Мовностильові особливості прози братів Капранових

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовностильові особливості прози братів Капранових

Дар'я Толкун

(студентка II курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій) Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Ліштаба Т. В.

У статті проаналізовано склад та специфіку авторського вживання розмовно-просторічної лексики, з'ясовано роль фразеологічних одиниць у прозовому тексті братів Капранових. Доведено, що ці мовні засоби є характерною ознакою мовотворчості письменників.

Ключові слова: мова художньої літератури, стилістичне функціонування, розмовно-просторічна лексика, росіянізми, жаргонна лексика, фразеологічні звороти.

В останні роки поглибився інтерес до національної культури, зокрема до художньої літератури. Стало можливим досліджувати творчість не лише вилучених із мовно-літературного процесу чи замовчуваних письменників, а й глибше, без ідеологічного тиску вивчати творчість письменників загальновідомих, хрестоматійних і маловідомих.

Сьогодні немає ні праць, ні розвідок, у яких би досліджувалися лінгвістичні особливості творів братів Капранових - українських письменників, видавців, публіцистів, громадських діячів.

Різноманітні проєкти Капранових завжди викликають жвавий інтерес публіки, вони провокаційні та креативні, відкриті до спілкування та цікаві сучасному читачу своїми лїтературиими надбаннями.

У своїїй публікації ставимо за мету здійснити лексико-стилістичний аналіз тексту роману братів Капранових «Щоденник моєї секретарки», виявивши їх оповідну манеру, установивши функціональне навантаження характерних стилістичних номінацій у мові письменників.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) проаналізувати лексику твору братів Капранових у функціонально-стильовому аспекті; 2) систематизувати та описати розмовно- просторічну лексику прози; 3) дослідити функціонально-стильовий аспект використання фразеологічних одиниць у романі.

Перш ніж визначати лексико-стилістичні особливості творів братів Капранових, розглянемо ті факти біографії письменників, які безперечно мали вплив на їхнє світобачення і зрештою на стиль письма.

Капранов Дмитро Віталійович та Капранов Віталій Віталійович народилися 24 липня 1967 року в м. Дубоссари (нині Молдова), куди змушена була втікати з Одещини від репресій бабуся.

Дитинство минуло в Очакові Миколаївської області, звідки родом батьки. Там же в 1984 році закінчили середню школу. Української мови в школі не вивчали, проте знали її завжди. У домі Капранових постійно була велика українська бібліотека. До того ж, бабуся, яка вчилася в Інституті шляхетних дівчат в Одесі, і знала не тільки українську, а й німецьку, французьку, англійську, постійно влаштовувала домашнім дні мов.

Старший брат Капранових узагалі з дитинства був поліглотом, тож сімейна обстановка тільки сприяла росту освіченості й розвитку творчості.

Брати Капранови з дитинства професійно займалися спортом, стали майстрами спорту з греко-римської боротьби, закінчили музичну школу, захоплювалися танцями, добре навчалися.

Вищу освіту отримували в Уральському політехнічному інституті (м. Свердловськ, Росія) та Московському енергетичному інституті за фахом «Технічна кібернетика».

Певний час мешкали в Москві, де видавали українську газету «Тинди-ринди» та журнал української фантастики «Брати», там же почали писати свою дебютну книжку «Кобзар 2000». Утім, не бачачи в Москві можливості для творчої реалізації, повернулися до України.

Опинившись у Києві 1998 року, брати Капранови вирішили взятися за видавничий бізнес. Перший книжковий проект - каталог книжок поштою «Книгоноша» - багато років був чи не єдиною можливістю для українців купувати вітчизняні книжки в усіх куточках країни. Другим легендарним відкриттям Капранових у 1999 році став перший конкурс української гостросюжетної літератури «Золотий Бабай», що відкрив читачам Василя Шкляра та Леоніда Кононовича. 2000 року стартувало видавництво «Зелений пес», яке очолили Віталій та Дмитро Капранови. 2001 року вийшов «Кобзар 2000», який мав непоганий відгук і перевидавався вже 5 разів. Із 2004 року брати Капранови видають літературну газету «Друг Читача» та ведуть проект «Книжкові сезони», із 2005 року - проект «Гоголівська Академія». Є кураторами культурної програми ярмарку «МЕДВІН: Книжковий світ» з 2009 року.

У 2019 році брати Капранови створили свій YouTube-канал «імені Т. Г. Шевченка», на якому розповідають про історію України.

Паралельно з літературною, видавничою, торгівельною та громадською діяльністю пишуть публіцистику та друкуються в різних українських ЗМІ.

Капранови живуть в одному великому будинку, збудованому спеціально під дві родини. Уявити життя порізно вони просто не можуть, бо ж постійний зв'язок і контакт для них життєво необхідні.

Братів двоє, а письменник - один. За словами братів писати вдвох - це особлива категорія творчості. Розмовляючи, висловлюючи свої думки вголос, Капрановим часто вдається розв'язувати ті питання, які письменник-одиночка не в змозі з'ясувати, а численні почергові редакції матеріалу приводять до первинної якості тексту. Ця відкрита техніка, подібна до того, як знімається кіно.

Брати Капранови - автори таких відомих книг як: «Кобзар 2000», «Приворотне зілля», «Я лайкаю Україну», «Щоденник моєї секретарки», «Розмір має значення», «Мальована історія Незалежності України», «Веселі свята», «Забудь-річка», «Майдан. Таємні файли», «Справа Сивого», «Паперові солдати» та інших. Усі ці книжки об'єднує спільна ідея - історія народу, пам'ять роду, пам'ять про своє коріння, яку треба знати й оберігати. Письменники дуже ретельно вивчають архівні документи, зіставляють історичні факти та події перед тим, як прописують історичне тло подій своїх книжок. проза брати капранови

Індивідуально-художня манера творчості кожного письменника значною мірою характеризує мовний контекст усієї епохи, стан нормування літературної мови та динаміку її стилістичної диференціації і лексико-семантичних змін. У мові художньої літератури відображаються найрізноманітніші засоби живої розмовної мови, творчо оброблені відповідно до світогляду й майстерності письменника і застосовані в авторській оповіді, діалогах та монологах, невласне прямій мові, різних формах мовної характеристики героїв. З настановою на реалістичне зображення художній стиль фіксує все те нове, що з'являється в усно- розмовному мовленні, як внаслідок спонтанного саморозвитку живої мови, так і під впливом решти писемних стилів літературної мови [5, с. 11].

У художньому тексті не тільки слова, а й будь-яка мовна одиниця (звук, морфема тощо) може набувати особливого естетичного значення. Завдання письменника - індивідуалізувати текст твору, зосередившись на поетичних символах, мовленнєвих формах, що передають емоційний стан героя чи автора, а цьому найкраще сприяє просторічна лексика.

У науковій літературі дотепер немає чітких критеріїв для кваліфікації вищеназваного мовного елемента. Безсумнівним є те, що так чи інакше просторіччя ми встановлюємо обов'язково відштовхуючись від норм літературної мови. Серед українських мовознавців немає єдиної думки й щодо складових елементів просторіччя. Наприклад, О. Пономарів до просторіччя відносить слова, перекручені з погляду лексичних норм; слова з різко зниженим експресивним забарвленням; невмотивовані росіянізми; вульгаризми (лайки, прокльони, прізвиська) [4, с. 176].

Більшість мовознавців [1; 2] вважають, що просторічна лексика стоїть поза літературною нормою, але активно вживається в побутовому мовленні і в художній літературі як стилістичний засіб надання зневажливої, іронічної, грубуватої характеристики зображуваному.

Просторічна лексика, зливаючись із загальним експресивним звучанням художнього викладу, може слугувати й засобом вираження ставлення автора до зображуваного, а також відіграє роль засобу мовної типізації та індивідуалізації в діалогічному та монологічному мовленні персонажів.

Частотною в тексті роману «Щоденник моєї секретарки», є розмовна та жаргонна лексика на позначення назв дій та процесів із повсякденно-побутової сфери. Слова вживаються переважно в роздумах- коментарях головного героя, хоча трапляються і в мові персонажів: Ах, до фактів? - вона з розмаху шваркнула об стіл своєю ношею [3, с. 3]; Я клацаю пультом і шкандибаю до спальні, відчуваючи, що думки в голові нарешті достатньо заплуталися [3, с. 26]; Телефон на столі у секретарки раптово ожив і загорлав людським голосом [3, с. 32]; Біля комп 'ютера. Ти б з ним поговорив, бо він цілими днями втикає [3, с. 23].

Склад розмовно-просторічної лексики, яка функціонує в текстах аналізованої прози, поповнюється завдяки словам, що в прямому значенні лайливими не є (наприклад, щур), але за певних обставин, у певній комунікативній ситуації набувають вульгаризованого забарвлення і звучать як образливі прізвиська, лайливі звертання, грубі назви осіб: От щуряча морда! - обурився господар кабінету [3, с. 11]; Дуже цінне зауваження. Особливо якщо врахувати, що ловити таких щурів - не моя, а його робота [3, с. 12].

Використовують автори й невмотивовані росіянізми, які були і є характерними для побутового мовлення Центральної України: Стісняється, мабуть, - її інтонація вкупі з поглядом вдруге послали мені звістку таємним жіночим кодом, але я вдав, що не розуміюся на сигналах з інших планет [3, с. 32]; Галантно, блін [3, с. 32]; Ти шо, прикочуєшся? - Павлюк-паша махнув у мій бік телефонною трубкою, яку тримав у рука [3, с. 32]; Дійсно прикольно - захищатися від Сапули за допомогою бабусиного намиста [3, с. 4]; Воно то конєшно, але ж це держслужба, і його навіть звільнити не можна без прямого втручання міністра [3, с. 33]; - Кадрирєшают всьо! - повчально махнув пальцем Віталік [3, с. 38].

Отже, як засвідчують приклади, просторічна лексика в мову авторів вкраплюється не лише тоді, коли вони використовують невласне пряму мову, що дозволяє їм поєднати свою мову з мовою персонажів твору, висловлюватися вільно й безпосередньо, а й при характеристиці героїв, що робить її більш колоритнішою і створює в тексті гармонію із мовою героїв роману.

Треба зауважити, що стилістична амплітуда просторічної лексики досить широка. У багатьох випадках розмовно-просторічні слова функціонують майже на одному рівні з нейтральними компонентами, не знижуючи стилю оповіді, а лише створюючи своєрідний колорит простоти й невимушеності. У першу чергу це стосується слів найбільш наближених до розмовної лексики, яка, перебуваючи переважно в межах літературної мови, надає висловлюванню розмовного характеру: Добре, - дівчина кивнула і почимчикувала до виходу [3, с. 14]; Ага, - каже, пхаючи здобич до кишені джинсів [3, с. 25]; Єдину вільну від всеохопної російської попси станцію нещодавно грохнули, ще й так жорстко... [3, с. 7].

Брати Капранови подають нам і яскраві зразки слів з різко зниженим експресивним забарвленням, використовуючи їх у всіх ситуаціях, чим наближують дію роману до реальності: Тобі повилазило? - Катьчин наманікюрений ніготь, що за гостротою та розміром позмагався б із пазурами якого-небудь шуліки, підважив кілька сторінок, а потім встромився в одну з них, немовби у тіло жертви [3, с. 4]; Слухай, а якого дідька цей американець приперся до тебе? [3, с. 25].

Аналіз фактичного матеріалу доводить, що в багатьох випадках саме прагнення створити комічний, гумористичний або іронічний ефект спонукає письменників уживати нелітературну, зокрема розмовно- просторічну лексику, яка не завжди контрастує з лексикою високого стилю: Катю, щось я не вкурив [3, с. 6]; - Оце точно! - посміхається. - Ви як уріжете, Миколайовичу, так просто в десятку [3, с. 8]. З цією метою розмовно-просторічна лексика активно використовується не лише в мовленні персонажів, але й в авторському; причому частотність описуваного типу лексики в мовленні персонажів і в мові автора приблизно однакова, що є характерною особливістю тексту роману: Своїми запитаннями він будить в мені демона філософії, який зазвичай ховається, пришиблений бізнес-метушнею, а у такі хвилини розправляє хвоста [3, с. 8].

Варто виділити серед цього розмаїття просторічних лексем і вульгаризми. Яскрава експресивність і оціненість вульгаризмів зумовили їх широке використання в мові прози братів Капранових. Тут вони є засобом вираження різноманітних емоцій і психологічних станів персонажів, розкриття їх ставлення до інших дійових осіб, мовної характеристики героїв тощо. Оскільки вживання цих грубих слів сприймається як природне в усному мовленні людей у відповідній ситуації, умотивоване залучення їх у художні тексти є виправданим і доцільним - тут вони не виглядають як ненормативні, оскільки сприяють більш правдивому відтворенню комунікативної ситуації: «Що ні рожа, то Сірожа» - казали гострослови [3, с. 5]; Така собі психотерапія, профілактика перетворення на старих пердунів... [3, с. 10].

Таким чином, просторічна лексика в художніх текстах письменників є естетичним знаком стилізованої народнорозмовної стихії. Вона свідчить про глибинність даного роману, його цілісність і гармонійність.

Невід'ємним складником індивідуальної мовної манери братів Капранових є фразеологізми.

Як справедливо зазначає М. М. Шанський, «фразеологічні звороти - яскравий стилістичний засіб зробити мову сильною й барвистою, образною і переконливою. Влучне крилате слово, повне народної мудрості прислів'я, виразна ідіома пожвавлюють мову, за їх допомогою вона стає більш соковитою, емоційною» [6, с. 7].

Фразеологізми мають у своєму складі абсолютно граматично й синтаксично незалежні одне від одного слова, які сприймаються як одне синтаксичне ціле. Жодна лексична одиниця не здатна за своїм компонентним складом та граматичними категоріями настільки точно, лаконічно та яскраво відтворити реальну дійсність.

Саме фразеологізми, поряд із часто вживаною розмовно-просторічною лексикою, надають досліджуваному твору братів Капранових чіткості, довершеності та яскраво зіставляються з діями, подіями, явищами, описуваними в романі, а інколи виконують і номінативну функцію, оскільки не тільки окреслюють чи описують щось або когось, а й називають певну дію, явище чи поняття: Але Катька швидко обвикнулась, стала гнути кирпу і так гордовито вимовляла «у нас на Хрещатику», як оце зараз кажуть «на Манхеттені» або «на Пікаділлі» [3, с. 7].

Однією з особливостей фразеологізмів, що функціонують у художніх текстах, є їх образність, яку пов'язують із трансформацією вихідних стійких словосполучень, що призводить до утворення структурно нових фразеологічних висловів, до виникнення різноманітних відтінків або додаткових чи зовсім нових значень фразеологічних одиниць.

У першу чергу проаналізуємо стилістичні функції стійких висловів, які є традиційними і вживаються носіями мови та письменниками верхньонаддністрянських говірок без будь-яких змін у зовнішній та внутрішній формах. Проте зауважимо, що з «погляду емоційного ставлення мовців до конкретного уявлення, фразеологізми можуть набувати емоційного забарвлення, по-перше, внаслідок перенесення оцінки уявлення на узагальнене значення фразеологізму (при цьому ФО набуває зневажливого забарвлення, викликає негативні емоції), по-друге, у результаті емоційної оцінки самого уявлення або його ознак (тут при перенесенні ознак уявного предмета на людину створюється іронічний контекст функціонування стійкого словосполучення)» [4, с. 126].

Письменники найчастіше вводять їх у мову автора, надаючи їй природності. Наприклад, задумлива розповідь головного героя про Сапулу. Автори використовують фразеологізми, які не тільки підсилюють смислове навантаження на читача, а й характеризують оповідача через його мислення та словниковий запас: їсти поїдом «не давати кому-небудь спокою нестримними доріканнями, лайкою; допікати»: Однак має невеличкий недолік - не любить наших секретарок - їсть поїдом, а тільки випаде можливість - одразу на убій [3, с. 5]; приший кобилі хвіст «про кого-, що-небудь непотрібне, недоречне, що не стосується справи»: Звісно, Катька до нафтових махінацій була - приший кобилі хвіст [3, с. 9].

Інша група фразеологізмів використовується власне героями твору, наприклад Сапулою. Як із поведінки, так і з мовлення її читач розуміє, що ця героїня дуже гордовита й розумна жінка: Я, між іншим, недарма тут хліб їм [3, с. 6] - недарма хліб їсти «приносити користь»; Я одразу зрозуміла, що тобі така точно сподобається. Сивина в бороду [3, с. 18] - сивина в бороду «про залицяння немолодого, підстаркуватого чоловіка».

Загальновживаними та поширеними фразеологізмами є нуль на масу, що характеризує повну «байдужість» кого-небудь до кого-, чого-небудь: Нуль на масу [3, с. 24]; ні сіло ні впало «без будь-якої причини; безпідставно»: І тут Ґенек зауважив ні сіло ні впало: - На Серьогу можна покластися [3, с.42]; з'їсти з кимось не один пуд солі «довго жити з ким-небудь, зазнати чималих випробувань у спільних діях, пізнати, вивчити когось і т. ін.»: Але тепер, коли разом з'їли не один пуд солі, коли завдяки вам став генералом, як він дивитиметься тобі в очі? [3, с. 51].

Виявлені у творі фразеологічні одиниці мають переважно пейоративний характер і передають зневажливе ставлення до когось або чогось, лайливе чи згрубіле волевиявлення чи вираження думок.

Отже, фразеологізми є невід'ємним складником ідіостилю братів Капранових, оскільки допомагають яскраво, точно та влучно описати та схарактеризувати явища реальної дійсності, створити повну та яскраву палітру у відображенні мовної картини художніх творів письменників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. Київ, 1985. 360 с.

2. Гаспаров Л. М. Художественный мир писателя : тезаурус формальный и тезаурус функциональный. Проблемы структурной лингвистики. Москва : Наука, 1988. С. 125-137.

3. Капранови Б. Щоденник моєї секретарки: роман. Київ : Гамазин, 2011. 400 с.

4. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. Київ: Либідь, 1993. 248 с.

5. Русанівський В. М. Естетика художнього слова. Культура слова. 1976. Вип. 11. С. 5-17.

6. Шанский Н. М. Основные свойства и приёмы стилистического использования фразеологических оборотов. Русский язык в школе. 1967. №3. С. 7-24.

Размещено на Allbest.ru