Громадянські та патріотичні мотиви у поезії Андрея Сладковича і Тараса Шевченка в типологічному порівнянні (до 200-ліття словацького поета)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРОМАДЯНСЬКІ ТА ПАТРІОТИЧНІ МОТИВИ У ПОЕЗІЇ АНДРЕЯ СЛАДКОВИЧА І ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В ТИПОЛОГІЧНОМУ ПОРІВНЯННІ (ДО 200-ЛІТТЯ СЛОВАЦЬКОГО ПОЕТА)

Боронь О.В.

Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка Національної академії наук України



Анотація

Завдяки використанню порівняльно-типологічного підходу виявлено спільні й відмінні риси в поезії Андрея Сладковича і Тараса Шевченка. З усього тематичного розмаїття для дослідження вибрано саме громадянські й патріотичні мотиви з огляду на їх співзвучність в обох поетів.

У трактуванні цих мотивів, характерних для більшості європейських романтиків першої половини ХІХ ст., у творчості названих поетів спостерігається чимало спільних рис, зумовлених схожими історичними умовами, в яких опинилися словацький та український народи. І Сладкович, і Шевченко звертаються до універсальної для поетів-романтиків теми любові до поневоленої батьківщини, реалізуючи цей мотив схожими образними засобами. Словацький поет обстоює ідеал невіддільності інтимних почуттів від любові до батьківщини, натомість український виразно їх розмежовує, переважно уникаючи риторичної прямолінійності.

В опрацюванні теми любові до батьківщини в обох поетів виявляється структурна подібність: вони вдаються до моделювання поетичних образів річок Грон і Дніпро, що набули у їхній творчості символічного значення, втілюючи, серед іншого, славетне минуле обох народів, глибинну національну сутність.

Обидва поети гостро картають співвітчизників за нехтування рідною мовою, палко виступають на її захист, але кожен удається при цьому до індивідуальних поетичних прийомів. Для обох забуття рідної мови веде до подальшої денаціоналізації і звиродніння.

Споріднює поетів й опис мертвотного сну, бездіяльності, що виступають прямою протилежністю спротиву, збройній боротьбі з ворогами, звідси - емоційні заклики до активного опору колонізаторам.

Названі особливості в осмисленні болючих для двох народів проблем національного буття частково випливають зі спільного романтичного світовідчуття обох поетів. Водночас, попри помітну схожість в інтерпретації тієї самої тематики, Сладкович і Шевченко зберігають виразну творчу індивідуальність, яка суттєво обмежує подальші пошуки зближень у їхньому поетичному доробку.

Ключові слова: громадянські та патріотичні мотиви, типологічні перегуки, структурні подібності, символічні образи, універсальні теми.



Abstract

Boron O.V.

CIVIL AND PATRIOTIC MOTIFS IN THE POETRY OF ANDREJ SLADKOVIC AND TARAS SHEVCHENKO IN TYPOLOGICAL COMPARISON (TO THE BICENTENARY OF THE BIRTH OF THE SLOVAK POET).

Application of the comparative typological approach revealed common and distinctive features in the poetry of Andrej Sladkovic and Taras Shevchenko. In the thematic diversity, the civic and patriotic motifs were chosen for the study, in view of their concordance in the works of both poets.

In interpreting these motifs, which were characteristic of most European romantics of the first half of the 19^th century, there are observed many common features in the works of both poets, due to similar historical conditions of the Slovak and Ukrainian peoples found themselves. Both Sladkovic and Shevchenko turn to the universal for romantic poets theme of love for the enslaved homeland, realizing this motif with similar imagery. The Slovak poet defends the ideal of the inseparability of intimate feelings from love for his motherland; instead, the Ukrainian one clearly distinguishes them, mostly avoiding rhetorical straightforwardness.

In elaborating the theme of love for the homeland, both poets showed a structural similarity: they turned to modelling the poetic images of the Hron and the Dnipro rivers, which became symbolic in their work, embodying, among other things, the glorious past of both peoples, the deep national essence.

Both poets acutely blamed compatriots for neglecting their mother tongue, the passionately advocated it, but each exploited o individual poetic techniques. For both, forgetting the mother tongue leads to further denationalization and degeneration.

Among the aspects that are common for the poets, there are descriptions of a deathly dream, inaction, as a direct opposition to active resistance, an armed struggle against enemies; hence, their poetry contained emotional appeals to active resistance to the colonialists.

The mentioned peculiarities in understanding acute problems of Ukrainian and Slovak national existence are partly derived from the shared romantic worldview of both poets. At the same time, despite the noticeable similarity in the interpretation of the same subject, Sladkovic and Shevchenko retained a distinct creative individuality, which significantly limits the further search for convergence in their poetic work.

Key words: civil and patriotic motifs, typological overlaps, structural similarities, symbolic images, universal themes.



Постановка проблеми

Нині немає відомостей про ознайомленість із творчістю одне одного Андрея Сладковича і Тараса Шевченка: на перешкоді цьому були мовний бар'єр, загалом брак комунікації між слов'янськими поетами у середині ХІХ ст., ускладненість подолання кордонів Російської імперії для іноземної друкованої продукції, зокрема й художньої, за чим пильнувала цензура, тощо, хоча, як відомо, кілька Шевченкових видань завдяки Осипу Бодянському потрапили до чехів [1, с. 45-46]. Тож не випадає шукати контактних зв'язків, натомість продуктивним видається порівняльно-типологічний підхід, що дає змогу виявити спільні й відмінні риси в поезії обох митців. Із-поміж можливих образних, жанрових, стильових збігів і відмінностей у цьому разі доведеться обмежитися тільки суто тематичними перегуками і розбіжностями. З усього тематичного розмаїття для дослідження вибрано саме громадянські й патріотичні мотиви з огляду на їх співзвучність у творчості обох поетів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Шевченкова творчість стала відомою у Словаччині тільки на початку 1860-х років [1, с. 238-239], коли Сладкович переважно вже відійшов від активної літературної діяльності (помер 1872 р.). В Україні творчість словацького поета знають завдяки статтям і перекладам Івана Мацинського [1; 3]. Натомість типологічне порівняння поезії Сладковича і Шевченка не здійснювалося.

Постановка завдання. Метою статті є виявлення спільних рис у художньому осмисленні громадянських і патріотичних мотивів у доробку обох поетів, але водночас і своєрідності в опрацюванні схожої тематики.



Виклад основного матеріалу

Універсальна для більшості поетів-романтиків тема відданості вітчизні, глибокої синівської любові до неї знайшла свій вияв і в доробку Сладковича та Шевченка. У вірші словацького поета чеською мовою «Рішучість» (Odhodlanost, 1841-1842) кохання юнака до дівчини нерозривно пов'язується з любов'ю до батьківщини, уболіванням за її долю: V lasce k vlasti jest ma laska k tobe, / hyneli ta, jest i tato v hrobe [6] («Почуттям вітчизни я кохаю, / якщо гине - друге теж втрачаю» [3, с. 51]). В інтерпретації поета ці почуття становлять цілість, у якій неможливо розмежувати особисте і громадянське. Обидва персонажі готові жертвувати своїм життям заради порятунку Словаччини, що потерпає від поневолення і несправедливості. Натомість Шевченко у багатьох віршах відтворює любов до рідної землі через свідомість ліричного персонажа, уникаючи поєднання з почуттями до дівчини. Пророчі голоси на скелі Криваня у вірші «Юнак» (Mladenec, 1845) заповідають хлопцеві про вітчизну завжди думати з почуттям любові, звідтоді в ньому живе сила батьківщини: Ak myslis, mysli na stav otciny / a spoj myslienku s citom I'ubosti, / vymysli spasu, zlef do dediny - / a daj umyslu tvar skutocnosti [5, с. 201] («Думаючи, ти про батьківщину / думай завше з почуттям любові: / йди в село, спасай село ти, сину / замисли ділами виняткові!» [3, с. 85]).

Український поет іноді пристрасно благає любити батьківщину, як у вірші «Чи ми ще зійдемося знову?», адресованому учасникам Кирило- Мефодіївського братства, а ширше - всім співвітчизникам: «Свою Україну любіть, / Любіть її ... Во время люте, / В остатню тяжкую минуту / За неї Господа моліть» (рр. 10-13) Тут і далі для цитат із поезії Шевченка вказано тільки номери рядків за виданням [4].. сладкович шевченко батьківщина словацький

Утіленням славного історичного минулого для Шевченка постає Чигирин, згодом у колоніальних умовах занепалий і забутий: «Чигрине, Чигрине, / Все на світі гине, / І святая твоя слава, / Як пилина, лине / За вітрами холодними» («Чигрине, Чигрине...», 1844, рр. 1-5). Та попри приголомшливо жалюгідний стан сучасного поетові міста й України загалом, вірш пронизує профетичний мотив майбутнього відродження:

Може, зійдуть, і виростуть

Ножі обоюдні,

Розпанахають погане, Гниле серце, трудне...

І вицідять сукровату,

І наллють живої

Козацької тії крові,

Чистої, святої!!! (рр. 63-70).

Поет не має сумніву, що «встане / Правда на сім світі». Для Сладковича історію і міць Словаччини уособлює Банська Штявниця (Щавниця), до якої він звертається у вірші «Щавниця» (Stiavnica, 1846):

Stiavnica! zamkov sivych dolina, nezamkni sa v ich zvaliny!

Zo zamkov kazda znie ti hodina, kazda vola tvoje ciny!

Zamky su punkty silnej obrany, pamiatka ich slavny ohlas: hradby si vystav na vsetky strany, bud' slavnejsou ako bolas'! [5, с. 206-207].

Щавнице! долино замків сивих, не ховайся у руїни:

з замків тих до дій твоїх щасливих

лине часу такт незмінний!

замок - діб славетних забороло,

давня пам'ятка могутня:

мури й ти собі будуй навколо,

будеш також У перекладі Мацинського - «также». незабутня! [3, с. 86].

Словацький поет не так апелює до історичного минулого, як радше прозирає в майбутнє: закликає місто виховувати юнаків, будити могили, «оброблять духовне поле» («obrabaf stran tych duchovne pole»), тобто стати реальним торговельним, освітнім і культурним центром країни, ба більше - Славії.

Невіддільним складником батьківщини для Сладковича є річка Грон, до якої він звертається в однойменному вірші (Hron, 1845): Rad sa ja divam v tvoje brilianty, / rieka moja, mily moj Hron! [5, с. 208] («Вдивляюсь радо я в твої брильянти, / кохано річко, любий Грон!» [3, с. 89]), її хвилі для поета - «віків живі картини» [3, с. 89] (obrazy vekov). Річка символізує весь словацький народ, про що виразно сказано в ранній поемі Сладковича «Марина» (Marina, 1844-1845): Je Hron moj obraz mojho naroda, / ale obraz ten predsa len voda, / a duch je slovensky narod! [5, с. 170] («Грон - символ мій мого народу: / не означає він лиш воду, / а весь словацький наш народ!» [3, с. 195]). Аналогом Грону в Шевченковій поезії постає Дніпро - один із найчастіших топонімів у автора «Кобзаря» (87 згадок), складний словообраз, що з'являється як у конкретно-пейзажних контекстах, так і в символічному значенні. Часто він асоціюється з Україною, особливо у період поетового заслання, з її славним минулим, саме тому «кращого немає / Нічого в Бога, як Дніпро / Та наша славная країна...» («І виріс я на чужині...», 1848, рр. 4-6). Яскраву картину нічної бурі на Дніпрі поет подав у баладі «Причинна»: «Реве та стогне Дніпр широкий, / Сердитий вітер завива, / Додолу верби гне високі, / Горами хвилю підійма» (рр. 1-4). Вступна частина цієї поезії на мелодію, ймовірно, Данила Крижанівського, з кінця ХІХ ст. стала народною піснею, а завдяки патетично-громадянському звучанню здобула славу народного гімну України.

У вірші «Злагода» (Svornosf, 1857) Сладкович протиставляє удавану злагоду, мертвотний спокій неволі, яким оповито людність країні, справжньому взаєморозумінню. У першій строфі не випадково чотири рази ужито слово «мертвий» та похідні від нього:

Ticho je u nas; hej, mrtvo ticho: Ze mrtvo? ba ziju tela!

Ale hybavosf, dusa zivota, nevieme, kde sa podela: Svorno je u nas, ako ked mrtvi ku mrtvym svojim pol'ahnu, co jedni k druhym dakedy sotvy v bratskom sa bozku uz nahnu [5, с. 359]. Тихо в нас; кругом так мертво й тихо. Мертво? Тіло щось ще зберігає, та рухомості життя і серця навкруги і зовсім вже немає: злагода така, немов лягли до мертвих мертві люди, що уже нездатні зовсім рухатися наостанок в передсмертнім поцілунку братнім [3, с. 91].

Проте завершується поезія словами: Zaviatym slavy davnej prielohom svornosf prebrodi zaveje! [5, с. 360] («Слава наша хоч і в тьмі глибокій, / злагода здолає всі завії!» [3, с. 92]). Формально інакше, проте, по суті, про те саме пише Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі.» (1845 р.), в якому ліричний герой із небувалою силою закликає долю не дати заснути в неволі:

Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув! (рр. 13-28).

Такий сон у неволі для ліричного героя означає смерть, яку має на увазі і словацький поет.

У низці творів Сладкович виступає на захист рідної мови, проти наклепів проти неї, зокрема особливо яскраво у вірші «Відголоски» (Ohlasy, 1846), у якому ліричний герой боронить словацьку мову, гнівно тавруючи тих земляків, хто насміхається з неї:

Ruhaci, ktori hlas svojich otcov

do chlievov zamykaf chcete!

Viete vy, aku hanbu vy z tych slov

na vlastnu hlavu sypete? -

Ci v chlievoch ste sa vy narodili?

Ci kocisia vas vravief ucili?

Ci ste vy sprosti bacovia?

Ci mile vase vravia ohavu?

Ci deti vase oslovia kravu,

ked maf slovensky oslovia? [5, с. 318].

Голос батьківський замкнувши в стайні,

ви вкриваєтесь ганьбою,

сміхачі й наклепники недальні,

ще й розслаблені хвальбою!

Чи ви не народились десь в хліві?

Хто ви? Може, візники злостиві?

Вівчарі найгірші, може?

Чи хтось вас до бруду підмовляє?

Або неньки дитинча не має

й слово матері негоже? [3, с. 101].

Перевертенство картає і Шевченко в сатиричній поемі «Сон (Комедія)» (1844 р.), уїдливо зображаючи «землячків» у Петербурзі, що відцуралися рідної мови на користь панівної в імперії російської:

А меж ними і землячки

Де-де проглядають.

По-московській так і ріжуть,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

Цвенькать не навчили

По-німецькій - а то тепер

І кисни в чорнилах!

П'явки! п'явки! Може, батько Остатню корову

Жидам продав, поки вивчив Московської мови.

Україно! Україно! Оце твої діти, Твої квіти молодії, Чорнилом политі. Московською блекотою В німецьких теплицях Заглушені!.. Плач, Украйно! Бездітна вдовице! (рр. 510-529 ).

На відміну від Сладковича автор «Кобзаря» не вдається до риторичних запитань, а констатує денаціоналізацію української молоді в імперській столиці, не уникаючи розпачливих ламентацій. До цієї ж теми поет повертається наступного року в посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», викриваючи удаване слов'янофільство, за яким приховується нехтування рідною мовою і культурою:

І Коллара читаєте З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав'янофіли

Так і претесь...

І всі мови Слав'янського люду - Всі знаєте.

А своєї

Дас[т]ьбі... (рр. 113-120).

Як свого роду маніфест на захист права словацького народу на власну історію, культуру, зрештою осібне місце у колі інших народів, прочитується закличний вірш Сладковича «Не ганьте мій народ» (Nehante Pud moj, 1845):

Nehante Pud muoj! ze ucty nema, ze Pud moj je potupeny. - Slavnejsie este svet tupi plema, nuz kto je tam zhanobeny? - Ach, zle su easy! na vsetky strany svet zertvuje bohom zlatym! - Ale, nechaj mi narod bez hany! narod patri k veciam svatym! [5, с. 312-313] Не ганьте мій народ, що він живе і пригнічено, й без волі: світ славніших ще гнітить і рве, та ганьби нема в недолі: світ нуртує, честь до глухоти злотим божествам віддавши, та народ облиште раз і назавжди, бо народ - святиня завше! [3, с. 105]

Аналогічні заклики, хоча й не такі прямолінійні, містить Шевченкове послання «І мертвим, і живим...», в якому серед інших ідей обстоюється думка про братерство людей, поет апелює до вищих освічених верств, прагнучи, щоб вони в упосліджених кріпаках побачили своїх братів. Так само, як і для Сладковича, для Шевченка найвища цінність - його народ.

Український поет іноді не тільки передбачав, а й спонукав до збройної боротьби за свободу уярмленого народу, як-от у вірші «Я не нездужаю, нівроку.» (1858 р.), ліричний герой якої закликає:

Не жди сподіваної волі -

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить (рр. 8-14).

Здебільшого прямі заклики до фізичного насильства заради батьківщини в тому чи тому контексті Шевченко вкладав в уста своїх персонажів. Скажімо, у поемі «Гамалія» (1842 р.) головний герой, атакуючи турків, у неволі в яких перебувають козаки, вигукує: «Ріжте! бийте!» (р. 90). Такі ж слова лунають від його побратимів: «“Ріж і бий! / Мордуй невіру-бусурмана!” - Кричать за муром» (рр. 85-87). Аналогічне спрямування має закличний патріотичний вірш Сладковича «Подолать - чи полягти!» (Zbit - lebo mriet'!, 1866):

Sedlaj, rusaj, tu hodina!

Vola, vola v boj otcina!

Tavon! tavon! v krvi polia,

v blesky, hromy vlasf nas vola!

Hoj, otcina!

Otcina!

Zbit' - lebo mriet'! [7].

Гай, сідлай коня в хвилину -

і вперед за батьківщину!

В громовиння войовниче батьківщина всіх нас кличе! Гей, вітчизна!

Батьківщина!

Подолать - чи полягти! [3, с. 117].

Словацький поет із публіцистичною прямотою спонукає боротися за визволення батьківщини або померти заради неї.

У поемі Сладковича «Марина» громадянські мотиви тісно переплелися з ліричною темою кохання. Як і в уже згадуваному вірші «Рішучість», любов до батьківщини і палке кохання до дівчини становлять нерозривну цілість, поет не мислить одне без одного. Синівські чуття ліричного героя до Словаччини не викликають жодного сумніву, тому, прагнучи показати силу своєї прихильності до Марини, він порівнює кохання до неї із любов'ю до батьківщини [3, с. 149-150].

Slovensko mlade, rodisko moje

aj mohyla mojich kosti!

V tebe mam peknych obrazov dvoje

a dvoje vel'kych lubosti! -

Ako je krasna ta moja deva,

aka k nej lubost' vo mne horieva:

tak ty a k tebe, otcina!

Ako tys' pekna, krajina moja,

ako mladistvost mila mi tvoja:

tak pekna, mila Marina!

Chcel bych vas objat', kraje rodiny!

narucie uzke, siry cit:

Jak mi je sladko v nadrach Mariny

objatie vase pocitit'!

Jak mi je blaho nic, nic neziadat, z objemu v objem naveky padat, troch nebies slasti prijimat!

Vlast drahu 1'ubit v peknej Marine,

Marinu drahu v peknej otcine,

a obe v jednom objimat! [5, с. 114-115].

Словаччино, мій рідний краю,

де похоронять прах мій теж!

В тобі два образи я знаю, що їх любов не знає меж! Ти диво-див, моя кохана, любов до тебе нездоланна, як в тім краю моя хода!

Та неповторна Батьківщина

чудова также, як Марина

хороша, мужня, молода!

Краї кохані батьківщини, я міцно прагну вас обнять! Як любо поблизу Марини обійми ваші відчувать!

Нема чого в житті просити;

закохана обома жити -

це трьох небес блага приймать!

Любить вітчизну у Марині,

Марину - в любій батьківщині,

Обидві в єдності кохать! [3, с. 149-159].

Сладковичу вдається уникнути шаблонної риторичності у вияві патріотичних почуттів, він сміливо, як для свого часу, урівнює батьківщину і кохану, обстоюючи думку, що справжній син своєї вітчизни має право на щасливе родинне життя, яке жодним чином не підважує його відданості громадянським ідеалам. До цієї думки Сладкович не раз повертається у поемі: «rdce mi do bran prs tvojich bije, / lebo tam ono lubost'ou zije, / tam hl'ada otcinu drahu [5, с. 124] («вітчизна вся - в очах твоїх!» [3, с. 157]). Так само ці чуття зливаються в одне у головного героя поеми «Дет- вянин» (Detvan, 1845) Мартіна: Ci vlast, ci deva draha / je svet jeden, pozlatisty [5, с. 229] («Він батьківщину, діви вії / і світ розкішний злив водно!» [3, с. 230]).

Такої єдності не спостерігаємо у Шевченка, якому властиве відмежування громадянських мотивів від інтимних почуттів, хоча болісна туга на засланні за Україною, образ якої витворюють картини рідної природи, подекуди неминуче асоціюється з коханою дівчиною: серцем лину

В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю, І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори, На синє небо виходить зоря. Ой зоре! зоре! - і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і на Украйні? Чи очі карі тебе шукають На небі синім? Чи забувають? Коли забули, бодай заснули, Про мою доленьку щоб і не чули («N. N.» («Сонце заходить, гори чорніють...)», 1847, рр. 4-15).

У поемі «Марина», як і в низці віршів, Сладкович оспівує красу вітчизни, її природи, достойних людей:

Kde domov moj? Od Baby-Holi k ostrihomskym vratam Hrona. Znas kraj ten mily, kde v kvetnom poli rieka tato cestu kona:

Rodina moja, rodina svarna, od Tatier nasich k hradbam Komarna po Vahu ma svoju vladu; a knazna, pani brehov a vody slovenskej tejto peknej prirody, Drahomira z Velehradu [5, с. 164]. Мій рідний край? Від кичер Баби до Остригома, де вже Грон у полі квіття, повнім зваби, покинув буйних гір заслон.

Сім'ї моєї людність гарна живе в Татр аж до Комарна, де понад Ваг мій край зрина: в нім Драгомира з Белеграду вершить свою слов'янську владу, вона цих обширів княжна! [3, с. 190]. Це органічне продовження того ж мотиву палкої любові до поневоленої батьківщини, втіленого, скажімо, і в ранньому чеськомовному вірші «До Нітри» (K Nitre, 1841): Oko vysiela v krasne svoje kraje; / cez luky spevne a cez tiche haje / tuzobne mile na Slovensko hl'adi [5, с. 205] («Вдивляється так на красу країни, / гаї зелені, чарівні долини, / Словаччину чудову оглядає» [3, с. 56]). Так само Шевченко часто подає зворушливі пейзажні замальовки української природи, як, приміром, картину світанку в поемі «Сон (Комедія)»:

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зострічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається, Сонце зострічає...

І нема тому почину,

І краю немає!

Ніхто його не додбає

І не розруйнує... (рр. 95-116)

Шевченко часто звіряється у невимовній любові до України. Щоб передати силу свого почуття, він не цурається навіть позірного блюзнірства: «Я так її, я так люблю / Мою Україну убогу, / Що проклену святого Бога, / За неї душу погублю!» (рр. 57-60).

Єднає обох поетів і те, що Шевченко належав до Кирило-Мефодівського братства, за підозрою про участь у якому в 1847 р. його було заарештовано. Сладкович до тисячоліття прибуття до Великоморавського князівства Кирила і Мефодія написав 1863 р. поему «Липа кирило-мефодіїв- ська» (Lipa cyrilo-metodejska).



Висновки і пропозиції

Отже, у трактуванні громадянських та патріотичних мотивів, характерних для більшості європейських романтиків першої половини ХІХ ст., у творчості обох поетів спостерігається чимало спільних рис, зумовлених схожими історичними умовами, в яких опинилися словацький і український народи. І Сладкович, і Шевченко звертаються до універсальної для поетів-романтиків теми любові до поневоленої батьківщини, реалізу-ючи цей мотив схожими образними засобами. Словацький поет обстоює ідеал невіддільності інтимних почуттів від любові до батьківщини, натомість український виразно їх розмежовує, переважно уникаючи риторичної прямолінійності.

В опрацюванні теми любові до батьківщини в обох поетів виявляється структурна подібність: вони вдаються до моделювання поетичних образів річок Грон і Дніпро, що набули у їхній творчості символічного значення, втілюючи серед іншого славетне минуле обох народів, глибинну національну сутність.

Обидва поети гостро картають співвітчизників за нехтування рідною мовою, палко виступають на її захист, але кожен удається при цьому до індивідуальних поетичних прийомів. Для обох забуття рідної мови веде до подальшої денаціоналізації і звиродніння.

Споріднює поетів і опис мертвотного сну, бездіяльності, що виступають прямою протилежністю спротиву, збройній боротьбі з ворогами, звідси - емоційні заклики до активного опору колонізаторам.

Названі особливості в осмисленні болючих для двох народів проблем національного буття частково випливають зі спільного романтичного світовідчуття обох поетів. Водночас, попри помітну схожість в інтерпретації тієї самої тематики, Сладкович і Шевченко зберігають виразну творчу індивідуальність, яка суттєво обмежує подальші пошуки зближень у їхньому поетичному доробку.



Список літератури

1. Мацинський І. Нове поетичне слово новою словацькою літературною мовою (Про творчість Андрея Сладковича). Сладкович А. Вибрані твори; пер. І. Мацинського. Братислава: Словацьке педагогічне вид-во; Пряшів: Відділ української літератури, 1989. С. 5-46.

2. Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво; Відділ української літератури, 1961. 288 с.

3. Сладкович А. Вибрані твори / пер. І. Мацинського. Братислава: Словацьке педагогічне вид-во; Пряшів: Відділ української літератури, 1989. 320 с.

4. Шевченко Т Г Повне зібрання творів: у 12 т. Київ: Наукова думка, 2001. Т 1: Поезія 1837-1847. 781 с.; Т 2: Поезія 1847-1861. 782 с.

5. Sladkovic A. Dielo / vyber zostavila, komentare, vysvetlivky, kalendarium zivota a diela a doslov napisala I. Bilinska. Bratislava: Kalligram; Ustav slovenskej literatury SAV, 2014. 765 s.

6. Zlaty fond dennika SME. Najvacsia slovenska elektronicka. URL: https://zlatyfond.sme.sk/dielo/120/ Sladkovic_Ceske-prvotiny/3#ixzz6AduqzxNc (дата звернення: 10.01.2020).

7. Zlaty fond dennika SME. Najvacsia slovenska elektronicka. URL: https://zlatyfond.sme.sk/dielo/118/ Sladkovic_Vlastenecke-basne-z-druhej-polovice-sestdesiatych-rokov/1#ixzz6AdsBCEaf (дата звернення: 10.01.2020).

Размещено на Allbest.ru

...