Жіночі образи в романі М. Етвуд "Історія, розказана служницею"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіночі образи в романі М. Етвуд «Історія, розказана служницею»

Тетяна Шинкар

кандидат філологічних наук,

викладач кафедри української і

зарубіжної літератури

та методики навчання

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

У статті розглянуто роман-дистопію канадської письменниці Маргарет Етвуд «Історія, розказана Служницею». Досліджено особливості жіночих образів та охарактеризовано основні їхні типи відповідно до того, як кожна жінка залежить від чоловіка у фу туру стичному світі, створеному авторкою. З'ясовано, що для відображення Галаадуписьменниця використала реальні факти із життя окремих країн.

Визначено, що в романі-дистопії жіночі образи різні та багатогранні. Жінки-персонажі твору живуть в атмосфері постійного страху і тривожного очікування, тому не кожна з них зважується чинити опір системі, яка обмежує їхні права та свободу.

Зроблено висновки, що хоча роман і написаний у 80-х роках ХХ століття, але порушеними проблемами не втрачає своєї актуальності й у наш час.

Ключові слова: роман-дистопія, жіночі образи, тоталітарна держава, військова доктрина, обмеження прав і свободи, жіноча ієрархія.

В статье рассмотрен роман-дистопия канадской писательницы Маргарет Этвуд «История, рассказанная Служанкой». Исследованы особенности женских образов и охарактеризованы основные их типы в соответствии с тем, как каждая женщина зависит от мужчины в футуру стичному мире, созданном автором. Выяснено, что для отображения Галаад писательница использовала реальные факты из жизни отдельных стран.

Определено, что в романе-дистопии женские образы разные и многогранные. Женщины-персонажи произведения живут в атмосфере постоянного страха и тревожного ожидания, поэтому не каждая из них решается сопротивляться системе, которая ограничивает их права и свободу.

Сделаны выводы, что хотя роман и написан в 80-х годах ХХ века, но нарушенными проблемами не теряет своей актуальности и в наше время.

Ключевые слова: роман-дистопия, женские образы, тоталитарное государство, военная доктрина, ограничение прав и свобод, женская иерархия.

The article deals with a dystopian novel by the Canadian writer M. Atwood «The Handmaid s Tale». The peculiarities of the female images are studied and their main types, according to how each woman depends on a man in the futuristic world created by the author, are characterized. It was found out that the writer used real facts from the life of some countries for the display of Gilead.

The reader is facing a theocratic and totalitarian republic called Gilead, which was formed from several American states. There was a clear division of power and social groups in it, simple laws, available and based on or reinforced by the old covenant rhetoric were passed. The main features of the Gilead power have become an ubiquitous control, cruel (often deadly) punishments. And the mechanisms of restraint and oppression, which come to the appropriation of the person's body and will by the state ideology, are most relevant to women. In the counterfactual history of M. Atwood, the world suffers from a low fertility, so the leadership of the new state, referring to the sacred texts, announces wome capable of giving birth to a child (and there are not many of them in that world) a state resource.

There are different strata in the Republic of Gilead: Commanders ' wives, Aunts, Marthas, Econowives, Unmarried girls, prostitutes (who are not officially admitted but one uses their services) and Handmaids.

Handmaids are at the lowest level. These are women who have to give birth to a child, but they do not have the right to read, write or run in the morning. They can not work, own any thing and strive for something. They are forbidden to love. In the Republic of Gilead, only Commanders and their Wives who have the right to choose the lovemates for their husbands have full rights. The purpose is the birth of children. Only one hundredth woman in the state of the future is able to do this. Handmaids are collected throughout the country, and then they are trained to be worthy to carry an officer's child.

It is determined that in the dystopian novel, female images are different and polyhedral. The female characters of the novel live in an atmosphere of constant fear and anxiety, so not every one of them decides to resist a system that limits their rights and freedom.

The dystopian novel by M. Atwood became the classics of the modern literature. It is at the same time a feminist treatise, and a warning for the future generations. It is concluded that although the novel is written in the 80th years of the ХХії century, but the raised problems do not lose their relevance in our time.

Key words: dystopian novel, female images, totalitarian state, military doctrine, restriction of rights and freedom, female hierarchy.

Постановка проблеми

Роман канадської письменниці М. Етвуд «Історія, розказана Служницею» написаний у 80-х роках ХХ століття, тоді він став одним із найбільш помітних творів. Унікальність твору в тому, що має риси футуристичного роману, до якого авторка звернулася вперше, та водночас тут відсутні елементи фантастики, а конфлікт середовища та характеру, жінки й сучасної моделі життя перетворені у конфлікт героя-жертви й тоталітарної держави майбутнього.

У центрі сюжету цього роману - протистояння жінки Фредової та вигаданої держави Галаад, що демонструє трагічні наслідки тоталітарної системи управління чоловіками. Головна героїня не хоче миритися з долею соціальної жертви, тому знаходить у собі сили боротися із системою, шукаючи можливість вирватися із замкнутого кола, залишити республіку та знайти свого чоловіка й доньку. У художній творчості письменниці значне місце посідають жіночі образи, які потребують більш детального вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Творчість канадської письменниці М. Етвуд загалом та роман-дистопію «Історія, розказана Служницею» зокрема досліджують такі науковці, як М. Воронцова (Воронцова, 2005), Ю. Жаданов (Жаданов, 2006), Н. Овчаренко (Овчаренко, 2011), І. Пархоменко (Пархоменко, 2011), І. Тимейчук (Тимейчук, 2013) та інші.

Мета статті полягає в дослідженні особливостей змалювання жіночих образів у романі «Історія, розказана Служницею». Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: визначити художні особливості жіночих образів; з'ясувати типи жінок, зображених письменницею.

Виклад основного матеріалу

У романі-дистопії «Історія, розказана Служницею» жіноче суспільство розділене на прошарки. Серед жінок найвище становище мають Дружини, заміжні за Командорами, які очолюють нову військову доктрину. Вони носять одяг лише блакитного кольору, що, вочевидь, символізує їхню «блакитну кров», тобто аристократичність. На думку І. Тимейчук, «їхні сукні є своєрідною блакитною стрічкою (з англ. blueribbon- орденська стрічка, нагорода; головний приз) для переможниць, які не лише посіли перше місце, а й отримали владу» (Тимейчук, 2013: 267). Усе, що відбувається в будинку, контролює Дружина: «Він не зможе втрутитися, захистити мене; у будинку Командора провини жінок, Мартчи Служниць, перебувають у юрисдикції Дружини і лише Дружини» (Етвуд, 2017: 66). Крім того, блакитний колір є холодним, тому вбрання Дружин засвідчує їхню холоднокровність і байдужість до інших жінок. Наприклад, про жорстокість дружини Командора Ясноради ми дізнаємося з її вчинку щодо Служниці, коли вона просить Фредову спробувати завагітніти від іншого чоловіка, а взамін вона дасть їй фото доньки: «- Фотографію, - каже вона, ніби пропонує мені радість для недоростка - морозиво, похід у зоопарк. У подиві я знову піднімаю голову. - Її, - каже вона. - Твоєї дівчинки. Але тільки - ймовірно.

Так вона знає, куди її засунули, де її тримають. З самого початку знала. У мене перехоплює горло. Гадина, і ні слова, мовчала, ні словечка. Ні натяку. Дерев'яшка, паця чавунна, та вона не представляє» (Етвуд, 2017: 85). Тобто Яснорада цинічно користується тим, що знає про доньку Фредової, аби досягти свого.

Фредова ненавидить Яснораду, та водночас їй співчуває, адже вважає, що Дружина Командора - нещасна жінка, яка не може народити своєму чоловікові дитину: «Частково я заздрила Дружині Командора; проте як можна заздрити жінці, яка настільки висушена і нещасна» (Етвуд, 2017: 66).

Деякі літературознавці стверджують, що Дружини в дистопійному світі М. Етвуд, «немов монархи у Великій Британії - сидять на престолі, але не правлять. Займають високу позицію в суспільстві, але як «друга стать» не мають прав рівнятись до чоловіка» (Тимейчук, 2013: 267).

Своєрідну функцію в суспільстві Галаадузаймають так звані Тітоньки, які є своїми серед чужих та чужими серед своїх. Вони виховують та навчають дітородних жінок і перетворюють їх у Служниць. Тітки завжди носять тільки одяг коричневого кольору, який в американських індіанців символізував самодисципліну. Поза тим, коричневою булауніформа представників нацистської партії 20-40-х років ХХ ст., тому часто фашистів називають «коричневою чумою». Жінки цієї соціальної групи зазвичай є непохитними та холоднокровними. Вони жорстоко поводяться з майбутніми Служницями під час тренувань і навчань. Тітки, на відміну від Служниць, мають привілеї: мають право вільно пересуватися країною, писати і читати.

Це релігійні фанатички, мета яких - вислужитися перед керівництвом Галааду: «Якщо у вас багато речей, говорила Тітка Лідія, ви занадто прив'язується до цього матеріального світу і забуваєте про духовні цінності. Потрібно виховувати злидні духу. Блаженні лагідні. Вона не закінчила, не сказала нічого про спадкування землі» (Етвуд, 2017: 27). Тітки вчили майбутніх Служниць, що їхня цінність - це їхнє тіло: «Вам необхідні вітаміни і мінерали, манірно говорила Тітка Лідія. Ви повинні бути гідною посудиною. Каву не можна, чай не можна, алкоголь теж. Проводилися дослідження» (Етвуд, 2017: 28). Тітки настільки перейняті виконанням своїх обов'язків, що забувають: перед ними не бездушні предмети, а живі люди з власними потребами, переживаннями і страхами. Та їм це не цікаво, адже вони просто виконують свою роботу, будучи покірними інструментами в руках галаадського керівництва, бездушними істотами, які працюють як годинниковий механізм.

За господарську частину в галаадському світі відповідають жінки, об'єднаних назвою - Марти. Вони носять тьмяно-зелений одяг, що нагадує халат хірурга: «Фасон - майже як у мене, плаття довге, все приховує, але поверх нього фартух з нагрудником і ніяких білих шор, ніякої вуалі. Виходячи на вулицю, Рита надягає вуаль, але нікому не цікаво дивитися в обличчя якоїсь Марти»(Етвуд, 2017: 5). В обов'язки Март входить виконання домашньої роботи в будинку, а коли в сім'ї народжується дитина, то займаються її вихованням. Насправді ці жінки дуже нещасливими, адже вони не можуть народити дітей, а коли вони старіють та не здатні виконувати свої обов'язки Март, їх позбуваються, висилаючи в колонії, де вижити не можливо.

Представниці цього прошарку галаадського суспільства - незаможні та невпливові жінки, так звана «третя статть». Зелений колір вбрання символізує їхній мирний характер. На думку С. де Бовуар, до цієї категорії належать літні жінки, яким вік, а зокрема пов'язані з ним фізичні зміни, вже не дозволяє народжувати (Бовуар, 1994: 52). За словами

І.Тимейчук, Марти є відголосом біблійної історії про двох сестер Марту та Марію, які запросили Ісуса Христа до свого дому. Марія сиділа в ногах у Ісуса та слухала його. А Марта клопоталася по дому. Вона попросила Господа, щоб сестра допомогла їй, на що він відповів: «Марто, Марто, - турбуєшся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лука 10:38-42)» (Тимейчук, 2013: 268).

Крім названих жінок, у романі представлені дружини бідняків - Економжінки«у смугастих сукнях, червоних, синіх, зелених, дешевих, убогих - розпізнавальний ознака бідняцьких жінок». «Цих жінок не поділяють за функціями. Їм доводиться робити все; якщо можуть. Іноді трапляється жінка в чорному - вдова. Раніше їх було більше, але, на мою, вони скорочуються» (Етвуд, 2017: 11).

У Галааді цих жінок вважають найбільш нещасливими. Ось так Служниця описує Економжінок: «До нас наближається невелика процесія - похорон: три жінки, все в чорних прозорих вуалях, накинутих на головні убори. Економжінка і ще дві, плакальниці, теж Економжінки - подруги її, напевно. Поношені смугасті сукні, і особи теж поношені. Одного разу, коли життя стане краще, говорила Тітка Лідія, нікому не треба буде ставати Економжінкою» (Етвуд, 2017: 18). До цієї верстви населення належать дружини дрібних посадовців, які зобов'язані вести господарство, куховарити, народжувати дітей та задовольняти чоловіка. Вони є тимчасовим явищем у Галааді, яке влада планує усунути після повної стабілізації в країні. І хоча ці жінки матеріально обмежені, все ж у них є певне право вибору та свобода, на відміну від Служниць, яких використовують для виношування дітей.

Ієрархія жінок у Галааді строго дотримується. Наприклад, під час загальних зборів кожен займає місце відповідно до того, який має ранг: «Ми займаємо місця, як годиться: Дружини і дочки на складних стільцях ближче до задніх рядів, Еконодружини і Марти по краях і на сходинках бібліотеки, а Служниці попереду, де за нами всі можуть наглядати. Ми не сидимо на стільцях, ми схиляємо коліна, і на цей раз у нас подушки, червоні вельветові подушечки без жодних написів, навіть без «Віри» (Етвуд, 2017: 113).

Служниці - це жительки Галааду, які займають низький щабель у жіночій ієрархії, це жінки, які фізично можуть народжувати дітей, тому їхня суспільна роль у республіці полягає в тому, щоб дарувати нащадків Командорам.

Щомісяця Служниці проходять принизливий ритуал запліднення до тих пір, доки не завагітніють. На думку І. Тимейчук, «у мотиві народження дітей від служниць у дистопічному суспільстві Галааду прочитується пряма алюзія на біблійну історію про двох сестер Рахіль та Лію. Обидві були дружинами Якова і змагались між собою в тому, яка з них народить йому більше нащадків (Старий Заповіт 29:31-35; 30:1-24). Коли дружини більше не могли народжувати для свого чоловіка, кожна з них підіслала до Якова свою служницю, саме служниці малидалі народжувати Якову дітей» (Тимейчук, 2013: 126).

Колір вбрання Служниць - червоний, що символізує провину та гріх, пристрасть і агресію, здоров'я та фізичну силу, енергію імолодість. Це колір крові, тому уособлює здатність жінки до народження дитини. Погоджуємося з думкою І Тимейчук, яка вважає, що «Служниці стають потужною, яскравою плямою роману М. Етвуд: вони містять небезпеку, їх бояться, зневажають, уникають, а проте саме вони є фундаментом для продовження роду Командорів, відтак і функціонування державного ладу країни Галаад» (Тимейчук, 2013: 127).

Жорстокість галаадського суспільства виявлена через ставлення до жінок, які можуть народжувати дітей. Приміром, Служниці із колись вільних людей перетворюються у власність держави, так би мовити, у дітородні машини, а їхні діти зображені як товар. Вони прислуговують у будинках Командирів та їхніх Дружин, будучи позбавлені права голосу, свободи вибору, вони ув'язнені в стінах командорових будинків. Якщо Служниця тричі не змогла завагітніти, то її відправляють у токсичну колонію, заповнену такими ж жінками. Нещастя цих жінок у тому, що маючи щастя виносити і народити дитину, відчути себе матір'ю, вони водночас позбавлені цього щастя, адже їхнє чадо після народження відбирають, що не кожна жінка витримує.

Ще одна категорія слабкої статі в Галааді - Нежінки, яких об'єднує те, що відрізняє від усіх інших категорій жінок: вони позбавлені дітородної функції; не мають чоловіка; серед них багато феміністок, які не погоджуються з першістю чоловіка, жінок з нетрадиційною орієнтацією, політичних дисиденток, які не захотіли підкоритися новій владі. Нежінок держава відправляє до Колоній - місць, які не придатні для життя людини, адже там потрібно працювати з токсичними відходами: «Тому жінки в колоніях спалюють трупи. В інших колоніях ще гірше, там токсичні звалища і витоки радіації. Вони порахували, що в тебе там років три максимум, поки ніс не відвалиться, а шкіра не злізе, як рукавичка. Толком не годують, захисного одягу не дають - так виходить дешевше. Загалом, там переважно люди, від яких їм хочеться позбутися. Вони кажуть, є і інші Колонії, пристойніші, де є сільське господарство: бавовна, помідори і т. п.» (Етвуд, 2017: 105).

Окремим класом Галааду, який існує не офіційно, є клас повій - жінки, які не вписувалися в законні рамки суспільства. Серед повій є професіоналки, а є й ті, які свого часу займалися зовсім іншою справою: «Ну, у нас непогана колекція. Он та в зеленому - соціолог. Тобто була соціологом. Он та - адвокат, та - керівник чи то мережі кафе, чи ресторанів. Кажуть, з нею можна непогано побазікати, якщо звичайно хочеться побазікати. Вони всі надали перевагу залишитись тут» (Етвуд, 2017: 100). Влада Галаадуобмежила існування повій, зібравши їх у клубі «В Ієзавель». У такий спосіб чоловіки використовують жіноче тіло для вирішення власних потреб та для розв'язання важливих державних питань. Вони є інструментом у руках чоловіків, жінок-повій використовують так, як і Служниць.

У романі-дистопії М. Етвуд порушена проблема упередженого ставлення до жінок. Цей твір як феміністичне попередження. Немало з того, що описує авторка, взято з реальних подій. М. Етвуд водному з інтерв'ю зауважувала, що сюжет роману частково посилається на політику підвищення народжуваності в Румунії, яку проводив Чаушеску. Її наслідками були заборона абортів та планування сім'ї, а також поліцейське стеження за вагітними жінками. Крім того, це згадка про військово-поліцейський режим Фердинанда Маркоса на Філіппінах, за якого всіх незгодних страчували. Ідея «віддавати» дітей нижчих класів родинам еліти походить з Аргентини. З 1976 року, коли владу захопила військова хунта, в країні «зникло» близько п'яти сотень дітей, які згодом опинилися в сім'ях обраних лідерів.

Та вирішальну роль у створенні республіки Галаадвідіграло пуританство американського суспільства 1980 років, яке М. Етвуд порівнює з суспільством перших поселенців Нової Англії XVII століття. На думку М. Воронцової, бачення авторкою Галааду «не таке вже й далеке від реальності: згадаємо перші новоанглійські поселення на американському континенті, де панувала незаперечна перевага чоловіків. Така парадигма національної свідомості окреслюється в основному під впливом пуританства, ідеологію якого сповідували багато переселенців у Канаду» (Воронцова, 2005: 117).

У своєму романі М. Етвуд подає три типи жінок, в основу розмежування яких покладено їхню залежність від чоловіка та системи: 1) жінки, які перебувають у повному підпорядкуванні держави та її законів (Марти, частина Дружин та Тітки); 2) жінки, які частково підкорені, тобто вони не задоволені своїм становищем, але ними керує страх (Служниці, Нежінки, повії); 3) жінки, які повністю нехтують державними порядками, не підкорились новій владі, наприклад, університетська подруга Служниці Мойра.

У кінці роману Фредова теж позбувається свого страху та все-таки повстає проти системи. Хоча відкрита кінцівка твору не дає читачу зрозуміти, як склалася подальша доля головної героїні, у читача все ж жевріє надія на оптимістичне продовження життя Фредової.

Цей твір було опубліковано ще 1985 року, та він не втрачає своєї актуальності й до нині, хоча минуло більше 30 років. Адже в ньому порушено немало проблем, які стосуються прав жінок та їхнього місця в суспільстві.

Висновки й перспективи подальших розвідок

Отже, у романі-дистопії «Історія, розказана Служницею» жіночі образи багатогранні й різні. Авторка зображує жінок повністю або частково залежними від чоловіків, які керують новою державою та придумують закони, які самі порушують. У республіці Галаадусі жінки, попри зовнішні ознаки нібито щастя, насправді нещасливі, адже в них відібрали право вибору та право на свободу.

Уважаємо, що питання змалювання жіночих образів у творчості М. Етвуд не вичерпане та потребує подальшого дослідження, адже письменниця порушує актуальні феміністичні проблеми.

Список використаних джерел

роман дистопія етвуд жіночий образ

1. Бовуар де С. Друга стать : в 2 т. Т. 1. Київ : Основи, 1994. 390 с.

2. Боровська Н. Жіноча сповідь на тлі чоловічого «герметизму». Слово і час. 1998. № 8. С. 59-66.

3. Воронцова М. Своєрідність романістики Маргарет Етвуд (Текст) : дис... канд. філол. наук : 10.01.04 / М. Воронцова; Дніпропетровський національний ун-т. Дніпропетрвськ, 2005.- 218 с.

4. Етвуд М. Оповідь Служниці. Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. 272 с.

5. Євтушенко Л. Сучасна американська жіноча література крізь призму

фемінізму та етносу. Американська література після середини ХХ століття : Матеріали міжнародної конференції, Київ,

25-27 травня 1999року. Київ : Довіра, 2000. С. 251-254.

6. ЖадановЮ. Гендерные аспекты творчества М. Этвуд. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер.: Філологія. 2011. № 936, вип. 61. С.249-253.

7. Овчаренко Н. Романи-антиутопії Маргарет Е. Етвуд. Слово і час. 2006. №2. С. 46-54.

8. Пархоменко І. Релігійні сюжети в романі М. Етвуд «Розповідь Служниці». Питання літературознавства. 2011. Вип. 82. С. 80-85.

9. Тимейчук І. Біблійні алюзії у романі-дистопії М. Етвуд «Історія служниці». Література в контексті культури. 2013. Вип. 23(2). С.126-136.

10. Тимейчук І. Дискурс іншого в романі-дистопії М. Етвуд «Історія Служниці». Вісник Львівського університету. Серія : Іноземні мови. 2013. Вип. 21. С. 265-271.

11. Федосова Т. Актуализация концепта «время» в авторской картине мира Маргарет Этвуд. ВестникКемеровскогогосударственногоуниверситета. 2014. № 2(1). С.:173-177. https://doi.org/10.21603/2078- 8975-2014-1-173-177.

References

1. Bovuar de S. Druhastat : v 2 t. T. 1. Kyiv :Osnovy, 1994. 390 s (ukr).

2. BorovskaN. Zhinochaspovidnatlicholovichoho «hermetyzmu». Slovoichas. 1998. № 8. S. 59-66 (ukr).

3. VorontsovaM. Yu. SvoieridnistromanistykyMarharetEtvud (Tekst) :dys... kand. filol. nauk : 10.01.04 / M. Yu. Vorontsova; Dnipropetrovskyinatsionalnyi un-t. Dnipropetrvsk, 2005. 218 c (ukr).

4. EtvudM. OpovidSluzhnytsi. Kharkiv :Knyzhkovyiklub «KlubSimeinohoDozvillia», 2017. 272 s (ukr).

5. Ievtushenko L. Suchasna amerykanska zhinocha literatura kriz pryzmu feminizmu ta etnosu. Amerykanska literatura pislia seredyny KhKh stolittia : Materialy mizhnarodnoi konferentsii, Kyiv, 25-27 travnia 1999 roku. Kyiv :Dovira, 2000. S. 251-254 (ukr).

6. ZhadanovYu. HendernyeaspektytvorchestvaM. Etiud. VisnykKharkivskohonatsionalnohouniversytetuim. V. N. Karazina. Ser.: Filolohiia. 2011. № 936, vyp. 61. S.249-253 (rus).

7. Ovcharenko N. Romany-antyutopiiMarharet E. Etvud. Slovoichas. 2006. №2. S. 46-54 (ukr).

8. ParkhomenkoI. RelihiinisiuzhetyvromaniM. Etvud «RozpovidSluzhnytsi». Pytannialiteraturoznavstva. 2011. Vyp. 82. S. 80-85 (ukr).

9. Tymeichuk I. Bibliini aliuzii u romani-dystopii M. Etvud «Istoriia sluzhnytsi». Literatura v kontekstikultury. 2013. Vyp. 23(2). S. 126-136 (ukr).

10. TymeichukI. Dyskursinshohovromani-dystopiiM. Etvud «IstoriiaSluzhnytsi». VisnykLvivskohouniversytetu. Seriia :Inozemnimovy. 2013. Vyp. 21. S. 265-271 (ukr).

11. FedosovaT. Aktualyzatsyiakontsepta «vremia» vavtorskoikartynemyraMarharetEtvud. VestnykKemerovskohohosudarstvennohounyversyteta. 2014. № 2(1). S.:173-177. https://doi.org/10.21603/2078-8975-2014-1-173-177 (rus).

Размещено на Allbest.ru