Специфіка інтелектуально-психологічної прози в українській літературі 20-40-х рр. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка інтелектуально-психологічної прози в українській літературі 20-40-х рр. ХХ століття

Сабіна Мурадова, студентка I курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики; Лаврусенко М.І. кандидат філологічних наук, доцент

У статті подано короткий огляд тенденцій розвитку української літератури 20-40-х років ХХ століття. На основі аналізу праць науковців досліджено специфічні риси інтелектуально-психологічної прози в українській літературі та визначено місце в ній творчих здобутків А. Кримського й В. Домонтовича.

Ключові слова: інтелектуальна проза, психоаналіз, інтертекстуальність, автобіографічність, алюзія, підтекст, Агатангел Кримський, Віктор Домонтович.

The article gives a brief overview of the trends in the development of the Ukrainian literature of the 20-40s of the XX century. The specific features of the intellectual and psychological prose in the Ukrainian literature were investigated based of the analysis of the scientists' researches and the position of A. Krymskyi's and V. Domontovych's creative achievements was determined.

Keywords: intellectual prose, psychoanalysis, intertextuality, autobiography, allusion, subtext, Ahatanhel Krymsкуі, Viktor Domontovych.

Українська література завжди перебувала у нерозривному зв'язку з національним буттям народу. Особливо яскраво це простежується в революційну епоху, коли руйнувалися основи часу колоніальної залежності нашої нації. У першій третині ХХ століття актуалізуються проблеми гуманізму, сенсу існування людини, свободи, справедливості. Культура українців, мова яких протягом багатьох років зазнавала жорстоких переслідувань і заборон, відзначається яскравим розквітом. Відбувається масштабний і по-своєму радикальний переворот в естетичній свідомості. Простежується одночасне функціонування в мистецтві різних стильових напрямів і течій. Під прапором національного відродження змінюється зміст і форма української літератури. Ці перетворення властиві усім родам і жанрам.

Вектор розвитку мистецтва слова визначають різноманітні за політичними й естетичними пріоритетами літературні організації й угрупування («Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Аспис» (Асоціація письменників), «Ланка», «Марс» (Майстерня революційного слова), «Вапліте» (Вільна академія пролетарських літераторів), «Авангард», «Нова генерація» тощо), які розгортають масштабну дискусію про естетичні орієнтири національної літератури. Одні (на чолі з М. Хвильовим («Вапліте»)) закликають до творення літератури на кращих європейських традиціях, другі (на чолі з С. Пилипенком («Плуг»)) визнають шедеврами твори письменників, у яких возвеличуються ідеали радянської влади.

Мистецькі діалоги перших десятиліть ХХ століття народжують в українській літературі жанр інтелектуально-психологічного роману й повісті. Твори такого спрямування мають у своєму доробку В. Домонтович («Дівчина з ведмедиком», «Романи Куліша», «Аліна й Костомаров»), М. Йогансен («Подорожі ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію»), А. Кримський («Андрій Лаговський»), В. Підмогильний («Місто», «Невеличка драма», «Повість без назви»). Вітчизняні літературознавці В. Агєєва, В. Мельник, С. Павличко, Ю. Шерех вказують на експериментальну природу епічних текстів цих авторів.

У своїй студії ми ставимо собі на меті дослідити специфічні риси інтелектуально-психологічної прози перших десятиріч ХХ століття в українській літературі, визначити місце в цьому жанрі творчих здобутків А. Кримського й В. Домонтовича. Зауважимо, що літературознавча наука не стоїть осторонь цього питання. Риси інтелектуальної прози прокоментовані у працях В. Агєєвої [1], Н. Бернадської [2], В. Герасимчук [3], М. Зубрицької [4], Н. Козачук [5], І. Куриленко [6, 7], В. Мельника [8], Р. Мовчан [9], С. Павличко [10, 1І, 12], Н. Синицької [13], Ю. Шевельова [14] та інших.

Виникнення такого літературного явища, як інтелектуальна проза, викликане, передусім, тим, що в ХХ столітті з'явилась потреба розглянути глибше та осмислити краще «людину культури», її образ, психологію думок, філософію життя, її світоглядні характеристики. Хоча, зауважимо, що твори такого ґатунку мали місце в українській літературі попередніх століть - творчість Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, - проте суспільні умови часу, коли вони жили, не дали можливість авторам у повній мірі висловити свої думки. Митці, на думку С. Павличко, ховалися «за масками, автокоментарями, спрямовувати критиків в інший бік, заховувати філософію своїх творів за яскравою інтригою й любовним сюжетом» [10, с. 230].

Інтелектуальний роман увібрав у себе структурні та поняттєві ознаки інтелектуальної драми, філософського роману, роману ідеологічного спрямування, а також здобутки соціально-психологічного роману.

Стиль інтелектуального тексту характеризується переважанням думки над формою. Саме тому інтелектуальні твори називають «штучними», «сконструйованими». С. Павличко зауважує, що в таких романах більше монологів, і внутрішніх, у тому числі, і взагалі роздумів на філософські та інтелектуальні теми більше, ніж логічної подієвості [12, с.213].

Авторська позиція чітко простежується в репліках героїв чи словах автора. Зазвичай, в інтелектуальному романі багато алюзій, відкритих і прихованих цитат, за рахунок чого відбувається дискусія з письменниками, філософами, вченими, тому текст може нагадувати науковий твір [12, с. 214].

Саме конфлікт в інтелектуальному романі є тією точкою опори, на яку спирається розвиток сюжету. Тому схематичність властива й героям. Для інтелектуального твору важливі не людські характери, а ті погляди і стани, які вони символізують, несуть у собі, оскільки роман є зображенням конфлікту цих поглядів або осмислення і усвідомлення цих станів [12, с. 214].

Присутність ідеологізму в культурному житті зумовив пошуки виходу із ситуації, тобто письменники мали винайти таку форму передачі змісту, яка б повною мірою могла передати головну думку та авторську позицію, але водночас не відрізнялася від допущених літературних рамок.

Н. Синицька також твердить, що інтелектуальна проза зосереджена на концептуальній ідеї, головним героєм у ній є інтелектуал (переважно самітник) [13].

В українській літературі інтелектуальна природа роману часто була замаскована любовним сюжетом чи виробничим або сімейно-побутовим конфліктом. Це спричинило певний схематизм, властивий національному інтелектуальному роману. Особливість, коли зовні твір відповідав радянським реаліям, а на філософському рівні порушував інтелектуальні питання того часу, є однією з найхарактерніших рис інтелектуальної прози В. Винниченка, В. Домонтовича, М. Івченка, Ю. Косача, М. Могилянського, В. Підмогильного, Є. Плужника, С. Тудора, М. Хвильового та ін.

Специфіку жанру інтелектуальної прози системно прокоментовано в українському літературознавстві в працях Віри Агєєвої «Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», Соломії Павличко «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського» та ін. Зважаючи на висновки вчених, у своїй статті спробуємо визначити риси та знайти спільне/відмінне в інтелектуальній прозі Віктора Домонтовича та Агатангела Кримського.

У своїй монографії «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського» В. Павличко, розглядаючи інтелектуальний роман «Андрій Лаговський», виокремлює риси інтелектуальної прози автора.

Однією з особливостей художніх здобутків А. Кримського є акцентування на темі природи стосунків між статями. «Андрій Лаговський» - роман еротично-образний з рисами натуралізму. Це твір про любов, але й у той же час це аналіз людської сексуальності. Тема була доволі актуальною в українській літературі початку ХХ століття, що, зокрема, засвідчує творчість В. Винниченка, В. Підмогильного, М. Хвильового. С. Павличко зауважує, що таємницями сексуальності цікавились як європейські письменники, так і науковці, таким чином поступово знімалося табу з теми сексу та стереотипів його сприйняття [11, с. 78]. Дослідниця наголошує, що жоден український роман до А. Кримського, як і жоден роман після Кримського, аж до появи в українській літературі Валер'яна Підмогильного і Віктора Домонтовича, не був настільки інтелектуально насиченим, як «Андрій Лаговський» [11, с. 79].

У творі наявні діалоги на різні теми: культури, природознавства, політики, історії, філології, релігії. Розмови про природу містять екскурси в ботаніку. Політичні дискусії вказують на радикалізм поглядів автора, а розмови про літературу - іронічне ставлення автора до тогочасного декадентства [11, с. 79]. Зустрічається велика кількість цитат різними мовами світу, серед яких апелювання до творів І. Франка, А. Сінаїта, перефрази В. Шекспіра. І все це, на думку С. Павличко, є беззаперечними рисами інтелектуальності роману [11, с. 85].

Якщо говорити про психоаналітичність інтелектуальної прози А. Кримського, то варто сказати, що письменник глибоко занурюється в найпотаємніші інтимні думки, страждання Лаговського і Володимира, в нюанси їхніх стосунків, в їхнє власне розуміння і себе, й один одного [11, с. 80].

Отож, особливостями інтелектуальної прози А.Кримського можна назвати: сексуальність як рису всієї його творчості, психоаналітичний контекст і цитування.

В. Агєєва, розглядаючи творчість Віктора Домонтовича, акцентує увагу на таких особливостях його епічних текстів, як, наприклад, схильність автора до зображення незбагненності людської психіки. Письменник іронізував над однозначними героями, зображеними за навіюванням соціалістичного реалізму. Автор прагнув показати складність і недосяжність людських розуму і психіки, стосунків між індивідуумами, що ми можемо простежити на відносинах Варецького і Зіни у романі «Дівчина з ведмедиком»: «Домонтовича цікавить якраз складність і суперечливість, алогізм та непоясненність людської поведінк и» [1, с.148].

Говорячи про внутрішній світ своїх героїв, пояснюючи мотивацію їхніх вчинків, автор вдається до Фрейдівського психоаналізу. Так, наприклад, раціоналіст Варецький, розмірковуючи над своїми почуттями, навіть оперує термінами психоаналізу, намагаючись відшукати витоки свого ставлення до Зіни. Крім того, Василь Гриб проводить своєрідний психоаналітичний сеанс із Варецьким, що виступає показником психоаналітичного дискурсу [1, с. 157].

Незаперечна особливість будь-якої інтелектуальної прози - це інтертекстуальність, яка присутня й у прозі В. Домонтовича. В. Агеєва наголошує, наприклад, що сама назва роману автора «Доктор Серафікус» наштовхує на алюзію до твору О. де Бальзака «Серафіта», а Серафікус із його безстатевістю перегукується з Серафітою, що «поєднуючи маскулінність - тіло та фемінність - душу, видається довколишнім мешканцям закинутого норвезького селища то юнаком, то дівчиною» [1, с. 168].

Інтертекстуальність властива і роману «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича, де історія Буцького, який вбив свою дружину і намагається виправдати чи засудити себе, перегукується зі стефанівським експресіонізмом, особливо його інтересом до межових ситуацій, - і тут Буцького можна поставити поряд з Грицем Летючим у «Новині». Подібні алюзії критики відносять до творчості Винниченка - його Мирона Купченка в «Чесності з собою» [1, с. 149]. Інтертекстуальність роману простежується й у репліках героїв, коли Варецький звертається до відомих митців та їх творів, а саме: розмірковування над трагедією Гете «Іфігенія в Тавриді» або над одним з основних творів філософської спадщини Макіавеллі.

Окрім того, історія жорстокого мессира Ріміра д'Орко, яку Варецький наводить як ілюстрацію основних догм Макіавеллі, може бути розглянута як ознака інтертекстуальності, її також можна прочитати як алюзію на тогочасну Україну. В. Агеєва наголошує на ще одній рисі інтелектуального роману - текст як шифр, - до якої В. Домонтович ще не раз звернеться у своїй творчості [1, с. 160].

Коли мова йде про героїв інтелектуальної прози, то у кожного з них певна непроста роль - кожен є вираженням певної неординарності морального чи психологічного розпаду. Наприклад, дивацтво Серафікуса стосується й імені, і зовнішності, і статі, і сексуальності, іповедінки, і ставлення до природи, й орієнтації та позиціонування себе в часопросторі, і професійних занять. А коли порівнювати Зіну з Лесею, героїнь роману «Дівчина з ведмедиком», то стає помітна не стільки різниця характерів, скільки «культурних епох, формацій і стилів» [1, с.154].

В. Агеєва, Ю. Шевельов указували на таку особливість інтелектуальної прози В. Домонтовича, як автобіографічність. Коли говорити про «Доктора Серафікуса», тут «на загально поширений образ розгубленого вченого накладено риси автопортрета автора». Те саме можна сказати про роман «Без ґрунту», де слід говорити про психологічну автобіографічність та самоіронію [1, с. 169; 14].

Схильність до інтелектуальних ребусів, до зашифровування авторських смислів, до викриття та закладення підтекстів та інтертекстів була особливою рисою індивідуального стилю Віктора Домонтовича.

Проаналізувавши пунктирно думки дослідників про інтелектуальну прозу А. Кримського й В. Домонтовича, можемо зробити висновки, по-перше, що засновником інтелектуальної прози в українській літературі варто визнати А. Кримського, про що свідчить його роман «Андрій Лаговський» (1895). По-друге, епічні жанри такого спрямування починають активно розвиватися в національному красному письменстві 20-30-х років ХХ століття (твори В. Винниченка, В. Підмогильного, М. Хвильового, В. Домонтовича). По-третє, для прози А. Кримського характерна психоаналітичність, цитування, порушення високоінтелектуальних тем, для В. Домонтовича - автобіографічність, схематичність зображення характерів героїв, інтертекстуальність, переважання змісту над формою, текст постає як шифр, тобто має приховані смисли.

Зауважимо також, що інтелектуальна проза 20-40-х років ХХ століття характеризується широким використанням алюзій, прихованого цитування, гри з підтекстами й інтертекстами, а також звертається до найпрогресивніших філософських тогочасних течій, зокрема, феноменології, психоаналізу, екзистенціалізму, що визначали інтелектуальне та духовне піднесення Європи.

Проведені спостереження дають нам право стверджувати, що інтелектуально-психологічна проза вписується в контекст філософських віянь свого часу (феноменології, психоаналізу, екзистенціалізму), їй властиві автобіографічність, інтертекстуальність, схематизм, алюзії, цитування та ін.

Наше дослідження не вичерпує розмову про специфіку української художньої інтелектуально-психологічної літератури перших десятиліть минулого віку. Її специфіку варто прокоментувати через аналіз текстів, що засвідчує актуальність подальших студій.

інтелектуально-психологічний проза кримський домонтович

1. Агєєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича/ Віра Агеєва. - К.: Факт, 2006. - 432 с. - (Сер. «Висока полиця»).

2. Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція/ Н.І. Бернадська. - К., 2004.

3. Герасимчук В. Філософський роман ХХ століття. Специфіка тексту/ В. Герасимчук. - К., 2007.

4. Зубрицька М. Нероздільність: література-як-філософія і філософія-як-література / Марія Зубрицька // Філософія науки : зб. наук. ст. - Львів, 2006. - С.5-15.

5. Козачук Н.В. Поетика української інтелектуальної прози 1960-90: автореф. дис... канд.. наук/ Н.В. Козачук. - Івано-Франківськ, 2008.

6. Куриленко І.А. Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття: автореф. дис.. канд.. філол..н./ І.А. Куриленко. - Х., 2007.

7. Куриленко І.А. Жанрова природа інтелектуального роману/ І.А. Куриленко // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2008. - №798. - Сер. Філологія. - Вип.53. - С. 164-167.

8. Мельник В.О. Суворий аналітик доби: Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини XX ст. / В.О. Мельник. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 1994 . - 319 с.

9. Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер'єрі/ Раїса Мовчан. - К., 2008.

10. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. - 2-ге вид., перероб. і доп./ Соломія Павличко. - К.: Либідь, 1999. - 447 с.

11. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського/ Соломія Павличко. - К: Вид-во «Основи», 2000. - 328 с.

12. Павличко С. Теорія літератури / Соломія Павличко. - Київ: Вид-во «Основи», 2002. - 679 с.

13. Синицька Н. Характерні ознаки інтелектуальної прози/ Ніна Синицька //Слово і час. - 2003. - №11. - С. 75-80.

14. Шерех Ю. «Шостий у ґроні: В. Домонтович в історії української прози»/ Юрій Шерех // Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. - Харків: Фоліо, 1998. - Т. 2. - С. 98-135.

Размещено на Allbest.ru