Главная Коллекция "Revolution" Литература Феномен "економічного дива" та японська література 1960-х років

Феномен "економічного дива" та японська література 1960-х років

Осмислення літературного процесу Японії в умовах економічного процвітання протягом 1960-х рр. Відображення в художніх експериментах представників різних літературних течій і шкіл. Поглиблення взаємовпливу різних видів мистецтва в художньому просторі.

Рубрика	Литература
Вид	статья
Язык	украинский
Дата добавления	16.05.2022
Размер файла	355,6 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕНОМЕН "ЕКОНОМІЧНОГО ДИВА" ТА ЯПОНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1960-х РОКІВ

Ю. Кузьменко, канд. філол. наук, асист. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

З оглядову статтю присвячено осмисленню літературного процесу японії в умовах стрімкого економічного розвитку та процвітанню протягом 1960-х рр. за об'єкт розвідки обрано основні тенденції в тогочасній японській літературі, а саме: зародження інтровертивної прози, сюрреалістичні експерименти в поезії та докорінне реформування театру. предметом є експериментальний характер постокупаційної японської літератури в період "економічного дива". стисло розглянуто культурно-історичний контекст і основні віхи літературного життя країни в 1960-х рр., діяльність провідних прозаїків, поетів і драматургів того часу, а також проаналізовано вплив "економічного дива" на їхні художні пошуки та експерименти. виявлено, що зміна ціннісних орієнтацій і соціокультурної парадигми на тлі посилення політичної свідомості тогочасних японців унаслідок протестів проти договору безпеки зі США, утвердження споживацького суспільства та поглиблення екологічної кризи через збільшення виробничих потужностей знайшла своє відображення в художніх експериментах представників різних літературних течій і шкіл означеного періоду. встановлено, що в той час у прозовій царині тривало протистояння між прихильниками демократичної та сповідальної течій, поступово сформувалося так зване "покоління інтровертів", що зосередило основну увагу на темах масового відчуження та самотності сучасних японців, духовного зубожіння та вдаваного благополуччя нації тощо. у поезії все більшою популярністю користувалися сюрреалістичні експерименти, коли автор нерідко наповнював вірш ірреальними образами та символами, порушуючи актуальні питання філософського характеру. у драматургії відбулися разючі зміни, завдяки яким театр став мобільним і пропонував глядачам долучитися до дійства.

Ключові слова: "японське економічне диво", "треті нові", "покоління інтровертів", сюрреалізм, інтермедіальність у японській поезії

Yu. Kuzmenko, Ph. D. in Philology, teaching assist.

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

PHENOMENON OF "THE ECONOMIC MIRACLE" AND JAPANESE LITERATURE OF THE 1960s

This review article is intended to contribute to thorough understanding of the literary process of Japan in the 19603 against the background of rapid economic development and prosperity. Main trends in the Japanese literature of that period, namely formation of "the introverted generation" and uprise of their prose, surrealistic experiments in poetry and radical reformation of the theater, were chosen as the object of research. The subject is the experimental nature of post-occupational Japanese literature during the period of "economic miracle". The article briefly examines historical context and milestones of the literary life of Japan in the 1960s, activities of the leading prose writers, poets and playwrights of that time and analyzes impact of "the economic miracle" on their creative quest and artistic experiments. It is revealed that change of value orientations and socio-cultural paradigm caused by increase of the political consciousness during protests against the Security Treaty with the United States, consolidation of consumer society and deepening of ecological crisis due to expansion of production facilities are reflected in artistic experiments of the representatives of different literary movements and schools of the above period. The paper determines that it was the time of confrontation between supporters of the democratic and confessional literature, formation of the so-called "introverted generation" that focused on themes of mass alienation and loneliness of modern Japanese, spiritual impoverishment and pretended well-being of the nation, etc. In poetry, surrealist experiments were increasingly popular, when the author enriched the poem with surreal images and symbols, bringing up topical issues of a philosophical nature. Fundamental changes took place in the drama, thanks to which the theater became mobile and offered the audience to take an active part in the play.

Keywords: "Japanese economic miracle", third wave of new writers, introverted generation, surrealism, intermediality in Japanese poetry.

Ю. Кузьменко, канд. филол. наук, ассист.

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, Украина

ФЕНОМЕН "ЭКОНОМИЧЕСКОГО ЧУДА" И ЯПОНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА 1960-х ГОДОВ

Обзорная статья посвящена осмыслению литературного процесса Японии в 1960-х гг. в условиях стремительного экономического развития и процветания страны. объектом исследования выбраны основные тенденции в японской литературе указанного периода, а именно, зарождение интровертивной прозы, сюрреалистические эксперименты в поэзии и коренное реформирование театра. предметом является экспериментальный характер постоккупационной японской литературы в период "экономического чуда". кратко рассмотрены исторический контекст и основные вехи литературной жизни Японии 1960-х гг., деятельность ведущих прозаиков, поэтов и драматургов того времени, а также проанализировано влияние "экономического чуда" на их художественные поиски и эксперименты. раскрыто, что изменение ценностных ориентаций и социокультурной парадигмы на фоне усиления политического сознания японцев в результате протестов против договора безопасности с США, утверждение потребительского общества, углубление экологического кризиса из-за увеличения производственных мощностей нашло свое отражение в художественных экспериментах представителей различных литературных течений и школ обозначенного периода. установлено, что в то время в прозе продолжалось противостояние между сторонниками демократического и исповедального течений, постепенно сформировалось так называемое "поколение интровертов", сосредоточившее основное внимание на темах массового отчуждения и одиночества современных им японцев, духовного обнищания и притворного благополучия нации. в поэзии все большей популярностью пользовались сюрреалистические эксперименты, когда автор нередко наполнял стихотворение ирреальными образами и символами, поднимая актуальные вопросы философского характера. в драматургии произошли кардинальные изменения, благодаря которым театр обрёл свою мобильность и дал зрителям возможность стать участниками театрального процесса.

Ключевые слова: "японское экономическое чудо", третьи новые, поколение интровертов, сюрреализм, интермедиальность в японской поэзии.

В українській японістиці левову частку літературознавчих досліджень присвячено давній і середньовічній літературам, тоді як праці, дотичні до сучасного літературного процесу, здебільшого обмежуються першою половиною ХХ ст. або творчістю таких широко відомих авторів, як муракамі харукі, йошімото банана, шімада масахіко тощо. до того ж розвідки із сучасної японської літератури нерідко мають фрагментарний характер, унаслідок чого деякі періоди в історії її розвитку й досі залишаються незвіданою цілиною. зокрема, таким малодослідженим є період 1960-х рр., коли японія, нарешті, відновилася після поразки в другій світовій війні та спромоглася досягти нечуваного економічного процвітання, яке отримало назву "японського економічного дива". стрімкі економічні успіхи країни сприяли становленню і зміцненню споживацького суспільства, спонукаючи нове покоління митців осмислити його духовні підвалини та ціннісні орієнтації. дослідження з обраної теми дає змогу окреслити літературний процес Японії 1960-х рр. загалом, простежити основні тенденції в прозовій, поетичній і драматургічної царині, проаналізувати вплив економічних досягнень країни на соціокультурні та літературні процеси зазначеного періоду.

Вибірковий огляд тенденцій, художніх течій і шкіл у японській літературі постокупаційного періоду наводиться у збірці нарисів "Надбання та неоднозначності: повоєнна художня література і культура у Західній Німеччині та Японії" (Legacies and ambiguities: postwar fiction and culture in West Germany and Japan, 1991) за редакцією Ернестін ШлантіДж.Т.Рімера.Експериментальнійпоезіїі950-60- х рр. присвячено розвідку американського дослідника Ендрю Кампани "Поезія у повоєнній Японії: літературні експерименти поза сторінкою" (Poetry? In Postwar Japan: Literal Experiments Beyond the Page, 2016), а деякі переклади поетичних творів можна знайти в російськомовній антології "Ґендайші: антологія післявоєнної японської поезії (сто один вірш п'ятдесяти п'яти поетів)"(энайси: Антологіям послевоенной японской поэзии (сто одно стихотворение пятидесяти пяти поэтов), 2013). Японська драматургія другої половини ХХ ст. розГлядається в праці "Півстоліття японського театру. Том VI.1960-ті роки" (Half A Century Of Japanese Theater. VI.1960s, 2004) і розвідках американського дослідника Д. Г. Ґудмана (напр., "Японська драматургія та культура в 1960-х рр.: повернення богів" (Japanese Drama and Culture in the 1960s: The Return of the Gods,1989)) тощо.

Наявність низки розрізнених праць англомовних дослідників, присвячених японській літературі постокупаційного періоду, та їхня відсутність у вітчизняному літературознавстві ускладнюють загальне розуміння літературного процесу Японії 1960-х рр. Тому в цій розвідці пропонується комплексний огляд японської прози, поезії та драматургії означеного періоду з висвітленням актуальних на той час художніх напрямів, течій і шкіл, а також розглядаються їхні ключові постаті, які добре відомі в країні Вранішнього Сонця, проте малознайомі українському читачеві. Окрім того, здійснюється спроба осмислити вплив феномена "японського економічного дива" на тогочасну літературу.

Художні твори японських митців 1960-х рр. регулярно перекладаються іноземними мовами, активно досліджуються зарубіжними літературознавцями та переосмислюються в розвідках японських науковців ХХІ ст. Тому, на нашу думку, доцільно заповнити цю лакуну в українському літературознавстві та окреслити напрями для подальших досліджень і перекладацьких зусиль. Новизна ж теми полягає у зверненні до малодослідженого періоду в розвитку японської літератури, протягом якого сформувалася та заявила про себе низка нових письменників, поетів і драматургів, зокрема, представники третього повоєнного покоління, або "третіх нових", Коджіма Нобуо і Тошіо шімао, прозаїки - "інтроверти" експериментатори Тераяма Шюджі та Беччяку Мінору.

Мета статті полягає в осмисленні літературного процесу Японії 1960-х рр. в умовах стрімкого економічного розвитку країни, який спричинив кардинальну зміну ціннісних орієнтацій і світогляду кількох поколінь японців. Для вирішення поставленої мети пропонується розв'язати такі завдання: проаналізувати історичні та соціокультурні обставини розвитку японської літератури постокупаційного періоду; дослідити основні тенденції в тогочасній прозі, поезії та драматургії в контексті "японського економічного дива" та становлення споживацького суспільства; коротко розглянути літературні школи та течії, а також оцінити внесок у японську літературу 1960-х рр. їхніх провідних постатей.

Приблизно 15 років з моменту закінчення війни знадобилось Японії, щоб відновити економіку, відбудувати зруйновані міста та подолати всенаціональну кризу.

Завдяки американській фінансовій підтримці, низці реформ, реалізованих під керівництвом окупаційного уряду, і відновленню торговельних відносин з Китаєм у середині 1950-х рр., нарешті, вдалося досягнути довоєнного рівня доходу на душу населення, хоча порівняно з іншими державами світу Японія й досі залишалась у скрутному фінансовому становищі. Ситуація почала змінюватися протягом наступних 15-ти років, тобто з 1960 по 1975 рр., коли економіка країни стала набирати обертів завдяки розширенню внутрішнього та міжнародного ринків промислової продукції. У цей період суттєво поліпшився рівень доходу та якість життя пересічних японців. Наприклад, у 1956 р. національний дохід на душу населення становив 226 дол. США, а в 1969 р. цей показник зріс майже в 6 разів, досягнувши позначки в 1304 дол. США [Kato, 1983, р. 273]. Тепер Громадяни могли дозволити собі всі блага цивілізації - майже в кожному будинку був телевізор, родини все частіше купували автомобілі, а закордонні тури перестали бути захмарною розкішшю. Таке небувале зростання економіки, яке тривало до нафтової кризи 1973 р., отримало назву "японське економічне диво" (яп.“Њ—m‚МЉпђХ-''То:йо: но кісекі").

Однак співпраця зі СшА та їхня фінансова підтримка мали і зворотний бік. Зокрема, 19 січня 1960 р. у Вашингтоні було укладено Договір про взаємну співпрацю та Гарантії безпеки між СшА та Японією (“ъ–{Ќ‘‚ЖѓAѓЃѓЉѓJЌ‡ ЏOЌ‘‚Ж‚МЉФ‚М‘ЉЊЭ‹¦—Н‹y‚С€А‘S•ЫЏбЏр–с-Н/ппонкоку mo Амеріка ґашшю:-коку то но айда но со:ґо: кьо:рьоку ойоб/ андзен хошьо: джьо.яку), який передбачав присутність американськоо воєнноо континенту в Японії. Іншими словами, американці моли вільно створювати воєнні бази на території своо колишньоо вороа та користуватися ними під час різних військових операцій, а Японія зобов'язувалася захищати такі об'єкти у випадку нападу. Унаслідок укладення цьоо документа впродовж 1950-60-х рр. на Окінаві зберіався рекордний арсенал хімічної зброї та атомних боєоловок, через що острів справляв враження суцільної військової бази американців. Окрім тоо, у 1950-53 рр. окупаційна влада використовувала територію Окінави для підотовки та проведення операцій у Корейській війні, а в 1960-х рр. - війни у В'єтнамі. Через острівну столицю -- порт Наха проходило 75 % усіх ресурсів - палива, продовольства та боєприпасів, які потім використовувались у збройних конфліктах на Тихому океані. Пошкоджену військову техніку та автомобілі, що прибували з В'єтнаму в крові та наскрізь прошиті кулями, також зберіали на острові, унаслідок чоо деякі йоо ділянки перетворювалися на звалища металобрухту. Не менш важливою для американців була й місцева робоча сила -- протяом війни у В'єтнамі армія США завербувала приблизно 50 000 жителів Окінави. Траплялись і випадки аресії проти корінноо населення, що посилювало конфлікт між місцевими та іноземцями.

Зазначені умови взаємодії зі СшА обурювали Громадян Японії, які мимоволі стали співучасниками військових дій американців проти інших східноазійських держав. Унаслідок цьоо країною прокотилася хвиля протестів проти Доовору безпеки (скорочено яп.€А•Ы-Анпо), у якому взяли участь сотні тисяч японців. Окрім тоо, в умовах стрімкої зміни економічної та політичної ситуацій у 1960-х рр. сформувався активний лівоцентристський рух. Зуртовані навколо місцевих профсоюзів, вищих учбових закладів, комуністичної та соціалістичної партій, численні Групи нових лівих виступали проти поіршення відносин із сусідніми азійськими народами, еколоічної кризи у великих містах, залежності Японії від Америки тощо. Найпотужнішими осередками їхньої активності в 1960-х рр. стали Всеяпонська федерація спілок студентського самоврядування Лзенґакурен (яп. ‘S“ъ–{Љwђ¶Ћ©ЋЎ ‰пі‘ЌAЌ‡€к"Дзен ніхон ґакусей джічі кайсо: ренґо:"), Загальна рада профспілок Японії Сохьо (яп.“ъ–{J“‘gЌ‡ ‘Ќ•]‹c‰п-"Ніхон ро:до: куміай сохьо: ґікай") та Громадське об'єднання "За мир у –¤'єтнамі", або скорочено з японської Бехейрен (яп.ѓxѓgѓiѓЂ‚Й•Ѕa‚р!Ћs–ЇAЌ‡-Ъетонаму ні хейва о шімін ренґо:") [Gervais, Obermiller, 2008, р.16]. Серед засновників і учасників Бехейрен було чимало таких літераторів, як письменники Кайко Кен (1931-1989), Ое Кендзабуро (1935 р. н.), Нома Хіроші (1915-1991), Накано шіґехару (1902-1979), Комацу Сакьо (1931-2011) та Тераяма шюджі (1935-1983). Занепокоєнні можливістю демілітаризації Японії та повторення Гіркого досвіду Другої світової війни, представники цих організацій із кількома мільйонами учасників ініціювали низку антиурядових і антиамериканських демонстрацій, принісши хаос і неспокій на вулиці найбільших міст країни. На думку літературного критика Като шюічі, в історії Японії 1960-ті рр. стали перехідним періодом, протягом якого проявилися всі наслідки прискореного економічного зростання країни, зокрема орієнтація на матеріальне споживання [Legacies and Ambiguities…, 1991, р. 252]. До того ж, розширення промислового виробництва протягом 1950-60-хх рр. призвело до значного забруднення довкілля, що змусило націю замислитися над подальшою долею японських островів та їхньої неповторної природи.

Зазначені історичні обставини істотно вплинули на тогочасне японське суспільство, його ціннісні орієнтації та, зокрема, літературний процес. Із завершенням американської окупації 28 квітня 1952 р., яка сприяла вестернізації (а точніше - американізації) японської культури, інтерес пересічних Громадян до інтелектуальної спадщини західних країн почав згасати. Японці все менше цікавилися перекладами американських і європейських творів, а національна література цього періоду переживала своєрідний творчий застій - довколовоєнна тематика вже втратила свою актуальність, а новий ідейний матеріал ще тільки визрівав. Водночас із завершенням окупації та поверненням американських військових на батьківщину японська культура (як популярна, так і традиційна) набула розголосу та знайшла своїх шанувальників за кордоном. Цьому також сприяли Олімпійські ігри 1964 р., під час яких Гості японської столиці стали свідками стрімкого технологічного розвитку країни, підтвердженням чого були, наприклад, надшвидкісні потяги шінкансен (яп.ђVЉІђь).Отже, користуючись сприятливим економічним кліматом і посиленою увагою міжнародної спільноти до життя країни, викликаної її самобутньою попкультурою та технологічними інноваціями, японці, нарешті, повернули собі національну самоповагу та впевненість. Поряд із цим, антиурядові, антиамериканські та студентські масові демонстрації, що охопили японські міста протягом 1960-х рр. і на початку 1970-х рр., свідчили про посилення соціально-політичної активності та політичної свідомості Громадян.

Зосереджуючись на внутрішніх і зовнішніх проблемах своєї країни, літератори 1960-х рр. намагалися художньо осмислити ті події та явища, що відбувалися довкола. Наприклад, війні у В'єтнамі була присвячена низка праць окінавських письменників, які дебютували у 1960-х рр. Зокрема, в 1967 р. премію Акутаґави Рюноске, яка є однією із найпрестижніших нагород для письменників-початківців, було вперше присуджено вихідцю з Окінави - Ошіро Тацухіро (1925 р. н.) за новелу "Коктейльна вечірка"(ѓJѓNѓeѓ‹.ѓpЃ[ѓeѓCЃ[Ѓ["Какутеру 1967). У цьому творі автор порушив тему нелегких стосунків між місцевими жителями та американськими військовими, розміщеними на острові, а також висвітлив проблеми, пов'язані з екстериторіальним статусом Окінави (напр., неможливість покарати іноземних злочинців за японським законодавством). Запрошений на приватну вечірку на території американської військової бази, Головний Герой -- корінний житель Окінави спостерігає, як під час спілкування між Гостями із Америки, Китаю та Японії виникають різні суперечки, зумовлені відмінними культурними цінностями та політичними переконаннями. Повернувшись додому, він дізнається, що американський військовий, який винаймав у нього кімнату, скористався відсутністю чоловіка та зґвалтував його доньку. Герой хоче покарати злочинця, але не може цього зробити за законами Окінави, тож вимушений покластися на американську Феміду.

Окрім японсько-американської проблематики, Ошіро також приділяв значну увагу самобутній культурі та історії своєї острівної батьківщини. Завдяки його творам (напр., "Прихована Окінава: її серце та культура (“а‚И‚й ‰«“к:‚»‚МђS‚Ж•¶‰» €к"Уч/нару к/нава: соно кокоро mo бунка 1972), "Острів богів" (ђ_“‡ €к Уам/аж/ма 1974)) японські читачі з інших куточків країни змоГли відкрити для себе чарівний світ Окінави. До того ж, письменникові належить один із найкращих творів про нелегке життя пер- ших японських емігрантів під назвою "Залізна дорога Нороесте"(ѓmѓЌѓGѓXѓe“S“№-"Нороесте тецуо:",1989), у якому розповідається про подружню пару, що вирушила в 1908 р. до Бразиліїі зіштовхнулася з численними соціокультурними викликами на новій батьківщині.

За нашими спостереженнями, студентський рух і настрої молодих протестувальників також знайшли своє художнє відображення в японській літературі 1960-х рр. Зокрема, боротьба університетських активістів майстерно змальована у творі "Були жчаси, друже"(‚і‚к‚З‚н‚к ‚з‚Є“ъЃX€к''Саремо варера ›ца х/б/'‚µ1964) письменника та знавця німецької літератури Ш/^-бати Шьо (1935 р. н.). Розмірковуючи над характером тогочасних протестів, автор спробував передати конфлікт між чітко регламентованим японським суспільством і молоддю, що шукала свій шлях у житті та прагнула свободи. Масові протести проти американської присутності в Японії згадуються в романі "Родина Міва"(•ш—i‰Ж‘°-"Хо:йо: казоку",1965) представника "третіх нових" Коджіми Нобуо (19152006). На прикладі життя звичайної японської родини на початку 1960-х рр. автор демонструє, як американські військові зловживали Гостинністю місцевого населення та вдавалися до різних аморальних вчинків. У будинку університетського професора Міви Шюнске оселяється молодий американський солдат Джордж, який заводить роман із його дружиною Токіко. Намагаючись врятувати сім'ю, Шюнске погоджується на роль перекладача між дружиною та юнаком. Головний Герой переконує себе в тому, що тільки так він зможе вберегти дорогі йому стосунки із коханою жінкою. Уникаючи вирішення проблеми і бажаючи налаштуватися на "прогресивну" західну систему цінностей, чоловік починає будувати родинну віллу в європейському стилі. Йому здається, що після переїзду до нового маєтку, ситуація зміниться на краще без необхідності вживати таких кардинальних заходів, як розлучення. Але поки Шюнске з Головою поринає у свій проект, дружині діагностують рак. Будинок, у рятівні можливості якого так щиро вірив Головний Герой, втрачає будь-який сенс, оскільки зі смертю жінки зникнуть усі душевні страждання та вирішиться безвихідна ситуація з любовним трикутником. Ми дійшли висновку, що твір пронизаний дивним відчуттям безвиході через загрузання Героїв у повсякденні, їхню нерішучість і прагнення втекти від кризи як у подружньому, так і особистому житті.

Загалом, як зазначає літературний критик Ван К. Гессель, японська література постокупаційного періоду була відзначена тенденцією до розширення та переосмислення двох основних художніх течій довоєнних років - демократичної та еґо-белетристики ш/шьосецу (яп. Ћ„Џ¬ђа).Представники демократичної літератури, зазвичай люди з активною Громадською і політичною позицією, критикували надмірно еГоїстичну й небезпечно віддалену від політичних і суспільних проблем еґо-прозу. Згуртовані навколо створеного в 1965 р. Союзу демократичної літератури Японії (“ъ–{–ЇЋеЋе‹`•¶Љw“Ї–ї-"Н/хон м/ншюшюґ/ бунґаку доімей''), письменники соціалістичного напряму продовжували порушувати і розкривати теми революційної боротьби робітничого класу, протесту народних мас проти монополій, соціального самоствердження людини. Серед відомих творів 1960-х рр. варто згадати повість "Море та підйомний кран"(ЉC‚Ж‹NЏd ‹@-"Ум/то к/джю:к/", 1964) Куботи Сей (1921-2004), роман "НедовГий сон" (‰ј‚М‚Л‚Ю‚и-"Карно немур/", 1969) Накадзато Кішьо (1936 р. н.) та ін. одночас автори напівавтобіографічних творів не сприймали творчість і Громадську діяльність своїх опонентів - лівоцентричних письменників, які видавалися доволі щирими у своїх зізнаннях, проте недостатньо майстерними у художньому плані, через що їхні соціальні послання звучали доволі примітивно. Втративши ілюзії щодо швидкого створення суспільства, заснованого на принципах справедливості, свободи та рівності, а також ставши свідками поразки демократичних сил у боротьбі проти Договору безпеки, посилення японсько-американського союзу та консервативних сил у країні, письменники сповідального жанру відчули необхідність переосмилити наявну систему цінностей. У зв'язку із цим виникла тенденція до уникнення Гострих соціальних проблем і зосередженість на зображенні повсякденного життя, індивідуального досвіду Героїв. Авторів цікавив не стільки зовнішній світ, як світ усередині самого себе без рефлексій щодо минулого чи сподівань на майбутнє [Legacies and Ambiguities…ЃC1991,pp. 207-223].

Треті нові (‘жЋO‚МђVђl-”Дайсан но ш/ндж/н”)ЃCлітературний дебют яких відбувся в перші роки після закінчення американської окупації, ставили під сумнів духовні та емоційні основи соціальної системи постокупаційного періоду. Більшість представників цієї літературної Групи належали до покоління, що народилося на початку 1920-х рр., зростало в період посилення мілітаристичних і націоналістичних настроїв, було призване на військову службу в студентські роки й пережило доволі неоднозначний досвід, пов'язаний з війною. Наприклад, за декілька місяців до японської атаки на Перл-Гарбор вищезгаданий Коджіма Нобуо продовжував навчання на відділенні англійської літератури філологічного факультету Токійського університету, мріючи стати викладачем. Однак після бомбардування Гонолулу чоловіка відправили до Китаю, де командир наказав йому забути кожне вивчене іноземне слово, оскільки на той момент англійську офіційно оголосили ворожою мовою. Навесні 1944 р. Коджіму перевели до Пекіну, де він мав розшифровувати перехоплені послання американських військових, що перебували в Тихоокеанському регіоні. Напередодні ж капітуляції новий командир порадив письменнику згадати англійську мову та попросив навчити його старших товаришів таким корисним виразам, як "Я не воєнний злочинець" (I am not a war criminal) [Legacies and Ambiguities…ЃC1991, pp. 210211]. Поки майбутній письменник вчив нове керівництво англійської мови, його загін вирушив до Філіппін, де всі солдати загинули під час битви в затоці Лейте (23--26 жовтня 1944 р.). Інший представник третіх нових Тошіо Шімао під час війни очолював загін смертників, разом із яким півтора роки провів на островах Амамі в очікуванні на смертельний наказ, який так і не надійшов. Отже, часткового через абсурдність свого воєнного досвіду, частково через усвідомлення власної невідповідності новому, постокупаційному, суспільству, треті нові принесли у сповідальні твори дуже важливий художній елемент - іронію, якої бракувало в шішьосецу довоєнного періоду. І поки популярні журнали вихваляли дивовижне відновлення Японії після війни, літературні журнали публікували твори про душевний занепад і розлад усередині нового середнього класу.

На нашу думку, свідома відстороненість та ізольованість письменників, а також їхня зосередженість на естетиці та психології особистого життя, свідчила про неприйняття ними споживацького суспільства, орієнтованого на економічне процвітання. У зв'язку з цим доволі поширеними у сповідальних творах 1960-х рр. стали образи відлюдників-інтровертів або представників різних меншин. Поряд із критикою сучасного японського суспільства ці твори були відзначені найрізноманітнішими настроями - від ностальгії за минулим до заклику до подальшої демократизації країни, яка й досі продовжувала завзято зберігати ієрархічну систему соціальних відносин. Нерідко автори постокупаційної сповідальної прози пропонували подвійну перспективу, ведучи оповідь від імені наратора та його двійника. Наприклад, ця тенденція чітко простежується у творі Шюсаку Ендо (1923 р. н.) "Скандал"(ѓXѓLѓѓѓ“ѓ_ѓ‹-"Сукянбару",1986), у якому порушується питання роздвоєної особистості, коли лихий двійник наратора кепкує з людей, що намагаються вести праведне життя.

Ще однією особливістю художньої манери "третіх нових" став цинічний і персоналізований підхід до теми війни. На відміну від післявоєнної школи сен›цо/а (яп.ђн Њг”hЃjЃCпредставники якої намагались у своїх творах осмислити пережитий досвід і продемонструвати японську націю під час війни загалом, треті нові не претендували на універсалізацію воєнного досвіду. Навпаки, зображені ними солдати - це розгублені, ізольовані особистості, які реагують на заклик взятися до зброї без особливого ентузіазму. Зокрема, такого захисника зображає КЬдж‰Ба в новелі "Епітафія"(•ж”и–Б-"ЈЃZ§/Ћ—6‚С'ЃC1960). Головний Герой твору - американець японського походження Томіо (або Том) вирушає разом зі своїм батальйоном на Філіппіни. Зовнішньо більше схожий на американця, юнак призначається на особливу місію - командир перевдягає його в американську форму та наказує розвідати ситуацію у ворожому таборі, видавши себе за американця. Відчуваючи змішані почуття через залучення до такої сумнівної діяльності, юнак залишає своїх бойових побратимів і починає мандрівку джунглями. Тим часом, японці дізнаються про капітуляцію та залишають свої позиції. У джунглях американська форма Тома рветься і він вирішує зняти із себе японську форму, вдягнену під низ. Саме в цей момент він розуміє, що хтось спрямовує на нього Гвинтівку, і викрикує: "Не стріляй! Я не японець. І не американець!" Цієї ж миті Томіо усвідомлює, що стоїть перед ворогом оголеним без жодних атрибутів національної належності. У такий іронічний спосіб автор підкреслив розгубленість і неоднозначність почуттів, з якими зіштовхнулося ціле покоління молодих японців під час війни.

Інтроспективні та іронічні твори третіх нових не тільки сприяли збереженню та збагаченню сповідального жанру ш/шьосецу, але й заклали підвалини для розвитку японської інтровертивної літератури 1960-70-х рр. Представники так званого "покоління інтровертів" (яп. “аЊьђў ‘г€к"найко: сеай") вважали, що політиці та ідеології немає місця в художньому творі. Натомість, вони зосередили увагу на побуті, роботі та особистому житті пересічної людини, яка вимушена функціонувати в різних складних соціальних структурах. Письменники-інтроверти, серед яких варто згадати Фуруі Йошікічі (1937 р. н.), Абе Акіру (1934-1989), Куроі Сенджі (1932 р. н.) та Сакаґамі Хіроші (1936 р. н.), зображали, на перший погляд, міцне та згуртоване суспільство, яке тільки після вдумливого вчитування поставало порожнім у своїй основі. Яскравий приклад ілюзорного благополуччя та стабільності сучасного японського соціуму зображено у творі "Друзі на кожен день"(“ъ“ъ‚М—F-%б/ но томо", 1972) Лбе Лкфи. Дружні стосунки між працівниками однієї телевізійної компанії здаються нормальними та здоровими, однак, безпечна дистанція між співробітниками та невтручання в особисте життя одне одного свідчать про байдужість до іншого, його справжніх почуттів і страждань. Саме тому така дружба не може врятувати деяких членів колективу від божевілля та самогубства.

У тогочасній поетичній царині зберігалася тенденція до модерністських експериментів. Зокрема, в 1959 р. було засновано журнал "Крокодил"(? €к^ЃCБан), навколо якого згуртувалися поети-сюрреалісти. Серед його організаторів були такі видатні постаті постокупаційного періоду, як Йошіока Мінору (1919-1990), Ііджіма Коічі (1930-2013) та Оока Макото (1931-2017). Перша, видана за власний кошт, збірка віршів "Натюрморт" (ђГ•Ё€к "Сейбуцу", 1955) провідного сюрреаліста повоєнного періоду ‘ь залишилася непоміченою літературними критиками, проте була схвально сприйнята іншими молодими поетами. Пізніше Йошіока отримав пропозицію від ГОЛОВНОГО редактора журналу "Еврика"(ѓ†ѓЉ ѓCѓJЃ["Юр>а") написати вірш про свій воєнний досвід у Маньчжурії та Північній Кореї, результатом чого стала поема "Мертве дитя"(ЋЂЋ™-"Ш/5ж/"). Сповнений промовистих образів, які, нашаровуючись одне на одне, відтворюють багатогранну художню картину, твір не містить чітких і однозначних згадок про війну, як і не розкриває якусь конкретну тему. Натомість автор заохочує читача стати активним учасником творчого процесу та розшифрувати художню ідею, закодовану в поліфонічних символах і метафорах. Це легко простежити на фрагменті із частини ІІ поеми:

Співзасновник журналу "Крокодил" - поет і перекладач Нджіма Коічідебютував на літературній сцені Японії в 1953 р. зі збіркою "Небо інших людей"(‘јђl‚М‹у-Танін но сора"), у якій, на думку критиків, означився чіткий перехід від повоєнної до сучасної японської поезії, а також проявилися всі особливості японськоГо верлібру джіюші (яп.Ћ©—RЋЌЃj.У 1960-х рр. вийшли три поетичні збірки Ііджіми "П'ять віршів за Годину до світанку"(–й‚ ‚Ї€кЋћЉФ‘O‚МЊЬ‚В‚МЋЌ-"Хіаке ічіджікан мае но іцуцу но ші", 1967), "День промайнув"(“ъ‚Н‰Я‚¬‹Ћ‚Б‚Д €кЃ“›ца су^ісатте", 1967) і "Вибрані віршіІіджіми Коічі"(”С“‡ђV€к ЋЌЏW €к""джіма Ко:ічі шішю:", 1968), у яких знайшла своє

Окрім того, Ііджімі належить низка теоретичних і критичних праць на тему японського і французького сюрреалізму. Наприклад, у 1960-х рр. вийшли такі його книги, як "Теорія сюрреалістичної поезії"(ѓVѓ…ѓ‹ѓЊѓAѓЉѓX™СЋЌ_€к "Шюруреарісуму шірон", 1961), "Японський сюрреалізм"( “ъ–{‚МѓVѓ…Ѓ[ѓ‹ѓЊѓAѓЉѓX™С€к"Ніхон но шю:руреарісуму" 1963) і "Про поезію"(ЋЌ‚Й‚В‚ў‚Д-"Џo/4‹©^’Ь6",1968). Отже, поет не тільки аналізував і теоретично обґрунтовував особливості японського сюрреалізму, але й втілював його принципи у своїй поезії.

Поет Оока Макото у 1950-х рр. долучився до поетичної спілки "есла" (џD€к"Кай"), учасники якої виступали за подолання післявоєнного нігілізму та пошук нової Гармонії. Широка популярність прийшла до нього із виходом дебютної збірки "Спогади і сучасність" (‹L‰Ї‚ЖЊ»ЌЭ- "Кіоку то ґендзай", 1956), яка вирізнялася здоровим оптимізмом на тлі занепадницьких настроїв тогочасної японської поезії. За нашими спостереженнями, бажання Ооки втілити у своїх творах Гармонію природи та ритми відображення естетика японського сюрреалізму - примат підсвідомості та інтуїції, надреальні образи, фантазійне мислення тощо. Наприклад, у вірші "Як називати ці три зірки"(ЋOђЇ‚М–Ѕ–ј–@-"Міцубоші но меймейхо:", 1967) автор звернувся до методу "автоматичного письма"(ѓGѓNѓЉѓ`ѓ…Ѓ[ѓ‹.ѓIЃ[ѓgѓ}ѓ`ѓX™С €к"Екрічю.ру о:томачісуму" від фр. "ecriture automatique"), який, за його словами, "дозволяв максимально точно зафіксувати чисте мислення, відкидаючи свідомість, самоаналіз, Глибокі роздуми чи то будь-який зовнішній вплив" [”С “‡Ќk€кЃC1994,•Е 297]: світобудови з роками переросло в тенденцію до традиційності та реалізму. Як стверджував поет, палкий прихильник Слова, поезія присутня усюди: "танцівники щосекунди своїм тілом "виписують" вірші, математики силою думки народжують формули, і цим творять Поезію. Неправильно вважати, що поетом є тільки той, хто складає вірші. Будь-яка людина потенційно є поетом і стає таким, якщо слова знаходять відгук у Глибині її душі" [Гэндайси, 2013, c. 7].

Примітно, що у 1960-х рр. значно зросла кількість поетес у жанрі шінтайші (яп.ђV‘МЋЌ €к поезія нового стилю). Однією з відомих авторок тих часів була Шіраіші Кадзуко (1931 р. н.), дебютна збірка "–¤улиці, закидані яйцями"(—‘‚М‚У‚йЉX€к"Тамаґо но фуру мачі") якої побачила світ у 1950-х рр. відвертий, сміливий Голос Шіраіші звучить у її поліфонічних і багатотемних віршах. Наприклад, сучасний мегаполіс Токіо з його невпинним ритмом життя і безликим потоком людей зображено в поезії "Моє Токіо" (My Tokyo, 1969):

Японські поети постокупаційного періоду нерідко поєднували захоплення поезією з діяльністю на радіо, телебаченні та в театрі. Це сприяло урізноманітненню поетичних технік і популяризації інтермедіальності, що свідчило про поглиблення взаємодії між різними видами мистецтва в тогочасній художній культурі японців. Як зазначає американський дослідник Е. Кампана, поети почали все активніше звертатися до синтезу мистецтв у своїй творчості з 1950-х рр. [Campana, 2016]. Наприклад, Куніхару Акіяма (1929-1996) - один з учасників молодіжного авангардистського колективу з Токіо "Експериментальна майстерня" (ЋАЊ±ЌH–[€к^,;Джккен ко:бо:") дебютував у вересні 1953 р. із майже першими у світі "поемами для магнітофону", які називались "Твір А" (Ќм•i”Є€к ЃCЃCСаку//н ЈУ) і "Твір Б: Заручниця"(Ќм•i–¤ЃF‚Ж‚з‚н‚к‚Ѕ Џ—). Ці поеми загальним обсягом понад 20 сторінок були розраховані на кілька паралельних Голосів, містили часові відмітки для правильного запису та чіткі вказівки щодо декламування та налаштування звуку. У цьому експериментальному творі у звуковій формі авторові вдалося втілити неймовірний пейзаж, у якому люди, природа та неживі речі зливаються в єдине ціле, передаючи поліфонічність і розмаїття сучасного життя.

Візуальні експерименти були характерні для творчості Ніікуні Сейічі (1923-1977), улюблений прийом якого полягав у радикальному перегрупуванні ієрогліфів, літер ани і катакани. Фігурні вірші Ніікуні, створені за допомогою апарату для фотографічного набору, складаються зі слів, що розбиваються на дрібніші елементи - літери або ієрогліфи, які так само розкладаються на ще менші компоненти - ключі або окремі риски. Отже, автор Генерує зміст не тільки через семантичний зміст окремих слів, але й шляхом створення нових видів Графічних зв'язків між ними чи їхніми елементами. Наприклад, у творі "Річка і берег" (ђм‚Ь‚Ѕ‚НЏB€к"Каеа матаеа шю:", 1966) поет не просто використовує ієрогліфи "річка" і "Берег" для передачі окремих слів або концепцій, але й завдяки їх повторам і розташуванню створює візуальний образ річки, що тече вздовж берега. Коротке англомовне пояснення цих ієрогліфів, наведене під віршем, дає змогу всім, хто володіє мовою міжнародної комунікації, зрозуміти цей витвір мистецтва, а отже, робить поезію Ніікуні універсальною та доступною для представників різних національностей і знавців різних мов.

У 1960-х рр. також відбулися значні зрушення в драматургічній царині. Цей період був позначений вибухом креативу серед молодого покоління японців, яке Гостро критикувало ортодоксальність як традиційного, так і про- західного театрів. На знак протесту проти застарілих технік популярного в довоєнний період театру ш/нґек/ (букв, з яп.ђVЊЂ€кновий театр) у 1959 р. виник Молодіжний експериментальний театр (ђВ”NЊ|ЏpЊЂЏк- "Сейнен скорочено Сейґей), учасники якого переважно підтримували новий лівоцентричний рух і були членами Всеяпонської федерації спілок студентського самоврядування Лзенґакурен. Молодих театралів надзвичайно обурювала нейтральна позиція представників ш/нґек/, які продовжували дотримуватися старої лінії поведінки -- у своїх п'єсах вони наголошували на єдності з робітничим класом та висвітлювали проблеми класової боротьби, а на практиці трималися осторонь масових заворушень і не докладали жодних зусиль для вираження хоча б творчого протесту. Прагнення до змін та усвідомлення потреби в нових ідеях і формах їхнього вираження сприяли становленню японського Андеграундного театру, за яким у країні закріпилася назва а/ура (скорочено відѓAѓ“ѓ_Ѓ[ѓOѓ‰ѓEѓ“ѓh‰‰ЊЂ). Його Головні постаті, серед яких були театральний режисер Судзукі Тадаші (1939 р.н.), драматурги Кара Джюро (1940 р. н.) і Ота (1939-2ЃZ07), створювали експериментальні роботи на теми пошуку тілесної та духовної ідентичності сучасних японців. Драматурги андеграундного театру активно виступали проти американсько-японського договору безпеки, що зумовило своєрідний синтез мистецтва і політики в їхніх п'єсах, хоча аполітичні автори також не були рідкісним явищем, підтвердженням чого є постаті та творчість Беччяку Мінору (1937 р. н.) і Тераями Шюджі (1935-1983). Із 1967 р. осередком аґура став театр "Скорпіон"(е¶ЌА- ”Сасор-дза”).

Представники експериментального театру 1960-х рр. мали на меті відновити дискредитовані традиції своєї батьківщини та віднайти унікальні "японські" риси. Їхня зорієнтованість на традицію радше була засобом протистояння матеріальному споживацтву повоєнного суспільства Японії, ніж свідчила про повернення до ультранаціоналізму напередодні війни. Драматурги а/ура вдалися до синтезу ідей західного авангардизму з лівоцентристською ідеологією, намагаючись критично переоцінити традиційні звичаї та уявлення, а також сучасну популярну культуру японців у пошуках ідентичності у світі, де усталені ідеали та цінності втрачають свою переконливість. Такий підхід витіснив реалізм і раціоналізм, що домінували в японській драматургії першої половини ХХ ст., відкривши двері для театру абсурду, який пропонував ту естетичну основу та художні засоби, що давали змогу осягнути всі жахи пережитого досвіду - від жорстоких злочинів японської армії під час війни до наслідків Хірошімської трагедії. Нерідко присвячені темам війни, сексуальності або насилля, п'єси цього періоду були нелінійними та алогічними, сконструйованими на межі реальності та сну. Їхніми невіддільними складовими компонентами були наявність метаморфоз і численних алюзій як на давні, так і сучасні джерела, непостійна та складна часова, а також просторова структури з міфологічною та архетипічною основою для відображення різнопланових характерів у русі та зміні, зацікавленість як колективною, так і особистою пам'яттю і її втратою, неоднозначне ставлення до наративів про духовне переродження або політичну революцію. Аґура був позначений поновленням інтересу до премодерної епохи, що характеризувалася нелінійний часом, драматичним світом, у якому панують колективна уява та темрява ям/ (яп.€ЕЃj.Ям/, як безкінечно повторювана, змінна та неорганізована форма існування часу, дає змогу створити світ-мрію, перетворити театральну сцену на міст між дійсністю і фантазією, у якому кожен повинен покладатися на власні відчуття, на свій накопичений досвід.

Водночасу 1960-х рр. виниктакзваний "рух за малий театр" (яп.Џ¬ЊЂЏк‰^“®), який разом з а/ура представляв один із напрямів японської контркультури 1960-70-х рр. Причина його становлення мала доволі практичний і економічний характер - мало хто міг винаймати просторі приміщення, які б вміщували значну кількість людей і дозволяли облаштувати велику сцену. Невеличкі студії або ж кімнати, орендовані для проведення репетицій і показу вистав, сприяли реорганізації театрального простору - між актором на сцені та глядачем у залі було зламано уявну, четверту, стіну, що дозволяло відчути близькість і причетність до театрального дійства всім його учасникам. ще одним позитивним моментом малого театру стала його мобільність і свобода вибору нових локацій для показу вистав. як зазначав один із відомих літераторів і9б0-х рр. Тераяма Шюджі: "театри перетворилися на осередки індустрії розваг, а не драматургії. Історія театру деградувала від історії драми до історії розважальної сфери. я усвідомив, що для того, аби звільнити драматургію від "театральних" установ, ми повинні дискредитувати ідею "театрів" як простору внутрішньої дійсності. наша ідея як театралів полягала в організації сили уяви, яка б допомогла перетворити будь-яке місце на театр. щоб винести "драматургію" за межі "театральних будівель" найголовнішим було зруйнувати межу між вигадкою та дійсністю" [fisher, 2005, pp. 287-288].

Популярністю користувався малий театр аседа, який виник при однойменному університеті в Токіо під час студентських протестів проти договору безпеки. його трупа відіграла значну роль в оновленні драматургії Японії. Серед її найвідоміших творів варто згадати п'єси "слон"(ЏЫ-^,№ЃZѓX1960) беччяку мінору, "мої "бітлз""(‚ ‚Ѕ‚µ‚МѓrЃ[ѓgѓ‹ѓYЃ[аташ/ но &:торузу", 1966) сато макото (1943 р. н.) і "маска незайманої" {Џ Џ—шш- "шьо:джьо камен", 1969) кари джюро. зокрема, у творі "слон" беччяку зобразив нелегку долю жертв атомного бомбардування §/бакушя (яп.”н”љЋТ)ЃC які зіштовхуються з байдужістю та дискримінацією суспільства у своїй боротьбі за життя. Головні дійові особи п'єси - чоловік, який уже тривалий час перебуває в лікарні з променевою хворобою, та його племінник, що боїться повторити долю свого дядька, на нашу думку, репрезентують два різні типи світогляду. Якщо старший чоловік вірить у небайдужість людей і сподівається, що його гіркий досвід уже ж таки не був даремним, юнак навпаки, сповнений песимізму - він вважає, що жертвам хірошімської трагедії залишається тільки змиритися зі своєю долею та чекати на смерть.ъh хоча хворий поступово усвідомлює, що племінник має рацію, чоловік вирішує не здаватись і зустріти свою смерть без остраху та жалю. Закінчується п'єса сумною та сповненою відчаю промовою юнака напередодні смерті дядька: "дядьку, зрозумій це. Нам уже нічого непотрібно робити. Абсолютно нічого. Робити щось- це найгірший варіант. Неважливо, наскільки це важко, але ми маємо лежати тут спокійно та помовчувати. І це не тому, що ми хворі. Не тому. Я такого не кажу. Я не лікар. Просто нам не варто намагатися щось робити, от і все. Єдине, що ми можемо, так це залишатися вигнанцями, бридкими та зайвими. Нам навіть не варто мріяти про чиюсь любов. Поки нас не вбили, не зненавиділи, не катували, ми очікуємо. Тільки чекати - ось наша доля" [the columbia anthology…ЃC 2014, p.141].на нашу думку, безнадія, що лунає з вуст молодого героя, співзвучна настроям усіх свідомих японців 1960-х рр., які відчули себе зрадженими власним урядом після підписання договору безпеки зі США. Для них це була поразка Японії як демократичної держави, яка, капітулювавши, відмовилася від війни, агресії та ядерної зброї. Мільйони загиблих і скалічених під час другої світової війни японців перетворилися на пусту, даремну жертву, яка нікого нічому не навчила. Мрії про мир і спокійне небо над головами опинилися під загрозою нової війни, нових смертей і страждань. Уся ж ситуація нагадувала притчу про слона та сліпих, коли кожен незрячий торкається тільки однієї частини тварини та намагається описати її по-своєму, не в змозі побачити картину загалом, збагнути істину. Тобто слова юнака - це не тільки голос усіх жертв війни, але й голос японської нації, яка втратила віру в майбутнє та довіру до своїх керманичів.

Отже, 1960-ті рр., які увійшли в історію ЯПОНІЇ як період "економічного дива" і масових протестів проти договору безпеки зі США, позначені вибухом творчого потенціалу серед літераторів і драматургів, які намагалися осмислити нові реалії життя. засновники й активні учасники андеграундного і малого театрів кардинально змінили японську драматургію, запропонувавши ряд новаторських рішень і вплинувши на подальший розвиток театрального мистецтва в країні. Віднині театр не обмежувався стінами приміщень, не віддаляв глядача від дійства, не демонстрував реалістичні п'єси. Тін став експериментальним, мобільним і концептуальним. глядачеві було запропоновано право власної інтерпретації побаченого. у прозовій царині тривала опозиція між представниками демократичної та сповідальної художніх течій, сформувалася інтровертивна література на тлі втрати ілюзій щодо розвитку прогресивного демократичного суспільства, яке назавжди відмовилося від агресії та насилля. уникаючи гострих соціальних і політичних проблем, автори з "покоління інтровертів" віддавали перевагу повсякденному життю пересічної людини, ставлячи під сумнів цінності, закладені в основу нового споживацького суспільства. японські поети 1960-х рр. Тяжіли до сюрреалістичного напряму, сповнюючи свої вірші надреальними образами, експериментуючи зі змістом та формою. у цей час посилилася тенденція до інтермедіальності в поезії, що свідчило про поглиблення взаємовпливу різних видів мистецтва в художньому просторі тогочасних японців.
...

Страница:

1
2

статья "Феномен "економічного дива" та японська література 1960-х років" скачать

Подобные документы

Шістдесятники
Шістдесятники як частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття. Кінець "відлиги", внутрішнє "духовне підпілля". Представники шістдесятників серед письменників, літературних критиків, художників та кінорежисерів. Іван Драч, Василь Стус.

презентация [2,0 M], добавлен 01.04.2013

Історія української літератури XIX століття
Знайомство з основними особливостями розвитку української літератури і мистецтва в другій половина 50-х років. "Шістдесятництво" як прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Загальна характеристика теорії класицизму.

контрольная работа [45,3 K], добавлен 29.10.2013

Василь Стус: життя та творчий шлях
Стисла біографія життя і творчості В.Стуса - українського поета, одного з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Присудження у 1991 р. В. Стусу (посмертно) Державної премії в галузі літератури за збірку "Дорога болю".

доклад [20,7 K], добавлен 27.02.2011

Сюжетна модель на основі зіткнення/зіставлення різних жіночих досвідів у малій прозі Ірини Вільде
Поява еротичного компоненту в сюжетній структурі новели "Пригода Уляни" - фактор, який трансформує сюжет літературного твору на модерністський. Зіставлення різних типів жіночого досвіду між собою - характерна особливість малої прози Ірини Вільде.

статья [15,9 K], добавлен 18.12.2017

Романи Льва Толстого "Анна Кареніна" та Гюстава Флобера "Пані Боварі" як зразки творів про кохання
Поглиблення уявлень про особливості та жанрову систему реалізму та романтизму. Дослідження впливу літературних течій на творчу манеру письменників Л. Толстого та Г. Флобера. Проведення паралелей в зображенні кохання російським та французьким авторами.

курсовая работа [42,8 K], добавлен 09.06.2011

Найдавніші пам’ятки писемної творчості
Передумови виникнення оригінального письменства на Русі. Аналіз жанрової системи оригінального письменства давньої української літератури ХІ–ХІІІ ст. Особливості літературного процесу ХІІІ ст. Українська література та розвиток християнства на Русі.

реферат [32,3 K], добавлен 22.10.2010

Класифікація казок та педагогічні можливості їх різних видів
Різноманітність художніх форм казки як її суттєва жанрова ознака. Класифікації казок різними авторами. Огляд груп казок та їх педагогічних можливостей. Особливості казок про тварин. Чарівні (героїчні) казки як найбільша група казкового народного епосу.

реферат [26,3 K], добавлен 16.11.2009

Розвиток хронікарства в давньому українському письменстві як складова європейського літературного процесу
Розвиток хронікарства, зокрема поява "Українського хронографа", від часів Київської Русі до XVI ст. та його взаємозв’язок з європейським літературним процесом. Простеження державницьких прагнень українців бути на рівні з іншими націями у різних сферах.

статья [22,3 K], добавлен 18.12.2017

Відродження української літератури 20-х років ХХ ст.
Дослідження особливостей розвитку української поезії та прози у 20-ті рр. ХХ ст. Характерні риси та поєднання розмаїтих стильових течій в літературі. Втручання компартії у творчий процес. "Неокласики" - неформальне товариство вільних поетів-інтелектуалів.

реферат [34,6 K], добавлен 23.01.2011

Література ФРН
Капіталізм замість соціалізму: детермінанти політико-культурної реставрації. Літературна діяльність. Письменники і професійна спілка. Література раннього періоду - 1945-49р.р. Політико-культурна публіцистика. Манера письма 50-х років. "Загибель літератури

реферат [25,4 K], добавлен 15.04.2003

Література Латинської Америки
Літературу Латинської Америки поділяють на кілька періодів, один з яких є література доколумбового періоду. Найвизначнішим представником колумбійської літератури є Габріель Гарсіа Маркеса, головним досягненням якого є роман "Сто років самотності".

реферат [38,2 K], добавлен 28.12.2008

Середньовіччя в українській літературі
Характеристика культурно-літературного процесу на Україні періоду Середньовіччя. Літературні пам’ятки: Галицько-Волинський літопис, "Повість временних літ", "Слово о полку Ігоревім". Література післямонгольського часу. "Слово о погібелі Руській землі".

курсовая работа [62,3 K], добавлен 04.06.2010

Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві
Визначення поняття модернізму як конкретно-історичного явища у трактуванні різних дослідників. Вивчення етапів виникнення і поширення модерністських течій в українському літературознавстві - авангардизму, кубізму, імажизму, експресіонізму, сюрреалізму.

курсовая работа [59,9 K], добавлен 11.05.2011

Науково-методологічні засади літературознавчих досліджень С. Смаль-Стоцького
Біографія та творчість Степана Смаль-Стоцького. Аналіз літературознавчої спадщини вченого в контексті літературного процесу кінця ХІХ–30-х років ХХ століття. Кваліфікація С. Смаль-Стоцького як одного із основоположників наукового шевченкознавства.

дипломная работа [76,5 K], добавлен 23.04.2015

Література епохи бароко
Поняття літературного бароко, його головні риси та значення в культурі та мистецтві. Віршована поезія в епоху бароко, зразки евфонічної досконалості. Українська барокова література, її вплив на культуру інших країн. Видатні представники цього напряму.

реферат [59,1 K], добавлен 04.02.2012

Біографія українських поетів
Короткий нарис життя та творчості деяких вдатних українських поетів різних епох: І. Величковського, В. Герасим'юка, В. Забіли, І. Котляревського, Г. Сковороди, Т. Шевченка. аналіз відомих творів даних літературних діячів, етапи формування їх світогляду.

контрольная работа [379,2 K], добавлен 04.03.2013

Повість-притча Річарда Баха "Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон" як відображення світогляду "розбитого покоління"
Простеження зміни духовних цінностей та світогляду суспільства в 1960–1970-ті роки на прикладі повісті-притчі Річарда Баха "Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон". Причини цих змін, події та наслідки Другої світової війни. Проблематика творів письменника.

курсовая работа [42,2 K], добавлен 07.11.2013

Німецька література XVII століття
Зародження прозаїчного роману в Німеччині. Досягнення німецької літератури XVII ст. в поезії і в прозі, їх зв'язок з художньою системою бароко. Етапи розвитку німецької літератури, осмислення трагічного досвіду; придворно-історичний та політичний роман.

реферат [32,7 K], добавлен 17.01.2010

Поезія та літературна творчість в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
Поезія - основа літературного процесу другої половини XVII — XVIII ст. Історія козацтва - головна тема поетів XVIII ст. Місце духовної поезії та сатирично-гумористичних творів у віршованій літературі України XVIII ст. Українська книжна силабічна поезія.

контрольная работа [32,9 K], добавлен 28.09.2010

Характеристика творчості поетів-романтиків 20-40-х років XIX століття
Причини і передумови виникнення українського романтизму 20-40-х років XIX ст. Історія України у творчості Л. Боровиковського та М. Костомарова. Трактування історичного минулого у творах представників "Руської трійці" та у ранніх творах Т. Шевченка.

дипломная работа [145,5 K], добавлен 01.12.2011

Другие документы, подобные "Феномен "економічного дива" та японська література 1960-х років"

главная

рубрики

по алфавиту

вернуться в начало страницы

вернуться к началу текста

вернуться к подобным работам

Рубрики

По алфавиту

Закачать файл

Заказать работу

весь список подобных работ

скачать работу можно здесь

сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.