Втілення особливостей психосвіту В. Підмогильного в оповіданні "Історія пані Ївги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВТІЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОСВІТУ В. ПІДМОГИЛЬНОГО В ОПОВІДАННІ «ІСТОРІЯ ПАНІ ЇВГИ»

Анна Коткова

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Михида С. П.

Розквіт культурної та інтелектуальної свободи, який розпочався після здобуття Україною незалежності і триває донині, дає можливість вивчати творчість письменників, літературна спадщина яких довгий час була під забороною. Звичайно, до когорти донедавна забутих митців доби «розстріляного Відродження» цілком природно та справедливо відносять В. Підмогильного. Його неординарна, надзвичайно багата особистість вже вкотре стає предметом зацікавлень критиків, літературознавців, читачів.

Актуальність нашої статті зумовлена необхідністю досліджувати багату творчу спадщину В. Підмогильного. Справді, літературний доробок митця надзвичайно багатогранний, тому виникає потреба детального, глибокого вивчення. Зауважимо, що зацікавлення викликають не тільки художні тексти, а й особистість самого письменника, організація його психологічного світу та її відображення у світі художньому.

Тому метою статті є дослідження особистості письменника з позицій естетичної та психофізіологічної категорій, що є синтезом двох пластів психіки - свідомого та несвідомого. Звичайно, вони обумовлені історичними, соціальними, іншими чинниками, буттям самого письменника. Безумовно, внутрішній світ письменника, особливості його психосвіту якнайкраще відображають тексти. Вони відбивають сутність особистості В. Підмогильного.

Про зв'язок індивідуальності письменника і його творчості наголошували українські, зарубіжні літературознавці, що дотримувалися позицій біографічного методу. Наприклад, французький літературний критик Ш. О. де Сент-Бев висловлював думку про те, що твір відбиває авторську свідомість. Український прихильник біографічного методу О. Огоновський запевняв, що елементи біографії письменника обов'язково проявляються в художньому творі. Особистість митця, за К. Чуковським, - це «фокус, в якому відображаються країна й епоха, психологічні літературні й соціальні явища» [1, с. 192]. І. Франко зауважував, що твір повною мірою відображає світогляд письменника.

Безумовно, не можна не згадати З. Фройда, який вважав автора людиною, яка насамперед сублімує підсвідомі бажання, сексуальну енергію у творчість. Вчений наголошував на необхідності вивчати біографію письменника, особливо його дитячі переживання, щоб отримати повний психологічний портрет [10].

К.-Г. Юнг, учень З. Фройда, заперечив висловлену ідею про зв'язок творчої енергії та витіснених еротичних бажань. Вчений наголошував на несуттєвості біографії митця при тлумаченні його творчості. Дослідник вважав творчий процес «одухотворенням архетипів, їхнім розгортанням, пластичним оформленням» [2, с. 117], а письменника - виразником «душевної потреби народу», «колективного несвідомого». Таким чином, завданням автора, за К.-Г. Юнгом, є втілення архаїчних імпульсів, надання творові форми, яку в майбутньому будуть тлумачити дослідники.

Однією з найавторитетніших у літературознавстві ХХ століття стала розроблена М. Бахтіним концепція автора. Він розмежував три авторських образи:

1. Автор-творець - зображувальний суб'єкт. Він знаходиться поза створеним художнім світом, лише осмислює його з високих позицій.

2. Біографічний автор - реально існуюча людина, яка хоча може бути частково зображена у творі, проте залишається предметом зображення.

3. Образ автора [3].

Подальший розвиток ідей М. Бахтіна відбувався у працях С. Аверінцева, Б. Кормана, Н. Тамарченка. За словами Н. Бонецької, в художньому творі «присутня сама суть автора, і глибина твору, так би мовити вертикаль його, відповідає глибині авторської особистості» [9, с. 154].

Сучасні літературознавці вважають вивчення категорії автора, взаємозумовленість біографічної та творчої сутностей одним із важливих аспектів. Дослідники визнають: щоб зрозуміти творчість автора, потрібно враховувати його долю, особистість. Наприклад, Н. Шляхова зазначає: «Особистість і творча індивідуальність письменника перебуває на чільному місці як активна креативна текстопороджуюча сила» [11, с. 72].

Літературознавець Б. Корман наголошував на необхідності спершу звернути увагу на біографічного автора. М. Бахтін вказував на потребу «наукового продуктивного зіставлення біографії героя й автора та їхнього світогляду» [3, с. 12]. С. П. Михида пропонує досліджувати особистість письменника та мегатекст - складники психопоетики [7]. Саме завдяки мегатексту, тобто сукупності всіх художніх текстів письменника, можна скласти всі біографічні та психофізіологічні характеристики митця слова.

Таким чином, ідейне навантаження творів, їх образна система пов'язані з психофізіологічною та естетичною категоріями, несуть відбиток психічної структури митця. Завдяки психофізіологічному концепту можна виявити причини написання твору, умови його створення, соціокультурні чинники. Естетична категорія показує результат цих процесів - художній твір. Таким чином, він є продуктом психофізіологічної структури особистості письменника. За визначенням С. П. Михиди, це - «унікальна й неповторна за своєю природою, як, відповідно, унікальне й неповторне естетичне явище, нею спродуковане, в якому відбивається авторська ідентичність і, відповідно, прозирає образ автора - категорія естетична, яка може бути досліджена тільки в результаті осмислення психофізіологічної сутності письменника, його особистості» [7, с. 59].

Джерела формування неординарної особистості В. Підмогильного криються в його дитинстві. Зокрема відчутним є вплив матері, малоосвіченої селянки, яка все життя працювала коло землі. Вона відзначалася природженим розумом, тактовністю, делікатністю і суворою гідністю - народною інтелігентністю, якою здавна славились жінки в Україні. Від матері майбутній письменник перейняв розмаїту мову, органічну й глибоку любов до історії рідного краю. Потяг до минулого поглибився знайомством зі славетним істориком Запоріжжя академіком Д. Яворницьким, до музею якого часто заходив Валер'ян ще учнем реального училища. Згодом, коли вчителював на Катеринославщині, приходив туди зі своїми вихованцями, а пізніше виїздив з музейними експедиціями на археологічні розкопки [6].

Дослідники творчості В. Підмогильного відмічають помітний вплив І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Винниченка, Гі де Мопассана, Ґ. Флобера, О. де Бальзака, А. Франса, психоаналізу З. Фройда на розвиток і становлення митця [6, с. 194].

В. Підмогильний вивчив французьку мову на приватних уроках із домашнім учителем, якого винайняв для нього та його сестри батько. Однак, працюючи вчителем у рідних краях, а з 1921 р. - у Ворзелі під Києвом, він увесь свій вільний час присвячував самоосвіті. В. Підмогильний досконало опанував французьку, вивчав німецьку, англійську мови, студіював західноєвропейські літератури, перекладав, цікавився новітньою філософією та психологією.

У 20 років В. Підмогильний здійснив переклад роману «Таїс» А. Франса й запропонував його київському видавництву з власною передмовою до твору. Творча спадщина видатного французького майстра слова дала можливість юнакові знайти психологічну домінанту власного світосприймання. Безумовно, його внутрішній світ відзначався надзвичайною глибиною, реалістичністю, скептичним забарвленням.

Аналізуючи стильові тенденції творчості В. Підмогильного, М. Доленґо у припускається думки, що скептицизм у тоні творів автора позначений саме впливом А. Франса [4, с. 172]. Ю. Ковалів також зазначає: «Висока культура письма В. Підмогильного формувалася на підставі його глибокого знання французької літератури в оригіналі, яку він перекладав на високому професійному рівні, брав участь у виданні творів Франса, Бальзака, Мопассана» [5, с. 38].

Проте В. Підмогильний зберігає власну самобутність, уникаючи свідомого копіювання, залишаючись вільним від стороннього впливу - цієї думки дотримуються дослідники творчості митця. В. О. Мельник зазначає, що В. Підмогильний виявив неабияку зацікавленість до «пізнання психіки особистості, яка болісно шукає себе, гостро осмислюючи навколишній світ, хоче пізнати глибину свого єства і відчути себе органічною часткою великої системи буття [6, с. 84]».

Перші твори письменника з'являються у роки навчання в реальній школі (Катеринослав). «Важке питання» датується березнем 1917 року в Павлограді, а першою публікацією В. Підмогильного були дві новели - «Гайдамака» і «Ваня» - в журналі «Січ» (1919, №1). Окремою книгою вийшла збірка оповідань «Твори. Том 1» у Катеринославі 1920 року. Провідним для збірки оповідань стало прагнення відчути стан і порухи людської душі. Першочерговими проблемами в зображенні ставали людина й обставини, колективне й особисте, сліпі інстинкти природи і суспільна мораль, суперечності прагнень раціонального та ірраціонального буття. На тлі тогочасних суспільних подій така позиція письменника багатьох дивувала, тому здавалася навмисне конфронтаційною.

Відбиток глибокої, самобутньої, зануреної у пізнання життя особистості письменника Підмогильного знаходимо в оповіданні «Історія пані Ївги». Це один із філософських творів, написаних у 1923 році, на кількох сторінках якого описана трагічна доля представниці поваленого більшовика селянства Ївги Нарчевської. Безумовно, оповідання є емоційно сильним. Хоч воно й написане у спокійній манері побутових дій, діалогів, проте наскрізь пронизане загостреними почуттями. У такий спосіб відбувається вплив на підсвідомість реципієнта, який аналізує страшні події революції, громадянської війни, намагається знайти істину, відповісти на важкі, складні питання.

Оповідання починається фактом - 1905 року чоловіка пані Ївги Нарчевської було вбито в результаті повстання селян. В одному реченні письменник лаконічно, стисло і водночас просто констатує факт із життя тодішньої інтелігенції, і таких випадків було безліч у ті буремні, страшні часи. Однак саме така беземоційна констатація реальності пробуджує в читача емоції, створює атмосферу невимовного трагізму, адже зарадити тій хвилі гніву, яка заволоділа завжди мирними, спокійними селянами, яких дотепер знала пані Ївга, було неможливо. Після смерті чоловіка керувати маєтком залишився єдиний син героїні - Андрій. Сама Нарчевська виїхала в місто.

Викликає щирий подив ненависть пані Ївги до села, що зародилася в її душі після переломного моменту - смерті чоловіка, якого вбивають селяни: «Смерть чоловіка її не так вжахнула, як здивувала. Село стало їй незрозуміле, а селянин то й зовсім. Тридцять років прожила пані Ївга на селі - і весь час селяни здавались їй надзвичайно лагідні. Принаймні такими вона бачила їх, коли вони приходили з якимсь проханням. I раптом дике збурення, палії, руїна і нагла чоловікова смерть» [10, с. 193].

Безумовно, тут виявляється екзистенціалізм В. Підмогильного, який, очевидно, був співзвучний із його світоглядом. Такою по-справжньому екзистенційно одинокою є пані Ївга, котра перебирається в місто й веде там відчужений спосіб життя: «...найняла невеличку кімнатку на тихій вулиці, нікуди не виїздила, нікого не приймала, тільки гуляла часом сама ввечері, а вдень читала книги. Обідати їй носили з їдальні» [10, с. 193].

Жінка почувала себе приреченою, такою собі «жертовною вівцею», котра повинна була «спокутувати гріхи свої й синові перед народом», і навіть ладна була вмерти з голоду, аби вимолити прощення. Колишня пані після приходу більшовиків опиняється на вулиці й сприймає цей жест долі як покарання за свої чи синові провини. Проте інтелігентне не вмирає в Нарчевській, адже, знайшовши прихисток у колишньої покоївки Насті, у її убогій, темній та вогкій кімнатці, вона вважає своїм покликанням перевиховати сина покоївки, якого по-інтелігентному називає Сержем, і таким чином «виховати сина народу! Передати йому ті знання й досвід, що вона набула за довгий вік, передати вивищені думки - і тим хоч трохи спокутати гріхи роду» [10, с. 196].

Протилежним її образу в оповіданні виступають син Нарчевської Андрій (Андре) та Серьога (Серж). Андре, міщанин у серці й селянин за потребою, не підтримував матір у поглядах, однак часто навідував її, приносив цукерки та цілував руку. Однак турботу й настанови матері син не сприймав усерйоз - він щоразу переконував Ївгу залишити місто та перебратися до села, туди, де люди називали його «експлуататором», і це також надзвичайно бентежило стару пані: «Невже батькова смерть тебе нічому не навчила? Хіба в тобі немає - даруй це слово - почуття справедливості? Послухай мене, віддай землю селянам, а сам візьмись до чесної праці. Не будь експлуататор!» [10, с. 194].

Ще «твариннішим» постає в оповіданні тринадцятилітній Серьога, «син народу», «покидьок капіталізму», «розбещена дитина вулиці»: «Хати він не дуже держався, гасав десь, а додому прибігав хліба перехопити. Пані Ївга одразу внесла дисонанс в його життя: віднині він повинен був дома сидіти та вчитись. Серьога нишком прозвав пані Ївгу «шлюхою в хустці» і зненавидів її всією силою своєї вільнолюбної душі» [10, с. 196]. У хлопцеві вмерло людське, що яскраво відображає його поведінка («висолопив язика й гарчав по-собачому») і невинний жарт, котрий призводить до смерті старої пані (Серьога «прокляв пані Ївгу й запекло постановив дошкулити їй»). Адже він, навіть знаючи про хворобу, що день у день приносила його «вчительці» тілесні страждання, вішає над дверима кухні відро з крижаною водою, виллявши яку на себе, пані Ївга вмирає.

Як справжня мучениця за високі ідеали, стара пані не проклинає хлопця, а терпляче йде назустріч своїй долі, смерті. Навіть в останні хвилини свого життя Ївга не відрікається від мети, а свою смерть трактує як шлях для прощення гріхів, що ще раз підкреслює її призначення «жертовної вівці»: «Серьога плигав, регочучи, до стелі, а пані Ївга сіла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серці її злоби не було. Вона шепотіла: - Andre, зрозумій мене! Я даю відповідь за гріхи всіх наших предків» [10, с. 197].

Таким чином, у В. Підмогильного жінка в місті - це гноблена людина, кинута на поталу чи то владі, чи чоловікам; людина, яка ще живе в минулому та не пристосована до тогочасного суспільного ладу й опиняється у вирі трагічних ситуацій. Це вольова жінка, однак воля її не тривка - вона віддана своїм ідеалам та переконанням і краще вибере смерть, аніж підкориться новим віянням часу.

Саме такою є пані Ївга. Колишня інтелігентка, вона не знаходить свого місця в «новому» житті й через це спочатку довгий час хворіє, а потім помирає. Зробивши вибір між життям та смертю, ця жінка самостверджується як особистість. Навіть перебуваючи поміж людей, вона самотня, а залишившись на самоті зі своїми думками, страждає і вихід із цих страждань убачає в завершенні свого життя.

Тема трагічності долі українського інтелігента, самотність та відчай як складові екзистенції міської людини стають наскрізним лейтмотивом оповідання. Варто зауважити, що В. Підмогильний зображує людину конкретної історичної епохи - першої третини ХХ століття. Причому письменник не поділяв радості революції, яку так пропагували у власних творах пролетарські митці. Його розуміння революції набагато глибше, оскільки В. Підмогильний бачить і розуміє суперечність, складність цих подій. Тому письменник цікавиться людиною, яка відділилася від соціуму в результаті суспільного потрясіння, невпевненості, хаосу.

В. Підмогильний, як ніхто інший, розумів і прагнув виразити, що в усі часи людина залишається самотньою, хоча й знаходиться у суспільстві. За допомогою найпростішої - описової форми психологізму (вона підкреслює наївність жінки, адже в її світі все було просто, а це потребує відповідного - поверхового - зображення, без проникнення внутрішній світ героїні) В. Підмогильний передає погляд жінки на селян, які вчинили злочин.

Трагічний фінал твору свідчить про основну його ідею - колишня інтелігентка ніколи не знайде місця в новому житті, тому її благородні поривання (навчити Серьогу грамотності, спокутувати гріхи предків перед народом) виявляються марними. В. Підмогильний тонко іронізує над героїнею. Через мовну характеристику персонажа, ставлення сина, покоївки та інших майстерно виписує характер колишньої поміщиці: дитяча наївність, непристосованість до життя, упокорення обставинам у поєднанні з невиправданою жертовністю.

Таким чином, психічний склад автора, його погляди на суспільні події, вплив соціо-історико- культурних чинників мають відображення у творчості. Безумовно, психосвіт В. Підмогильного позначився на образній системі та ідейному навантаженні оповідання «Історія пані Ївги». Основою художньої творчості митця лежить душевна травма, що обумовлюється історико-культурною ситуацією на Україні 20-30-х pp. XX століття. Вдаючись до екзистенційного трактування своїх персонажів, прозаїк не втрачає суто національного відчуття окреслених проблем. Тонко відчуваючи психіку людського буття, він бачив, як у суспільстві наростає знецінення творчої, мислячої особистості перед натиском соціального, колективного в ім'я одержавленої ідеї недалекого світлого майбутнього.

письменник підмогильний психосвіт проза

Бібліографія

1. Антонюк М. А. Биографический метод К. И. Чуковского / М. А. Антонюк // Мова і культура. - К., 2004. - Вип. 7 - Т. V I I. - Ч. 2. - С.192-198.

2. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. Слово. Знак. Дискурс / За ред. М. Зубрицької. - [2-е вид., допов.] - Львів: Літопис, 2001. - 832 с

3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. - М.: Искусство, 1979. - 423 с.

4. Доленго М. Імпресіоністичний ліризм у сучасній українській прозі / М. Доленго // Червоний шлях. - 1924. - №1-2. - С.167-175.

5. Ковалів Ю. І. Ренесанс української прози і драматургії 20-х років XX століття / Ю. І. Ковалів // Бібліотечка «Дивослова». - 2007 - №3. - С. 38.

6. Мельник В.О. Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контекст. І пол. XX ст. / В. О. Мельник. - Мюнхен, 1993. - С.84.

7. Михида С. П. Мегатекст і особистість письменника / С. П. Михида // Вісник ЖДУ ім. Івана Франка. - Випуск 26. - Житомир: РВВ ЖДУ, 2006. - С.59.

8. Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи / В. Підмогильний. - К.: Наукова думка, 1991. - 800 с.

9. Теорія літератури: підручник для студ. філол. спец. вищ. навч. закладів освіти / [Галич О. А., Назарець В. М., Васильєв Є. М.] - К.: Либідь, 2001. - 486 с.

10. Фройд 3. Поет і фантазування // Антологія світової і літературно-критичної думки XX ст. Слово. Знак. Дискурс / [за ред. М. Зубрицької]. - Львів: Літопис, 2001. - С.109-119.

11. Шляхова Н.М. Теорії автора в сучасному літературознавстві / Н. М. Шляхова // Автор і авторство у словесній творчості: зб. наук, праць / [відп. ред. Н. М. Шляхова. - Одеса: Поліграф, 2007. - С.57-77.

Размещено на Allbest.ru