"Каждое из твоих писем для меня замечательная эпоха": особливості листування А. Метлинського з І. Срезневським

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Каждое из твоих писем для меня замечательная эпоха": особливості листування А. Метлинського з І. Срезневським

Оксана Свириденко

(м. Переяслав-Хмельницький, Україна)

У статті аналізується епістолярна спадщина українського романтика А. Метлинського. Розглядаються насамперед листи, адресовані І. Срезневському. Аналіз змісту і форми епістолярної прози А. Метлинського здійснюється крізь призму романтичної естетики. Доведено, що лірична складова є структоротворчою в епістолах А. Метлинського, його листи мають сповідальний характер, є простором самопізнання і самовизначення адресанта. Досліджуються також елементи літературної критики у листах А. Метлинського. Констатується, що епістолярій А. Метлинського є зразком романтичної епістолярної прози в її українському варіанті.

Ключові слова: романтизм, епістола, епістолярна проза романтиків, лірична складова. метлинський романтична естетика літературний лист

В статьеанализируетсяэпистолярноенаследиеукраинского романтика А. Метлинского. Рассматриваютсяпреждевсего письма, адресованные И. Срезневскому. Анализсодержания и формыэпистолярнойпрозы А. Метлинскогоосуществляется через призму романтическойэстетики. Доказано, чтолирическаясоставляющаяесть структурообразующей в эпистолах А. Метлинского, его письма имеютисповедальный характер, выступаютпространством для самопознания и самоопределения адресанта. Исследуютсятакжеэлементылитературной критики в письмах А. Метлинского. Констатируется, чтоепистолярий А. Метлинскогоявляетсяобразцомромантическойэпистолярнойпрозы в ееукраинскомварианте.

Ключевые слова: романтизм, эпистола, эпистолярная проза романтиков, лирическаясоставляющая.

ThearticleanalysestheepistolaryheritageofUkrainianromanticist A. Metlynskyi. Firstofalltheletters, addressedto I. Sresnevskyihavebeenanalyzed. Contextandformanalysesofepistolaryprosehavebeendoneinthelightofromanticaesthetics. Itwasestablished, thatthelyricsis a structuralelementin A. Metlynskyi'sepistolary, hislettershavecharacterofconfessionandarespacefor self-cognitionand self-actualizationoftheaddresser. Theelementsofliterarycriticsin A. Metlynskyi'slettershavebeenalsoanalyzed. Itwasstated, that A. Metlynskyi'sepistolary. Itwasanalyzed, that A. Metlynskyi'sepistolaryis a sampleofromanticepistolaryproseinitsUkrainianvariant.

Keywords: romanticism, epistle, epistolaryproseofromanticists, lyricalelement.

Аналізуючи здобутки вітчизняної літературознавчої науки, неможливо не помітити той факт, що в останні десятиліття суттєво зросла увагу дослідників до письменницького епістолярію. Варто назвати праці М. Коцюбинської, О. Галича, Ж. Ляхової, В. Кузьменка, Г. Мазохи, А. Ільків та ін. При цьому епістолярна проза українських романтиків залишається фактично недослідженою. Ця обставина, а також спроба поглянути на епістолярну практику представників українського романтизму безпосередньо крізь призму естетики романтизму зумовили вибір теми пропонованого дослідження. Мета статті - дослідити особливості епістолярної спадщини та епістолярної манери А. Метлинського на матеріалі його листування з І. Срезневським.

Епістолярній спадщині А. Метлинського, який в добу радянського літературознавства отримав ярлик «антипода Т. Шевченка», так званого реакційного, пасивного романтика, пощастило ще менше, ніж його поетичному доробку. Опубліковані А. Шамраєм у другому томі книги «Харківська школа романтиків», ці листи так і не дочекалися свого дослідника і поціновувача. А проте вони містять чимало цінних матеріалів, які стосуються феномену творчості А. Метлинського зокрема й української літератури доби романтизму взагалі. Епістоли А. Метлинського цінні також і як зразки романтичної епістолярної прози в її власне українському варіанті.

За спостереженнями дослідників, романтики виступили новаторами в царині епістолярної прози. Це новаторство було зумовлене особливою роллю ліричної складової в естетиці та творчості романтиків [2, с. 313]. Листи романтиків досить часто нагадували фрагменти душевної сповіді адресантів, особливо якщо адресатом виступала особа духовно близька адресанту. У таких дружніх листах матеріальна грань світу завжди відступала на задній план. Вона «проступала» з листів романтиків ніби проміж іншим. Її аналіз посідав другорядне місце як у художньому, так і епістолярному доробку представників романтичного напряму. Яскравим прикладом такої тенденції може бути лист А. Метлинського до І. Срезневського від 26 вересня 1939 року. Цей лист, як і решта інших листів, багатий насамперед на глибинну інтроспекцію, на властиво романтичне самозаглиблення і самопізнання адресанта.

Без перебільшення можна стверджувати, що листи від І. Срезневського були ледь чи не єдиною розрадою для А. Метлинського, який, за спогадами сучасників, був ідеалістом і песимістом водночас. «Ждал я письма от Вас изХарькова, изПолтавы, Курска, Тулы, изБелгородадвух. ... Теперь жду несколько строк из Петербурга», - писав він у вже згадуваному листі до І. Срезневського Тут і далітекстилистів А. Метлинськогодрукуються за авторськоюредакцією. [3, с. 128]. Відсутність цих листів сприймалася ним як душевна катастрофа, як втрата духовного зв'язку. «Разделенныепространством, будем дружно соединены духом» [3, с. 133], - закликав він адресата. Адже саме І. Срезневський, як зізнавався А. Метлинський, був тією єдиною людиною, яка спроможна була порятувати його від настроїв відчаю і безнадії, що роз'їдали його душу: «Когда я терялупование на жизнь, Выосвещали и мою темную судьбу уверенностию в жизни и в добре» [3, с. 128].

Зміст і форма цього листа постають як моноліт, про що писав і сам А. Метлинський. Та душевна туга, яка керувала А. Метлинським, відсутність яскравих подій, які б наповнили життя помітним змістом, надали б йому присмаку стрімкої повноплинності - усе це позначилося й на темпоритмі його листовної розмови з І. Срезневським: «Как видите, письмо моетянетсявяло, - начал я какой то страннойфигуройриторическогораспространенияпредложений - чтоделать? - оно скучно, потому чтожить скучно и дажевоспоминаниямоейбестолковойжизни с часу на час как то глупее, а настоящеетемнее, однообразнее, безотраднее...» [3, с. 128].

Міра відвертості А. Метлинського (коли мовиться про самоаналіз у листовних розмовах із І. Срезневським) є вражаючою. Водночас вражаючою є гранична міра печалі, про яку пише А. Метлинський, подаючи образ самого себе: «Счастлив я, что не обладаю даром какогонибудьиз знаменитостей - душа моя полнапечали, я напоилбыеюсердце людей» [3, с. 128]. Немов розтинаючи перед І. Срезневським свою душу, А. Метлинський писав: «Тоска и скукасвили в нейсамоепрочноегнездо для себя. Леньлиэто, болезньли, не знаю, носколькодостанет воли постараюсь вырватьсяизэтогосостояния» [3, с. 141]. Як свідчать епістолярні джерела, окрім фізичних недугів, А.Метлинський страждав на іпохондрію: «Судьба словногонитменя» [3, с. 136]. Передчуття близької смерті супроводжувало митця впродовж усього життя, що не могло не накласти відбиток на характер його художньої творчості і навіть на вибір псевдоніму - Амвросій Могила.

Нерідко А. Метлинський відкриває перед І. Срезневським найпотаємніші, найтемніші закутки своєї душі й описує гру своєї хворобливої уяви: «Я сделалсяигралищемсвоейсобственнойфантазии, котораявертит мною часто какхочетпротивмоей воли» [3, с. 141]. «Не знаю отчего, но для несчастийнастоящих у менябольшемужествачем у кого нибудь в мире, для грозящихдажепустяков у меняцелыетучисамыхубийственныхмыслей ... Дня за два, например, я вообразил, что от этогомогусойти с ума и все это с такими ужаснымиподробностями, что, воображая, что я буду говорить в этомсостоянии, чутьли не понесахинею» [3, с. 128]. І миттєво гіркота змінюється іронічним настроєм: «Кстати! Не от этоголи Ваш АфинскийилиОфенскийязык?» [3, с. 132]. Такі різкі переходи були типовими для епістолярних текстів А. Метлинського. Романтики, за спостереженнями А. Єлістратової, пишуть своїм адресатам, керуючись миттєвим настроєм, а тому дуже часто переходять від смутку до жарту і навпаки [2, с. 132].

У листах А. Метлинського присутні й типово романтичні «пейзажі душі», тобто ліричні фрагменти, у яких психологічне самоспостереження автора здійснюється крізь призму спостережень за природою: «Я живу воображением, и потому вся жизньего - небо покрытое тучами и грязью» [3, с. 131]. Варто звернути увагу на те, що тут йдеться не про світову скорботу чи космічний песимізм, які характеризують західноєвропейську романтичну поезію та епістолярну практику, а про національну тугу як основний умонастрій українського романтизму в його розмаїтих проявах. З листів А.Метлинського стає зрозумілим, що «пейзаж» його душі цілком залежав від українського суспільно-політичного «пейзажу», тобто становища. Так, у листі до І. Срезневського від 5 травня 1840 року романтик зауважував: «Пишу к Вам, ИзмаилИванович, изУкраины, которая в этовремясмотритсовсем не Украиной: бытиемоемрачно, сумрачно, и дождь на дворе холодный - осенний» [3, с. 132]. Уболівання за долю України, яка опинилася під імперським тиском й загрозою повного знищення, пронизують епістолярну прозу А. Метлинського взагалі, але особливо відчутні вони в поодиноких україномовних листах до В.Анастасевича: «Гине рідна

головонька, мовкне рідна мовонька. Гірко, гірко на серці, як подумаєш, що швидко батьківського слова син не зрозуміє» [3, с. 121]. І хоча в листах А. Метлинського до І. Срезневського Україна нерідко фігурує саме як Малоросія, проте митець постійно демонструє високу міру національної самосвідомості та гордості, коли мова ведеться про Україну та українське буття. Так, наприклад, Харківський університет фігурує у його листах як «український Геттінген» [3, с. 135].

Як свідчать листи, самотність надзвичайно гнітила митця: «Страшусь тяжких, довгих черныхвечеров, налетающихко мне с зимою», - писав А. Метлинський у листі до І. Срезневського від 26 вересня 1939 року. «Высказать серце своенекому. Общество для меня при моемобразовании и моей роботи и тяжело и недоступно» [3, с. 141].

Відчуття самотності, за спостереженнями дослідників, було тим відчуттям, яке взагалі супроводжувало людину доби романтизму. Як зазнає А. Ботнікова, романтична епоха стверджувала самодостатність та самоцінність людини, а водночас - її незрозумілість та самотність. Тож люди романтичної епохи відчували гостру потребу у спілкуванні. При цьому на зміну старим формам спілкування приходять нові. Салонна культура XVIII ст. втрачає свої позиції, натомість виробляється культура дружніх гуртків [1, с. 28]. Такі гуртки збирали інтелектуалів, яких поєднував не лише інтерес до нових (романтичних) віянь у мистецтві, але й почуття палкої, високої дружби. У дружбі (у її романтичному розумінні) вбачався порятунок від самотності, а водночас вона відкривала безмежні можливості самопізнання та саморозкриття, яке культивували романтики.

Дружні гуртки романтиків нерідко формувалися при університетах і об'єднували романтиків-науковців та романтиків-літераторів. Вони існували, наприклад, при Ієнському та Харківському університетах. Участь А. Метлинського у літературному гуртку, яким опікувався І. Срезневський, стала поштовхом до зародження поміж ними тієї високої дружби, яка спричинила в майбутньому дружню переписку між ними, значення якої А. Метлинський оцінював так: «Каждоеизтвоихписем для менязамечательнаяэпоха в однообразнойжизни» [3, с. 139].

Як свідчать листи, А. Метлинський тяжко переживав розлуку з І. Срезневським, який був для нього чи не єдиною духовно близькою людиною. «ЗачемТы не здесь?» - це запитання рефреном проходить крізь увесь масив листування А. Метлинського з І. Срезневським [3, с. 131]. «ЗачемВы не здесьили я не там?» - запитує А.Метлинський у листі до І. Срезневського від 20 жовтня 1839 року [3, с. 132]. У листі від 30 липня 1840 року А. Метлинський пише про своє сусідство з М. Костомаровим і окреслює свої взаємини з ним та А. Рославським як дружній гурток: «Ах, Измаил, Измаил, зачемты не можеш оживлять нашого кружка?» [3, с. 137]. И вже невдовзі коментує свої зустрічі з М. Костомаровим: «Это не былисветлыенадеждами, полныедеятельностьюднисвидания с тобою» [3, с. 141].

За словами А. Єлістратової, навіть не призначені для друку листи романтиків впливали на літературне життя епохи. Вони ставали надбанням літературного гуртка, до якого належали їх автори [2, с. 310]. Так, А. Метлинський разом з М. Костомаровим нерідко навідувалися О.І. Срезневської (мати І.Срезневського) для того, щоб разом перечитувати листи, які вона отримувала від сина. «Вчера с Н.И. Костомаровым и с ЕленойИвановной и с Вами бродили мы по Чехии и Моравии: из 4 писем прочитано самое 1 и самоепоследнее» [3, с. 137], - так коментував ці спільні читання А. Метлинський у листі до І. Срезневського від 25 червня 1840 року. Практикували романтики не тільки спільні читання, але й спільні листи - відповіді: «Н.И. (Костомаров - О.С.) припишетсегодня и пошлет» [3, с. 137]

Мотив самотності нерідко знаходить у листах А. Метлинського надзвичайно оригінальне художнє втілення: «Кругом меня так пусто» [3, с. 132], «Я какnaturaТорричелли не терплю пустоты и потому стараюсь еекоечемнаполнить» [3, с. 136]. А.Шамрай, коментуючи таке вишукане порівняння і працюючи безпосередньо з автографами листів А. Метлинського, писав, що «Метлинський говорить тут про вільні місця на поштовому папері і останні слова приписав на берегах» [3, с. 136]

Утім, цілком можна припустити, що у випадку з апелюванням А. Метлинського до результатів наукової практики Е. Торрічеллі йдеться також про психологічний процес самопізнання та самовизначення, який був нероздільно пов'язаний з епістолярною практикою митців-романтиків. Висловлюючись метафорично, можна стверджувати, що А. Метлинський остерігався пустоти, яка могла існувати не стільки на поштовому папері, скільки у його власному житті.

Як зазначає А. Єлістратова, процес самопізнання і самовизначення, що відігравав надзвичайно важливу роль в епістолярній прозі романтизму, взагалі передбачав постійне апелювання до подій, які відбувалися на історичній арені, і співвіднесення сучасності з минулим і майбутнім. На думку вченої, саме цим зумовлюється надзвичайне значення тих літературних алюзій, які так часто з'являються в листах митців -романтиків або у вигляді прямих чи прихованих цитат, або у вигляді натяків. І якщо в епістолярній прозі XVIII століття літературні алюзії виконували дидактичну функцію або використовувалися для окраси вислову, то в епістолярному доробку романтиків вони органічно пов'язані з тканиною листа і невіддільні

від образу автора. Такі алюзії особливо часто і стихійно виникають в ті моменти, коли життя автора сповнене найбільшого драматизму [2, с. 343].

Такі літературні алюзії трапляються і в листах А. Метлинського. Звертаючись до І. Срезневського, який перебував на той час у Петербурзі, А. Метлинський зовсім несподівано просив його вклонитися пам'ятнику Петра Великого. «Кланяйтесь от менявсем по дороге, кому поклон мойможет доставить удовольствие и ктоегостоит. ... А коли увидите государя илихотьминистраУварова, то скажите ... слова Добчинского»» [3, с. 128]. Але тлумачити цю алюзію варто зовсім не спробою самопізнання та самовизначення адресанта. «Відсилаючи» І. Срезневського до тексту комедії М. Гоголя «Ревізор», у якій, окрім іншого, йдеться і про таке явище, як перлюстрація, А. Метлинський натякає на те, що висловити своє ставлення до государя чи міністра Уварова відкрито він не наважується. Привертає увагу пунктуація, яка характерна для цього листа (використання трикрапки перед зміною інтонації), а також підкреслення (курсив) для посилення інтонаційної виразності. Цікаво, що і в художній спадщині Амвросія Могили трапляються своєрідні цареславні сентенції, які також слід прочитувати з усвідомленням того, що писалися вони, як і листи, у підцензурних умовах.

Прикметним є те, що покликання на комедію М. Гоголя «Ревізор» у листах А. Метлинського до І. Срезневського є неодноразовим. У листі до І. Срезневського від 20 жовтня 1839 року, обмірковуючи свій можливий переїзд до Петербурга і створюючи проекцію самого себе за допомогою образів гоголівської п'єси, А. Метлинський конкретизує своє покликання на текст М. Гоголя: «Если найдете приличным поговорить гденибудьобо мне зри розговорстр. Х, строкаДобчинский, илиБобчинский» [3, с. 131]. Як і в попередньому листі, А. Метлинський посилює інтонаційну виразність уміщеного натяку за допомогою виділення ключових слів. І сама інтонація, і зміст цієї алюзії очевидно були добре зрозумілі І. Срезневському. Можна лише зробити припущення, що мовилося про істинну суть діяльності тих українців, які відправлялися на службу Російській імперії. Текст листа і конкретика вміщеної в ньому алюзії дають підстави припустити, що А. Метлинський вважав їх ревізорами, які викривають справжнє єство цієї імперії.

Спроби «зашифрувати» зміст були характерними для епістолярної практики А. Метлинського, яка розгорталася в умовах поштової цензури. Занадто переймаючись долею І. Срезневського, усвідомлюючи своє непросте становище, він залишався у своїх листах надзвичайно обережним. Так, у листі від 26 серпня 1840 року знаходимо: «не быть нам, ах! Не быть Ш.Ш.Г.Ч.» [3, с. 138]. Коментуючи цю криптограму, А. Шамрай писав:

«Важко сказати, що можуть означати ці чотири літери. Дуже можливо, що їх слід розуміти, як початкові літери прізвищ - Шафарика, Ганки, Челяковського» [3, с. 138]. Перша «Ш.», швидше за все, стосується Т. Шевченка, тому що саме в цьому листі знаходимо і відгук А. Метлинського на вихід у світ «Кобзаря». Перечитавши збірку, він писав про «необыкновенноедарованиепоэтаШевченка». «Этобудет проба» [3, с. 138].

Листи А. Метлинського взагалі багаті зразками літературної критики. Так, у цьому ж листі уміщено негативний відгук про збірник «Сніп» О. Корсуна, який містив багато малоросійської всячини, а водночас лірику М. Петренка, про якого А. Метлинський відгукувався так само високо, як і про Т. Шевченка, і фактично передбачив їх роль і місце в історії української літератури. «Но тут же является и поэтистинный не нам чета, студент бедный без роду и племени, нектоПетренко» [3, с. 138].

З листів А. Метлинського, адресованих І. Срезневському, дізнаємося як про лектуру його самого, так і про ті твори, які були доступними для українського читача 30-50-х років ХІХ століття завдяки функціонуванню окремих періодичних видань чи виходу у світ альманахів. Йдеться, наприклад, про популярність Байрона [3, с. 168], про дозвіл цензури на публікацію роману «Жак» Жорж Санд [3, с. 190]. А. Метлинський згадує про «Фауста» Г ете, який, за словами романтика, незабаром стане відомий усьому Харківському університету й усьому Харкову [3, с. 134]. Він позитивно відгукується про творчість В. Шекспіра, М. Лермонтова [3, с. 142], про прозу Ч. Діккенса [3, с. 135], поезію В.Жуковського [3, с. 136], а надто - про твори чеських авторів [3, с. 133], що було зумовлено ідеєю слов'янського єднання, яку пропагували романтики.

Здійснюючи огляд тогочасної періодики, А. Метлинський робив ставку не на російські видання, а на європейські. У його листах у нейтральному тоні мовиться про «Маяк», «Библиотеку для чтения», «Севернуюпчелу». Є згадки про такий часопис, як «СынОтечества», що не відповідав естетичним смакам А. Метлинського, та «Журнал Министерства Народного Просвещения», який «тянетсякакустарелый чиновник на должность» [3, с. 137]. Натомість романтик високо ставив ті часописи, які йому надсилав із Чехії І. Срезневський, а також «RevuedesdeuxMondes», «BuchlanderLucasausMitawa». Романтик переймався прагненням знайти потрібні книги під час закордонних мандрівок до Німеччини, зокрема до Люнебурга [3, с. 137].

Чимало місця в листах А. Метлинського відведено питанню про видавничі справи в Україні: про видання творів В. Пассека, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Костомарова, Я. Щоголева, Л. Боровиковського та публікацію альманахів і фольклорних збірників. Водночас А. Метлинський пише і про ті цензурні перепони, які нерідко перекреслювали будь -які творчі плани. Описуючи ситуацію з виданням збірника українських пісень, романтик писав: «Многопесен, без большогооснования, нельзябылонапечатать, а иныепришлосьсократитьилиизменить, чеговпрочем я не позволил себе, чего пример увидите в напечатаннойвначале 35 -го полулиста (воля - доля)» [3, с. 194]. Як свідчить А. Метлинський у листах до І. Срезневського, заборонені цензурою твори не дозволялося не лише друкувати, але й згадувати у наукових працях чи літературно-критичних замітках [3, с. 190].

Листи А. Метлинського дозволяють окреслити коло його властиво романтичних наукових зацікавлень. Він пише про актуальність етнографічних досліджень, про те «поэтическоечувстволюбви к народности» [3, с. 152], яке надихало його на потужну фольклористичну та фольклорно-видавничу діяльність. У цих листах знаходимо інформацію про науковий метод Метлинського як збирача й видавця фольклорних текстів, його ставлення до фольклорних підробок [3, с. 197]. Із його листів простежується властиво романтична увага до національної історії й обґрунтовується потреба роботи з рукописами, які гниють в архівах [3, с. 155]. Листи фіксують й типово романтичну увагу А. Метлинського до мовного питання та спробу укласти російсько-український словник [3, с. 192]. Епістоли романтика дають розуміння його перекладацької манери [3, с. 135]. У листах до І. Срезневського А. Метлинський неодноразово писав про свою романтичну мрію об'їхати Україну з етнографічною метою, також відправитися у наукову подорож до Німеччини (для вивчення естетики) [3, с. 157, с. 174].

І хоча сповідальний елемент посідає провідне місце в листовних діалогах А. Метлинського з І. Срезневським, інформаційна складова його листів також є досить помітною. Цю обставину слід виводити з прохання самого І. Срезневського, який, опинившись далеко від Харкова, прагнув отримувати якомога більше інформації найрізноманітнішого характеру. А. Метлинський прагнув виконати це прохання, тому його листи рясніють подробицями з життя Харківського, а згодом Київського університетів, з життя і побуту відомих І. Срезневському харків'ян. Тут усе до найдрібніших деталей: подорожі, гостини, одруження, народження дітей, історії хвороб, діагнози, суперечки, непорозуміння, чвари, інформація про епідемію холери, рівень викладання та хабарництво у Харківському університеті тощо.

Ці деталі нерідко переобтяжують листи А. Метлинського до І. Срезневського, але саме таких листовних розмов прагнув І.Срезневський. А. Метлинський так тлумачить цю обставину і свої непорозуміння з І. Срезневським: «Перечитывая недавно, ИзмаилИванович, последнее Ваше письмо к ЕленеИвановне, удивился я, что вините Выменя в краткостиписем, между тем, какочень недавно ещепослал к вам предлинное письмо» [3, с. 139]. Він постійно вибачався перед І. Срезневським за «скудость письма и фантазии» [3, с. 138].

Цю «скудость» А. Метлинський пояснював тим, що йому доводиться «прозябать в маленькоймалоизвестной» йому частинці Харкова. «А этачастица, эта сфера (говорю свысока), совсемисвоимипренадлежностями, от формы до идеи (от шкурки до начинки), от периферии до центра включительно (которого честь в этомслучаепринадлежитмоему я), совсемирадиусами и тангенсами (исключая людей для Вас и для меняблизких), - вся эта, говорю, сфера чем не пустота» [3, с. 150].

Цей фрагмент яскраво ілюструє специфіку епістолярної манери А. Метлинського. Зокрема, для текстів його листів характерними були вставні речення, які конкретизували настрій та інтонацію фрази.

Нехарактерним було використання простонародних, витриманих у бурлескно-поетичному ключі висловів. Висловлювання на зразок «от шкурки до начинки» - це виняток, а не норма для епістолярних текстів Метлинського-романтика. Оминаючи подібні шаблони, він звертався не до простонародної жартівливої традиції (хоча, як фольклорист, він високо цінував її), а до традиції наукової, досягаючи при цьому того ж таки комічного ефекту. Очевидно, що «радіуси» й «тангенси» - це ті окремі високопоставлені, високоповажні сучасники, які не відповідали своїм посадам та званням, про що неодноразово писав А. Метлинський у своїх листах до І. Срезневського.

Оглядаючи українську романтичну епістолярну прозу, слід пам'ятати, що український романтизм, на відміну від західноєвропейського романтизму, утверджував свої позиції не у боротьбі з класицизмом, який в українській літературі не сягнув вершин у своєму розвитку, а у подоланні бурлескно- травестійних традицій. Це не могло не позначитися і на епістолярній практиці українських романтиків. Високо оцінюючи роль І. Котляревського в історії національного письменства, А. Метлинський, як і решта українських романтиків, водночас виступав проти засилля так званої «котляревщини» в українській літературі першої половини ХІХ століття. Тому й епістолярний стиль А. Метлинського характеризується прагненням до вишуканості і контрастує, наприклад, з епістолярним стилем Г. Квітки-Основ'яненка, на якому позначилися впливи бурлескно-травестійних традицій та традиції сентименталізму.

Тон і зміст листовної розмови А. Метлинського з І. Срезневським з плином часу та з розвитком найрізноманітніших подій змінювалися. Якщо у ранніх листах А. Метлинського домінує щира сповідь, адресована І. Срезневському, який фігурує як «добрыймой», «милыймой», то в пізніх епістолах (починаючи з другої половини 40-х років, а особливо писаних після 1849 року, тобто з моменту призначення І. Срезневського на посаду академіка) переважає ділова розмова, звернена до «почтейнейшего», рідше - «любезнейшегоИзмаилаИвановича». У ранніх листах А. Метлинський пропонував: «Начнем говорить ты» [3, с. 133] і практикував такі безпосередні звертання: «Не получали мы от тебя (то от Вас, то от тебя... Сам замечаю, чтосовершеннозапутан в этихместоимениях, следуя то чувству и логике, то привычке и обычаю) не получили ответа на письмо мое и Рославскоговместе» [3, с. 143]. У пізніх листах такі вольності А. Метлинським не допускалися.

Причиною зміни тону і тимчасових непорозумінь між А. Метлинським та І. Срезневським була не тільки і не стільки хвороблива уява А. Метлинського (на цьому наполягав В. Срезневський, син І. Срезневського, у дослідженні «Изпервых лет научно-литературнойдеятельности И.И. Срезневского»). Причини були й дещо інші. Слід погодитися з твердженням А. Шамрая, який писав: «В пізніших листах Метлинського, писаних вже тоді, як Срезневський був академіком, можна ясно відчути і неувагу з боку Срезневського до свого старого приятеля, і авторитарність тону, що могла ображать Метлинського» [3, с. 210].

Отже, листи А. Метлинського до І. Срезневського є яскравим прикладом романтичної епістолярної прози в її власне українському варіанті. Маючи за основу ліричний елемент, ці листи дають можливість простежити духовну біографію українського романтика, скласти його психологічний портрет, дослідити ті важелі, які найбільше вплинули на формування його світогляду та творчої манери.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ботникова А.Б. Немецкий романтизм : диалогхудожественных форм : [монография] / Алла БорисовнаБотникова. - Воронеж : Воронежскийгосударственныйуниверситет, 2003. - 341 с.

2. Елистратова А. Эпистолярная проза романтиков // Европейский романтизм / [отв. ред. И.Неупокоева, И.Шетер]. - М. : Наука, 1973. - С. 309-351.

3. Харківська школа романтиків : у 3 т. / [ред., вступні статті й примітки А. Шамрая]. - Х. : ДВУ, 1930. - Т. 2. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru