Автороцентричність творчого самовираження Михайла Драй-Хмари

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автороцентричність творчого самовираження Михайла Драй-Хмари

Олег Томчук

(м. Ізмаїл)

Анотація

Томчук Олег. Автороцентричність творчого самовираження Михайла Драй-Хмари

У статті проаналізовано творчий доробок українського неокласика Михайла-Драй-Хмари в аспекті суб 'єктної сфери тексту. Акцентовано увагу на абсолютизації суб'єктивного начала ліриці митця та засобах конституювання його авторського "Я". З'ясовано структуру суб'єктності в художньому наративі поета, виокремлено й охарактеризовано домінантні форми репрезентації суб'єкта його лірики як виразника інтенцій біографічного автора. лірика митець неокласик

Ключові слова: текст, поет-неокласик, авторська свідомість, суб'єкт лірики, авторське "Я", власне автор, ліричний герой, інтенції.

Summary

Tomchuk Oleg. The self-centeredness of Mykhailo Dry-Khmara's creative selfexpression

The article analyzes the creative work of the Ukrainian neoclassic Mykhailo-Dry- Khmara in the aspect of the subjective sphere of the text. Emphasis is placed on the absolutization of the subjective beginning of the artist's lyrics and the means of constituting his author's "I". The structure of subjectivity in the artistic narrative of the poet is clarified, the dominant forms of representation of the subject of his lyrics as an expression of the intentions of the biographical author are singled out and characterized.

Key words: text, neoclassical poet, author 's consciousness, subject of lyrics, author's "I", author, lyrical hero, intentions

У зв'язку з тенденціями філософської та соціокультурної реабілітації людини в гуманітаристиці останніх років виразно постає потреба актуалізації методологічних підходів до вивчення художнього твору з урахуванням його особистісного начала. Відтак закономірним є жвавий інтерес літературознавців до проблем суб'єктної сфери художнього тексту, безпосередньо пов'язаної з низкою питань щодо самототожності письменника, його автороцентричності. В поліморфному силовому полі філологічного наукового дискурсу особлива роль належить дослідженням, спрямованим на "вивчення суб'єктних форм ліричного вираження авторського "Я" та їх взаємодії в межах певної поетичної системи, які в сучасному літературознавстві виростають в один із найбільш продуктивних шляхів аналізу лірики" [3, с. 237]. В. Стус у праці "До проблеми творчої індивідуальності письменника" з цього приводу зазначав: "Важко назвати будь - яке питання змісту і форми в їх найрізноманітніших градаціях - від найдрібніших формоскладників до крупнопланових питань світоглядного порядку, при розв'язанні яких ми могли б поминути роль суб'єкта літературного твору - художньої індивідуальності" [14, с. 210]. У фокусі уваги теоретиків та істориків літератури в означеній царині перебувають "форми присутності/відсутності автора у створеній ним художній реальності, координувальна роль автора в тексті, співвіднесеність біографічного, особистісно -психологічного та соціокультурного досвіду поета і його авторського "Я" в індивідуальній картині художнього світу, вираження авторської позиції у способі суб'єктної організації тексту тощо" [18].

З огляду на вищезазначене, можна констатувати, що з'ясування специфіки суб'єктної сфери художнього твору справедливо вважається "одним із важливих компонентів його аналізу в цілому. Особливо актуальним таке дослідження видається при осмисленні творів, у яких характери суб'єктів виступають ідейно-естетичними формозмістовими цілостями, які чітко підпорядковують собою всі інші аспекти художньої образності" [ 19, с. 114]. Головним чином означені підходи до інтерпретації стосуються поезії з однозначною суб'єктивною позицією автора, в яких мінімалізується відстань між автором як реальною особою (емпіричний автор) та автором як текстуальною категорією (суб'єкт лірики). Саме до таких творів, у яких авторське "Я" набуває особливого статусу, належить автороцентрична творчість М. Драй-Хмари - одного з "грона п'ятірного" українських поетів-неокласиків (Миколи Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Освальда Бургардта-Юрія Клена). Мистецьке "Я" поета чітко окреслив М. Жулинський: "Пориватися до висот поетичної досконалості, берегти і творити індивідуальне мистецьке "я", вириватися на нові простори естетичного розкрилення своїх здібностей і прагнень, бути творчо незалежними і сміливими" [7, с. 192]. З'ясування та характеристика граней Я- центричності як сутнісного аспекту творчого самовираження поета визначило мету цієї статті.

Свого часу Ю. Шерех у відомій розвідці "Легенда про український неоклясицизм" писав: "Драй-Хмара належить до поетів, недооцінених щодо сили й значности свого таланту і неправильно оцінених щодо його місця в літературному процесі" [20, с. 96]. Відтоді минуло понад сімдесят років (стаття датована 1944 роком), а дискусії довкола постаті поета-неокласика не вщухають. Одним із питань, котрі активно обговорюються вже упродовж тривалого часу дослідниками творчості самого М. Драй-Хмари та його неокласичного контексту і материкової України (В. Брюховецький, С. Гальченко, І. Дзюба, І. Заславський, В. Іванисенко, І. Набитович, Г. Райбедюк та ін.), й еміграції (О. Ашер, Г. Костюк, Е. Райс, Ю. Шерех), стосується окремішності творчої субстанції цього репрезентанта "грона п'ятірного". Я-центричність суб'єкта лірики та ліро-епосу М. Драй-Хмари якраз і є однією з тих типодиференційних ознак поетики, що іманує його ідіостиль.

У з'ясуванні специфіки суб'єктної сфери того чи того тексту зазвичай зважають на два її рівні: формально-граматичний і змістовий. Фундатор школи системно-суб'єктного аналізу художніх творів Б. Корман у цьому сенсі акцентував увагу на сукупності двох ознак суб'єктної сфери тексту, що структурує автороцентричність творчого самовираження його автора: наявність певного суб'єкта мовлення, що виявляється через займенники та дієслівні форми; наявність світовідчуття, пов'язаного з цим суб'єктом мовлення, тим, "кого змальовують і описують, тобто він є носієм наративу" [8, с. 20].

Щодо "формально-суб'єктної" (Б. Корман) грані автороцентричності ідіостилю М. Драй-Хмари, то у своїй творчості, починаючи з ранніх віршів і до творів в'язничної пори, він активно послуговується різними прийомами суб'єктної форми "власне автора" як одним із найуживаніших засобів передачі конкретно-емоційних станів ліричного героя, в образі якого прозирає постава самого автора, його виразна "сліди" у тексті. Ця суб'єктна форма найповніше виражена через парадигму особового займенника "Я", що репрезентує авторську активність у тексті, делегує рецепієнта до його біографічних реалій і творчих інтенцій. Ці спостереження підтверджують такі статистичні дані. У "Вибраному" (1989) М. Драй-Хмари займенник "Я" зустрічається 67 разів (не беручи до уваги поем, у яких збігання біографічного автора і структури його свідомості та системи цінностей виражено ще чіткіше, до всього підсилено різного роду автокоментарями).

З метою увиразнення автороцентричності мистецького самовираження М. Драй-хмари наведемо примітні художні ілюстрації, в яких вельми яскраво постає "відношення між "я-суб'єктом" естетичної діяльності та тим художнім світом, свідомістю котрого він постає у творі" [16, с. 138]: "Я світ увесь сприймаю оком, / бо лінію і цвіт люблю..." [5, с. 51); "Долі своєї я не кляну: / бути луною, будить луну" [5, с. 50]; "Яз землею зрісся - не вирну..." [5, с. 78]; "Ізнов, як перший чоловік, /усім тваринам дав я ймення..." [5, с. 57]; "... Я помандрую, як Сковорода" [5, с. 43]; "Я п'ю прив'ялу тишу саду..." [5, с. 52]; "... і бачу я крізь ажурову сітку / сузір 'їв перших золотавий ряд" [5, с. 98]. У наведених і багатьох інших фрагментах поетичних текстів М. Драй-Хмари займенник "Я" як маркер автороцентричності творчого самовираження поета виходить далеко за межу суто граматичного сенсу. Актуалізоване тут "Я" кодифікує не стільки "формально-суб'єктну", скільки "змістовно-суб'єктну" (Б. Корман) функцію структурування наративу, оскільки виступає "носієм концепції оприЯвлення себе у світі й пізнання цього світу через структури "Я" як цілісного, інтегрального поняття-концепту" [15, с. 9].

У творчому самовираженні М. Драй-Хмари синхронізовано особистісне "Я" з національним. Джерелом інтенції в художньому наративі, як, власне, й у всьому його метатексті виступає національно свідомий автор. Гранична національна визначеність є одним із ключових модусів репрезентації суб'єкта лірики та ліро-епосу неокласика. В цьому переконують біографічні реалії поета, його громадянська позиція, відстоювання націєцентричного "Я" не тільки в художній творчості, але й у численних виступах, статтях, наукових розвідках тощо. Україна як матеріальна й духовна субстанція в його авторській свідомості трансформувалась в "екстатичну часовість існування" (Е. Гуссерль), набуваючи виразно суб'єктивного, індивідуально-психологічного виміру. Донька поета, відома дослідниця його життєпису О. Ашер підкреслювала, що "поглиблення національної свідомості свого народу - мета, якій він [М. Драй-Хмара] присвятив усе своє життя" [1, с. 280].

Означену іманентну рису творчої самототожності М. Драй-Хмари, що явно виокремлює його з-посеред репрезентантів "грона п'ятірного", спостеріг ще Ю. Лавріненко у відомій антології 1917-1933 років "Розстріляне відродження", виданій у Парижі 1959 року. У літературній сильветі, присвяченій поетові, він, зокрема, назвав його "людиною "відважно чіткого духового національно- політичного профілю" [9, с. 226]. Будучи рафінованим естетом, як і всі київські неокласики, М. Драй-Хмара значно активніше й прозоріше культивував присутність у художній творчості й у інших сферах діяльності "Я -буття" українця. Націєцентричні інтенції біографічного автора в його життєтексті конкретизуються та увиразнюються різного роду автокоментарями (щоденник, листи, документальні джерела біографії тощо), в яких подається чимало прикладів світоглядового самоозначення, що значною мірою й визн ачили не тільки ідейно-змістові, але й наративні стратегії його лірики (збірка "Проростень", вірші поза збірками) та ліро-епосу (поеми: "Поворот", "Ведмідь- Гора", "Констанца"). Так, в одній із нотаток (13. 08. 1924 р.) він із прикрістю констатує, що "в революції інтелігенція не перемогла в повній мірі національного моменту (не закріпила своїх позицій) і через те почуває себе "ні в цих, ні в тих" перед явищами соціального порядку" [6, с. 339].

Попри зміни модуляції голосу М. Драй-Хмари з різних (переважно об'єктивних) причин, фундаментально незмінним для його аксіологічного "Я" завжди залишався націєохоронних етос. Його особистість виокремлювала з - посеред сучасників гранична небайдужість до національних справ - науково- творчих, культурно-мистецьких, державницьких. Він непокоїться станом

літературної політики в Україні, про що пише у статті "Літературно -громадський рух на Україні в 1925 р.", оприлюдненій на шпальтах газети "Пролетарська правда від 10. 02. 1926 р., № 32), піклується Франковими роковинами та виданням класиків (газета "Комуніст" від 14. 02. 1926 р.), станом фресок у Володимирському соборі [6, с. 379], глибоко переживає національно-політичне пристосуванство поетичного кумира Павла Тичини, шкодуючи, що "фанфари революції заглушили його "кларнети"" [6, с. 339] Особливо гостро переймався М. Драй-Хмара як лінгвіст, поет і громадянин проблемами збереження національних культурних цінностей та української мови як "дому буття" (М. Гайдеггер) народу. Яскравим потвердженням сказаного може бути засудження ним заяви М. Горького про те, що українці "стремятся сделать наречие "языком"". Він застерігає українців від зречення "і своєї мови, і своєї культури, що їх створив 40-мільйонний народ протягом тисячоліття" [6, с. 380]. У контексті мови про націєцентричне "Я" М. Драй-Хмари варто навести біографічні факти, зафіксовані в його кримінальній справі. Так, на одному з допитів у застінках НКВС (19. 09. 1935 р.) на питання про його "ворожі" щодо чинної влади погляди він констатував: "Я был враждебно настроен против Соввласти, отражая стремление националистов -контреволюционеров, ставших на путь борьбы с Соввластью. Я отражал это в своей литературной деятельности. Я таким образом поставил себя в ряды активных поборников украинского националистического к.-р. движения на Украине" [6, с. 490]. А на запитання дружини на одному з побачень "за що його арештували", однозначно засвідчив: "Тому, що я український інтелігент" [6, с. 8].

Неспростовним джерелом творчої інтенції виступає національно свідомий автор і в художній творчості М. Драй-Хмари. Сутнісну грань його авторського "Я" структурує український фольклор, вербальне втілення якого значною мірою визначає концептосферу його творчості загалом, відображаючи "особливості художнього мислення і світовідчуття, дозволяє повніше конструювати авторську модель світоустрою" [17, с. 103]. Тема України звучить у його віршах поемах "трагічно й благословляюче" (В. Іванисенко). І. Набитович з цього приводу зазначає: "Вірші поета - самовираження його внутрішнього світу, переживань, радостей і тривог [...] Усю поезію Михайла Драй-Хмари можна розглядати як велику поетичну симфонію буття. Якщо у її перших частинах (кам'янецький період творчости) бринить високий символізм радости від повноти життя, єднання з природою Поділля, безмежної височини надій на відродження своєї нації й держави, то в наступних (київський період) зріє мотив трагізму національного буття й безвиході особистої екзистенції мистця у лабетах системи поневолення й російської окупації України, нищення української культури й української тотожности" [10, с. 5].

Означений Ю. Лавріненком і подальшими дослідниками національний "профіль" автороцентричності М. Драй-Хмари прочитується у його художній творчості доволі рельєфно на рівні суб'єктної сфери тексту, оприявнюючи виразне авторське "Я". Модусами репрезентації націєцентричного суб'єкта художнього тексту найчастіше виступають створені на засадах гомогенності моносуб'єктні конфігурації, що увиразнюють розпізнавання авторських стратегій. Апелюючи до сформульованої В. Смілянською типології, зауважуємо в доробку поета форми виявлення авторського "Я", узалежнені від ступеня об'єктності, тобто "наскільки суб'єкт виступає не лише суб'єктом, а й об'єктом зображення" [13, с. 5]. У наративі об'єктивації пореволюційного національного буття, виразно маркованому символічними образами трагічного "хаосу доби" ("Одцвітають півонії! Кров'ю / забагрилась навколо земля" [5, с. 83]; "І в кожнім серці вістря ятагана, / і кожне горло стягує аркан" [5, с. 139] й под.) "голоси" нараторів чітко опосередковують погляди самого автора, даючи можливість остаточно визначити його позицію у сприйнятті "покаліченого національного буття" (Н. Зборовська). Дедалі частіше в його поезії з'являється мотиви "руїни" ("Над озером рідкий туман"), втрати державності (сонет "Київ"), неволі ("По кліті кованій...". "Залізне кільце, яке все вужче й вужче замикається навколо самого поета, передає відчуття перебування України в "кліті кованій, з залізними дверима"" [10, с. 59].

Авторопсихологічний суб'єкт, вочевидь, асимілюється з відображеним трагічним буттям. Сюжети творів розгортаються шляхом градаційного нагнітання експресивних образів ("Я бачив кров на юних крилах / і рану посеред чола" [с. 46]; "Руки потерпли, /дух мій охляв - /трупом на гори, /трупом я впав" [5, с. 153]), персоніфікованих явищ природи, що "живе" в унісон із драматичними настроями ліричного героя ("Я скам 'янів від дива і страху, / як скам 'яніли сосон щільні лави" [5, с. 126]). Реальністю більшості текстів стає очевидне профетичне чуття, творчо реалізоване візіями трагічних передбачень та містичних пророцтв, як, наприклад, у вірші "Кошмар": "Я бачу темряву страшенну, / і серед тиші чорної небес / пишучу руку великоогненну / і троє слів: мене, текел, фарес" [5, с.128]. Останній рядок цитованого вірша (у перекладі - "полічено, зважено, поділено") асоціюється з грізним пророкуванням біблійної історії, в якому прочитується драматична пожовтнева епоха з її бездумною і жорстокою руйнацією.

Трагічний колорит віршів М. Драй-Хмари значною мірою узалежнений від суспільного хаосу в державі, що породжував відповідні емоційні переживання. В цьому неодноразово зізнавався сам поет. Наприклад, із листа до І. Дніпровського дізнаємось про те, що причини песимістичних тональностей і мінорних настроїв багатьох його творів зумовлені тодішніми суспільними катаклізмами: "Мабуть, є якісь об'єктивні причини, що викликають у всіх сум. В одному з останніх віршів, який нескоро побачить світ, я просто й одверто говорю про ці причини:

... а ти обідрана лежиш, як квач од самогону, п'яна.

Це - про Україну. І той вірш, що ним Д [оленго] характеризує мою творчість: "Вона жива і нежива" - це теж про Україну" [6, с. 409]. Тож закономірно, що ліричний суб'єкт тексту автора кореспондується із його власними інтенціями. Специфічна тональність передає його емоційну співучасть у зображеному. Тому із деякою засторогою можна говорити про нашарування автора на суб'єкт лірики як на художній "продукт" його мисленнєвої та естетичної діяльності.

Національне "Я" як органічна грань автороцентричного творчого самовираження М. Драй-Хмари виразно прочитується в його ліро-епосі, насамперед, у поемі "Поворот", у якій "прихований відчай вихлюпується [...] у відкриту декларацію туги за втраченою державою" [10, с. 61]. І саме дослідження суб'єктної сфери цього тексту, як, власне, ліро-епосу загалом, "є одним з найважливіших аспектів аналізу твору в цілому. Такий підхід дозволяє детально проаналізувати структуру двох рівнів стилю - емоційно-оцінювального та композиційного (композицію "точок зору", суб'єктних планів - психології, фразеології, часового, просторового, оцінювального, а також композицію способів викладу та мовних форм) [ 19, с. 117]. У поемі розгорнуто цілісну картину трагічної вселенської містерії, що сягає потужної емоційної сили зображення ("скроплена святою кров'ю земля", "занедбаний убогий край"). Україна в поемі - поняття не географічне, навіть не ментальне. Вона межує із вічними істинами (життя/смерть, добро/зло) і функціонує на прузі світобудови й мистецьки реалізована в образах різної семантичної наснаженості - від чуттєво- конкретних до символічно-абстрактних. Художній простір тексту, оприявнюючи конкретні локуси простору реального ("шлях перехресний"; "поля і моря"; "степи без краю"; "могила страшна" й под.), співвідноситься водночас із важливою референтною зоною - субстанційним духом нації [12, с. 218], її незнищенності: "Я вмру, / а те, у що я вірю, /залишиться / і житиме без мене - / напевно житиме!.." [5, с. 158]. Автороцентричність як сутнісна складова нарації тексту надає поемі жанрових ознак монологу, а в суб'єктно-змістовому полі, за словами І. Дзюби, це монолог "любові до України, в ній біль і тривога за неї" [4, с. 34], за її майбутнє. В авторському "Я" вчувається ненастанне прагнення до волі: "Я говорю устами людства, / що про визволення волає, / устами людської / безсмертної душі, / що з пороху встає, / що виривається з темниці / і шукає світла..." [5, с. 157].

Герой-персонаж поеми - центральна фігура авторського монологу, насиченого емоційною суб'єктивацією об'єктивного світу. Йдучи за традицією Лесі Українки, М. Драй-Хмара скеровує думки та почуття, переживання й спостереження ліричного героя до інших людей. Самозаглиблені авторські звернення-репліки, що посідають чільне місце й мають значну вагу в жанрово - композиційній природі твору, надають зображеному глибоко особистісних тональностей ("Якби я вмів вам розказати / про болі навісні та муки..." [5, с. 156]). Молог повсякчас діалогізується, поступово у діалогізовані строфи, досягаючи в такий спосіб високої "кульмінаційної точки експресії з огляду на їх глибоку драматичність" [2, с. 48]: "Я говорю устами міліонів / німих, пригноблених рабів..." [5, с. 156]. Лірична ситуація в цитованих фрагментах, як в поемі загалом, моделюється звертаннями автора до адресатів. Ця риса характеризує інвокативну лірику, в якій поет зазвичай апелює до умовного адресата, котрий сприймає його зізнання, оприявнюючи інтенції самого автора. Водночас спостерігаємо систему співвідношення "Я" з "Іншими". Тобто йдеться про "внутрішні діалогічні суб'єктні структури" [16, с. 154]. Імперативні конструкції в подібних випадках спрямовані не тільки до реальних осіб, але й до різних реалій духовного й суспільного життя, що характеризують внутрішній світ ліричного суб'єкта. У такий спосіб формується тип суб'єктно-образної цілісності, в якій утверджується самоцінне й самототожне "Я" автора.

Отже, реальна особистість і творча індивідуальність М. Драй-Хмари є "активною креативною силою, що породжує текст, надає йому неповторності й містить ключ до її розгадки. Своєю чергою, твір - це незамінне джерело для зрозуміння особистості митця. Таким чином, текст пояснюється через автора, автор - через створений ним текст" [11, с. 10]. Тобто йдеться про автороцентричність творчого самовираження поета, його "сильне національне відчуття" (О. Ашер), психологічну установку "автора-творця" (за М. Бахтіним), декодування його самототожності. Ці питання на сьогодні ще далеко не з'ясовані, відтак відкривають перед дослідниками спадщини М. Драй-Хмари широкі інтерпретаційні можливості.

Список використаної літератури

1. Ашер О.М. Біографічний нарис. Драй-Хмара М. Поезії. Нью-Йорк, 1964. С. 275-286.

2. Ашер О.М. Поетична мова Михайла Драй-Хмари. Слово і час. 1991. № 9. С. 45-48.

3. Голомб Л.Г. Із спостережень над українською поезією ХІХ - ХХ століть: збірник статей. Ужгород: Ґражда, 2005. 296 с.

4. Дзюба І. М. Він хотів "жить, творити на своїй землі...". Драй -Хмара М.П. Вибране. Київ: Дніпро, 1989. С. 5-39.

5. Драй-Хмара М.П. Вибране. Київ: Дніпро, 1989. 542 с.

6. Драй-Хмара М.П. Літературно-наукова спадщина / упоряд.

7. С.А. Гальченка, А.В. Ріпенко, О.Ф. Томчука. Київ: Наукова думка, 2002. 592 с.

8. Жулинський М. Із забуття - в безсмертя: сторінки призабутої спадщини. Київ: Дніпро, 1990. 449 с.

9. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. Москва: Просвещение, 1972. 110 с.

10. Лавріненко Ю.А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 - 1933 : Поезія - драма - есей. Київ: Видавничий центр "Просвіта", 2001. 794 с.

11. Набитович І. Й. Поезія Михайла Драй-Хмари: Weltschmerz буття: відкрита лекція Кам'янець-Подільський: ТОВ "Друкарня "Рута", 2019. 76 с.

12. Нахлік Є. К. Доля - Los - Судьба: Шевченко і польські та російські романтики Нахлік. Львів, 2003. 568 с.

13. Райбедюк Г.Б., Томчук О.Ф. Вивчення творчості київських неокласиків: навчально-методичний посібник. Ізмаїл: СМИЛ, 2010. 348 с.

14. Смілянська В.Л. Стиль поезії Шевченка (суб'єктна організація). Київ: Наукова думка, 1981. 255 с.

15. Стус В. До проблеми творчої індивідуальності письменника. Стус В.С. Твори: у 4 т., 6 кн. Львів: Просвіта, 1994. Т. 4. С. 209-229.

16. Тарнашинська Л.Б. Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти). Київ: Смолоскип, 2010. 632 с.

17. Ткачук М.П. Наративні моделі українського письменства. Тернопіль: ТНпУ; Медобори, 2007. 464 с.

18. Томчук О.Ф. Фольклорно-міфологічна матриця концептосфери лірики Михайла Драй-Хмари. Філологічні діалоги: збірник наукових праць. Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2018. Вип. 5. С. 102-109.

19. Фоміна Л.Г. Суб'єктні форми вираження авторської свідомості в ліриці Миколи Вінграновського. URL: file:///C:/Users/%D0%92%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B5/Downloads/spml_2011_15_68 .pdf.

20. Шацький І. В. Суб'єктна сфера ліро-епічного твору, форми вираження. Вісник СевНТУ. Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. Вип. 102. С. 114-117.

21. Шерех Ю.В. Легенда про український неоклясицизм. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології : у 3 т. Харків: Фоліо, 1998. Т. 1. С. 92-139.

Размещено на Allbest.ru