійних текстах. Отже, це приклад жіночого письма в ієротопії, жіночого тексту, виявленому в урбаністичному екфрасисі. У вірші натякається і на ритуальну функцію (флоберівська інтерпретація образу Саламбо), моделювання жіночності. Поетесою передбачається, що читач розуміє всі ці смисли.

Сакральна земля у ВВ може вподібнюватися до Божого Граду, Нового Єрусалима. Це і конкретні Україна, або Палестина, Єрусалим, і водночас вони ж, але звеличені, перетворені на символ, алегорію, міфологему. Для віднайдення землі обітованої, раю земного, Нового Єрусалиму необхідний акт творіння. Таким чином, ліричний герой сам бере участь у вибудуванні власної душі та отриманні спасіння.

Поезія ВВ сакралізує профанне та водночас наближає сакральне до розуміння смертного вірянина (або ще не готового сприйняти ірреальне). Цю роль відіграє ієротопія, широко наявна в текстах ВВ.

Так, у письменниці ієротопійні пейзаж, локуси, буденні предмети, усі чотири стихії: вода (купіль; водоспад, річка, священна криниця тощо); вогонь і пов'язане з ним світло; уже названа земля; повітря (як простір, у тому числі астральний). Ієротопія у ВВ часто імпліцитна і вимагає розгадування.

Наведений аналіз не є вичерпним, бо постійно створювані твори ВВ містять імпліцитні шари, у тому числі ієротопійні, і з огляду на різноманіття презентованих культур варто досліджувати ритуал, міф, саме християнство в аспекті ієротопії, здійснюючи компаративний аналіз із Біблією та іншими текстами. У цьому плані плідний інтермедіальний аналіз. Зокрема, багаторівневе представлення ікони у ВВ. У перспективі планується дослідити сакральний простір в інших поезіях ВВ.

Література

1. Вовк В. Будова / Віра Вовк. - Ріо-де-Жанейро : Contraste, 2015. - 84 с.

2. Вовк В. Поезії / Віра Вовк. - К. : Родовід, 2000. - 422 с.

3. Григорчук Ю. Проза Віри Вовк : виміри сакрального / Григорчук Ю. - Брустурів : Дискурсус, 2016. - 364 с.

4. Живоносный Источник. Вода в иеротопии и иконографии христианского мира / The Life-Giving Source. Water in the Hierotopy : сб. матер. междунар. симпозиума / [ред-сост. А. Лидов]. - М. ; Ярославль: Филигрань, 2014. - 217 с.

5. Иеротопия [Эл. рес.с]. - Реж. доступа : http://hierotopy. ru/ru/?page_id=121.

6. Иеротопия. Сравнительные исследования сакральных пространств : сборник статей / [под. ред. А. Лидова]. - М. : Индрик, 2009. - 383 с.

7. Мильков В. Комментарии к иллюстрациям / В. Мильков // Введение христианства на Руси. - М. : Мысль, 1987. - С. 251.

8. Мильков В. Христианство и язычество: проблема двоеверия / В. Мильков, Н. Пилюгина // Введение христианства на Руси. - М. : Мысль, 1987. - С. 251, 265.

9. Мороз А. «Святые» и «страшные» места. Создание сакрального пространства в традиц. культуре / А. Мороз // Иеротопия. Сравнит. исслед. сакральных пространств : сборник статей. - М.: Индрик, 2009. - С. 254, 260.

10. Новые Иерусалимы. Иеротопия и иконография сакральных пространств / [редактор-составитель А. Лидов]. - М. : Индрик, 2009. - 912 с.

11. Огонь и свет в сакральном пространстве. Материалы международного симпозиума / [редактор-составитель А. Лидов]. - М. : Индрик, 2011. - 192 с.

12. Ціпко А. Україна і християнський Схід : ієротопійне структурування смислів / А. Ціпко // Black sea scientific journal of academic research. - 2016. - March-April. - V. 29. - I. 3. - P. 49-54.

References

1. Vovk V. Budova / Vira Vovk. - Rio-de-Zhaneiro : Contraste, 2015. - 84 s.

2. Vovk V. Poezii / Vira Vovk. - K. : Rodovid, 2000. - 422 s.

3. Hryhorchuk Yu. Proza Viry Vovk : vymiry sakralnoho / Hryhorchuk Yu. - Brusturiv : Dyskursus, 2016. - 364 s.

4. Zhivonosnyj Istochnik. Voda v ierotopii i ikonografii hristianskogo mira / The Life-Giving Source. Water in the Hierotopy : sbornik materialov mezhdunarodnogo simpoziuma / [red-sost. A. Lidov]. - M. ; Jaroslavl' : Filigran', 2014. - 217 s.

5. Lerotopija [Jelektronnyj resurs]. - Rezhim dostupa : http://hierotopy.ru/ ru/?page_id=121.

6. Lerotopija. Sravnitel'nye issledovanija sakral'nyh prostranstv : sbornik statej / [pod. red. A. Lidova]. - M. : Indrik, 2009. - 383 s.

7. Mil'kov V. Kommentarii k illjustracijam / V. Mil'kov // Vvedenie hristianstva na Rusi. - M. : Mysl', 1987. - S. 251.

8. Mil'kov V. Hristianstvo i jazychestvo : problema dvoeverija /V. Mil'kov, N. Piljugina // Vvedenie hristianstva na Rusi. - M. : Mysl', 1987. - S. 251, 265.

9. Moroz A. «Svjatye» i «strashnye» mesta. Sozdanie sakral'nogo prostranstva v tradicionnoj kul'ture / A. Moroz // lerotopija. Sravnitel'nye issledovanija sakral'nyh prostranstv : sbornik statej. - M. : Indrik, 2009. - S. 254, 260.

10. Novye lerusalimy. lerotopija i ikonografija sakral'nyh prostranstv / [redaktor-sostavitel' A. Lidov]. - M. : Indrik, 2009. - 912 s.

11. Ogon' i svet v sakral'nom prostranstve. Materialy mezhdunarodnogo simpoziuma / [redaktor-sostavitel' A. Lidov]. - M. : Indrik, 2011. - 192 s.

12. Tsipko A. Ukraina i khrystyianskyi Skhid : iierotopiine strukturuvannia smysliv / A. Tsipko // Black sea scientific journal of academic research. - 2016. - March-April. - V. 29. - I. 3. - P. 49-54.

Размещено на Allbest.ru