Регіональний топос у ліриці сучасних румуномовних поетів Буджака

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕГІОНАЛЬНИЙ ТОПОС У ЛІРИЦІ СУЧАСНИХ РУМУНОМОВНИХ ПОЕТІВ БУДЖАКА

Вікторія Демидчик-Асаржи

(м. Ізмаїл)

Анотація

Демидчик-Асаржи Вікторія. Регіональний топос у ліриці сучасних румуномовних поетів Буджака

У статті проаналізовано художній доробок сучасних румуномовних поетів Буджака (Вадима Бачинського, Іона Бику, Єфросинії Кожокару, Віктора Капсамуна) в їх автентичному варіанті та в перекладах українською мовою. Виявлено й охарактеризовано ідейно-естетичні функції регіональної образності й домінантні мотиви в індивідуальному художньому світі лірики кожного з означеного кола митців слова.

Ключові слова: лірика, Буджак, художній світ, образна система, топос, поетоніми, мотив, регіональна література.

Summary

Demidchik-Assarzhi Victoria. Regional topos in the lyrics of modern Romanian poets of Budjak

The article analyzes the artistic achievements of modern Romanian poets of Budjak (Vadim Bachynsky, Ion Baku, Euphrosyne Kozhokaru, Victor Kapsamun) in their authentic version and in Ukrainian translations. The ideological and aesthetic functions of regional imagery and dominant motives in the individual artistic world of the lyrics of each of the specified circle of artists of the word are revealed and characterized.

Key words: lyrics, Budzhak, art world, image system, topos, poetonyms, motive, regional literature.

Літературний контекст Буджака плідно представлений різномовними поетичними дискурсами багатьох етносів регіону. Попри закономірну відмінність ментальних та індивідуальних особливостей творчої манери кожного з репрезентантів художнього буття краю, усіх їх об'єднує чимало спільних ознак, що формують тематичний спектр лірики. Це, безумовно, так звані «вічні» мотиви, базовані на підставових екзистенційних опозиціях (життя/смерть, добро/зло, любов/ненависть, сакральне/профанне тощо). Спільне типологічне коло художнього світу південнобессарабських поетів визначає буджацький топос, що його формують «фольклорні та літературні традиції, зумовлені органічним поєднання уснопоетичних і художніх первнів регіональних етносів, які плідно засвоювались і естетично осмислювались упродовж тривалого часу тутешніми митцями» [9, с. 205]. Культурна пасіонарність цього художньо - мистецького явища «розкривається через інтегрування національних міфів, міжкультурний діалог, наявність плюралістичного підходу в естетичних оцінках» [12, с. 116].

З-посеред регіональних митців слова Буджака - українськомовних (Михайло Василюк, Валерій Виходцев, Таміла Кібкало, Галина Лиса, Володимир Рева, Володимир Сімейко), болгарськомовних (Петро Бурлак -Волканов, Георгій Барбаров, Ілля Волков, Ніко Стоянов, Анна Терзівець), російськомовних (Оксана Картельян, Марина Копаной, Сергій Льовін, Людмила Олійник, Юрій Якименко) - виокремлюється гроно сучасних румуномовних поетів: Вадима Бачинського, Іона Бику, Віктора Капсамуна, Єфросинії Кожокару, Анатоля Маноле, Віри Баліки-Бойнегрі. Розвиваючись у загальнокультурному річищі регіону, їхня творчість постала в індивідуально окреслених іпостасях. Наукове осмислення творчого доробку сучасних румуномовних поетів перебуває поки на початковій стадії дослідження, що його репрезентують переважно невеликі за обсягом передмови до збірок, відгуки в періодиці, поодинокі студії, виконані в рамках наукового проєкту МОН України в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті «Регіональна література і живопис етнічних груп Українського Придунав'я як засіб формування колективної ідентичності локального соціуму» (публікації Демидчик-Асаржи В. М., Райбедюк Г. Б., Урсу Н. Г., Шевчук Т. С.).

У багатоплановому контексті проблем наукового осмислення творчого доробку румуномовних поетів Буджака останніх десятиліть вирізняється низка нез'ясованих питань щодо художнього світу їх лірики. На часі - повне видання й коментування доробку кожного з означеного кола авторів. Відсутність об'єктивної фахової оцінки та усебічної наукової інтерпретації творчості чільних репрезентантів сучасної румуномовної поезії в її оригінальному варіанті та в перекладах зумовлює актуальність порушеної у статті проблеми, що підсилюється методичними запитами. Йдеться про оснащення теми «Література рідного краю» в загальноосвітніх навчальних закладах Бессарабії, що на сьогодні не відображає достатньою мірою повноти й багатоманіття мультиетнічної культури регіону.

Важливим етапом на шляху уведення до читацького, наукового й освітнього обігу румуномовних бессарабських поетів стала колективна збірка «Відлуння Буджака» [«Ecoul Bugeacului»] (Серія «Поезія Буджака». Вип. 3. Ізмаїл, 2021). У передньому слові Г. Райбедюк зазначає, що «художні тексти й супровідні біографічні відомості про авторів зібрано з різних джерел - раніше друкованих в Україні та за кордоном (Румунія, Молдова) збірок, часописів, альманахів, періодики, приватних архівів, особистих свідчень, інтерв'ю тощо» [2, с. 6]. Кожен із румуномовних поетів явив «індивідуальну творчу поставу, своєрідну мистецьку самототожність - на рівні проблематики, стильової специфіки, мовних ресурсів» [10, с. 92]. Попри іманентні ознаки мистецької ідентичності, типологічно спільною домінантою їх лірики виступають знаки -коди «малої батьківщини», які формують художню візію регіонального топосу. Цей топос експлікований образами територіального локусу, назвами водного середовища, міста/села. В авторській картині світу вони оприявнюють «індивідуальні версії художніх емблем регіонального континууму - образів і мотивів, що в загальній системі творчих координат митців на рівні індивідуальних стильових елементів репрезентують історико-культурний, естетично освоєний простір - реальний і духовний» [7, с. 206]. Виявлення та характеристика ідейно-естетичних функцій регіональної образності й домінантних мотивів у індивідуальному художньому світі лірики кожного з означеного кола митців слова визначили мету нашої статті.

Аналізуючи наскрізний регіональний художній топос у ліриці сучасних румуномовних поетів Буджака, апелюємо до відомої концепції німецького вченого середини минулого століття Ернеста Роберта Курціуса. В його трактуванні топос являє собою позаособистісний елемент стилю, оскільки митець у цьому разі торкається того «пласта історичного життя, що лежить глибше, ніж рівень індивідуального сприйняття» [3, с. 2]. Методологічною настановою потрактування топосу загалом і його ознак як регіонального користуємось концептуальними ідеями сучасного українського літературознавця Ю. Коваліва, який стверджує, що топоси в художньому тексті набувають значення «стійких, традиційних формул», певною мірою «близьких до архетипів» [5, с. 489].

Регіональна складова художнього світу лірики сучасних поетів Буджака прочитується у самих назвах багатьох віршів, структурованих топонімами (переважно ойконімами та гідронімами) як маркерами південнобессарабського краю. Оприявнюючи в художньому просторі географічні локуси конкретної території, вони, водночас, у кожному авторському тексті в індивідуальних вимірах виступають носіями «духовних вартостей та естетичних категорій» [8, с. 211]. У загальному буджацькому літературному контексті віршам відповідного тематичного спектру належить доволі чільне місце: «Буджак» В. Виходцева, «Буджак» Г. Барбарова, «Болград» І. Волкова, «Ізмаїльський вальс» М. Василюка, поема «Ізмаїл» Л. Кисельова, «Пісня про Татарбунари» Г. Лисої, «Славне місто Кілія» В. Виходцева, «Вечер на Ялпуге» С. Льовіна, «Весна на Дунаї» Т. Кібкало, поема «Мандрівка на Дунай» В. Реви та ін.

Художній світ лірики румуномовних бессарабських поетів, як і всіх різномовних репрезентантів буджацького літературного ландшафту, експлікований регіональною панорамністю, котру структурують такі стрижневі концепти, як Буджак, Бессарабія, Дунай, Ялпуг, а також їх смислові інваріанти: «Гімн Бессарабії» [«Imnul Basarabiei»], «Зима в Буджаку» [«larna in Bugeac»], «Дунай в Ізмаїлі» [«Dunarea la Ismail»] В. Бачинського; «Відлуння Буджака» [«Ecoul Bugeacului»], «Ялпуг» [«Ialpugul»] І. Бику; «Дунаю» [«Dunarii»], «Дунайські хвилі» [«Valuri dunarene»], «Ялпугу» [«Ialpugului»] Є. Кожокару; «Бидирджеле» [«Badargele»], «Весна на Дунаї» [«Primavara la Dunare»] В. Капсамуна. Отже, йдеться про маркери конкретного, географічно окресленого топосу, що в сюжетній тканині тексту виступає в ролі образного чи стилістичного кліше як стереотипної матриці, емблеми, успадкованого мотиву. Тобто авторам для увиразнення ідеї апологетизації рідних просторів ішлося про повторюваність регіонально маркованих образів, мотивів, традиційних метафоричних формул тощо.

Про знаковість, а відтак повторюваність домінантного символічного образу Буджака в контексті румуномовної лірики промовисто свідчить сама назва літературного об'єднання румуномовних поетів Бессарабії («Відлуння Буджака» [«Ecoul Bugeacului»], а також аналогічна назва згаданої колективної збірки сучасних румуномовних митців слова Буджака. Варто зазначити, що в дискурсі регіональної тематики топос «Буджак» у ліриці румуномовних поетів, як і окресленого вище багатомовного кола митців слова бессарабського краю, оприявнює декілька площин художньо-образного та ідейно-концептуального втілення, індивідуальних модусів текстуалізації.

Із Буджаком активно позиціонує своє авторське «Я» - мистецьке й національне - І. Бику. Позірну ускладненість поліасоціативного образу Буджака в його ліриці можна вважати результатом філософічності й глибини світогляду, авторські ж візії митця «спонукають відштовхуватися від символів та архетипів у світі емоційних переживань ліричного героя» [2, с. 24]. Так, у концептуальному в його доробку вірші «Відлуння Буджака» він використовує традиційний засіб персоніфікації («душа Буджака» [«sufletul Bufeacului»]); «плач верби» [«plansul salciei»]; «ніч кличе» [«noaptea chama»]), що зазвичай «надає опису динамізму, градації, яскравості» [11, с. 133]. Оригінальні незужиті тропеїчні структури («ліхтарі минулого» [«felinarele trecutuui»]; «забуте відлуння» [«ecoul uitat»]; «вітер туги» [«vantul dorului»]; «загублені серця» [«inimi pierdute»]) драматизують історичний дискурс тексту. Характерне для ідіостилю поета свідоме нехтування пунктуаційною нормативністю надає зображеному особливої емоційної напруги: «після глибокої темряви в душі Буджака / на постраждалих вулицях загоряються ліхтарі минулого / потоки часів протікають крізь зморшки / з історичним шумом...» [2, с. 26]; «dupa atata intuneric in sufletul Bugeacului / pe strazile ranite se aprind felinarele trecutului / siroaie de vremuri se scurgprintre randuri/cu zgomot istoric...» [2, с. 25].

Оригінальні аспекти художнього втілення «буджацької» образності характеризують ліричні одкровення В. Бачинського. Поет, зокрема, включає їх до своїх медитативних роздумів про універсали буття, про колообіг людського життя та незворотну плинність часу. Відтак образ Буджака увиразнює філософські мотиви лірики митця, стає їх органічною частиною, специфічною синтетичною «матерією» авторської картини світу, смисловим сегментом індивідуальної гіпотези буття, як у вірші «Зима у Буджаку»: «Ніби в казці, в Буджаку сніги крилаті /Мандрівник шукає місце відпочинку... / Ще попереду у нас всього багато, / Лиш не знаємо - роки це, чи хвилинки» [2, с. 16]; «Feerie nordica, poveste - /In Bugeacul sudic, ca intr-un impas... /Inainte, zice lumea, mult mai este. /Nimenea nu stie cat a mai ramas» [13, с. 42].

Подібно до українськомовних (В. Виходцев), болгарськомовних (Т. Танасова-Тодорова) та російськомовних (Ю. Якименко) митців слова із Буджаком аналогізує архетипний образ степу Є. Кожокару. Для поетеси буджацький степ є не лише локусом рідного краю, але й духовною оазою, джерелом творчого натхнення, плекання душевних сил. Так, лірична героїня вірша «Поклін степу» [«Inchinaciune stepei»], пройшовши «по усіх світах», зізнається в поклонінні (звідси й символічна назва твору), сакралізації його масштабної величі та духовної значущості: «Степу німб я завжди цілую / перед ним я схиляюсь уклінно» [16, с. 50]; «Si pururi aura-i sarut / Cu plecaciune, umilinta» [2, с. 49].

І. Бику уводить регіональні картини та образи з ключовим концептом «Буджак» до найрізноманітніших смислових контекстів (історичного, філософського, морально-етичного характеру) сюжетики віршів, корелюючи його нерідко на площині одного тексту з образом -концептом «Бессарабія», як, приміром, у вірші «Зелень з дієслова» (Григорію Вієру) [«Verdele din verb»] (lui Grigore Vieru): «останній том сліз зібраних з озера болю Буджака...» [2, с. 36]; «durerii Bugeacului in cocioaba verdelui din verb» [2, с. 35]; «сяють болі на піднебессі Бессарабії» [2, с. 36]; «pe bolta Basarabiei §i mi se pare ca ele te-au chemat» [2, с. 35].

Подібно до митців-сучасників, вірші яких написано різними мовами етносів Буджака, В. Бачинський у високих тональностях апологетизує Бессарабію як важливу для нього духовну субстанцію, свого роду sacrum. Істотно, що поет є упорядником колективних збірок румуномовних авторів півдня Бессарабії, виданих у Румунії, у назві яких маємо й лексичне окреслення цього регіонального концепту (наприклад, збірка «Вагон Бессарабії, загублений у південному степу» [«Vagonul “Basarabia” ratacit in stepa sudica», Cluj-Napoca, 2001]). Образ Бессарабії є невичерпним джерелом вибудовування художнього світу лірики В. Бачинського, формування естетичної енергетики його авторського тексту [10, с. 90]: «Ти пройшла крізь меч, крізь вогонь страждань, / Бессарабія, ти край моїх жадань. / З ніжністю і болем я перед тобою / Низько голову схиляю, до землі уклін»» [16, с. 10]; «Trecutaprin foc si prin sabie, / Tara de dor, Basarabie, / Tie cu drag si durere azi ma inchin» [2, с. 9]. Високий пафос у відтворенні дорогих серцю просторів, схиляння перед їх красою та величчю закладено й у жанровій дефініції твору, що її автор визначає як «гімн» («Гімн Бессарабії»). Відомо ж, що ця агіографічна форма еволюціонувала з «емоційних культових пісень, завершуваних молитвою до вшановуваного божества» [4, с. 225]. Подібні способи поетизації рідного краю зустрічаємо й у деяких інших бессарабських авторів (наприклад, «Гімн Ізмаїлу», «Люби і знай» українськомовних ізмаїльських поетів В. Реви й Т. Кібкало).

Наскрізним лексико-семантичним маркером лірики поетів Буджака є концепт «Дунай». Висока частотність його інваріантів та художньо -образних контекстів, їх відчутна перевага в загальній мотивній структурі лірики свідчить про вагомість для кожного з авторів образу Дунаю як символу рідного краю. Така географічна належність втілюється в індивідуальних версіях ліричного наративу яскравими асоціаціями. Цей образ як символ краси й багатства придунайського краю доволі часто зустрічається у творчій практиці українськомовних митців слова - на рівні метафоричних структур і титулів (збірки «На Дунаї хвиля грає» та «Весна на Дунаї» Т. Кібкало, поема «Мандрівка на Дунай» В. Реви, вірші «Ніч на Дунаї» М. Василюка та «Ой, Дунаю, мій Дунаю» В. Сімейка, пісня «Ой, за Дунаєм голубим» В. Виходцева й ін.). Образ Дунаю наскрізно проходить і в ліриці румуномовних авторів («Дунай в Ізмаїлі» В. Бачинського, «Весна на Дунаї» В. Капсамуна, «Дунайські хвилі» Є. Кожокару й ін.).

Цей ключовий образ і відповідні мотиви, що є наскрізними в усьому буджацькому літературно-мистецького контексті, виступають переважно ключовими маркерами індивідуального самовираження кожного з митців, носієм авторської експресії, причетності його «Я» до зображеного. Водночас, дунайська атрибутика моделює пейзажні картини краю, його красу та щедроти. Метафоричний спектр дунайської образності включає і глибоко інтимні рефлексії кожного автора. При цьому відзначаємо своєрідні емоційно-образні й оцінні ознаки цього домінантного для них мовно -ментального конструкту, різноманітні змістові сюжетні контексти: «якби я міг пролетіти Дунаєм...» [«dac-as fi putut sa curg cu Dunarea...»] [13, с. 17]; «...і Дунай несе свій сум / У вічний Понт Евксін...» [16, с. 10]; «... si Dunarea-si varsa amarul / in vesnicul Pont Euxin...» [2, с. 9]. У романтичному ключі поетизує весняне воскресіння природи, пов'язуючи його з могуттям древньої ріки, В. Капсамун у вірші «Весна на Дунаї», що функціонує в типологічному колі збірки Т. Кібкало, котра має аналогічну назв: «Тече старий Дунай / в весняний водограй...» [2, с. 70]; «Curge Dunarea batranai in toi eprimavara...» [2, с. 69]. поет буджак художній лірика

Лейтмотивом проходить образ Дунаю в ліриці Є. Кожокару. Від своєї першої збірки «Exod», виданої 2006 року в румунському місті Орадя, й до сьогоднішніх прозових творів, поки не оприлюднених віршів, поетеса залишається вірною наскрізним буджацьким мотивам та образам «дунайського» спектру. Навіть за назвами віршів («Дунаю», «Дунайські хвилі») варто вести мову про образ Дунаю як центральний у художньому світі її лірики, що структурує багате асоціативне поле авторського тексту, творить цілісний міф, який уособлює історію та сучасність Буджака: «Дунай блакитний їм дає життя» [2, с. 46]; «Iar Dunarea albastra le da elan de-afi» [15, с. 9]; «Боги, як в дзеркало, з небес в тебе вдивлялися, / Фортеці славні прикрашали береги» [2, с. 48]; «In apa ta s-au oglindit toti zeii, / Pe-a tale maluri s-au zidit cetati» [15, с. 8]. У сюжетиці віршів Є. Кожокару образ Дунаю часто поєднується із топонімами, історичними реаліями, що виразно маркують буджацький простір: «І кораблі з Еллади йшли твоїм фарватером, / В боях запеклих брав Суворов Ізмаїл. / Уся історія твоя, мов лава з кратера. / Ти власну долю, мов гніздечко, сам творив» [2, с. 48]; «Corabii din Ilada ti-au masurat addncul, /A zguduit Suvorov intregul Izmail, /Istoria ne spune cum istoveai tumultul / Si-ti cuibareai in albie propriul destin» [15, с. 8]. Поетеса активно «залучає до своїх текстів інтертекстуальні фрагменти, використовує алюзії на відомі мистецькі сюжети, присвячені Дунаю як невичерпному джерелу творчого натхнення митця» [10, с. 91]: «Збирає Штраус усіх янголів, мов вогники. /Назавжди Муза ти для ліри, що бринить» [16, с. 48]; «Pe undele lui Shtrous toti ingeriti apropii / Iar pentru coarda lirei mereu Muza ramii» [15, с. 8]. (Тут вгадується феноменальний вальс відомого австрійського композитора Й. Штрауса «На прекрасному голубому Дунаї»).

Метафоричне вираження «дунайської» образності в міфопросторі Є. Кожокару найплідніше репрезентоване її прозовим доробком, зокрема, казками й легендами, що разом із поетичними версіями формує своєрідний авторський міф про ріку Дунай. Цікаву версію щодо походження назви й самої ріки подає письменниця у «Легенді Дунаю»: «... Dar nu a observant-o nimeni. Luna cu astrii cautau o steluta, nu o caprioara. Ciuta disperata a inceput sa arunce pietre si gheata cu copitele in jos din vdrful muntelui. Acelea cadeau la vale amestecate cu lacrimi si faceau un rdulet tulbure. Caprioara striga, rdul crestea, dar in cer nimeni nu intelegea. De atunci soarele isi cauta fiica ziua, Luna cu astrii - noatea, iar rdul inceput de caprioara curge si azi, si toti il numesc Dunarea» [16, с. 7]. [«Місяць із зірками шукав зірку, а не оленя. Відчайдушно зірка почала кидати копитами з вершини гори каміння й лід. Вони падали в долину, змішані зі сльозами, і зробили бурхливу річку. Закричав олень, річка росла, але ніхто не зрозумів. Відтоді сонце вдень шукає свою доньку, місяць із зорями - вночі, а річка, що почав олень, і сьогодні тече, а називають її ще Дунаєм»] (переклад українською мовою Вікторії Демидчик-Асаржи). У прозі, як, власне, й у поетичних рядках регіональної тематики Є. Кожокару вчувається притаманне їй прагнення збагнути й передати бентежний дух і чарівність Дунаю, в образному окресленні якого явно прочитується особиста експресія авторського «Я», що концентрує глибоко інтимне ставлення автора до рідного краю, його міфів і легенд.

У представлених вище поетичних контекстах перед читачем постає реальна ріка - «одна з найбільших і найважливіших водних артерій Європи» [1, с. 86]. Воднораз це свого роду культурно-мистецький код історіософської та культурної пам'яті румуномовних мешканців Буджака. Цей ідейний струмінь генерує художню енергію вірша В. Бачинського «Дунай в Ізмаїлі». Поет наділяє образ могутньої ріки символічним значенням «спадщини давньої» [«mostenire antica»] та «місця таємного святого безсмертя» [«locurile secrete ale nemuririi sfinte»]: «Ось жовтий Дунаю тече по долині. / А десь йшли дощі у далеких країнах. / Й пливли одинокі минулого рештки...» [2, с. 20]; «Galbena, se duce Dunarea la vale / A plouatpe undeva, prin alte jari /§ipornit-au luturi solitare...» [2, с. 19]. Як видно з цитованих вище віршів, роль онімів у поетичному словнику кожного з митців не обмежується іманентною цьому прошарку лексики інформативно -вказівною функцією. Йдеться радше про домінування в семантичній структурі їхніх текстів «поетичних смислів» онімів, якщо вдатись до термінології корифея літературної ономастики В. Калінкіна. Емоційна ж насиченість, потенційно притаманна поетонімам, робить власні назви важливим засобом його смислової та естетичної виразності. Особливим чином ця ознака виявляється у випадках виведення на площину одного тексту кількох поетонімів, як, скажімо, у вищезгаданому вірші В. Бачинського «Дунай в Ізмаїлі» [«Dunarea la Ismail»]. Подібна тенденція прочитується в ліричних рефлексіях інших поетів (наприклад, у вірші «Дунай» Є. Кожокару, у якому, крім гідронама, згадується й часто вживаний регіональними авторами ойконім «Ізмаїл»).

Буджацький топос у ліриці регіональних поетів формують оніми як індивідуально-авторські засоби відображення локалізованого рельєфу. Одним із них є використання давньої історичної атрибуції географічних назв, як, скажімо, назва невеликого озера Бидирджєлє поблизу с. Новосельське Ренійського району Одеської області в однойменному вірші В. Капсамуна: «Бидирджеле, Бидирджеле, / Тягне змолоду до тебе...» [2, с. 71]; «Badargel, Badargel, / M-ai atras de tinerel» [2, с. 71].

Ще одним сутнісним маркером художнього світу лірики митців слова Буджака, що формує регіональний топос, виступає гідронім Ялпуг (озеро лиманного типу, найбільше природне озеро в Україні, розміщене в Болградському, Ізмаїльському та Ренійському районах Одеської області). Як і Дунай, Ялпуг зі всією своєю природною гармонією та ландшафтом стає для бессарабських поетів символом любові до рідної землі, знаком не тільки його географічної візитівки, але й духовного світу, етноментального простору. При цьому кожен із них оприявнює індивідуальний модус його художньої репрезентації. Так, І. Бику, персоніфікуючи у фольклорному ключі цей образ бессарабського ландшафту, наділяє його драматичними тональностями, що зазвичай мають медитативний характер і філософську наснаженість: «Перед його хвилями завжди я вклонявся, / Сум століть читаючи у його очах» [2, с. 34] «Si cat de mult ma-nchin in fata valurilor lui, / Citindu-i in privire tristetea de un veac aprinsa» [14, с. 106]. У ліричних рефлексіях поета вчуваються виразні алюзії на сумні реалії Ялпуга (забруднення озера стічними водами, періодична загибель водного біосу), котрі асоціюються з морально-етичною проблематикою. Подекуди його ліричні одкровення нагадують фольклорні жанри народних голосінь із характерним для них драматичним пафосом: «У моїм садочку з віршами скам'янілими / Гірко Ялпуг плаче, до мене промовляє» [2, с. 34]; «In gradina mea cu versuri impietrite/De multe orilalpugu-siplange soarta» [14, с. 106].

Є. Кожокару в присвятах, адресованих озеру Ялпуг без декларативності й зайвої риторики передає пафос життєствердження, формує віталістичний емоційно-почуттєвий світ, передає особисті рефлексії щодо вічних проблем буття, сенсу творчості: «Ти джерело гармонії одвічне. / Таке натхнення ти мені даруєш, /Що, зморена, беру перо магічне /Й слова про тебе легко вже вирують» [2, с. 52]; «Te stiu etern izvor de armonie, / Tu ma indemni pe-al scrisului pornire / Si far-sa vreaupun manape hartie, /Si scriu usor, si vreau sa scriu de tine...» [15, с. 9]. Географічна належність втілюється, як видно з цитованих фрагментів, в індивідуальному творчому самовираженні кожного з поетів. Ця ознака характерна й для багатьох прозових творів румуномовних митців Буджака (книга мініатюр у прозі «Берег Ялпуга» Валерія Кожокару).

Підсумовуючи, констатуємо, що творчий доробок сучасних румуномовних поетів Буджака вимагає усебічного фахового наукового осмислення Проаналізований у статті художній матеріал свідчить, що регіональні маркери авторського тексту в кожному конкретному випадку виконують своєрідну ідейно-естетичну функцію, розкриваючи творчий задум поета й оприявнюючи індивідуальний модус його інтенційного світу, творчого самовираження.

Список використаної літератури

1. Астаф'єв О. Г. Міфологема Дунаю в українській літературі (на прикладі творчості Володимира Каліки). Слово і Час. 2013. № 8. С. 86-96.

2. Відлуння Буджака. Серія «Поезія Буджака». Вип. 3: зб. поезій рум., укр. мовами / упоряд.: Шевчук Т. С., Райбедюк Г. Б., Урсу Н.Г. Ізмаїл: Ірбіс, 2021. 112 с.

3. Курціус Е. Європейська література і латинське середньовіччя. Львів: Літопис, 2007. 533 с.

4. Літературознавча енциклопедія: у 2 т / автор-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ: ВЦ «Академія». Т. 1. 608 с.

5. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. / автор.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ: ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. 624 с.

6. Пахаренко В. І., Малигіна Л. М. Художній світ письменника: особистісний, текстуальний та культурний контексти: веб-сайт.

7. Райбедюк Г. Б. Грані художнього буття лірики поетів Буджака: особистісний та загальнокультурний контексти. Буджацький фронтир у дзеркалі сучасної гуманітаристики: збірник наукових праць. Ізмаїл: РВВ ІДГУ. 2020. С. 203-235.

8. Райбедюк Г. Б. Домінанти регіонального топосу у творчості придунайських поетів. УІ Дунайські наукові читання. Імператив соціального партнерства в освітньо-науковому просторі: євроінтеграційні та регіональні виклики сьогодення.: матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (16 жовтня, 2020 року). Ізмаїл: РВВ ІДГУ; «ІРБІС», 2020. С. 208-215.

9. Райбедюк Г. Б. Інтертекстуальна парадигма художньої історіософії українськомовних поетів Придунав'я. Наука і освіта українського Придунав 'я: виміри, виклики, перспективи: колективна монографія укр. та англ. мовами / за ред. Я. Кічука; відп. ред. Л. Циганенко. Ізмаїл: РВВ ІДГУ-СМИЛ, 2020. С. 5678.

10. Райбедюк Г. Б., Демидчик-Асаржи В. М. Домінанти художнього світу сучасної румуномовної поезії Буджака в контекстуальному вимірі. Відлуння Буджака. Серія «Поезія Буджака». Вип. 3: зб. поезій рум., укр. мовами / упоряд.: Шевчук Т. С., Райбедюк Г. Б., Урсу Н. Г. Ізмаїл: Ірбіс, 2021. С. 79-94.

11. Словник тропів і стилістичних фігур / ав .-уклад. В. Ф. Святовець. Київ: ВЦ «Академія», 2011. 176 с.

12. Шевчук Т. С. Образ Буджака в літературі бессарабських болгар України та Молдови. Культурний простір бессарабських болгар: монографія / відп. ред. Шевчук Т. С. Ізмаїл-Болград: Ірбіс, 2018. С. 107-116.

13. Bacinschi V. Recviem pentru Frumu§ica. Sibiu: Armanis, 2016. 57 p.

14. Bacu I. Strigatul tacerii. Iasi: Editura Pim, 2021. 125 p.

15. Cojocaru E. Curcubeu. Editura. Болград: СМИЛ, 111 p.

16. Cojocaru E. Legendele Dunarii si alte povesti. Galati: Zigotto, 2012. 65 p.

17. Raibedyuk Н. Budzhak Topos in the Ukrainian Danube Region Poetry (рос.). Journal of Danubian Studies and Research. Vol. 10, No. 1/2020. P. 228-236.

Размещено на Allbest.ru