Тематична група оксиморонів із опозицією "життя-смерть" у ліриці Василя Стуса

Аналіз змісту оксиморонних образів і їх функціональної ролі у поезії Василя Стуса, їх філософське підґрунтя. Смислове наповнення оксиморонів. Осмислення поетом життя і смерті крізь призму екзистенційного світогляду. Образ-характер фатальної людської долі.

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 20.02.2022
Размер файла 16,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тематична група оксиморонів із опозицією «життя - смерть» у ліриці Василя Стуса

Інна Перцова, студентка І курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики; Буряк О.Ф., кандидат філ.

У мові поетичних творів поширеними є поєднання слів, які логічно заперечують одне одного. На логічній несумісності ґрунтуються декілька видів тропів, основними з-поміж яких є антитеза і оксиморон. І якщо антитеза - це різке протиставлення контрастних понять, розведення яких відбувається і на смисловому, і на синтаксичному рівнях, то оксиморон поєднує протилежні значення, різко контрастні образи, створюючи цілісний образ - емоційний і нетрадиційний. Оксиморон звучить як алогічне і парадоксальне поняття, проте своєю незвичністю і нетрадиційністю оксиморонні образи презентують складність і суперечливість явищ дійсності та характеризують світ мистецтва слова як складний, неоднозначний, із власними законами, що дозволяють поєднання непоєднуваного. Створені із використанням мінімуму мовленнєвих засобів, оксиморонні образи мають потужний емоційний потенціал. Незвичайна смислова сполучуваність у художньому творі є одним з найважливіших способів акцентації автором найбільш значущої інформації. Результатом такого поєднання смислів є те, що слово нейтралізує своє пряме номінативне значення, набуває нового, контекстуального і має експресивно-емоційний відтінок. Таким чином, естетично важливий компонент значення актуалізується внаслідок текстової реалізації опозиції двох лексичних одиниць.

У поезіях Василя Стуса оксиморон вживається досить часто. На нашу думку, оксиморонність визначається психологічним рівнем творчості, через який у художньому світі формуються оригінальні образи.

У світовій літературі художнє відтворення пошуків сенсу буття - визначальна риса творчості насамперед письменників-екзистенціалістів. «Екзистенціалізм... в художніх творах відбиває настрої інтелігенції, розчарованої соціальними та етичними теоріями. Письменники прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. На перше місце вони висувають категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті» [2, с. 227].

Поезія Василя Стуса ґрунтується на філософії екзистенціалізму. Важливим аспектом, що вплинув на тематику, концепцію та поетику творчості Стуса, була ідея свободи, як внутрішньої, так і зовнішньої. Адже лише відчуваючи себе вільною, людина може максимально використати свій творчий потенціал у потрібному руслі для досягнення бажаного результату. Стусів ліричний герой, спираючись на філософські постулати екзистенціалізму, намагається осягнути сутність свого «Я». Ці шукання драматичні, інколи викликають жах, відчай та відчуття трагедії буття.

Сьогодні з'являється багато цікавих досліджень присвячених проблемам поетики Василя Стуса: Юрія Шевельова [8], Марка Павлишина [3], Івана Дзюби [1], Дмитра Стуса [5]. Літературознавці роблять продуктивні спроби застосування різних підходів і методів аналізу поетичного слова митця. Проте за вузькою теоретичною схемою часто втрачається цілісне сприйняття поетичного світу. До того ж, існує тенденція ретельного виокремлення цитат, які ілюструють ту чи іншу думку, авторську позицію, в той час, як контекст розкриває інакше зміст або ж у поезії наявні образи, що цілком можуть заперечити запропоновану рецепцію.

Мета нашого дослідження - якнайповніше з'ясувати зміст оксиморонних образів і їхню функціональну роль у поезії Василя Стуса, осмислюючи їхнє філософське підґрунтя.

Отже, оксиморнність у митця - це складний шлях від світоглядних суперечностей, внутрішньої дисгармонії, складності і нетрадиційності сприйняття світу до відображення усіх цих внутрішніх суперечностей в особливих художніх образах. Так, нестерпність життя Стус називає «смертеіснуванням» [6, с. 264], а відхід у вічність - «життєсмертю» [6, с. 264].

Окрім конфліктів внутрішніх, можна виділити низку конфліктів між людиною і світом, які також спричиняють реалізацію оксиморонності у Стусовій поезії: непересічна особистість і несправедливе суспільство, митець і доба, індивідуальність і натовп.

За структурою оксиморони у творах митця - це здебільшого поєднання логічно несумісних об'єкта і його означення: «безсоромність цноти» («Наснилося, з розлуки наверзлося...») [6, с. 254], «живі мерці» («Ця п'єса почалася вже давно.»), [6, с. 109], «чорне сонце» («Заходить чорне сонце дня.») [6, с. 253] або ж новотвори, що поєднуть антонімічні поняття в одному слові («смертеіснування й життєсмерть» («Сховатися од долі - не судилось.») [6, с. 264], «щось невпізнанно-знане» («Замерехтіло межи двох світів.») [6, с. 223], «державо напівсонця-напівтьми» («Трени М.Г. Чернишевського») [6, с. 228]), а також поєднання контрастних реалій сполучником «і», коли вони водночас і поєднуються, і протиставляються («І щастя й біль. І день, і тьма. /1 спека, і мороз» («А ти, як гілочка бузку.») [6, с. 173]; «І плач, і регіт за стіною, /1 плач, і регіт, і мені» («Потоки») [6, с. 66]; «благословенні сходження і прірви / і славен рідний і нищівний край!» («Хлющить вода. І сутінь за вікном.») [6, с. 198]).

Смислове наповнення оксиморонів є надзвичайно різноманітним. Із певною умовністю можна виокремити тематичні групи, що охоплюють різні сфери дійсності, почуттів, переживань людини: життя - смерть; світло - темрява; вогонь / тепло - холод; рідне - чуже; святість - гріх; гордість / свобода - неволя / покора; розлука - зустріч; звук - тиша; щастя / радість - біль.

Найчисленнішою у творах митця є тематична група із центральною опозицією «життя - смерть», що зумовлено трагізмом світовідчуття поета. Варто наголосити, що трагедійна тональність - це властивість його поетичної свідомості. Звідси концентрація трагедійності у сприйнятті життя. Василь Стус осмислю є життя і смерть крізь призму екзистенційного світогляду. Часто життя і смерть протистоять одне одному, але найчастіше у творчості митця поєднується у щось суцільне і нерозривне. Таку єдність можна простежити у поезії:

Братове, о яке сліпуче небо -

сліпить смертями!

Кулі, кулі, ку -

Як несподівано, як нагло нас обрала

нищівна доля, не назвавшись нам?

Тепер збагнув: життя на рівні смерті.

Світанок - смерть. У двері стукіт - смерть.

Смерть - усмішка коханої. І сніння -

смерть, смерть і смерть [6, с. 211].

Відчуттям справжнього і тривкого болю й визначається ідейно-емоційна домінанта поезії. Читач долучається до цього відчуття, адже впізнає в авторських емоціях схожий із власним душевний порив. Крізь зовнішню простоту і ясність поетики проступає таємний смисл глибинних екзистенційних поглядів автора. Образ смерті наскрізний у поезії Стуса. Найемоційніше це втілюється в оксиморонному образі «життя на рівні смерті». Схематично життя і смерть можна було б зобразити у вигляді квадрата, внутрішню площину якого заповнює життя, а на зовнішніх лініях знаходиться смерть. За цією межею перебувають і образи реальності: усмішка коханої, стукіт у двері, сніння. Ліричний герой і його простір ізольовані від цієї реальності. Смерть знаходиться не у звичній одновимірній площині (початок - життя; кінець - смерть), а у значно складніших вимірах. Зверху небо сліпить смертями, знизу - реальність, що теж зіткана зі смерті. Можна зробити припущення, що простір життя більш віддалений від героя, оскільки слово «кулі» у цій поезії обривається, немовби одна із них влучила в ціль.

Вражаючий художній ефект досягається несподіваним синтезом життя та смерті. Смерть не осмислюється ліричним героєм як небуття, припинення існування, а як, власне, невід'ємна частина буття, його прикметна риса. Проте образ смерті не позбавлений романтичного ореолу. Смерть не страшніша за смертельну втрату. У справжньої смерті «усмішка коханої».

Ліричному герою властиве хворобливе ставлення до смерті, оскільки він не відчуває в необхідній мірі того катарсису, що його відчуває віруюча людина. Смерть відміняє майбутнє, і минуле:

Дорога самовтечі, непідвладна моїм бажанням, рине, як вода.

І я спливаю не за течією, але всупір - неначе в горловину пролитих криків. Ніби повертаюсь до давнього народження (моє перейдене життя - то простір смерті).

Протипотік - запраг гори, як горя - без світу, спогадів і навіть снів.

Я ніби закоркований. Неначе лиш улягаю силі рабування і самознищую буремний дух.

Малію, обертаючись на тугу, пряму, як смерть, і чорну, ніби смерть.

Пролита цятка болю, я шукаю

утраченої грудки самосну,

іще не розпочатої. І марно:

бо ж самопроминання - твій приділ [6, с. 167].

У центрі поезії образ-характер фатальної людської долі. Між теперішньою точкою відліку для ліричного героя - «цятка болю», в якій він аналізує внутрішній стан свого «я», і точкою його «давнього народження», умовною лінією пролягає лінія життя, що збігається із «дорогою самовтечі». Усі інші площини займає простір смерті, це і вже «перейдене життя» (тут немає суперечностей, згадаємо Сократове: «Усе минуле у твоєму житті належить смерті»), і простір попереду.

Ліричний герой, позначений на цих площинах цяткою болю, теж перетворюється на подобу смерті, яка чорною і прямою лінією накладається на лінію життя і, можливо, на дорогу самовтечі. Його внутрішній конфлікт увиразнюється ще й тим, що він досягає абсолютного спокою при абсолютному трагізмі. Отже, «я» ліричного героя перебуває у стані трагічного роздвоєння: плин водночас і за течією (наближення до смерті), і всупереч течії (теж у простір, що належить смерті) - символізує трагічний і болісний шлях пошуків істини, самого себе. За допомогою авторських оказіоналізмів: «самосон», «самопроминання», «малію», «протипотік», що позначають конкретну позицію ліричного героя й виражають сенс буття, автор створює власний самодостатній світ. Хроніка поетової дороги пошуків не егоцентрична, не індивідуалістична - автор залучає кожного до своїх душерятівних поривань («і самознищую буремний дух»), сугестує всім свій ідейно- емоційний імпульс, бо під загрозою душа кожного. Окреслюючи себе як людину, випробовувану долею, Стус знаходить спосіб - присвійним займенником «твій» («твій приділ») залучити кожного до роздумів про магістральні проблеми людського існування. Його герой блукає у життєвому лабіринті, шукаючи з нього виходу, насправді ж це блукання в лабіринтах власної психіки. Отже, чорно-білий аскетичний світ Василя Стуса звужується до єдиної точки, де життя не те, що закінчується смертю, а життя і смерть ідуть то паралельно, то накладаються одне на одне, як рівноправні території.

Інший зміст має оксиморонний образ у поезії «Ми, лялечки із алкоголем щасть...»:

Ми, лялечки із алкоголем щасть, у радощах собі збавляєм віку.

Тікай же свого світу, недоріко, або чекай, коли той бог воздасть за самокатування - по заслузі, за самознищення - ясним добром.

Тож пийте самоту, неначе бром, радійте смертним шалом, любі друзі, бо роз'єдинена людська душа.

Які тяжкі - ці брили порожнечі всесвітньої, а ви - її предтечі - пильнуйте в страх укутаних бажань - подалі неба і землі, подалі від себе уторовуйте шляхи, оберігайте власні потрохи, яких, крім вас, нікому і не треба.

Ви, лялечки із алкоголем щасть, загорнуті в свою усохлу душу, ще начувайтесь: тіло ваше здушить ця зраджена душа. Або продасть за шеляга якому смітяреві.

Найкраща насолода - смерть жива.

Вас утішає тиша гробова,

бо од віків довліє злоба дневі [6, с. 156].

Цей вірш - своєрідний морально-етичний трактат Василя Стуса, що визначає екзистенційні прерогативи письменника в контексті сучасної йому літературної доби. Поет знову занурюється в складний, суперечливий, недосконалий світ людського буття та бездонні глибини душі, психіки. Образ живої смерті об'єднує центральні образи поезії - «Ми» і «Ви» і сприймається поетом як рятівне вивільнення душі від непосильного тягаря гріховності. «Ми» і «Ви» - це різні стани людської душі. У зверненні до вираження динаміки внутрішнього світу людини, боротьби в ній протилежних начал полягає специфіка авторського стилю поета. Але якщо для «Ми» жива смерть - це можливість розплати за «смертний шал», алкогольну ейфорію, то для «Ви» - це ніби єдиний шанс уникнути беззмістовного й бездуховного існування. Особливого значення набувають семантично актуалізовані слова-поняття. Слово «лялечка» стає символом катастрофічного стану суспільства, руйнації людини. «Лялечки» оберігають лише «власні потрохи» і є предтечею «порожнечі всесвітньої». Тому, на думку автора, зраджена душа має здушити гріховне тіло на знак відплати: «тіло ваше здушить / ця зраджена душа». У цій поезії митець трактує феномен смерті відповідно до світоглядних позицій екзистенціалізму: життя людини абсурдне. Воно не має сенсу, лише зі смертю з'являється свобода та втілення омріяного ідеалу. Цілюща «смерть жива» трактується поетом як висока можливість звільнитись від обтяжливих кайданів тілесності. Отже, в образі живої смерті сфокусовано силу, яка очищає і знищує водночас.

Таким чином, у поезії Василя Стуса простежується комплекс ознак, властивих європейському модернізму: індивідуалізм, домінування екзистенційних мотивів, що виявляються в національному вимірі. Митець осмислює екзистенційні проблеми через призму трагічного роздвоєння особистості, увиразнюючи складність людського буття через оксиморонні образи, що варіативно втілюють опозицію «життя - смерть». Оксиморони часто мають форму оказіоналізмів, набувають символічного звучання.

оксиморон життя смерть стус

Бібліографія

1. Дзюба І. Свіча у кам'яній пітьмі. Стус В. Палімпсест: вибране. Київ: Факт, 2003. 432 с.

2. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. Київ: ВЦ «Академія», 1997. 752 с.

3. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки В. Стуса. Дивослово. 1994. №1. С. 15-21.

4. Пуніна О. Конотативні смислу денотату алкоголю в поетичному тексті. Актуальні проблеми української літератури і фольклору. 2014. №21-22. С. 153.

5. Стус Д. Життя і творчість Василя Стуса. Київ: Фотовідеосервіс, 1992. 86 с.

6. Стус В. Палімпсест : вибране / упор. Д. Стус. Київ: Факт, 2003. 432 с.

7. Стус В. «Вечір. Зламана віть» : вибране. Київ: Дух і література, 1999. 384 с.

8. Шевельов Ю. Трунок і трутизна. Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: у 4 кн. / упор. В. Яременко, Є. Федоренко. Київ: Рось, 1994. Кн. 3. С. З66-395.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Головні дати життя і творчості Стуса. Матеріали про долю та творчість поета, його приналежність до шістдесятників - опозиційно настроєної національно свідомої молодої інтелігенції, що протиставляла себе тоталітарному режимові. Листи Стуса до друзів.

    реферат [54,9 K], добавлен 16.12.2010

  • Аналіз мотивів творчості В. Стуса, його зв’язку із світовою культурою, розкриття філософських глибин та художніх особливостей. Огляд екзистенційної проблематики збірок "Зимові дерева" і "Веселий цвинтар". Огляд еволюції творчого мислення в ліриці поета.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 05.09.2011

  • Види та функції неологізмів, способи їх творення у сучасній українській мові. Загальна характеристика новотворів в творчості Василя Стуса, причини переважання складних утворень. Вдавання автором до власного словотворення для влучнішого розкриття думки.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 05.10.2012

  • Реалії життя українського суспільства у другій половині ХХ століття. Відлига як культурне явище. Рух "шістдесятників", дисидентство. Урбаністичні мотиви у творчості Василя Стуса. Образи ранніх поезій. Спогади про Донецьк. Автобіографізм у інтимній ліриці.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 04.11.2014

  • Зміст і джерела символіки природи у творах поета. Аналіз символів які зустрічаються у поезії В. Стуса, особливості використання ознак дерева, прірви, вогню, неба, кольорової палітри як символів зневіри і краху надій, безперервності життя і добробуту роду.

    курсовая работа [50,0 K], добавлен 15.09.2013

  • Характеристика етапів життя Василя Стуса – українського поета, літературознавця, перекладача. Участь поета у культурно-національному русі та його правозахисна діяльність. Стус очима відомих людей. Літературна спадщина Василя Стуса та запізніла шана.

    презентация [1,0 M], добавлен 22.09.2012

  • У найближчих друзів Василя Стуса склалося враження, що він у свій внутрішній світ нікого не пускав і що його ніхто так і не зрозумів. Видається, що люди, які досить близько знали Стуса, змирилися з його незбагненністю.

    дипломная работа [36,7 K], добавлен 10.01.2003

  • Причини виникнення збірки в'язничної лірики, джерела життєвої і творчої наснаги митця. Місце і значення Василя Стуса у літературному процесі шістдесятників. Багатство образи і символів в його віршах. Провідні мотиви метафори, філософська складова поезії.

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 11.12.2014

  • Василь Стус як один із найбільших українських поетів нашого століття і правозахисник з відвертою громадянською позицією. Світоглядні засади В. Стуса. Національно-генетичний аспект концепції любові у його творчості. Особливості інтимної лірики В. Стуса.

    дипломная работа [88,5 K], добавлен 19.09.2012

  • Літературні критики намагаються витлумачити важкоприступність Стусової поезії, дошукуються причини свого нерозуміння Стуса. Розгублені дослідники творчості пояснюють це ускладненою образною системою, незвичною лексикою.

    реферат [37,2 K], добавлен 20.05.2004

  • З`ясування значення поняття художнього образу, засобів втілення його у поетичному творі. Аналіз образу радості в творчості українських поетів. Дослідження даного образу у пейзажній ліриці збірки В. Стуса "Зимові дерева". Особливості розкриття теми.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 06.05.2015

  • Поняття абстрактної лексики та основні аспекти її дослідження в українській мові. Класифікація абстрактних слів. Категорія абстрактності та проблеми її визначення. Абстрактне слово у поетичних творах Василя Стуса як ознака індивідуально-авторського стилю.

    курсовая работа [40,5 K], добавлен 21.06.2015

  • Творчість як можливість власної свободи: особливості авторського самовираження Василя Стуса. Найважливіші етапи життєвого шляху поета. Ліричний герой і його існування в ворожих умовах, дослідження вияву духовної міці та його протидії тоталітарній системі.

    дипломная работа [64,6 K], добавлен 31.10.2014

  • Життєвий шлях поета Василя Симоненка. Його дитинство, годи освіти на факультеті журналістики у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка. Участь у клубі творчої молоді, сімейне життя. Перелік творів письменника. Вшанування пам’яті у Черкасах.

    реферат [25,4 K], добавлен 12.03.2014

  • Стисла біографія життя і творчості В.Стуса - українського поета, одного з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Присудження у 1991 р. В. Стусу (посмертно) Державної премії в галузі літератури за збірку "Дорога болю".

    доклад [20,7 K], добавлен 27.02.2011

  • Сутність і загальна характеристика метафори. Аналіз відповідних одиниць, які не є ускладненими дієслівними і належать до інших частин мови (прикметникові, іменникові і прості дієслівні). Аналіз метафор Василя Симоненка, наведених у словничку, їх роль.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 07.05.2015

  • Естетизм як провідний принцип світогляду й художньої творчості Оскара Уайльда. Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея". Мотив таємничого зв'язку долі людини з її портретом. Історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея. Неповторний художній світ.

    реферат [24,1 K], добавлен 17.02.2009

  • Експресіоністська поетика Василя Стефаника. Образи-символи у новелі "Камінний хрест". Символомислення як найхарактерніша риса творчої манери Василя Стефаника. Тема еміграції в новелі. її символічні деталі та образи. Розкриття образу Івана Дідуха.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 14.06.2009

  • Квінт Горацій Фланк - геніальний римський поет, його життя, творчість та літературна спадщина. "Послання до Пізонів" як маніфест античного класицизму. Роздуми про значення поезії, про талант та мистецтво, єдність змісту і форми, мову та роль критики.

    курсовая работа [46,9 K], добавлен 14.04.2009

  • Витоки оригінальної манери віршування В. Барки. Індивідуально-авторська номінація поета як визначна риса творчості. Особливості тропіки В. Барки, словотворча практика. Знаки присутності добра і зла в поезії Василя. Символічність образів збірки "Океан".

    курсовая работа [37,3 K], добавлен 08.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.