Особливості вивчення віршованих творів Д. Білоуса в сучасній початковій школі як засобу розвитку емоційно-чуттєвої сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості вивчення віршованих творів Д. Білоуса в сучасній початковій школі як засобу розвитку емоційно-чуттєвої сфери

Олена Мінакова

студентка ІІ курсу другого

(магістерського) рівня вищої освіти

факультету педагогіки та психології

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент

Федотова С.О.



Анотація

У статті характеризуються форми, методи та особливості вивчення віршованих творів Д. Білоуса на уроках в початковій школі.

Ключові слова: початкова школа, поетичні, літературне читання, форми та методи навчання, віршовані твори.



Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

віршований твір білоус школяр

У процесі опрацювання творів різних жанрів на уроках літературного читання відповідно до Державних вимог рівня загальноосвітньої підготовки учнів створюються передумови формування в молодших школярів самостійної читацької діяльності, літературного розвитку, соціальних, морально-етичних цінностей засобами художніх образів літературних текстів, відбувається стимулювання елементарної творчості молодших школярів на основі прочитаного відповідно до значущих одиниць творів художньої літератури і фольклору.

Курс «Літературне читання» в початковій школі - органічна складова освітньої галузі „Мови і література”. Його метою є формування в учнів першооснов самостійної читацької діяльності, розвиток і виховання особистості молодшого школяра засобами художнього слова.

Серед напрямків роботи з читання особливе місце займає робота з віршованими творами, які розвивають уяву, образне мислення й мовлення, естетичні почуття, творчу діяльність, уміння бачити словесні картини, створюють у дітей піднесений настрій, на їх основі удосконалюються вміння виразно читати.

Поезія (грец. поіі'їсіс - «творчість» від поївт - «роблю», «творю») - художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи знаково-символічною метою. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту.

У вужчому розумінні поезія - ритмічно організоване мовлення, що постало на основі конкретно-історичної версифікаційної системи і є відмінним від прози. Інколи цим поняттям означають віршовані твори певного автора, нації чи епохи [1].

Вірш (в перекладі з латинської - повтор, поворот) - елемент ритмічного мовлення в літературному творі, основна одиниця віршованого твору [2, 130].

Сучасна початкова школа спрямовує свої зусилля на розвиток особистості. Важливим елементом розвитку особистості є розвиток емоцій, почуттів, переживань. Вірші - це один із ефективних засобів розвитку емоційно-чуттєвої сфери дітей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В українській науці питанням віршового тексту присвятили свої праці І.Я. Франко, Л.А. Булаховський, В.С. Ващенко, І.К. Білодід, В.М. Русанівський, С.Я. Єрмоленко, Л.М. Полюга, В.С. Калашник, А.К. Мойсієнко, Л.О. Пустовіт, Л.О. Ставицька, Г.М. Сюта та ін. Терміни «поезія» і «вірш» виступають у значенні «ритмічно організована художня мова». Поетична мова особливим чином організована, де кожне слово набуває особливої значимості. У поетичному творі слово «виступає і матеріалом, і предметом, що становить методологічну засаду сучасних лінгвопоетичних досліджень, спрямованих на пізнання своєрідності словесного вираження художнього світу творчої особистості» [3, 32]. Аналіз останніх досліджень свідчить про недостатнє висвітлення даної проблеми.

У мові поезії максимально реалізується смисловий і структурний рівні. Як специфічну ознаку віршового тексту дослідники виділяють двомірність: проза сприймається ніби в одному вимірі, а вірш - у двох, «горизонтальному» й «вертикальному». У віршовому тексті мовлення розгортається у двох напрямах: від слова до слова і від однієї ритмо-синтаксичної частини до подібної частини наступного вірша. Як вербальне мистецтво специфічної, віршової форми мова поезії належить до «універсальних явищ людської культури» [8, 80].

Терміном поезія в сучасному його розумінні звичайно позначають віршову, а не всю словесно-художню творчість. Стосовно мови художньої літератури вживають означення поетична як синонім до слова художня. Дослідження в поезії, як зазначає В.С. Калашник, «не може залишати поза увагою вербальної її форми, а розгляд поетичної (не тільки у вузькому, а й ширшому значенні) мови неминуче висуває питання про її зв'язок із мовою природною як основним засобом спілкування» [3, 30].

Зміст художньої мови в кожного автора індивідуальний. У мові творів Дмитра Білоуса знайшли відображення мистецьке кредо та творча особистість поета. Найпомітніше це засвідчує лексика, яка значною мірою зумовлена тематикою поетичних творів та світосприйманням письменника. Поетичність матеріалізується в мовній формі - слові, але специфіку художнього тексту визначають не окремим словом, а своєрідністю поєднання слів. Смисл кожного окремого слова залежить безпосередньо від його оточення. Воно й породжує нові оригінальні смисли, що пояснює феномен множинності інтерпретацій одного й того самого тексту, створює особливу мову поетичних формул, специфічних для кожного історичного періоду.

Мета статті

Теоретично обґрунтувати та розкрити проблему вивчення поетичних творів Д. Білоуса як засобу розвитку емоційно-чуттєвої сфери на уроках літературного читання в початковій школі.

Виклад основного матеріалу

Є письменники, творчість яких легко вкладається в поняття «прозаїк», «поет», «літературознавець». Коли ж говорити про Дмитра Білоуса - одного визначення буде замало, бо він - педагог, дитячий поет, сатирик, перекладач, есеїст, фольклорист, а головне - мовознавець.

Майже кожен з дослідників творчості Д. Білоуса образно зображував його постать: «лицар українського слова», «патріарх нашої поезії і поетичного перекладу» (В. Коптілов), «українослов» (В. Василашко); «рідкісне явище в нашій літературі» (С. Воскрекасенко), «високорівневий науковець», «об'єктивний поцінувач образного слова» (Г. Білоус), «мудрий вчитель» (В. Лупейко), «невтомний трудівник у літературі» (М. Томенко), «майстер перекладу» (В. Радчук), «Білий Ангел» (Я. Гоян), що яскраво характеризує митця, на чиїх творах виховано не одне покоління. Дмитро Білоус - автор понад 30 оригінальних книжок (у тім числі 15 - для дітей), 20 книжок перекладів з азербайджанської, білоруської, болгарської, вірменської, литовської, польської, російської мов; статей і рецензій з питань етнопедагогіки, теорії і практики художнього перекладу; був автором і ведучим циклів радіо- і телепередач «Слово про слово», «Живе слово», «Диво калинове» [8, 13].

Оригінальність творчості Д. Білоуса розкривають поезії, що утверджують українську ідею, національні інтелектуальні досягнення; відбивають сучасний рівень розвитку мовознавчої науки, лексики, словникарства, енциклопедизму.

Здається, немає меж польоту думки поета та майстерності її втілення в художнє слово. З однаковим натхненням він працює в різних жанрах, створюючи вірші для дорослих читачів та дітей, поеми, переклади, сатиричні твори, загадки, акровірші, шаради, скоромовки, головоломки, метаграми.

Дмитро Білоус нагороджений орденом «Кирила і Мефодія» І ступеня, є лауреатом премії імені Лесі Українки та імені Максима Рильського, в 1990 році за збірку «Диво калинове» поет нагороджений Державною премією імені Т.Г. Шевченка.

«До книжок «Диво калинове» та «Чари барвінкові» я йшов усе своє життя» - говорить сам письменник. І це не просто влучний вислів. Якщо глибше подивитися на життєвий шлях митця, то можна прийти до деяких висновків. З того покоління, до якого належить Дмитро Білоус, здавалось, не повинні були вирости письменники - українські патріоти. Радянська система робила для цього усе можливе й неможливе (геноцид української нації, нищення її інтелігенції, історії, культури, мови). Що ж покликало звичайного сільського хлопчика - десяту дитину в сім'ї Григорія Миколайовича та Ганни Давидівни Білоусів - обрати шлях служіння національній культурі, на якому постійно загрожували небезпеки? Відповідь на це питання коротка: любов. Змалечку закладена, всепроймаюча любов до свого рідного, одвічного, неповторного, що передано у спадок від далеких предків, і що повинен сам плекати й розвивати, щоб передати наступним поколінням. І так постійно, щоб жив, процвітав, розвивався твій народ [9, 21].

В багатьох поезіях збірки поет згадує своє дитинство, вводить автобіографічні елементи, епізоди з власного життя, зображуючи різні роки та періоди. Читаючи вірші Д. Білоуса, ми уявляємо картини його життєвого і творчого шляху. Крізь всю поезію чітко прослідковується любов автора до рідного села та до природи батьківського краю. Часто згадує поет мальовничу річку Сулу, на якій розкинулося село, в якому він народився («Дитячі роки. Перші кроки. Зелений вигін і Сула»). Із захопленням Д. Білоус говорить про Шамрайський ліс, описуючи скільки нового й цікавого дізнався він у цьому лісі в дитячі роки («Хіба не диво цей Шамрай?»).

Як у житті будь-якої людини, в поета були радісні, і сумні моменти. Він довірливо ділиться з читачем і світлими спогадами про святкування Різдва, коли «батько сідає на покуті», і за стіл сідає «ціла купа дітей». Із печаллю описує Д. Білоус тяжкий 1933-й рік, коли не вистачало одягу для усіх дітей:

Не в шовках-оксамиті

в тридцять третьому році, -

в білій маминій свиті

я сидів на уроці.

«Біла ворона»

В деяких віршах Д. Білоус говорить про геніальність видатного митця України, відданого патріота своєї країни Т.Г. Шевченка, розкриває значення творчості Кобзаря у розвитку сучасної української літературної мови («Лине дзвоном величаво Шевченкова мова»), вплітає рядки його творів у власні поезії («Учітеся, брати мої, думайте, читайте»).

Про щоб б не писав Д. Білоус, він розповідає читачу поетично, доступно, зрозуміло і водночас інтригуюче-цікаво, викликаючи захоплення у юних друзів. Тому виховний вплив його творів дуже відчутний. Поет подає твори делікатно, використовуючи не тільки багатющий досвід, глибокі філологічні знання, а й справжню педагогіку - народну, творчу.

Збірка «Упертий Гриць» присвячена дітям. Поезії розкривають характери, психологію дітей, світ їхніх мрій («Грицева мрія»), захоплень, фантазій, вигадок, описують стосунки з однокласниками, друзями батьками. Д. Білоус створюючи кумедні ситуації засуджує неохайність («Сашко замазура»), бешкетництво («Про Івасика») і схвалює старанність у навчання («Турботливі друзі»). Поет на прикладі декількох образів дітей розглядає питання: впертість - це добре чи зле? («Упертий Гриць», «В лісі»).

У віршах він говорить що в усьому повинна бути міра розмежовує поняття впертості і наполегливості. Дітям уже цікаво читати поезії цієї збірки саме тому, що в них розповідається про їх однолітків, про історії які з ними трапляються. І діти щиро переживають і вболівають щиро за них, радіють і засуджують, роблячи висновок для себе.

У збірці «Пташині голоси» поет звертає увагу дітей на любов до природи, зокрема до птахів. Кожний вірш присвячений окремому птаху («Красень дятел», «Перепел» та ін.) Всього у збірці описано сімнадцять птахів. Де Д. Білоус поруч із цікавими пригодами птахів подає опис, тому при читанні у дитини вже складаються певні зорові та слухові образи формуються поняття про особливості поведінки птахів:

Довгодзьобий та строкатий

на голівці в нього чуб.

«Одуд»

Черв'ячка взяла з денця

дзьобом, наче лапкою.

«Хоробрий водолаз»

З поезій Д. Білоуса діти черпають величезну кількість пізнавальної інформації. З вірша «Дивний кошик» читач дізнається, що іволга будує гніздо у вигляді кошика («В неї дім - на цілий гай. Славний кошик.», а птах - рибалочка живе у нірці - І подавсь на другий берег до пташат у нірочку.)

Поезія «Троє голуб'ят» розповідає про різницю між дикими і свійськими птахами однієї родини («Двоє - голуб'ята, третє - горленя»). Поет розкриває надзвичайну користь, яку приносять птахи, знищуючи шкідників дерев («Там де одуд появився, комашні, вважай капут»). У вірші «Не розгубився» діти дізнаються про найменшого птаха України - королька. Також у поезіях Д. Білоус дає поняття про перелітних та зимуючих птахів («Прийде ж осінь - проводжай куличка у теплий край»).

З великою приязню ставиться поет до тих, хто приходить на допомогу пернатим друзям:

Взялися юннати

лелеку лікувати.

«Знайшли лелеку»

А в вірші «Доки будеш ти, Кіндрате, птичі гнізда видирати?» звучить осуд подібних вчинків, заклик допомагати птахам та милуватися цими прекрасними творіннями природи.

Збірка «Лікарні в зоопарку» теж присвячена тваринам. В ній Д. Білоус описує роботу лікаря-ветеринара. Ця робота надзвичайно складна, адже «не змусиш дику кішку ковтати пігулки, слона - лежати в ліжку і слухати казки». Але уважний та досвідчений лікар дядя Вова, який дуже любить тварин, знаходить шляхи і способи надати допомогу хворим, чим заслуговує на захоплення і захват зі сторони спостерігачів. Всього у збірці 16 віршів, в 12 з який йдеться про різних звірів та птахів, яких лікував ветеринар. Перші дві поезії «Незвичайна лікарня» та «Лікар дядя Вова» описують зоопарк та розповідають про лікаря, а заключні дві поезії повідомляють читачеві про проведену перебудову зоопарку для покращення умов життя і здоров'я тварин.

Дмитро Білоус дуже добре знає життя тварин, тонко підмічає особливості їхньої поведінки:

Та стривайте, пуми дуже всі охайні.

Люблять умиватись, як коти звичайні.

«Пума»

Треба володіти великою фантазією, щоб придумати ситуацію, в яку потрапила кожна з описаних тварин: поні «звихнула ніжку» у жирафи «запалені повіки», у мангуста випадає шерсть через брак сонця і т. д.

Завдяки поезіям Д. Білоуса діти пізнають світ, розширюють свій кругозір. Так вони дізнаються про їжу поні («Сторож їй приносить трави запашні»), пуми («Фельдшер їй поставив молока пів миски»), жирафи («До листя всі вони охочі»), кенгуру («З австралійської завезений землі, їсть він те, що наші вівці та кролі»).

В кожній поезії описана зовнішність тварини, найхарактерніші її ознаки:

Ловить миші і птицю,

схожа всім на куницю, -

гостроморда, хвостата:

у норі її хата.

«Південна гостя»

Дана збірка має великий виховний та емоційний вплив, так як Д. Білоус в поетичній формі висловлює своє захоплення роботою тих людей, які піклуються про життя та здоров'я тварин, і тим самим спонукає малих читачів до уважного ставлення до своїх домашніх улюбленців, вчить дітей спостерігати за їхньою поведінкою, бути відповідальними в догляді за ними.

Кожна збірка по-своєму цікава, в кожній з них автор розкриває різні питання. Настільки захоплююче написані поезії, настільки легко вони читаються! Діти із задоволенням вивчають їх напам'ять. Користь від них надзвичайно велика і з точки зору вміщеного в них мовознавчого матеріалу, і з точки зору виховного впливу читача [5, 212].

У своїх віршах Д. Білоус для розкриття образу майстерно використовує різноманітні художні засоби, що надає своїм творам яскравості та динамічності.

Насамперед, поет дає своїм героям живописні прізвища, орієнтуючи тим самим читача на їх характер та збуджуючи емоції, звички, поведінку. Це Гриць Зубряк, який мріє про папугу що розмовляє з гарною пам'яттю: і Петро Мимовух, прізвище якого говорить саме за себе; Сашко Замазура, по прізвищу якого читачі дізнаються, про що піде мова у вірші (поезії збірки «Упертий Гриць»). У збірці «Лікарня в зоопарку» описується інший герой - досвідчений і талановитий лікар-ветеринар. Здавалося б, автор повинен був дати йому відповідне прізвище. Але Дмитро Білоус називає його просто - дядя Вова, щоб показати відкритість дітям про секрети своєї професії. Тварини у творах Д. Білоуса теж мають клички, які допомагають читачу повніше уявити образ і риси характеру. У вірші «Поні» поет дає їй ім'я Ласка - і перед нами постає невелике, ніжне та ласкаве створіння з лагідною вдачею.

Особливо емоційною та яскравою поезією Д Білоуса роблять фразеологізми - стійкі сполучення слів. По- перше, використання ідіом значно розширює активний словник дитини, а, по-друге, допомагає вникнути в ідею твору. Крім окремих віршів, присвячених тлумаченню значень деяких фразеологізмів, поет знайомить читачів з наступними стійкими сполученнями: вухом не вести, ловити мух, ловити витріжки, чухати потилицю («Мимовух»), не носити за плечима («Клумачний словник»), цідити крізь зуби («Що значить слово «значить»?»), кидати слова на вітер («Хліб і слово»), мотати на вус («Навчила»), сідати в калюжу («Роби, щоб не перероблять»), байдики бити («Про Івасика»), взяти бика за роги («Тлумачний словник»).

Цікавою особливістю деяких поезій Д. Білоуса є чітко визначена мораль, що надає віршам схожості з байками. Поет використовує цей прийом для того, щоб підвести підсумок всього сказаного у вірші:

Роби, і не зважай на втому,

І не чекай, що зробить хтось.

Коли ж зробив, то щоб нікому

перероблять не довелось

«Роби, щоб не перероблять»

Точності та динамічності надають віршам звуконаслідувальні слова. які широко використовуються автором у творах. Воркування голуба, цвірінькання горобчиків, скрекотіння сороки передаються у словах:

... а голуб воркує:

-Доброго ранку!

Горобчики ж зможуть завдати і кривди,

бо все про уроки:

- Чи вчив ти? Чи вчив ти?

Найбільше ж діймають тріскучі сороки!

А ско-ро уро-ки! А ско-ро уро-ки!

«Турботливі друзі»

Такий прийом допомагає читачеві відчути той емоційно-чуттєвий стан, в якому перебувають герої віршів. Особливо багато звуконаслідувальних слів у збірках «Пташині голоси» та «Лікарня в зоопарку», у віршах яких розповідається про тварин:

Тільки перепел гукає:

- Пад-падьом? - аж в серці лоскіт.

«Перепел»

Великого значення надає поет використанню синонімів як одного із засобів художньої виразності, причому в поезіях він використовує синоніми різних груп. Тут і відносні - синоніми, які різняться смисловими відтінками («А сполох - це переполох, тривога, переляк, бентега, що охопила багатьох»). В багатьох поезіях вживаються контекстуальні синоніми - ті, за якими в мові закріпилися одні лексичні значення, а в певному тексті вони вживаються з іншими лексичними значеннями («Що той голуб, що та галка? Какаду - жива шпаргалка! І зубрійка ця відома скаже все, що чула вдома».)

Синоніми створюють яскравий образ, допомагають уникнути повторення, більш повно схарактеризувати героя та риси характеру. Вірш «Мимовух» є прикладом фразеологічних синонімів:

Так у першій чверті Петя Мимовух

цілі дні ловив старанно мух.

В другій чверті й мух не стало - не зівав,

цілу чверть ловив наш Петя в класі гав.

В третій - майже на уроки не ходив,

бо на вулиці він витрішки ловив. (№ 1 с. 6)

Д. Білоус великого значення надає емоційно-забарвленій лексиці. Вживання здрібніло-пестливих слів у віршах «Пісенька про куличика» (куличок, кулачок, лужок, ямка, пушок), «Поні» (стрічечки, візок, віжка, доріжка, ніжка, дітки) створює певний настрій у читача, формує ніжне і ласкаве ставлення до героїв. А для змалювання негативних персонажів поет використовує згрубілі слова («.. яструб з-за ялини із дзьобом, наче гак») та органічно емоційні слова - такі, що містять негативне емоційне забарвлення у своєму лексичному значенні («Взяв Кіндрат собі за звичку: так і шастає в кущах, так і зиркає в травичку».) .

Взагалі Д. Білоус створює яскраві словесні картини. Одне слово, здавалося б, незначне, має велике значення в емоційному настрої читача та в уявленні поезії в цілому. В поезії «Лікувальні ванни антилопи Канни» за допомогою одного лише прикметника ми дізнаємося паро вік тварини та проймаємося співчуттям до неї:

Антилопо Канно,

сива бідолашко,

чом ти невесела?

Д. Білоус вдається до такого прийому як анафора - вживаний на початку віршованих рядків лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору синтаксичних, строфічних структур. У вірші «З одного джерела» повторення рядка «Ще не річка, то мова» має символічне значення триєдиності та спорідненості трьох східно-слов'янських мов. У деяких віршах повторення рядка на початку та в кінці твору має кодансовий характер, заключне слово, висновок:

Ціннюща в людини до знань ненависть.

І їх за плечима, тих знань, не носить.

(Клумачний словник)

В багатьох віршах повтори відіграють роль своєрідних резонаторів, тобто підсилювачів того, на що автор звертає нашу увагу:

Ти зневажив рідну мову,

ту, що земля тобі дала,

ту, що не вбили царські трони,

ту, що пройшла крізь бурі всі.

«Коли забув ти рідну мову»

Д. Білоус невтомно й творчо веде пошук все нових шляхів збагачення своєї поезії художньо, увиразнення її різноманітними стилістичними прийомами. Одним із таких прийомів є перифраз - мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об'єкта і полягає в різних формах опису його характерних ознак. Такий прийом допомагає наповнити мову новими зворотами, уникнути невиправданих повторів. Так, кенгуру поет називає «сумчастим дивом на двох ногах», а Сибіру він дає назву «царство холодів» і «край вічної мерзлоти».

Для увиразнення поетичної мови автор використовує і однокореневі слова в межах одного вірша, що надає поезії практичного значення на уроках української мови при вивченні теми «Спільнокореневі слова»:

Є колядочка у Гриця: «Коляд-коляд-колядиця!»

Мати хусткою зав'яже - тільки носик вигляда.

Хоч мороз «Дошкулю» каже, так на те ж і коляда!

Гриць завбільшечки з мізинець,

але справжній колядинець.

Колядує, як годиться: «Коляд-коляд-колядиця!»

«Колядкик»

Гіпербола теж має місце в поезіях Д. Білоуса. Гіпербола - це надмірне перебільшення характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії. Так, у вірші «Грицева мрія» перебільшується здатність папуг запам'ятовувати слова з метою показати сильне бажання хлопчика мати такого птаха та його віру у можливості папуг («Хто що скаже, прочитає - все вона запам'ятає»).



Висновок

Отже, поетичні твори Дмитра Білоуса для дітей досить різноманітні за жанрами і тематикою, мають велике розвиваюче й виховне та емоційно-чуттєве значення. Всілякими цікавими засобами поет намагається зацікавити свого читача. В кожній збірці поезій автор розкриває неповторний і захоплюючий світ, сповнений любові до Батьківщини, рідної мови, природи; з гордістю говорить про героїчне минуле нашого народу і сподівається на краще майбутнє.

Можна цілком погодитись із словами літературознавця Леоніда Новиченка, який сказав: «Поезію Д. Білоуса я б назвав філологічною, а й подекуди (маючи на увазі різні граматико-семантичні загадки, кросворди, акростихи, метаграми, головоломки) й дидактично-прикладною.



Бібліографія

1. Білоус Дмитро Григорович Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%8F.

2. Гром'як Р.Т. Літературознавчий словник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 1997. - 752 с.

3. Калашник В.С. Мова поезії і картина світу / В.С. Калашник // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць]. - Харків: ТОВ «ЕДЕНА», 2003. Вип. 10. - С. 30-35.

4. Колдюк Я.П., Одинцова Г.С. Сто двадцять розповідей про письменників: Довідник для вчителя початкових класів. - К.: Наш час, 2006. - 250 с.

5. Мовчун А. Запрошуємо у світ літературних термінів // Початкова школа. - 2014. - № 11. - С. 45-46.

6. Савченко О.Я. Навчання і виховання учнів 4 класу: Методичний посібник для вчителів. - К.: Видавництво «Початкова школа», 2015. - 350 с.

7. Середович Г. Розвиток поетичних здібностей молодших школярів // Початкова школа. - 2010. - № 10. - С. 15-17.

8. Сухенко В.Г. Художньо-мовний універсум Дмитра Білоуса: [монографія]. - Х.: «НТМТ», 2011. - 202.

9. Цимбалюк Л. Проблеми введення літературознавчої пропедевтики в початкових класах // Початкова школа. - 2011. - № 11. - С. 21-24.

Размещено на Allbest.ru

...