Мовне вираження стереотипу фемінності в повісті М. Вовчка "Інститутка"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовне вираження стереотипу фемінності в повісті М. Вовчка «Інститутка»

Ключові слова: стереотип, гендер, фемінність, мовленнєва поведінка

Людська спільнота складається з чоловіків і жінок. Вони перетворюють сучасне, будують майбутнє. Просторовий спосіб існування, багатоманіття їх взаємин вважається дедалі ціннішим і вагомішим. І відповідно до нього стає нагальним і важливим розширення горизонтів чоловічого та жіночого мислення, масштабності узагальнень, глибини сприйняття чи несприйняття існуючих стандартів і випадків, усвідомлення необхідності переоцінки цінностей.

1) визначити типології ґендерних стереотипів особистості;

2) виявити характерні прояви стереотипів фемінності у головних героїнь повісті мовними засобами художнього тексту;

3) простежити й описати трансформації стереотипу фемінності в образі панночки;

4) виокремити ознаки жіночності в образі Устини, які співпадають зі стереотипом, представленим у традиційній культурі українців.

Ґендерні стереотипи в дослідженнях М. Кіммела [4], І. Кльоциної [5], О. Мітіної [7], Т. Сукаленко [10], Л. Ставицької [9] визначаються як різновид соціальних стереотипів, як детерміновані культурою спрощені, стійкі, емоційно пофарбовані образи поведінки, риси характеру чоловіків і жінок, які значно впливають на формування ґендерно-рольового репертуару особистості та її поведінку. Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття «упередження», «забобони» або «кліше».

У 70-х роках ХХ ст. на Заході виникає новий напрям у мовознавстві - ґендерна феміністська лінгвістика, представники якого (в основному - жінки) вперше заявили про те, що внаслідок патріархального устрою суспільства, мова відтворює світ та уявлення про дійсність, виходячи з позиції чоловіка, представляючи його та все, що з ним пов'язано, як норму, а жінку та «жіноче» - як анормоване явище. Представниці ґендерної феміністської лінгвістики наголошували на тому, що жінки й чоловіки відображені в мові неоднаково: жінка або взагалі «замовчується», або зображується другорядною й залежною від чоловіка [там само].

Варто зазначити, що Марко Вовчок руйнує вищезгадані стереотипи фемінності / маскулінності в образі однієї з головних персонажок досліджуваної повісті. Описуючи ґендерні стереотипи фемінності, репрезентовані у мовленнєвій поведінці головних героїнь твору, ми звертали увагу на таке:

1) соціальні характеристики панночки та Устини;

2) внутрішні характеристики героїнь, зокрема їхні моральні якості, емоційно-психологічні характеристики та розумові здібності;

3) зовнішність та ставлення до оточуючих.

У патріархальному суспільстві століттями чоловіки були домінуючим началом, а жінки, як правило, в усьому залежали від них і підкорялися чоловікам. Проте, Марко Вовчок, описуючи події, що відбувалися в ХІХ ст., репрезентує трансформований стереотип фемінності в образі панночки, яка описується через призму сприйняття інших персонажів. Ця дівчина є представницею заможного панства. Устина вважає панночку красивою, але її фізична краса контрастує з її вчинками, що відображають її душевну потворність. Діалог Устини зі слугою яскраво ілюструє вищесказане: І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..; -Поможеться, щогарна! - гукнув Назар, - коли дивиться так, що аж молоко кисне [2, с. 54]!

Важлива деталь повісті - у панночки немає імені, як і в інших панів. Авторка, завдяки такому мовному факту, підкреслює нелюдську сутність героїні, бо кожна людина має власне ім'я, а також узагальнює характеристики панства в ХІХ ст. Панночка лицемірно ставиться до своєї сім'ї і ображає слуг - вона поводиться як поміщик. Після одруження вона як матріархальна жінка претендує на перевагу в родині і використовує свого чоловіка в якості жертви. Для неї чоловік - об'єкт морального насильства. Свого чоловіка панночка шантажує сльозами, влаштовуючи істерики: - Що се поробилось? - питає пан на всісторони у великій тривозі. Пані й почала: і обікрала її стара, і всі хотіли її душі, - такого вже наковчила! Сама і хлипає, і кричить, і клене, що вже і пан розлютувався [2, с. 67].

Вона робить вигляд, що їй погано, і отримує бажане умілим маніпулюванням: - Гляди ж, - каже пані, - як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру [2, с. 43]!

Крім того, Устина характеризує панночку за допомогою деталей і порівнянь. Дії поміщиці представлені лексемами з негативними конотаціями: скривилась і перехилилась набік; почервоніла по саме волосся; репече, дзвякотить, гиркає, гримить; любила не полюдськи; усім лихо пекуче ізнайшла; як та ящірка по хутору звивалась; тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить.

Авторка у творі якраво підкреслила маскулінні риси характеру молодої пані та її здатність керувати не тільки господарством, а й членами родини та слугами, тримаючи все у своїх руках. Інститутка з кожним днем стає жорстокішою, виконуючи чоловічі функції, що було нетиповим для жінок у ХІХ ст. Наприклад: Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи її. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла [2, с. 55].

Можемо стверджувати, що всі дії панночки обумовлені її вихованням як єдиної онуки старої заможної пані, навчанням дівчини, яке вона ненавиділа, а також суспільним ладом, в якому пани не вважали кріпаків за людей. Мовлення панночки грубе, вона часто використовує наказовий спосіб дієслів, розмовляючи як з прислугою, так і з бабусею:- Покиньте ж бо, покиньте, бабуню, плести! ...все за чулкою манячите, наче прислужниця [2, с. 35].

Дівчина зросла сиротою. Вона розумна, вихована, незважаючи на те, що становище бідних селян і кріпаків на той час було дуже важким. Устина сама про це говорить: Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) - не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи- і сміюся [2, с. 29].

Ця дівчина має золоті руки, вміє абсолютно все, терпить багато знущань, що випадають на її нещасну долю. Варто зазначити, що Устина, на противагу панночці, знаходиться у гармонійних, теплих стосунках зі своїм чоловіком Назаром, вона описана жінкою-берегинею домашнього вогнища, є втіленням спокою та затишку в хаті. Устина говорить про чоловіка: Як не заговорить чоловік, як не пожалує, то часом так прийде, що приміг би - крізь землю пішов. А зійдуся з ним, -весело й любо; усе лихо забуд [2, с. 64].

Устина і Назар доповнюють один одного: вона - емоційна, лагідна, добра натура, а він - сильний, упевнений в собі, чесний. До речі, українські прислів'я зафіксували основні характеристики стереотипу жінки в патріархальному суспільстві, а Устина є втіленням цих характеристик: Жінка чоловікові подруга, а не прислуга. Добра жінка чоловікові ліпша від рідного батька тощо.

Мовлення кріпачки Устини збагачене народними прислів'ями і приказками: Уродись, кажуть, та і вдайся. Журбою поле не перейдеш. У її мовленні наявні характерні усній народній творчості лексеми зі зменшено-пестливими суфіксами (-ен-, -очк-, -еньк-): жили ми спокійненько, так і моє лишенько, день на ганочках, вигадочки були чималі, веселенько нам. Устина - безграмотна дівчина, адже вона ніде не вчилася, але у неї природний розум, що дає їй можливість так поетично описувати природу і все, що навколо неї: Скоро сонечко з-за хмари виграло, вони так і замелись із хати. А мені ще довго-довгенько оддається то у тому кутку регіт, то у тому, наче хто у дзвіночки срібні видзвонює [2, с. 38].

Отже, образом Устини, представниці нижчого соціального класу, Марко Вовчок показала, що навіть в умовах постійного гніту, жінки могли не впадати у відчай та зберігати в собі риси жіночності, будучи в пасивній та керованій позиції.

Ми помітили, що контраст - головний авторський прийом у повісті. Зовнішність панночки суперечить її внутрішньому світу: красива дівчина з порожньою душею. Устина - повна протилежність панночки: її зовнішність гармонує з її душею, повною світла і тепла до оточуючих.

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. Київ: Видавничий центр «Академія», 2004. 342 с.

2. Вовчок М. Козачка (вибрані твори): підручник. Київ: Веселка, 1974. 192 с.

3. Кирилина А.В. Гендерные аспекты массовой коммуникации. Гендер как интрига познания. М.: Рудомино, 2000. С. 47-80.

4. Кіммел М.С. Гендероване суспільство. Київ: Сфера, 2003. 490 с.

5. Клецина И.С. Психология гендерных отношений: Теория и практика. Санкт- Петербург: Алетейя, 2004. 408с.

6. Мельник Т., Кобелянська Л. Ґендер у термінах, правових актах і практиці перетворень: словник-довідник. Київ : Логос, 2020. 239 с.

7. Митина О.В. Кросскультурное исследование стереотипов женского поведения. Вопросы психологии. 2000, №1. С. 68-85.

8. Селіванова О. О.Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник. Полтава: Довкілля-К, 2008. 711 c.

9. Ставицька Л.О. Мова і стать. Критика. 2003. № 6. С. 29-34.

10. Сукаленко Т.М. Метафоричне вираження концепту ЖІНКА в українській мові: Монографія. Київ. Інститут української мови: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. 240 с.

11. Lakoff R. Woman, Fire, and Dangerous Things: What Categories Reveal about the Mind. Chicago: Houghton Muffin, 1987. 245 p.

Размещено на Allbest.ru