Особливості мови і стилю новел Василя Стефаника



РОЗДІЛ 3. МОВНІ ЗАСОБИ, ЩО ФОРМУЮТЬ СТИЛІСТИКУ НОВЕЛ В.СТЕФАНИКА

3.1 Мовні особливості новелістичних творів В.Стефаника

Мова новел В. Стефаника становить значний науковий інтерес. Словесна творчість письменника, являє собою цілий комплекс взаємопов'язаних елементів. Художнє бачення світу В. Стефаника не загально інформативне, а мистецьки загострене й неповторно індивідуалізоване. Саме тому мову новел В. Стефаника досліджували як сучасники письменника, так і науковці ХХ ст.: І. Франко, Б. Лепкий, В. Морачевський, Г. Гершелес, І. Петличний, Б. Кобилянський, І. Ощипко, В. Лесин, Р. Зорівчак, Ф. Погребенник, Я. Баран, З. Бичко, М. Коцюбинська, Я. Чорненький, М. Щербак, Б. Яцків та ін.

Письменник в своїх творах використовував південно-західні говори, кольористичну лексику, словотворення, експресію синтаксису. Особливої уваги заслуговує фразеологія, як важливий елемент мови новелістичних творів письменника.

Мова художніх творів В.Стефаника з життя селян на Покутті стала предметом дослідження філологів, оскільки вони зберегли для нащадків покутську говірку кінця XIX - початку XX століття.В. Стефаник виразно збагатив українську літературну мову елементами покутського говору. Цей говір у системі діалектів південно-західного наріччя посідає особливе місце - становить тип перехідних говірок між буковинськими, гуцульськими, бойківськими, наддніпрянськими й подільськими говірками.

Мова В.Стефаника є варіантною, засвідчуючи тим самим і глибоке знання її письменником та стан розвитку української мови на той час взагалі.Талант письменника полягає у вмінні знайти чи створити таку конструкцію, слово, образний засіб, які б максимально об'ємно передавали інформацію шляхом активізації мінімальної кількості мовних одиниць.

Можна виділити кілька видів варіантності в творчості В.Стефаника, що виявляється таким чином: індивідуально-авторське мовлення; діалектне та просторічне та досить поширене явище в творах письменника - багаточленна опозиція за диференційними ознаками: стилістично - марковане; семантично відмінне.

В.Стефаник послуговується західним варіантом української літературної мови, про що свідчить послідовне вживання у прямому та переносному значенні загальномовних для західного регіону слів типу розвій - розиток; шпиталь - лікарня; свобідний - вільний; видіти - бачити; годен - можу. Мова селян у творах В.Стефаника вбирає в себе великий арсенал фольклорних образних поетичних засобів, фольклорні елементи які поширені по всій Україні, такі як: буйний вітер, у чистім полі, дрібними дітьми. Для мови В.Стефаника,- як і для художнього стилю загалом, характерне індивідуально-авторське вливання слів, котре звичайно буває образним: - «окраєць життя»; «вікна ссуть сонце»; «не латав, а зчіплював докупи чоботи». Трапляються неологізми: «стрілами тупозубими», «біломережані рукави».

Поряд з літературними словами значне місце посідають їх варіанти - діалектизми. Залучення діалектних слів мотивується стилізацією мовного середовища Покуття; по-друге, поетикою естетизацією слова. Наприклад.: «-Аді, чуєш, що дєдя [літ. тато] каже»; «Ноги делькотіли [літ.тремтіли], і звізди мерехтіли, як золоті чічки [літ.квіти].» «Вручай лентою [літ. стрічкою] срібного шовку спливає». Тенденція зменшення діалектизмів у пізніший період творчості письменника стосується саме випадків стилізації. Адже, Василя Стефаника глибоко турбувало те, що його персонажі розмовляють не літературною мовою, а своєю рідною покутською говіркою, що мова його творів відрізняється від мови творів українських письменників України. Ось, як згадував-про це Василь Стефаник: «... А я часто не міг спати від сумнівів, чи варто списувати те, що роблять, думають і говорять мої близькі сусіди, чесні, бідні і нещасливі люди на нашій порепаній, мов їх гуки, землі. І в не одну безсонну ніч думав я про Франка, який може писати, про що хоче,- легко, ясно, просто, так само, як говорить».При поетичній естетизації діалектне забарвлення слів дещо нейтралізується, що зближує їх з літературними словами художнього стилю.

Особливе місце в творах посідають просторічні, часто лайливі слова, що також перебувають в опозиції до літературних слів, як-от: шуруйте. - літ. ідіть; не гавкай - літ. мовчи; шмаркачу- літ. молодий. У переважній більшості просторіччя служить своєрідним індикатором стресового етану персонажів, тому не містить і натяку на нейтралізацію своєї диференційної ознаки.

Особливо багата у В.Стефаника варіантність, яка представлена синонімічно розгалуженими рядами літературних слів. Вони можуть бути розкидані по творах, художніх, статтях, листах на зразок: сердитий - лютий - злий; говорити - казати - балакати - гуторити - гомоніти - бесідувати - розмови правити.

Нерідко синоніми урізноманітнюють оповідь одного твору. Напр.: -«Бігме кину в піч, штурну у вогонь». У синонімічні ряди об'єднуються слова, марковані певним стилем і, звичайно, нейтральні, на зразок: файний - красний, гарний; слова марковані стилістичним відтінком на відміну від нейтральних: бити, ударити, лупити, гупнути, уперезати, талапнути, гримнути. Слова з відмінностями у семантиці, пор.: хотіти- кортіти - забагтися. Стильові, стилістичні і семантичні ознаки часто переплітаються. У листах, де літературне мовлення письменника виявляється особливо виразно, трапляються дублети боротьба - борьба, лист - письмо. Причому помітна тенденція до поступового переважання одного з варіантів, а саме першого. Це - свідчить про динаміку літературної норми, як постійної ознаки живого функціонування мов.

Необхідно, детально розглянути мовні прояви варіантності на прикладах з новел письменника.

Мова творів В. Стефаника виявляє діалектизми на всіх структурних рівнях, вона становить художній синтез говіркових особливостей з літературними. До діалектизмів у галузі фонетики в мові творів В. Стефаника належать:

- уживання голосних переднього ряду замість нормативного [а] після м'яких приголосних - [е] (чєс, жєба, прєдиво, весілє, свєтий, горєчий, тєжкий, п'єть, прєсти, дєкувати, жєлувати), [и] (чьис, жьиль, кольида, всьикий, дротьиний, взьити, тьигнути), [і] (місіць, світий, тисіча, десіть, виглідати, шінувати, післі);

- уживання голосного [е] замість [о] після шиплячих приголосних (вечера, вчера, шестий), після інших приголосних (деготь, посел, слеза, цего, него, єго, семий, сегодні), замість [і] (кременал, крепко), замість [и] (блеск), замість [а] (бервінок, коменда, герцювати);

- [и] замість [і] (огирок, минута, цилувати), замість [е] (виксель, офіцир), замість [о] (мозиль, лижка), замість [а] (читувати, віпрощитиси), замість [у] (жмит);

- [і] замість [и] (крішка, вігода, глібокий, здрігатися, розчінити, прігнати), замість [е] (річі, вражінє, чісати), замість [о] (мозіль, воріг, нарід, прізвати, пірвати, післати, пігнати, прігнати), замість [а] (звичій, ґрейцір);

- [а] замість [е] (акзамен, царамонія), замість [і] (антерес, жовняр, важки, приляг), замість [о] (жадний);

- [о] замість [е] (цукорки, легонький, пекольний, шляхоцький, всьо, тихонько), замість [і] (комната, войсько, моцний, жоночий, здоймати), замість [и] (дрожати), замість [а] (штроф, горячий, богато), замість [у] (опир, бодяк, трактовання, отроїти, заковати);

- [у] замість [і] (лужко, цулувати, зупсувати), замість [и] (глубина), замість [о] (протокул, вуш `воша'), замість [а] (паруграф); звукосполучення [ер], [ир] на місці нормативного [ри] (керниця, кервавий, кирниця, кирвавий);

- відсутність протетичного приголосного перед голосним [о] (огонь, острий, озму);

- протетичний [г] перед голосним [у] (гураган);

- звук [ў] (графічно в) відповідно до літературного [л] у кінці складів (стів, горівка, сопівка);

- м'які приголосні [ч] та [р] відповідно до твердих у літературній мові (плачь, могоричь, хочь, розчєсати; косарь, цісарь, аптикарь, церьков, по докторях); твердий приголосний [с] у кінці слів замість м'якого (хтос, шос, якос, цес, вес, дес);

- твердий приголосний [ц] у кінці слів та перед голосними [а], [у] замість м'якого (хлопец, столец, рубец; робітница, пшеница, шибеница, цу працу, вулицу, пивницу, працувати);

- уживання приголосних: [б] замість [п] (лаба); [в] замість [м] (вандрувати); [д] замість [т] (данец, данцувати),

- замість [н] (кождий); [дз] замість [д] (добродзейка),

- замість [з] (мадзур, дзелений);

- [ж] замість [з] (ріжниця), замість [дж] (бжоли);

- [к] замість [ґ] (казета), замість [х] (колєра), замість [т] (підкьопаний);

- [м] замість [н] (марікати); [н] замість [м] (напа);

- [с] замість [ш] (слюб); [ц] замість [т] (доцєгнути);

- [ч] замість [ш] (вінчувати), замість [шч] (панчина); [ш] замість [ч] (пушка, безпешно, скушно), замість [ж] (шандар).

Серед словотвірних діалектизмів у мові творів В. Стефаника виділяються системні й лексикалізовані. До системних слід віднести:

1) утворення із суфіксом -оньк- відповідно до літературного -еньк- (дрібонький, сухонький, тихонький, потихоньки);

2) прикметниковий суфікс -цький замість літературного -ський (люцький, панцький, свинцький, наймицький);

3) дієслівний префікс ві- на місці нормативного ви- (вібути, вігнати, вімити, вінести, вірвати, вітримати, віходити).

Лексикалізовані словотвірні діалектизмиу текстах новел, представлені в таких прикладах: блазник «блазень», віт «війт», загріток «зогрівання», італьян «італієць», ланць «ланцюг», мент «момент», навчитель «учитель», опецьок «опічок», очинаш «отченаш», павун «павич», падолист «листопад», полумінь «полум'я», пунт «пункт», слимуз «слимак», чупер «чуприна», ярем «ярмо»;бахурія «бахурня», гортанка «горлянка», жмінка «жменька», жура «журба», завдача «завдання», кертиця «кріт», кляса «клас», мерза «мерзотник», навука «наука», приспа «призьба», риципка «рецепт», саля «зал», спрагнота «спрага», струнва «струна», тацка «таця»;восько «військо», намено «наймення», колісцятко «коліщатко», маєство «майно», олівце «олівець», лічення «лікування», колопні «коноплі»;в'їдний «в'їдливий», дрантливий «драний», кілький «кількісний», мацінький «маленький», нездалий «нездатний», хиблений «хибний», чворогранний «чотиригранний»; ніц «ніщо», чьо «чого», «чому», якис, якись «якийсь»;виймити «вийняти», вихолітуватися «вихилятися», вірнути «виринути», встарати «постаратися», доконатися «переконатися», доцєгати «дотягати», займити «зайняти», здоймити «здійняти», зновитися «поновитися», кликатися «покликатися», кранкати «крякати», мрігати «моргати», мнєцкати «м'яти», носювати «носити», обначовувати «переночовувати», підховати «виховати», попігратися «погратися», посмішковуватися «насміхатися», прицєгати «присягати», пріти «прийти», рзати «іржати», розвидати «розвиднюватися», розсиплятися «розсипатися», розчинати «починати», спотатися «шпортатися», страшіти «страхати», стреготати «скреготати», увикати «звикати», узріти «уздріти»;віци «звідси», галопа «галопом», гидно «гидко», долів «додолу», допевно «напевно», доста «досить», згоді «згодом», зчаста «часто», леда «ледь», ледви «ледве», літі «вліті», мож «можна», незабавки «незабаром», опроче «опріч», пішя «пішки», суда «сюди», тогда «тоді», туда «туди», усюда «усюди».

1) У галузі словозміни в мові творів В. Стефаника наявні діалектні форми: 1. ор. відм. одн. іменників, прикметників, займенників і порядкових числівників із флексіями -ов, -ев на місці літературних -ою, -ею (ґаздов, мамов, водов, косов, дитинов, ласков, кравйов, злобнов, темнов, осіннов; мнов, тобов, собов, мойов; першов; вулицев, землев, кулев, скатертев, смертев; нев, цев, моєв, своєв);

2) ор. відм. одн. іменників ІІІ відміни із закінченням -ею (кровею, молодостею); двоїнні форми іменників (дві - чотири бочці, доньці, галузці, нитці, сотці, годині, свини, слові, ділі);

3) форми род. відм. мн. іменників із закінченням -ий відповідно до літературного -ей (людий, дітий, миший, гроший, коний, очий, смертий);

4) род. відм. мн. іменників І відміни з флексією -ів (бабів, косів, межів, хмарів);

5) дав. відм. мн. іменників із закінченням -ем (людем, дітем) і місц. відм. мн. із флексією -ех (на людех, дітех);

6) енклітичні та скорочені форми займенників (мя, мні, ні «мене», ми, мні, ні «мені», в ні «в неї», тя, тє, тьи, ті «тебе», ти «тобі», йго, го «його», му «йому», ї «її», «їй», за ню «за неї», ся «себе», си «собі», чо «чого», «чому», нічо «нічого»);

7) скорочені форми род. відм. одн. присвійних займенників мої «моєї», свої «своєї»;

8) редупліковані форми вказівних займенників (сес, сесі, тот, тоті, отот, ототі);

9) скорочені форми інфінітива на -чи (бічи, мочи, лячи);

10) форми дієслів без чергування передньоязикових приголосних із шиплячими (повідносювати, косю, мусю, просю, радю, стратю, пустю, позолотю);

11) відсутність у дієслівних формах епентетичного [л] після губних приголосних (дивюси, тємю, спю);

12) дієслівні форми минулого часу з залишками давнього перфекта (забрав-єм, пропав-єм, скаправів-єс, була-м, гадала-м, лишила-м, був-сми, гадав-сми, пішов-сми, були-сте, лізлисте, поломили-сте);

13) вираження майбутнього часу дєслів сполученням інфінітива з формами допоміжного дієслова му, меш, ме, мемо, мете, муть (му робити, меш сидіти, мемо діяти, мете видіти, муть думати);

14) форми дієслів умовного способу з часткою бих, що походить від форми давнього аориста дієслова бути (зробивбих, пішов-бих, чекав-бих, воліла-бих, зчесала-бих);

15) скорочені форми дієслів наказового способу типу бер «бери», кладь «клади»;

16) форми дієслів 3-ї ос. мн. ІІ дієвідміни без кінцевого -ть (вони робля, видє, їдє, пустє, хотє, мусі);

17) частка си у зворотних дієсловах відповідно до літературної ся (дочекатиси, дієси, нап'юси, обернешси, підвелиси, порозходилиси, розпук би си); особові форми дієслів із зміною дієвідміни (сплють, держуть, вчутси).

До діалектного синтаксису в мовотворчості В. Стефаника можна віднести: сполучення прийменника д, ід з іменником і займенником у давальному відмінку (д бабі, д смерті, д вечеру, ід могилі, д нему); словосполучення: знати до худоби «знатися на лікуванні худоби», покласти на ґрунт «обдарувати ґрунтом», робити весну «виконувати весняні роботи», та й решта «та й годі», коміть головою «вниз головою»;уживання складнопідрядного речення із сполучним словом де в значенні сполучників що, як («Най тебе, чоловіче, Бог піб'є, де ти нам вік пустив марне»).

Мова творів В. Стефаника засвідчує говіркові фразеологізми: балу та балу «слово за словом», бандиги гнути «плести нісенітниці», гадка гадку пошибає «відбувається роздумування», давати позір, мати позір «пильнувати», «доглядати», дати огрозу «погрозити», мати до себе «поводитися», мені лице лутаєси «мені сором», навуки братиси «вчитися», на лоб та на шию «стрімголов», на який ґатунок «навіщо», ні в п'ять ні в десять «ні се ні те».

В. Стефаник творив західноукраїнським варіантом літературної мови з чітко вираженими рисами покутського говору, проте в розвитку загальноукраїнської літературної мови посів помітне місце. Талановитий класик збагатив українську літературну мову, зокрема її белетристичний новелістичний жанр, вагомими стилістичними нюансами. Засобами образності, емоційності, ритмічності мови письменник свої прозові твори наблизив до поезії. Новели В. Стефаника служили і служать зразком мовної майстерності для пізніших українських письменників.

1.2 Лінгвостилістичний аналіз мовних особливостей у творчості В. Стефаника

Лінгвостилістичний аналіз новели В.Стефаника «Катруся »

Типову картину страждання галицького селянства намалював Стефаник в новелі «Катруся». Єдина дочка у старих убогих селян Катруся, «краща робітниця на все село», важко захворіла. Її хвороба лягає важким тягарем на плечі батьків - нема кому допомагати в господарстві, всі раніше зароблені Катрусею гроші витрачені на лікування, надія вибитись із злиднів пропала. Ця психологічна новела, у якій розкриваються глибини людських почуттів. Зображуваний письменником життєвий конфлікт є глибоко драматичним. Розв'язка його трагічна.

Від себе автор говорить дуже мало. Основне ідейно-естетичне навантаження лягає на діалог, через який розкриваються взаємовідносини між людьми. Усі внутрішні порухи душі персонажів, їх думки, почуття передаються через репліки й зовнішні прояви, у діалозі матері та батька спостерігаються два плани осмислення життя.

Мовлення персонажів побудовані на діалектно-характерологічних та семантико -- стилістичних особливостях. Уже в перших репліках персонажі постають як носії південно-західного наріччя, і в подальшому мовленнєва характеристика розвивається по лінії концентрації діалектних і просторічних елементів та виразових мовних засобів. Синтаксичні конструкції, використані автором за будовою - прості структури або складні, але хоч і поширені, однак не обтяжені другорядними членами речення. Одже, текст легко розділяється та сприймається читачем, виклад оповіді не втрачається.

Домінування простих поширених неускладнених речень забезпечує вичерпність поданої інформації. Наприклад: «Катруся лежала нерухомо»; «А дєдя геть зжурився»; «Мама взяла Катрусю чесати».

Підкреслюють стиль новелістичного викладу часто використовувані, як непоширені так і поширені структури, ускладнені й неускладнені:«Аж нам си душа радувала, гадали-м, що нам легше стане із-за тебе, а то, аді, яке легше. Коби, каже, багато молока пила та мнєса якогось легкого аби поїдала, аби трунок собі вілагодила, аби хліба білого -- де що на світі є, то загадав. Кажи раз, два, та й забирайси, шуруй!»

Складнопідрядні речення несуть найзначніше стилістичне навантаження. Це зумовлено, насамперед, специфікою головних слів, семантична неповнота яких передбачає розвиток думки, розмови, рішення, оцінку. Семантика і морфологічна база головних слів, що формують зв'язані конструкції, у мові автора і мові персонажів дещо відрізняються. Авторські відступи містять, як правило, нормативні для сучасної української літературної мови лексеми у типовому морфологічному і фонетичному оформленні. Це дієслова мовлення, мислення, сприйняття, відчуття, окремі прикметники, віддієслівні іменники, слова категорії стану, фразеологічні сполучення: «Певна була, що весни не стратить».

Часто автор вдається до використання речень (простих чи складних) з кількома присудками у аналогічній формі наприклад: «Гроші минулиси, других заробити не заробиш, хоть би-с і підвелася»; «А ти, розпаднице, памнєтай, що як я гроші задурно по дохторях розсію, та й ти амінь зроблю!»; «Катруся забула і за сварку татову, так роздивлювалася на всі боки.»

Серед діалектизмів наявні фонетичні, лексичні, морфологічні та синтаксичні: небого, меш слабувати, гроші минулиси, хоть би-с, як дома дієси, вандрує, зжуривси, подивитьси, геть з усего вішли, якби-с, коби ті, додержав, ані дранку натєгнути на тебе, мучимоси, шо то з тебе зробилоси, аж нам си душа радувала, гадали-м, ми зав'єваємо на барабулі, дай суда борзенько, аді, дєдя йде, дох торувати, коби-сте, памнєтай, на аптики, мій мозиль, наймив-єм фіру, ну, ганциго, кіпай тими безклубими боками, капарити, віженуть, лакітків.

Образність і символіка мовлення персонажів основана на життєвому досвіді народу. Наприклад, фразеологізми:«зламаного грейціра»; «най бог сохранить»;«така-с була годна»; «увалила-м два леви, як у болото»; «мій мозиль не годен цєму вітримати»; «ганциго, кіпай тими безклубими боками»;» ні житя, ні смерті»; «все задурно»; «порівняння: сині нігті були як її сині очі»;«пропадали, як вода у піску»; «днинка як золото»; «нема з неї так нічо, як з отого листка»; епітети: сухонькою рукою; очей, дивних, блискучих; бідний світе; квітки сині, білі, зелені, червоні; метафори: чорніє з жури; муки на дні; страшно гориш; мій мозиль не годен цєму вітримати; безклубими боками; жайворонки над ними співали; рілля розсипалася під сонцем; гроші пішли; синоніми: розглядалася, роздавлювалася, дєдя, тато, лік, медицина.

У новелі досить повно представлена дієслівна синоніміка із загальним значенням зорового сприймання. У значенні «дивитися, спрямовувати погляд кудись, на кого-, що- небудь» спостерігається ряд дієслів цілеспрямованого сприймання, які тонко передають багатство людських дум і переживань: «Катруся роздивлялася на всі боки», «Катруся перезирала їх (квітки)».Антоніми: лежиш та лежиш, та й ні житя, ні смерті; коби-с вже або суда, або туда; ампліфіковані вирази: «Ані дранку натєгнути на тебе, ані розчесати, ані вмити»; «мама дала Катрусі квітки сині, білі, зелені, червоні»;«Катруся перезирала їх, лице її слабо усміхалося, а сині, білі, зелені, червоні блески блукали по обличчю». Аналіз свідчить, що найбільш вживаним є асемантичний сполучник що, якому в репліках персонажів часто відповідають діалектні варіанти «що, шо-м»: «Скажи ти мині, дівко, що я маю з то- бов робити.»

Компаративні фразеологізми служать у новелах В. Стефаника художнім засобом створення образності, передачі емоційного стану персонажів, характеристики різних дій тощо: «Аді, дитина, як золото; а ти ходи по дохторях»

Насиченість реплік лексичними повторами визначає наростання експресії: ой нема, бідний світе, нема; ей, дівко, дівко; лежиш та лежиш; я гроший набираю та набираю …У репліках панує емоційний тон, що підсилюється вигуками: ой; ану-ко, дайте; ну, ганциго, кіпай; ей, бідний світе

Іноді В.Стефаник насичує речення препозитивними чи постпозитивними атрибутивними компонентами, що надають трагічній ситуації ліричного відтінку, наприклад: «Мама дала Катрусі квітки, сині, білі, зелені. Катруся перезирала їх, лице її слабо усміхалося, а сині, білі, зелені, червоні блески блукали по обличчю.»

Важливим засобом художньо-образної конкретизації виступають і безобразні слова, які в певних ситуаціях мовлення набувають різних смислових та емоційно-експресивних припрошень: «хоть би-с і підвеласи» (про Катрусю)».

У новелі постала драма селянської родини, що виразилась у розмові матері з дитиною, то в розпачливих прокльонах батька, який везе хвору до лікаря в місто; то в діалогах із сусідом Миколою. Автор не використовує жодної портретної деталі при зображенні матері. Все навантаження при розкритті переживань нещасної жінки зосереджує в собі її мова; діалоги із своєю улюбленицею. Та у зв'язку з тим, що протягом всього твору Катруся мовчить, то діалоги матері, батька сприймаються швидше як монологи, висловлені вголос. Якраз мова батьків дає змогу відчути всю глибінь сімейної трагедії, коли молода дівчина, яка вже була їхньою опорою, захворіла на сухоти. З розмов рідних постає то їх важке наймитське існування, що й було однією з причин невиходу з недуги, то безмежна любов матері, яка ладна «половину тої муки на себе» перебрати, то відсутність у них розуміння, що слід говорити хворій дитині, а чого не варто. Адже вражаючою у творі є якраз ота лякаюча відвертість найрідніших людей, коли з живою іще донькою говорять про смерть, похорон, погріб (зауважмо: не із старою людиною, яка ці речі сприймає без страху, як само собою зрозуміле і неминуче) тому перед читачем розгортається почуття та реакція людей на важкі обставини їх життя.

Лінгвістичний аналіз новели В.Стефаника « Діточа пригода»

Важкий тягар війни лягав на плечі широких верств селянства. В.Стефаника глибоко хвилювало породжене війною народне горе. Та попри п'ятнадцятирічну перерву, письменник знову береться за перо, щоб розповісти про війну та страждання народних мас. Так, у 1916 р. для буковинського календаря письменник написав новелу «Діточа пригода», якою започаткував новий період своєї творчості.

В новелі зображена війна в сприйманні малих дітей. В творі немає опису широких батальних сцен. Страхітливі наслідки війни змальовуються через сприймання маленького хлопчика Василька. Стефаник досягає великої сили впливу зображенням контрасту між страшними подіями, що відбуваються, і звичайно поведінкою малих дітей, які ще не в стані на них реагувати.

В новелі «Діточа пригода» монологічне мовлення (за своєю будовою та властивостями) наближається до принципів конструювання драматичних монологів та сповнено великою емоціональною напругою. Монолог постає як засіб експлікації моделі світу мовця.Новела «Діточа пригода» є зразком діамонологу. Після першої репліки вмираючої матері та єдиної ремарки автора, дійство розгортається через розмову хлопчика. Передаючи дитяче сприйняття війни і загибелі матері, позбавлене справжнього розуміння дійсності, В. Стефаник досягає ефекту трагічного абсурду (див.: [Бар.]): світ дитини, який не допускає існування зла війни, сприймає найбільшу трагедію людської діяльності як гру. Це загострює трагізм долі дітей, щире переживання за їхнє майбутнє.

Стан тривоги, напруження у творі В. Стефаника створюється через схвильовані інтонації, синтаксичну структуру монологу, розбитого на короткі абзаци. Реплікація монологічного мовлення виявляє мету його діалогізації. Слід звернути увагу на особливий характер цього монологу, «адже все, що каже Василько залежить від реакції Насті. Його слова мають конкретного адресата: спочатку - це вмираюча мати, а потім маленька сестра. В новелі створена напружена ситуація, існує суб'єкт висловлювання, і це призводить до прихованої діалогізації монологу. [16, c.42] Василько веде діалог сам з собою, з сестрою, навіть з мертвою матір'ю. Це допомагає заповнити йому ту пустку, що утворилася після смерті матері, й подолати свій страх перед невідомим» [12, с. 459]. Тип такого діалогізованого монологу є монолог-звернення, що втілює безпосереднєзвернення до читача, який залишається мовчазним. Домінує не повідомлення про події, а реакція на них героїв, динаміка думок, почуттів, внутрішньої дії у свідомості персонажів. Про обставини, умови існування, що стають причиною душевних страждань героїв новели, читач довідується більше через сполучення експресивно насичених реплік, ніж із розповідей дітей про своє минуле.

Особливістю синтетичної природи поетики новели В.--Стефаника «Діточа пригода» стає те, що умовність фабульної основи зумовлена значним впливом драматичних (висловлюванням персонажів властиві численні функції, завдяки чому відбувається розвиток конфлікту) та ліричних ознак (інтонації, суб'єктивність переживань).

Характерних для новели динамізму та напруженості дії автор досягає вмілим і виваженим вживанням найрізноманітніших засобів синтаксичної організації тексту. Серед них привертають увагу винятково економне використання письменником елементів, що забезпечують зв'язок окремих речень у абзац і текст, а саме наявність займенників, особових закінчень дієслів тощо: «Сіла, дуже боліло, і лягла»; « вже не говорять, вже таки вмерли»; «А чуй, як брінькають»; «Граютьси ними, о, як їх бога то!.» «Їсти хочу, богу дєкувати!»; «Йде на нас, о!»

Письменникзупиняється на складно - підрядному варіанті побудови речень новели: «Васильку, бери Настю та веди до вуйка; отуди, стежкою попід ліс, ти знаєш. Але тримай за руку легко, не сіпай, вона маленька; та й не неси, бо ти ще не годен». Це дозволяє якнайшвидше ввести читача у переживання маленького головного героя, а особливості його мислення пізнаються читачем під час аналізу та спостережень за його поведінкою та реакцією на все те, що відбувається навколо. Опис за допомогою лише тільки фактів, мінімальна кількість емоційних висловів, майже відсутня емоційність у висловах героїв.

В образній системі новели привертають увагу характеристики головних персонажів, здійснені через змалювання їх поведінки, поглядів: «Дурна дівка, душа з мами пішла, а то вона, душа, і говорить, і дає хліба, і б'є..»; «А то погана дівка, все їсть, як свиня, о, замазала лице і руки кров'ю...»

В новелі авторомпоказано невизначеність у поведінці дитини - з одного боку, це невинна, не сформована дитяча уява Василька, а з іншого - усвідомлення ним відповідальності за свою сім'ю. Так, Василько зовсім по-дорослому звертається до малої Насті: «Видиш, Насте, куля брінькнула та й убила маму, а ти винна: чого ти ревіла, як той жовнір хотів маму обіймити? Це тобі що вадило? Утікали-м, а куля свиснула... А тепер вже не будеш мати мами, підеш служити...» Дитина має змішані відчуття, але в силу свого віку для хлопчика війна - це перш за все цікава, яскрава гра: «Видиш, як восько пускає світло з тамтого боку, як воду з сита…» [10, с. 192]; «А диви, як за Ністром жовніри кулями такими вогневими підкидають, шпуриють, але високо, високо, а куля горить, горить, а потім гасне. Граютьси ними, о, як їх богато!..» [10, с. 192]; «…о, знов пускає світло, але біле, біле, як рантух…Даний мовний засіб реалізується через звернення.

Важливе значення при цьому мають синтаксична складність конструкції та застосування полісиндетону і.: «.а то вона, душа, і говорить, і дає хліба, і б'є...»

Контраст в баченні дитиною страхіття війни та реальністю життя виражаються у поєднанні незвично ласкавої форми «Знов пускає рантух, який же біленький, як сніг...» з повторюваною імперативною формою: «Насте, а тобі що? Го-го, цілий рот кервавий і руки? Куля тебе застрілила? Ой, сарака Настунька, лягай вже коло мами... що меш робити..»

Контрастом на фоні загиблої матері виглядає турбота Василька про сестричку: « Вже си наїла, то лягай' коло мами, а я коло тебе, ти всередині, вовк тебе не з'їсть, спи, а я буду ще дивитиси на войну, та й грійси коло мене.... «. Важливу роль тут відіграє повторення іменника-звертання, поєднання кількох речень в одне складне: «А може, куля вже і дєдю убила на войні, а може, ще до ранку і мене вб'є, і Настю, та й би не було нікого, нікого.»

Синтаксичні форми вираження трагічного в новелі «Стратився» В.Стефаника

У новелі «Стратився», яка була надрукована восени 1897 р., Стефаник показав, що найгірші передчуття рідних і сусідів збулися: Николай Чорний не витримав знущань у солдатській казармі й «повісився у вільхах за містом»[12, с.112]. У новелі глибоко розкриваються переживання старого батька, до якого дійшла звістка про смерть сина-вояка і який іде залізницею до міста, щоб поховати його. Горе батька безмежне -- він втратив єдину надію і опору в житті. Письменник прагне якнайправдивіше передати настрій і переживання нещасного батька, який говорить.: «Коби ще мене спритали разом з Николов у могилу. Най би-м гнили разом, як вкупі не можемо жити...», Отже, новела «Стратився» -- це виражання протесту проти того суспільного ладу, який призвів до самогубства у розквіті життя молоду, красиву, сильну і працьовиту людину.

Художньо-естетична організація новели Василя Стефаника грунтується на комплексі різноманітних виражальних засобів, серед яких особливе місце займає синтаксичний.

У творі письменника описано горе батька, який залишився без сина. В.Стефаникзмальовує головних героїв у стані відчаю, смутку, тобто в такомустані, коли біль душі виривається назовні в емоційно-насиченихсловах,що поєднуються у своєрідні синтаксичні конструкції. Синтаксичний рівень мас особливе значеннядляпідкреслення індивідуальної манери автора, характеризує його творчу індивідуальність.

Трагізм ситуаціївновелі В.Стефаника, безвихідність у житті героїв розкривається в окремих ситуаціях, на синтаксичному рівні можна визначити такі основні риси: широке використання багатьох типів простих і складних речень. Вони виконують у тексті відповідні функції. У творі мало вживаються окличні й питальні речення. Як правило, початком окремої частини тексту є двоскладне речення з відношення висловлювання до дійсності як реальне або нереальне: « Колія летіла у світи. У кутику на лавці сидів мужик та плакав… Колія бігла світами…Колія добігала до зеликого міста»[12,с. 124]

Психологічне вмотивування вчинків, розкривається удетально підібраних порівняннях, які доповнюютьструктуру підмета і присудка: « Сльози падали, як дощ. Старий схлипав, як мала дитина. Сльози плили, як вода з нори»

Певне місце в інструментах виражальних засобів створення трагічної ситуації займають неповні речення з пропушеним підметом. Такі речення відзначаються великою частотністю. Автору вдається лише назвами дій передати динаміку ситуації, досягаючи при цьому значного художнього ефекту:« А шкода, шо-с був уріс, як дуб. Бувало, шо озме в руки, та й горит му у тих руках. Було одну втьити ще малому...»

Іноді В.Стефаник насичує речення препозитивними чи постпозитивними атрибутивними компонентами, що надають трагічній ситуації ліричного відтінку, наприклад: «-- Ой, дитинко, ми тобі з мамов весілє лагодили та музики наймали, а ти собі гет від нас пішов...» А також дієслівні фразеологізми, які служать засобом образності, екпресивності, створення емоційної напруженості: «Бігла за мнов полем, кервавими сльозами просила, аби ї взєти»; «Тобто, небого, десь б'єш головов у стіни, тобто до бога ридаєш»

Специфікою прозового синтаксису В. Стефаника є також особливий статус займенникових компонентів, основним призначенням яких виступає узагальнення зображуваного, наближення його до читача: «Синку, синку, та й ти стративси!.. Скажи мині, синку», шо тебе у гріб загнало? Нашо ти душу стратив?! Ой, привезу я розрадочку мамі від тебе. Марне пропадем.» Проза В. Стефаника належить до різновидів художнього стилю з максимально навантаженим кожним компонентом реченєвої структури.

Особливості дієслівного керування у творчості автора

У досліджуваному матеріалі, система синтаксичних варіантів представлена паралельним вживанням: родового і знахідного відмінків без прийменників при дієсловах: а) конкретної фізичної дії: «Похитав головою та й пішов до стодоли брати свиням зерна» (Палій 1901 р).; б) мистецьких понять: « Польки мені грай». « А на конець заграю їм пісеньку» (Синя книжечка); в) прагнення: «...ішов на ринок шукати мами.»… «Відки тебе візирати, де тебе шукати?»; г) зорового сприймання: « я більше світа видів». « Ти видіш цілий світ». У формі давального і знахідного відмінків без прийменників у дієсловах при наданні поради: «Як я виходив, то дозорці радили мені тікати...», «Ви мене файно радите». У формі давального і орудного відмінків у дієсловах на позначення радості. Наприклад: « Не тішся, дитинко, службі», «Роде мій чесний та величний тішуся тобою» У родовому відмінку без прийменника та знахідного відмінка з прийменником при дієсловах прохання: «Та просю божої ласки», «Уклінно прошу о поміщення сєї вісті в шан» У родовому відмінку без прийменника та з прийменником до при дієсловах, то вказують на початок дії: « Терпи, та з науки бериси», « - Бог знає, як їх латати, з котрого боку братиси до них»;

У знахідному відмінку без прийменника і родового відмінка з прийменником для при дієсловах придбання: « Мене, старий добре постарав», «Вона все надіялася за молодих літ дівки і старала для неї воно». Використання знахідного відмінка без прийменника і з прийменником та при дієсловах на позначення розумової діяльності: «Лиш вени одні памятатимуть ше мене...», - «Андрію, Іване, взад не ідіть, за мене пям'ятайте». Форма родового відмінка без прийменника і знахідного відмінка з прийменником та при дієсловах плати: « Іван виймив гроші і хотів заплатити горівки», « А зараз упоминаєси заплатити за чесане». Давального відмінка без прийменника і родового відмінка з прийменниками від в /у при дієсловах відбирання чи утрати: «…забрав черцям землі і села...», «Лесь своїм звичаєм украв від жінки трохи ячменю..», «Я вкрав 15 ринських у тата і надрукував книжечку...». У родовому відмінку без прийменника, знахідного відмінка без прийменника і в прийменни-ком при дієсловах сподівання: «Чекаєте тої смерті, як каня дощу», « - Дам тобі води, кріписи, бо не знаєш, шо тебе чекає!» Написання у знахідному відмінку із значенням деліберативного обєкта і знахідного відмінка з прийменниками про і за при дієсловах повідомлення думки: « Я на вибір піду і людем усю свою кривду». « Розповідали про свої давні достатки..». Створення текстів у родовому відмінку з прийменником і орудного з прийменником над при дієсловах глузування: « Бо зорі вночі з з мене насміхаються», «Сонце реготалося над ним». Наявність варіативних форм керування при дієсловах указаної семантики пояснюється в основному впливом усного та діалетного мовлення.

3.3 Образні засоби створення індивідуального стилю В.Стефаника

Важливу художньо-образну цінність несуть в собі поетичні звертання, які у новелах В.Стефаника тісно пов'язані з традиціями і фольклором Покуття, зокрема фольклорними епітетами.Звертання-речення досить тісно пов'язані з людськими волевиявленнями й почуттями, а тому можуть доносити, до читача всю глибину переживань персонажа новели. Автор майстерно наповнює текст диференційними звертаннями, що сприяє підсиленню трагізму ситуації: « Ей, сини мої, сини мої, де ваші кістки білі?», «О боже мій, боже мій, си видиш мою розпуку?». Експресивністю і образністю відзначаються звертання, виражені перифразами: «Ой на кого, боженєта, лишили ви мене саму», «Їжте та досєгайте, ви, птахи, що летите не знати куди».

Для вираження почуттів, вольових імпульсів, поривів душевного настрою, трагічних ситуацій служать фразеологічні звороти. У складі фразеологічних зворотів та усталених словосполучень лексеми з виробничою семантикою вдало виконують функцію деталізації соціально-побутових умов життя простих селян, напр.: «Нічого, матусю: рабувати не будемо»; «Славайсу Христу, люде добрі».

Створенню загострених сюжетних ситуацій та діалогів сприяють речення з питальною та окличною інтонацією: «Та куди ви си вібрали?», «А хто ж ви є? що за одні? Відкіля приходите?».Важливим засобом художньо-образної конкретизації виступають безобразні слова, які в певних ситуаціях мовлення набувають різних смислових та емоційно-експресивних поєднань: «Прийшов гість та й треба його приймити»

Емоційний тон висловлювань підвищується вживанням вигуків чи звуконаслідуванню слів: «Насте, а тобі шо? Го-го, цілій рот кервавий і руки! Йди на нас, о!». Такі ускладнюючі елементи індивідуалізують мову персонажів, надають їй народно розмовного колориту.Значний експресивний заряд зберігають вигуки у функції присудків: «А вони лиш хап його - та й пропав». «Аді, гармата, гу,гу, гу»; «Лиш раз, два - та й руки гаравус».Автор також використовуючи народні фраземи, злегка модифікуючи їх. При цьому підсилюється характер персонажу, поглиблюється його душевний стан, безвихідність ситуації; «Старі кості, як стара верба: на вогонь добрі, а з кіньми бігати ні до чого», «Старий птах най гнізда старого не кидає, бо нового збудувати вже не зможе».

Художнього увиразнення надають тексту повтори спрямовані на усвідомлення незавершеності дії або надто повільного її розвитку: «Куля горить, горить, а потім гасне»; «Возимо та й возимо, та й перевозити не годні»; «Грішний я, Семенку, грішний перед богом і перед вами».

Для вираження різних емоцій, вольових імпульсів, побажання душевного настрою, трагічних ситуацій служать вигукові фразеологізми: «Бог би за вас говорив»; «Бий його сила Божа»; «Бода, дівки ніколи на світ не родилися»; «Аби його голова у старім гнізді застигла».

У творах Василя Стефаника соціально-психологічні аспекти життя зубожілого народу, його етнографічні ознаки, риси характеру, спосіб реагування на складні-ситуації, часто трагічні, розкриваються здебільшого багатством емоційно-експресивного синтаксису: « і наше родиться на світ божий воно? І дерне, і пусте, ше із вінком на голові»; «Небо мерехтіло заїздами. Одна впала з неба. Лесиха перехрестилася»Передусім цьому сприяють образні порівняння: «Заплакала за мною хата, як дитина за мамов заплакала»; «Ой легко, як каміння гризти»; «Ниви, як вівці добре вгодовані»; «Звізди мерехтіли, як золоті чічки на гладкім залізнім тоці»; «Сльози падали, як дощ».

Функцію поглиблення психології новели виконують і дуже специфічні прийоми, зокрема уподібнення твору до пісні. У тексті новели постійно звучить рефрен: Колія летіла у світи / Колія бігла світами / Колія добігала до великого міста. Душевне напруження героя передається за допомогою динамічного образу колії, що набуває символічного звучання й асоціюється з життєвим шляхом, що несподівано обривається.

Подібний прийом пісенного структурування словесного тексту спостерігається і в новелі «Май», в якій авторське слово зведено до мінімуму, а подія відбувається у свідомості героя. Стефаник удається до прийому розгорнутого порівняння і маленька постать героя ніби укрупнюється, увиразнюється на фоні мільйонів таких саме, як він, знедолених людей. Образ брами в новелі розростається до символу, який можна вважати підтекстовим символом більшості новел Стефаника. Герой стикається із нездоланною перешкодою і відмовляється від пошуку виходу (сон на лоні природи). Взагалі для новел Стефаника характерне парадоксальне завершення.

Стефаник використовує художні засоби помірно, але ефективно, в основному для підсилення емоційного рівня ситуації. Сплав лірико-романтичних та символічно-фольклорних вкраплень лише збагачують художній світ новеліста, увиразнюючи й акцентуючи на драматичних чи трагедійних етапах людського життя, на тих екстремальних, межових зламах, що постають за безстороннім поглядом автора-оповідача чи за багатьма голосами персонажів, за болем і стражданням (нехай і переданим через один момент людського буття) не лише конкретного героя, а й усього українського селянства на зламі старої й нової доби. Автор спонукає до глибинного осмисленого буття -- тяглості, безконечності світу попри постійне існування людських проблем, драм і трагедій у їх взаємозв'язку.Таким чином, художня палітра прози Василя Стефаника -- явище надзвичайно розмаїте й багатоаспектне.



ВИСНОВКИ

Аналіз різних аспектів поетики новел В. Стефаника виявив особливості родо-жанрового синтезу, синтаксичної організації тексту та стилістичні імперативи фразеологізмів. Відповідно до мети та завдань, дослідження приходить до наступних висновків: теоретичні аспекти родо-жанрового синтезу розкривають взаємодію епічного, драматичного та ліричного рівнів у творах автора та; ознаки і специфіка жанрової особливості та художнього вираження В.Стефаника підкреслюють організацію новел і особливість творчої манери письменника;

Функціональні й структурні трансформації сюжетно-тематичної картини у новелістиці В.--Стефаника виявили способи відтворити український характер, передати національний колорит за допомогою відображення звичаїв, побуту, фольклору, пейзажних та портретних малюнків епічного висловлювання внаслідок його драматизації. Об'єктивна реальність світобудови перебуває в основі відтвореної автором реальності і втілюється в усій його мовній палітрі, характерними ознаками якої є водночас асоціативно-смислові навантаження та дискурсивно-прагматичне мислення. Що призвело до активізації уваги мовознавців до з'ясування психолінгвальної природи складників ідіолектного простору митця слова, які уособлюють яскраві приклади національного світобачення.

Окреслено мовностилістичний потенціал фразеології В. Стефаника у творах про зубожіння широких мас, експресивно-емоційну динаміку фразеологізмів письменника у вимірах контексту соціальної тематики. Системність індивідуального стилю ґрунтується на зв'язку мови й мислення, на формуванні мовної картини світу, в якій поєднано загальне й індивідуальне, загальне й одиничне.

Виявлені тенденції використання фразеологізмів в художньо-мовленнєвій організації новелістичних текстів В. Стефаника, які використовує письменник не як засіб механічного перефразування, а як результат динамічної реакції на довкілля, спрямованої на пошуки найкращого втілення думки.

Доведено, що за формальними ознаками організації мовленнєвих актів й функціональним призначенням більшість діалогів і монологів у творах В. Стефаника нагадують драматичне мовлення. В творчості В. Стефаника, стислий оповідний простір малої прози, давав змогу, не розгортаючи сюжет в напрямку однозначності, відобразити невизначеність стану перехідності,яка склалась в кінці XIX - початку XX ст. в українській літературі. Тісні жанрові рамки малої прози давали простір новим оповідним стратегіям, та в фокусі уваги читача опинилась свідомість героя з притаманними йому аморфністю, неузгодженістю уявлень про світ. Діалоги (монологи) в образках-сценках письменника вбирають функції традиційної оповіді, стають чинниками сюжетного розвитку, динаміки конфліктів, що дозволяє авторові найоб'єктивніше «інсценувати» неприкрашене життя персонажів, створити ілюзію безпосереднього відображення й сприйняття подій.

Змінюється композиційна структура текстів, у яких виявлені різноманітні діалогічні конструкції, що вражають трагічною простотою написані діалектом, посилюючи цим враження авторової безсторонності. Щоб досягти ритмічності і мелодійності мови, письменник широко використовує інверсію, вживає народнопісенні звороти, уміло стилізує мову під народну пісню, казку, голосіння. Стефаник максимально навантажує репліку героя, яка говорить часто більше, ніж цілий опис.

Драматичний характер діалогів у деяких образках-сценках письменника виявляється у формі паралельного розгортання різних за смисловим контекстом реплік. Даються взнаки такі функції діалогічного мовлення, як зіткнення позицій героїв, конверсійний обмін інформацією. Іноді прагматичне спрямування діалогів утілює перформативну функцію висловлювання. Кожна репліка героїв стає передумовою «об'єктивізації» внутрішніх інтенцій мовця, здійснення певних вчинків та дій. Драматичні ознаки комунікації втілює модель «подвійної адресації» мовлення, коли діалогічні чи монологічні репліки героїв адресовані не лише своїм реальним антагоністам або оточенню, а й, певною мірою, читачу.

У багатьох образках-сценках через діалогічне (монологічне) мовлення передаються не лише надто гострі протистояння персонажів, а й психологічні конфлікти, які втілюють динаміку внутрішніх почуттів, переживань діючих осіб. Мовностилістичні властивості діалогів (монологів) в образках-сценках В.--Стефаника увиразнюють драматизм відтворених ситуацій, позначених градаційним наростанням психологічної напруги, емоційністю конфліктів. У таких діалогах (монологах) наряду із артикуляцією властивостей драматичного висловлювання проявляються пафосно-стильові тенденції ліризації мовлення.

Доведено, що сюжетні акценти у ліричних новелах В. Стефаника переносяться на відображення сфери внутрішніх почуттів, душевних порухів, рефлексій героїв. Ліричність оповіді зумовлена формально-змістовою своєрідністю суб'єктивованого викладу. Досліджено лінгвостилістичні особливості внутрішніх форм мовлення, «потоку свідомості», невласне прямої мови у новелістиці митця. Часто художнім виразником авторської свідомості у текстах стає суб'єктивний наратор або герой, через дискурс якого вгадуються авторські емоції, сприйняття й переживання зображених ситуацій (особливо виразно ця тенденція проявляється в поезіях у прозі, ліричних автобіографіях, психологічних етюдах, новелах-рефлексіях, в основі яких - оповідь-спогад).

Синтез ліричних та епічних родових ознак виявляється у мовленнєво-експресивних засобах, прийомах ліричної композиції, властивих поетиці ліричних творів, як-от: рефрен, строфічна та кільцева структури тексту (найбільш виразно це простежується в поезіях у прозі), асоціативне компонування сюжетних елементів, синтаксичний паралелізм, антитетичний принцип текстової організації. Проаналізовані різноманітні мовленнєві засоби увиразнення ліричної основи у тексті: інверсії, поетична градація, контрасти, анафори, антитези, звертальні та окличні конструкції, риторичні фігури, що створювало особливу ритмічність текстів і посилювало суґестивність оповіді.

Виявлено особливу роль образів-символів, а також тропеїчних форм (порівнянь, метафор) у поетиці ліричної прози В. Стефаника. Помічено зміни у прагматиці мовлення, яке втрачає референтність повідомлення, набуває полісемантичного художньо-естетичного змісту. Образна полісемія формує своєрідну смислову вертикаль. Жанротворчого характеру набуває спосіб мовного впорядкування висловлювань, сама внутрішня форма слова, що надає тексту додаткових інтерпретаційних відтінків. Іноді ліричні переживання, почуття персонажів виражені у формі фрагментарних описів природи, сповнених архетипних образів, що зумовлює не лише емоційне та семантичне насичення оповіді, а й стає засобом авторського психологізму (в образках (пейзажних малюнках)).

Крім того, для ліризованих творів характерною є динаміка часових зміщень, рух сюжету від констатації нинішнього стану ліричного оповідача до філософського узагальнення минулого. У структурі ліричної прози В. Стефаника виявлені жанрові інтенції елегії («Чарівник», «Ользі присвячую»), поезій-візій («Вночи», «Вечір», новела-візія «Вістуни»). Отже, у роботі доведено, що формування нових жанрових різновидів малої прози В. Стефаника зумовлене синтезуванням родових ознак або функціональною переорієнтацією способів висловлювання, що стає однією з характерних рис оновлення та розвитку літератури зламу століть.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стилістичні напрямки/А. Біла. - К.: Смолоскип, 2006. - 464 с.

2. Бондаренко Д. В. Порівняння у творах В. Стефаника/ Д. В. Бондарен-ко// Стефаниківські читання. - Івано-Франківськ, 1990. - Вип. 1 - С. 124-128.

3. Василь Стефаник, Твори, В-во Художньої Літератури, Київ, 1964.- 460 с.

4. Василь Стефаник, Повне зібрання творів. В трьох томах, В-во А Н УРСР, Київ, 1949- 54 с.

5. Гнідан О. Д. Василь Стефаник: життя і творчість: посіб. для вчителя / О. Д. Гнідан. - К.: Рад. шк., 1991. - 222 с.

6. Горак Р. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Горак. -К.: Академія, 2010. - 608с.

7. Гоян Я. Провісники: есе / Я. Гоян. - К.: Веселка, 201. - 526 с.

8. Василь Стефаник: життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: альбом / авт.-уклад. Ф. П. Погребенник. - К.: Рад. шк., 1987. -144с.

9. Голубенко І. О. Самостійна робота учнів школи робітничої молоді над твором В. Стефаника «Палій» // Укр. мова в школі. - 1962. - № 2. - С. 72-76.

10. Горковенко О. Пісня в оповіданнях Василя Стефаника: (до 100-річчя від дня народження письменника) // Нар. творчість та етнографія. - 1971. - № 3. - С. 20-25.

11. Грицюта М. С. Народні струни письменницької арфи: до 100-річчя з дня народження В. С. Стефаника: [в т.ч. мова творів] // Укр. мова і л-ра в школі. - 1971. - № 5. - С. 10-18.

12. Грицюта М. С. Нев'янучі листки: [емоційне забарвлення творів В. Стефаника] // Рад. літературознавство. - 1981. - № 5. - С. 64-69.

13. Гуменюк Ж. О. «Новина» В. Стефаника в 10 класі: [мова твору] // Л-ра в шк. - 1962. - № 2. - С. 48-53.

14. Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Л., 1997.

15. Гуць М. Озеро, що відбиває в собі небо: до 100-річчя від дня народження Василя Стефаника: [стиль і мова творів] // Дніпро. - 1971. - № 5. - С. 124-129.

16. Ґрещук В. Лінгвістичне стефаникознавство: здобутки і перспективи/ Василь Ґрещук// Краківські українознавчі зошити. - 1998-1999. - Т. VII-VIII. - С.48-61.

17. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ - початку ХХ ст. - Л., 1999.

...