Паргод (земний світ-завіса) i "Доктор Живаго"

Размещено на http://allbest.ru

Паргод (земний світ-завіса) i «Доктор Живаго»

Олександр Кирилюк

Анотація

И от ветра колышется

На окне занавеска (17.7)

Пастернак стверджував, що в його основному романі викладена певна філософія, а саме, що справжній світ закритий він нас шаром реальних речей як завісою, що коливається. Пошук цієї ідеї в експлікований вигляді у творі письменника і в критичних роботах про нього її не виявив. Натомість констатовано, що роману цілому розповідає про зникнення реальності, цієї завіси (світу речей) у вирі революції разом із людьми і головним героєм.

Ключові слова: філософія і література, ілюзорний і справжній світ, світова тканина-завіса, суперструни (фізич), Борис Пастернак, «Доктор Живаго».

Звернутися до філософських аспектів творчості Бориса Пастернака мене спонукали наступні обставини. Рівно десять рокі тому, працюючи над статтею до конференції по «Техне», я висунув гіпотетичну метафізичну концепцію світоустрою, котра спиралась на сучасну фізичну теорію суперструн. Змальована мною картина виглядала так. З надсвітового безпредикатного та невимовного «Одного» поривом «Ергону» викидаються «суперструни» (ниті) Ніщо, з яких за допомогою Техне (розумної організації) тчеться тканина Універсуму, що утворює ідеальні (ейдосні) активні породжувальні моделі-прообрази впорядкованих, об'єктивно-логічно структурованих та раціонально-закономірно організованих одиничних речей з масою спокою, що виникають внаслідок коливань цих енергетичних «суперструн». Ця тканина є тією «завісою», що «застилає» нам справжню граничну першооснову Всесвіту - «Одне», про що через поезіє здогадуються поети [Кирилюк 2021: 368].

На підтвердження думки про прозорливість поетів, що мали дар бачення позамежного, було наведено декілька фрагментів тих їхніх віршів, де йшлося саме про ті нитки, з яких тчеться тканина-завіса Всесвіту. Це - прозріння Г. Сковороди про «Первородный Мыры, Нерукотворенныя и Тайныя Веревки, преходящую Сень, или Матерію, со-держащія. Це дивовижні слова М. Кириєнка-Волошина: «Я ловлю разрывы ткани І В вечном кружеве минут / Я ловлю в мгновенья эти, как свивается покров / Со всего, что в форме, в цвете, / Со всего, что в звуке слов», «И тянутся длинны / Протяжно-певучи / Во мраке волокна...», а також - «Нет вещества - есть круговерти силы / Нет твердости - есть натяженье струн / Нет атома - есть поле напряженья». Або шокуючі своїм ясновидінням рядки О. Мандельштама: «Неразрывно сотканный с другими / Каждый лист колеблется отдельно / Нов порывах ткани беспредельно /И мирами вызвано иными - / Только то, что создано землею: / Длинные трепещущие нит и / В тщетном ожидании наитий / Шелестящие своей длиною», і далі: «Бесшумное веретено - переливается оно - безостановочной волною - все в мире переплетено - и непрерывно, и одно» (курсиви автора - О. К.).

Про подібні речі, як переказує Вяч. Вс. Іванов, говорив й Борис Пастернак. Він вважав, що в його романі «Доктор Живаго» (далі - ДЖ) західні літературознавці не зрозуміли головного, а саме, те, що у ньому він здійснив спробу викладу певної філософії. Перекладавши на мову метафор деякі ідеї зі статті Віктора Франка «Про реалізм чотирьох вимірів», присвяченої ДЖ [Франк 1974], які йому сподобались, їхню суть Пастернак, пише Вяч. Вс. Іванов, вбачав у твердженні, що його мистецтво, і проза, і поезія, протягом усього життя виконувала ту ж саму задачу, що й наука - описували коливання завіси.

Ми не бачимо, не сприймаємо світ таким, яким він є - твердить митець, и не можемо цього зробити, тому що світ від нас закритий, і закритий він завісою, що коливається. І все, що ми робимо і в науці, і в мистецтві-це опис таких коливань [Иванов 2003]. Сам Пастернак писав з цього приводу, що він бачив природу і Всесвіт не як картину на нерухомій стіні, а як завісу в повітрі, що безперестанку коливається, роздувається і полощеться на якомусь нематеріальному, невідомому і непізнаваному вітру [Пастернак 1990: 364].

Ці концептуальна думка Пастернака мене вкрай зацікавили, і я сподівався, що, зрештою, у «Докторі Живаго» я знайду розширений прозовий виклад тих поетичних прозрінь, які відвідали вказаних вище поетів і до яких був причетним й Пастернак.

Тим більше, що, як пише Вяч. Вс. Іванов, коливання завіси - це те, що можна назвати ймовірнісною картиною світу, що не припускає повного опису. «І дійсно - писав я тоді, як можна точно описати положення частинок, якщо вони, підхоплені загальним коливальним рухом, є і тут, і там, і невідомо, де в рамцях нашого простору будуть згодом» [Кирилюк 2021: 374]. До тексту ДЖ я у той час не звернувся, але зараз через філософсько-літературну тематичну спрямованість чергової конференції ОНУ ім. І. Мечникова, ЦГО ПАНУ та Одеської гуманітарної традиції трапилась чудова нагода повернутися до цього цікавого питання.

Зрозуміло, що у першу чергу я кинувся перечитувати ДЖ (вперше прочитаного відразу, як роман став широко доступним [Пастернак 1988]), маючи вже точну ціль пошук міркувань автора стосовно завіси, що коливається. Проте на мене чекало розчарування - у романі за усього старання я нічого подібного не знайшов - ні у авторських відступах, ні у висловлюваннях героїв. Справу дещо полегшувало те, що в інших переказах епізоду зустрічі з Борисом Пастернаком на його дачі Вяч. Вс. Іванов вже не згадував роман «Доктор Живаго» [Иванов 2021], тобто, ідею «завіси» вже можна було шукати у всіх творах Пастернака.

Окрім того, знайшлися й інші висловлювання Пастернака стосовно подвійної, буденно-банальної, та таємничо-неймовірної структури його літературних творів. Так, у листі до Ст. Спендера 1959 року Пастернак відмічав, що у ДЖ він «хотів показати свободу буття, правдоподібність, котра стикається і межує з неймовірним» (курсив автора) [Пастернак 1990: 362]. метафізичний літературний пастернак живаго

Іншими словами, мова пішла про розділення реальності на два пласти - чуттєво даний, безпосередній, та утаємничений, неймовірний. У цьому випадку замість метафори «завіси» у хід могли піти й інші, досить відмінні поняття для розрізнення «поверхневої», зовнішньої реальності, та її «заідотісних» підстав.

При заглибленні у тему виявились ще декілька важливих обставин. З'ясувалося, зокрема, що непідготовлений читач, як вважав сам Пастернак [Франк 1974: 63], ніколи не збагне дійсних смислів роману. Відповідно, проникнення до прихованих смислів ДЖ (вочевидь, й інших творів Б. Пастернака) вимагало попереднього ознайомлення з літературно-критичними монографіями і статтями про нього. Далі, як методи, так і поняття, на основі яких виявлявся «другий план» творів Пастернака, дозволяв доволі широкий їхній розкид. Припускаючи, що експлікація того питання, яке цікавить мене у першу чергу, якимось чином репрезентовано у літературно-критичних дослідженнях творчості Бориса Пастернака, я звернувся до літературознавчих праць, присвячених ДЖ та творчості Пастернака взагалі. Це мало наслідком лише побіжне звернення до самих пастернаківських текстів при наданні переважної уваги їхнім літературознавчим інтерпретаціям. При цьому оригінальні тексти письменника, безумовно, у ході аналізу мали пріоритет, хоча б як критерій оцінки адекватності їхніх літературно-критичних тлумачень.

Спочатку метою статті було знаходження у самих текстах Пастернака розгорнутої експлікації його ідеї щодо «завіси», котра приховує істинні шари дійсності. Оскільки результат був негативний, нічого подібного у текстах я виявити не зміг, то основною метою статті стало з'ясування, чи не вдалося це якимось чином зробити літературознавцям. У випадку, якщо подібні аналітично-реконструктивні праці буде знайдено, то завдання статті полягатиме в їхній класифікації. Задачу статті я бачу у тому, щоб дати оцінку подібним тлумаченням з позицій того, чи не є вони домислюючо- розширеними, тобто, довільними привнесеннями у текст тих смислів, яких там немає. Задля цілісності викладу реалізація завдання та вирішення задач по ходу розгортання матеріалу були об'єднані в одних пунктах. Серед когерентних літературно-критичних праць бути виявлені наступні підходи.

Завіси та фіранки, тканини та нитки. Передусім звернімося до тих робіт, де предметом аналізу є все, що у романі пов'язано з «завісою», «тканиною», «нитками» і т. п. Ці поняття в одній з праць розуміються як дискурсивні метафори, що входять до метафоричного субтексту «істина - покров -- завіса», «зв 'язність -- нить -- тканина» та інші. Цей субтекст охоплює опис ниток, тканини й позначення зв'язку всього з усім [Жиличева 2014:84].

Проте сплетіння ниток становить не якусь підкладку чуттєвого світу, з яких він утворюється - він сам є переплетення ниток. За критиком, це видно з того, що у Пастернака від зірок з тамошніх скотних дворів до корови тягнуться ниті невидимого співчуття (5.6), а на засніженій рівнині сліди рисі тягнуться акуратно нанизаними нитками (9.2). З ниток складається не тільки природа, але й сам герой, і це «уподібнення героя тканині, а його думок - нитям зустрічається у романі не раз». Так, скажімо, Тоня говорить Живаго: «Дивна ти людина, Юро. /десь зітканий з протиріч» (7.22). Завдяки цій своїй структурі, тотожній структурі природи, герой здатен мімікрувати, ставити непомітним, коли він вкладається на галявинці на жовте листя і зникає, наче він надягнув шапку-невидимку (11.8) [Жиличева 2014: 85]. Як приклади такої ролі нитей у формуванні смислових шарів тексту залучаються навіть такі речі, як перев'язана мотузками поклажа Лари чи побачена доктором нитка-пуповина його щойно народженого сина.

На думку Г. Жиличевої, «велика кількість згадок про матерії, нитки, шиття, в'язання, вишивання призводить пастернакознавців до висновку про маніфестації у романі загальноєвропейського метапоетіческого коду, пов'язаного як з міфологією Мойр (Парок), що плетуть і обрізають нитку долі людини, так і з символізацією тексту як тканини» (Н. Фатєєва). «На перше тлумачення вказує наявність в сюжеті кравчинь і в'язальниць (Галузіна, Тунцева, стрілочниця). На друге-співвіднесення шиття та тексту - це літери, «виткані на завісі» залізничної станції, вишите на підкладці ім'я Сергія Ранцевіча, літери на вітрині кравецького ательє...» [Жиличева 2014: 85].

Вочевидь, якби у Пастернака багато разів згадувались ковалі або теслярство, то критики угледіли б в цьому маніфестацію міфу про Гефеста або іносказання про Бога-Деміурга. Принаймні, думка про те, що Бог є закрійником, на цій підставі проводиться (І. Смирнов). Так побутово- банальна швейна майстерня із клаптиками текстилю на підлозі набуває вселенського масштабу.

Що стосується реальної спорідненості тканини та тексту, то вона полягає не у наївній вказівці на можливість вишивання літер тексту на тканині, а у спільному корені *tk-, котрий сходить до значення `розумної впорядкованості'з дериватами `техне', `текст', `тканина' `техніка', `тектоніка', `архітектура' тощо.

Узагальнюючи, Г. А. Жилічева зазначає, що у субтекст таємниці, прихованого тощо метафора завіси, покрови, пелени, просвітку утворюється різними типами субстанцій. Це може бути матерія-тканина на вікнах чи у кімнатах (2.21,3.11,7.7,9.11), або природні завіси - хмари, туман, сніг, пил тощо (7.6,29). Будь-який предмет, що становить перепону зору (листя, гілки, тіні, промені сонця, одяг) може розглядатися у романі як завіса [Жиличева 2012:83].

У розвідках цієї авторки ми бачимо, що, говорячи про різного ґатунку завіси, вона менш за все цікавиться тим, яі^ саме таємницю вони затуляють, приховують, викривляють чи, відсмикнуті, оявлюють. Адже якщо ми читаємо про вуличний ліхтар, котрий своїм світлом у вікно заважає герою, як не прикривають його фіранкою, то тут ніяких глибинних смислів ми не знайдемо.

Дійсно, тканина не один раз згадується романістом, проте мова йде не про те, що лежить в основі одиничних речей як materia prima, а про цілком конкретні речі - про пелену снігу, багаторазово - про білизну та тканини, про матерію у горошок при від'їзді на Урал (в контексті смерті Ганни Іванівни), про тюлеву штору, що прилипла до плаття Тоні (як вказівка на близьке весілля). Тут мотив тканини вбудовано у ланцюжки асоціацій або репрезентовано у вигляді знаків майбутніх подій, і нічого близького немає про ті смисли завіси, котрих повідав своєму передєлкінському сусіду Борис Леонідович.

Мотив тканини у романі не обмежується самими тільки реальними мануфактурними речами. Через завісу-вікно Юрію привідкрилось потойбіччя - декілька муарових грядок капусти, що посиніла від холоду. Раптом налетіла страшна заметіль, через вікно стало нічого не видно. Герой почав турбуватися, що капусту занесе снігом і її не відкопають. А «з неба оборот за оборотом нескінченними мотками падала на землю біла тканина, обвиваючи її похоронними пеленами» (1.2). Побачити ту обставину, що мотками, білою тканиною, погребовими пеленами Пастернак називав й хуртовину, яка сама «вяжет сеть» (17.19) і на цій підставі інтерпретувати її як деяку завісу, котра закриває собою весь світ (тобто, за завісою-вікном виникає ще одна завіса, заметіль), особливого труда не становить. Важче прив'язати до ідеї тканини-завіси капусту, хоча її «муаровість» дещо полегшує завдання. Але є критики, котрі такі труднощі успішно подолали.

Детально розбираючи епізод з капустою, до речі, єдиний з цим предметом у романі, один з найбільш плодовитий з них, Єжи Фарино, зазначає, що для Пастернака город - це еквівалент цілого Всесвіту [Вагупо 2011: 45]. Відповідно, завдяки цьому підвищується статус усієї городини. Оскільки Юра боявся, що заметіль занесе не тільки капусту, але й його маму, то тут, за цим критиком, актуалізується поширена уява про капусту як символ і локус плодючості та чадороддя.

Мотив капусти має підстави у християнському календарі, адже Сергія Радонежського звуть Сергієм Капустяним. З капустою та усім круглими овочами пов'язаний й Іван Хреститель. Більш того, за апокрифами, Христа бучо розп'ято не на хресті, а на капустяній кочережці. Як Світове Дерево та як світ-хронотоп капуста фігурує у народних загадках. Серед інших Є. Фарино наводить й ту з них, де капуста постає як одежка, хоча й не шита («Латка на латці, а голки не було»).

Попри це даний дослідник твердить, що й на цьому рівні мотив капусти міцно зв'язується у Пастернака у романі з мотивом «покрови», тканини, з мотивікою шиття, одеж, особливо шовкопрядильних фабрик та швейних майстерень [Багупо 2011: 48].

Нагадаю, у романі це «міцне зв'язування» усього цього з капустою втілено буквально у двох реченнях про засніжені замерзлі качани на городі тау побіжних згадках про квашену капусту як їжу та про її запах, змішаний, слід думати, із запахом з відхожих будок на дерев'яних галереях будинку (2.7), що критика у своїх розвідках невідомо чого проігнорувала. Про ііешиїпу одєжку та швейні майстерні, де одежу, як не дивно, шиють, просто промовчу.

Тому залишу автора з його викладками (пов'язаних, на його думку, з капустою) відомостей з християнства, історії культури, фольклору, семіотики, семантики, лінгвістики (етимології) з референцією до ДЖ без подальшого розбору, зауваживши лише, що капуста та весь пов'язаний з нею асоціативний ряд та змістовні референції постають у критика як іпостасі «завіси», а не те, що за нею ховається. Вершиною цих екзирцицій є прив'язка до капусти Христа.

Криптосемантика героїв. Ігор Смирнов, анонсуючи своє дослідження роману як дешифрування пастернаківської криптосемантики, подав мені надію на те, що, можливо, у нього, нарешті, я знайду відповідь на питання, що саме криється за завісою безпосередньої реальності. Але марно. Шифровці у Б. Пастернака, за І. Смирновым, було піддано власний досвід життя у світовій культурі. Цей автор знаходить якісь відповідності діючих осіб, мотивів, образів ДЖ у культурі, мистецтві, релігії, філософії, впізнає за персонажами роману реальних людей чи літературних персонажів (Комаровський - це Маяковський, Галіуллін - Юсупов, брат героя Євграф - Пугачов і т. і.) [Смирнов 1996]. Іншими словами, виходить, що за завісою безпосередньої реальності приховується інша безпосередня реальність, тільки промайнула, і ніяких таємниць світобудови.

Завіса приховує реальну єдність окремих речей. Є, щоправда, й такі інтерпретації творчості Пастернака, котрі більшою мірою наближені до розуміння останнім чуттєво даної реальності як «завіси», за якою приховується істинний світ, але стосуються вони не «Доктора Живаго», а віршів поета. Мова йде про аналізЮ. М. Лотманом ранніх поетичних творів автора цього роману. До того ж, такий аналіз більшою мірою, ніж всі інші, наближується до згаданої вище моєї метафізичної концепції світобудови.

На думку славетного семіотика, в одному зі своїх ранніх віршів поет прагнув описати декотру реальну ситуацію, яка у термінах побутового досвіду мала б бути вираженау такому тексті: «Мені трудно читати (книгу): свічка опливла та вітер перегортає її сторінки». Одначе, за Ю. М. Лотманом, з погляду Пастернака, такий текст менш за все відповідатиме істинній реальності. Щоб прорватися до неї, необхідно зруйнувати рутину звичних уявлень та пануючих у мові семантичних зв'язків. Як це робилось, демонструють чернетки вірша.

Окремість предметів світу - це фікція мови, продукт мовних схем. Дійсність гомогенна, і те, що у мові постає як відгороджена від інших предметів річ, насправді є одним з визначень єдиного світу.

Задля відбиття цього у поетичній формі, Пастернак навмисно замінює ті денотати, яких очікує побутова свідомість, іншими, по суті, додам я, парадоксально оберненими.

І тоді замість свічки обпливає книга, а «Я» поета та вітер цілком зливаються у дещо одне. І тоді виникають рядки на кшталт: «Оплывает зажженная книга» чи «Оплывают, сгорают слова», завдяки чому цілком долається розділеність «книги» й «свічки». З окремих речей вони перетворюються на грані єдиного світу - пише Лотман [Лотман 1969]. Щоб здійснити таку взаємозаміну, Пастернак перебирає різні варіанти, зупинившись на такому з них: «Как читать мне! Оплыли слова / Ах откуда, откуда сквожу я / В плошках строк разбираю едва / Гонит мною страницу чужую».

За умов прийняття такої інтерпретації творчості поета як його здібності бачити істинну реальність завдяки відкриття «завіси», що утворюється дискретними речами через переміну (краще сказати, заміни) суб'єктів дії та перерозподіл предикатів, коли замість свічки обпливає книга, а роль вітру, котрий заважає читати тим, що «жене» сторінки, починає грати вже сам поет, можна виснувати, що Пастернак вважав, що насправді окремість речей - це ілюзія, що вони нероздільно перебувають у деякому світовому Єдиному, Одному (такі міркування перегукуються з цитованими вище віршами поетів), і що дістатися цього істинного буття можливо лише завдяки розмиванню границь речей через перекидання визначень чи функцій з одних на інші, і навпаки.

Проте при цьому виникає декілька питань. По-перше, чи не є дана інтерпретація Лотмана такою, що екпансивно-герменевтично відтворює те, що сам поет взагалі не мав на увазі? Приписуючи певні міркування стосовно прориву до істинної реальності через особливі прийоми складання віршу, на самого Пастернака Лотман при цьому ніде не посилається. Адже у поета мала б бути хоч якась згадка про такий спосіб відсмикування завіси, що затуляє собою дійсний світ, для того, щоб до нього дістатись, але її немає.

По-друге, і це вже торкається самого способу «відсмикування», чи можна вважати такі зсуви та перенесення значень з одних речей на інші чимось більшим, ніж звичайним поетичним прийомом метафоризації, поза чим жодний читач ніколи не здогадається, що тут поет здійснює прорив до правдивої реальності? Адже коли ми кажемо, що хуртовина виє як вовки («... где давно когда-то ночью завывала вьюга» (3.17), а вовча зграя швидкою поземкою зиґзаґами біжить засніженим краєм ліса, то навряд це чи наведе нас на думку, що заметіль та вовки завдяки такому взаємному перенесенню дій перестають бути відмінними речами та зливаються у дещо єдине у „ засвітовому Одному .

Платонівська печера. Видається, що чи не найбільш відповідною філософському поділу світу на ілюзорний світ чуттєво даних речей та істинний світ ідей-ейдосів була б така інтерпретація ідеї Пастернака про завісу, що приховує справжній світ, котра зверталась би до образу печери у Платона^.

Саме цей образ використовує Вяч. Вс. Іванов для пояснення ідеї Пастернака. Щоб буто зрозуміліше - пише він, звідки взялась у Пастернака метафора завіси, слід згадати Платона, яким Пастернак в університетські роки захоплювався (збереглися його конспекти думок Платона). Тут Іванов згадує образ печери, в якій люди сидять спиною до входу та бачать відблиски світла та тіні справжнього світу на стіні печери навпроти нього. їхнє миготіння на стіні у пастернаківському викладі є коливаннями завіси [Иванов 2003].

Літературні критики також звернули увагу на цей образ для інтерпретації творів Пастернака. Ігор Смирнов, зокрема, зазначає, що у пастернаківський роман вростає, разом з іншими платонівськими міфами з «Держави» й міф про печеру Проблема полягає у тому, що у ДЖ печера як така не згадується, фігурує лише підземна печера з-під каменя, в якій від розправи та пожежі у селі ховався Вася Брикін. Зрозуміло, що тут печеру, тим більше, підземну, важко прив'язати до місця, де світ ділиться на примарний та істинний. Яке- неяке виправдання «підземності» печери можна знайти у самого Платона, котрий писав про «підземне житло на кшталт печери», де на всю її довжину тягнеться широкий просвіт, звідки у неї и попадає світло .

Саме ця «підземність» печери дозволила критику провести паралель між нею та партизанськими землянками. Те, що печера як землянка у романі втрачає наочні деталі, це не біда - тут, на думку Смирнова, «платонівське уподіблення перетворюється на знятий троп». Тим не менш цей автор все ж знаходить між платонівською печерою та партизанською землянкою деякі відповідності. Юрій у партизан у полоні, він, як і мешканці платонівської печери, невільник, попри відсутність ланцюгів та охоронців [Смирнов 1996: п. 3.2.4]. Як і вони, Живаго перебуває у несправжньому, ілюзорному світі, бо не дає собі звіту про свій стан.

Установивши ще декілька подібних алюзівних відповідностей, критик розбір теми печери у ДЖ закінчує. Але якщо між завісою та стінкою печери існує явна смислова аналогія - обидві ці речі дають нам поверхневу, вторинну інформацію про справжній світ - то між печерою та землянкою є лише широко вживана раннім Пастернаком «схожість за суміжністю» (Р. Якобсон).

І тут слід сказати, що в історії філософії є приклади, де печера (ідоли печери) прямо розглядається як завада істинному пізнанню (Ф. Бекон, Новий Органон, 42). У кожної людини, окрім помилок, притаманних їй як представниці людському роду-племені, є власна особлива печера, котра послаблює та викривляє світло природи. Відбувається це або завдяки вродженим рисам кожного, чи йде від виховання або бесід з іншими людьми, або від читання книг чи від авторитетів, яким дехто уклоняється, чи внаслідок відмінностей у враженнях душ упереджених та душ розважливих тощо. Ці ідоли походять від властивостей душі та тіла, від виховання, звичок та випадковостей. Критикам можна було б напряму використовувати ці викладки Ф. Бекона, з яким Пастернак був, без сумніву, обізнаний, і це теж відповідало б ідеї письменника про поміхи пізнанню.

Пастернак як схоластичний реаліст. Що стосується ідеї Пастернака про пізнання, котре прагне проникнути за межі чуттєво даного, відкривши його «завісу», то чи не найбільш близько до такої інтерпретації ДЖ підійшов Віктор Франк. Він пише, що якбиПастернак живу середні віки, то він відкинув би номіналізм, за яким відвернені поняття - це лише «імена». Він - реаліст у старому, схоластичному смислі слова.

Загальні поняття як первинна реальність мають для нього більшу міру реальності, ніж буття складових частин земної дійсності. Ці духовні реальності для Пастернака - продовжує Франк, не безтілесні привиди. І якщо для земного погляду ці могучі реальності не завжди вловимі, то справа не в їхній ілюзорності, а у неадекватності наших локаційних приборів [Франк 1974: 83-84] .

Від того, що Пастернак запозичив у Франка ці ідеї та переклав їх на мову власних метафор, концептуально визначене розуміння останнім сутності творчості Пастернака зберігає свою евристичну значущість. Саме у такому подвоєному аспекті у протиставленні ілюзорної одиничної реальності та об'єктивній реальності тих «родових понять» (Аристотель), що стоять за нею, ДЖ та вся творчість письменника починає відповідати смислу платонівської печери. Проте, як на мене, в критичному осмисленні роману можна було б обмежитись й класичними літературознавчими термінами, такими, як типове у літературі, котре становить поєднання одиничного та загального.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити наступні висновки. Жоден з розглянутих аналітичних матеріалів з творчості Пастернака взагалі та його твору «Доктор Живаго», зокрема, не містить експлікації того змісту, який сам автор вважав у його творах наявним - ідеї про те, що його мистецтво, як і наука, мають за свій об'єкт завісу, що коливається і що прикриває собою істинну реальність. Цьому є три пояснення 1) або ця ідея в романі взагалі відсутня; 2) або це підтверджує думку Смирнова про те, що «засекречений Пастернаком зміст добре захищений як на мікро- так і на макрорівні», і «Hacker, котрий має справу з “Доктором Живаго”, може розраховувати лише на невтішний обмежений результат» [Смирнов 1996: 45];3)теоретико- аналітичні здібності дослідників даного питання виявилися недостатніми.

Оцінка класифікованих праць цих критиків неоднозначна. Деяка частина реконструктивних тлумачень тексту ДЖ має очевидні ознаки критичної літературщини, коли приклади з роману мало відповідають тим літературно- теоретичним узагальненням, що містяться у цих інтерпретаціях. Мова йде не про герменевтичне виявлення прихованих смислів, а про штучність та натягнутість зовнішнім чином привнесених відповідностей (часто на підставі бриколажу як гри відскоком від одного тільки слова у романі). Апологетика ДЖ критиками іноді доходить до тертуліанівської («Вірую, тому що абсурдно»), коли, приміром, плутанина хронології дат життя героїв видається за релятивізацію Пастернаком часу у романі [Франк 1974: 67-68].

Інша частина тлумачень, філософсько-методологічна, хоча і є більш обґрунтованою, тим не менш залишається факультативною. їх можна приймати або не приймати, оскільки їх не можна бездоганно довести через відсутність прямих відповідностей їм у текстах Пастернака, і разом з тим їх не можна спростувати, тому що встановлення літературознавцями збігів, схожості за суміжністю та паралельних смислів у художніх текстах та у літературознавчих чи філософських концептуально-теоретичних конструкціях, за допомогою яких даний текст інтерпретується, цілком правомочне. До того ж відома полісемія поняттєво-образних засобів літературно-художньої творчості припускає відому креативну свободу літературних критиків. Побіжно зауважу, що літературний твір, якого можна адекватно зрозуміти виключно через критично-літературне дешифрування та позалітературну філософську інтерпретацію, робить його поганою літературою та поганою філософією. У цілому ж в мене склалося враження, що Пастернакові, як й іншим згаданим у статті поетам, було поезисне ясновидіння світових струн-нитей, котрі утворюють завісу-тканину Всесвіту, але це прозріння у творчому плані ним так і не було експліковане, хоча заднім числом амбіційно й заявлене. Це можна пояснити тим, що роман у цілому розповідає про зникнення цієї завіси у вирі революції. Окрім світу речей гинуть герої роману й сам Живаго, котрий ще за життя став живим мерцем, доктором «Мертваго», «бесповоротно конченным существованием» (10.8). Звичайно, було б спокусливо інтерпретувати падіння завіси (зникнення світу речей) як відкриття росіянам через катарсис істинного Божественного світу, але коли в Россі зникли благородні люди і всюди запанував Хам, пізнавати цей світ стало нікому. Тому цей твір є звинувачувальним вироком соціальним революціям.

Примітки: Після роздумів над назвою статті я зупинився на згадуваному О. К. Жолковським [Жолковский2011b: 256] слові паргод,pargod, `завіса', котре у постбіблійській єврейській містиці має значення небесної завіси, котра приховує Трон Божий із підмісячних сфер, тобто, по суті, розділяє наш земний світ та світ потойбічного, і на якій витканий весь наш світ, що цілком відповідає тим смислам, котрі вкладав у слово «завіса» Пастернак, тоді як вживання цього слова напряму (рос. «занавес») неминуче викликало б побутові асоціативні ряди на кшталт «театральної завіси» чи «штори» тощо. При цьому я не пов'язую цей термін з самим Пастернаком, оскільки нищівна оцінка його роману як асиміляційного, та й критика його самого з погляду сіонізму Бен-Гуріоном основана на виключенні його причетності до будь-якої з гілок юдаїзму, хоча цілком припускаю, що дане поняття йому могло бути відоме. Побіжно це видно з того, що Б. Пастернак відчував радість від того, що все, що відбувається, відбувається не тільки на землі, але й ще у чомусь, що одні називають ЦарствомБожим, інші - історією чи ще якось(1.7) [Франк 1974:65].

Список використаної літератури

Барыкин, А. В. (2000) Лирика Б. Л. Пастернака 1910-1920-х годов: «онтологическая» поэтика метафоры. Автореф. дис. на соискание науч. степ. канд. филол. наук: спец. 10.01.01 «Русская литература», Тюмень, 18 с.

Жиличева, Г. А. Метафора в структуре нарратива (наматериале романа Б. Пастернака «Доктор Живаго»), в: Вестник ТГПУ, № 11 (152), Тамбов, сс. 83-88.

Жиличева, Г. А. (2012) Метафоры откровения в нарративе «Доктора Живаго», в: Новый филологический вестник, № 4 (23), Москва: РГГУ, сс. 78-106.

Жолковский, А. К. (2011а) Стилистические мотивы, в: Жолковский А. К. Поэтика Пастернака: Инварианты, структуры, интертексты, Москва: Новое литературное обозрение, сс. 14-16.

Жолковский, A. К. (2011b) Эрос, логос и поэзия грамматики: Семь фрагментов, в: Жолковский А. К. Поэтика Пастернака: Инварианты, структуры, интертексты, Москва: Новое литературное обозрение, сс. 236-256

Иванов, Вяч. Вс. (1989) Колыхающийся занавес. Из заметок о Пастернаке и изобразительном искусстве, в: Мир Пастернака. Каталог выставки, Москва: Советский художник, сс. 56-59.

Иванов, Вяч. Вс. (2003) Место человека в космосе. Антропный принцип, в: Институт «Русская антропологическая школа» РГГУ. Дата обращения: 23.04.2021. Режим доступа: http://kogm.narod.ni/lectiol .htm

Иванов, Вяч. Вс. (2021 [2013, 2015]) Как колышется занавес. Интервью 2013, 2015 гг., Rigas Laik, Рига. Дата обращения: 8.05.2021. Режим доступа: https://www.rigaslaikp.ru/zhurnal/besedy/kak-kolyshetsya- zanaves-19595

Кирилюк, О. С. (2021) Суперструни, тканина всесвіту і «техне» як пойезисний принцип креативностіБуття та Ніщо, у. КирилюкО. С. Доповіді та статті. 1977-2020рр., Київ-Одеса: Центр гуманітарної освіти НАНУ, сс. 368-377.

Лотман, Ю. М. (1969) Стихотворения раннего Пастернака и некоторые вопросы структурного изучения текста, в: Труды по знаковым системам, Вып. 4, Тарту: Тартуский гос. университет, сс. 206-238.

Пастернак, Б. Л. (1988 [1955]) Доктор Живаго, в: Новый мир, № 1М.

Пастернак, Б. Л. (1990 [I960]). Письмо СтивенуСпендеру. 22августа 1959 г., в: Борис Пастернак об искусстве. «Охранная грамота» и заметки о художественном творчестве, Москва: Искусство, сс. 362-365.

Смирнов, И. И. (1996) Роман тайн «Доктор Живаго», Москва: Новое литературное обозрение, 204 с.

Faryno, J. (2011) Муаровая капуста и тетрадь откровений (Археопоэтика «Доктора Живаго» --2), в: Studia Slavica, Вып. 56 (1), сс. 133-190.

Франк, В. (1974 [1959]) О реализме четырех измерений (Читая Пастернака), в: Франк В. Избранные статьи, London: Overseas Publications Interchange, сс. 62-85.

Якобсон, P.O. (1987 [1935]) Заметки о прозе поэта Пастернака, в: Якобсон Р. Работы по поэтике, Москва: Прогресс, сс. 324-338.

Аннотация

Александр Кирилюк

Пастернак утверждал, что в его основном романе изложена философская идея о том, что истинный мир закрыт он нас миром вещей как колышущейся занавесью Эти же образы мировой ткани, сотканной из нитей, которая закрывает от нас истинное бытие, ясно видели и иные поэты. Поиск этой идеи в эксплицированном виде в произведении писателя, как и в критических работах о нем, закончился негативным результатом. Это можно объяснить тем, что роман в целом повествует об исчезновения этой завесы вещественного мира в огне революции. Кроме мира вещей гибнут и герои романа. Из самого Живаго так неумолимо уходила жизнь, что он, по сути, постепенно превратился в доктора «Мертвого».

Ключевые слова: философия и литература, иллюзорный и подлинный мир, мировая ткань-занавес, суперструны (физич.), Борис Пастернак, «Доктор Живаго».

Abstract

Pargod (world curtain) and the novel «Doctor Zhivago» byboris pasternak

Olexander Kyrylyuk

Boris Pasternak argued that no one understood that in his main novel a certain philosophy was set forth, the essence of which was that the true world was closed to us by a swaying curtain. Other poets clearly saw the same images of the worldfabric, woven from threads, which closes true being from us. There is a similar superstring theory in modern physics. The search for this idea in an explicit form in the writer s works ended in a negative result. Then the subject of analysis was literary criticism, which dealt with the curtain, fabric and threads mentioned in the novel or told about its cryptosemantics. The metaphorical change in the properties of things and the blurring of their boundaries was considered a manifestation of their unity in the other world. Critics tried to consider the idea of ?? Pasternak in the contest of the Plato “s cave as a symbol of the division of the world into the illusory and true ones, etc. However, none of the critics couldfind in the novel the hidden content the novel“s author spoke about. Instead, critics saw in the novel such meanings and images that were completely absent in it. The article concludes that if the hidden meaning does exist in the novel, it is not explicated in any way. At the same time, it may be assumed that the idea of??the threads of the world came to Pasternak, as it was with other poets, in the his poiesis insight of clairvoyance. At the same time, the article concluded that in Pasternak”s case the real, material world as a curtain-world disappears by itself due to the destructive action of the revolution. In addition to the world of things, in the war, from the lack of food, frosts and epidemics, the heroes of the novel and Zhivago himself die. The main character from «Zhivago» (Alive) gradually turned into the “Mertvago ” (Unalive), what allows Me author to consider the novel a guilty verdict of social revolution. Of course, for the apologists of the «Russian World» it would be tempting to interpret the fall of the curtain (the disappearance of the world of things) as opening to Russians by catharsis the true Divine World, but when noble people disappeared and Ham began to rule everywhere, in Russia there was no one who would and could cognize this Divine World.

Keywords: philosophy and literature, illusory and true world, world curtain fabric, superstrings (physical), Boris Pasternak, «Doctor Zhivago».

References

Barykin, A. V. (2000) Lirika B. L. Pasternaka 1910-1920-h godov: «ontologicheskaya» poetika metafory [Lyrics of B. L. Pasternak 1910-- 1920-th: «ontological» poetics of metaphor], Avtoref. dis. na soiskanie nauch. step. kand. filol. nauk: spec. 10.01.01 «Russkaya literatura», Tyumen, 18 p.

Zhilicheva, G. A. (2014) Metafora v strukture narrativa (na materiale romana B. Pasternaka «Doktor Zhivago») [Metaphor in the structure of narrative (based on the novel by В. Pasternak «Doctor Zhivago»)], in: Vestnik TGPU, № 11 (152), Tambov,pp. 83-88.

Zhilicheva, G. A. (2012)Metafory otkroveniya v narrative «Doktora Zhivago» [Metaphors of revelation in the narrative of «Doctor Zhivago»], in: Novyj filologicheskij vestnik, № 4 (23), Moskva, RGGU, pp. 78-106.

Zholkovskij, A. K. (2011a) Stilisticheskie motivy [Stylistic motives], in: Zholkovskij, A. K. Poetika Pasternaka: Invarianty, struktury, interteksty, Moskva, Novoe literaturnoe obozrenie, pp. 14-16.

Zholkovskij, A. K. (2011b) Eros, logos іpoeziya grammatiki: Sem fragmentov [Eros, Logos, and the Poetry of Grammar: Seven Fragments], in: Zholkovskij, A. K. Poetika Pasternaka: Invarianty, struktury, interteksty, Moskva, Novoe literaturnoe obozrenie, pp. 236-256

Ivanov, V. V. (1989) Kolyhayushayasya zanaves. Iz zametok о Pasternake і izobrazitelnom iskussive [The fluttering curtain. From notes about Pasternak and fine arts], in: Mir Pasternaka. Katalog vystavki, Moskva, Sovetskij hudozhnik, pp. 56-59.

Ivanov, V. V. (2003) Mesto cheloveka v kosmose. Antropnyj princip [Man's place in space. Anthropic principle], in: Institut «Russkaya antropologicheska shkola» RGGU. Retrieved April 23, 2021. from http:// kogni.narod.ru/lectiol .htm

Ivanov, V. V. (2021 [2013, 2015]) Kak kolyshetsya zanaves. Interviyu 2013, 2015 gg. [How the world curtain is swinging. Interview in 2013 & 2015], in: Rigas Laik, Riga. Retried May 5, 2021, from https://www.rigaslaikp.ru/

zhumal/besedy/kak-kolyshetsya-zanaves-19595

Kirilyuk, О. S. (2021) Superstruni, tkanina vsesvitu і «tehne» yak pojezisnij princip kreativnost?і Buttya ta Nishcho [Superstrings, the fabric of the universe and «techne» as a poetic principle of creativity of Being and Nothing], in: KirilyukO. S. Dopovidi tastatti. 1977-2020rr.,Kyiv-Odesa, Centr gumanitarnoy osvity NANU, pp. 368-377.

Lotman, Yu. M. (1969) Stihotvoreniya rannego Pasternaka і nekotorye voprosy strukturnogo izucheniya teksta [Poems of early Pasternak and some questions of the structural study of the text]. v: Trudy po znakovym sistemam, Vyp. 4, Tartu, Tartuskij gosudarstv. universitet, pp. 206-238.

Pasternak, B. L. (1988 [1955]) DoktorZhivago [DoctorZhivago], in: Novyjmir, №M.

Pasternak, B. L. (1990 [I960]). Pismo Stivenu Spenderu. 22 avgusta 1959 g. [Letter to Stephen Spender. August 22, 1959]. in: Boris Pasternak ob iskusstve. «Ohrannaya gramota» і zametki о hudozhestvennom tvorchestve, Moskva: Iskusstvo.\~y. 362-365.

Smirnov, I. P (1996) Roman tajn «Doktor Zhivago» [«Doctor Zhivago» as a novel of secrets], Moskva, Novoe literaturnoe obozrenie, 204 p.

Faryno, J. (2011) Muarovaya kapusta і tetrad otkrovenij (Arheopoetika «Doktora Zhivago»-2) [Moire cabbage and a notebook of revelations (Archeopoetics of «Doctor Zhivago» -2)]. in: Studia Slavica, Vyp. 56 (1), pp. 133-190.

Frank, V. (1974 [1959]) О realizme chetyreh izmerenij (Chitaya Pasternaka) [On the realism of four dimensions (Reading Pasternak)], in: Frank V. Izbrannye statyi, London, Overseas Publications Interchange, pp. 62-85.

Jacobson, R. O. (1987 [1935]) Zametki оprozepoeta Pasternaka [Notes on the prose of the poet Pasternak], in: Jacobson R. Raboty po poetike, Moskva, Progress, pp. 324-338.

Размещено на Allbest.ru