Екзистенціальні смисли й фантастично-іронічна поетика мотиву смерті в оповіданнях Юрія Івановича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екзистенціальні смисли й фантастично-іронічна поетика мотиву смерті в оповіданнях Юрія Івановича

Токмань Г.Л.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Визначення екзистенціальних мотивів у творах української літератури є актуальною проблемою, науковці проводять міждисциплінарні дослідження, зокрема на межі літературознавства й філософії. Мета статті - визначити екзистенціальні смисли мотиву смерті й охарактеризувати елементи фантастики. Об'єктом дослідження обрані три оповідання зі збірки Юрія Івановича «Фарца» (2017), у котрих цей мотив є провідним. Дослідниця застосовує метод екзистенціально-діалогічного прочитання тексту.

В оповіданні «Баба Зіна класу «Еліт» елементом фантастики є паралельне перебування баби Зіни у двох станах - вона мертва і вона жива. Автор висміює цинічне ставлення соціуму до маленької жінки, літньої і самотньої. Абсурдизм як риса стилю в оповіданні «Вісімнадцять як один» виявляється в описі смерті, яка призводить не до зникнення, а до множення загиблого хлопчика. Оповідання «Мерс» продовжує мистецьку гру автора з темою смерті та проблемою життя після неї. Свідомість загиблого у вогні металурга існує в металі нового автомобіля. Проведено паралелі з філософськими ідеямиМ. Гайдеггера, Г. Марселя, А. Камю, Ж.-П. Сартра, Н. Аббаньяно.

Мотив смерті в оповіданнях Юрія Івановича може бути інтерпретований як такий, що має екзистенціальні смисли й фантастично-іронічну поетику. Смислами є унікальне існування людини, гуманізм («Баба Зіна класу «Еліт»); екзистенція, святість родинного вогнища, активне неприйняття смерті близької людини («Вісімнадцять як один»); часовість існування, непроминальність ризику в житті, екзистенційний вибір («Мерс»). Автор пом'якшує оповідь про смерть за допомогою фантастики й іронії. Баба Зіна не вмирає, а виходить заміж на померлого красеня-льотчика; Сашко, замість зникнути, живе вже у вісімнадцяти хлопчиках; Макс-Мерс не втрачає здатності відчувати й діяти з власної волі.

Перспективою дослідження є висвітлення екзистенціальних мотивів та особливостей поетики в оповіданнях другої книжки автора. Друга книжка вийшла у світ уже не під псевдонімом Юрій Іванович, а під справжнім іменем автора: Юрій Бондаренко. «Шахтар 1:1 Бешикташ» (2020).

Ключові слова: міждисциплінарні дослідження, літературознавство, філософія, оповідання, екзистенціальний смисл, фантастика, іронія, абсурд, гуманізм.

Постановка проблеми

екзистенціальний мотив українська література юрій іванович оповідання

Визначення екзистенціальних мотивів у творах української літератури є актуальною проблемою, пов'язаною з поширеністю міждисциплінарних досліджень, зокрема на межі літературознавства й філософії. Цю сферу культурологічних синтезів Костянтин Райда позначив терміном постекзистенціалістське мислення [5, c. 12]. Уважаємо, що постекзистен-ціалістське мислення, тобто мислення, яке містить досвід екзистенціальної філософії, є плідним для розвитку різноманітних гуманітарних наук, зокрема й літературознавства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діалог художніх текстів українських авторів з екзистенціальною філософією осмислювали такі науковці (філологи та філософи), як Н. Анісімова, М. Багрій, А. Бичко, І. Василишин, В. Державін, Г Грабович, Т. Гундорова, М. Жулинський, О. Забужко, Д. Затонський, І. Захара, П. Іванишин, Ю. Ковалів, І. Козлик, О. Кузьма, Н. Михайлов-ська, В. Моренець, Л. Назаревич, С. Павличко, Пахаренко, О. Пахльовська, Е. Соловей, Л. Тарнашинська, Б. Тихолоз, К. Хаддад, О. Хмель, Хопта, Ю. Шерех, Ж. Ящук та інші. Проте мотив смерті в українській малій прозі, у його екзистенціальному сенсі й особливостях поетики досліджено недостатньо. Серед робіт на цю тему назвемо праці Г. Бежнар, О. Петрів, Н. Романишиної, Л. Суворової, С. Філоненко. Мотив смерті в оповіданнях сучасного автора Юрія Івановича ще не був об'єктом дослідження.

Постановка завдання

У статті маємо на меті визначення екзистенціальних смислів мотиву смерті, виражених у формах фантастики. Об'єктом дослідження обрано три оповідання зі збірки Юрія Івановича (псевдонім професора Ніжинського державного педагогічного університету імені М. В. Гоголя Ю. І. Бондаренка) «Фарца», де цей мотив є провідним. Застосовуємо метод екзистенціально-діалогічного прочитання тексту. Додамо, що визначення філософських смислів у фантастичних картинах творів має спиратися на розуміння іронії, адже часто вони є другим, насмішкуватим, основним значенням висловлювання.

Виклад основного матеріалу

Оповідання Юрія Івановича, що побачили світ у збірці «Фарца» 2017 року, належать до малої прози, яка є складником національного художнього явища «химерна проза». Олександр Забарний точно визначив як стильову домінанту, так і низку рис індивідуального стилю автора, оприявлених у текстах збірки. Літературознавець пише в передмові до книжки: «За стильовими ознаками оповідання Юрія Івановича належать, на мою думку, до творів, які продовжують традиції української «химерної прози», що стала помітним явищем у літературному процесі 70-80-х років ХХ століття. Прикметними є особлива оповідна манера, присутність всюдисущого, іронічного, обізнаного в усьому оповідача, який ніби грається з реальністю, зміщуючи її межі (до прикладу, «Кіт Сергій Васильович - капітан»). У творах панує стихія розмовного мовлення («Баба Зіна класу «Еліт»), відбувається перехрещення різних планів бачення героя («Вовкулака»), що зумовлює складні стилістичні ефекти: хронологічну непослідовність у викладі матеріалу («Фарца»), зміну тональностей - від комізму до глибокої лірики й драматизму («Таємниця вогню», «Портрет», «Мерс»), а то й трагізму («Вісімнадцять як один»), загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість («Потоп», «Цунамі»), вільні комбінації з часом («Душ «Шарко») [1, с. 4].

Мотив смерті один із провідних у начебто легких, веселих історіях, оповіданих у книжці. В оповіданні «Баба Зіна класу «Еліт» ідеться про несправедливе ставлення соціуму до маленької людини, літньої і самотньої, їй не надають квартири в кінці її життя, а просто чекають на смерть. Елементом фантастики є паралельне перебування баби Зіни у двох станах - небіжчиця на ліжку та жива й весела жінка біля вікна. «Ентузіасти не зрозуміли. Вони знову піднялися на другий поверх - там труп. Вийшли на вулицю - весела баба Зіна, чай і грамофон» [2, с. 7]. Фантастика пера Юрія Івановича має свою специфіку, вона відрізняється від ширянь у часі-просторі, притаманних романтикам, є яскраво наочною, опредме-ченою, насмішкуватою.

Мертва-жива жінка в оповіданні перебуває не у двох світах, переходячи з одного в інший (як не раз писали романтики), - вона відмовляється перейти в другий, позаземний, поки не буде виконано її вимоги й тим самим покарано цинічних хитрунів. За принципом «заложного мерця», як писав Т Шевченко: «А до того / Я не знаю Бога». Діалоги про смерть у творах Юрія Івановича є іронічними, одні персонажі відкидають її духовне значення, інші - утверджують велич й загадковість, проте не прямо, а завдяки другому значенню висловлювання. Наприклад, таким є діалог власників незбудованих квартир з бабою Зіною, яка ніяк не вивільнить місце під забудову. «Слухайте, бабо, - закипіли забудовники, - ми гроші сплатили, й нам у нову оселю переїжджати пора. - А мені ж чому квартиру не виділили? - єхидно спитала баба Зіна. - Так ви ж скоро «того»”, - боячись сказати слово «помрете», невпевнено відповіли їй знизу. - Значить, моєї смерті чекаєте, сучині діти. Зрозуміло. Тоді піднімайтеся до мене, там ви її уздрінете» [2, с. 8]. Мотив смерті дає тексту глибину, філософізує розповідь про соціум із його економічними проблемами та інформаційними спекуляціями.

Екзистенціальне розуміння смерті як завжди моєї (М. Гайдеґґер) і водночас здатність людини переживати смерть іншої людини як співчуття, спогад і навіть відмову змиритися (Г. Марсель) відгукуються у фіналі твору, де фантастика перетворюється на метафору - поетичну, філософську, дуже людяну. На стіні старого будинку з'явилося оголошення: «Баба Зіна трагічно померла, тобто вийшла заміж за справжнього Колю Кудахтова. Ваші гроші, мерзотники й обманщики, пішли на її похорон, або ж на весілля. Будівництво зупинене за відсутністю коштів. Чекайте нової інформації» [2, с. 10]. Автор не пише, ким воно написане й прикріплене. Це філософсько-соціологічне резюме містить як смисл екзистенційності смерті для старої жінки з її нездійсненою мрією про щастя, так і думку про покарання інших за зневагу до смерті, до людини на її порозі.

Найвиразнішим мотив смерті є в оповіданнях «Вісімнадцять як один» та «Мерс». Якщо в трагі- комедійній історії «Баба Зіна класу «Еліт» іронія переважає філософічність, то в цих творах екзистенціалізм як гуманізм (Ж.-П. Сартр) виходить на перший план, утілений у фантастичні картини й образи потужної інтелектуальної та емоційної наснаги. Відзначимо, що героями названих оповідань є молоді люди - дитина і юнак, тож проблема смерті постає з особливою гостротою.

Хлоп'я, родина якого живе біля залізниці, - герой оповідання «Вісімнадцять як один». Автор дає йому характеристику з глибоким знанням дитячої психіки, розумінням і мистецьким вираженням її відмінностей від свідомості дорослих. Він пише: «Шестирічний Сашко вирішував філософську проблему: звідки беруться й куди зникають поїзди, які проносяться перед їхнім будинком разів тридцять за день? Не звертати на них увагу могли тільки дорослі, які давно звиклися, що живуть біля залізниці. А от у шестирічного Сашка, який неодмінно хотів мати всьому пояснення, думки не складалися докупи. Хлопчик постійно проводжав поглядом кожен поїзд. Спочатку він бадьоро махав рукою машиністам, радів, якщо й ті відповідали йому, а в кінці довго дивився вслід кожному потягу. Щось у поїздів було страшенно привабливим, незвичним, навіть фантастичним» [2, с. 16]. Тут ми бачимо не тільки образи хлопчика й узагальнений образ байдужих дорослих (надалі автор розповідає про їхнє небажання вдумуватися в питання малюка), а й образ поїздів. З'являється слово фантастичний, сутність якого стане ключовою в наступних подіях.

Живописання словом, викликання в уяві читача яскравих картин, які западають у пам'ять, - риса індивідуального стилю Юрія Івановича. Це стосується й картини з хлопчиком, який махає ручкою машиністові, і страшної картини його загибелі. «Нещастя трапилося несподівано. Одного дня Сашко вирішив зловити поїзд руками. Він вийшов на колію, розвів долоні - і з радістю під свист потяга розлетівся... на багато маленьких Сашків. Поїзд зупинили» [2, с. 17]. Зображення загибелі дитини парадоксально описується словом радісно, до цього можна ставитися по-різному. Душа читача/читачки не приймає веселої фантастики на крові, проте мистецтво не має меж і гуманізм під пером художника може набувати абсолютно абсурдних з погляду здорового глузду форм. Так трапилося й в оповіданні Юрія Івановича. Абсурдизм - також риса індивідуального стилю автора. Пригадаймо думку А. Камю про абсурд у творах Франца Кафки. Так, характеризуючи творчу манеру Ф. Кафки, філософ пише: «Він повсякчас балансує між природним і незвичайним, особистим та універсальним, трагічним і повсякденним, абсурдом і логікою. Ці коливання проходять крізь усі його твори й надають їм звучання та значущості» [3, с. 94]. Дуже точно філософ називає особливість творчої манери Кафки: «Художник дає лише імпульс: буквального перекладу бути не може» [3, с. 110]. До творчості українського письменника (як і національної химерної прози загалом) можна почасти зарахувати й такий висновок Камю про Кафку: «<...> чим незвичайнішими є пригоди героя, тим помітнішою стає природність оповіді» [3, с. 93]. Абсурдизм - також риса індивідуального стилю автора. Абсурдизм як риса стилю в оповіданні «Вісімнадцять як один» виявляється в описі смерті - радісної, такої, що призводить не до зникнення, а до множення, не до знерухомлення, а до руху крізь неприступний за життя простір.

Фантастичною є оповідь про життя хлопчика після загибелі, до того ж живе не один, а вісімнадцять Сашків - однакових, таких самих, що й раніше. Помножений хлопчик з'являється у вісімнадцяти вагонах поїзда, який він хотів зупинити й зупинив. Позначимо, що дорослі й тут опиняються не на висоті: ніхто з пасажирів не звернув увагу на появу самотнього малого (малих) на лавці біля вікна. І лише після зупинки потяга в спорожнілому вагоні провідниці зацікавлюються покинутою дитиною. На питання провідниці, чому його батьки вдома, а він тут, Сашко реагує так спокійно, що зрозуміло: смерть не стала ні страшною, ані кінцевою подією в його існуванні. «Бо я той, кого збив поїзд, - спокійно пояснив хлопчик. - Вони залишились, а я поїхав» [2, с. 18]. Фантастика згладжує жахи, які відбуваються у світах творів Юрія Івановича, іронія, світла усмішка привносять оптимістичне сприймання життя і філософське - смерті. «Коли провідниця Наталка вивела Сашка за руку з вагона, її здивування взагалі хлюпнуло через край: уздовж поїзда по всьому перону вона побачила інших провідниць, кожна з яких тримала за руку точнісінько такого ж хлопчика - у тих же джинсовій курточці, вовняних штанцях, білих кросівках» [2, с. 19]. Екзистенціалістська теза, що смерть відкриває справжнє «Я» особистості, в оповіданні виражена фантастично й просто водночас: екзистенцією, тобто сутністю внутрішнього «Я» хлопчика, були мандри потягом.

Як ставляться люди (оточення, юрба, соціум) до життя індивідуума після смерті? І в оповіданні «Баба Зіна класу «Еліт», і у «Вісімнадцять як один» люди маси не вірять, обурюються, шукають матеріалістичне пояснення, підозрюють шахрайство тощо. І лише одну людину в другому з названих творів не дивує поява вісімнадцяти живих замість одного загиблого хлопчиків - його матір. Теза Г. Марселя про активне заперечення смерті рідної, коханої людини набула нового художнього втілення. Хлопчик живий не тільки у свідомості матері, а й у реальності світу твору, до того ж із новоприбулими в цей світ сімнадцятьма близнюками. Коли матір за шахрайство намагаються засудити й позбавити прав материнства, родина втікає. Опис утечі подано в іронічно-філософському ключі, де філософія полягає у святості родинного вогнища, що є також постулатом теорії Г Марселя. Юрій Іванович пише: «Невідомо, чи гналися за ними, чи ні, але тікали вони почесному. Через якісь собачі двори. Через якісь гаражі. Вилазили на паркани й стрибали з них у невідомість - у кропиву, у реп'яхи, у зарості бузини. Якщо мама Ніна не могла видертися на паркан, хлопці гуртом підсаджували її під зад, а потім вона згори хапала їх за шкірки й по одному перекидала на інший бік. За ними теліпався батько-алкоголік, який не то гнався, не то тікав разом із ними, але заважав страшенно, бо його також доводилося перетягувати через паркани» [2, с. 24]. Відхекавшись, мати починає спочатку бити, потім цілувати вісімнадцятьох синочків, на цьому твір про неспокійну хлоп'ячу душу та велике материнське серце завершується.

Оповідання «Мерс» продовжує мистецьку гру автора з темою смерті і проблемою життя після неї. Твір починається з відстороненого погляду на миті загибелі молодого сталевара, цей погляд спрямований як на тіло, так і на свідомість людини в її смертний час. «Свідомість Максима пливла в розбурханій магмі, що зненацька хлюпнула з мартенівського ковша. Проносячись у повітрі, величезна посудина для розплавленого металу обірвала троси й упала з висоти просто на майданчик для сталеварів. Доведений до тисяч градусів, залізний кип'яч рвонув стрімким потоком в усі боки - хлопець не встиг і злякатися. Комбінезон Макса, його захисна каска, затемнені окуляри, кістки з першими проявами ревматизму, волосся й нігті випарувалися в одну секунду, додавши крапельку води до найближчої хмари й, може, грам сажі до забрудненої атмосфери Землі. Залишилася сама свідомість, яка існувала вже в новому, вогняному, тілі, розлитому по бетонній долівці й потроху гаснучому на ним же випаленій підлозі» [2, с. 73]. Елемент фантастики полягає в продовженні існування свідомості людини в новому тілі. Карколомні пригоди цього нового існування описано далі у творі.

Тіло рухається в часі й просторі, набуваючи сталої форми. «Зачищене з підлоги охололе залізо пустили на переплавку. Потім готову сталь відштампували й продали німецькому автомобільному концерну. Так Максим став машиною, яка, на відміну від інших авто, зійшла з конвеєра, маючи додаткову начинку» [2, с. 73]. Автомобіль відчуває, переживає емоційні стани, розмірковує, навіть діє на власний розсуд. Фантастичний персонаж зовні цілком звичайний, у тексті олюднення машини відбувається через непряме мовлення героя, зокрема про родину, яка придбала мерседес. «Йому нізащо не мати власної сім'ї, дружини-красуні, схожої на Клару, і такої симпатичної донечки Софі, яка з'явилася сім років тому на світ, а тепер зручно вмостилася на задньому сидінні й із цікавістю роздивлялася вулиці й проспекти, людей та інші авто, що пробігали за боковим склом їхнього «Мерса», а точніше б сказати, «Макса» [2, с. 73]. Весь наступний текст автор подає як перебіг почуттів і дій Мерса-Макса: вони змінюються, часовість, яку М. Гайдеґґер визначив основою існування, оприявлюється в змінах настрою, розумінні своїх можливостей, екзистен-ційному виборі героя.

Перша зміна - це проростання приязні до німецької родини-власників автомобіля. «Неприязнь, що виникла в перші дні, потихеньку звітрилася. Хлопець почав приростати душею до всіх членів цієї загалом симпатичної компанії <...> Життя Клейнів так захопило Макса, що він потроху перестав дивуватися, як перевернулося його власне. Хлопцю дуже захотілося стати для них «своїм», і це бажання з самого початку виникнення трохи компенсувало, відсунуло на другий план його самотність у залізному панцирі» [2, с. 74]. Образ самотньої людини в залізному панцирі сприймається не тільки як фантастика, а і як метафора самотності людини як такої - пригадаймо подібну метафорику у вірші Тодося Осьмачки (збірка «Китиці часу»):

А я між небом зоряним одягнений в кожух,

і між землею сам надворі,

мов здавлений у палітурках двох лежу нігде не читаних історій [...] [4, с. 177]. Відзначимо більш жорстку метафору-фантас- тику Юрія Івановича - самотність у залізному панцирі. Ліричний герой Т Осьмачки мріяв розбити самотність зустріччю з другом, коханням жінки, поверненням в Україну, творчістю. Самотність Макса може притишити зв'язок із родиною Клейнів, емоційний і дієвий.

Раптом Макс відкриває, що він здатний керувати машиною подумки, поза волею водія, і, коли Софійка опинилася в небезпеці (її після школи переслідували хлопці-хулігани, щоб налякати), застосував свою здатність. «Машина сама завелася й, виїхавши на тротуар, рушила в бік хуліганів. Вони спочатку остовпіли, а потім кинулися врозтіч. Максим вибрав більш жорстокого, побачивши камінці в його жмені. Автомобіль гнав за шибеником, а той із виряченими очима буквально летів попереду» [2, с. 76]. Як і у вище проаналізованих оповіданнях, люди тривалий час не вірять у можливість існування фантастичного - у паралельні явління баби Зіни, помножене посмертне існування хлопчика, в оповіданні «Мерс» - у самостійне мислення й волю машини. Родина Клейнів переконалася в особливих здібностях їхнього автомобіля завдяки порятунку від загибелі, яка здавалася неминучою через невиправданий ризик Леона (їзда по зустрічній смузі в туман на гірській дорозі). І люди почали цим зловживати.

Автор уживає вислів перегони зі смертю, описуючи знахабнілу поведінку Клейна, який відчув небезпечний азарт виходу на межу зі смертю. «Ночами чоловік виїжджав за місто й розпочинав із «Мерсом» запекле змагання. Максим лаявся: - Ідіот! На той світ захотів! Мене переплавлять та й годі, зроблять ще якусь залізяку! А ти ж опинишся на кладовищі! Подумав би про дитину та дружину! Леон не чув та й не міг нічого чути, крім власного розбурханого серця. Але перегони зі смертю скінчилися досить стандартно й банально: після декількох лобових атак на зустрічний транспорт у нього знову забрали права. На рік. Із попередженням, що він може втратити їх назавжди» [2, с. 83]. Відкинути страх смерті - небезпечна річ, ніби говорить читачеві оповідач, підводячи свого героя до вирішального випадку. Думка філософа-екзистенціаліста Н. Аббаньяно про ризик як буттєву рису існування людини, коли єдиною безальтернативною можливістю є смерть, а всі інші можливості наражаються на небезпеку, актуалізується як паралель до історії про олюднений мерседес і його власника.

Виразно екзистенціальний сенс має останній епізод твору: читач бачить і Клейна, і Макса в ситуації екзистенційного вибору. Цей вибір, за Ж-П. Сартром, є вибором себе, есенціаль-ного у своєму «Я». Вибір зробив Леон Клейн: у своїх стосунках з Максом-Мерсом він відчув себе паном над рабом надзвичайних здібностей; у власному існуванні - повірив у повну захищеність на дорозі, у зникнення ризику. І перше, і друге було помилкою. У день 35-річчя захмелілий, як і його друзі, Леон хизується своїм чудо- рабом і своєю владою над ним, принижує Макса. «- Ану! Залізяко! Давай! - у запалі закричав захмелілий Леон. - Стрибай! Давай! А то здам на металобрухт!» [2, с. 86]. Макс опирається приниженню, проте виконує прохання Софійки й усе ж підстрибує на посміх чоловікам. Тоді починається божевільна гонитва дорогами провінційної Німеччини, чоловіки в машині шаленіють від швидкості, на якусь мить під вплив азарту потрапляє й сам Макс. Проте перегони зі смертю раніше чи пізніше ставлять людину в ситуацію екзистен-ційного вибору (буття-до-смерті взагалі як таке не може його уникнути, за М. Гайдеґґером). Цю ситуацію для Макса означило дівчатко, яке раптом намалювалося на сільській дорозі - саме намалювалося, бо, по-перше, автор його описує з властивою йому майстерністю живописання словом, по-друге, тут є щось фантастичне, бо звідки на проїжджій частині дороги, тим паче в дисциплінованій Німеччині з'явилося дитя на горщечку? Дівчинка з'являється, як й оголошення про смерть- весілля баби Зіни, нізвідки. Фантастика з флером містики в шатах підкреслено звичної реальності - так можна назвати цей прийом Юрія Івановича. «Посередині звичайної польової траси на горщику з усім його можливим наповненням сиділо маленьке дівчатко. <...> У руці дитина тримала заслинений бублик, до якого часто припадала, бо в неї чесалися ясна, із яких лізли молочні зуби. Вона глибоко засовувала його в рота, терла червоними яснами, чим зменшувала свербіж, потім виймала, роздивлялася навколо себе - і знову повторювала все спочатку» [2, с. 89]. Дитя як нагадування про крихкість життя (згадаймо «Цвіт яблуні» М. Коцюбинського), як застереження, а може, і кара за зухвалість від самої смерті. Оповідач підкреслює, що дівчатко сидить уже певний час, інші водії його здивовано об'їжджають, проте чому ніхто не зупинився й не прибрав його з дороги? У світі художнього твору невидиме стає видимим, але зберігає свою духовну сутність.

Екзистенційний вибір Макса відбувся в одну мить. «Мерс» урізався б у дитину з усього розгону, якби Макс не крутнув уліво. Машину понесло боком, потім підкинуло вгору, розвернуло в повітрі й гепнуло з усієї сили об асфальт аж із вікон посипалося скло. Її виперло на узбіччя, далі жбурнуло в кювет» [2, с. 89]. Загибель таки сталася, проте в її описі автор вдається до іронії, нагадуючи про умовність подій в оповіданні й тим самим спонукаючи читача до осягнення прихованого, основного змісту. Машина «переверталася й крутилася, поки не утворився фарш із людського м'яса, заліза, гуми та скла. Так і відправили на переплавку, а потім на воєнний концерн. У результаті вийшов танк» [2, с. 89]. Автор створює своєрідне образне кільце: на початку загиблий перетворився на складник машини, у кінці - кілька чоловіків, так само загорнутих у метал, стали танком. Твір завершується іронічною посмішкою на тему життя після смерті.

Висновки і пропозиції

Отже, мотив смерті в оповіданнях Юрія Івановича може бути прочитаний як такий, що має екзистенціальні смисли й фантастично-іронічну поетику. Смислами є унікальне існування людини, гуманізм («Баба Зіна класу «Еліт»); екзистенція як ядро людського «Я», смерть як його привідкривання, святість родинного вогнища, активне неприйняття смерті близької людини («Вісімнадцять як один»); часовість існування, непроминальність ризику в житті, екзистенційний вибір («Мерс»). Іронія та фантастика увиразнюють ці смисли й оприявлюють як індивідуальний стиль автора, так і його суголосність з іншими явищами письменства. Індивідуальною особливістю зображення такої трагічної події, як смерть, є іронічно-фантастичне пом'якшення оповіді про неї: баба Зіна не вмирає, а виходить заміж на померлого молодим красеня- льотчика; Сашко, замість зникнути із життя, живе вже у вісімнадцяти хлопчиках; Макс-Мерс не втрачає здатності відчувати й діяти з власної волі. Екзистенціальний розмисел і цінності, сховані за усмішкою і фантастикою, притаманні цій талановитій прозі.

Перспективою дослідження вважаємо висвітлення екзистенціальних мотивів та особливостей поетики в оповіданнях другої збірки автора, що вийшла у світ уже не під псевдонімом Юрій Іванович, а під справжнім іменем автора: Юрій Бондаренко. «Шахтар 1:1 Бешикташ» (2020).

Список літератури

1. Забарний О. Цей розмаїтий химерний світ. Іванович Ю. Фарца : збірка оповідань. Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2017. С. 3-5.

2. Іванович Ю. Фарца : збірка оповідань. Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2017. 144 с.

3. Камю А. Надежда и абсурд в творчествеФранца Кафки / пер. с фр. А. Камю. Творчество и свобода: статьи, эссе, записные книжки. Москва : Радуга, 1990. С. 110-118.

4. Осьмачка Т Поезії. Київ : Радянський письменник, 1991. 252 с.

5. Райда К. Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи. Київ : Видавець ПАРАПАН, 2009. 328 с.

Размещено на Allbest.ru