Історія одного тексту Лесі Українки: "поет під час облоги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія одного тексту Лесі Українки: "поет під час облоги"

Олена Кицан

Волинський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, Україна

Стаття присвячена аналізу окремої поезії видатної української письменниці Лесі Українки. Встановлено, що авторка цікавилася основами версифікації, а їх знання вважала неодмінною умовою поетичної майстерності. У статті зроблено спробу простежити шлях поетичного тексту від автографу до останньої прижиттєвої публікації у збірці. Особливу увагу приділено змінам як на змістовому, так і на формальному рівнях. З'ясовано, що Леся Українка надавала формальній організації тексту надзвичайно великого значення, що й засвідчують густо покреслені чернетки. Письменниця болісно сприймала втручання редакторів у форму своїх поетичних творів, а тому намагалася самостійно надати їм досконалого вигляду та звучання. леся українка текст поетичний

Ключові слова: метр, автограф, варіант, поетичний текст, строфа, наголос, версифікація.

Вступ

Леся Українка належить до постатей, талант яких проявився у різних мистецьких царинах, родах і жанрах літератури. І якщо змістові аспекти творчості письменниці досліджуються повсякчас, то форма її творів, зокрема віршованих, лишається на периферії. Хоча сама авторка поетикальній організації тексту надавала надзвичайно великого значення, що й засвідчують густо покреслені чорнові автографи. Вони безпосередньо виявляють складну непередбачуваність творчого процесу від народження задуму й до його втілення на папері.

Текстологічному дослідженню творчої спадщини Лесі Українки присвячені праці Г. Аврахова, Л. Мірошниченко, В. Савчук та ін. Але оскільки поетичні твори Лесі Українки нерідко мають декілька варіантів чи редакцій, тому й досі постає проблема визначення основного авторського тексту.

Мета дослідження - простежити текстові зміни у вірші «Поет під час облоги» від автографу до останньої прижиттєвої публікації, проаналізувати зміни на змістовому та формальному рівнях та їх вплив на його стилітику.

Матеріал і методи дослідження

Дослідження здійснено на матеріалі чорнового автографа вірша «Поет під час облоги» («Чорновий»), його авторизованої копії в архіві І. Франка («Авторизована») та публікацій у двох прижиттєвих збірках «Думи і мрії» (Українка, Думи і мрії) та «На крилах пісень» (Украинка). У роботі використано такі методи: текстологічний метод - для вивчення і встановлення історії тексту, подальшого дослідження автографів та друкованих варіантів тексту, з'ясування творчої еволюції авторки; віршознавчий метод аналізу дозволив простежити за метричними змінами у структурі тексту; порівняльно-історичний використано для зіставлення автографа з його друкованими варіантами; метод лінгвостилістичного спостереження дозволив проаналізувати вмотивованість вибору певної лексеми в поетичному тексті, виявити індивідуально-авторські мовностильові особливості.

Результати дослідження та дискусія

Леся Українка цікавилася основами версифікації, а їх знання вважала неодмінною умовою поетичної майстерності. Так, у листі до М. Драгоманова з Колодяжного від 3(15).ІІІ.1892 авторка писала: «На мою думку, то в нас тілько тепер дехто починає вчитися версифікації, а більшість то й досі не признає її, а йде за правилами: “не налагай оков на вдохновенье!” та “аби душа щира!”. Я знаю одного поета, що склав собі афоризм: «гарна рифма - погибель для ідеї!»; треба сказати, він тримається вірне свого афоризму, вже чи по волі, чи по неволі,-хто його зна. Що ж до мене, то я тілько генієві можу простить кепсько збудований вірш, та й то не завжди. Українським же поетам слід би на який час заборонити писати національно-патріотичні вірші, то може б вони скоріше версифікації вивчились примушені до того лірикою та перекладами, а то тепер вони найбільше надіються на патріотизм своїх читців, а не на власну рифму та розмір» (Українка, Листи: 1876-1897 172).

Одна з наскрізних у ліриці Лесі Українки - тема ролі та місця поета в суспільному житті, покликання поезії. До неї авторка зверталася впродовж усього творчого шляху («Співець», «Місячна легенда», «Порвалася нескінчена розмова...», «Де поділися ви, голоснії слова...», «Слово, чому ти не твердая криця?», «Зоря поезії», «Божа іскра», «Зимова ніч» та ін.). Цій темі присвячений і вірш «Поет під час облоги» із циклу «Невільничі пісні» (зб. 1899 р. «Думи і мрії»). Вперше поезія була надрукована в збірнику «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності складають українсько-руські письменники» (Українка, «Поет»). У листі до матері Леся Українка вагається щодо родової ідентифікації новопосталого твору: «А я пишу багато, і прозу, й вірші, і щось середнє між тим і другим, недавно написала чималий вірш “Поет під час облоги”, мусить бути вийшло не погано, бо навіть папа похвалив і порадив послати до друку. Voila! (Он як! - фр.)» (Українка, Листи: 1876-1897 412).

Попри виразну віршовану будову (метр, рима, строфічний поділ), твір має всі ознаки ліризованого епічного сюжету. Дія розтягнена в часі, картини почергово змінюють одна одну, що позначається і на ритміці тексту, і на постійній зміні порядку римування.

Публікаціям віршів Лесі Українки у періодичних виданнях не варто особливо довіряти, оскільки досить часто у текст втручалися редактори і змінювали авторську волю. Зокрема, у першодруці вірша «Поет під час облоги» у збірнику «Привіт д-ру Івану Франку.» є чимало друкарських помилок, які згодом Леся Українка виправила, готуючи текст до наступних перевидань.

Письменниця щоразу болісно сприймала «зовнішнє» втручання у форму своїх поетичних творів. Особливо цим грішив «Літературно- науковий вісник», а також «Рідний край», на що авторка реагувала з відвертим обуренням. Так, у листі до Н. Кибальчич від 11 (24). IV. 1910 вона пише:«Адже, напр[иклад], “Вістник” все “виробляє” форму моїх

віршованих творів, хоча я виразно просила “лишити мої гріхи на моїм сумлінні”, виробляє старанно - аж до повної руїни розмірущо поробите?!

Таж нам платять - “скачи, враже, як пан каже, на те він багатий!” Подумаєш: хутко 30 літ буде, як я вперше взяла перо в руки для віршів (правда, я його трохи зарані взяла), а мене все ще “виправляють” (от і мама в Р[ідному] Кр[аї] трохи “виправила”)-либонь я так і помру “молодою письменницею”, що без редакторської ферули не судна кроку ступити <...>. Не знаю, чому, напр[иклад], в росс[ійській] літературі ні один редактор не важиться виправляти якого небудь Андрея БЪлаго etc., а мене всі “виправляють” - невже я гірша від Андрея БЪлаго? Не думайте, що се в мені манія непогрішимости говорить-ні, мої редактори запевне мудріші від мене, тілько навіщо вони мені розмір псують?...» (Українка, Листи: 19031913 475-476).

Не можна вважати досконалим і передрук вірша «Поет під час облоги» у збірці «Думи і мрії». Адже готуючи до друку книгу вибраної лірики, авторка знову внесла деякі правки, змінила строфічну будову, пунктуацію. А тому остаточною слід вважати саме публікацію у київській збірці «На крилах пісень» 1904 року, останньому прижиттєвому виданні Лесі Українки (Украинка).

Шлях поетичного тексту від автографа до останньої прижиттєвої публікації досить непростий, із численними правками та вилученнями окремих строф. Першодрук вірша «Поет під час облоги» значно відрізняється від чорнового автографа. Ймовірно, був ще й чистовий автограф (який до сьогодні не знайдено) і саме з нього була зроблена авторизована копія. У чорновому автографі поезії «Поет під час облоги» заголовок відсутній. Його читач знайде на третій сторінці чернетки, поміж рядками тексту й перед епіграфом. Початково вірш мав назву «Облога». Текст автографа фрагментований, густо покреслений і має чимало виправлень. До різних строф зроблено авторські помітки, які визначають послідовність викладу. На полях третьої сторінки закреслено фрагмент, якого немає у прижиттєвих публікаціях вірша:

Співцеві тріумф обіцяє облога,

І більша надія його, ніж трівога.

В авторизованій копії до тексту подано епіграф - перефразовані рядки з вірша М. Некрасова «Поэт и гражданин»:

Грешно в годину слез и горя

Красу луны небес и моря

И ласки милой воспевать.

Девіз «тенденційних».

Епіграф записаний, вочевидь, із пам'яті, бо цитата не зовсім точна, але зміст її збережений (пор. у М. Некрасова: Еще стыдней в годину горя / Красу долин, небес и моря / И ласку милой воспевать... (8)). В обох збірках епіграф відсутній, але є у першодруці.

Очевидно, Леся Українка цінувала творчість М. Некрасова. На прохання свого брата Михайла Косача вона склала довгий список авторів та їхніх творів, які вважала за потрібне перекласти українською, про що пише в листі до нього від 26-28.ХІ (8-10.ХІІ). 1889: «Бо коли перекладча літ[ература] мае видаватись для народа (для простого народа) то тоді каталог творів для перекладання можна, і навіть треба, скоротить, бо навіщо ж народові принаймі тепер тіі Полі Бурже, Байрони, Леопарді та хоч би й Шіллер і Гете? Коли ж се видання мае бути і для інтеллігенції, то тоді список треба б іще розширити, помістити туди: Сервантеса, Бомарше, Петрарку, Шенье, Бальзака, Леконт де Ліля, Вальтер Скотта, Вольтера, Руссо, Сталь, Сірокомлю, Конопніцку, Надсона, Некрасова. Мені здаеться, що без сіх авторів наша літ[ература] буде аж надто неповна» (Українка, Листи: 1876-1897 74-75).

В автографі та авторизованій копії є чимало стилістичних відмінностей, а також різниться порядок строф. Трансформації розпочинаються вже з першого рядка, який у чорновому автографі спочатку звучав, як «Над містом панує велика трівога,». Згодом авторка змінює його на «У цілому місті велика трівога,», не виходячи за межі розміру. Цей варіант збережено в авторизованій копії та збірках.

Наступний рядок «Мов хмара нависла ворожа облога» змінюється на «Його оточила страшная облога», а згодом на «Туманом окутала вража облога». Ці зміни виправдані, оскільки «облога» не може нависнути, а замінивши слово «оточила» поетка уникнула тавтології.

Далі в тексті довелося замінити вираз «у місті» на «ворожих», оскільки в наступному рядку він буде повторюватися:

Від шпигів [у місті] ворожих немає спокою.

Збірається в місті за радою рада,

Музичний слух, висока версифікаційна майстерність зумовили й наступні правки, викликані бажанням досягти милозвучності, порівняймо:

«Не будеш [ти] ні лиха, ні голоду знати,» («Чорновий») на «Не будеш ти лиха і голоду знати,» (Украинка);

«Круг неї і розпач хаосом чорніє,» («Чорновий») на «Навколо них розпач хаосом чорніє,» (Украинка);

«Вже краще в широкому полі пропасти,» («Чорновий») на «Волю я в широкому полі пропасти,» (Украинка);

«Нещасний коханець стоїть біля брами,» («Чорновий») на «А онде нещасний коханець край брами,»;

«І пломінь пожару, і місяць та зорі.» («Чорновий») на «І пломінь пожару, і місяць, і зорі.» (Украинка);

«Всі люде поснуть, до спочинку охочі,» («Чорновий») на «Поснули усі, до спочинку охочі,» (Украинка).

У чорновому автографі після рядка «Поки ще на світі живе твоя мати» викреслено такий фрагмент:

Як ворог на тебе підійме свій меч,

Сама я здійму йому голову з плеч.

Он там біля брами коханая пара

Розмір вірша - здебільшого чотиристопний амфібрахій, подекуди є вкраплення тристопного. Тристопним амфібрахієм найчастіше написано останні рядки строф: «Питає дівчина вродлива.»,«Моя нерозважна

печаль!», «Як чиста, прозора вода.», «Прийма молоденький співець.» і т.д., що деякою мірою полегшує закінчення строфи.

Вірш - різнострофний, римування довільне, здебільшого парне. Навіть перебираючи варіанти одного і того ж рядка, авторка витримувала задану метричну схему. Так, остаточний варіант рядка «От зараз піду з товариством до бою,» спочатку мав декілька інших версій, які були викреслені: «На завтра товариші кличуть до бою»; «Піду з товариством

завзятим до бою». Варто зазначити, що жоден із них не виходить за рамки чотиристопного амфібрахія.

Рядку «Не любить мене чарівниця-дівчина!» передували варіанти: «Не любить мене моя люба дівчина,»; «Бо иншого любить кохана дівчина,», витримані у тому ж розмірі.

Рядок «Ось день проминув, зник і вечер погожий,» постав на місці таких викреслених варіантів: «На небі поблід ясний вечор погожий»; «Як тілько ж поблідне той вечор погожий».

Ці зміни в чернетці засвідчують наскільки важливою для письменниці була формальна організація вірша, відповідність його заданій метричній схемі. Адже, на думку Лесі Українки, кожен поет повинен знати теорію віршування. Про це вона пише в листі до галицького поета й першого свого рецензента О. Маковея з Колодяжного від 28.V(9.Vi).1893: «І Ви і д. Верхратський признаєте у мене порядну форму віршів, - я сього не ставлю собі в велику заслугу, бо се ж повинність кожного, хто пише вірші не для забавочки тілько, добірати кращої форми. Правда, що у нас ще не всі пишучі зрозуміли сю повинність і думають, що для такої убогої літератури як наша “всякое даяніе благо” і через се друкують такі речі, яких запевне не одважились би показати жадній редакції якої чужеземної часописі. Але ж я думаю, що такі письмовці не поважають або себе, або україньської літератури. А я все таки не вважаю нашої літератури за жебрачку і коли у мене виходить що негаразд, то вже хіба через те, що не вмію краще зробити» (Українка, Листи: 1876-1897 201-202).

Первісний варіант рядка «І вірші, наче гострую зброю [шаблю] гартує» не вкладався у метричну схему амфібрахія. А тому авторка змінює його на «І вірші, мов легкиї стрілки, гартує,», дбаючи про ритмічну мелодійність свого тексту.

У чорновому автографі після рядка «І людям співає він пісню нову.» викреслено ще два:

що варто боротись, [хоч би до загину] для того, щоб жити, щоб сеї краси світової зажити.

Можливо, авторку не влаштувала банальна дієслівна рима.

Але не завжди зміни, внесені у текст, кращі за первісний варіант. Наприклад, рядок «Рожевая зоря й червоная кров,» (Украинка) у попередніх своїх варіантах звучав краще, оскільки не мав позасхемного наголосу слова «зоря», пор.:

«І рання зоря і червоная кров,» («Чорновий»);

«Рожева зоря і червоная кров,» («Авторизована»).

Схожа, як здається, не зовсім вдала, перестановка слів трапляється і в рядку «І линуть з північними вітрами спільно» (Украинка), який у чорновому автографі мав вигляд: «І линуть з вітрами північними спільно». Намагання не вийти за межі амфібрахійного розміру стало причиною вибору між інверсованим порядком слів у реченні і використанням позасхемного наголосу. Авторка досить часто відходила від нормативного наголошування, аби вкластися у правильну метричну схему. Задля цього вона сама часто розставляла наголоси в автографах. Тут слід наголосити на обов'язковому відтворенні усіх без винятку авторських акцентувань. Адже вони корегують звучання тексту, допомагають прояснити ускладнені моменти метрико-ритмічної структури вірша, а також уникнути деяких текстологічних помилок.

Так, рядок «Сама приперізує шаблю важку,» («Чорновий») був змінений на «Чіпляє сама ясну шаблю важку,» (Украинка), де у слові «ясну» наголос має бути на першому складі.

Натомість, аби уникнути позасхемного наголосу в слові «Юрби», замість рядка «Бо в день серед Юрби співці, наче діти» («Чорновий») у виданні 1904 року з'являється «Бо вдень, серед люду, поети мов діти,».

Зміна рядка «Як тілько ж поблідне той вечор погожий» («Чорновий») на «Ось день проминув, зник і вечер погожий,» (Украинка) теж умотивована, бо зумовлює заміну майбутнього часу минулим, що більше узгоджується з наступним рядком:

Ось день проминув, зник і вечер погожий,

Ніч криє і місто, і табор ворожий,

У робочому примірнику збірки (Українка, «Робочий») закреслено олівцем заголовок поезії і легенько надписано: «Джусті». Цей варіант закреслено теж. Збоку нерозбірливо написано інше слово. Вочевидь, мається на увазі Джузеппе Джусті (Giuseppe Giusti, 1809-1850), найбільш відомий поет італійського національно-визвольного руху. Його політичні сатири у віршах були поширені в 1830-1840-х рр. у всій Італії, і особливо серед радикальної інтелігенції, яка прагнула до звільнення і об'єднання роздробленої Італії.

Провідною ідеєю циклу «Невільничі пісні», куди входила поезія «Поет під час облоги», стала боротьба українського народу за свободу. У кожному вірші звучить полум'яний заклик до соціального й національного визволення. Мабуть, саме тому цей цикл так сильно понищений київською цензурою. Було знято його заголовок, а ряд творів загалом вилучено. В окремих віршах викинуто цілі строфи, а від поезії «Мати-невільниця» лишилося лише 13 початкових рядків.

Л. Старицька-Черняхівська згадувала про вірш «Поет під час облоги» в контексті т. зв. «вітровської історії», голосної на той час справи про наругу жандарма над студенткою Марією Вітровою і її самоспалення на знак протесту. Ці події викликали значний суспільний резонанс і акцій громадянської непокори. Мемуаристка з цього приводу пише: «Пам'ятаю, саме тоді, в [18]97-[18]98 році, вибухнула вєтровська історія, а за нею й другі. Молоді сили заворушилися; майже всі товариші Лесині були так або інак зачеплені сими подіями, тільки Леся, відчуваючи все глибоко і болісно, може, глибше других, лежала нерухомо в ліжку і писала... “Поет під час облоги”» (Старицька-Черняхівська 756).

Леся Українка вирішила завуалювати український контекст циклу, подавши у ньому боротьбу італійського народу періоду «Рісорджіменто». Рісорджіменто (італ. Risorgimento, букв. - відродження) - національно- визвольний рух італійського народу проти іноземного панування, за об'єднання роздробленої Італії, а також період, коли цей рух відбувався: 1790-1870p.; Рісорджіменто завершилося 1870 року приєднанням до

Італійського королівства Рима. З цією метою у робочому примірнику збірки (Українка, «Робочий» 55) закреслено олівцем заголовок циклу «Невільничі пісні» і легенько надписано: «Пробуждення Італії» (Il gran Risorgimento). Закреслено перед цим: «Італьянське пробуждення».

Над кожним віршем циклу олівцем було надписано нові назви, пов'язані з італійським національно-визвольним рухом. Для прикладу ім'я Джусті згадується також над поезією «На вічну пам'ять листочкови, спаленому приятельською рукою в непевні часи». Над заголовком вірша авторка спочатку написала «На мотивь», а під ним «Елегія Джусті». Вочевидь, на якомусь етапі авторка відмовилася від цих заголовків.

Висновки та перспективи дослідження

Робота з автографами Лесі Українки дозволяє простежити рух тексту, в якому напрямку він розвивався, що спричинило його зміни і наскільки вони були органічними для авторки. Письменниця через самовимогливість, невдоволення написаним, постійно поверталася до своїх творів, прагнучи вдосконалювати їх від передруку до передруку. Увесь цей широкий і різноплановий спектр правок засвідчує зростання авторки як майстра слова, розкриває важливі моменти становлення її творчого мислення. Очевидно, що виправлення в автографі засвідчують наполегливе прагнення удосконалити текст, досягнути гармонійного поєднання змісту і форми. Виразно помітна літературна робота письменниці над удосконаленням тексту на семантико-стилістичному рівні. Також слід відзначити версифікаційну вправність поетки, адже всі внесені змістові правки аж ніяк не порушували метричної картини тексту.

Список використаних джерел

1. «Чорновий автограф». Інститут літератури. Ф. 2. Од. зб. 697. С. 1-4.

2. «Авторизована копія в архіві І. Франка». Інститут літератури. Ф. 3. Од. зб. 224. С. 5202.

3. Українка, Леся. «Поет під час облоги». Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної діяльності складають українсько-руські письменники. Львів. 1898, с. 190-3.

4. Українка, Леся. Думи і мрії. Поезії Лесі Українки. Львів: Накладом Українсько-руської видавничої спілки, зареєстрованої спілки з обмеженою порукою у Львові, 1899.

5. Українка, Леся. Зібрання творів. В 12 т. Київ: Наукова думка, 1975-1979.

6. Українка, Леся. «Робочий примірник збірки “Думи і мрії”». Інститут літератури. Ф. 2. Од. зб. 1261. С. 62-5.

7. Украинка, Леся. На крылах писень. Збирныкъ творивъ. Юевъ. Типографія Петра Барского, 1904.

8. «Chornovyi avtohraf». Instytut literatury. F. 2. Od. zb. 697. S. 1-4.

9. «Avtoryzovana kopiia v arkhivi I. Franka». Instytut literatury. F. 3. Od. zb. 224. S. 520-2.

10. Ukrainka, Lesia. «Poet pid chas oblohy». Pryvit d-ru Ivanu Franku v 25-litniiyuvilei literaturnoi diialnosti skladaiut ukrainsko-ruski pysmennyky. Lviv. 1898, pp. 190-3.

11. Ukrainka, Lesia. Dumy i mrii. Poezii Lesi Ukrainky. Lviv: Nakladom Ukrainsko-ruskoi vydavnychoi spilky, zareiestrovanoi spilky z obmezhenoiu porukoiu u Lvovi, 1899.

12. Ukrainka, Lesia. Zibrannia tvoriv. 12 vols. Kyiv: Naukova dumka, 1975-1979.

13. Ukrainka, Lesia. «Robochyi prymirnyk zbirky “Dumy i mrii”». Instytut literatury. F. 2. Od. zb. 1261. S. 62-5.

14. Ukrainka, Lesia. Na krylah pisen'. Zbirnyk tvoriv. Kiev. Tipograflja Petra Barskogo, 1904.

Список використаної літератури

1. Аврахов, Григорій. Художня майстерність Лесі Українки-лірика. Київ: Радянська школа, 1964.

2. Аврахов, Григорій. Леся Українка: Проблеми текстології та історії друку: до дванадцятитомного видання творів, 1975-1979. Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007.

3. Косач-Кривинюк, Ольга. Леся Українка: Хронологія життя і творчости. Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006.

4. Мірошниченко, Лариса. Над рукописами Лесі Українки: нариси з психології творчості та текстології. Київ, 2001.

5. Некрасов, Николай. Полное собрание сочинений и писем. В 15 т. Т. 2. Ленинград, 1981.

6. Савчук, Валентина. Епістолярна спадщина Лесі Українки:джерелознавчо-

7. текстологічний аспект. Дис. ...канд. філол. наук: 10.01.09. Київ, 2009.

8. Старицька-Черняхівська, Людмила. «Хвилини життя Лесі Українки». Старицька- Черняхівська, Людмила. Драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари. Київ: Наукова думка, 2000.

9. Українка, Леся. Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1971.

10. Українка Леся. Листи: 1876-1897, упоряд. Прокіп (Савчук) В. А. Київ: Комора, 2016.

11. Українка Леся. Листи: 1903-1913, упоряд. Прокіп (Савчук) В. А. Київ: Комора, 2018.

References

1. Avrakhov, Hryhorii. Khudozhnia maisternist Lesi Ukrainky-liryka. Kyiv: Radianska shkola, 1964.

2. Avrakhov, Hryhorii. Lesia Ukrainka: Problemy tekstolohii ta istorii druku: do dvanadtsiatytomnoho vydannia tvoriv, 1975-1979. Lutsk: PVD “Tverdynia”, 2007.

3. Kosach-Kryvyniuk, Olha. Lesia Ukrainka: Khronolohiia zhyttia i tvorchosty. Lutsk: Volynska oblasna drukarnia, 2006.

4. Miroshnychenko, Larysa. Nad rukopysamy Lesi Ukrainky: narysy z psykholohii tvorchosti ta tekstolohii. Kyiv, 2001.

5. Nekrasov, Nykolai. Polnoe sobranye sochynenyi y pysem. 15 vols. Vol. 2. Lenynhrad, 1981.

6. Savchuk, Valentyna. Lesya Ukrainka's Epistolary Heritage: Source Study and Textual Aspect. PhD Thesis. Kyiv, 2009.

7. Starytska-Cherniakhivska, Liudmyla. “Khvylyny zhyttia Lesi Ukrainky”. Starytska- Cherniakhivska, Liudmyla. Dramatychni tvory. Proza. Poeziia. Memuary. Kyiv: Naukova dumka, 2000.

8. Ukrainka, Lesia. Dokumenty i materialy. Kyiv: Naukova dumka, 1971.

9. Ukrainka, Lesia. Lysty: 1876-1897, edited by V. A. Prokip (Savchuk). Kyiv: Komora, 2016.

10. Ukrainka, Lesia. Lysty: 1903-1913, edited by V. A. Prokip (Savchuk). Kyiv: Komora, 2018.

Размещено на Allbest.ru