Неоготичні маркери в іронічній повісті Володимира Ярошенка "Гробовище"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний хіміко-технологічний університет

Неоготичні маркери в іронічній повісті Володимира Ярошенка «гробовище»

Кулакевич Л.М.

Анотація

Проаналізовано повість В. Ярошенка «Гробовище» як найбільш яскравий репрезентант української готичної прози 20-30-х років ХХ століття. Установлено, що традиційний для готичного роману хронотоп (замок чи будинок з привидами, жаский ландшафт) трансформовано в повісті в образ кладовища на горі, де проживає потворний сторож із донькою- красунею. Навколо таємничого цвинтаря і розбудовується сюжет повісті. Зазначено, що у творі обігруються типові для готичного жанру складові частини: історія дівчини, ізольованої в просторі дому (замку, монастиря, маєтку) під владою тиранічного батька чи чоловіка, мотиви попередження про містичну небезпеку, несподівані появи актантів зі склепу, ситуації переживання жаху і неможливості втекти від загрози. Відповідно до готичного канону у творі діють нетипові, ненормальні «монструозні» персонажі. Наголошено, що елементи повісті В. Ярошенка так чітко улягають в схaему романтично-жаского готичного роману, що читач може і не зауважити іронії. Осмішування готичної поетики в «Гробовищі» виявляється насамперед на рівні моделювання образу Петра Гері. Іронія особливо вияскравлю- ється в ситуації знайомства Петра з дівчиною, його фантазіях про побачення з нею, снах, де використано елементи сільського дискурсу. Усупереч готичному канону героєві протистоїть красивий і фізично досконалий парубок, який згодом виявиться банальним злочинцем. Пародіювання готичної поетики виявляється в повісті і в раціональному поясненні химерних подій.

Зазначено, що готичну концепцію втручання інфернального світу в реальний найбільш яскраво реалізовано через долю Мотрі Шостопал. Спротив жінки ґвалтівнику запускає своєрідну готичну матрицю її поневірянь. За логікою готичних романів це жінка як постраждала сторона мала б проклясти пана і його нащадків, однак у повісті В. Ярошенка ролі інверсовано: всупереч готичній логіці садист не зазнає покарань ні на цьому, ні на тому світі, у той час як його жертви разом зі своїми дітьми поневіряються. Таку трансформацію сюжету можна декодувати як те, що не містична сила, а віра у потойбічність і страх перед садистом роблять людину безсилою жертвою. Страхітливе кладовище як готичний простір у повісті В. Ярошенка можна декодувати як несвідому потребу героя зіткнутися з придушеними страхами і віруваннями й одночасно як реїфікований образ забобонності.

Ключові слова: авантюрно-пригодницький жанр, готичний роман, пригоди, авантюризм, герой-авантюрист.

Постановка проблеми

Український поет-сим- воліст, прозаїк, драматург, театрознавець Володимир Мусійович Ярошенко (1898-1937) був обвинувачений в націоналістичній діяльності і розстріляний, а його творча спадщина на тривалі роки опинилася поза увагою літературознавців і читачів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що здобуток Володимира Ярошенка вже привернув увагу літературознавців. Так, Олена Бровко, вивчаючи вставну новелу як одну з композиційних особливостей прози другої половини 20-х - початку 30-х років ХХ століття, залучає до аналізу і повість В. Ярошенка «Гробовище». Зокрема, авторка статті зазначає стосовно сюжету вставної новели про залицяння пана Дейнеки до красуні-покоївки Мотрі: «Ця вставна історія має всі ознаки новели: гостроту сюжетобудування, чітко окреслену композицію, завершеність лексичної форми, незвичайну розв'язку, яка цілком відповідає основному критерію новелістичної майстерності, сформульованому М. Йогансеном <...>» [1, с. 49]. Важливим внеском у вивчення художньої спадщини В. Ярошенка стала дисертація Ганни Заєць [3]. Остання докладно дослідила літературознавчу рецепцію творчості за життя письменника, ретельно проаналізувала поетичні твори письменника. Відносно небагато уваги приділено повісті «Гробовище», яку дисертантка досліджує серед інших творів письменника в аспекті художнього оприявлення моральних цінностей села і міста на соціальному, етичному та психологічному рівнях [3, с. 126-128].

Постановка завдання. У своєму дослідженні зосередимося на жанрових особливостях повісті «Гробовище», яка, на нашу думку, є найбільш яскравим репрезентантом української готичної прози 20-30-х років ХХ століття. Метою статті є визначення сюжетних особливостей, поетики творення образу героя, що оприявнюють повість як зразок готичного жанру.

Виклад основного матеріалу

Переконані, що прекурсором української готичної прози став насамперед багатий на жаскі перекази і легенди український фольклор, де тема кладовищ і покійників є чи не найпопулярнішою. Практично кожен регіон має свої перекази про високородних упирів і блукаючих покійників, як, наприклад, оповіді про чернігівського полковника та Генерального обозного Василя Дуніна-Борковського (1640-?), якого прозвали українським графом Дракулою. Легенди, поширені на Полтавщині (звідки родом і В. Ярошенко), лягли в основу фантасмагоричних творів Миколи Гоголя з циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1829-1831). Отож своїм твором Володимир Ярошенко продовжив українську готичну тенденцію, яка набула модерного флеру в 20-30-і роки ХХ століття.

На думку В. Фриче, розквіт готики припадає на періоди «торжества похмурого, як ніч, убивчого песимізму», зокрема такою була для Європи перша третина XX століття [1, с. 5], у яку увібгалися Перша світова війна, вервечка революцій, перша пандемія грипу і політичні репресії. Саме в цей період і було створено повість В. Ярошенка «Гробовище», де традиційний для готичного роману хронотоп (замок чи будинок з привидами, жаский ландшафт) трансформовано в образ кладовища на горі [2, с. 8], там, де «місто, випростовую- чись само із себе, стає селом» [2, с. 5]. Гробовище з родинним склепом Дейнек наділено атрибутами середньовічного замку: воно має огорожу із зачиненими воротами, на його території проживає потворний сторож з донькою-красунею. Навколо таємничого цвинтаря і розбудовується сюжет повісті: курсант Петро Геря під впливом містичного жаху селян перед «проклятим» гробовищем («Глибоко в мозку гвіздком засіло гробовище. Безпосереднього Герю воно інтригувало, хвилювало й цікавило» [2, с. 16]), вирушає туди і знайомиться з привабливою дівчиною. Однак ці відвідини не розвіюють, а лише поглиблюють страхи героя. Традиційний для готичної літератури сас- пенс нагнітається через мотив попередження, підкріплений різкою зміною настрою дівчини [2, с. 52], несподіваною появою зі склепу чорного чоловіка, згодом увиразнюється криком дівчини і неоднозначною поведінкою її потворного батька. Типова для готичного роману ситуація переживання жаху і неможливістю втекти від загрози обігрується в повісті через прийом сну Петра: «Він увесь напружується, воліє допомогти, - й не може. Ноги мов, прикипіли до місця... не рухаються й на міліметр. Відчай. жах. кінець! <.> Геря хоче крикнуть й не може.. а ноги, як чужі мертві колоди, приставлені до його напруженого тіла, не відчувають усього жаху, всього відчаю, - стоять.» [2, с. 57]. Якось повертаючись з села, хлопець, щоб побороти свої страхи, свідомо обирає дорогу через гробовище, де і зникає. Містяни та селяни організовують пошуки й завдяки Матвію Шостопалу знаходять курсанта в підземеллі, що сполучало хату сторожа і склеп; останній був прикриттям для таємного лазу крадіїв на випадок облави. Родинний склеп як аналогія до підземелля замку, що межує з іншим виміром, насправді виявляється запасним проходом з хати сторожа.

Всі елементи повісті В. Ярошенка так чітко улягають в схему романтично-жаского готичного роману, що неутаємничений читач може і не зауважити іронії. Поєднання готики та іронії не було художньою знахідкою В. Ярошенка, адже має давню історію і засвідчене хоч би й творами Джейн Остін «Нортенгерське абатство» (1798-1799), Томаса Лав Пікока «Абатство кошмарів» (1818). Готичні конвенції і народний гумор синтезовано у творах Григорія Квітки- Основ'яненка «Мертвецький великдень» (1833) і «Конотопська відьма» (1837), повістях Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок» (1830), «Ніч на Різдво» (1830), у яких демонізм та містика поєднуються з побутовими мотивами, а основоположні для готичної естетики поняття «страх» і «жах» нівелюються комічними ситуаціями. Осмішу- вання готичної поетики в «Гробовищі» виявляється насамперед на рівні моделювання образу Петра Гері. Традиційний для готичної літератури рицарський статус героя трансформовано в статус курсанта кавкурсів, на яких кавалеристи «ходять пішака, як баби з молоком до торгу» [2, с. 8]. Актант - юнак із пересічною зовнішністю, неідеальною фізичною підготовкою (любить попоїсти і тому має черевце), злегка зациклений на «жіночому питанні», не дуже меткий (увиразнено мікро- ситуацією, коли Петро програє три партії в шашки і одну в шахи; проводить дозвілля, перераховуючи кісточки з кавуна; світоглядний та освітній рівні героя яскраво оприявнюється у його філософських роздумах про сонце [2, с. 45-47]). Іронія особливо вияскравлюється в ситуації знайомства Петра з Гафійкою, його фантазіях про побачення з нею, снах, де через використання елементів сільського дискурсу (хлопець походив із кубанських селян) романтичні ситуації набувають комічного звучання (як от «<...> з склепу визира гробовщи- кова донька, хитро підморгує йому лівою високою бровою й манить до себе пальцем» [2, с. 56]). повість готичний проза роман

Петро втягується в неприємну пригоду через свою цікавість до того, що відбувається на гробовищі (що вказує на героя як такого, що хоче пережити адреналінову ситуацію), лише згодом герой умотивовує свої дії бажанням захистити Гафійку. Усупереч готичному канону героєві протистоїть красивий і фізично досконалий парубок, який через колір свого одягу (чорна шкуратянка і чоботи), смагляву шкіру і чорне волосся у поєднанні із несподіваною появою зі склепу сприймається не інакше як демон, однак згодом виявиться, що він банальний злочинець. Пародіювання готичної поетики виявляється і в раціональному поясненні химерних подій: «<...> на гробовищі з города босячня буває, ночує, вогники розводить <...>. А босячня із гробовища скоро штаб свій зробить. <...>, а народ боїться, - каже: вогники на гробовищі - мертвякам не лежиться» [2, с. 68].

Лей Джин, досліджуючи функції ландшафту у творах Е. По, зазначив: «Традиційно, у похмурому, спустошеному і відчуженому готичному ландшафті самотній герой відчайдушно бореться з різноманітними страхами: від страху надприродного до релігійного пригнічення, феодальної тиранії, політичної революції, індустріалізації, урбанізації, наукового розвитку і сексуальних злочинів» [6]. Страхітливе кладовище як готичний простір у повісті В. Ярошенка можна декодувати як несвідому потребу героя зіткнутися з придушеними страхами і віруваннями («Ворухнувся десь глибоко всередині безвідчитний острах перед гробовищем» [2, с. 79]), адже фраза Петра про те, що «мертвяки тих не чіпають, хто в них не вірить.»[2, с. 52], оприявнює його розуміння того, що примари на кладовищі є результатом бурхливої уяви людини у поєднанні з нічною природою («Тільки глупа ніч може породити різні жахи й таємниці. - вирішив Геря. - Бо вдень, коли сонце над головою - кожна річ виглядає такою звичайною, такою сірою й буденною, що буває навіть смішно. Коли вночі набирає вона химерного й таємного значіння й загадковості» [2, с. 48]). Роздуми Петра вказують і на його ознайомленість з психоаналітичними теоріями («але пишуть у книжках і кажуть, що ніби бува в людини такий психічний стан, коли вона, не свідома того, може зробити все, що забрала собі в думку» [2, с. 29]).

Як зауважила Пеггі Данн Бейлі, важливим елементом готичного стилю є літературний гротеск - нетипові, ненормальні «монструозні» персонажі, ситуації і події [3]. У повісті Ярошенка цю роль відведено насамперед панові Дейнеці, сторожеві Макару Горбатому й божевільному Матвію Шос- топалу. На думку Бертольда Денніса, готична естетика базується на таких культурних патоло- гіях, як терор, одержимість, ірраціональність, немотивоване насилля, незаконна сексуальність [4, с. 1]. Усі ці девіації повною мірою репрезентовано поведінкою пана Дейнеки, ґвалтівника і садиста. Інфернальність останнього оприявню- ється через його іронічне наврочення біля родинного склепу: як компенсацію за втрачений палець дитина Мотрі матиме по шість пальців [2, с. 29]. З іншого боку, жаскість легенди про пана Дейнеку нівелюється переказами про інших членів його сім'ї: один із представників роду дозволив ховати селян навколо родинного склепу, мотивуючи це тим, «щоб веселіш було гнить у землі» [2, с. 58]; інший, програвши за ніч увесь маєток, застрелився, але у передсмертній записці заповідав поховати його, скрутивши з його пальців на руках дулі [2, с. 58]).

У традиційній готиці однією із ключових є історія дівчини, ізольованої у просторі дому (замку, монастиря, маєтку) під владою тиранічного батька чи чоловіка. У повісті В. Ярошенка цю роль відведено Гафійці, яка перебуває під владою монструозного батька - потворного Макара Горбатого. У християнській традиції юродиві та каліки вважаються Божими дітьми, однак у повісті В. Ярошенка вроджена вада Макара орієнтує на код диявола, що оприявнюється через особливості його уломності й місця проживання: це «великоголовий горбатий дідок, - огидне страховисько, - сторож із гробовища» [2, с. 63].

Готичну концепцію втручання інфернального світу в реальний найбільш яскраво реалізовано через долю матері Матвія Шостопала. Спротив Мотрі ґвалтівнику запускає своєрідну готичну матрицю її поневірянь за порушення, на думку самої героїні, одвічного принципу «панові можна все». За логікою готичних романів це Мотря як постраждала сторона мала б проклясти пана і його нащадків, однак у повісті В. Ярошенка ролі інверсовано: ображений непоступливістю сільської красуні його сексуальним бажанням Дейнека наврочує її дитині по шість пальчиків. У повісті послідовно показано, що всупереч готичній логіці високородний садист не зазнає покарань ні на цьому, ні на тому світі, у той час як його жертви разом зі своїми дітьми поневіряються. Таку трансформацію сюжету можна декодувати як те, що не містична сила, а віра у потойбічність і страх перед садистом роблять людину безсилою жертвою. Небажання людини відмовитися від містичних переконань яскраво оприявнено вчинком сільської вчительки, яка після революції розвісила на стінах портрети видатних осіб, що повстали проти наявного суспільного порядку, а «<...>великому- ченицю Варвару в своїй кімнаті, свою патронесу, з покуття перевісила на спинку ліжка й завісила наміткою, щоб не видко.» [2, с. 16] - цю мікроси- туацію можна потлумачити як те, що опанування наукових даних про світ не робить автоматично людину культурною, зазвичай вона не викорінює, а просто приховує свою віру в містичні сили. Поступово гробовище як дезорієнтуючий психологічний простір з фантасмагоричного символу нівелюється до реїфікованого образу забобонності села, що стає на заваді його культурному симбіозу з містом, якоюсь мірою провокує взаємну ворожість.

Висновки і пропозиції

Отже, повість В. Ярошенка «Гробовище» має низку художніх елементів, що дають підстави віднести її до жанру готичного наративу. Традиційний для готичного роману хронотоп трансформовано у повісті в образ кладовища на горі, де проживає потворний сторож з донькою-красунею. Навколо таємничого цвинтаря, і розбудовується сюжет повісті. У творі обігруються типові для готичного жанру складові частини: історія дівчини, ізольованої в просторі дому (замку, монастиря, маєтку) під владою тиранічного батька чи чоловіка, мотиви попередження про містичну небезпеку, несподівані появи актантів зі склепу, ситуації переживання жаху і неможливості втекти від загрози. Відповідно до готичного канону у творі діють нетипові, ненормальні «монструозні» персонажі (пан Дейнека, сторож Макар Горбатий й божевільний Матвій Шостопал). Усі елементи повісті В. Ярошенка так чітко улягають в схему романтично-жаского готичного роману, що читач може і не зауважити іронії. Осмішування готичної поетики в «Гробовищі» виявляється насамперед на рівні моделювання образу Петра Гері (курсант кавалерійських курсів ходить пішки, має пересічну зовнішність, не метикуватий; утягується в неприємну пригоду через свою цікавість до того, що відбувається на гробовищі (що вказує на героя як такого, що хоче пережити адреналінову ситуацію)). Страхітливе кладовище як готичний простір у повісті В. Ярошенка можна декодувати як несвідому потребу героя зіткнутися з придушеними страхами і віруваннями й одночасно як реїфікований образ забобонності села, що стає на заваді його культурному симбіозу з містом, якоюсь мірою провокує взаємну ворожість.

Список літератури

1. Бровко О. О. Особливості вставних новел в українській прозі другої половини 20-х - початку 30-х років ХХ століття. Наукові записки НаУКМА. Том 98. Філологічні науки. 2009. С. 47-52.

2. Заєць Г Творчість Володимира Ярошенка: проблематика, поетика: дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.01. Харків, 2018. 190 с.

3. Фриче В. Поэзия кошмаров и ужаса. Несколько глав из истории литературы и искусства на Западе. С картинами художников: Босха, Брегеля и др. Москва : Сфинксъ, 1912. 347 с.

4. Ярошенко В. Гробовище: повість. Державне видавництво України, 1928. 136 с.

5. Bailey P. D. Female Gothic fiction, grotesque realities, and Bastard Out of Carolina: Dorothy Allison revises the Southern Gothic. The Mississippi Quarterly. Jan 1, 2010.

6. Dennis B. The Marble Faun and the challenge of transnational gothic. Nathaniel Hawthorne Review. Sep 22, 2012.

7. Lei, Jin Poe's landscape: dreams, nightmares, and enclosed gardens. Forum for World Literature Studies. Apr 1, 2013.

Размещено на Allbest.ru