Образ дракона в повісті Юрія Винничука “Місце для дракона” й міфології: порівняльний аспект

рівня вищої освіти факультету української філології,

іноземних мов та соціальних комунікацій

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

доцент Буряк О. Ф.

Анотація

У статті порівнюється образ дракона в міфологічному й літературному варіантах. З'ясовано художню специфіку авторського варіанту художнього втілення образу в повісті Ю. Винничука «Місце для дракона», його функціональну роль у вираженні ідеї.

Ключові слова, образ, герой, міфологія, літературний варіант, засоби характеристики.

Вступ

Юрій Винничук - самобутній сучасний український прозаїк, поет, перекладач. Він послуговується яскравими псевдонімами: Юзьо Обсерватор, Тиберія Шпака, Аліна Джурик, Ярина Джурик, Ван Ян Мен, Макс Гамбургер, Лизунчак, Рома Попелюк [13]. Винничук також відомий як режисер естрадного театру «Не журись» (1987-1991) та засновник «Кабарету Юрця і Стефця» (1990), упорядник краєзнавчих книг про Львів: «Легенди Львова» (1999), «Кнайпи Львова» (2000), «Таємниці львівської кави» (2001), а також антологій української фантастики XIX століття «Огненний змій» (1989), збірок українських літературних казок, зокрема української літературної казки XIX століття «Срібна книга казок» (1993). Крім того, у період 2001-2010 років у видавництві «Піраміда» вийшло 12 книжок різних авторів під брендом «Юрій Винничук презентує» [2]. Твори прозаїка перекладено англійською, німецькою, французькою, хорватською, польською, чеською, болгарською, білоруською, сербською, російською, японською, китайською, есперанто, та іншими мовами [2].

В одному інтерв'ю письменник наголошує на парадоксальності сприйняття його творчості вітчизняними й зарубіжними критиками: «Нещодавно в Болгарії видали «Весняні ігри в осінніх садах». І вони там мають великий попит, гарні відгуки. Взагалі, про мене за кордоном преса пише набагато краще, ніж тут. У Чехії порівнюють з Богумілом Грабалом, чимало статей вийшло про «Ги-ги-и». У нас «Ги-ги-и» взагалі не розглядається, книжка пролетіла, як фанера над Парижем. А в Чехії видали багато рецензій. Оповідання «Ги-ги-и» перекладено вже на дванадцять мов: сербська, хорватська, чеська, польська...» [7].

Як бачимо, сам митець усвідомлює недостатність уваги науковців до його доробку. І справді, небагато літературознавців, критиків цікавиться творчістю Юрія Винничука. О. Красуля висвітлює жанрову специфіку його дитячої прози, відзначаючи самобутню оповідну манеру автора [8], Я. Голобородько наголошує на майстерності Винничука як літературного містифікатора, котрий у повісті «Місце для дракона» створив оригінальний образ дракона [3], О. Жила характеризує алегоричний вимір цього образу [6]. Повість-казка Юрія Винничука «Місце для дракона», як новаторське явище, потребує всебічного наукового вивчення, особливої уваги заслуговує образ головного героя через призму трансформації міфологічного інваріанту. Наукове осмислення міфологічного й літературного образу дракона дасть змогу глибше зрозуміти сутність твору та його значення в українській літературі, розкриє творчі пошуки письменника в контексті експериментальної сучасної прози, звідси випливає актуальність нашого дослідження.

Мета нашого дослідження -- шляхом порівняння визначити спільні та відмінні риси образу дракона в повісті Ю. Винничука «Місце для дракона» і міфології, з'ясувати функціональну роль трансформацій образу в художньому творі.

Об'єкт нашого вивчення - повість Юрія Винничука «Місце для дракона», предмет - образ дракона в літературному й міфологічному варіантах.

Виклад основного матеріалу

Головний герой повісті Юрія Винничука «Місце для дракона» - дракон на ім'я Грицько. Уже саме ім'я головного персонажа викликає здивування й навіть певну підозру, тому, що страшних монстрів людськими іменами не називають.

Для того, щоб висвітлити оригінальність образу дракона у творі Ю. Винничука, спробуємо з'ясувати міфологічну генезу цього образу. Згідно наукових теорій Л. Агафонової, С. Білої, В. Євдокименка, Т. Галушкіної, С. Грабовенської, М. Ігнатенко, Ю. Маковей, В. Павлова, С. Харічкова та інших науковців [14] перші згадки про драконів з'явилася, коли знаходили рештки динозаврів: їхні кістки та шкаралупи від яєць. Вчені висунули кілька гіпотез, які пізніше підтвердилися. Ймовірно, що стародавні люди могли зустрічатися з динозаврами й відтворили це в легендах та міфах, де образ динозавра, набувши фантастичних рис, став драконом. Цікаво, що образ дракона зустрічається у міфології, фольклорі всіх народів світу і в більшості творів зображений лихим, злим - негативним персонажем [4].

У грецькій міфології представлено багато варіантів образу Дракона. Найяскравіший приклад - образ Тифона. Величезний стоголовий Тифон був народжений богинею-землею Геєю і божеством хаосу Тартаром. Це чудовисько лякало своїм вогняним подихом і криком, який нагадував то різкий свист, то ревіння страшного бика, то рик лева чи виття собаки. Цю потвору вбив володар Олімпу - Зевс.

Ще одним представником монстрів у давньогрецькій міфології є Лернейська змія - втілення пітьми та зла [5]. Вона поступається розмірами Тифону й має всього вісім голів, але вражає тим, що її організм замість крові містив отруту. Чудовисько відійшло в потойбічний світ завдяки Гераклу. Образ Дракона наявний і в біблійних міфах про створення світу: страховище Левіафан було переможене самим Творцем. Образ дракона активно використовувався в геральдиці різних народів. Знак дракона - це воїнський герб на парфянських та римських корогвах, національна емблема Уельсу, хранитель давніх скандинавів, зображений на носі їхніх кораблів. У кельтів - це символ вищої влади, китайського монарха, обличчя якого називалося Обличчям Дракона, а крісло влади - Кріслом Дракона.

Образи великих зміїв поширені в легендах буддистів і даосів. Крилаті змії означали два світи: верхній (до якого належали птахи) та нижній (до якого належали змії). У китайській міфології змій втілює чоловіче начало, першоелемент янь, що, зазвичай, взаємодіє з феніксом, що символізує жіночий початок, першоелемент інь [11].

У Єгипті побутував міф про бога сонячного світла Ра, що опускається в підземелля та воює з драконом на ім'я Апоп. Вважали, що змій - це символ темряви, і щоб розпочався новий день, його потрібно знищити.

Для міфології Персії характерний образ Великого Змія, котрого називали Ажі-Дахака, це побратим злого бога Арімана, який керує хворобами й буревіями. Коли Ажі-Дахака зазнавав поранень, то в нього не бігла кров, замість неї з'являлися скорпіони, змії та інші отруйні потвори [5]. Найпоширеніший світовий міфологічний сюжет, який активно експлуатується представниками різних національних літератур, - бій лицаря з драконом: лицар перемагає свого суперника, забирає всі цінні речі, які той мав, або визволяє принцесу з полону. Цей сюжет може мати метафоричне значення - відтворювати внутрішню конфліктність, суперечливість особистості, наявність у людині творчого й руйнівного [13].

Найбільш розповсюджений варіант мотиву про викрадення драконом дівчини відображає давній обряд жертвоприношення духу озер і річок [5]. Язичницька культура, зокрема мистецтво різьби по кістці, свідчить про використання образу дракона-динозавра при створенні оберегу. Якщо нашити на одяг накладку зі змієм, то це буде захищати людину й приносити удачу в справах. Цікаво, що дракона зображали з використанням рослинних елементів: він мав вигнутий тулуб, а голова нагадувала рослину з квіткою [11]. Лапи немовби розчинялися в рослинному світі, ставали частиною рослин, а крила дракона були схожі на листочки. У другій половині XIII ст. були накладки, на яких реалістично зображений змій схожий на собаку або вовка: він має довгий хвіст, чотири лапища й маленькі вуха. У XIII-XIV ст. образ дракона набуває вигляду чудовиська з невеликими крилами, лапами та довгим хвостом, вкритим лускою гребенем на спині, великими гострими зубами, витріщеними очима [13]. Як бачимо, в міфології образ дракона дуже популярний. Здебільшого дракона показують втіленням зла і надзвичайної сили, наділяють різними негативними характеристиками.

Образ Дракона в повісті-казці Ю. Винничука «Місце для дракона» кардинально відрізняється від свого міфологічного пращура. Дракон народився в князівстві Люботин, йому було всього лише вісім років. Дивує передусім ім'я Дракона - Грицько, подароване його другом Пустельником. Дракон Григорій - поет і мрійник, тому автор дав йому людське ім'я, щоб акцентувати людські якості героя [10]. Грицько - це уособлення особистості дуже уважної, яка ретельно виконує свої обов'язки. Недарма ім'я героя має грецьке походження і тлумачиться як «пильнувати».

Автор послуговується різними засобами характеристики Дракона: вчинки героя, авторська характеристика, характеристика іншими персонажами, самохарактеристика та портрет. Ми бачимо Грицька очима різних персонажів, які сприймають дракона традиційно, як втілення зла, тому зовнішність героя змальована за канонами міфу: «Пригнався днями до мене побережник. І знаєте, яку новину приніс? Каже, бачив дракона. Та йдіть! Каже, біля Бистриці. Справжнього дракона? Ну та справжнього. З крилами. Все як має бути. Вогонь видихає. Здоровий, каже, як гора» [1, с. 1].

Зовнішній вигляд Дракона представлений за міфологічною традицією - потворна істота з вогняним подихом і жахливим криком [11], а поведінкою, рисами характеру, внутрішнім світом Грицько кардинально відрізняється від свого міфологічного пращура. У творі Ю. Винничука герой зображений добрим, «милим сотворінням» [1, с. 4]. Автор гіперболізовано змальовує силу героя: коли він випускав повітря разом із полум'ям, то з гір каміння котилося, а дерева й кущі аж до землі приплюскувало, коні розбігалися увсебіч, скинувши богатирів на землю. Більшість людей (шинкар, радник, Ривка) ставляться до Дракона негативно. Наприклад, шинкар виявляє відверту ненависть, стверджуючи, що він роздер би дракона на шматки й ногами потоптав. Радник створив у своїй уяві традиційний негативний портрет Дракона - змій із трьома головами, навколо якого - купа черепів та кісток, а в лапах тримає людей, котрих хоче з'їсти. Але це все було зображено лише на картині, яку радник наказав повісити в шинку, щоб надихала на бій богатирів.

Автор іронізує над закостенілістю людського мислення: к. Князя вразила наявність у Грицька однієї голови замість трьох, і цей факт був оцінений як недосконалість дракона.

Письменник висміює людей, які звикли оперувати нав'язаними їм стереотипами. Лицарі, зокрема Гудбрант, а потім і Кельбас, теж бачили в драконі загрозу. Тому їх здивувала драконова печера, навколо якої буяли квіти, ще й неабиякі, а як на господарському городі: рута, мальви, барвінок. Та не тільки печера була дивною, а й сам Гриць ко, адже він ні на кого не нападав, не вбивав, нікого не їв. У лицарів виникли сумніви щодо агресивності дракона, а князь взагалі повірити не міг, що таке буває. Як відомо, всі дракони харчуються м'ясом тварин чи навіть людей, а Грицько, так би мовити, - «вегетаріанець»: його раціон харчування складається із соковитої зеленої трави, листячка, різних ягідок, плодів диких дерев.

Через самохарактеристику Дракона презентовано його наміри, світоглядні установки. Грицько вважає, що він виріс на траві, то траву й їстиме й не збирається нікого страшити, не вміє бути страшним і чинити зло. Дракон уперше наважився розкрити про себе правду князівні Настасії, розповівши про те, що він - боягуз, що саме страх не дозволяє йому бути лютим: краще їсти травичку, так для нього безпечніше. Герой радіє життю, із цікавістю пізнає навколишній світ, дбає про нього. Дракон - естет, який захоплюється, насолоджується красою природи, зокрема спостерігаючи за літанням барвистих метеликів. Він розуміє, що може нашкодити своїм вогняним подихом рослинам й істотам, тому, щоб цього не сталося, герой, видихаючи, піднімає свою велику голову угору. Грицько не здатний скривдити найменшої істоти, не бажає нікому зла, тому його дивують і навіть лякають міркування Пустельника про життєве призначення, місію дракона виконувати роль злотворця: «Я тебе й так можу надоумити, без книг. Дракон приходить на світ лихо чинити. За гріхи наші людські мусимо спокутувати, бо така воля господня, і не тобі проти неї йти. Так же й пращури твої чинили, ніхто з них себе не пострамив. А книги добра вчать. Як же ти зло чинитимеш, коли праведним станеш?

- Що ви таке говорите, дядечку?! - жахнувся дракон. - Та мені й на думці ніколи не було зло чинити. Що мені хтось поганого зробив?» [1, с. 2].

Пустельник переконує Грицька, що кожна істота на світі народжується для втілення в життя Божого задуму, тому недоцільно й навіть небезпечно йти супроти волі Господа:

«- Е-е, синку, не бідкайся даремно, бо що має бути, те й буде. Нікуди від долі своєї не втечеш. Подивися на себе - гадаєш, для краси тебе таким здоровилом господь сотворив? А ти ж іще рости й рости будеш. Усе в природі має своє призначення, і горе тому, хто піде проти цього» [1, с. 2].

У поясненні Пустельника реалізації життєвої мети Дракона варіюється мандрівний сюжет - бій лицаря з драконом: « - Ніхто ще про мене не знає.

- Дізнаються. А як станеться теє, не матимеш уже спокою. Приїдуть і покличуть тебе на герць. Мусиш згинути.

- За що?

- А так - ні за що. Дракон повинен згинути. А герой пошлюбить князівну і займе престол. У князя нема сина. Де він спадкоємця візьме? Ти для нього тепер як манна небесна. Чи робиш зло, чи ні - ніхто й не спитає» [1, с. 2].

Грицько усвідомлює свою місію померти заради визначення майбутнього чоловіка князівни - нового правителя, й, відповідно, забезпечення щастя й гармонії в Люботині. У такий спосіб окреслено внутрішній конфлікт через опозицію «зло - добро»: Дракон мусить померти як втілення зла, а своєю поведінкою він послідовно стверджує ідею добра, альтруїзму. Намагаючись прийняти свою приреченість на смерть, Грицько надає їй сенсу через ідею самопожертви, що допоможе людям налагодити життя в князівстві: «Яке щастя мати друзів і могти для них пожертвувати життям! Воістину це дозволено тільки людям!» [1, с. 10].

Дракон виявляє любов до рідної землі, заради Люботина він готовий пожертвувати власним життям. Хоча герой вважає це неправильним, проте, щоб усі були задоволені, жили довго й щасливо, щоб ніхто нікого не ганьбив, він готовий пожертвувати власним життям. Самопожертва для Грицька - це ще й спосіб самовдосконалення, духовного зростання, що наблизить його до людей, які сприймаються героєм вищими істотами. З одного боку, відкритість, довірливість - це хороші якості, а з іншого, - негативні, адже саме через свою наївність, довірливість герой загинув: князь, бажаючи вбити Дракона, щоб видати дочку заміж, втерся до нього в довіру й досягнув своєї мети.

Юрій Винничук наповнює гіркою іронією внутрішній монолог, роздуми Дракона над здеградованістю сучасного світу, який втратив моральні, духовні орієнтири, й де найвищі чесноти вважаються аномалією: «Що на душі в цього лицаря? Невже милосердя? Тоді це такий самий виродок, як і я» [1, с. 10]. Образ Дракона драматично наснажений: герой приречений на самотність, постійно переховується у печері, рідко виходить на прогулянки. Самотність - дискомфортний стан, адже будь-яка жива істота потребує живого спілкування.

Дракон відкритий до світу, прагне вписатися в нього, налагодити комунікацію з ним. Герой не вмів говорити, але завдяки своєму другу Пустельнику швидко навчився спілкуватися людською мовою. Автор характеризує Грицька як розумного й здібного: «Дракон ще й говорити не вмів, був наче мала дитина. Та голову мав тямущу і досить хутко навчився говорити по-людськи» [1, с. 1]. Мріяв навчитися грамоти, але товариш відмовляв його від цього: «Не драконове це діло, книги читати. Я тебе не відраджую, але, хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде. Від многої мудрості много скорбі, і хто примножує знання, примножує печаль» [1, с. 1-2]. Але згодом Пустельник все ж таки погодився навчити Дракона читанню та письму. Грицько виявився здібним учнем, який любив читати, а ще в нього виявився талант складати вірші, які вражали до глибини душі. Князя вразили драконові поезії й те, що він читає Біблію, Євангеліє та інші книги. Грицько скаржиться, що без людей вже не зможе жити, бо він присвячує свої вірші саме їм.

Вчинки героя свідчать про його вразливість і доброту. Одного разу Дракон, на ніс якого сів метелик, лежав не поворухнувшись, щоб не злякати його. Грицько не знав, що таке жінки і які вони, і коли до нього прийшла ніби в полон князівна Настасія, він з трепетом дивився на неї. Герой був дуже ніжним, делікатним, через це князівна називала його метеликом. Якщо оцінювати поведінку Дракона через призму гріховності, то, очевидно, що він не мав жодного з гріхів. Совість не дозволяла Грицьку грішити, чинити зло. Таким чином фантастичний образ Дракона в повісті Юрія Винничука представлений як позитивний, навіть ідеалізований герой. Через різні засоби характеристики (дії і вчинки, самохарактеристика, характеристика іншими персонажами, авторська характеристика) увиразнюються тільки позитивні риси героя: альтруїзм, здатність на самопожертву, вразливість, розум, поетичність натури. Порівнявши образ дракона в повісті Юрія Винничука і міфології, можна стверджувати, що при зовнішній схожості міфологічного дракона й дракона Грицька, спостерігаються суттєві розбіжності в їхній характеристиці. Традиційний образ дракона уособлює тотальне зло, а винничуківський герой - яскраве втілення ідеї добра як альтруїзму.

Список використаних джерел

1. Винничук Ю. Місце для дракона. Укрліб: веб-сайт. URL:https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=10482&page=2 (дата звернення: 06.04.2022).

2. Винничук Юрій Павлович. Вікіпедія: веб-сайт. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Винничук_Юрій_Павлович (дата звернення: 08.04.2022).

3. Голобородько Я. Психологізм... Епатажність...Феєричність... Новітні тенденції української прози: Оксани Забужко та Юрій Винничук. Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2006. 2. С. 88-98.

4. Дележа А. Я. Сюжет та жанрові особливості твору Юрія Винничука “Місце для дракона” (8 клас. Українська література). Презентація. Шкільне життя: веб-сайт. URL: https://www.schoollife.org.ua/261-2020/ (дата звернення: 08.04.2022).

5. Дракони. Міфологія давньої Греції. https:// supermif.com : веб-сайт. URL: https://supermif.com/greki/greki_d/dracon_.html (дата звернення: 04.04.2022).

6. Жила О. Рецензія на книгу Юрія Винничука “Місце для дракона”. URL: http://li.ua/ story/124475 (14.04.2022).

7. Ковбаса І. Юрій Винничук: “У нас має бути гонор”. ЛітАкцент. 2011. 1 квітня. URL: http://litakcent.com/2011/04/01/jurij-vynnychuk- u-nas-maje-buty-honor/ (дата звернення: 06.04.2022).

8. Красуля О. Жанрова специфіка дитячої прози Ю. Винничука. Матеріали студентських наукових читань : зб. наук. праць / ред.: Ж. В. Колоїз (відп. ред.), Бакум З. П., Білоконенко Л. А., Вавринюк Т. І. та ін... Кривий Ріг : КДПУ, 2018. Вип. 4. С. 63-69.

9. Пшемислав. Л. М. Філософсько-мистецький портрет Юрія Винничука (на основі проведеного у Львові інтерв'ю з письменником від 13 серпня 2018 р.). Університет імені Адама Міцкевича, Познань - Польща. URL: file:///C:/Users/Admin/Downloads/23725- Tekst%20artyku%C5%82u-48773-1-10-20200717.pdf (дата звернення: 04.04.2022).

10. Слижук О. А. Повість Юрія Винничука «Місце для дракона» у 8 класі загальноосвітньої школи. Літератури світу: поетика, ментальність і духовність. 2015. № 6. URL: https://journal.kdpu.edu.ua/world_lit/article/view/1269/1253 (дата звернення: 14.04.2022).

11. Таран Я. В. Образ дракона в міфологічному просторі східних слов'ян. Маґістеріум. Серія: Культурологія. 2007. Вип. 26. С. 66-73. URL: http: ekmair.ukma.edu.ua/ bitstream handle 123456789 14294 Taran Obraz drakoniv v mifolohichnomu prostori skhidnvkh slovian.pdf? sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 05.04.2022).

12. Юрій Винничук. Біографія. DityInfo: веб-сайт. URL: https://dityinfo.com/yuriy-vynnychuk/yurii-vinnichuk-biografiya.html (дата звернення: 07.04.2022).

13. Юрченко М. О. Трансформація художніх образів драконів з античної міфології у християнство. Феномен культури постглобалізму : зб. мат. І Міжнародної науково-практичної конференції, м. Маріуполь, 27 листопада 2020 р.: у 2 ч. / Маріуп. держ. ун-т ; гол. ред. Ю. С. Сабадаш; упоряд. С. Янковський; техн. ред. О. В. Дейниченко. - Маріуполь : МДУ, 2020. Ч. ІІ. С. 199-203. URL: http://mdu.in.ua/Nauch/Konf/2020/ch.2_zbirka_2020_fenomen_kulturi.pdf (дата звернення: 08.04.2022).

Размещено на Allbest.ru