Психологічна змістовність епізодів у творах Григора Тютюнника. На матерілі оповідань Григора Тютюнника "Три зозулі з поклоном" та "Оддавали Катрю"

Размещено на http://allbest.ru

ПСИХОЛОГІЧНА ЗМІСТОВНІСТЬ ЕПІЗОДІВ У ТВОРАХ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА. НА МАТЕРІЛІ ОПОВІДАНЬ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА “ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ” ТА “ОДДАВАЛИ КАТРЮ”

Зінаїда Куля

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики) Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Клочек Г. Д.

У статті розглядається проблема психологічної змістовності епізоду в оповіданнях Григора Тютюнника «Оддавали Катрю» та «Три зозулі з поклоном». Визначено поняття епізоду. Доведено, що психологічна змістовність епізодів виражається як у візуальному компоненті новел - зображенні портретних характеристик, жестів; так і в мовленні героїв, у їх жестах та вчинках. Аналіз епізодів, здійснюваний методом повільного прочитання, є надзвичайно ефективним способом виявлення як психологічного змісту твору, так і майстерності письменника.

Ключові слова: Григір Тютюнник, поняття «епізод», психологічний зміст, діалог, візуалізація.

григор тютюнник оповідання герої епізод психологічний

Багато відомих літературознавців виокремлювали надзвичайний талант Григора Тютюнника. Його творчості відведено особливе місце в новітній українській літературі. Дослідження творчості письменника представлено в монографічних та літературознавчих дослідженнях, статтях та есеях Л. Мороз, І. Дзюби, М. Жулинського, П. Загребельного, М. Кудрявцева, Р. Мовчан, В. Нарівської, О. Неживого, О. Пахльовської, Г.Клочека, М. Сулими, Н. Зборовської, Л. Тарнашинської та інших.

Вивчення епізодів стає дедалі популярнішим серед дослідників, що й зумовлює актуальність дослідження. Вона визначається як необхідністю запровадження в науковий обіг поняття «епізод в літературному творі», так і потребою у розробці методів його аналізу. Оволодіння такими методами є важливою засадничою умовою успішного засвоєння основної компетентності учителя-словесника, а саме - мистецтвом аналізу літературного твору.

Метою цієї роботи є дослідження психологічної змістовності епізодів у новелах Григора Тютюнника «Оддавали Катрю» та «Три зозулі з поклоном».

З метою досягнути зазначену мету ставимо перед собою такі основні завдання:

1. порівняти поняття епізоду в кінематографічному мистецтві та літературі;

2. обрати епізоди для аналізу методом повільного прочитання («аналіз під мікроскопом»);

3. дослідити психологічний зміст роль епізоду в оповіданнях Григора Тютюнника «Оддавали Катрю» та «Три зозулі з поклоном».

Актуальність роботи полягає у тому, що на даному етапі фактично немає наукових досліджень, присвячених аналізу психологізму в літературі на матеріалі епізодів оповідань Григора Тютюнника, для поетики яких характерна висока майстерність у їх вибудовуванні. Дослідження такого спрямування дуже важливі для аналізу літературних творів у середній та вищій школі. Поглиблено аналізуючи окремі цілісні фрагменти тексту, учні наближатимуться до розуміння підтекстових смислів та задуму автора, матимуть можливість зрозуміти посил автора, типажі персонажів та їх психологію. У творах Григора Тютюнника ми маємо змогу виокремити конкретні епізоди, кожен з яких є надзвичайно промовистим, таким, що лаконічно виражає задум автора. Змістовністю діалогу, засобами візуалізації він працює на досягнення мети - вибудовує головні художні смисли твору, які автор прагне донести до свідомості реципієнта.

Для початку необхідно з'ясувати, як у науковій літературі визначають поняття «епізод». Він означає: 1) окремий випадок з життя, якусь окрему подію; 2) невелику, сюжетно завершену частину художнього твору, яка має відносно самостійне значення; 3) фрагмент кінофільму, що є сюжетно закінченим (у певному розумінні) уривком [18]. Визначення епізоду переважно побутує у кіномистецтві. Адже кіно - це мистецтво, що сприймається зоровим органом чуття, кожен його компонент є зображальним, тобто візуальним. У технологічному плані фільм складається з певної кількості взаємопов'язаних між собою епізодів, що відтворюють окремі події. Епізоди у свою чергу складаються зі сцен, що показують героя, його дії та його оточення в певний момент на певній локації.

Поняття епізоду, окрім кінематографу, активно вживається також у художній літературі, де засобами мистецтва слова працює задля візуалізації задуму митця. Це зумовлено тим, що література є мистецтвом візуальним. Величезну роль у сприйнятті відіграє здатність художнього слова викликати в уяві читача візії та яскраві зображення. Найважливішими етапами аналізу епізодів певного тексту є встановлення візуальної складової та виражальності діалогів художнього твору.

Григорій Клочек у дослідженні «Поетика візуальності Тараса Шевченка» наводить приклад висловлювання відомого митця епохи Відродження Леонардо да Вінчі - він був переконаний у більшій значущості зорових образів ніж словесних: «Картина представляє себе тим зображенням, заради якого творець породив її...Поезія ж розповідає про те ж саме, але засобами менш гідними, ніж очі: вона несе враження, зображення предметів, що називаються, і є ті враження менш яскравими і більш повільними» [4, с. 37].

Література є насамперед мистецтвом закодованої у слово візуальності, тому потрібно погоджуватися і з твердженням, що проблему «кінематографічності» необхідно розглядати як одну з найважливіших проблем у поетиці художньо-літературного твору. [5, с. 36]. Сприйняття тесту неможливе без роботи уяви: у свідомості реципієнта постають певні зображення та образи, що допомагають усвідомити головну думку тексту та глибину авторського задуму. Для прикладу проаналізуємо окремі епізоди з оповідань «Оддавали Катрю» та «Три зозулі з поклоном».

У новелі «Оддавали Катрю» є багато важливих та цікавих епізодів для аналізу: приїзд Катрі; спогади про старших дочок онуків, що покинули не тільки батьківський дім, а й країну; епізод підготовки до весілля; епізоди, пов'язані із Степановим братом та його дружиною; прихід сільських музик; прибуття нареченого та інші. Кожен з епізодів є промовистим та багатим на візуальні образи, вираження переживань та почуттів героїв.

Для аналізу «під мікроскопом» ми обрали декілька фрагментів з новели. Композиційно новелу можна поділити на чотири частини: приїзд доньки Катрі до батьків з Донбасу, підготовка до весілля, приїзд нареченого та власне весілля, від'їзд молодого подружжя та прощання Катрі з батьками. З тексту оповідання дізнаємося, що Катря - наймолодша з трьох дочок Степана Безверхого, їй уже повернуло на третій десяток, близько півроку вона жила і працювала на Донбасі, приїхала до батьків, щоб повідомити батькам про одруження. З самого початку твору, коли Катря переступила поріг батьківської хати, відчувається напруженість та роздратування у мовленні та поводженні героїні. Вона або уникає запитань батьків, або відповідає неохоче, стомлено. Особливо це стосується розпитувань про нареченого, складається враження, що Катря щось приховує. Весь її зовнішній вигляд та настрій говорить, що дівчина переживає стан тривоги, занепокоєння, душевної дисгармонії: «...схожа на гарненьке ображене дитя з великими очима, повними дорослого смутку. » [10, с.147].

Портрет нареченої змальований таким чином,щоб наголосити: вона ніби поєднує старі звичаї та нові переконання. Це уособлюється в калиновому вінку - традиційному елементі вбрання молодої, що символізує чистоту та невинність, та білій фаті - новому, міському звичаї, непритаманному українській весільній традиції. Вбрання також біле - нова мода. На противагу цьому змальовано образи дівчат та молодиць. Вони вбрані у традиційні вишиті сорочки,спідниці - національні костюми. Навіть сам настрій та зовнішній вигляд жіноцтва контрастує з Катриним - вони рум'яні, сповнені життя, а наречена - бліда, здається виснаженою та змученою.

Одним з найпромовистіших є епізод, коли всі запрошені гості на весіллі починають співати. Пісня є невід'ємною частино життя українців, особливим ритуалом на будь-якому народному чи родинному дійстві.

«Жінки завели пісні, простої, не весільної, бо таки розуміли: якщо «В нашої княгині» не личить молодій, то «А в нашого князя» аж ніяк не личить молодому. Такий дутель - і князь?.. Ні!

Катря, осміліла після двох чарок шампанського, теж пристала до пісні, зразу тихенько, немов сама собі співала, коли ж чоловіки потужними басами заглушили підголоска, взяла раптом першим, дзвінким і чистим, як бурунець на дні криниці, голосом:

Ой, братіку, сокілоньку,

Ой, братіку, сокілоньку,

Та візьми ж мене на зимоньку...

Від цієї давньої, ущерть налитої смутком пісні, з якою виросло не одне покоління хуторян і не одне покоління пішло на той світ, у жінок бриніли сльози на віях, а чоловіки хмурилися, сумнішали очима й прохмелялися, наче й не пили, а Грицько Байрачанський витав своїм тремтливим тенором високо- превисоко, як одинокий птах попід хмар'ям. Здавалося, не десятки людей співало ту пісню, а одна многогласа душа... Ще вчора Олексій Цурка тинявся в селі побіля клубу п'яненький, шукаючи собі "ворога", щоб одвести душу, а знайшовши (то був колишній бригадир), підходив до хлопчаків і благав першого- ліпшого: "Ванько, піди займи бригадьора, хай він тебе вдаре, я йому пику наб'ю"...

Ще недавно Параска Шмуркова з піною на губах гризлася з сусідкою Ялосоветою Кравченчихою за межу, як орали на зиму... А сьогодні всі вони плечима до пліч сиділи за столами й співали пісню, знану ще з дитинства, і були схожі на слухняних та поштивих дітей одних батька-матері. Вони то були - і не вони.

- Дають хохли! - захоплено сказав до молодого хлопчина, що приїхав разом з ним «Волгою». Голосно сказав, сподіваючись, мабуть, що його за піснею не розчують.» [10, с. 156-157]

Катря, спочатку тиха та сором'язлива, після випитого шампанського почала поводитися більш розкуто. Епізод створює виразні слухові образи в уяві читача. Дівчина спершу несміливо, тихо, а потім все впевненіше дзвінким першим голосом завела старої пісні «Ой, братіку, сокілоньку...». Пісня викликає смуток в усіх присутніх гостей, не в однієї жінки на очах починають бриніти сльози, кожній пригадується власне горе, навіть чоловіки втратили туман хмелю в очах, враз посмутніли і враз стали серйозними.

Тонким голоском, таким, що «от-от надломиться», автор наділяє ще одну героїню своєї малої прози - Марфу Яркову з новели «Три зозулі з поклоном.». Героїні мають різні історії, у кожної свій біль і своя радість, однак така деталь не є випадковою, недаремно автор наділяє їх однаковим тембром голосу. Григір Тютюнник вимальовує образ талановитої, поетично обдарованої та чутливої особистості, що має складну долю, власний біль виражає піснею. У такий спосіб він захоплюється талантом простих українських дівчат, радіє та плаче разом з ними, співчуває їхньому болю.

До Катриної пісні приєдналися усі запрошені гості, здається, більше немає окремих людей, а є лише «одна многоголоса душа». Єдність українського народу виявляється саме у пісні. Кожен з запрошених гостей має своє життя, свої проблеми, деякі не можуть знайти спільної мови один з одним, деякі сваряться. Найчастіше конфронтації виникають на особистому та побутовому рівнях, однак на весіллі відбувається порозуміння та єднання таких різних, не схожих одна на одну, душ. Люди на очах змінюються. На перший погляд люди не змінюються ззовні, вони залишаються такими, як і були, проте читач розуміє - усі вони змінилися. Усі конфлікти, зіткнення думок та характерів залишилися позаду. Колишні вороги сидять поряд і співають. Їх змінила саме пісня. Добре відома кожному з дитинства, вона скинула з людей не тільки роки, а й весь негатив. У мить вони стали, мов діти, спокійні та смирні, усі сиділи пліч-о-пліч. У пісні відбулося єднання душ українського народу. Найбільше здивували міських гостей, адже вони не звикли не тільки до такого дійства, а й до кардинальних змін у поведінці людей. Боярин (товариш молодого з міста) не приховує свого захоплення простим народом, він вражений до глибини душі.

Пісня змінила не тільки гостей на весіллі, а самих молодих: Катря журливою піснею намагалася достукатися до душі молодого, зламати льодову стіну між ними. І їй вдалося. Українська пісня справді творить дива. Молодий також змінюється на очах - його крижане серце розтануло: «...теж сміявся - не скупо вже й не зверхньо, а щиро по-людськи - і виявилося, що сміх у нього тихий, м'який, як у захопленого хлопчака, а зуби рівні та білі. Він обіймав Катрю за стан, чув під пальцями її гостренький твердий живіт, і приємна хвиля батьківської любові огортала його.» [10, с. 159]. Цей кадр створює глибокозмістовну візуальну картину - коротким жестом молодий виражає всю свою любов та турботу про наречену, як і Катря в попередньому епізоді, торкається лона, мов прагне захистити їх обох, бере відповідальність за них. Чоловік прийняв оточення Катрі, а воно прийняло його. Одразу зникла напруга, він перестав бути чужим та зверхнім. Змінилося навіть звертання - «Катюша.», єдиним словом він виражає своє тепле ставлення. Незаперечним фактом для уважного читача стає взаємна закоханість молодих, а холод між ними та переживання обох героїв були спричинені тимчасовими обставинами.

Проаналізовані епізоди є довершеними у смисловому та виражальному плані. Григір Тютюнник майстерно поєднав візуальний та рецептивний компоненти, що допомагають читачеві зрозуміти авторський задум, розтлумачити символи та ідеї, закодовані автором.

Новела «Три зозулі з поклоном» значно менша за обсягом ніж попередня, тому відповідно менша кількість епізодів. Однак, Григір Тютюнник лаконічно та надзвичайно влучно робить кожен момент твору промовистим, насиченим підтектовими смислами та художніми деталями. Він майстерно виписує кожного персонажа не тільки як візуальний образ, а й заглиблюється у їхні психологічні стани та переживання.

Епізод, який проаналізуємо, умовно назвемо «Посиденьки в родині Михайла та Софії». Робимо акцент саме на такому формулюванні назви, адже Михайло з Софією були справжньою родиною. Їхні стосунки були засновані на любові та довірі. Марфа ж з Карпом знаходяться окремо один від одного, вони чужі одне одному. Через це жінка страждає, вони не є справжньою родиною.

«Вони до нас на посиденьки ходили, Карпо і Марфа. Щовечора. І гомонимо бувало втрьох або співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде. Голосок у ней тоді такий був, як і сама вона, ось-ось наче переломиться, ну, ловкий. А Карпа хоч викинь. Сидить у стелю дивиться. Або у вуса дме, то в один, то в другий - розпушує. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки - їж, Карпе! І тьопає, як на себе кидає. Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. «Я,- каже,- картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». Товстопикий був, товстоногий. І рудий - матінко ти моя... Як стара солома. Марфа проти нього- перепілочка. Ото гляне було, як він над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах, наче дві свічечки голубі. До тата... Я ж бачу. А він затулить надбрів'я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.

- Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться. А він:

- Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?

Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять - вони закам'яніли.» [10, с. 283]

Промовистим є те, що саме Марфа з Карпом приходять до сусідів, а не навпаки. Імовірно, це зумовлено тим, що вони не можуть покинути маленьку дитину, або тим, що «родинне гніздечко» Михайла побудоване на взаєморозумінні та любові. Відповідно і атмосфера там панує тепла, привітна, затишна. Про будинок Марфи не сказано жодного слова, його, ніби й зовсім не існує. Всі сидять за столом, що створює враження безкінечності, родинного кола, циклічності буття.

Автор змальовує близьку дружбу між сусідами, кожного вечора вони збираються на посиденьки, просто розмовляють чи співають. Карпо знаходиться відсторонено від усіх, не бере участі ні в розмовах, ні в піснях: як про нього говорить автор - «хоч викинь».

Михайло співає баритоном - це низький чоловічий голос, середній між тенором та басом, за звучанням він оксамитовий, глибокий. Ця деталь характеризує його як справжнього чоловіка, сильного, вольового. Його дружина, Софія, співає другим голосом, і цим, немов доповнює чоловіка, є його продовженням, стоїть за ним. Марфа ж веде першої - її голос тонкий та тендітний, немов от-от зламається, це свідчить не тільки про неабиякий талант дівчини, а й про високу емоційну напругу, яку вона переживає. У співі вона виявляє свої істинні почуття, вкладає у пісню всю душу.

Карпо помітно виділяється з ідилічної картини єднання голосів та душ. Він духовно обмежений, приземлений. Поки всі співають чоловік або дивиться в стелю, помітно нудьгуючи, або їсть. Дуже яскравим є опис того, як він їсть - «.тьопає, як на себе кидає.» [10, с. 283]. Негативна конотація цієї фрази підкреслює його обмеженість та приземленість, зазвичай він не бере участі в розмовах, лише про страви говорить натхненно, з запалом. Автор зовсім не змальовує як вечеряють інші герої. Здається, що подібні приземлені речі їм зовсім нецікаві, вони високодуховні, мають потяг до прекрасного, не ставлять фізіологічне на перше місце: «Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне» [9, с. 283].

Портрет Карпа змальовано всього декількома штрихами, однак це зображення є дуже виразним: «Товстопикий був, товстоногий. І рудий - матінко ти моя... Як стара солома. Марфа проти нього - перепілочка.» [9, с. 283]. Молода жінка, немов маленька степова пташка, що любить свободу, прагне бути щасливою та вільною. Подальша характеристика чоловіка здійснюється його вчинками: «над галушками катується». Домінантною рисами його характеру постають приземленість, обмеженість.

Всім своїм єством, вчинками, словами Карпо неприємний Марфі, поряд з ним вона здається ще меншою, тендітнішою і неймовірно нещасною. Кожен погляд на свого чоловіка завдає їй невимовного болю. Вона сором'язливо відвертається, намагається приховати незручність і сльози в блакитних, мов небо, очах. Автор застосовує ще одну опосередковану деталь, щоб охарактеризувати шлюб Марфи з Карпом: вони не мають дітей. Це, ніби доводить, що кохання між ними немає і бути не може, їх нічого не пов'язує.

Софія дуже спостережлива і чутлива жінка, вона помічає, як Марфа благально звертає очі до Михайла. Жінки завжди краще за чоловіків відчувають і розуміють подібні речі, однак вона не влаштовує скандалів, не псує стосунки з Марфою, а навпаки, каже Михайлові, щоб він хоча б раз поглянув на дівчину, вона ж тягнеться до нього. Софія по-філософськи ставиться до можливої конкурентки, вона жаліє її, розуміє як жінка жінку, і безмежно довіряє своєму чоловікові. У відповідь чоловік говорить, що не хоче мучити людину порожніми обіцянками, вона і так мучиться. Більш виразними та рішучими за його слова є лише жести та вчинки - Михайло прикриває надбрів'я рукою, мов хоче приховати очі, закритися, він намагається уникати зорового контакту з Марфою. Весь час він гойдає сина в колисці та з посмішкою поглядає на нього. Цим жестом чоловік хоче підкреслити, що він - сімейна людина, має сина і в жодному разі не залишить його, не хоче обнадіювати Марфу, аби не завдавати їй ще більшого болю.

Дуже цікавим є образ Софії, дружини Михайла. Це надзвичайно мудра жінка, що, власне, й підкреслює її ім'я. Вона кохає свого чоловіка, проте не відчуває до Марфи ненависті як до можливої суперниці, вона по- людськи жаліє її. Забігаючи наперед, скажемо, що в майбутньому Софія теж не триматиме зла на Марфу: «у горі ні на кого образи нема, тільки суцільне горе». Нам невідомо, чи ревнувала вона Михайла колись в минулому, проте з аналізованого епізоду можемо впевнено стверджувати, що вона йому довіряє, як і має бути у шлюбі. Разом вони утворюють гармонійну пару, тому й листи з Сибіру Михайло пише Софії - «Моя єдина у світі Соню..».

Жінки кохали одного чоловіка, а тепер мають одне горе на двох. Тільки Софія має розраду - сина, що так схожий на її коханого, а Марфа ж не має нічого - саме горе. Коли Софія розповідає дивовижну історію спорідненості душ, вона майже не виявляє емоцій: «Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять - вони закам'яніли» [10, с. 284]. Однак це лише зовнішній прояв, оповідачеві здається, що біль більше не ятрить материну душу. Та чи дійсно це так? Очевидно, що спогади втратили свою яскравість, біль вщух, але рубці від глибоких ран залишаються на все життя, і час від часу з новою силою нагадують про себе.

З тексту зрозуміло, що Михайло кохав тільки Софію, але з Марфою вони були поєднані особливим зв'язком, їх можна назвати спорідненими душами, що кличуть одна одну, а відгукнутися не можуть.

Висновок. Проаналізовані епізоди виражають психологічні стани героїв, що поєднуються з зображальним компонентом, діалоги «працюють» на розкриття переживань персонажів. Психологічна змістовність епізодів виражається як у візуальному компоненті новел - зображенні портретних характеристик, жестів; так і в мовленні героїв (діалогах, монологах, внутрішньому мовленні), жестах, вчинках. Аналіз епізодів, здійснюваний методом повільного прочитання, є надзвичайно ефективним способом виявлення як психологічного змісту твору, так і майстерності письменника.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Даниленко В. Енергія болю (Психічна травма в художньому світі Григора Тютюнника) / В. Даниленко // Слово і час. - 2000. - №4. - С. 27-29.

2. Довженко М. Григір Тютюнник. Вогник далеко в степу / М. Довженко // Все для вчителя. - 2001. - №7. - С. 27-33.

3. Клочек Г.Д. Поетика візуальності Тараса Шевченка: монографія / Григорій Клочек. - К.: Академвидав, 2013. - 256 с.

4. Клочек Г. Д. Енергія художнього слова. Збірник статей. - Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 2007. - 448 с.

5. Клочек Г.Д. Текстова інформативність у Григора Тютюнника: діамантова щільність: аналіз одного речення з оповідання «Син приїхав» / Григорій Клочек // Дивослово. - 2016. - №5. - С. 38-42.

6. Макки Р. Диалог: слова для писателей, сценаристов и драматургов / Роберт Макки; Пер. С англ. - М. Альпина нон-фикшн, 2018. - 318 с.

7. Мороз Л. З. З любові й доброти: (Григір Тютюнник): Літ.-крит. нарис / Лариса Мороз, - К.: Рад. письменник, 1984. - 182 с.

8. Неживий О.І. «Поговорити, Григір, треба...» Двадцять п'ять років літературному музею Григора Тютюнника / О. І. Неживий, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка: Українська література в загальноосвітній школі №2, 2014.

9. Сычев Б. Сочинение - анализ эпизода / Б. Сычев // Литература в школе. - 2003. - № 9. - С. 33-37

10. Тютюнник Г.М. Твори. Книга І: оповідання / Упоряд. А. Шевченко. Переднє слово О.Гончара. - К.: Молодь, 1984. - 328 с.

11. Фащено В.В. у глибинах людського буття: Етюди про психологізм літератури / Василь Фащенко. - К.: Дніпро, 1981. - 279с.

Размещено на Allbest.ru