Міфопоетична картина світу у драмі Моріса Метерлінка "Семеро принцес"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфопоетична картина світу у драмі Моріса Метерлінка "Семеро принцес"

Чистяк Д. О.

Інститут філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті проведено реконструювання давньогрецької міфолопоетичної картини світу в авторській концептуальній системі франкомовного бельгійського письменника-символіста Моріса Метерлінка на матеріалі знакового драматичного твору «Семеро принцес» (1891) для виявлення особливостей його художньої концептуалізації, адже актуалізується широка парадигма міфопоетичних структур і їхніх інтерпретантів. Негативної семантизації набувають такі концептуальні парадигми, як НЕДОЛЯ = ТЕМРЯВА (образ «темної рівнини» як маркер міфологічного комплексу Аїд, образ «принцес-тіней» як проекція платонівської ідеологеми Божественного Блага, міфема Одіссея), НЕДОЛЯ = ВОЛОГЕ (образи «болотистоїрівнини», «озера зі стоячою водою», «непорушного каналу», «плакучих верб» як топоси міфологічного комплексу Аїд, із міфемами Стиксу, Кокиту, Ахеронта, священних лісів Персефони), НЕДОЛЯ = СТАРЕ (актанти Король, Королева, Пастухи, міфема Харона), НЕДОЛЯ = ЗАХІД (образ «захід сонця»), НЕДОЛЯ=НИЖНЄ (образ «підземелля», міфема Аверно, актантМарцелл), НЕДОЛЯ=ВЕЛИКЕ (актант Принцеси), а також стійкі метафори доби залізного віку на прозначення концепту СМЕРТЬ (актанти Король, Королева, Сім Принцес, Марцелл). До позитивно маркованих міфічних семантичних зв'язків слушно віднести такі тотожності доби неоліту як: ДОЛЯ = БІЛЕ (образи «овець», «лебедей», «лілеї», міфеми Гермеса та Аполлона, актант Принцеси), ДОЛЯ = СВІТЛО (образи «каналу» та «корабля», міфема Аполлона та Сивілли), ДОЛЯ = ВЕСНА (образ «зеленого лавра», міфема Аполлона), ДОЛЯ = ВЕРХНЄ (актант Принцеса, ідеологема Божественного Блага). Також у тексті драми «Сім Принцес» присутній пізньоанімістичню семантичну тотожність СМЕРТЬ = СВІТЛО (міфема Островів Блаженних). Провідною міфічно маркованою дієс- хемою в тексті драми постає перехід концепту ДУША із негативно маркованого НИЖНЬОГО СВІТУ до нейтрально маркованого ВЕРХНЬОГО СВІТУ. Перспективним постає моделювання космологічноїконцептосистеми в інших драматичних творахМ. Метерлінка з подальшим компаративним аналізом із іншими міфопоетичними концептосистемами для виявлення міфопоетич- ного фонду драматургії бельгійського символізму.

Ключові слова: міф, символізм, концептосистема, концепт, образ, драматургія, картина світу.

Chystiak D. O. MYTHOLOGICAL WORLDVIEW IN THE PLAY SEVEN PRINCESSES BY MAURICE MAETERLINCK

The article deals with the reconstitution of the Ancient Greek mythological worldview in the conceptual system of the well-known French-Speaking Belgian writer of the Symbolist period, Maurice Maeterlinck, especially in his prominent play `Seven princesses' (1891). The peculiarities of the literary conceptualization are shown with the reconstitution of a great variety of mythical structures and semantics as well as their projection in the literary symbolist text. The negative semantics is actualized by mythical paradigms BAD LUCK = DARKNESS (images of dark fields marking the mythological complex Hades, images of princesses as shadows being the projection of platonic idea of Divine Beauty personified also in the mythical hero Odyssey), BAD LUCK = WET (images of foggy plain, poisonous lake, steady channel, weeping willows symbolizing the topics of the mythological complex Hades, myths of Styx, Cocytus, Persephone), BAD LUCK = OLD (personages King, Queen, myth of Charon), BAD LUCK=SUNSET (image of sunset), BAD LUCK = BOTTOM (image of dungeon, topics of Avernus, personage Marcellus), BAD LUCK = BIG (images ofPrincesses) as well as steady metaphors of the pre-classical epoch to conceptualize DEATH (personages King, Queen, Seven Princesses, Marcellus). The positively marked mythical structures are actualizing the following Neolithic semantics: GOOD LUCK = WHITE (images of sheep, swans, lilacs, myths ofHermes and Apollo, personages Princesses), GOOD LUCK = LIGHT (images oflake and ship, myths ofApollo and Sybil), GOOD LUCK = SPRING (image of green laurus, myth ofApollo), GOOD LUCK = TOP (personages Ursule, Plato's idea of Divine Beauty). The play also actualizes the late animistic semantics DEATH=LIGHT (myth of Shore of Blessed). The mythically connoted scheme generated by the archaic semantics is the transposition of the concept SOUL from the negatively marked EARTH to the neutrally marked UPPER WORLD. It is suggested to pursue the study to succeed in reconstructing the mythically connoted conceptual system in the early playwright by Maurice Maeterlinck that could lead afterwards to the comparative analysis of his work with the other Belgian and French-Speaking dramatists to model the conceptual system of the Symbolist worldview in French-speaking literatures.

Key words: myth, symbolism, conceptual system, concept, worldview, playwright, cosmology, image.

Постановка проблеми

Проблема реконструкції глибинних міфічно конотованих структур, що лежать в основі структурно-семантичного ядра художньої концептуалізації, перебуває в річищі сучасної постструктуралістської парадигми, яка підступає до виявлення текстотворчого потенціалу в широких семіотичних контекстах. Актуальним видається студія одного із засадничих рівнів авторської картини світу символістської концеп- тосистеми, що ним постає давньогрецький міфо- поетичний інтертекст як моделювальна форма художньої концептуалізації. метерлінк давньогрецький міфолопоетичний драма

Розроблена нами в попередніх роботах [4; 5; 6] методика лінгвоміфопоетичного інтерекстуального аналізу концептуалізації в художньому тексті застосована в цьому дослідженні на матеріалі знакового драматичного твору бельгійського Нобелівського лауреата Моріса Метерлінка «Семеро принцес» (1891), власне, 130 років тому. А втім, такий аналіз не втрачає актуальності, адже творчість цього письменника справила визначний вплив на розвиток європейського літературного процесу ХХ століття (зокрема творчості Лесі Українки, О. Олеся, М. Коцюбинського, Е. Йонеско та ін.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження міфічних структур у текстах М. Метерлінка перебувають на стадії фіксування окремих міфічно конотованих актантів, топосів і актантних схем без зведення їх у єдину міфопое- тичну картину світу автора. Зокрема, наявна низка розвідок у річищі структуралістського [20], психокритичного [14] та біографічно-рецептивного [13] підходів, які, щоправда, вимагають докладної текстової верифікації.

Постановка завдання

Оскільки системної студії проекції давньогрецького міфологічного інтертексту з урахуванням діахронічної семантичної динаміки текстових структур досі не проведено, метою розвідки постає моделювання міфопоетичної картини світу у драмі М. Метерлінка «Семеро принцес» (1891) для визначення особливостей структурно-семантичного ядра авторської картини ранньої драматургії автора в контексті франкомовного бельгійського символістського семіозису.

Виклад основного матеріалу

Драма «Семеро принцес» (1891) свідчить про поворотний пункт метерлінківської поетики, значно ширше за попередні тексти автора актуалізуючи позитивну міфічну семантику, а відтак вибудовуючи авторську кон- цептосферу на новому рівні. Як слушно зауважив А. Арней, М. Метерлінкові вдалося в цьому творі «позбавитися ярлика поета жаху», який на начепили «і подати зовсім інше» [16, c. 94].

Шляхом інвентаризації потенційних міфологічно конотованих образів вдалось виявити такі позитивно марковані семантичні тотожності доби неоліту, як ДОЛЯ = СВІТЛО (вербалізовані образи «лампа», «газон», «вода», «вітрила», «корабель»), БІЛЕ (ВО «тіні», «сукні», «лебеді»), ТЕПЛЕ (ВО «краї», «випари»), НЕБО (ВО «небо). Водночас зафіксовано такі негативно марковані семантичні зв'язки доби неоліту, як: НЕДОЛЯ = ХОЛОДНЕ (ВО «мармур»), ТЕМНЕ (ВО «рівнина», «ліс», «верби», «небо», «ніч», «тінь», «вітер» у функції темряви, «валуни»), ВОЛОГЕ (ВО «болото», «озера», «канал», «вода», «плач», «море»), ЗАХІД (ВО «сонце»), СТАРЕ (ВО «король», «королева», «сивина», «вода»), НЕВИДИМЕ (ВО «обличчя», «щось»), ПІДЗЕМНЕ (ВО «плита», «підземелля», «могила»), МЕРТВЕ (ВО «люди»).

Дія твору відбувається у «une noire campagne marecageuse avec des etangs <...> entre d'enormes saules, un sombre canal inflexible, a 1'horizon duquel s'avance un grand navire de guerre» , тоді як «le soleil est sur le point de se coucher» [16, c. 76]. Вочевидь, тут наявні інтертекстуальні зв'язки з міфологічним комплексом «Аїд», а саме такими його складови- мичастинами, як «d'enormes saules», що є атрибутом «des bois sacres de Persephoneia» («Одіссея», Пісня Х) [12, c. 157], біля яких і пристає Одіссеїв корабель, подібно до корабля Марцелла із «Семи принцес»: («ils s'amarrent aux saules» [16, c. 77]). «Болотиста рівнина із озерами» апелює до «etangs profonds du Cocyte et les marais du Styx» [22, c. 383], де борсаються непоховані душі. В «Електрі» Софокла Аїд узагалі співвідноситься з «marais» [21, c. 435]. Із Кокітом «aux eaux dormantes» [22, c. 365] слушно пов'язати «незрушний канал», що далі в тексті співвідноситься із дією «l'eau dort» [16, c. 87]. Корабель - традиційний засіб переходу між життям і смертю по річці Ахеронт, а маркером вдалого її перепливання є захід сонця і темрява (у Гомера цей момент позначено так: «et Helios tomba, et tous les ^mins s'emplirent d'ombre» [12, c. 160; 8, c. 134]). Загалом, у «Семи принцесах» корабель постає сталим символом життя в опозиції до моря-смерті [9, c. 72; 21, c. 272], а також речовою редуплікацією сонця, небесного човна [3, с. 202; 2, с. 22], що запливає за обрій. Епітет же «військовий» з одного боку апелює до ремінісценції основних античних текстів із мандрівками воїнів до Аїду - «Одіссеї» й «Енеїди», а з другого - до міфеми «Острови блаженних» - місця потойбічного помешкання воїнів, що за «Ене- їдою» Вергілія також розташоване на «campagnes reculees» [22, c. 397].

Володарями «болотистих рівнин» у М. Метер- лінка виступає королівське подружжя сивих старців «toujours penches» et «tremblants» [16, c. 79], де так- сема /старість/ постає метафорою смерті доби залізного віку. Водночас «barbe blanche» [16, c. 86] Короля, що має налякати Принцес, в «Енеїді» Вергілія зафіксований як атрибут човняра-Харона [22, c. 381]. Прислужують королю старі селяни-пастухи «qui rentrent leurs troupeaux» [16, c. 88]. Оскільки вівця - жертва підземним богам, можна інтерпретувати «отари» як новоприбулих мерців до Аїду [11, c. 161; 22, c. 357], а їхніх провідців - як аватару бога-пастуха Гермеса (варіант: Аполлона [1, с. 443]), пов'язаного також із інфернальною семантикою. Разом зі старцями в замку мешкають Семеро принцес «trop malades» [16, c. 78], «trop grandes» [16, c. 83], «des ombres blanches» [16, c. 80], які «viennent des pays chauds» [16, c. 81], «ne vivent presque plus» [16, c. 81], а тільки «dorment toujours» [16, c. 77], «cherchent toujours le soleil; mais il n'y en a presque pas» [16, c. 81], сподіваються побачити море та «regardent le canal jour et nuit» [16, c. 87]. Очевидна пов'язаність Принцес зі Смертю (класеми /сон/ і /хвороба/ - її метафори доби залізного віку), але і прагнення до життя-сонця (його метонімія - образ «виблискування каналу»). Саме така амбівалентність семного розподілу вочевидь генерує довкола них виявлену К. Люто семан- тизацію «одночасного життя і смерті» [14, c. 274].

Сон Принцес відбувається у «une vaste salle de marbre, avec des lauriers, des lavandes et des lys» [16, c. 76]. Лавр і лілія в давньогрецькій міфології - атрибути Аполлона та його іпостасей - Дафни (лавр [17, c. 43-44]) та Гіацинта (червона лілея [7, c. 577]). Опис зали близький до опису храму Аполлона у Дельфах в «Іоні» Еврипіда: мармурові плити, віти лавру, вази з водою (з Касталь- ського джерела), діви-служниці [10, c. 403]. Те, що йдеться саме про оселю Феба, підтверджує ще один його атрибут - лебеді довкола замку [16, с. 77]. Відомо, що у Платона (діалог «Федон») саме символ лебедя передвіщає «le bonheur dont on jouit au sortr de la vie» [18, c. 249], адже, за Платоном, для чистого душею потойбічне буття передбачає зустріч із божественним всесвітлим Благом, яке «dans le monde visible produit la lumiere et 1'astre de qui elle vient directement <...> dans le monde invisible, c'est elle qui produit la verite et l'intellignece» [19, c. 70]. Вочевидь, міфема Аполлона-Сонця, «первинного й чистого принципу оформлення буття» [1, с. 485] уособлює тут Благо, об'єкт прагнення Принцес. У присмертному сні Урсула входить у транс - піднімає руку, коли «rien ne la soutienne» [16, c. 91], а «ses cheveux <...> s'agitent» [16, c. 92]. Такий стан можна зіставити зі станом речниці Аполлона Сивілли під час контакту з Аполлоном, зафіксований в «Енеїді» Вергілія: «son front palit, ses cheveux se herissent» [22, c. 359].

Марцелл, онук Старців, як і його дід-баба, пов'язаний зі Смертю. Ім'я це належало онуку Окта- віана, померлому замолоду й виведеному Вергілієм у «Енеїді» як «un jeune guerrier <...> son regard est triste, son air est abattu» [22, c. 431], засмучений раннім відходом у засвіти (пор. Марцелл, який «n'avait pas l'air heureux» [16, c. 101]). Його повернення на військовому кораблі можна розглядати як акт смерті, а подальше відливання корабля із «les voiles illumines dans la nuit» під «les grands cris de joie des matelots» [16, c. 99] без нього - як новий цикл життя супутників померлого. Мертвотну семантику Марцелла увиразнює й факт спуску до підземелля, тобто смерті, попри численні побоювання Короля, щоб він «ne se perde pas dans l'obscurite» [16, c. 101], натомість його поява у кімнаті спричинила смерть Урсули.

Але смерть Урсули слушно пов'язати з переходом із мертвотного світу-Аїду до світу Божественного Блага внаслідок єднання з Богом-Аполлоном. Про платонізм «Семи принцес» згадував, не вдаючись до аналізу, ще сучасник М. Метерлінка А. Мокель [15, c. 39-40]. Спробуємо дати повнішу інтерпретацію. Урсулине життя з сестрами було для старців і Марцелла життям «des ombres blanches» [16, c. 80] - образ апелює до платонівської ідеї про світ як «les ombres qui vont se retracer, a la lueur du feu, sur le cote de la caverne expose a leurs regards» [19, c. 65], тобто тільки відсвіт життя божественного, то розчинення в божественному перенесло душу Урсули «tout-a-fait sans corps <...> dans l'habitation pure au-dessus de la terre» [18, c. 313]. Її піднесення у світ ідеальний пов'язано з висхідним рухом по сходах і покладанням на найвищу сходинку мармурової зали [16, c. 104], що згідно зі слушним спостереженням М. Л. Роуз є запозиченим образом у фламандського містика Я. ван Рюйсбрука з позначення «повного розчинення у Богові, коли індивід зовсім відділяється від світу природи» [320, c. 99].

Висновки і пропозиції

Таким чином, у драмі «Семеро Принцес» М. Метерлінка присутні як негативно, так і негативно марковані міфічні структури. До першого виду можна віднести такі семантичні зв'язки доби родових зв'язків, як НЕДОЛЯ = ТЕМРЯВА (образ «темної рівнини» як маркер міфологічного комплексу Аїд, образ «принцес-тіней» як проекція платонівської ідеологеми Божественного Блага, міфема Одіссея), НЕДОЛЯ = ВОЛОГЕ (образи «болотистої рівнини», «озера зі стоячою водою», «непорушного каналу», «плакучих верб» як топоси міфологічного комплексу Аїд, із міфе- мами Стиксу, Кокиту, Ахеронта, священних лісів Персефони), НЕДОЛЯ = СТАРЕ (актанти Король, Королева, Пастухи, міфема Харона), НЕДОЛЯ = ЗАХІД (образ «захід сонця»), НЕДОЛЯ = НИЖНЄ (образ «підземелля», міфема Аверно, актант Мар- целл), НЕДОЛЯ = ВЕЛИКЕ (актант Принцеси), а також стійкі метафори доби залізного віку на прозначення концепту СМЕРТЬ (таксеми /злід- нів/, /сну/, /суму/, закріплених за актантами Король, Королева, Сім Принцес, Марцелл). До позитивно маркованих міфічних семантичних зв'язків слушно віднести такі тотожності доби неоліту, як: ДОЛЯ = БІЛЕ (образи «овець», «лебедей», «лілеї», міфеми Гермеса та Аполлона, актант Принцеси), ДОЛЯ = СВІТЛО (образи «каналу» та «корабля», міфема Аполлона та Сивілли), ДОЛЯ = ВЕСНА (образ «зеленого лавра», міфема Аполлона), ДОЛЯ = ВЕРХНЄ (актант Принцеса, ідеологема Божественного Блага). Також у тексті драми «Сім Принцес» присутня пізньоанімістична семантична тотожність СМЕРТЬ = СВІТЛО (міфема Островів Блаженних).

Слід зауважити також, що провідною міфічно маркованою дієсхемою в тексті драми постає перехід концепту ДУША із негативно маркованого НИЖНЬОГО СВІТУ до нейтрально маркованого ВЕРХНЬОГО СВІТУ. Перспективним вважаємо моделювання космологічної концептосис- теми в інших драматичних творах М. Метерлінка для реконструкції міфопоетичної картини світу в його ранній драматургії з подальшим компаративним аналізом із іншими міфопоетичними концеп- тосистемами для виявлення міфопоетичного фонду драматургії бельгійського символізму

Список літератури:

1. Лосев А. Ф. Античная мифология в её историческом развитии. Москва : Учпедгиз, 1957. 620 с.

2. Фрейденберг О. М. Миф и театр. Москва : ГИТИС, 1988. 132 с.

3. Фрейденберг О. Поэтика сюжета и жанра: период античной литературы. Ленинград : Художественная литература, 1936. 456 с.

4. Чистяк Д. О. Інтертекстуальний аналіз художнього тексту: навчальний посібник. Київ : Саміт- Книга, 2020. 138 с.

5. Чистяк Д. О. Міфопоетична картина світу в бельгійському символізмі: монографія. Київ : Журнал «Радуга», 2016. 272 с.

6. Чистяк Д. Мова міфопоетичного космосу в українській та бельгійській символістській поезії : монографія. Київ : Саміт-Книга, 2019. 608 с.

7. Dictionnaire des symboles. Paris : Robert Laffont, 1992. 1062 p.

8. Eschyle. Tragedies. Paris : Alphonse Lemerre, 1872. 380 p.

9. Euripide. Tragedies. Vol. 1. Paris : Alphonse Lemerre, 1884. 611 p.

10. Euripide. Tragedies. Vol. 2. Paris : Alphonse Lemerre, 1884. 664 p.

11. Hesiode. La Theogonie. Le bouclier de Herakles. Les travaux et les jours. Hymnes orphiques. Les parfums. Theocrite. Idylles et epigrammes. Bion. Idylles. Moskhos. Idylles. Tyrtee. Odes anacreontiques. Paris : Alphonse Lemerre, 1869. 370 p.

12. Homere. L'Odyssee, Hymnes homeriques et Batrakhomyomakhia. Paris : Alphonse Lemerre, 1893. 486 p.

13. Lutaud Ch. L'emerveillment aquatique dans l'imaginaire maeterlinckien. Annales Fondation Maeterlinck. 1980. T. XXVI. P 101-118.

14. Lutaud Ch. Les Sept Princesses ou la mort maeterlinckienne. Les Lettres Romanes. 1986. T. XL. № 3-4. P 255-274.

15. Maeterlinck M. La Princesse Maleine. Bruxelles : Labor, 1998. 302 p.

16. Maeterlinck M. Petite trilogie de la mort: L'Intruse. Les Aveugles. Les Sept Princesses. Bruxelles : Luc Pire, 2009. 303 p.

17. Ovide. Metamorphoses. Paris : Garnier, 1866. 636 p.

18. Platon. Euthyphron. Apologie de Socrate. Criton. Phedon. Paris : Rey et Gravier, 1846. 325 p.

19. Platon. La Republique. Livres 6-10. Paris : Rey et Gravier, 1846. 297 p.

20. Rose M. L. Le tableau scenique des Sept princesses. Annales Fondation Maeterlinck. 1989. T. XXVII. P. 87-110.

21. Sophocle. Tragedies. Paris : Alphonse Lemerre, 1877. 503 p.

22. Virgile. L'Eneide. Paris : Delalain, 1825. 435 p.

Размещено на Allbest.ru