Образ персонажа в ракурсі проблеми автора (на матеріалі роману "Місто" Валер’яна Підмогильного)

Науковий керівник - к. філол. н.,

доцент Цепа О.В.

В історії української літератури постать Валер'яна Підмогильного займає по-справжньому унікальне місце. Творчість прозаїка виразно презентує інтелектуальний пошук відповідей на одвічні екзистенційні питання людства. Свого часу літературознавець В. Шевчук так написав про майстерність автора «Міста»: «Письменник знайшов свого героя, певний психологічний тип і свою вироблену індивідуальну стилістику, яку не сплутаєш ні з якою іншою, - перед нами блискуча творча індивідуальність» [14]. Така оцінка надбань митця щоразу актуалізує науковий інтерес дослідників до особистості і спадщини митця.

Предметом уваги фахівців була і загалом творчість письменника (Бернадська Н. [1], Котик І. [3], Михайлин І. [4], Мялковська Л. [6], Шевчук В. [13] та ін.), і роман «Місто»зокрема (Мовчан Р. [5], Пастух Т. [7], Пізнюк Л. [9], Тарнавський М. [10], Тимків Н. [11], Шерех Ю. [15] та ін.).

Метою нашої статті є дослідження роману «Місто» Валер'яна Підмогильного в ракурсі проблеми автора. Предметом нашого розгляду буде образ поета Вигорського. Інтерпретація текстуально вираженого авторського бачення портрета, вчинків, мовлення, самохарактеристики тощо згаданого персонажа дасть змогу говорити і про специфіку втіленого довколишнього в художньому світі твору, і про закодовані інтереси, уподобання, якості самого автора роману.

Усі вищевказані складові образу Вигорського з роману «Місто» дослідимо, використовуючи відповідний інструментарій, розроблений дослідницею О. Цепою в контексті актуальної у філології проблеми автора (Див. детальніше: [12, с. 8-78]). Відповідно до запропонованої в монографії «Образ автора в поезіях Тараса Шевченка до заслання» концепції, художній світ твору віддзеркалює інформацію про автора твору - його бачення власного «я», інших людей, подій, явищ тощо довколишнього. Дослідник, зосередившись на таких аспектах художнього світу, матиме уявлення про авторську індивідуальну картину світу (змістове наповнення, час і простір), а також і про особистість самого художньо вираженого автора.

У процесі аналізу/інтерпретації текстів наразі дослідники все більше враховують художньо виражену авторську позицію. Зауважимо, що таке зацікавлення автором зазвичай активізується у всі переломні періоди соціально-духовного розвитку людства. Такий методологічний підхід забезпечує уникнення фальсифікацій у тлумаченні постаті митця та його надбань.

Усе розмаїття відповідних досліджень в контексті проблеми автора зводиться до так званої «традиційної» («авторської») та «авангардної» («антиавторської») позицій (Див.: [12, с. 8-29]). Перша твердить про ключову роль митця в тексті та в суспільстві. Інша - позбавляє автора такої функції, навіть стверджує про так звану «смерть автора». Подібний антагонізм у сучасному літературознавстві, на думку

О. Цепи, «є закономірним наслідком багатоваріантності й непередбачуваності творчого процесу, віддзеркаленням різноспрямованих культурних векторів суспільства» [12, с. 22].

Аналіз/інтерпретація художньо вираженого в тексті автора - процес непростий і відповідальний. Усе ж досягти певного результату можна, якщо вдало поєднувати в дослідженні образів зовнішнього і внутрішнього світів (ключових складових текстуального автора!) лінгвістичний, літературознавчий, психологічний інструментарій.

Найефективніше з'ясувати суттєве про художньо виражений образ зовнішнього світу, звертаючи увагу на специфіку авторського бачення, осмислення і ставлення до постатей, речей, предметів довколишнього. Інформацію про образ внутрішнього світу отримаємо, інтерпретуючи систему втілених у творі самопрезентувань автора.

Сукупність рис автора, що привідкриватимуться досліднику в процесі аналізу образів внутрішнього і зовнішнього світів, варто проаналізувати з позиції системного підходу. На думку О. Цепи, так можна «ефективно впорядкувати авторські якості та встановити між ними каузальні зв'язки, а відтак, у підсумку, отримати цілісне уявлення про закодований у творчості того чи іншого митця образ автора»[12, с. 75-76]. Доречно також з'ясувати, чи еволюціонує художній автор, навіть висвітлити причини і суть віднайдених змін.

Варто коментувати й джерела походження авторських інтересів, уподобань, якостей. Тут важливо звертати увагу на наявність у творі граматичного «Я», інших аспектів, що безпосередньо відображають авторське бачення. Необхідно належно зосереджуватись і на особливостях змісту твору, композиційних аспектах, викладовій, образній, родово-жанровій формах тощо.

Концепцію інтегрованого підходу можна ефективно застосовувати як до окремих періодів, так і до всієї творчості поета/письменника. Цікаво залучати такий системний аналіз і до біографії митців, і до різного роду мемуарної літератури тощо. Отримані результати увиразнюватимуть скрупульозне зіставлення художнього та біографічного «образів автора». Зрештою такий підхід стане дієвим кроком на шляху до фахового розмежування творчого й емпіричного в постаті митця, сприятиме ґрунтовному пізнанню світоглядної позиції автора, підвищуватиме ефективність методик аналізу/інтерпретації художніх текстів.

Як відомо, у романі «Місто» Валер'ян Підмогильний осмислює історію підкорення людиною міста й містом людини. Матеріалом при цьому слугують особисті та громадські перипетії головного персонажа - Степана Радченка - у рідному селі й у місті Києві, а також українське суспільство 20-х років XX століття.

У тексті твору автор означує проблеми, що стосуються формування нового радянського суспільства та відживання світу старосвітського, дрібнобуржуазного. Образна система твору спонукала Підмогильного увиразнити аспекти, пов'язані з неординарністю, маргінальністю особистості, вибором людини, співіснуванням у ній біологічного і духовного тощо.

Валер'ян Підмогильний особисто був знайомий із Євгеном Плужником. На думку Валерія Шевчука, саме їх близьке знайомство підштовхнуло письменника до створення в романі «Місто» образу поета Вигорського (Див.: [13, с. 353-367.]. Як згадують друзі митця, малюючи образ поета, письменник «дер живцем риси, дії й афоризми свого приятеля і колеги» [2, с. 70].

Як відомо, у своїй поезії Євген Плужник неодноразово говорив про свою так звану «роздвоєність» між двома світами, епохами тощо. Поет Вигорський, загалом схильний до філософії та мандрів (Сковорода нашого часу), в одній зі своїх «промов» виголошує майже ідентичні слова: «Я - сумне явище. На межі двох діб неминуче з'являються люди, що зависають якраз на грані. Звідки видно далеко назад і ще далі вперед» [8, с. 212]. Цікавим є те, що Підмогильний навіть «поселив» цього героя мало не у квартирі свого приятеля. (Плужник мешкав у Києві за адресою: Михайлівський провулок, 36/42, а Вигорський- 12/24 ).

Із тексту роману «Місто» зрозуміло, що Підмогильний є тонким психологом та майстерним «художником» людських характерів. Автор ставить людину перед самою собою, змушує її зазирнути в себе. Вигорський є таким типом героя, він схильний до самоспоглядання, самозосередження, самозаглиблення.

Уперше ми зустрічаємо поета в Державному видавництві України. Очима Степана Радченка вже було виділено цього молодика, що сидів на канапці, «чорний, у сірій широкій сорочці з вузьким паском» [8, с. 21]. Це була перша зустріч двох майбутніх товаришів. Поета Вигорського взагалі можна вважати частиною власного «я» Степана, до якої він прагне, сам цього не усвідомлюючи. Вийшовши з видавництва, Радченко починає думати про свою долю та призначення і порівнює себе з тим же Вигорським. Усе його єство охоплювало нестримне бажання стати митцем. Для нього такий намір у певний момент стає самоціллю, тим всепоглинаючим чинником, що не дає змоги відмовитися від задуманого.

Друга зустріч героїв відбулася на літвечірці, куди Радченко приходить з Надійкою та її товаришами. Постать поета знову зацікавлює його. «А це Вигорський. Поет такий. Нічого вірші пише» [8, с. 58],- виголошує інструктор Яша. художній портрет світ поет місто підмогильний

Пізніше ці два герої - Вигорський і Радченко- стануть близькими друзями, часто зустрічатимуться в пивниці. Саме тут відбуватимуться всі їх розмови, що несуть закодований автором філософський підтекст. Відразу можна помітити, який вплив має на Степана Вигорський. Молодий письменник-початківець ловить кожне слово свого товариша.

На відміну від інших персонажів, Вигорський є єдиним героєм, про якого Степан не висловлює жодного негативного твердження. Поет є для нього не лише авторитетом та прикладом для наслідування, а й тим «містком», що з'єднує його з таким «недосяжним» і бажаним майбутнім.

Володіючи надзвичайною проникливістю, Вигорський, на відміну від Степана, міг бачити за комуністичними принадними гаслами антилюдську сутність: «...навколо ж самі тварюки, наволоч, мерзота, шибеники - і робиться страшно. Від того, що ти такий, як вони, і вони такі, як ти» [8, с. 283]. Поет трагічно сприймав тогочасні зміни в суспільстві, його бентежило й обурювало власне становище: «Навіть щастя мене не задовольняє. Річ у тому, що я був щасливий і не помічав цього» [8, с. 245].

Цікавим є те, що про особистість та характер поета ми дізнаємося лише з його власних розлогих монологів, що адресовані чи то товаришу, чи то самому собі. Одного разу Вигорський розмірковує вголос, адресуючи сказане Степанові: «Я думав про щастя двадцять вісім років і прийшов до висновку, що воно не існує. А на двадцять дев'ятому змінив свою думку. До речі, ви не помітили, як мені стало двадцять вісім років?» [8, с. 244]. Такі думки героя є ознакою його схильності до самоаналізу та екзистенції.

Звичайно ж, буде перебільшенням говорити, що образ поета Вигорського - це суто екзистенційний образ. Ні, Підмогильний просто спостеріг людину свого часу і, проаналізувавши її життя, зробив певні висновки, і вони у свою чергу виявилися суголосні ідеям екзистенціалістів. Наприклад, герой намагається досягти якихось вершин в особистому житті та літературній діяльності, але з кожним кроком, зі збільшуваною кількістю вражень він усвідомлює, що насправді його життя позбавлене глибинного смислу, що він усього-на-всього борсається в житті, точніше, життя грається ним. У розмові зі Степаном Вигорський виголошує наступні слова: «Я не боюсь ні старості, ні смерті, але все неминуче мене обурює... Не маю жодного бажання вмирати» [8, с. 244]. У цих рядках все ставлення поета до життя: він прагне звільнитись від кайданів повсякденного життя, скинути їх і усвідомити, у чому сенс справжнього буття, справжнього існування. Вигорський намагається зрозуміти значення власної сутності, власного призначення.

Не дивно, що про особисте життя героя майже не сказано в романі (ми знаємо лише, що він чорнявий, двадцятивосьмирічний поет, що він працював в лекторському бюро в справах українізації, та пізніше залишив свою групу в занедбаному стані своєму товаришеві Степану Радченку), адже про головне ми дізнаємося з його слів: «Пишу не про море та лаври! Про місто...» [8, с. 135].

На думку Лесі Пізнюк, Валер'ян Підмогильний у своєму романі ставить перед собою та намагається розв'язати безліч екзистенціальних проблем: «абсурдність, ірраціоналізм навколишнього світу, «нудота», яку відчуває людина при зіткненні з ним, страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти, відчуженості, актуалізація пошуків сенсу буття» [9, с. 64].

Образ поета Вигорського є яскравим прикладом розмірковування письменника над людськими характерами. Можливо, тому його сюжетна лінія лишається незакінченою, адже герой, людина мистецтва, зумів «внутрішньо перебороти зовнішній абсурд» [9, с. 66], зміг примирити голоси розуму й тіла, знає мету свого життя.

Отже, нами спостережено, що в романі «Місто» Валер'ян Підмогильний, зосереджуючись на конкретній постаті, намагається увиразнити її життєсвіт настільки, аби оприявити ключові животрепетні проблеми неординарних людей, а відтак і всього суспільства. Зрештою всім своїм текстом він утверджує вічні цінності, гармонію тілесних і душевних потреб особистості, розкриває філософію вітаїзму.

Спосіб життя, сфера діяльності, світогляд Вигорського віддзеркалюють суспільну картину 20-х років XX століття (становлення радянського суспільства, відмирання світу старого, міщанського), а також дають змогу говорити про інтелектуалізм автора роману, розвинене критичне мислення, психологічну проникливість, філософічність, оповідну майстерність тощо.